Житія святих на 22 липня (9 липня за ст. стилем)

Житіє святого отця нашого Теодора, єпископа едеського, й інших угодників Божих, яких при ньому згадано Написав Василій, єпископ Амасійський. (Закінчення)

Початок читайте тут.

Також цього дня відзначають: Пам'ять святого священомученика Панкратія, єпископа Тавроменійського

Трапилося, що були тоді в митрополита двоє царських мужів, з них же один був старійшина царських писців, а другий старійшина лікарів, обидва правовірні християни. Вони з митрополитом слухали, що розповідав єпископ, співчували йому серцями своїми. I велів митрополит тим царським мужам, щоб нагадали цареві про едеського єпископа, який прийшов. Вони ж відповіли: «Не час нині нагадувати, бо цар важко хворий, і очі його від хвороби помутніли, зробилося більмо на обох його зіницях. Ще ж і від запалення легень страждає, і думаємо, що хвороба та до смерти. Хтобо нині сміє йому нагадати про яку справу?» I сказав їм святий Теодор: «Хто знає, пани мої, може, задля мого смирення, зцілить його Господь». Вони ж сказали йому: «:Якщо ти досвідчений у лікуванні чи від Бога маєш цілющу благодать, то це щасливий час, щоб легко отримати твої прошення». Зранку ж старійшина лікарів, увішовши до царя, провів звичне лікування і згадав при тому про єпископа, що прийшов з Едеса і досвідчєний у лікарській майстерності. Цар же зразу звєлів прикликати його. I пішов єпископ до царя, молячись i співаючи псалом Давидів27: «Хто живе у допомозі Вишнього» й інші. Коли увійшов до царевої спочивальні, хворий цар, що ледве міг говорити, немічним голосом промовив: «Якщо можеш, о єпископе, поможи мені, бо я страшно хворий і при смерті». Святитель же Христовий, очі сердечні до Бога піднісши і Владику Христа, швидкого лікаря, з вірою безсумнівною на допомогу прикликавши, звелів принести чисту посудину й чисту воду. Мав же з собою землю із життєдайного Христового гробу. Тубо землю водою розчинивши, частину звелів випити цареві, частиною, що залишилася, помастив йому голову, і чоло, і повіки, й очі, і серце, і плечі, і звелів усім мовчати, аби цар трохи заснув. Це зробивши, святий пішов до гостинниці, а хворий заснув солодким сном. I під час його спання відступила від нього всіляка хвороба, і від дверей смертних, благодаттю Христовою і молитвами святого єпископа Теодора, був повернений. Збудився ж цар зі сну, і відчув себе цілком здоровим, й очима світло дивився, і дивувався вельми такій швидкій і несподіваній переміні з важкої недуги в повне здоров'я. I радости великої сповнився, зразу звелів прикликати доброго лікаря — єпископа святого, і дуже йому дякував, і велику почесть з любов'ю віддавав. Святий же звелів цареві прийняти їжу, і їв цар, і пив, як здоровий, наче ніколи не хворів. Наступного ж дня скликав усіх своїх старших вельмож, вийшов бадьоро на місце видовищ і сів на високому престолі, показуючи всім, що він здоровий. I всі тішилися царевим здоров'ям. I зробив цар того дня бенкет великий всім вельможам, і градоначальникам, і воїнам, і всьому людові, і всі, бенкетуючи, веселилися. Святого ж Теодораєпископа перед усіма вшанував, і дарами великими обдарував, і називав його світлом очей своїх. Третього ж дня прикликав його до себе цар з великою честю, кажучи: «Яка причина, чоловіче Божий, світло очей моїх, твого сюди приходу, скажи мені? I що потребуєш від моєї влади, все буде тобі». 

Тоді святитель Христовий Теодор почав розповідати детально цареві, що єретики чинять Церкві святій і правовірним християнам образи, грабунки, кривди, напасті й утиски. I зразу цар звелів написати до урядників Киликії, і Сирії, і Месопотамії, щоб все церковне майно швидко повернули Едеській церкві й образи, християнам вчинені, щоб відшкодували праведним судом. Ті ж, що звуться єретиками, нехай приєднаються до соборної Церкви. Якщо ж не захочуть, то манихеям язики різати, несторіян же, і євтихіян, і севиріян вигнати з града і храми їхні до основ зруйнувати. Коли таке веління цареве написане було, сказав цар до святого: «Ти, отче, з нами до часу побудь, я ж пошлю воєводу з писанням від мого імени, щоб виконав усе наказане. Пошли ж і ти з ним декого з учнів твоїх і ні про що більше не турбуйся, все буде за бажанням твоїм». I так послано було від царя воєводу, від єпископа — трьох клириків. I, скоро Едеса досягнувши, все за велінням царським влаштували добре. I багато з єретиків, злякавшись царських погроз, до правовірних приєдналося. А інші, що у злості своїй незмінно перебували, рани та вигнання прийняли.

Перебував святий єпископ Теодор у Вавилоні, часто до царя його кликали як лікаря, до нього ж входив і виходив, сіяв потрохи зерна слів Божих. I потрапляли вони на добру землю царевого серця: почав цар почасти просвітлюватися пізнанням істини. Тоді святитель просив царя, аби звелів йому на декілька днів піти в пустелю, щоб знайти сповіщеного йому пустельника. I звелів цар, і вийшов святий Теодор з двома учнями своїми і пішов із града, десь за сто поприщ, Бог його наставляв. Знайшов преподобного Йоана, брата стовпникового, в пустелі, який у непрохідному місці, у темному вертепі жив. Він вийшов назустріч єпископові, прикликаючи святителя та учнів його на ім'я. I помолилися, і один одного привітали, сіли й духовними бесідами насолоджувалися. Був же преподобний Йоан у всьому подібний на брата свого Теодосіястовпника. I просив святителя, щоб у його вертепі відслужив Божественну Літургію і причастив його пречистих Таїнств Тіла і Крови Христових. I зробив єпископ за бажанням його, літургісаючи, і причастив його. Після прийняття святого Причастя пустельник весь сповнився духовної радости i поставив перед ними пустельну трапезу, сповнену дивних якихось ласощів. I, скушувавши, дякували Богові і знову в бесідах духовних вправлялися. I спитав старець єпископа: «Де, отче, те, що написав мєні брат мій стовпник?» Здивувався ж єпископ ясновидству старцевому, спитав його: «Хто сповістив тобі, авво, що я маю писання брата твого до тебе?» Відповів преподобний старець: «У той час, коли було написане писання, тоді ж і прочитане було, і зразу на тій же хартії ззаду відписав я братові». Вийняв єпископ з торбини запечатане писання, віддав пустельникові. Але той велів єпископові зняти печать і прочитати. Єпископ же розкрив і прочитав, побачив на другому боці написане таке: «Йоан, останній серед ченців із печер вавилонських, Теодосієві, стовпнику Сирії, преподобному братові моєму в Господі радітиз. Прочитав я писання твоє відразу, коли написане було, і в ту ж годину відписав тобі, бо хоч ми й далеко один від одного, але дух мій невідступно при тобі перебуває, і що тобі від Бога відкривається, це й мені відоме. Що ти написав про святого єпископа, те все добре Провидінням Божим влаштовується, Церква свята примножується, єретиків осоромлюють і виганяють, невірний цар із просвітленням очей тілесних разом і душевними прозріває. Здоровий будь у Господі, брате, і за мене до Владики Христа молися, щоб у майбутньому житті сподобилися ми один одного бачити й перебувати нерозлучно».

Таку чудесну відповідь єпископ із подивом прочитав, згадав Авакумаи, що з Юдеї у Вавилон до Даниїла ангелом був перенесений і знову з Вавилону за одну годину до Юдеї по , вернувся. I сказав собі: «Всесильний Бог, що зробив давно те чудо, сильний і нині подібне вчинити. Дивнийбо у святих своїх».

Пробув же святий єпископ у преподобного пустельника того день і ніч і зранку, після закінчення молитви, попрощавшись з ним, повернувся до Вавилону і прийшов до царя.

I сказав йому цар: «Хотів би я, о любий отче, ніколи не розлучатися з тобою, у нинішньому житті і в майбутньому, невимовнимбо союзом любови зв'язалася душа моя з тобою». Відповів єпископ: «Бачу, що двері між тобою і мною відчинені, я не виходжу зовні, ти ж до мене всередину не заходиш. Коли ж замкнуться двері, розлучимося, і через те болить мені вельми душа». Цар же сказав: «Що таке двері і їх замикання? Прошу, скажи мені, щоб я зрозумів». Тоді святитель вийняв зза пазухи своєї святе Євангеліє і мовив: «Це, о царю, двері, що ведуть до спасення і до нерозлучного перебування з Богом і зі святими Його». I почав читати йому святе Євангеліє наодинці, у внутрішній кімнаті, тлумачачи посирійськи та поізмаїльськи. Цар же уважно слухав, розпалився душею до божественного бажання й розчулився серцем. Було ж із царем троє найвірніших його слуг, родом з Аравії. I вони, послухавши святе Євангеліє, розчулилися і пробули до вечора, слухаючи його. Зранку ж цар від усіх справ і суєти звільнився, знову святителя до себе прикликав, наче лікуватися від нього хотів: справдібо приймав лікування душі своїй. I знову цілий день той уважно слухав євангельські розповіді і повчання Спасителя. I повірив у Христа він і три найвірніші його отроки. I звелів їм святитель приготуватися до святого хрещення, заповівши піст, і навчив їх, як молитися до Бога, і написав їм їхньою мовою трисвяте, і «Отче наш», й інші молитви, ще ж і Символ святої віри, що є «Вірую в єдиного Бога». Усе це було таємно, щоб не довідалися сарацини: боявся ж бо цар повстання їхнього проти себе. I приходив єпископ до царя щодня як лікар й осібно повчав його і з ним трьох хлопців про таїнства
святої віри. А через короткий час охрестив таємно царя й отроків і дав ім'я цареві Йоан. I вignравив святу Літургію у царевій спочивальні, причастив новоохрещених Божественних Таїнств Тіла i Крови Христових, i була радість велика цареві, і святителю, i трьом отрокам. Раділи й святі ангели через навернення грішників. I відбувалося у внутрішніх царевих паталатах духовне ликування, співраділи їм небесні сили.

Новоохрещений цар Йоан, маючи перед умовими очима своїми Відкупителя роду людського Христа Ісуса, що на хресті постраждав, забажав дуже мати якусь частину із Чесного дерева животворного Хреста Господнього, на якому Господь наш був прибитий. А тому що в Єрусалимi вже не було хресного дерева, бо грецькі царі звідти раніше його забрали і до Царгорода перенесли, треба було святителю Христовому Теодору піти до Царгорода з прохальним царевим листом, де було написано так: «Превисокому і благочестивому самодержцю Грецького царства Михаїлуцареві, з благочестивою і богомудрою матір'ю Теодорою, Йоан, цар перський, у Господі радіти. Дякую предоброму Богові, що визволив мене зі зваби і наставив на пізнання істини cвятого Євангелія і на ісповідання християнської віри. Прошу ваше царське благочестя дарувати мені частину животворного Чесного дерева хресного, на якому Христос мій розіп'явся, хочу мати його на захист собі». Таке писання і дари великі послав цар перський цареві грецькому через святого єпископа Теодора. Той же, до Царгорода дійшовши й послання з дарами цареві віддавши, прийнятий був з шаною від царя і від святішого патріярха. Трапилося, що в той час мати царева, Теодора, мала хворі очі, і видно було більмо на очах, і потьмарився погляд її. Святитель же Христовий, землю з гробу Господнього з чистою водою змішавши, помастив очі її і зцілив. Не лише цариці, а й іншим багатьом недужим подавав здоров'я. Цар же звелів зробити золоте хрестохранилище, коштовним камінням і перлами прикрашене, поклав у нього частину Чесного дерева животворного хреста Господнього і написав цареві перському так: «Михаїл, що у Христа Бога благочесно вірить, самодержець всіх греків, Йоанові, любому покірності нашій, цареві перському, у Господі радіти. Прийняв я твоє послання, всілякого благочестя сповнене, і вельми зрадів, і дякую Богові, що вивів тебе з темряви в чудесне Його світло і на спадкоємство вічного життя і нескінченного царства. Ось нині став ти сином Авраамовим, а не Ізмаїловим, і дитиною Сари, а не Агари. Хвалимо твій розум, що істинного царя ти пізнав. Залишайся до кінця у вірі Христовій і в заповідях Його. Прохання твоє виконуємо радісно, хай буде тобі Чесне животворне дерево хреста Господа на захист від всіх видимих і невидимих ворогів і на блаженне уповання на майбутнє життя». Таке писання до перського царя грецький цар святому Теодорові, єпископу Едеському, вручив із часткою животворного Хресного Дерева, ще й ікону Спасителеву дав, i, дуже обдарувавши, відпустив з миром.

Повертаючись до того, хто послав його, святитель зайшов до пастви своєї в стольний град Едес, i звеселив дуже стало словесних овець Христових, і любого стовпника преподобного Тєодосія відвідав, i, трохи в Едєсі затримавшись, до Вавилону пішов. Всюди в дорозі чудесно зцілював всілякі в людей хвороби покладанням Хресного Дерева, і землі з гробу Господнього, і своїми святими молитвами. Коли ж прийшов до царя Йоана, прийняв той його з невимовною радістю, і поклонився до землі Хресному Дереву і Спасителевій іконі, і цілував її з радісними сльозами, і в спочивальні своїй поставив, влаштував своїми руками перед тою святинею лампаду невгасиму. I писання грецького царя прочитав з великою любов'ю.

Затримався святий Теодор у Вавилоні, і багато зцілень благодаттю Христовою робив, і виганяв бісів з людей. Раділи дуже християни, а сарацинів і жидів з'їдала велика заздрість. Був серед них один жидовин, старійшина собору єврейського й учитель їхнього закону. Він намовив вельмож перських і сарацинських говорити цареві, щоб звелів бути спільним дебатам християн з євреями про віру. Знав же цар, що раби Христові не будуть переможені, тому й погодився на це прохання. I встановлено було день дебатів, і зібралося багато людей: персів, сарацинів, жидів і християн. Прийшов і цар зі , всім синклітом на той собор. I коли сів цар на високому престолі, став жидівський законовчитель від усіх жидів один проти християнських учителів і святителів митрополита Вавилонського і єпископа Едеського. Був же той жидовин велемовний і розумом своїм пишався. I коли почав не з Писання говорити, але погані речі злословити і багато образливого на Христа, Господа нашого, нечистими своїми устами голосно вимовляти, тоді святий Теодор сповнився божественної ревности, дав рукою знак, щоб було мовчання і сказав до жидовина: «Якби ти щось із закону Мойсеєвого і з інших святих пророків нам представив, відповідали б тобі. Але тому що на образи й обман відкрив ти свої вєлємовні уста i не зі святих пророків звіщав, а те, що батько твій сатана тобі каже, у вуха всім говориш, сину дияволів, сповнений всілякої злости і неправди28, тому проти твоєї образливої і брехливої балакучости одне Давидове скажу слово29: «Хай заніміють уста облесні, що говорять на праведного беззаконня, гординею і приниженням». I зразу той багатослівний жидовин став безголосим, і хульний язик його зв'язався німотою, і нічого не міг сказати. У ту годину осоромилися юдеї, а християни возвеселилися. I радів цар духом, що перемогли християни і славилася сила ^уса Христа. Тоді звелів цар того законовчителя жидівського, німотою від Бога враженого, жилами худоби бити нещадно і в темниці замкнути. Тоді й інших головних жидів били і з безчестям і докорами із собору вигнали. Через три дні той жидовин, що був вкинений у темницю і не міг говорити, написав на папері прохання до святого єпископа Теодора, милости просячи і християнином бути обіцяючи. Святитель же сповістив про те цареві й вивів жидовина з темниці. I припадав жидовин до ніг святителевих, знаками рук просячи хрещення, язикбо його німим був. Огласив його єпископ, а коли в купіль святого хрещення ввів та ім'я Пресвятої Тройці над ним прикликав, зразу розв'язався від німування язик його, і почав він голосно прославляти Отця, і Сина, і Святого Духа. I визнавав, що ^ус Христос справді Син Бога живого, законом і пророками проповідуваний. I так жидовин став християнином. Дано було йому у святому хрещенні ім'я Самон. На нього дивлячись, й інші із жидів прийняли святу віру й охрестилися. Також і з персів, і сарацинів багато хто повірив у Христа, але берегли свою віру в таємниці, боячись суддів і володарів роду свого, щоб вони їх не покарали.

Після цього, коли минуло небагато днів, захотів святий Теодор іти до пустельника Йоана преподобного і сповістив про те цареві. I сказав цар: «Хотів би і я бачити того угодника Божого і слів його послухати». Відповів святий: «Добре твоє бажання, якщо його побачиш, багато скористати маєш від нього, вельмибо духовний чоловік, і ясновидства дар має, і сповістить тобі майбутнє, як теперішнє». Так порадилися обидва разом іти до пустельника, і спорядився цар, наче на лови їде i хоче кілька днів затриматися, ловлячи у пустелі диких звірів. Вийшов із багатьма слугами і вельможами, мав із собою єпископа, як лікаря, невідступно. I минали гори та долини пустельні, і велику мали здобич. Коли ж наближалися до того місця, де пустельник у печері перебував, розіслав цар слуг і воїнів своїх праворуч і ліворуч шукати диких звірів, сам же залишився з малим загоном. Тоді, ближче підійшовши, і їх залишив, лише взяв із собою трьох тих найвірніших отроків, з якими разом охрестився. А святитель взяв учня свого Василія (який потім був цього [житія] описувачем), і пішли до святого пустельника. Преподобний же Йоан, духом передбачивши прихід до нього царя і єпископа, вийшов їм назустріч, несучи в руках вогонь і тиміян, і поклонився їм, і привітав їх, увів до вертепу свого, і, сівши, розмовляли з користю. I сказав до царя пустельник: «Блаженний ти, царю, що втік від темряви і сподобився стати сином світла. Блаженний ти, що відкинув суєтне і брехливе, полюбив істину, що вводить тебе у життя. Блаженний, бо маєш мученицьким вінцем бути увінчаним і, замість земного тимчасового царства, отримаєш небесне вічне з Христом царювання. Слава Богові, у Тройці єдиному, що вивів тебе з ями пристрастей і з глибини трясовини, і поставив на камені ноги твої, і виправив стопи твої, і вклав в уста твої пісню нову». Після цього преподобний старець поставив перед тими, що прийшли, пустельну їжу і воду. I, ївши, дякували Богові. I сказав цар: «Правду кажу, що у всі дні царювання , мого ніколи не смакувала мені їжа і пиття так, як сьогодні.
Справді, отче духовний, ти — цар, я ж бідний і убогий». I мовив старець: «Дасть тобі Господь скоро отримати справжнє царство, бо ти прийшов мене, убогого, відвідати». I давав цар старцеві багато золота, але той не прийняв, сказав: «Тому, хто в пустелі живе, не потрібне золото. Роздай у граді це убогим і приймеш сторицею на небі». I дивувався цар рівноангельському життю преподобного старця. З ним же після достатньої бесіди попрощавшись, благословення і молитов його сподобившись, відійшов. I, з'єднавшись зі слугами і воїнами, повернувся до града. I сказав цар до святого Теодора: «Яку дяку маю віддати тобі, чєсніший отче, що ти сподобив мене бачити чоловіка воістинну небесного, його ж недостойний цілий світ?»

Після цього добрий пастир вирішив повернутися до свого стада: боявся, щоб без нього знову єретики не увійшли, як вовки люті, і не пошкодили словесних овець. Просив тому царя, щоб відпустив його до Едеса. Цар же зі сльозами мовив: «Після твого відходу, отче, не сподіваюся довго серед живих перебувати, не хочубо нічним богочитцем бути ані таємно християнином називатися. Ідибо собі з миром, візьми ж із собою і Чесне дерево животворного хреста Господнього, щоб після кончини моєї невірні не потоптали його. Якщо ж після цього року почуєш, що я живий, знову прийди відвідати мене й Чесне це дерево принеси. Коли ж довідаєшся, що я помер, то за упокій моєї душі помолися». Дав же цар святому єпископу Теодорові багато золота, і срібла, і всіляких коштовних речей: на прикрашання Божих Церков і на роздавання убогим. І попрощалися один з одним, з великими сльозами розлучилися. Коли відходив святитель у свою дорогу, залишив у Вавилоні одного зі слуг, щоб бачив, що буде після нього, пішов із Вавилону до своїх овець і до Едеса щасливо прибув.

Після відходу святого Теодора мало часу минуло, коли благовірний цар Йоан у Вавилоні свою гарячу таємну віру і любов, яку до Христа мав, не хотів більше під сподом ховати, але явно всьому світові самим ділом бажав показати. Прикликав до себе всіх своїх князів, і воєвод, і градоправителів і сказав до них: «Таємницю Божу хочу вам сказати, і нехай нікого не буде, хто не вірив би моїм словам. Відкрито мені від Бога, що наблизилася кончина життя мого і за короткі дні маю відійти з цього життя. Тому наказую, щоб завтра зі всім народом ви зібралися до мене на поле (назвав те місце), заповітбо мій хочу вам оголосити». Те мовивши, відпустив їх сумних. І звелів проголошувачам кричати по місту, аби всі люди зранку на те поле зібралися. Сам же цілу ніч перебував у молитвах, і рановранці прикликав митрополита, і розповів йому про свій намір, і просив його, щоб відслужив Божественну літургію у внутрішній молитовній кімнаті.

Коли було служіння, причастився зі святителевих рук Божественних Таїнств Тіла i Крови Христових з великим розчуленням. Обдарувавши святителя коштовними дарами, відпустив його. Тоді сів на коня в царській світлій одежі й вийшов із града зі славою на назване поле, на якому вже незліченно зібралося люду: перси, ізмаїльтяни, жиди і християни, і всі начальники та володарі. Приготовано ж було місце високе, і престол на ньому царський поставлено, щоб усі бачили царя. Дивувалися всі тим собором і один одного питали, що це має бути і яка буде царева бесіда.

Прийшов цар, сів на своєму престолі і, трохи посидівши, звелів мовчати. Тоді, із престолу вставши, почав великим голосом говорити так: «Почуйте, перси всі, й агаряни, і жиди, і вибрані люди християнські! Я — християнин, ім'я моє Йоан. Вірю в Отця, і Сина, і Святого Духа, і Триєдине єство Божества, іншоїбо нема правдивої віри на землі, лише ця одна. I тому що Господь мій Ісус Христос сказав у Євангелії^ «Кожен, хто визнає Мене перед людьми, того Я визнаю перед Отцем моїм на небі», — ось тому визнаю Його перед небом і землею, перед ангелами і людьми». Це мовивши, вийняв золотий хрест, що мав на тілі, камінням коштовним прикрашений, і підніс його увись, щоб усі бачили. Тоді загородив себе хрестом, дивлячись на схід, і поклонився до землі, поцілував чесний хрест, кажучи: «:Хресту Твоєму поклоняюся, Христе, чесному, і Тебе знаю, Бога і Спаса мого. I Тобі славу возсилаю з безначальним Твоїм Отцем і з пресвятим, і благим, і животворним Твоїм Духом навіки. Амінь».
, Це почувши, всі дивувалися і стояли наче німі. Тоді князі та воєводи з іншими володарями сповнилися гніву й крикнули: «Хай буде убитий той, хто зневажає нашу віру!» I напали на царя, мечами і списами дуже поранили його й убили. Убили з ним і трьох вірних отроків, що ім'я Христове визнавали. I так мученицьки помер благовірний цар Йоан з трьома своїми отроками у Вавилоні у третій день місяця травня. Тоді всі християни, бачивши, що сталося, побоялися гніву агарянського і втекли з видовища, ховаючись. Тіло ж цареве кинене було на тому полі без поховання. Наступної ночі явився святий страстотерпець старійшинам i володарям з великою погрозою, кажучи: «Швидко віддайте тіло моє митрополитові християнському, щоб поховав його. Якщо ж ні, то всіх вас зразу страчу». Збудилися вони зі сну і, вранці зібравшись, один одному розповідали побачене й були налякані. I зразу послали до митрополита християнського, наказуючи, щоб взяв тіло цареве й поховав його. Митрополит же швидко прийшов, взяв мученицьке тіло святого царя Йоана і з ним тіла святих трьох отроків його. I приніс їх до церкви, і поховав з шаною разом.

Були ж чуда від гробу їхнього: багатобо подавалося зцілень на всілякі хвороби, що не лише християни, а й агаряни отримували і до християнської віри схилялися. Тієї ж ночі, як його вбили, святий цар Йоан явився в Едесі святому єпископові Теодору у видінні, одягнений у білий одяг, світлом невимовним виблискував і вінець на голові мав пречудесний. Його ж краси неможливо людською мовою переповісти. I сказав до єпископа: «Ось, чесний отче, прославив мене Христос Господь славою великою і до мученицького лику зарахував мене. Вчорабо я визнав пресвяте ім'я Його перед усіма, і вбили мене перси та сарацини, і вийшла душа моя з темниці тілесної й отримала блага, які ти проповідував мені. Благословенний ти від Бога, що став заступником моєму спасенню. I ось молюся спільному Владиці, аби звелів і тобі прийти до мене швидко, щоб ми разом насолоджувалися блаженним життям у благодаті Пресвятої Тройці». Коли ж збудився зі сну святий єпископ Теодор, пішов до преподобного Теодосіястовпника і розповів йому про своє видіння. Повідомив стовпник, що воно правдиве, бо і йому про те відкрито було від Бога. Через кілька днів прийшов із Вавилону слуга, що був там залишений, і розповів святому єпископові про все дійство детально, як благовірний цар Йоан з трьома отроками за Христа постраждав. I радів святий Теодор духом, дякуючи Богові, що труд його не марним був, а настільки красний плід приніс у Небесне Царство. Після цього через деякий час бачив стовпник в одкровенні брата свого, преподобного Йоанапустельника, що до Господа відійшов, і сповістив про те святителю. Тоді й сам стовпник, преподобний Теодосій, трохи похворївши, переставився. I поховав його святитель у церкві святого великомученика Георгія в монастирі святих постниць.

Коли ж минуло три роки після вбивства святого царя Йоана, явився той страстотерпець знову святому Теодорові, подібно до першого явлення, і сказав: «гіди, отче любий, кличе тебе Христос, зволивбо, щоб обидва ми разом жили в Його Царстві й невимовним світлом насолоджувалися». Тз цього видіння святитель Христовий Теодор пізнав, що зближається його відхід до Бога. Всебо щодо Церкви Едеської і правовірних людей добре влаштував, благословення і мир вівцям словесним дав, залишив паству свою і пішов до Єрусалиму. I поклонився життєдайному Христовому гробу, прийшов до Лаври святого Сави, у якій від початку інокував, й оселився в попередній своїй відлюдницькій келії. I перебував у ній три тижні, тоді до обителі нерукотворної переселився, у руки Бога передав святу свою душу місяця липня в 9ий день. I прийшов святіший патріярх Єрусалимський з єпископами, многотрудне тіло угодника Божого у тій же Лаврі поховав чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж і від нас, грішних, хай буде честь, слава, і поклоніння, і вдячність нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.