Житія святих на 22 липня (9 липня за ст. стилем)

Житіє святого отця нашого Теодора, єпископа едеського, й інших угодників Божих, яких при ньому згадано Написав Василій, єпископ Амасійський.

'Також цього дня відзначають: Пам'ять святого священомученика Панкратія, єпископа Тавроменійського

У граді Едесі був муж, на ім'я Симеон, який мав дружину Марію. Обоє були благочестиві й богобоязливі, і ходили в заповідях Господніх безгрішно, і творили багато милостині: булибо багаті. Ті батьки народили доньку одну, а тому що хотіли сина, приходили до церков Божих із постом і молитвами, просячи від Господа такого дару, щоб їм народити сина.

Настала перша субота Великого посту, коли Церква прийняла святкувати пам'ять святого великомученика Теодора Тиронав, і прийшли обоє до церкви святих апостолів на утреню з приношенням. I було їм (обоє наче задрімали) одне, кожному окремо, видіння таке: бачили, що стояв у церкві святий апостол Павло зі святим великомучеником Теодором Тироном. I сказав святий великомученик до святого апостола, вказуючи перстом на Симеона та Марно: «Ці, о учню Господній, моляться гаряче, просячи плоду чоловічого. Будь їм заступником перед Богом у проханні їхньому, щоб за приношення і милостині, які роблять церквам, мали винагороду». I видно було, що апостол кладе їм на руки немовля чоловічого роду, кажучи: «Ось маєте сина». 
Великомученик же мовив: «Хай буде ім'я йому Теодор, справдібо дар Божий ця дитина». Після того видіння і після закінчення утрені розповіли одне одному бачене й дивувалися, що одне було обом видіння, і вельми дякували Богові, що прийняли сповіщення про зачаття сина, і, радіючи, повернулися додому. Зачавши ж, мати берегла себе у великій повстримності, як та, що носить у собі того, хто має бути посудиною Святого Духа. Коли ж сповнився час, народився їм син, і дали ім'я йому Теодор, як же великомученик назвав у видінні, і хрещенням святим просвітили. Хлопець ріс, і, коли літ юнацьких дійшов, віддали його батьки на науку грамоти. I виявився нездібним до науки, тугий пам'яттю, нескоро розумів те, що кажуть йому. Це ж було з Божого Провидіння, щоб не від людей, а від благодаті Господньої далася йому премудрість. I зазна, вав юнак часто від батьків і від учителя кривди, й однолітки з нього кпили. I через якийсь час прийшла йому думка, щоб просити в Бога нарозумлення, і почав часто до церкви прибігати і молитися старанно.

Якось, божественним натхненням настановлений, у день недільний, перед святою Літургією, до церкви й у вівтар увійшовши, сховався під святим престолом, коли ніхто того не бачив. I прийшов архиєрей, почав відправляти святу службу. Тим часом юнак Теодор під святою трапезою заснув і спав аж до кінця Літургії. У тому сні було йому таке видіння. Бачив одного юнака, наче однолітка свого, що сяяв, наче сонце. Він годував його медовими стільниками, і пастирський жезл давав йому в руки, і благословляв його. Після видіння того збудився Теодор зі сну і вийшов зпід престолу. Архиєрей же й ті, що з ним були у вівтарі, побачивши його, здивувалися і питали, чого там був. Він же розповів про себе і яке йому було видіння. Перелякався був архиєрей і зразу приєднав хлопця до свого клиру, поставив його читцем. I відтоді був Теодор швидкий на розум і вчений, не лише однолітків своїх, але й старших перевищував розумом. Ще ж, крім духовної премудрости, і зовнішньої навчився філософії. Бувбо тоді в Едесі славний учитель філософії, на ім'я Софроній. До нього пішов на науку й невдовзі всі науки закінчив.

Було ж Теодорові вісімнадцять років від народження, як переставився до Бога батько його Симеон. Через рік і Марія, мати його, до Господа відійшла. Теодор же маєтки, яких багато після батьків залишилося, роздав потребуючим, частину лише відділив сестрі своїй, яка вже була пошлюблена мужеві. Вона народила Василія, який сподобився архиєрейського сану в Амасійському граді і написав житіє цього преподобного Теодора.

Після смерти батьків блаженний Теодор пішов до Єрусалиму, двадцятий рік мав від народження. I поклонився гробу Господньому, і всі святі місця обійшов, у Лавру преподобного Сави прийшов, якою в той час керував авва Йоан. I, прийнявши ангельський образ, навчався в постницьких подвигах і проходив усі труди в послушництві. Не лінуючись, служив у всіх монастирських службах літ дванадцять. Тоді попросив настоятеля, щоб звелів йому окремо в безмовності перебувати — у відлюдницькій келії. I, прийнявши пустельну келію, безмовствував, служачи Богові. Їжею його був малий окраєць хліба після заходу сонця і вода — в міру, і то не щодня, часомбо два дні чи три перебував без їжі. Багато разів у пустелю Йорданську виходив, багато днів у ній затримувався, не ївши і не пивши, і молився вдень і вночі, як безплотний, і знову до келії своєї повертався. I двадцять чотири роки таке в постницьких подвигах життя провадив.

Почув про виняткове його шокування родич його, на ім'я Михаїл, прийшов з Едесу до нього, хотівши наслідувати його чесноти. Він же, прийнявши його в постриг, мав його собі за учня, співпостника i співподвижника. Навчився ж Михаїл плести кошики, і тарілки, й інший посуд дуже гарно, який, за велінням учителя, відносив у святий град Єрусалим і продавав. Зароблені гроші приносив до отця свого Теодора, той же відсилав їх у Лавру до авви, щоб не було так, наче задарма з обителі їжу приймають.
У ті часи землі палестинські й фінікійські були вже не під державою грецьких царів, а під сарацинською рукою, з Божого допусту, через гріхи людські, і перські царі володіли ними. Християни ж, даючи їм велику данину, життя своє і віру викуповували. Утішав же Господь вірних людей своїх, роблячи знамення й чуда біля Святого Гробу, вони ж загороджували нечисті уста агарян, хулителів Христових. I багато їхніх старійшин приходило здалеку до Єрусалиму, щоб побачити гріб Христовий, і віддавали честь християнському патріярхові й іншим святителям, і відраду людям робили. У той час Адрамелех, цар перський, із жінкою своєю Сеїдою вирушив із Вавилону, до Єрусалиму прийшов, щоб побачити гріб Христовий і чуда, що діялися. Був же Адрамелех мужем покірним, не бажаючи ображати християн (окрім данини, яку збирав), про віру розмовляв тільки з досвіченими у книгах, ставлячи питання—відповіді за своїм перським розумінням. Ще ж він у святому граді був, коли блаженний Михаїл, учень і родич преподобного Теодора, за велінням отця при, йшов у святий град, щоб продати своє рукоділля, і перебував у гостинниці преподобного Сави, що була в граді. Спершу пішов поклонитися гробу Христовому і святій Голготі, тоді на торг із рукоділлям вийшов. I зустрів його скопець Сеїдицариці, і бачив добре зроблені кошики та гарно сплетені тарелі, здивувався такому надзвичайному рукоділлю і мовив: «Іди вслід за мною, хлопче, і за весь свій посуд добру заплату приймеш». Михаїл же пішов за ним, як ягня незлостиве, до дверей хатини нової єгиптянкиг. Пішов же і скопець до
г Очевидно, апелювання до старозавітної історії про Йосифа в Єгипті. цариці сповістити, що якийсь монах продає дуже гарний посуд. I зразу цариця звеліла монаха з посудом привести поперед себе. 

I коли увійшов блаженний Михаїл перед лице її, зранилася нечиста жінка брудним помислом на юного монаха: бувбо він cправдi з лиця гарний, зростом прекрасний, борода вже почала рости йому, тонкий і блідий від великого посту, у зовнішньому ж гарному його вигляді виявлялася внутрішня добродійна краса його душі. I дивилася на нього цариця уважно, розпалювалася тілесною любов'ю і почала питати його, хто він і звідки. Він же відповідав, кажучи: «Я — монах убогий із Лаври святого Сави». I сказала йому цариця: «Бачу тебе, о юначе, блідого й худого, і милосерджуся над тобою, і хочу тобі добро вчинити. Якщо ти чийсь раб — то звільню тебе, якщо полонений — визволю тебе, якщо хворієш — зцілю тебе, якщо убогий — збагачу тебе». Цнотливий же Михаїл, почувши звабливі слова, пізнав її лукавий помисел, підніс серце своє до Бога і, внутрішні очі до Нього звівши, помолився в умі, кажучи: «О Владико, чоловіколюбче, ^бавителю полонених і надіє тих, що не надіються! Ти пророка твого Даниїла з пащі лева визволивґ, визволь і мене в годину цю від лютої левиці цієї, що хоче поглинути душу мою і звести в ад живу». Тоді до цариці сказав: «Полонений я був колись насолодами світу, але Владика мій, Христос Бог, визволив мене благодаттю своєю. Був я рабом гріха, але Господь мій, вигляд раба на себе прийнявши, звільнив мене. Він знайшов мене хворим і немочі мої забрав, цілком здоровим мене поставив. Злиденний був я і убогий, але пребагатий Син Божий, задля мене зубожівши, невимовно збагатив мене. I ні , чого мені нині не бракує, ані твого не потребую, бо своє маю багатство, і здоров'я, і звільнення, і всіма благами, з милости Спаса мого, втішаюся». Жінка ж безсоромна любодійними словами до нього говорила: «О юначе, якщо будеш моїм другом, багатьма благами насолодишся, і багато хто прославить тебе, і над багатьма паном будеш». Святий же Михаїл відповів: «Я Владику мого Христа, що полюбив мене і передав душу свою за мене, люблю і любити хочу невтомно. За друзів маю небесні ангельські чини і всіх святих лики, що на землі жили, їхня краса і врода невимовні. Такогобо доброго Владику і таких любих друзів маючи, твоїм другом ніяк не хочу бути, нема мені частки з тобою». Сеїда ж цариця почала грізно до нього говорити: «Якщо не вчиниш волі моєї, то великі муки накладу на тебе й розшматую ранами тіло твоє». Відповів монах: «Я волю Господа мого виконувати намагаюся, а твоїй волі скоритися ніяк не погоджуюся. Якщо ж муки і кари накладеш тілу моєму, вічну насолоду душі моїй випросиш. Знай же точно, що ніякою облесністю не схилиш мене до бажання твого ані муками не настрашиш». Сказала цариця: «О окаянний, яких благ себе позбавляєш! Чому не виконуєш бажання мого, хіба я не гарна? Чи не люба і бажання не достойна?» Відповів монах преподобний: «Не лише не гарна, але і дуже погана, і смердюча, і мерзенна. Не любови, але ненависти достойна». Тоді нечестива цариця, сповнившись великого гніву, звеліла цнотливого ченця на землі розтягнути й палицями бити немилостиво. I, мучивши його довго, послала, веригами зв'язаного, до царя, написавши так: «Цей поганий монах насмілився мене принизити безчесними насмішками. Якщо залишиш його живим, то мене будеш мати мертвою». Цар же писання її прочитав і погодився з її проханням: не хотівбо її засмучувати. Проте спершу забажав сам побачити монаха і звелів привести його до себе.

Коли привели преподобного перед лице цареве, не захотів поклонитися йому, як же звичай був у персів кланятися перед царем і вельможами, але стояв непохитний, душевну доблесть і непокору до супротивних мужньо являючи. Цар же, гнівними очима на нього поглянувши, сказав: «О гордий монаше, що маєш відповідати про діло, яке вчинити посмів? Але думаю, що не маєш відповіді». Відповів страстотерпець: «Годиться цареві мати три чесноти понад інші: страх Божий, правосуддя і милостиве довготерпіння до грішників». Цар же, такі слова його почувши, вгамувався від люті, і зупинився у гніві, і з вериг звільнити монаха звелів, і почав лагідно питати його, звідки він. Він же сказав: «Народився я в граді Едесі, нині є монахом Лаври святого Сави». Коли ж спитав його цар про написану на нього провину, відповів святий: «Збулася на мєні ця притча. Один чоловік випадково натрапив на змія, що називається василиск, який самим поглядом убиває людей. Хотівбо від нього втекти і зустрів лева, проте бажаніше йому було сусідство з левом, аніж з отруйним змієм василиском, що очима убиває». Зрозумів же цар силу притчі і, пізнавши, що той невинний, полюбив його і за красу, і за благорозумність. I захотів його від християнської віри відвернути й до свого перського зловір'я привести. Мав же в себе одного жида, законовчителя, у словах балакучого. Його за помічника собі взявши, почав говорити до ченця: «Я милосерджуся над тобою і жалію молодість твою, бачачи розум твій. Раджу ж тобі, і наказую, і прошу: відступи від жорстокого Христового учення, і християнської відречися віри, і приєднайся до мого перського служіння, і будеш мені замість сина, і вище від усіх моїх князів і владик тебе поставлю, і над усім добром моїм зроблю тебе господарем». Преподобний же Михаїл, очі до неба звівши і з глибин серця зітхнувши, мовив: «:Не буде мені, о Христе Царю, відступити від Тебе, Бога мого, хоч і незліченні прийму муки». До Адрамелеха ж мовив: «Я, о царю, раб Отця, і Сина, і Святого Духа — одного нероздільного Божества. Це ісповідую і не відступлю від такого ісповідання, але є і буду в ньому завжди». 

Сказав же до нього цар: «Хіба подобається тобі бути одягненим у цей темнообразний чин, у якому ти є?» Відповів святий: «Я цим чернечим одягом краще прикрашаюся від тебе, що носиш царський одяг». Сказав цар: «Добре знаю книги ваші і ваше християнське писання, що Євангелієм називаєте, прочитав і ніде не знайшов такої заповіді, щоб уникати шлюбу і м'яса». Відповів святий: «На дві частини розділилося життя в християн: на монаше і на просте. Простимбо благословенно женитися і м'ясо їсти, і нема гріха в тому, якщо тільки інші заповіді Христа збережуть непорушно. Нам же, що відреклися від світу і дівствувати обіцяли, не годиться приєднуватися до шлюбу. Казавбо учитель народів Павлоапостол13: «Той, хто не одружується, піклується про Господнє, як догодити Господові, а той, хто одружився, піклується про світське, як догодити жінці». I знову: «Той, хто одружується, добре робить, а хто не одружується, краще робить». Мибо одному Господові нашому, Ісусові Христу, угодити бажаючи, вибрали йти кращим шляхом, щоб жити безшлюбно. I м'яса не їмо не через якусь нечистоту, але задля повстримности. «Не є бо Царство Боже їжею і питтям, — говорить Павло14, — але правда і мир, й інші добрі діла, як же і піст зі святинею». Сказав цар: «Звабив вас Павло». Відповів святий: «Не звабив, але зі зваби вивів і наставив, як увійти в блага, яких же «око не бачить і вухо не чує, і на серце людині не прийде, що приготував Бог для тих, хто любить Його»д. Якщо справді хочеш, о царю, пізнати звабника і предтечу антихристового, то це ваш Магомет, що весь рід сарацинський аж до Персії спокусив, отруту зваби своєї проливши». 

Жидовин, перед царем стоячи, мовив до святого Михаїла: «Павло ваш хіба не жидом був?» Відповів святий: «Хоч і жидом був, але проповідував Господнє веління, уневажнив тінь старого закону, благодать же істинну благовістив, про неї ж пророки в Старому Завіті звіщали». Сказав жид: «Якщо ти від Павла навчився, ніколи його не бачивши, навчися від мене, бачачи мене нині й чуючи з уст моїх слова мої». Сказав Михаїл: «Якщо почнеш так, як же й він, то послухаю тебе, якщо ж протилежне учення вводиш, втікаю від тебе, наче від змія. Сказавбо Павло15: «Якщо вам хтось благовістить більше, ніж я вам благовістив, анатема хай буде». Запитав цар: «:Чому ви відрікаєтеся пророка Магомета, хіба не Бога проповідував сарацинам, аравитянам і персам? Хіба не розбивав ідолів і не вчив доброго життя?» Відповів святий: «Якщо хтось виведе когось із темниці і в іншій темній темниці його замкне, яке йому вчинить добро? Хіба не звабив його, з пітьми у пітьму ввівши? Так зробив вам Магомет ваш. Ми ж знаємо одну правдиву, незвабливу дорогу до істинного світла — віру, говорю, праведну в Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у трьох особах Бога». Сказав цар: «Розумним і освіченим ти видаєшся, але двоє одного переможуть всіляко». Мовив святий: «Не є вас два, але три, та від одного переможені будете силою Христовою». Спитав цар: «Двоє до тебе говоримо — я і жид. Чому двох трьома називаєш? Хто серед нас третій?» Відповів святий: «Посеред вас двох стоїть невидимо учитель ваш — диявол». Цар же, хоч і сповнився гніву, проте стримався, сподіваючись словами здолати Христового воїна, і сказав до нього: «Покинь балакучість свою, і скорися мені, і визнай Магомета пророком і апостолом Божим, і будеш мені за сина, і багатьма благами насолодишся». Мовив святий: «Чи визнаєш ти, о царю, Бога і Боже Слово?» Відповів цар: «Так, ісповідую». Спитав святий жида: «Чи свідчиш ти, що словом Господнім небо утвердилося і Духом уст Його вся сила чия?» Відповів жид: «Так є». Сповнений Духа Святого, Христовий ісповідник сказав до них: «Це ви самі послухайте істину, хоч і не вірите, як належить. Я ж брехливих ніяк не слухаю і вже казав і знову кажу, що Магомет не пророк, не апостол, а звабник, і брехун, і предтеча антихриста. Ти ж, о жиде, знай точно, що Христос вже у світ прийшов нетлінним Різдвом від Пречистої Діви, і більше народження Його в тілі не чекай. А той, кого ти сподіваєшся, буде нечистий антихрист, що має цілу вселенну збентежити. Перед ним прийшов уже предтеча його Магометзвабник».

Коли таке святий говорив, стояли перси і сарацини, лютуючи на нього. А ті, що були християнами, раділи духом, говорили між собою: «Переміг монах благодаттю Христовою». Цар же на жида розгнівався, мовив: «Марно хотів я тебе за помічника мати, бо ніякої допомоги від тебе не знайшов». I вигнав його зперед лиця свого, сказавши: «Я сам монаха здолаю і наверну його до себе». А святий Михаїл сповнився радости і мовив: «Ось один, силою Христа мого переможений, втік із соромом, а два ще є, але скоро й ці переможені будуть. Мійбо заступник непереборний і непереможний». Після цього сказав цар до страстотерпця: «Одне з двох належить тобі, о монаше: або покоритися мені і бути нашої віри, або гіркою смертю позбутися цього солодкого життя». Мовив святий: «Одне з трьох зроби мені, о царю, прошу тебе: або пусти мене до старця мого, або до Христа мого відішли мене такою смертю, або будь християнином і будь з нами спільно». Не стерпів же цар його відваги, сповнився гніву і звелів вугілля вогненне на землі покласти й поставити на ньому мученика босими ногами. I стояв страстотерпець на гарячому вугіллі нерухомо, ніхто його не тримав, терпів мужньо жар вогненний задля любови Христової i сшвав псалми Давидові. Довго ж він так стояв, звєлів [цар] звести його з вугілля і дати чашу смертельної отрути. Перш ніж її прийняти, він спершу прочитав Символ святої віри, тобто «Вірую в єдиного Бога», до кінця. Тоді, хресним знаменням загородившись, випив отруту смертну і залишився неушкоджений. Здивувався ж цар дуже і звелів привести одного зі злодіїв, смерти достойного, і таку ж отруту йому дати. I коли злодій випив чашу, зразу із зойком випустив душу, і розпалося все тіло його, а святий Михаїл цілим і здоровим перебував. Тоді всі християни, що там були, великої радости сповнилися, єдиними устами прославляли Бога. Сарацини ж великим встидом осоромилися і мали те за наругу для своєї віри, кричали цареві, щоб або монаха того убив, або всіх християн звелів стратити. Цар же, щоб догодити роду сарацинському, звелів мученика вивести за град і мечем відтяти йому голову. I вивели страстотерпця на смерть. Багато ж людей християнських і сарацинських за ним ішло, щоб бачити кончину його. Коли ж прийшли на місце страти, став до сходу, очі та руки до неба піднісши, помолився, кажучи: «Владико, Вседержителю Всевишній, Безначальний, Завждисутній, всього творіння Творче, Царю царюючих і Владико владарюючих, дякую Тобі, що сподобив мене закінчити подвиг і нині прошу Твою Благість, щоб не торкнулася до мене рука диявола і щоб не висмикнула мене в глибину загибелі, але через святих ангелів твоїх душу мою прийми і в спокійні оселі введи. Бо Тебе, Господи, я полюбив і Тобі співаю, і величаю Отця, і Сина, і Святого Духа, єдине Божество і Царство, бо Твоя слава навіки. Амінь». Так помолившись і мир вірним віддавши, схилив під меч свою голову і, страчений, помер. Християнський же люд возсилав славу Богові, що укріплював свого страждальця. I прийшли ченці, які жили в гостинниці святого Сави, що в Єрусалимі, хотіли взяти мученикове тіло й віднести до Лаври. Християни ж, що були в Єрусалимі, заперечували ченцям, кажучи: «Тут страждав, тут і покладений нехай буде на святиню і благословення вірним». А ченці, навпаки, говорили, що «він — вихованець пустелі і дитина отця нашого Сави, і не годиться ніде його ховати, лише в Лаврі». Довга ж між ними була суперечка, дійшла аж до царя, і присудив цар взяти монахам тіло мученикове. Вони ж зразу взяли, в гостинницю принесли.

Того ж дня відкрито було преподобному Теодорові про святого Михаїла. I прийшов до церкви, розповів авві і братам, кажучи: «Нині брат Михаїл мученицький подвиг у граді здійснив». I зразу авва послав братів принести мученика в Лавру з шаною. Ті ж пішли, несли його звідти вночі, щоб сарацини не вчинили якогось безчестя. Показав Господь чудо над мощами раба свого: стовпбо вогненний з неба зійшов, ідучи перед несеним мучениковим тілом, і всіх, що перед ним ішли, осявав. Ще ж і з громадян, яким же трапилося тієї ночі без сну перебувати, багато хто бачив той стовп, що до Лаври йшов і край той осявав. Вийшов же преподобний Теодор назустріч мученикові, ріки сліз проливаючи і з жалю, і з радости. Плакавбо як за учнем своїм і родичем, радів же, що любий його співмешканець мученицького вінця сподобився. Також і авва лаврський зі всією братією вийшов, зі свічками і кадилами, співи мученицькі зі сльозами співаючи, і внесли святого до церкви. Був у Лаврі хворий брат, на ім'я Георгій, який три роки розслаблений лежав, його ж преподобний Михаїл часто приходив відвідувати. Той розслаблений почув про Михаїла і просив братів, які до церкви йшли, щоб і його несли до церкви побачити мученика, любого свого брата. Але ніхто тоді не зважав на розслабленого, коженбо собі поспішав. Заплакав тому хворий з великого жалю і мовив: «О Михаїле, брате, якщо знайшов ти благодать перед Богом і отримав дерзновення до Христа, згадай і мене, друга свого, і випроси розслабленому мені силу, щоб, прийшовши, я побачив тебе і віддав тобі в Господі цілування». Коли він це говорив, раптом відчув у собі силу — і той, що на ліжку зрушитися не міг, — встав з ложа здоровий і прийшов до церкви. I, припавши до мученикового тіла, цілував його з великими сльозами, кажучи: «Справді, брате мій любий, велике до Христа дерзновення маєш, справді досконалу любов мені, страсному, показав ти. Коли живим був, мені, недостойному, послужив i, до Христа відійшовши, несподіване здоров'я раптово дарував мені». Співали брати звичні поховальні співи, положили мученика у гробниці святих отців, що раніше постраждали16. Так сповнився святий преподобномученик Михаїл місяця липня у 29ий день. I являвся потім часто преподобному Теодорові в нічних видіннях, мученицьким одягом і вінцями прикрашений і невимовним осяяний світлом, говорячи йому: «Не сумуй через мене, отче, ябо отримав милість від Христа, Бога мого, від Нього ж і тобі приготовані винагороди за науку твою, якою ти мене вчив». 

Доти про святого мученика Михаїла. Повернімося ж знову до оповідання життя преподобного Теодора. Господь, який все на користь влаштовує, не захотів більше ховати під сподом пустельного перебування такий світильник — Теодора блаженного, який міг бути прикладом добродійного свого життя на користь багатьом і, як світло світові, світити. Тому поставив його на свічнику високого архиєрейського сану таким чином. Одного року, у святу велику Чотиридесятницю, прийшов до Єрусалиму святіший патріях Антіохійський і щоб поклонитися життєдайному Христовому гробу, і задля якихось потреб церковних. I були два патріярхи вкупі: Антіохійський і Єрусалимський. I багато з обох єпархій єпископів зібралося, прийшли з Едеса чесні мужі духовного і світського чину просити єпископа для свого града, бо їхній єпископ переставився. I міркували, хто б міг бути достойним того сану і престолу. Святіший патріярх Єруслимський, Божим Духом наставлений, згадав про блаженного Теодора й мовив: «Ні одного, думаю, такого більше нема, щоб мав життя, ангелам подібне, і був придатний і і вправний до правління церковними ділами, як же дивний серед мовчальників Теодор, монах Лаври святого Сави». I свідчили палестинські отці, що це правда: славнебо було життя Теодорове по всій Палестині. I зрадів увесь собор. I зразу патріярхи, пославши, прикликали його і єпископом назвали, хоч і відмовлявся з багатьма сльозами, і звеліли йому пройти звичні ступені церковні і прийняти єрейське свячення. Зраділи й едеські мужі через вибраного єпископа: і тому, що чули про життя його богоугодне, і що знали, що в їхньому граді він народився. I коли надійшов Великий четвер Тайної Христової Вечері, служили обидва патріярхи, i багато єпископів з ними, і рукопоклали преподобного Теодора на єпископа. Під час же його рукопокладення було чудо, яке всі бачили: голуб, біліший від снігу, кружляючи у висоті церкви, опустився над головою висвячуваного єпископа. I бачили те патріярхи і ті, що з ними, єпископи і священики, і дивувалися, і славили Бога, і казали: «Справді муж цей достойний святительства». Після освячення був преподобний Тодор наче ангел Божий: лицем світло сяяв, весь богоносний, прещедру благодать Духа Святого сподобився прийняти.

У святу ж велику суботу, також і в пресвітлий празник Воскресення Христового з обома патріярхами служив разом. У понеділок же світлий пішов до Лаври привітати святих отців, і була їм радість і плач великий. Раділи, що брат їхній сподобився святительського сану, плакали ж, що позбуваються співжиття такого отця. Плакав же довго і Теодор святий, покидаючи любу спільноту свою, і відлюдницьку келію, і бажану йому безмовність. I попрощався з усіма зі сльозами, й до святого града повернувся. Тоді, після Томиної неділі, оскільки просили едесяни, щоб більше не затримуватися, вирушив до Едеса. Був же з ним і Василій, описувач життя його, що й небожем йому був по крові. Коли ж досягли ріки Євфрат і стали на березі, щоб заночувати, і поставили кущі17 свої, преподобний, журячись, що втратив святий град і святу Лавру, промовив Давидове слово18: «На ріці Вавилонській тут сиділи ми і плакали, згадуючи Сіон». Те мовивши, плакав і вирішив втікати. Зрозуміли те едесяни, поставили сторожу, щоб не втратити пастиря свого. I тієї ночі було преподобному якесь божественне видіння, що говорило: «Не годиться тобі уподібнюватися до лінивого раба, що талант, від Господа даний, у землі сховав19, але будь подібний до раба, що п'ять талантів прийняв і десять здобув. Не відмовляйся тому нести покладеного на тебе ярма Христового». Після того видіння святий Теодор мовив: «Хай буде воля Господня». I пішов з едесянами, відклав намір втечі і нарікання. Коли ж наближався до Едеса, вийшов увесь град назустріч новому архиєреєві, і прийняли його вірні з невимовною радістю. Зрадів же духом i святий Теодор. Бачив спорудження соборної церкви в Едєсі, що величчю і красою у всьому подібна була до єрусалимської церкви Воскресення Христового, лише дечим малим не дорiвнялася. I, мир усім давши, припав до чесної раки святих мучеників Гурія, Самона й Авіва20, і досить пролив сліз. I так святитель Христовий прийняв престол свій. (Царював у той час у греків Михаїл із матір'ю Теодорою.) I пас добре Богом довірену собі паству словом і діломе, пашею богонатхненних учень годуючи, прикладом же добродійного життя на путь спасення наставляючи. А тому що бачив, що єресі в граді тому примножилися: однібо Несторієвого, інші Севірового, інші Євтихієвого, а ще інші Манихеєвого мудрування трималися, — через те дуже засмутився й великі здійснював труди, борючись з ними, наче зі звірами. I був святитель Христовий для правовірних радістю, для зловірних же журбою. Тібо, що трималися праведних догм, веселилися через богомудрого пастиря й учителя свого, ті ж, що єретично мудрували, нарікали і на погане наставлялися, бунт на нього піднімаючи. Він же, наче діямант твердий, жодними напастями не був переможений. I як журився грішниками, які покидали закон Божий і православне учення зневажали, так радів через добродійних мужів, у благочесті утверджених, і любив часто дружньо з ними розмовляти.

У ті дні поблизу Едеса і близько монастиря святого великомученика Георгія, у якому черниці постницьке життя мали, був стовпник дивний, на ім'я Теодосій, муж духовний, престарий, понад сто літ мав, дар яснобачення від Бога прийняв. До нього преподобний єпископ Теодор часто приходив і розмовляв з ним, наче зі щирим другом, і утішав той його: «Не знемогай, служителю Господній, у трудах своїх, і хай не здається тобі, що важке ярмо Господнє, всебо на благо тобі переміниться. Хоч і багато з єретиків радять на тебе погане, але нічого не досягнуть, зруйнуєбо Господь ради їхні, і будуть переможені, осоромлені й прогнані з церковних дворів». Ті слова стовпникові збулися свого часу, про що мовимо пізніше. Тут же йдеться про часті духовні бесіди єпископа зі стовпником, у яких же стовпник розповідав багато корисного. Одного разу розповідав таке: «Був, — казав, — у граді цьому багато років тому муж, на ймення Адер, благородний і славний. I мав багатство велике, як же колись праведний Йов. Був же до всіх дуже милостивий, чинив щедроти нескупо убогим і чернечим обителям і приходив часто до мене, — говорив стовпник, — і в духовних бесідах повчався. Мав же дружину і троє дітей, і був муж праведний, незлостивий, лагідний, смиренний, літами молодий, тілом міцний. Одного дня прийшов він до мене, як же звичай мав приходити, і бачив я його вельми понурим і сумним. I спитав я: «:Чого такий сумний, духовна дитино моя?» Він же, сльозами обливаючись, мовив до мене: «Нагий я вийшов з лона матері моєї, нагий і увійти в гріб я повинені, нічого з тимчасового багатства і суєтної слави не заберу з собою. Говорить бо Давид21: «Той, хто збирає, не знає, для кого збирає», «ані зійде з ним слава його», залишитьбо чужим багатство своє і неможливо, щоб було инакше. I апостол говорить22: «Минає образ світу цього». Ще ж чую і Христа, Спаса нашого, який зрозуміло пояснює23: «Якщо хто не відречеться всіх маєтків своїх, не може бути моїм учнем». I знову24: «Хто не візьме свого хреста і услід Мені не піде, не є Мене достойний». Хочубо, отче, все покинути: жінку, дітей і маєтки — задля любови Божої і до одного приєднатися Господа, що з небуття в буття мене привів. Ти ж дай мені благословення своє, отче, і хліб один із келії твоєї і помолися за мене». Здивувався я, — говорить стовпник, — словам його, і кажу йому: «Бачу, що добрий твій намір, але терпіння велике перед тобою. Той, хто витерпить до кінця, той спасетьсяє. Пильнуй тому, дитино моя, щоб наостанок не розкаявся: кращебо тобі не обіцяти, аніж, пообіцявши, не виконати. Якщо ж виконаєш — блаженний будеш, перемінивши тимчасове на вічне». Він же мовив: «Воля Господня нехай буде». I помолився я за нього, і, хліб один давши, відпустив його. Він же, наче з темниці, із бентежного світу втік, до Єрусалиму дійшов. I помолився гаряче біля гробу Христового, і, всі святі місця обійшовши, прийшов у Лавру святого Сави, і прийняв чин чернечий, і на Атанасія, замість Адера, був переіменований. I досконалим ченцем був, угодив Богові добре й до Нього переставився. Чесна ж дружина його після відходу його від неї дуже плакала довгі дні, ридаючи над своїм сирітством. У плачі ж своєму говорила, наче перед лицем його стоячи: «О пане мій, ти постарався спасти душу свою, мені ж залишив дітей твоїх. Хай бачить це Всевидець Бог і хай судить поміж мною і тобою». 

Досить часу минуло, як однієї ночі став перед нею в сонному видінні муж її, сяючи лицем світло, в одязі білому світловидному. I мовив до неї: «Припини плакати й нарікати на мене. Ось я дітей моїх заберу до себе, ти ж, якщо хочеш, постарайся спасти свою душу». Явився і мені, — каже стовпник, — так само той муж і сказав: «У монастирі, що поблизу тебе, найстарша безмовниця через три дні відійде, ти ж дружину мою на її місце вчини, щоб у її келії в чернечому постництві безмовствувала. Хай перебуває при ній і молодша дитина, поки виросте. Будебо моїм послідовником і апостольський престол в Єрусалимі прийме». Після того явлення на третій день переставилася в монастирі тому стара безмовниця, також і двоє дітей жінки Адерової померли. Менше ж дитя зосталося живе, але й воно було хворе і мало вмерти. Мати ж і через втрату чоловіка, і через смерть двох дітей, ридаючи, ще й останню дитину при смерті бачачи, була в тузі великій, гірко плакала і з болю серця взивала. Тоді, взявши на руки дитину, побігла скоро до моєї недостойности, і на півдорозі дитина на руках матері померла, і не розуміла мати, що робити з великої печалі. Випадково чи, краще сказати, з Божого провидіння, зустріла її одна блудниця. I зразу мати, мертву дитину на руки блудниці поклавши, сама кинулася їй у ноги, просячи її з великими сльозами, щоб помолилася до Бога за дитину. Блудниця ж дивувалася такому її проханню, визнала себе відкрито грішницею, що винна у великих беззаконнях і нечистотах тілесних, що не має смілости до Бога, ані поглянути на небо, ані уст до молитви відкрити не сміє. Мати, наче вражена від печалі, невтомно просила її, обіймаючи за ноги. Тоді блудниця, до сходу ставши, зітхнула з глибини серця, і вдарила себе в груди, й облилася сльозами, i почала молитися, кажучи: «Недостойна я, Господи, поглянути i бачити висоту небесну через багато гріхів моїх. Проте, уподібнюючись до давньої блудниці, що плакала біля Твоїх ніг, молюся Твоєму чоловіколюбству: пролий на нас нині з доброти Твоєї милосердя Твоє. Та грішниця прощення гріхів своїх просила, я ж за незліченні беззаконня мої просити прощення не смію, але за непорочне це дитя прошу, примушувана цією цнотливою рабинею Твоєю. Якщо я, жорстока й немилостива, жалію його, наскільки більше Ти, з єства милостивий і чоловіколюбний, милосердишся над творінням своїм». Коли так грішниця молилася, ожило дитя. О невимовна доброта Божа! Жінку явногрішну, яка в сердечному розчуленні, і смиренні, і гріхів своїх визнанні помолилася, почув і, задля молитов її, мерця воскресив як Всевидець, що наперед знав про майбутнє її велике покаяння і святе життя. Мати ж, побачивши дитину живою, сповнилася невимовної радости і хвалу віддала Богові. А грішниця, таке чудо бачачи, дивувалася, і злякалася дуже, і стала наче безголоса, і кинулася ниць на землю, слізні потоки з очей проливаючи. Такий дивний у ділах своїх Бог: воскресивши дитя, матір печальну утішив, і блудницю до істинного покаяння привів, і достойного собі раба на святительське служіння приготував. (Тебо воскресле дитя стало потім патріярхом Єрусалимським.) 

Коли це все на дорозі відбувалося, дивився я зі стовпа, — каже стовпник, — і, з Божого одкровення, побачив світло пресвітле, що з неба зійшло й осяяло грішницю в молитві, і померле отроча, і матір заплакану. I, покликавши учня, послав я прикликати обох тих жінок з воскреслою дитиною. I, коли вони прийшли, розпитався про них. I сказали мені все детально, як же і Господь мені відкрив. Сказала дружина Адерова: «Суди мене, чесний отче, між мною і подружжям моїм, духовним же твоїм сином. Я, непорочним шлюбом поєднавшись з ним, була матір'ю трьох дітей. Він же, ні однієї вади в мені не знайшовши, пішов невідомо куди. Плакала я довго, явився мені у видінні, світло одягнений, кажучи: «Ось я заберу дітей до себе, ти ж, якщо хочеш, спаси душу свою». I після видіння того померло мені двоє дітей. Нині ж останню дитину хоче забрати й убити печаллю i жалем душу мою. Якщобо за твоїм вєлінням це робить, то нехай судить Бог між мною і вами». Я ж сказав їй: «Не будь печальна, донько, не помребо син твій, але живий буде i великої слави сподобиться. Ти ж, за порадою дружини свого, попіклуйся про спасення душі своєї. Ось готова для тебе безмовна келія в монастирі, що поблизу мене, після переставлення богоугодної раби Христової, що в постництві зістарілася. Будь її місця наступницею й життя наслідувачкою». Коли я їй це сказав, зразу погодилася жінка. Просила ж і грішниця зі сльозами, щоб прийнято її було на покаяння і зараховано до святих постниць. I через кілька днів обидві ті жінки, роздавши маєтки свої убогим, увійшли до монастиря святих постниць і стали дуже добродійними черницями, і в багатьох подвигах послужили Богові усім серцем, і догодили Йому врешті. Дитя ж воскресле, хлопчик, віку дійшовши, пішов до Палестини і, відвідвіши Лавру святого Сави, довідався, що батько його інокував там. Тому постригся і він в чернецтво, випросив батькову келію і подвизався в ній постницьки досить літ. I розійшлася слава про його добродійне життя серед усіх палестинських отців, і, Божою волею, возведений був на Єрусалимське патріяршество, на ньому ж сім років добре Церквою Христовою правив і життя своє непорочно закінчив, до вічних обителей перейшов». Цією розповіддю дивного того стовпника святитель Христовий Теодор насолодився вельми і спитав: «Скажи мені, отче духовний, скільки літ перебуваєш на стовпі цьому? I нічого зі свого життя не приховуй від мене, ради Господа, прошу тебе». Старець же, з глибини серця зітхнувши й сльозами очі І свої наповнивши, сказав: «Задля імени Господнього і задля істинної любови все, що про себе розповім тобі, о добрий пастирю словесного стада Христового, збережи в собі, нікому не розповідаючи, допоки Господь не відпустить мене з цього життя. Я у дні юности своєї відрікся світу зі старшим братом моїм, на ім'я Йоан25. I, три роки в монастирі служивши, захотіли ми безмовного пустельного життя. I, за порадою нашого духовного батька, відійшли в пустелю, що біля Вавилону. I знайшли дві печери, недалеко одна від одної, безмовствували в них, кожен окремо перебуваючи. I було нам їжею бадилля i плоди пустельних дерев. У суботу ж i в нєділю разом були, сшваючи i молячись. Скуштувавши ж звичної пустельної їжі, знову кожен відходив у свою печеру, наодинці віддаючись молитві та богомисленню. 

Коли ж ходили пустелею, не приєднувалися один до одного, але кожен окремо ходив. Ангел же Господній часто приходив, кожного з нас відвідував й утішав. Одного дня, коли ми нарізно ходили пустелею і збирали зілля, я побачив, що віддалік іде мій брат. I раптом він з подивом зупинився, трохи постояв, хресним знаменням себе загородив і перескочив місце, що перед ним було, наче якісь сіті, і втік швидко до своєї печери. Я здивувався сильному стрибку і швидкому братовому втіканню і пішов до того місця, щоб довідатися, яке зло побачивши, мій брат утік. Коли я прийшов, то побачив купу розсипаного золота, і помолився, і зняв мантію, зібрав у неї розсипане золото, і ледве зміг донести до своєї печери, не розповідаючи про те братові. Після того пішов я у град і купив дім добрий, міцно загороджений, що всередині мав прекрасні покої й чисту воду. I збудував церкву, і влаштував монастир, і зібрав сорок монахів. Збудував же я і притулок для подорожніх, і лікарню для спочинку подорожнім і недужим. I купив поля і всього потрібного, і, все достатньо впорядкувавши, знайшов чоловіка, урядника доброго, і поставив його ігуменом того монастиря. Залишилося ж було після будови монастиря дві тисячі золотих, тисячу я вручив ігуменові — на монастирські потреби, а тисячу роздав убогим. I ні одного золотого собі не залишив. Тоді попрощався з ігуменом і братами й повернувся знову в пустелю шукати брата мого. Коли ж ішов я пустелею, увійшов помисел зарозумілости в моє серце, що брат мій знайденим золотом не зміг добре розпорядитися, я ж здійснив велике й богоугодне діло. Так думаючи, наблизився я до того місця, де було братове перебування, і не переставав бентежитися помислами, себе над іншим вивищуючи. I ось зустрів мене ангел, що від початку відвідував мене, і, поглянувши на мене грізними очима, з гнівом мовив: «Чого марнославишся і гордими помислами підносишся над братом своїм? Кажу тобі правду, що весь твій труд за стільки часу: будування церкви, влаштування монастиря i все, що ти зробив, — не дорівняється до стрибка твого брата, яким же він перескочив знайдену купу золота. Не золотобо перескочив, а провалля велике, що утвердилося між багатим і Лазаремж, перелетів легкими крилами. I лоно Авраама чекає на нього: вінбо постарався угодити Богові, ти ж — людям. Без всілякого розмірковування, вищий перед Богом брат твій. Ти ж його міри ніяк не досягнеш, хоч і зарозумілістю хвалишся, наче кращий. I через те не побачиш обличчя його у всі дні життя ствого, ані споглядання лиця мого не отримаєш, поки багатьма сльозами не умилостивиш Бога». Те мовивши, ангел невидимим став перед очима моїми. Я ж постарався дійти до братової печери і, не бачачи в ній брата мого Йоана, підніс голос свій, почав плакати й ридати гірко, поки знеміг від плачу. У такому риданні перебував я сім днів, коли почув голос ангела, що здалеку до мене промовляв: «Тобі треба йти до Едесаграда і там, поблизу церкви святого Георгія, зійти на стовп і в покаянні перебувати, доки змилостивиться Господь над тобою». Пішов тому я з пустелі, плачучи, і прийшов сюди, зійшов на стовп і пробув сорок дев'ять літ, борючись із багатьма помислами, що находили на мене, наче темна хмара. I скорбота якась невтішна наповнювала моє серце. На п'ятдесятий рік, пізнього суботнього вечора, світло солодке засяяло в моєму серці й розігнало хмару помислів. I перебував я цілу ніч без сну, в розчуленні серця молячись і сльозами утішення себе зрошуючи. Коли настав недільний день, і була третя година, і співав я звичні свої для того часу псалмоспіви, раптом став переді мною святий ангел, кажучи: «Мир тобі і спасення». Я ж утішився серцем, впав на землю і зі сльозами сказав: «Чому відкинув мене від лиця свого і з [ моїм мене розлучив? I ось лежу, великими охоплений напастями!» Ангел же, взявши мене за руку, підняв і мовив: «За твою зарозумілість і тому що в думках своїх принизив ти свого брата, відступив я зперед очей твоїх. Але не покинув цілком тебе, бо невидимо перебував з тобою, оберігаючи тебе, як же звелів мені Бог. Нині ж у смиренні твоєму згадав тебе Господь і послав мене бути явно з тобою у нинішньому віці і в майбутньому. I дасться тобі благодать від Бога мати ясновидіння, щоб бачити праведне і грішне, щоб за праведних ти тішився, за грішних молився, аби навернулися від гріхів своїх до покаяння. Живий і брат твій, і завжди за тебе до Господа молиться. Побачиш його в безсмертному житті». Ось це про себе розповів тобі, о святий архиєрею Божий».

Спитав же святий Теодор, як він праведних і грішних бачить. Сказав стовпник: «Якщо попри це місце іде муж праведний і богобоязливий, то я бачу благодать Божу, що над ним сяє, і ангелів святих і пресвітлих, які з обох боків крокують з ним. Біси ж ідуть здалеку, не сміючи до нього наблизитися. Якщо грішний чоловік мене минає, то бачу полк бісів, що навколо нього ликує. Ангел же здалеку іде, журячись через загибель грішного. Коли ж біси хочуть погубити того чоловіка, зразу ж ангел, із вогненною зброєю прибігши, відганяє їх».

Цих душекорисних слів преподобного стовпника святий єпископ Теодор велику духовну радість у серце прийняв, вельми дякував Богові, що такого мужа, угодника Господнього, богонатхненного і ясновидного отця, серед пастви своєї знайти сподобився. I з того часу відвідував його і в духовних бесідах з ним вправлявся.
Пас добре святий Теодор Христове стадо й намагався винищити єресі, що множилися. Сповнилися гніву й люті єретичні серця і на відкрите зло піднялися. I зібралися у великій кількості своїй, вирішили, озброєні, несподівано напасти на церкву під час соборної відправи на якесь свято, і поранити пастиря, і розлякати овець, але нічого не досягнули, бо збулося на них Писання26: «Задумали раду, її ж не змогли здійснити». Колибо кинулися, як домовилися, злісно до церкви, сила Божа не пускала їх. Тоді руки їм потерпли, полум'я вогненне з церкви назустріч їм вийшло, проганяючи. Не розуміли, що робити, тому вдалися до другого підступу. Намовили на Церкву Божу і на святого архиєрея мешканців того краю, що були агарянами (Едес був уже під перською владою), грішми руки їхні наповнивши. I забрали багато з надбань церковних: поля, ниви, виноградники й інше все, звідки дім архиєрея і причет церковний мали прогодування. Й іншим правовірним робили немало кривди i насилля в їхніх маєтках, а найбільше манихеї, що втішалися багатством. Скрута примусила святителя Теодора йти до Вавилону до перського царя, що Мавій називався (який був після Адрамелеха), і просити його припинити кривду, яку чинили Церкві, і справедливого суду. I пішов спочатку до преподобного стовпника, шукаючи від нього корисної поради. Стовпник же похвалив наміри його і провістив, що має бути і що дорога його буде благословенна: не лишебо все, Церкві потрібне, добре влаштує, а й царя наверне до Христової віри. Радив же йому шукати брата його Йоана, який у верхніх краях Вавилону в пустелі перебував. I написав до брата свого послання від себе. Святитель же попрощався зі стовпником, повернувся до єпископії і за кілька днів приготувався до подорожі. Досить до Бога за стадо своє і за себе помолився і вирушив у дорогу, що перед ним лежала. Досягнувши ж Вавилону, прийшов до церкви християнської й тамтешньому митрополитові явив себе. Митрополит же з радістю прийняв святого Теодора і з любов'ю дав йому в себе спочинок. Коли ж спитав про причину його приходу, розповів святий Теодор детально про всі єретичні злісні ради, і повстання, і розграбування церковного майна, і страждання правовірних, і скорботи. 

Продовження