Воскресенье 26.03.2023 05:08
Menu

В Ужку проживає 45 вдів

06.02.2023
860
0
Неначе писанка село. Це про Ужок. Торік у жовтні я пройшла пішки населений пункт і перевал. Така краса – тільки милуйся! Живописна місцевість. Недарма закарпатські художники часто проводять тут пленери. Малювати є що. Довколишні гори грають різними барвами в усі пори року.

Ужок – відоме село. Розташоване під Ужоцьким перевалом. Хоча дехто і не був у ньому, але принаймні чув. Тут бере початок річка Уж і починається Закарпатська область. Тут є купелі. Відстань до обласного центру – 84 км, до смт Великий Березний – 42. Курсують рейсові автобуси «Ужок – Ужгород», «Львів – Ужгород». Торік зробили дорогу, отож їхати рівним асфальтовим полотном – благодать.

Курсує також електричка. Такому виду транспорту дуже раді пенсіонери – для них проїзд безкоштовний. Отож користуються саме електричкою, коли везуть до Ужгорода на базар свій крам. А це гриби, яфини, молочні продукти, лікарські трави, волоські горіхи.

До укрупнення районів село належало до Великоберезнянського. Тепер це територія Ужгородського. Входить до Ставненської територіальної громади. Населення Ужка станом на 2011 рік – 722 особи. Самі ужани кажуть, що проживає близько 500 чоловік. Останніми роками чимало молоді виїхало до обласного центру та в більші міста й села, за кордон. Багато людей померло.

Штрихи історії
Засноване 1582-го. Отож має 440 років. Хоча археологічні знахідки, зокрема бронзовий меч ХІ–Х ст. до н.е., свідчать, що територія була заселена з давніх часів.

На Ужоцькому перевалі знаходяться пам’ятний знак та братські могили воїнів, які загинули в боях за Ужоцький перевал у Першій світовій війні.

Сакральна архітектура
У селі знаходиться дерев’яна церква архангела Михаїла з двоярусною дзвіницею ХVІІІ ст. (1745 р.). Належить православній громаді. Церква діюча, у ній правляться богослужіння. Родзинку Ужанщини відвідують туристи. Поруч знаходиться кладовище.

Греко-католицька релігійна громада звела церкву на честь Різдва Пресвятої Богородиці нещодавно.

У центрі села є ще нова дерев’яна каплиця.

Гріються дровами
У селі бувала декілька разів, а ось пишу про нього вперше. Востаннє відвідала Ужок у середині жовтня торік. Село жило своїми осінніми турботами, люди готувалися до зими: прибирали врожай з городів та саду, заготовляли дрова. Плоди густо встеляли під яблунями землю, на гілках вітер колихав червонобокі яблука. Урожай пропадав – не було куди збути. «Трохи насушили яблук, з них готуємо узвар. Три ящики нарвали – зробили запаси на зиму, щоб з’їсти чи спечи тісто з яблуками. А інші там згниють: худоби нема, заготівельники не приймають», – поділилася невтішними реаліями пані Ірина.

Зима тут приходить скоро, а весна – пізно. Перші заморозки вдарили 22 жовтня, сріблястий іній прикрасив трави, листя, але потім ще було тепло. Село не газифіковано, у побуті люди дають собі раду без блакитного палива – обігрівають свої оселі дровами.

– Купили три машини дров, а нам на зиму треба чотири, – розповіла пані Марія. – Мала машина коштує 7 тис. грн, велика – 12. Дрова дуже подорожчали, та ще й не так легко отримати їх. Потім треба все порізати бензопилою, порубати, скласти. Аби було з чим зимувати, чим грітися, треба добре наробитися з тими дровами. Робимо самі, бо нема кого покликати допомогти.

Техніка витіснила коней
У свій час в Ужку було багато вороних. Тепер набереться від сили півтора десятка. Про це розповів Іван, якого я зустріла в центрі села. Чоловік з конем повертався додому після оранки.

– Мав чотирьох коней. Залишився один. Точніше, це кобила. Їй 13 років, ще в силі. Тривалість життя коня – 22 роки. Продаю її, бо невигідно утримувати, не окуповуються витрати. Уже говорив з одним покупцем. Так, кінь помічний у господарстві – оре, возить сіно, дрова чи що потрібно, але йому і їсти треба дати. Як люди перейшли на техніку, то кінь втратив попит. Технікою легше обробляти землю, – господар аргументував реалії сьогодення.

«Ниґда у світі не піду звідси»
Ганна Гирич має 75 років. Народилася в селі Гусний, що неподалік. 1968-го вийшла заміж за ужанина. Разом прожили 43 роки. 12 років тому чоловік помер. 3,5 року жила сама, а потім прийшов Юрко із Тарновців. Має шість онуків і чотирьох правнуків.

– Останніми роками в селі населення значно зменшилося: багато людей померло, виїхало. Для молоді тут нич нема доброго, ніякої перспективи, тому і їдуть до вароша або за кордон. Подивіться: довкола повно порожніх хат. Он у тій великій живе сама-самісінька вдовиця, тяжко їй, – розказує і показує моя співрозмовниця. – У селі 45 вдів, а вдівців 8 або 9 хлопів. Не сплю вночі, та пак рахую собі в голові. Я мала двоє дітей: син помер, а дівка (донька) живе в Ужгороді. Кличе мене до себе, але ниґда у світі не піду звідси. Минулого року робили ми операцію на пахову грижу, то місяць я була в доньки, там такоє як у вулику. Я звикла жити в селі. Усе життя проробила в польовій ланці у калгозі.

Тримала чимале господарство: корову, козу, свині. Тепер нічого нема. Загалом у селі мало хто тримає худобу, птицю. Старші люди не бирують. Я купую молоко в одної хазяйки. Тих корів на село – пару штук.

Перенесла’м дві операції, не можна тяжке робити, піднімати, але роблю все сама, вирощую картоплю, городину, кошу траву. Нич ся не шкодую: що вижу, то роблю. Зігнуся або ляжу, але мушу зробити. Такий маю характер. Заклала грядку озимого часнику. Люблю, щоб коло хижі був порядок, покошено, щоб не стирчали бур’яни коло огорожі. Косила і я, і Юрко. Коли тверезий, то дуже добрий чоловік, а як нап’ється, то біда. Як би там не було, айбо чоловік у хижі добре, бо все щось треба зробити, чи гвізд забити, чи поломане наладити.

Пані Ганна інформацію черпає з телевізора та газет – виписує обласну і всеукраїнську. Читає без окулярів. «З газети є хосен – і прочитаєш, і щось нове дізнаєшся, і посмієшся від анекдота, і огинь є чим розпалити», – перерахувала плюси друкованого мас-медійного засобу.

На безіменному пальці лівої руки має золоту обручку. Жінка каже, що вдовицям прийнято носити обручку на лівій руці. Від фото відмовилася.
Тетяна ГРИЦИЩУК
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото