Королівська грамота

Королівська грамота 1262 року, видана Севлюшу, містила такі міські привілеї: громадянська свобода жителям; обрання радою старости (судді), священика; щотижневий торг та ярмарок у визначні свята без оподаткування; торгівля без перешкод в Угорському королівстві; звільнення від митного податку по річці Тиса; будівництво млинів; вилов риби та полювання в лісах. За ці привілеї городяни сплачували королю єдиний податок, який збирали суддя, голова міста зі священиком у день святого Мартина. Жителі давали дозвіл на поселення барона чи магната у Севлюші, бо інакше феодали не могли цього зробити. Система привілеїв міста отримала назву «Севлюшське право». У 1294 році угорський король Ендре III (1290-1301), останній із династії Арпадовичів, підтвердив привілей 1262-го, наданий Іштваном II.

Здобути своє «Севлюшське право» намагалися інші поселення: Хуст, Вішк, Тейче, Госсумезе (Довге Поле - тепер Румунія). Королівською грамотою від 26 квітня 1329 року Карл Роберт Анжу надав цим чотирьом поселенням право міста Севлюша. Німецькі та угорські колоністи стали громадянами у королівських містах уздовж Тиси. Привілей 1329 року гарантував їм такі юридичні права; свободу міським жителям; обрання міським сенатом, а старости на один рік населенням міста; переобрання старост та священиків на наступний рік; сплата земельного податку у день Святого Мартина; організація публічних судів; недоторканість приватної власності. Барони не мали права чинити свавілля над жителями міст. Серед економічних привілеїв: торгівля у будь-якому куточку Угорського королівства, отримання додаткових пільг за освоєння нових земель, зняття заборгованості при несплаті податків у неврожайний рік. Громадяни коронних міст були звільнені від феодальних повинностей і сплачували незначні податки у королівську казну. Вибори судді, старости, священика відбувалися на міській площі. Староста (голова) кожного міста мав при собі 24 радників, а суддя - 4 присяжних. Судові справи у містах розглядалися тільки по четвергах. Спочатку центром було Вишково, згодом - Хуст, а значно пізніше - Сигот, який приєднався до 4 коронних міст у 1352 році.

Отже, містам Берегово, Мукачево (Берег), Виноградово (Угоча), Вишково, Тячів, Хуст (Мараморош) були притаманні певні економічні та юридичні привілеї, якими жителі керувались при міському самоврядуванні. Автономне самоуправління за Саксонським правом було більш помітне у Виноградові, Вишкові, Хусті, Тячеві, а повне - у Берегові та Мукачеві, які здобули собі Магдебурзьке право.