Житія святих Житія святих на 30 липня (17 липня за ст. стилем)

Страждання святої великомучениці Марини

Марина свята народилася в Антіохії Песидській від благородних батьків, але не благовірних, а потьмарених еллінським нечестям. Батько її, на ім'я Едесій, був ідольським жерцем. Він Марину, доньку свою, яка ще в пеленах після померлої матері
осиротіла, віддав годувальниці, котра жила в одному селі за п'ятнадцять поприщ від града. Росла дівчина і до віку прийшла, стала дуже гарна тілом, ще краща душею, бо благорозумна була й добрими звичаями прикрашалася. У ті часи було гоніння на християн, єреї і клирики, Божого Слова учителі, ховалися одні в пустелях, і горах, і печерах через страх перед катами, інші ж у селах поміж простими людьми в образах жебраків таїлися, проте, де могли, навчали, хоч і таємно, святої віри і від зваби ідольської до Христа багатьох навертали. Сталося так, що й дівчина Марина, коли дванадцять років мала, почула від одного Божого чоловіка Слово про Христа Хсуса, істинного Бога, як Він воплотився від Духа Святого в утробі Пречистої Діви і народився від неї, зберігши дівство її нетлінним, як чуд багато зробив і добровільно захотів страждати задля спасення людей, помер же, і воскрес, і на небо вознісся, і приготував життя безконечне, і славу, і Царство вічне для тих, що вірять у Нього і люблять Його. Те чувши, благорозумна дівчина Марина повірила в Христа. I розпалилося серце її божественною любов'ю, що ні про що інше не могла думати й говорити, лише про Христа нуса. I вся увага її була там, де чула, що щось мовиться про істинного Бога. А що вірила в Нього серцем, так й устами визнавати Його не соромилася, хоч і була ще нехрещена, і не було пресвітера християнського, щоб її охрестив. I бажала Марина кров свою за Христа пролити, і нею, наче купіллю хрещення, охреститися, як же чула про багатьох святих мучеників обох родів, які у своїй власній крові охрестилися, поклавши душі свої за Господа, і хотіла їх наслідувати. Довідався ж Едесій, що донька його Марина повірила в Христа, зненавидів її і мав не як за доньку, а як за чужу. А дівчина на Небесного Отця уповання своє складала. Коли вже була дорослого віку, десь літ п'ятнадцять мала, вийшла якось до овець свого батька, які паслися в полі, щоб подивитися за ними. Тим часом трапилося єпархові країв східних, на ім'я Олимврій, лютому катові християн, зустріти її на шляху, коли йшов до Антіохії Писидійської. I побачив єпарх дівчину, дуже гарну з лиця, подивувався її незвичайній красі, і зразу зранився на неї, і подумав взяти собі за жінку. Тому зупинився і затримав її, і почав розпитувати: «Якого ти роду, дівчино, чия донька і як називаєшся? Скажи мені правду про себе, бачу, що ти вельми вродлива. I якщо ти вільних батьків, візьму тебе в законнний шлюб. Якщо ж рабиня, то викуплю тебе і візьму за себе». Дівчина ж цнотою більше, аніж вродою лиця красувалася, і покірно відповідала, розповіла, чия донька, і як називається, не потаїла й того, що раба Христова, вірить в одного Бога, що створив небо і землю, і з Ним любов'ю серця одружилася, іншого ж полюбовника не потребує. Єпарх же, чуючи, що вона християнка, зразу, маючи дану від царів владу мучити християн, звелів воїнам взяти її і вести за собою до града, проте з честю. Зі слів її дівочих благорозумних ще більше полюбив її і сподівався скоро погрозою мук відвернути її від Христа й привести до свого подружжя. Дівчина ж, ведена воїнами, молилася, що чути було всім, до Бога, кажучи: «Господи, Ісусе Христе, Боже мій, не покидай мене і не передай душі моєї на стління, щоб не здолали мене вороги мої. Хай не оскверниться слух мій словами їхніми лукавими, хай не зміниться розум мій від зваб їхніх нечистих, хай не злякається моє серце погроз їхніх грізних, не дай вірі моїй бути вкиненій у болото, щоб не порадів через мене ненависник добра диявол. Але пошли мені допомогу з висоти свого Престолу і дай премудрість на відкривання уст моїх, щоб, силою Твоєю утверджувана й благодаттю Твоєю нарозумлювана, без страху стала на допит катовий. Так, Господи, зглянься милостиво в годину цю наді мною, осьбо я нині як вівця серед вовків, як птаха серед ловців, як риба у сітях. Прийди тому й визволи мене з цих підступів ворожих». Коли так свята в дорозі молился, дійшла до града Антіохії Писидської.

Увійшов єпарх до града, спочатку, за нечестивим своїм звичаєм, приніс жертви нечистим своїм богам, й урочисті похвали іменам царів своїх сотворив, і християн, яких застав, взяв і кинув до темниці, щоб там їх пильнували на муки. Марину ж дівчину доручив пильнувати одним чесним жінкам. Наступного ж дня, сівши на суді перед народом, насамперед звелів привести на допит святу Марину, про неїбо думку мав. Коли дівчина стала перед ним, дивився з насолодою на її невимовну красу і любов'ю тілесною до неї безмірно зранювався. Тоді ж почав ласкаво до неї промовляти, кажучи: «Знають всі боги, о найгарніша дівчино, що, милосердячись над юністю твоєю і шкодуючи молодого твого тіла, що цвіте красою, прошу тебе, послухай мене і принеси богам жертву, щоб було тобі добро. Багатобо маєтків і багатства зразу приймеш, і будеш славніша понад ровесниць своїх і шанованіша від усіх жінок у цьому граді». Свята ж Марина відповіла: «Я, що навчилася знати Небесного Отця, і Його єдинородного Сина, і Пресвятого Духа, єдиного у Тройці Бога, істинного і живого, і поклонятися Йому навчилася, і Йому жертву хвали завжди приношу, богам же, яких не пізнала, не поклонюся, ані не принесу їм жертви, бо вони бездушні, і без чуття, і не знають самих себе, не знаютьбо, чи шановані, чи безчещені. Не віддам тому таким тої чести, що Творцеві моєму належить». Сказав єпарх: «Прошу тебе знову, Марино, послухай мене і вшануй непереможних богів, точно знаючи, що, коли послухаєш моєї поради, зразу перед очима всіх громадян сподобишся великої чести: візьмубо тебе за дружину мою любу. I буду тобі на славу і честь, ти ж будеш мені на веселість і насолоду життя мого. Якщо ж не послухаєш мене і зневажиш любов, що маю до тебе, то знай, що у велике зло впадеш: переконаєшбо мене, хоч і не хочу, мучити тебе. I стратиш марно таку свою красу, і здоров'я, і солодке життя, приймешбо багато лютих і нестерпних мук, від вогню і заліза загинеш». Відповіла свята: «Не сподівайся, о єпарше, моєї віри у Христа перемінити на ваше 6єзвірство аш ласкою, аж погрозою. Вірнабо я раба Владики мого, що за мене добровільно постраждав. I якщо Він за мене хрест і смерть витерпів, не жаліючи пресвятого свого тіла, прийнятого від Пречистої Діви Марії, то всіляко і я за Нього повинна страждати й померти, анітрохи не жаліючи свого грішного тіла і здоров'я. Не думай тому настрашити мене своїми погрозами. Ось я готова на всі муки і смерть, зміцнитьбо мене той, на кого покладаюся. А те, що про подружжя мені говориш, і про честь, і про славу, і про багатство, — те все мерзотніше мені від брудного болота. Чи маю, відрікшись безсмертного мого Нареченого Христа, Царя Небесного, одружитися із псом смердючим, з мертвою душею? Ніяк же».

Такі сміливі слова святої Марини чувши, єпарх їх за великий докір і безчестя собі мав, сповнився гніву та люті і зразу любов на ворожнечу і ненависть перемінив: звелів Христову наречену з одягу її роздягнути, простягнути на землі й палицями2 нещадно бити. Коли ж били святу довго без милости, потріскало від ран дівоче тіло, і текла кров потоками, і забагрянила землю. Люди ж, на те дивлячись, жалем до неї були охоплені, що така гарна дівчина так люто мучена. I плакав багато хто. Проголошувач же кричав: «Марино! Принеси жертву богам, щоб не стратити взагалі краси своєї і передчасно не згубити солодкого цього життя». Мучениця ж, умові очі до Бога піднісши, молилася, просячи допомоги згори і зміцнення у страдницькому подвизі. I не чула болю в муках, благодаттю Христовою утверджена, але, наче в чужому тілі, терпіла завдані рани. Говорили ж і з людей до неї деякі: «Дівчино, чому красу свою добровільно тратиш, у непокорі перебуваючи? Чи не бачиш, який лютий суддя, і стратити тебе має, і зникне з землі пам'ять про тебе. Ми ж тебе жаліємо». А свята відповідала голосно, докоряючи їм: «О лукаві радники і помічники зла, сповнені духа підступу! Як же давно змій лукаво радив Єві у раю, так нині ви мені радите відступити від мого Бога. Але відступіть від мене ви, служителі беззаконння, не звабите мене, бо я всю душу віддала Христові». Тоді слуги перестали її бити, і сказав кат до мучениці: «Ось початок твого болю, Марино, і якщо далі в непокорі залишатимешся, то зразу 6ільші муки приймеш». Відповіла свята: «Все, що хочеш ти i твій батько диявол, роби, я ж не зважаю на муки: маюбо Христа, який мєні допомагає, i Він всі ваші пїдступи осоромить скоро». Єпарх же більше розсердився, звєлів її цвяхами на катівні прибити i тризубцями залізними обдирати її тіло. Вона ж, до неба зводячи очі свої, казала: «Обступили мене вороги моїа, замисливши погане на мене. Але Ти, Господи мій, зглянься на мене і помилуй мене, пошли на допомогу животворний Твій Дух, щоб нарозумив мене визнавати Пресвяте ім'я Твоє до останнього подиху. I хай зміцнить мене стати мужньо проти диявола і слуг його, щоб, здолавши їх, сповнила я їх сорому і безчестя. I буду за приклад тим, що люблять Тебе і дівство своє задля Тебе бережуть. I нехай з ними отримаю частку серед тих, що праворуч, у час праведного Суду Твого». Коли так свята молилася, немилосердні слуги немилосердного ката, як кровожерці, тризубцями шматували тіло святої, мучачи її люто, і відпадало тіло її, з кров'ю стікаючи на землю, і кості нагі було видно. Єпарх же не міг дивитися на такі люті муки, закривав лице своє і відвертався від неї. I всі, що стояли там, дивувалися такому терпінню святої. Але й ще казав до неї кат: «Доки, Марино, не пошкодуєш себе, вжебо тіло твоє розшматоване? Може, хоч нині захочеш принести жертву богам, щоб не загинути до кінця?» Відповіла мучениця: «О мерзенний собако і свине, що їси тіла людькі, а вдаєш, наче милосердишся і жалієш мене! Але я не жалію себе задля Христа, що не пожалів себе, а передав себе за мене на великі муки. Якщо ж послухаю безумної твоєї ради і пожалію своє тіло, то як ду , ша моя має вінчатися в Царстві Небесному?» Після цього звелів єпарх, знявши мученицю з катівні, вкинути її в окрему темницю, глибоку і похмуру, сповнену пострахів бісівських, куди вкидали засуджених на смерть.

Коли сиділа свята мучениця в тій темниці сама (інших засуджених тоді там не було), молилася до Бога в гарячі свого духа, з глибини серця зітхаючи: «Боже Всевишній, перед яким всі небесні сили зі страхом стоять і всі начала і власті тремтять перед лицем Твоїм, і всіляке творіння Твоєю всемогутньою силою тримається, i міняється, й оновлюється. Ти, Владико, зглянься з висоти небесної, з Престолу слави своєї на мене, смиренну, і негідну, і недостойну рабу Твою, на Тебебо покладаюся, і до Тебе прибігаю і за Твоє ім'я страждаю. Зглянься, о Добрий, і зціли це ранами зранене і, як веретище, розшматоване тіло моє, й онови душу мою, і збережи її на Царство Твоє. Дай же мені здолати й потоптати ворога мого, як же топчеться ногами пісок, щоб стерла я його силу Твоєю непереможною допомогою, щоб і в мені прославилося пресвяте ім'я Твоє навіки».

Коли ж настала ніч і свята безперестанку до Бога молилася, насмілився диявол пострахомпривидом настрашити мученицю, Бог так допустив на більше прославлення угодниці своєї. Раптом затряслася темниця, і світло якесь похмуре, наче з вогню задимленого, явилося, і показався диявол в образі змія барвистого, великого, страшного, що навколо видимого тіла свого оточений і оперезаний був багатьма меншими зміями і єхиднами. Він жахливо свистів і пащу велику і страшну роззявляв, сморід випускав нестерпний, і обходив навколо мученицю, страх і жах їй великі творячи. Тоді роззявив сильно пащу прескверну і проковтнув голову святої, поглинаючи її. I здавалося, що пожер мученицю змій, як же давно пророка Йону китб. Проте свята, не покидаючи свого уповання ані не сумніваючись, але увесь розум до Бога спрямувавши, поклала на собі хресне знамення, і зразу побачила, як просіла утроба змієва, і себе побачила, що з пащі його вийш, ла цілою і неушкодженою. I в ту годину загинули всі страшні бісівські примари і привиди: землябо, розчахнувшись, пожерла змія і з ним всіх змій і в ад їх скинула. А святу мученицю осяяло небесне світло. I, поглянувши вгору, побачила, що зник дах темниці, і проміння сонцеподібне на неї згори сходить, і побачила хрест великий, що світлом невимовним сяяв, зверху ж хреста видно було голубку, як сніг білу, яка полюдськи до неї промовляла, кажучи так: «Радій, Марино, розумна голубко Христова, що перемогла ворога злісного.

Радій і веселися, донько Сіону Вишнього, бо прийшов день веселости твоєї, коли з мудрими дiвами увійдєш до нетлінної світлиці Нареченого — безсмертного Царя Небесногов». Так голубка до неї промовляла, Марина свята сповнилася невимовної радости і насолоди, і розшматоване її тіло зцілилося. I чула сама в собі, як наростає плоть і заповнює рани, і шкіра поранене покриває, і зникає всілякий біль і недуга, і стало ціле тіло здорове і гарне, як же і спочатку. I почала дякувати Богові, взиваючи і промовляючи: «Благословлю Тебе, Владико, і прославляю Тебе, Господи, Боже мій, і восхваляю ім'я Твоє, що змилосердився наді мною, відвідав мене і зцілив тіло моє, і душу мою укріпив, і не передав мене в руки ворогів моїх, але, явивши мені жахливі образи їхні, вкинув їх у пекло, і пострахи їхні відігнав від мене. Нині ж, радіючи і веселячись у Тобі, Бозі і Спасі моєму, прошу ж Твою чоловіколюбну доброту, щоб Ти сподобив мене купелі святого хрещення, щоб, як же кров'ю, так і водою омита, була я достойна входу до Твоєї небесної світлиці зі святими дівами, що заручилися Тобі, бо Ти благословенний навіки». У таких видіннях і одкровеннях і в такому урочистому утішенні свята Марина перепровадила ту ніч, доки засяяв день і надійшов час останнього її подвигу.

Настав ранок, Олимврійєпарх знову сів на нечестивому і неправедному своєму судищі, коли зібрався увесь люд, і звелів вивести мученицю із темниці і поставити її на допит. Побачивши, що вона лицем світла і всім тілом ціла та здорова, ані сліду вчорашніх ран не має, дуже здивувався і, наче у подиві, мовчав, не розуміючи, як мучениця, котра вчора була зов , сім зранена, за одну ніч так цілком зцілилася. Дивувалися ж і люди через таке чудесне зцілення, й одні про велику Христову силу говорили, інші до волхвування те зараховували. Тоді єпарх, ледве уста свої розкривши, почав говорити до святої: «Бачиш, о Марино, як боги піклуються про тебе, змилосердилисябо над юністю і красою твоєю, зцілили тебе від ран твоїх. Належить і тобі за прийняте від них благодіяння віддати їм вдячні жертви. Більше ж годиться тобі бути наслідувачкою і спадкоємницею свого батька: так само, як він служить богам у чині жерця, так i ти жрицею будеш поставлена i служитимеш їм у всі дні твого життя». Відповіла свята: «Не годиться мєні покинути Бога мого, істинного і живого, і послужити брехливим і мертвим вашим богам. Більше ж годиться тобі пізнати єдиного небесного Бога й повірити в Нього, бачачи на мені Його силу: вчора ти мене на частини розшматував, Він нині, в одну годину, зробив цілою і здоровою, бо Він — Всемогутній Лікар душ і тіл людських». Розлючений єпарх звелів знову мучити святу. Тому знову повісили її на катівні. I, принісши запалені свічки, обпалювали їй груди і боки, вона ж ум свій з молитвою, яку в таємниці серця складала, заглибила в Бозі, терплячи мовчки. Й обпалена була, як вугілля, і, як їстівне м'ясо, спечена. I коли ледь живу зняли її з катівні, скликнула, кажучи: «Господи, сподобив Ти мене за Ім'я Твоє пройти крізь вогонь, сподоби пройти і крізь воду святого хрещення, щоб, омиту від гріхів, Ти ввів мене до своєї світлиці». Кат же, чуючи, що мучениця згадала про воду, мовив: «Ось спрагла, проклята, напоїти її треба». І звелів притягнути дуже велику бочку, і наповнити водою, і вкинути в неї зв'язану мученицю, щоб, занурившись, потонула. І коли слуги зв'язали її і вкинули у воду, вона голосно сказала: «Господи Ісусе Христе, що виводиш скованих у мужності, звільняєш від пут смерти й аду і з гробів піднімаєш, помахом божественної сили Твоєї зглянься на рабу свою і розірви пута мої. І нехай буде ця вода бажаним мені святим хрещенням і відродженням на вічне життя, щоб, скинувши стару людину, одягнулася я в новуг і явилася перед Тобою в одязі шлюбному у світлицях Твоїх». Коли так молилася мучениця, слуги вкинули її в бочку, повну води, і, зануривши її, топили. Але зразу затряслася земля, і пута на мучениці розв'язалися, слуги ж, великим страхом охоплені, втекли від бочки. Зійшовбо згори над головою святої промінь невимовного світла, і явилася знову раніше бачена біла голубка, сонцеподібна, що, з висоти сходячи, несла в устах золотий вінець. І кружляла над головою мучениці, торкаючись ногами її голови, і знову летіла увись. Видіння це бачила не лише свята, а й дехто з предстоячих, хто був достойний його: багато серед людей було таємних християн, i вони сподобилися те бачити. Свята стояла на воді, не тонучи, співала, славлячи i благословляючи велике ім'я Пресвятої Тройці — Отця, і Сина, і Святого Духа. Тоді видно було стовп вогняний над святою, що досягав неба, на стовпі ж хрест наче кришталевий, що випускав пресвітлі промені. I голубка та, злетівши, сіла зверху на хресті. I прийшов голос згори, що чули всі: «Мир тобі, Христова наречено Марино, нині приймеш нев'янучий вінець доброти з рук Господніх, і спочинеш у Царстві Небесному зі святими». Той голос чули люди, ще ж і мученицю бачили, що вийшла з води зі здоровим тілом, ані сліду вогненних опіків на собі не мала, але ціла була біла та гарна. Зразу велика кількість чоловіків і жінок повірили у Христа, і християнами себе визнали, і показали себе готовими на смерть за Христа. Ігемон же настрашився, бачачи таке навернення людей до Христа, і не знав, що робити. Тоді сповнився гніву, вивів військо озброєне, з оголеними мечами на людей і звелів всіх, хто ім'я Христове славить, рубати. Хто був невірний чи боязливий, ті втікали. А хто справді вірив, ті самі під меч схилялися. I впало убитих чоловіків і жінок десь коло п'ятнадцяти тисяч душ, що кров'ю своєю хрестилися і від всіх гріхів очистилися, увійшли в радість Господа свого, мучеництвом увінчані. Після того єпарх і мученицю засудив на страту мечем.

Коли вивели святу на смертне місце, випросила трохи часу в тих, що вели її, і, обернувшись до людей, що йшли за нею, переконувала всіх пізнати єдиного істинного Бога, Творця свого — від бісівських же зваб та ідолопоклонницьких згуб втікати. Тоді, схиливши коліна до молитви, досить за всіх помолилася. I раптом затряслася земля, і прийшов страх на всіх, і багато від страху попадало на землю, і кат упав. Господь наш Кус Христос з ангелами святими явився з неба до нареченої своєї, прикликаючи її до свого спокою і простягаючи руки, щоб прийняти її душу. Вона ж невимовної радости сповнилася, підганяла ката, щоб швидко закінчив наказане йому. I схилила під меч чесну свою голову, і страчена була, і взята була душа її руками Господніми, і в небо піднеслася. Так свята великомучениця Марина закінчила подвиг мучеництва свого місяця липня в 17ий день. Страждання її записав очевидець, раб Божий Теотим, який бачив усі муки і сподобився бути свідком тих видінь, які були відкриті святій, і передав вірним на користь, на честь же і пам'ять любої Христової нареченої Марини, і на славу самого чоловіколюбця Христа, Спаса нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом і від нас нехай буде честь і слава нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.

У той самий День Перенесення чесних мощей препоДобного Лазаря, який на Галасшськш горї постив.