Житія святих Житія святих на 29 липня (16 липня за ст. стилем)

Страждання святого священомученика Атиногена і десятьох його учнів

Також цього дня відзначають: Страждання святої мучениці Юліїдіви

У часи Диоклетіяна, нечестивого царя римського, налягло люте гоніння на християн. I всі, що за Богом жили, у бідах були, світ страждав, і багато хто передавав один одного на смерть: батько сина, брат брата, родич родича — через страх перед царем. Прийшов у Севастію, град вірменський, ігемон один, на ім'я Філомарх. Він жерців ідольських багато зібрав, звелів їм, вінці на голови свої поклавши, приносити богам їхнім нечистим жертви з веселістю і торжеством, у труби трублячи і в кимвали вдаряючи, гуслями ж співаючи. Сам же, на суді перед народом сівши, звелів проголошувачу кричати: «Послухайте, о громадяни і всі знамениті мужі, царевий наказ і, приступивши, принесіть богам жертви». Закричали ж всі люди, кажучи: «Ми — християни і не поклонимося ідолам!» Мучитель же звелів воїнам бити людей, і багато померло за Христа, і прийняли вінці небесні. Після цього підійшов до ката начальник воїнської спіри Миколай і сказав: «Владико ігемоне, є муж один, на ім'я Атиноген, єпископ християнський, що всіх у свою віру зваблює, перебуває ж у селі Підахтоні». І зразу ігемон послав воїнів взяти його. Мав же святий Атиноген поблизу того села, на осібному безмовному місці, малий монастир, у якому жив з десятьма своїми учнями у пості й молитвах. І прийшли воїни до його монастиря, та не застали самого святого єпископа, пішовбо кудись. Тому взяли учнів його, зв'язали і в Севастію повели. І бачив їх ігемон, звелів відвести до темниці і, замкнутих у путах, пильнувати уважно. До воїнів же сказав: «:Шукайте мені учителя їхнього». І пішли воїни, шукали всюди Атиногена.

Чоловік же Божий Атиноген, до монастиря прийшовши і братів своїх не знайшовши, увійшов до молитовного храму і, дивлячись на Чесний Хрест, що там стояв, зі сльозами казав: «Де брати, яких я тобі вручив? Хто звичні до Бога молитви воздасть зі мною? Де гарні гілки оливкові? Що з ними сталося, не відаю». I був святий у печалі великий, і вийшов зовні, ходив навколо монастиря, дивуючись і не розуміючи, куди пішли брати. I ось прийшла до нього лань2, яку недавно своїми руками вигодував був. Вона, тішачись ним, цілувала руки його. Тоді зустрів одного знайомого чоловіка, що сказав йому: «Де ти був, святий Владико, коли учнів твоїх взяли? немонбо, приславши воїнів, звелів їх зв'язаних вести до града, щоб замучити їх». Це почувши, святий сповнився радости. Поглянув на небо й мовив: «Дякую Тобі, Господи нусе Христе, що найкращих рабів своїх Ти покликав у Небесне Царство». Тому відіслав лань до пустелі, а сам пішов поспіхом у град Севастію до своїх учнів. Дійшовши ж до претора в граді, почав голосно взивати: «Чому обікрав мене, о кате, розграбувавши церкву мою? Хай бачить Бог погане твоє діло, що ти вчинив, і нехай зрушить гнів свій на тебе». I зразу воїни, схопивши святого, поставили його перед ігемоном, кажучи: «Ось Атиноген, якого ти звелів шукати, і вельми ображає твою світлість». немон же зразу звелів вкинути його до темниці, де були замкнені брати Христа ради. Побачивши ж братів своїх, святий зрадів вельми і мовив до них: «Мир вам нехай примножиться і благодать Христова нехай буде з вами, діти мої, бо богоугодні Богові ви стали, тому Він покликав вас на обід небесний. Наберіться мужности і не бійтеся погроз ката, даруєбо вам Господь завтра здійснити подвиг ваш. I будете з ангелами і ликами святих жити в райських радощах і у веселості славити Небесного Владику навіки».

Наступного дня сів кат на судищі і звелів поставити перед собою Атиногена і десятьох його учнів. I мовив до них: «Принесіть жертви богам, за велінням царським. Якщо ж не послухаєте, маю вас мучити лютими муками і з життя цього стратити, як же я стратив тих, що були перед вами в непокорі. I погано погані загинули». Святий же Атиноген відповів йому, кажучи: «Ті, що ти їх називаєш загиблими, о кате, не загинули, а на небі з ангелами святими ликують». Сказав ігемон: «:Не роби мені труду, Атиногене, але скоро зі спільнотою своєю послухай мене і принеси жертву богам, щоб погано не загинути». I сказав святий до ігемона: «О кате пребеззаконнний, прескверний і безсоромний собако, ти не настрашиш нас своїми погрозами. Роби, що хочеш, готові6о ми все витерпіти задля нашого Бога». Тоді розгнівався ігємон, звєлів десятьох учнїв Атиногенових оголених, на катівні повішєних жорстоко бити й гребенями залiзними обдирати їхні тіла. Вони ж, страждаючи, говорили: «Готові ми на рани заради безсмертного Христа. Не відречемося Тебе, Владико, Боже наш». Бачив же кат незмінну їхню великодушність і мужнє терпіння, яких ніякі муки не долали, і звелів мечем порубати їх. I витримали святі в доброму ісповіданні і зі славою перейшли в райські поселення.

Після убивства святих десятьох мучеників звернувся ігемон до святого Атиногенаєпископа, мовив до нього: «Де Христос твій, якого ти називаєш Богом? Чому не прийшов сюди і не визволив учнів своїх з моїх рук?» Те мовивши, ігемон звелів і його також на катувальному дереві повісити нагого й бити. Святий же, битий, говорив: «Слава Тобі, Боже, що сподобив мене за ім'я Твоє страждати». Сказав до нього ігемон: «:Чому й тебе не визволяє Бог твій з моїх рук?» Відповів мученик: «Визволив і визволить від поганої хитрости твоєї, беззаконнику». I звелів ігемон знятого з катівні знову жорстоко бити по ребрах. I скликнув святий до Бога, кажучи: «На Тебе, Господи, уповаю, спаси мене в милості Твоїй!» I був до нього божественний голос згори, що казав: «Дерзай, обранцю мій. Я, Бог твій, перебуваю з тобою, оберігаючи тебе». Той голос не лише святому, а й слугам, що мучили його, , було чути. I зразу страхом були охоплені слуги, і не могли більше мучити чоловіка Божого: рукибо їхні заціпеніли.

Один же приятель ігемона, який сидів з ним, на ім'я Филип, сказав ігемонові: «Чи не казав я тобі раніше, що християни — волхви. Страть і цього скоро, щоб не почали ті, які дивляться на нього, зваблюватися». Тому зразу ігемон засудив мученика на страту мечем, і сказав святий до ката: «Прошу тебе, о ігемоне, звели відвести мене до мого монастиря і там убити». I не боронив ігемон, щоб було за його проханням.

Коли вели святого до монастиря, співав вірші з псалмів Давидових, радіючи і веселячись, що має скоро звільнитися з тіла і перейти до Господа. Коли наближався він до монастиря, вищезгадана лань вийшла з пустелі, зустріла святого й поклонилася йому в ноги. I сказав їй святий: «Втратила ти братів, ось втратиш i того, хто тебе вигодував. Бог же віків нехай не передасть тебе і сімени твого ловцям, але хай плем'я твоє приводить плід свій сюди для тих, які будуть приходити вшановувати пам'ять нашу, щоб закололи і з'їли на славу Божу». Лань же випускала з очей сльози і припадала до ніг святого. Він же знаменував її хресним знаменням і мовив: «Іди з миром у глибину пустелі». Увійшовши до свого монастиря, Атиноген святий помолився до Бога, кажучи: «Господи, Боже мій, прийми в мирі душу мою і сподоби мене бути з братами моїми, щоб ми разом славили Пресвяте ім'я Твоє на всі віки. Дай же, Господи, тим, що шануватимуть пам'ять мою з любов'ю, вічне Твоє благословення і всім, що молитимуться до Тебе зі згадуванням імени мого, яви благодать свою і швидку їм подай допомогу у всілякій їхній потребі». Коли так він молився, був голос з неба, що казав: «Нині зі Мною і з учнями своїми будеш у раю і все, що просиш, сповниться». Мученик же, чуючи голос той, сповнився великої радости і з веселістю схилив під меч свою шию. I відтяли йому голову, і прийняв кінець у Господі. Чесне його тіло вірні поховали на тому ж місці і збиралися щороку в день його кончини й урочисто здійснювали йому пам'ять. Було ж чудо дивне: лань та, яку святий вигодував, і благословив, і в пустелю відпустив, приходила, за заповіддю його, на празник і приводила народжене від неї. I в час читання святого Євангелія на Божественній літургії, увійшовши до церкви, схиляла коліна, як розумна, і молилася. Тоді, залишивши дитя своє, ішла у пустелю, ніхто ж її не затримував. Так робила щороку, приходячи на празник і приводячи дитинча своє, що заколене і з'їджене бувало на пам'ять і честь святого мученика Атиногенаєпископа і десяти його учнів, на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.

У цей день також згадують, пам’ять святого мученика Павла і з ним Двох сестер — Алевтини та Хіонії, які були роДом з Єгипту, у Кесарії ж Палестинській за царювання Максиміна, мучені від ФНрмаліянаігемона різними муками, за Христа померли.

I святого мученика Антіоха, лікаря, який був із Севастії, від ката Адріяна після багатьох мук страту мечем за Христа прийняв. Пам’ять цього святого мученика Антіоха згадано в житії святого Теодора Сікеота у 22ий день квітня.
У той самий день пам’ять шестисот тридцяти святих отців Четвертого Святого Вселенського собору в Халкидоні, що був за царя Маркіяна і Пульхерії на Діоскора і Євтихія.

 

Страждання святої мучениці Юліїдіви

Коли перси взяли преславний в Африці град Картаген i багато люду у полон відвели, з того града з іншими полоненими взято було малу дівчину, про яку нам лежить слово, Юлію блаженну, доньку одного знаменитого мужа, на ім'я Аналсон, і в Сирію палестинську завезено, й одному купцю, що був поганського нечестя, у рабство продано. Дівчина, хоч і в невірного пана була, проте святої віри в Христа, у якій народилася, і християнських добрих звичаїв, яких же з пелен була навчена, трималася міцно, часто молилася й постила. Коли досягла дорослого віку, пильно берегла дівочу свою чистоту, у цноті й у великій повстримності перебуваючи, і вірно служила панові своєму, за апостольським словом3: «У простоті серця, не перед очима лише служачи, як же ті, що людям догоджають, але як же перед очима Божими». Виконувала благорозумно всі діла, їй наказані, що не суперечили Богові і її цнотливому життю. А що суперечило, до того ніхто не міг її переконати. Довгобо пан примушував її відректися Христа і за їхнім поганським звичаєм нечестиво жити, але ніякими погрозами до того схилити її не зміг: готова була зразу померти, ніж відступити від Христа чи втратити свою цноту. I багато разів пан хотів її убити, але, бачачи її службу, у всьому вірну й старанну, жалів її. I дивувався її добрій вдачі, лагідності, терпінню, смиренню i посту великому: бачивбо, як щодня вона постить, крім суботи і неділі. А коли закінчувався час її служби, не в неробстві і спокої, а в молитвах гарячих до Бога або ж у книжному читанні, якого з юности навчилася, проводила, мало коли й уночі до сну схиляючись. I була з лиця завжди бліда, мала висушене й знеможене тіло від трудів і повстримности. Цьому в ній пан дивувався дуже і, бачачи, що незмінно в тому перебуває, почав милосердитися над нею, і любити її, і шанувати. Богбо, зглянувшись благоутробно на угодницю свою святу Юлію, схиляв на милість до неї тверде серце невірного чоловіка.
Було ж їй понад двадцять років. Пан її був купцем, захотів відплисти з великим крамом у Галію, і взяв із собою вірну рабиню свою Юлію, бо бачив, що маєток його в її руках примножується: благословляв Бог через неї дім купця того (як же давно в Єгипті дім Потіфара через Йосифаа), тому з коштовним своїм крамом взяв і рабу свою, більше ж Христову, від усілякого краму дорожчу, і вирушив у плавання. Коли ж плили біля острова, що називався Корсика, пристали там. На острові тому хоч і були християнські гради, проте й поган було немало. I коли той купець пристав до острова, побачив поблизу пристані збір єдиновірних з ним поган, що влаштовували святкування й жертви бісам. Вийшов до них зі всією своєю челяддю, купив вгодоване теля, приніс з ними разом нечисту жертву і почав веселитися, ївши, і пивши, і ликуючи. Юлія ж свята залишилася в кораблі і з глибини серця зітхала, плачучи через блуд і загибель тих людей.

Хтось же з того зібрання, прийшовши на корабель і поба , чивши дівчину Юлію, що плакала і зітхала, і довідавшись, що вона християнка, пішов і сповістив старійшину зібрання того, головного в жертвах, кажучи йому осібно: «Є на кораблі, що пристав, одна дівчина, що ображає богів наших і жертви їм, які ми приносимо, безчестить». I зразу старійшина того нечестивого зібрання мовив до палестинського купця: «Чому не всі твої вийшли з корабля до жертв і святкування нашого?» Купець же сказав, що вийшли всі. Відповів старійшина: «Чув я, що є на кораблі твоєму якась дівчина, яка ображає 6огів наших i безчестить їхні імена». Відповів купець: «Ти про рабиню мою говориш? Її ніяким чином від християнської зваби не відвернути і до нашої віри привести я не зміг, ані ласкою, ані погрозами. I якщо б не була мені вірна й дуже потрібна в службі, давно б різними муками її стратив». Сказав йому старійшина: «Нині примусь її, щоб з нами разом поклонилася богам і приєдналася до жертв, або дам тобі замість неї чотирьох моїх рабинь, чи сріблом ціну за неї від мене візьми, лише дай її мені, і я переконаю її стати поклонницею наших богів». Відповів купець: «:Сказав тобі, що неможливо її до цього змусити, бо швидше хоче вмерти, ніж відступити від своєї віри. А продати її тобі неможливо: якщо б і весь свій маєток захотів би ти мені дати за неї, то він не дорівняється її службі: вонабо дуже вірна, і маєтки мої в руках її примножуються, тому все їй доручив». Старійшина ж соборища, таємно зі своїми порадившись, влаштував для гостей великий бенкет і напоїв дуже купця того, що був паном Юлії. Коли ж той упився, то заснув твердо, також і всі, що з ним, були п'яні. Тоді нечестиві погани острова того поспішили, вивели святу Юлію на землю і перед старійшиною своїм поставили. I сказав до неї старійшина: «Принеси жертву богам, дівчино. Ябо панові твоєму дам за тебе ціну таку, яку захоче, і зроблю тебе вільною». Відповіла свята: «Свобода моя в тому, щоб служити Христові, Йому ж я щодня чистою совістю служу, вашого ж блуду бриджуся». Тоді старійшина звелів бити її по лиці. I говорила мучениця: «Якщо Господь мій Кус Христос задля мене витерпів биття в щоки й оплювання лиця, то чи не маю і я задля Нього це витерпіти? Хай будуть биті за нього мої щоки, за те оплювання — сльози ж мої лицю нехай будуть». Кат звелів шарпати її за волосся й, оголену, жорстоко бити по цілому тілі. Мучениця ж, бита, взивала: «Визнаю того, хто за мене битий був. Якщо Владика мій увінчання терном і розп'яття на хресті витерпів, то нехай і я, раба Його, буду спільницею і наслідувачкою Його страждань, щоб і я прославилася з Ним у Царстві Його». Тоді звелів кат відрізати дівочі її груди. Вона ж усі ті люті страждання терпіла доблесно, задля любови Христової.

Хотів же кат швидше, ніж пан її збудиться зі сну, стратити її. Звелів зразу зробити хрест і розп'ясти на ньому мученицю, як колись юдеї Христа. I була Юлія свята у стражданні своєму за Христа подібна до самого розп'ятого Христа Господа, сподобившись бути розп'ятою за Нього на хресті.

Коли вона висіла на хресті і була при смерті, збудився зі сну її пан. I, розіп'яту її побачивши, великого жалю за нею сповнився. Але нічого помогти не міг: вжебо Христова Наречена була на останньому подиху. Коли ж свята душа її з пут тіла звільнилася, бачили всі голубку, що з уст її вилетіла, білішу від снігу, й увись до неба кружляла. Ще ж і явлення ангелів при ній бачили ті, що мучили її. I напав на всіх страх великий. I втікали всі звідти, лише тіло святої, що на хресті висіло, мертве залишилося. Але не покинув її Христос Господь: ангеламбо своїм заповідав берегти його, допоки влаштує чесне поховання, яке було так. Не дуже далеко від того острова, що Корсика називається, є малий острівець, який раніше називався Маргарита, нині ж зветься Горгона. На ньому був чоловічий монастир, у ньому ж ангел Господній явився ченцям, сповістив їм все про святу мученицю Юлію, і звелів їм піти кораблем скоро на той острів, і зняти з хреста багатостраждальне тіло святої мучениці, і принести до свого монастиря, і поховати чесно. Монахи ж, у корабель сівши і вітрила піднісши, пішли й досягли пристані, побачили все так, як же сказав їм ангел Господній. Зняли з хреста святе тіло, обгорнули чистою пеленою. Знайшли ж і відрізані її груди, кинені трохи далі від неї, що при камені лежали, і, взявши їх, до тіла на їхнє місце приклали, і внесли на корабель, і щасливо до монастиря повернулися. I поклали чесним похованням у церкві, славлячи Христа Бога, що укріпив рабу свою на такий подвиг мучеництва.

I діялися чуда при її гробі, і подавалися зцілення на всілякі недуги. Також і на тому місці, де постраждала, чуда творилися. Довідалися ж християни острова того про страждання святої, збудували в ім'я її на самому тому місці, на якому була розп'ята, церкву малу: тіснебо те місце, горб шпилястий. А де груди її відрізані кинені були, звідти витекло зпід каменя джерело живої, цілющої води. Хто з недужих пив ту воду і мився нею, отримував здоров'я. Ще ж і те чудесно було, що камінь той, якого торкнулися груди святої (зпід нього витекло джерело), у ті часи по всі роки у день її пам'яті виточував із себе, наче якийсь піт, краплі молока і крови — на свідчення дівства і мучеництва святої Юлії, яка, наче молоком, вибілилася дівством і кров'ю, за Христа пролитою, забагрилася. I тривало таке виточування крапель з каменя цілий той день, з ранку до вечора. Хто тим мастився, також зцілення отримував.

Минуло багато років. Церква, в ім'я святої мучениці на місці її розп'яття збудована, постаріла й почасти впала. Люди, оскільки те місце було дуже тісним, хотіли збудувати святій на іншому місці, просторішому, недалеко від першого місця, нову і більшу церкву. Коли приготували каміння та цеглу, і мали й все інше до будівництва, і вже хотіли наступного дня класти фундамент, побачили зранку, що всі ті матеріяли: каміння, і цегла, й інше — на першому місці, де стара церква, лежать. I не зрозуміли нічого будівничі, за якийсь час знову на інше те місце все принесли, хотіли, щоб там була збудована церква. Але й знову вночі звідти на попереднє місце все перенеслося, і бачили сторожі тієї ночі дівчину пресвітлу, везену на возі двома білими бичками, що клала ті приготовані на будівництво матеріяли й на перше місце перевозила. I розуміли, що благоволить свята, аби на першому своєму місці був оновлений храм. I зробили за її благоволінням, було ж й інших багато чуд на обох тих островах, Корсиці та Горгоні, доки не були взяті звідти чесні мощі й до , Вризії перенесені. Проте й після перенесення мощей люди корсикійські, приходячи з вірою до храму святої, не залишалися без її допомоги, були бережені від наступів ворожих, від руйнації, молитвами її святими, милосердям же Господа нашого Куса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і завжди, і навікивіків. Амінь.