Menu

Мараморош-Сигетський процес

06.08.2021
550
0
Введення унії на Хустщині, як і на всьому Закар­патті, почалося ще у ХVІІ-ому столітті. Ця нова віра для закарпатців прийшла від Ватікану. В той час її активно пропагували, насаджали тодішні прави­телі Австро-Угорської монархії. їм, звичайно, біль­ше імпонували римо- і греко-католицькі віри, які бу­ли домінуючими на всій території країни, ніж пра­ вославна, яку ісповілувало більшість людей Кар­патського краю. Священникам, які зуміють поверну­ти віруючих до греко-католицької церкви, обіцяли певну грошову винагороду і звільнення від панщи­ни. Не всі богослужителі піддались такій заманці, але певна категорія священників знайшлася. Вони активно в своїх проповідях проголошували нову греко-католицьку віру, закликали її ісповідувати. І як наслідок, дечого домоглися. Частина сіл на Хустщині прийняла греко-католицьку віру. 1 австро-угорські правителі з своєю вищою церковною ієрархією вва­жали, що в Карпатськім краю православна віра уже знищена. Так думали й деякі священники, які по­лонились греко-каголицькою вірою. А це було не так. Люди дізналися, що тут з ними поступили не­чесно й почали піднімати спій голос, захищати пра­вославну віру. 
Особливо гостра боротьба за свободу віроспові­дання розгорнулася на початку ХХ-го століття. Пер­шими виступили жителі сіл Ізи, Великих Лучок, Тереблі. В 1901 році вони відкрито відмовились від унії. Заявили греко-католицькому священнику такс: «Наші предки з давніх-давен були православними. Старі книги свідчать про те, що вони не по своїй во­лі стали відступниками від православної віри. Ми повинні ісповідувати віру наших предків — право­ славну». Ізяни добре були обізнані про свою віру, бо мали знаючого вчителя священника Іоана Раковського, який багато зробив для захисту православної ві­ри від всяких посягань на неї. 

В 1902 році ізяни ходили в Сербські Карловці, де тоді знаходився православний патріарх, який мав владу над православними в Угорщині, від нього про­ сили священника. Сербський патріарх призначив православного священника для Ізи, але уряд на ви­могу уніатського єпископа заперечив і позаважав йо­го приїзду. Схильні до православної віри почали ак­тивніше відстоювати своє право на свободу совісті, віроісповідання. Про це свідчить донесення піджупа- на Гулація за № 9796/1908 до марамороського жу­пана, в якому він відкрито зізнався, що православні переслідуються «по проханню господина духовника». Якщо хтось із православних повертався в унію, за словами Бели Рішка, тодішнього Хустського началь­ника, від покарання звільнявся. Ті, хто не повертав­ ся до унії, жорстоко каралися угорськими жандарма­ми. За таку непокору унії потерпіли від жандармів Василь Липчей та Іван Зейкан з Липчі. 
Добре дісталося від угорських жандармів право­славним в Ізі. Вимагали від людей прийняти прися­гу, що більше не будуть православними. Зробити це відмовилися Іван Пасулька, Костянтин Вакаров, Кирило Хвуст, Ананій Пристая, за що зазнали зну­щань. Карали також Анастасію Кадар і Марію Сабов за те, що вони хотіли хрестити своїх дітей у православного священника. Потерпіли від жандар­мів і Василь Вучкан та Іван Борщик.

Так поступово готувався Мараморош-Сигетський процес проти православних. 27 липня 1913 року Ан­дрій Ілляш, королівський прокурор, в своєму зви­нувачувальному акті за № 5919/1913 звинуватив ієромонаха Василя Кабалюка і його 94 друзів в «зло­чині через підбурювання і агітацію» за зв’язок із російським духовенством і Росією взагалі, особли­во за їх діяльність, спрямовану на підкорення себе вищій владі Київського патріарха, якого насправді не було.

Головне слухання справи було призначене на 25 грудня 1913 року. Однак із волі правлячих держав­них верхів слухання було перенесено на 29 грудня. Перед новим роком почалося слухання цієї спра­ви, яке з перервами продовжувалося два місяці. Між підсудними були і жінки, які прийшли на суд з малими дітьми на руках і їх судили тільки за те, що вони ходили на православні свята. Марію Сочку звинуватили в тому, що в неї дома збиралися вір­ ники й співали православні пісні, а вона лаяла уніат­ських священників. 

На засідання суду прийшли численні захисники підсудних. Серед них були чотири серби і один сло­вак. Однак ніякий захист, а ні оправдання не допо­могли. 32 чоловік було засуджено до ув’язнення на різні строки. Серед засуджених були — ієромонах Олексій, Василь Кабалюк, Михайло Палканинець, Микола Сабов, Степан Кемінь, Дмитро Попович, Ки­рило Прокоп, Андрій Кемінь, Степан Вакаров, Дмит­ро Росоха, Юрій Чопик, Іван Фейсак та інші. Ці лю­ди сиділи у в’язниці до розпаду Австро-Угорської ім­перії. Із переходом краю під владу Чехословаччини було звільнено засуджених, які відбували покарання в Дебреценській тюрмі.

Уривок з книги "Хуст над тисою"


 
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото
+