Житія святих на 22 липня (9 липня за ст. стилем)

Пам'ять святого священомученика Панкратія, єпископа Тавроменійського

Також цього дня відзначають: Страждання святого свящдномучсника Кирила, єпископа Гортинського
Також цього дня відзначають: Житіє і страждання преподобних отців Патермутія і Копрія, а з ними й Олександра мирянина
Також цього дня відзначають: Житіє святого отця нашого Теодора, єпископа едеського, й інших угодників Божих, яких при ньому згадано Написав Василій, єпископ Амасійський.

Про преподобного Патермутія іншого

Святий Панкратій родом був з Антіохії, народжений у той час, коли Господь наш Ісус Христос на землі явився і з людьми перебував, чуда творив у Єрусалимі і у всіх навколишніх краях і градах. Чув про Його преславні діла батько Панкратіїв, в Антіохії перебуваючи, пішов з дружиною своєю і з юним сином Панкратієм до Єрусалиму, щоб побачити Христа. I бачив, як Він учив людей i зцілював від усіляких недуг, чуд і знамень багато робив, і повірив, що Він — Син Божий. I познайомився з деякими зі святих апостолів Христових, а найбільше зі святим верховним апостолом Петром. I з того часу юнак Панкратій знався зі святим Петром. Досить же днів провів батько Панкратіїв у Єрусалимі, баченням Христа і словами Його насолоджуючись, тоді повернувся зі своїми до Антіохії. Після добровільного страждання, і смерти, і воскресення, і вознесення Христа, Спасителя нашого, коли деякі апостоли прийшли до Антіохії перед Петром, батько Панкратія охрестився з усім домом своїм. I не через довгий час він і дружина його до Господа відійшли. Панкратій же весь спадок, що був йому по батьках, покинув, пішов у гори Понтійські і, в якусь печеру увійшовши, перебував один у пості й молитвах, себе слухаючи й з одним Богом єднаючись. Коли ж святий апостол Петро, з Єрусалиму вийшовши, проходив краї, несучи благовістя Христове, зустрів він у Понті Панкратія і, упізнавши його, взяв із собою і прийшов до Антіохії. Звідти пішов у Киликійську землю, маючи собі послідовника Панкратія, і зустрів там святого апостола Павла. Ті обидва апостоли, Петро і Павло, порадилися між собою, поставили єпископами Крискентія в Галатію, Маркіяна в Сиракузи, а Панкратія в Тавроменію, град Сицилійський. Хотівши досягти місця, куди був посланий, блаженний Панкратій увійшов на корабель, що плив до Сицилійського краю.

Було ж два керівники корабля: Ликаонід i Ромил. З ними плив, клав перед ними Боже Слово, розповідаючи про Царство Боже і про таїнства нашого спасення. I дав їм повірити у Христа, й охрестив їх святим хрещенням. Коли доплили до Тавроменійського града, зразу збентежилися біси, що були в ідолах, і почали кумири падати й розбиватися, не терплячи Панкратієвого приходу. Були ж там найповажніші серед еллінських кумирів боги: Фалкон, Лісон і Скамадрон, — їхній нечистий храм стояв на високому горбі над морем. Коли до нього наблизився святий Панкратій, зразу храм той перед лицем святого розколовся і, зі всіма ідолами зрушившись, впав у море. I було збентеження велике серед людей, і прибіг туди начальник града того, на ім'я Боніфатій, і, святого Панкратія бачивши й учення його почувши, повірив у Христа й охрестився. Старання ж велике до прослави імени Христового доклавши, збудував церкву за тридцять днів. I служив у ній архиєрей Божий, навчаючи і хрестячи людей, що до нього збиралися і приносили своїх недужих. Утверджувавбо святий віру, яку проповідував, знаменнями і чудами, від усіляких хвороб зцілюючи і бісів проганяючи. Примножувалося число вірних щодня, і вже цілий град той був охрещений, і слава Христова розходилася по всій тій землі. Збунтував диявол одного нечестивого ката Аквилина, що був ворожим до імени Христового і християн. Він зібрав силу велику, пішов на град Тавроменійський, хотівши його зруйнувати і всіх у ньому християн повбивати. Злякалися ж вельми громадяни, але втішав їх святитель Божий, повідомляючи, що цілком від ворогів не постраждають. I коли вороги до града наблизилися, вийшов супроти них духовний воїн святий Панкратій із клиром своїм, несучи зброю непереможну — чесний хрест Христовий і святі дві ікони: Христа Спасителя нашого і Пречистої Його Богоматері. I зразу страх великий напав на супротивних, і пітьма якась найшла на них, збентежилися від сили Божої, і потьмарилися уми їхні, і почали один одного сікти й убивати. А інші самі себе мечами своїми простромлювали. Тоді, ледве отямившись, коли забралася від них пітьма і мряка, побачили, що самі себе убивають. I пізнали на собі кару Божу за вороже повстання на град християнський. I ті, що від самовбивчої тої раті зосталися живі, відкинувши свою зброю, прийшли до нездоланного хороборого воїна Христового — Панкратія святого і до чесних ніг його припали, прощення просячи і благаючи, що хочуть стати християнами. I була подвійна громадянам радість: і що визволилися від страшної загрози супостатів, і що їхні вороги стали їхніми друзями у святій вірі. I відтоді ще більше слів святого слухали у всьому, і все, що він їм наказував, чинили, і так не лише той град, а й інші міста того краю вірою святою просвітили.

Пас же святитель Панкратій новоохрещене стадо Христове літ доволі. Дехто з еллінів, що зосталися, затверділі серцями у своєму блуді, набралися злости і, з князем своїм Артагатом таємно порадившись і зручного вичекавши часу, напали на служителя Божого, коли ніхто не знав, і камінням побили його. Так святий Панкратій, Христовий самовидець, апостольський посланець, подвигом добрим подвизався, шлях свій мученицьки закінчив і зі святими апостолами став перед Христом, Господом своїм, щоб споглядати Його лицем до лиця на безконечні віки.
 

Страждання святого священомучсника Кирила, єпископа Гортинського

Святого Кирила, віра якого, як золото випробуване, перед Богом явилася, Луційігемон за царювання Деціяа до ідольських жертв примушував. Той святий Кирило, коли ще за роками дитиною був, показав себе розумом як дорослий муж. Навчавбо себе в добрих ділах і на богоугодження наставлявся, і коли чув, де перебувають Божі угодники, покидав своїх батьків, приєднувався до угодників, щоб чути Боже Слово й у вірі та чеснотах утверджуватися. Коли ж доріс він до дорослого мужа і поставлено його єпископом у Гортині, граді Критського острова, завжди і словом, і ділом був прикладом добродійного життя для свого стада, літ п'ятдесят перебував на престолі архиєрейському. I коли довірених собі як паству добре утвердив у Христовій вірі, і багатьох від ідолопоклоніння до істинного Бога привів, і вже був у старості глибокій, мав літ вісімдесят чотири від народження свого, взяв його ігемон Луцій і примушував принести жертву нечистим богам. Але богонатхненний муж говорив йому про Божі заповіді, кажучи: «Хто приносить жертву не Богові істинному, але богам чужим, той буде знищений». Казав ігемон: «Пожалій старість свою і поклонися нашим богам». Відповів святий Кирило: «Я — не старий, бо говорить Господь мій: «...оновиться, як орлина, юність твоя»1. А що ти радиш мені і до чого мене примушуєш — це чинити мені негоже». Ігемон же мовив: «Я чув, що ти муж розумний і премудрий, тому розсуди сам і вшануй богів наших, якщо хочеш визволитися від мук, які мають тобі бути». Мовив святий Кирило: «Так, справді розумним і премудрим явлюся, коли те, чого інших повчав словом, покажу на ділі в мені самому, перебуваючи у вірі непохитний, у муках же непереможний». Ігемон же сказав: «Побач корисне для старости твоєї і будь одним із нас». Відповів Кирило святий: «Тоді корисне для себе знайду, коли цим дітям моїм, що стоять навколо мене, буду прикладом мужности і великодушности».

Так довго вони сперечалися, доки святий Кирило Божественним Писанням уста невірного й неправедного судді загородив, що не міг той ані одного слова супроти відповісти. І бачив ігемон, що скоро чи не весь люд відвернеться, ученням святого, від ідолопоклоніння їхнього нечистого й навернеться до істинного християнського Бога. Тоді видав на мученика такий вирок: «Кирила нерозсудливого і безумного, винищувача богів наших, наказую живцем спалити».

Святий же угодник Божий Кирило, ведений на спалення, ішов, наче на бенкет, радіючи і співаючи Богові вдячні пісні. Коли ж прийшли на те місце, де був приготований вогонь, зразу вкинули святого мученика посеред вогненного полум'я. Горів вогонь, і дрова на попіл перетворювалися, стояли вірні, бажаючи благоговійно зібрати кості, що залишаться від вогню. I ось побачили угодника Божого, цілого й неушкодженого, що серед вогню сидів, звівши руки до неба. Таке чудо побачивши, ідолопоконники були охоплені страхом і подивом, що не лише до самого угодника Божого, а й до одягу його не торкнувся вогонь. Так у вогні оросив й охолодив його Святий Дух, бо й він багатьох із геєнського вогню вихопив ученням своїм, навернув від ідолопоклоніння до істинного Бога.

Сповіщено ж було ігемонові, що єпископ християнський Кирило у вогні живим і неушкодженим виявився. I здивувався ігемон вельми, і звелів угодника Божого, вивівши з вогню, поставити перед собою. Побачивши його цілим і здоровим, налякався і похвалив християнського Бога, що вчинив таке чудо, і відпустив мученика на свободу. Вірний же раб Христовий Кирило святий не переставав проповідувати Слово Боже, розповідаючи, що ті, хто вірить в істинного Бога, велику винагороду в Царстві Небесному приймуть. I так багатьох із шляху погибелі на путь спасення наставив. Сам же тужив і плакав невтішно, що не сподобився докінчити страждання свого. Люди ж його з великою увагою і насолодою слухали, всі однодушно й однодумно до нього приходили. !нші ж хоч здалеку бачити його хотіли, бо від слів його, як і від споглядання, сподівалися отримати собі спасення. I, припадаючи до ніг його, говорили: «Віримо у твого Бога, що воістину великий, зміг тебе з вогню вивести неушкодженим». Він же, веселячись духом у Господі, приймав усіх, що до нього приходили, як дітолюбний отець, і перетворював їх із синів пітьми у синів світлаб невечірнього, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. I казав їм: «Будьте вірними рабами того, в кого вірите. Він же у всьому помічником вам буде і подасть вам більше, ніж ви від Нього сподіваєтеся отримати, бо вухо не чуло, і око не бачило, і на серце людині не прийде те, що Бог приготував для тих, які люблять Його».

Коли він так утверджував вірних, хтось з ідолопоклонників сповістив ігемонові, що угодник Божий робить. Ігемон же сповнився гніву та люті й мовив: «Чого я змилосердився над ним? Чому з вогню його вивів? Чому мечем тоді зразу не умертвив його? Нинібо анітрохи не потерплю йому!» I дав вдруге такий на угодника Божого смертний вирок: «Кирила, якого, із вогню виведеного, суд справедливий живим не потерпить, мечем убити наказую». Угодник же Божий, почувши такий на себе суд, сповнився радости і прославив Христа Бога, бо удостоїв його бути спільником страждань своїх. I з веселістю схилив голову свою під меч, ним же у шию вдарений, передав душу свою Господові у шостий ідос Юлія, коли Децій в еллінів володарював, Луцій у Гортині був ігемоном, у нас же царював Господь наш Кус Христос, Йому ж слава навікивіків. Амінь.
 

Житіє і страждання преподобних отців Патермутія і Копрія, а з ними й Олександра мирянина

Юліян цар, що спочатку вірив у Христа, тоді у відступництво і злість диявольську відхилився і сином сатанинським став, зібрав велику воєнну силу й пішов на Перську війну. По дорозі багато крови святих пролив. I взяв двох пресвітерів антіохійських, Євгенія і Макарія3, і, довго їх мучивши, до Мавританії у вигнання послав.

У дні того ката були в пустелях єгипетських два преподобні мужі — Патермутій і Копрій. В однодумстві жили й разом служили Богові. Був же Патермутій старший літами, і в подвигах чернечих досвідченіший, і в чеснотах твердіший. Копрій же — молодший роками і ще не цілком утверджений — наставлявся від Патермутія як учень від учителя і син духовний від батька духовного. Перед тим як взяли їх на муки, розповідав Копрій Патермутію про видіння, яке мав уночі уві сні. «Бачив, — казав, — небо, що відчинялося, і якогось світлого мужа, що палицю мав у руці, і йшов він до мене. I знову бачив я з іншого боку чорного якогось, що супроти нього йшов і запалював вогонь, і багато диму від нього виходило. Той чорний простягнув руку, взяв мене, і був я серед диму у біді великій, обступилобо мене багато зла. Світлоносний той муж далеко відійшов від мене, і голос з неба прийшов, кажучи: «Розшматуватися має плід чоловіка цього, і знову обернеться на добро». Це бачачи, збудився я, збентежений». Патермутій же сказав: «Недобрий цей сон, боюся, щоб не відступив ти від Бога живого. Осьбо цар Юліян Відступник відвернувся від Христа, чинить гоніння на Церкву Божу. I думаю, що й нас візьмуть на муки. Гляди ж, дитино, щоб ти не відрікся Христа, погроз і мук злякавшись чи ласкою звабившись, але бійся Бога, і пам'ятай заповіді Його, і будь мужнім».

Після того видіння багато днів не минуло, як Юліянцар із силою війська прийшов у межі єгипетські і, чувши, що в місцях тих багато пустельників перебуває, послав воїнів перейти ці пустелі, щоб, кого знайдуть, взяти на муки. Тоді взяли й цих отців, Патермутія і Копрія, і до ката на допит привели. I спитав Юліян преподобного Патермутія: «Скільки літ життя твого від народження, старче?» Він же мовив: «Сімдесят п'ять літ мого тимчасового на землі життя». Поглянув же цар на Копрія і спитав: «Скажи ти, молодший, скільки років маєш?» Відповів Копрій: «Сорок п'ять років мені від народження».

Звелів цар старця Патермутія відвести до темниці, а Копрія залишив і почав говорити до нього так: «Принеси богам жертви, чоловіче, щоб уникнути мук, які на тебе чекають. Покинь звабу християнську, яка ніякої користи тобі не приносить, бо і я раніше вірив у Христа, та ніякої не здобув користи. Нині ж, вірячи богам безсмертним, багатьох і великих благодіянь від них сподобився. I тебе тому навчаю корисної науки, щоб і ти, відвернувшись від Христа, приніс жертви богам — і будеш праворуч від мене стояти, велику благодать у мене матимеш». Копрій же, розтуливши рота, слухав царевих слів, наче забувся, і перемінився з добра на зло, і послизнувся у згубу, і сказав Юліянові: «Добре повчаєш мене, о царю, благо, що знайшов я тебе, учителя і наставника предоброго». Тоді скликнув голосно, кажучи: «Юліянський я віднині, а не християнський! I наскільки спочатку блудив у звабі християнській, настільки нині все виправлю: поклонюся богам і жертву принесу їм». Такі Копрієві слова чуючи, цар зрадів радістю великою і сказав: «Блаженний чоловік цей понад усіх чоловіків, бо пізнав давніх батьківських богів, що дають вічне життя світові». I після цих слів окаянний Копрій поклонився ідолові Аполона з жертвою. I, відступивши від Бога, прийняв диявола, й ангели святі відступили від нього, біси ж обступили його і через нього раділи.

Довідавшись про те, що Копрій відступив від Христа, преподобний Патермутій засмутився дуже й почав через нього плакати й ридати. I схилив коліна, молився, кажучи: «Господи, Боже сил, не губи того, що переступив заповідь Твою, грішника, згадай діла його, якими в юності потрудився задля любови Твоєї. Не відкидай від лиця свого того, кого звабили слова законопереступника, згадай творіння своє і діло рук своїх знайди».

Сів зранку цар на престолі, перед ним праворуч стояв Копрій в червоному одязі, і звелів Юліян привести Патермутія на допит. Коли вели преподобного, побачив його Копрій і мовив: «Ось іде звабник, що нищить порятунок мій». Коли ж старець дійшов близько судища, покликав його Копрій, кажучи: «Що, Патермутію, чи бачиш, що я радію, а ти плачеш? Ябо юліянський, а не християнський». Відповів Патермутій: «Бачу, що ти смієшся, і плачу над тобою». Сказав цар старцеві: «Не плач, але принеси жертву богам і радій з ним разом». Відповів Патермутій: «Радість його тимчасова, нині радіє, а в майбутньому віці плакатиме, якщо не покається. Я ж нині плачу, а в майбутньому житті втішуся. Цей тут величається в червоному одязі, а там нагий буде. Я ж тут обдертий, а там одягнуся в ризу шлюбну. Він нині насичується, а в майбутному віці зголодніє. Я ж нині голодний, а в прийдешньому житті насичуся, коли явиться мені слава Господа мого. Нині він перед тобою, царем земним, у чині слуг твоїх стоїть, а там від лиця Царя Небесного з безчестям відкинений буде і з бісами в геєні вогненній опиниться». Те мовивши, старець поглянув в лице Копріянове й мовив: «Горе тобі, проклятий, був ти раніше посудиною благодаті, нині ж — гній, в якому біси ликують. Осьбо ангели відступили від тебе, і демони навколо тебе стали. Скинув ти Бога, одягнувся в диявола. Життя істинне, вічне, ти возненавидів, тимчасове ж, брехливе, полюбив. Але згадай діла юности своєї і опам'ятайся, покинь звабу, якою ти люто впав, і ходи до мене, о дитино, полюби Бога знову і перед Тим, перед ким згрішив, покайся. Він — милосердний, прийме тебе і просить тобі гріхи твої».

Коли старець те мовив, розчулилося серце Копрієве і, розкаявшись, вигукнув голосно: «Горе мені, горе мені, горе мені!» I почав хитатися то в той, то в той бік. Тоді, оживши духом і на небо глянувши, мовив: «Я вже не Юліяновий, але знову Христовий. Згрішив я, переступивши заповідь Божу, беззаконствував, відвернувся від Господа мого. Але в цьому пізнається доброта Твоя, Владико, коли помилуєш мене, що згрішив тяжко. Будь милосердний, Чоловіколюбче, до мене, що нині — наче дерево сухе, з якого ж плід опав і листя помертвіло. Слова беззаконних звабили мене, і буря диявольська поглинула мене, засичали на мене змії і втішилися мною лики бісівські. Зорі небесні засмутилися, сонце і місяць сховали світло своє через великий гріх мій, яким я засмутив Бога. Але, о ангели Божі й лики праведних, зійдіться разом, і ви, всього світу люди, зберіться і плачте над падінням моїм і помутнінням ума мого, що лишив я Сонце праведне — Христа. , I погасло в мені світло віри, і краса душевна забралася від мене». Тоді звернувся до царя і мовив: «Нащо звабив мене ти, о дияволе? Чому у згубу свою і мене притягнув, законопереступнику?» I скинув із себе червоний одяг, кинув перед нього, кажучи: «Візьми свою славу, яку ти мені дав, я ж знову прийму те, що втратив. Добрий Бог мій і вчинить мене одним із наймитів своїх».

Бачив же цар, що Копрій до Христа знову навернувся, сповнився гніву і звелів зразу розжарити велику залізну сковороду. Копрій же, те чуючи, мовив: «Добре ти звелів, о царю, спали мене, на частини розрубай мене, щоб багатьма муками я падіння своє виправив. Найперше покарай язик мій, бо він найперше згрішив, відрікшись Христа». Тоді цар звелів розжарити малу залізну ложку й покласти на язик Копрієві. Бачив же Копрій ложку розжарену, наче вугілля, сказав до святого Патермутія: «Молися за мене до Бога, отче, бо боюся муки цієї». Мовив йому старець: «Терпи, дитино, з радістю, і Господь тобі допоможе». I коли приклали ложку до язика Копрієвого, зразу вистигла, наче лід, язик же не попікся. I сказав цар: «Ці люди — волхви, ведіть їх на розжарену сковороду, на якій Євгенія і Макарія спалено».

Коли ж їх вели, сказав Копрій до старця: «Молися за мене, учителю мій, бо вельми боюся мук». Сказав старець: «Не бійся, дитино, але будь мужній, згадай свої з дитинства подвиги і труди постницькі в пустелі, мужньо задля Бога звершені. Чи не пам'ятаєш, коли тридцять п'ять днів без їжі перебув? I знову, хіба не пам'ятаєш, як співрозпинався з Христом, дванадцять днів руки хрестоподібно простерті мав, нерухомо стоячи? I чи забув, як на твердому камінні і на гострих черепках ти лежав? Якщо те все в житті своєму солодко терпів заради Христа, то чому нині муки цієї, що одну годину триває, боїшся?» Копрій же тими словами утвердився, просвітлів лицем і безстрашно до сковороди зі старцем пішов.

Коли вони сходили на сковороду, сказав Патермутій: «Брате Копрію, піднеси очі свої вгору». Копрій же, поглянувши на небо, мовив: «Бачу, що ангели зближаються, їх же голови роси сповнені. Прошу тебе, отче, скажи до них, щоб не гнівалися на мене, що я відрікся був Христа». I так зійшли обидва на сковороду і наче по лузі ходили, насміхаючись із ката: сковородабо зразу вистигла цілком. Кат же, те бачачи, більше лютував. I звелів розпалити піч вогненну, щоб вкинути до неї мучеників на спалення. Коли розжарювалася піч, підійшов до Копрія один із воїнів царевих, на ім'я Олександр, і мовив: «О окаянний Копрію, спершу приніс жертву богам, а нині не хочеш. Але знову навернися до них, щоб визволитися від вогненної смерти». Відповів йому святий Копрій: «О, якби перший мій гріх, яким згрішив я перед Христом моїм, у забуття відійшов перед Богом! Якби зібрати воду морську, і всі ріки, і джерела, і всі небесні краплі, — не вистачить їх, щоб омити скверну гріха мого. Проте не втрачаю надії на милосердя чоловіколюбного Владики мого». Олександр же словами Копрієвими розчулився і сказав: «Хотів би і я бути воїном того царя, якого ви є воїнами». I почав Копрій повчати його святої віри і зробив так, що він повірив у Христа.

Коли була піч дуже розжарена і преподобні мученики до неї йшли, пішов за ними й Олександр, кажучи: «Піду і я з вами, блаженні отці, візьміть мене з собою у піч, заради Христа». Вони ж взяли його під руки і йшли разом. Тоді Олександр звільнився з їхніх рук, пішов попереду до печі. I коли наблизився до отвору печі, полум'я велике проти нього вийшло, проте не обпалило його. I сказав Олександр до полум'я: «Якщо Господнім велінням вийшло спалити мене — спали чоловіка грішного». Коли він це промовляв, розступилося полум'я надвоє. I стало по обидва боки, як же давно вода в Червоному морі, і давало посеред себе йому дорогу. I увійшов Олексадр всередину печі, не торкалося до нього полум'я. Побачив там ангелів Божих і мовив до них: «Прошу вас, пани мої, спасіть мене, грішного». Відповіли ангели: «:Задля того й послані ми сюди від Бога, щоб у спасення забрати тебе». I взяли душу його до Господа. Тіло ж його залишилося у вогні мертве, але не обпалювалося.

Увійшли ж після нього і преподобні отці Патермутій і Копрій, також вогнем не опалювані, і сіли при тілі Олександровому, співаючи і хвалячи Бога. Коли піч цілком вистигла, , вивели святих перед лице цареве, живих і цілих, анітрохи від вогню не пошкоджених. I тіло святого Олександра було необпалене, пахощі великі випускало. I подивувався цар, сказав: «Справді великий Христос». I знову перемінився й мовив: «Великі боги, а Христос — ніщо». I почав примушувати святих до ідолопоклоніння. Преподобний же Патермутій мовив до нього: «Тому що не задля слави Божої на війну ідеш, не повернешся назад, але поранений будеш невиліковною раною і не знатимеш того, хто вбиватиме тебе, і погано загинеш». Тоді цар сповнився люті — звелів убити їх мечем. I вивели святих із града на місце смертне, і помолилися до Бога перед кончиною своєю, і був з неба голос, що Патермутія прославляв, Копрія прощав, обох до спокою вічного прикликав. I, радіючи, схилили під меч голови свої, і прийняли кончину, поклавши душі свої за Господа свого.

А Юліяна нечистого на війні перемогли перські воїни. I невидима рука списом його пробила, викинув душу свою люто і, за словом святого Патермутія, не повернувся у землю свою, загинув із шумом. Була ж кончина святих преподобномучеників Патермутія і Копрія і з ними святого Олександра місяця липня у 9ий день, володарював у римлян Юліян Законопереступник, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь, слава і держава нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.

У Пролозі надруковано, що святому Копрієві за велінням ката віДрізано язик, а святий Олександр не в печі помер, а зі святими отцями вийшов без шкоДи з печі, і всім трьом разом віДтяли голови. Але Достовірніше у Великій Мінеї Четьї.

У Великій Мінеї Четьї [вона рукописна] і в інших рукописних книгах у житії препоДобних тих отців спочатку поДано питання Копрія До Патермутія із Божественного Письма. Із тих питань Деякі нехай тут згаДаємо. Каже Копрій: «Прошу тебе, отче, поясни силу цих апостольських слів 4: «Я жив без закону колись. Коли прийшов закон, гріх ожив. Я помер, і виявився мені закон, що на життя, цей на смерть». Про що це апостол говорить?» ВіДповів Патермутій: «Павло святий не був без закону, говоритьбо про себе5: «Я — єврей з євреїв, за законом фарисей». I якщо євреєм був, то коли жив без закону? Євреям закон Даний був. Думаю, тому, що віД імени АДама це говорить, який у раю переД встановленою йому заповіДДю не куштувати з Дерева був якийсь час без закону. Коли ж Далася заповіДь «не куштувати», тоДі гріх ожив, а АДам помер. I те, що мало бути АДамові заповіДДю на життя, стало йому на смерть. Не послухавбо заповіДі, скуштував із Дерева, і був вигнаний з раю, і помер». Сказав Копрій: «Нарозумив ти мене, отче, таким тлумаченням. Але й ще спитаю. Каже ГоспоДь у Євангелії6: «Котра жінка, що мала Десять Драхм і згубила оДну, не запалить свічку і не шукає загублене? А знайшовши її, скличе Друзів і сусіДів, кажучи: «Радіймо, бо ми знайшли Драхму загублену». Цієї ГоспоДньої притчі не можу зрозуміти, скажи мені, отче, прошу тебе». Відповів Патермутій: «Десять драхм — це серафими, херувими, престоли, госпоДства, сили, власті, начала, архангели, ангели й АДам первозДаний. До жінки ж, розумій, упоДібнився Христос, тобто (за апостолом) Божа сила і Божа ПремуДрість. А тому що Десята Драхма, АДам, впав у згубу, тому заДля нього Христос покинув Дев’ять ангельських чинів, зійшов на землю, щоб знайти його й зарахувати До ангелів». Знову спитав Копрій, кажучи: «Написано в Євангелії7: «Не вливають вина нового у міхи старі, бо розірвуться міхи і вино розіллється. Але нове вино у нові міхи вливають, і оДне й інше збережеться». Яке цих слів тлумачення, скажи мені, отче?» ВіДповів Патермутій: «Старі міхи — жиДи, міхи ж нові — ми, нароДи, а вино нове — благоДать нова, яку влив у нас Христос. Старі ж міхи — жиДи того вина в собі не вмістили, але потріскали. Архиєрей8бо розДер ризи свої, й інші жиДи терзалися із зазДрости». Копрій ще спитав про слова пророка Авакума9: «Навів на море коней своїх, бентежаться великі воДи». Патермутій же сказав, що море — цей світ, коні ж — апостоли, яких Христос у світ послав. Їхню проповіДь чуючи, збентежилися нароДи і зрушилися царі та князі.

Хай буДе віДомо, що в Патериках є й інші препоДобні отці, що тими ж іменами називаються — Патермутій і Копрій, які також у єгипетських пустелях мешкали. Щоб кожен побачив різницю між ними, ми вирішили і їхні житія тут згаДати.

Про преподобного Патермутія іншого

Патермутій (як про нього розповідає Копрій) спочатку був ідолопоклонником, старшиною розбійників, і злодієм, і гробошукачем, що обкрадав мертвих. I був всілякими злими та нечистими ділами переповнений, прославився злом у краях єгипетських. Навернувся до Бога з такої причини. Однієї ночі вийшов на верх хатини, де жили двоє посвячених Богові, і хотів ту хатину зверху прокопати, щоб до неї увійти і злочин свій злодійський вчинити. Трудився довго і нічого не досягнув, задрімав, і заснув, і побачив у видінні якогось світлого мужа, у царський одяг одягненого, що говорив до нього: «Зупинися відтепер у злодійстві своєму, припини проливати кров людську, і крадіжки чинити, і нечисте беззаконня здійснювати. Навернися ж до покаяння і до богоугодних трудів, ще ж і образ ангельського воїна на себе прийми і живи далі добродійно, я ж тебе для своїх воїнів вождем і князем поставлю». Він же сердечно обіцяв наказане йому зробити. Муж, що явився, показав полк монахів і велів бути над ними старшим. Коли він це у видінні сонному бачив, засяяв день, і вийшла дівчина на хатину, і, побачивши сплячого чоловіка, здивувалася та злякалася. Тоді збудився здодій, побачив дівчину, що стояла, перестрашився і, наче безумний, коли питала його дівчина, хто він, і звідки, і нащо прийшов, нічого іншого не відповідав, лише просив, щоб показала йому, де є церква християнська. Дівчина ж, розуміючи, що в ньому якась Божа дія, повела його до церкви і поставила перед пресвітерами. Він же, бачивши пресвітерів, впав перед їхніми ногами, просячи зі сльозами, щоб зробили його християнином і на путь покаяння наставили. Пресвітери ж, впізнавши його, дивувалися і не вірили словам його, а думали, що то якийсь підступ. Тоді, бачачи великі його сльози й невідступне наполегливе прохання, сказали йому: «Якщо цілком припиниш погані діла свої і будеш відтепер добре жити й добро чинити, то приймемо тебе в християнство». I обіцяв робити, що йому накажуть. Огласили його пресвітери і за кілька днів охрестили. Після прийняття хрещення просив Патермутій пресвітерів, щоб дали йому якусь заповідь, як йому наставлятися на путь спасення. Вони ж дали йому три вірші першого псалма, навчивши їх промовляти без книги. Він же, про те роздумуючи, мовив: «Досить мені цього для спасення». Через три дні після хрещення пішов у пустелю і довгий час там прожив, у молитві і сльозах вдень і вночі перебуваючи, харчувався корінням трав, що там росли. По довгім часі повернувся до церкви, навчився ті три вірші не лише словами промовляти, а й на ділі виконувати добре. Пресвітери ж дивувалися такій його переміні від злого життя на добродійне і безмірній повстримності і хотіли затримати його при собі, щоб навчити читати книжки. Він же, проживши з ними тиждень10, знову пішов у пустелю і перебував там сім літ, вже не корінням чи зіллям годуючись, а хлібом, який Бог йому раз на тиждень посилав. У всібо недільні дні після закінчення молитви знаходив перед собою чистий хліб, який невидима рука клала. I, з'ївши його з вдячністю, знову до наступного недільного дня без їжі, не знемагаючи від голоду, перебував. Дав же йому Бог благодать розуміння книжного, і мав він у пам'яті все Божественне Писання.

Через сім років знову, Божим велінням, повернувся преподобний Патермутій з пустелі в людські поселення — на користь багатьох. I прикладом постницького життя свого багатьох привернув до себе, що стали його учнями, йшли за ним і наслідували його чесноти. Між ними прийшов до нього один юнак, що хотів бути його учнем. Патермутій, прийнявши юнака, одягнув його в чернечий одяг, тобто в левитонар волосяний, і кукуль, і козячу шкіру, що звичайно ченці її милоть, чи милотар, називають. I наставляв його на богоугодне інокування. Мав же звичай преподобний Патермутій відвідувати хворих, і сидіти біля них до кончини, і померлих ховати, і зі свого старання діставати їм одяг для поховання. Бачив юний той монах велике старання старця про поховання мертвих і сказав до нього: «Отче, хотів би і я, коли помру, щоб ти мне так одягнув і поховав». Відповів отець: «Зроблю так, дитино моя, і так небідно тебе одягну, що сам скажеш, що досить». I було не через довгий час: переставився той юний монах. Старець же, за звичаєм поховальним, одягом його обвив і лице покрив, і мовив до мертвого: «Чи досить тобі, дитино, цього до поховання, чи ще щось докладемо?» Відповів мертвий, що всі чули: «Досить, отче». I здивувалися всі, що стояли, через таке чудо й почали шанувати і славити старця як чудотворця. Він же, не терплячи від них славослів'я, поховавши мертвого, зразу втаївся від усіх, у пустелю пішов. Через якийсь час знову повернувся відвідати братів, яких він на чернецтво наставив. I було йому відкрито від Бога про одного хворого брата, що був при смерті, який при одному селі недалеко мав свою відлюдницьку келію. Пішов тому з поспіхом відвідати його. А тому що дорога була далека, затримався в подорожі, і вже заходило сонце. Не хотів святий вночі минати того села, дотримуючись слова Господнього11: «Ходіть, поки світло маєте, щоб пітьма вас не взяла». I «той, хто вдень ходить, не спіткнеться». З великою вірою до сонця, що на півкола зайшло, мовив: «В ім'я Господа нашого Куса Христа, стань, сонце, у дорозі своїй і почекай трохи, доки дійду до села». I стало сонце, півколом зайшовши, другим же півколом світило, і стояло так, чекаючи, поки преподобний у село прийде. Люди ж села того, бачачи, що сонце довго не заходить, дивувалися. I зібралися серед села, дивилися на те чудо. Коли минуло декілька годин, побачили, що преподобний Патермутій з пустелі до села їхнього надходить, і зустріли його, питали про чудесне сонцестояння. Він же мовив їм: «Чи не пам'ятаєте слів Господніх у Євангелії, що вчать мати віру12: «I якщо хто матиме віру як зерно гірчичне, той може і гори переставляти». I той, хто вірою може гори переставляти, тою ж вірою сильний і сонце на шляху зупинити». Коли він це мовив, зрозуміли всі, що через нього спинилося сонце. Коли ж він прийшов у село, зразу зайшло. I поклонилися старцеві зі страхом, і пішло за ним багато, коли йшов до хворого брата. Увійшовши до його келії, побачив, що він вже помер у Господі. I помолився, підійшов і поцілував тіло мертвого. I спитав його: «Що тобі, брате, більше хочеться: відійти і з Христом жити чи ще з нами в тілі перебувати?» I зразу мертвий ожив, розплющив очі, підвівся, сів і почав говорити: «Чому ти повернув мене, отче? Краще мені відійти до Христа і з Ним бути. У тілі ж перебувати не потребую». I сказав йому старець: «То спи з миром і за мене молися». Той же ліг, упокоївся знову. I злякалися всі, що при тому стояли. I казали: «Справді Божий чоловік». Преподобний же, спорядивши тіло померлого, цілу ніч провів у псалмоспівах, зранку ж чесно поховав його і пішов звідти.

Знову в інший час до іншого хворого брата, що при смерті був, прийшов преподобний і бачив, що той боїться смерти через свої гріхи. Сказав йому: «Чому не готовий ти, дитино, до відходу? Думаю, що совість викриває тебе, з тобою іти туди хоче». I сказав хворий: «Прошу тебе, отче, помолися за мене до Бога, щоб дав мєні принаймні короткий час для покаяння». Відповів старець: «Нині шукаєш час для покаяння, а минулі часи де? I що робив ти у всі дні чернецтва свого? Чи не міг ти попередніх своїх ран лікувати, а не нових завжди додавати?» Хворий не переставав просити старця зі сльозами, щоб помолився за нього до Господа. I сказав старець: «Якщо не будеш відтепер докладати погане до поганого, то помолимося за тебе. Добрийбо чоловіколюбець Господь, і довготерпеливий, і подасть тобі якийсь час для очищення гріхів твоїх». Те мовивши, схилив коліна до молитви. I після достатньої молитви, ставши, сказав до хворого: «Ось три роки дає тобі Господь у житті цьому пробути, лише справді покайся». I, взявши за руку, підняв його здорового і взяв із собою в пустелю. Через три роки знову з ним до братів прийшов і поставив перед ними брата, наче ангела Божого. Багато ж до преподобного зійшлося [людей] і медоточиві його слова слухало, він же розгорнув перед ними слово про плоди покаяння, розмовляючи цілу ніч аж до утрені. I при тій бесіді брат, який трилітнє покаяння сповнив, наче задрімав — душу ж свою передав у руки Божі, без боязні і без страху, наче солодким сном заснув.

Розповідається ж про преподобного Патермутія й те, що Нілріку багато разів переходив по воді. Якось же, коли декілька братів у келії зібралися і про користь душі розмовляли, а двері були зачинені, став святий посеред них, як же колись Христос Господь посеред апостолів. Таким був великий у чудах преподобний Патермутій, сповнений благодаті Божої, і після достатніх років богоугодного свого життя переставився до Господа.

Копрій святий, самовидець святого Патермутія і про чуда його оповідач, саном був пресвітер, також і благодать чудо творення від Бога мав, жив у тих же краях єгипетських, від різних хвороб людей зцілював i проганяв лукавих духів. Він, коли зібралися до нього якось брати, розповідав для користи про життя преподобного Патермутія і про інших святих.

Брат один, не вірячи оповідям, не був уважним і задрімав. I бачив у тому видінні книгу, золотими письменами написану, яку Копрій тримав у руці і з якої до братів говорив. Поблизу нього стояв один муж світлий, на вигляд поважний, сивиною прикрашений. Він грізно поглянув на дрімаючого й мовив: «Чому не віриш у сказане і неуважний, дрімаєш?» Брат же, прокинувшись, наляканий, розповів зразу іншим, що бачив. I відтоді з вірою й увагою слухав усіх слів святого Копрія.
Якось сиділи у преподобного подорожні брати, що прийшли його відвідати, і тут прийшов один чоловік, селянин, несучи посудину, повну піску. I став у дверях келії, чекаючи, поки старець закінчить свою бесіду. Брати ж, бачачи чоловіка й пісок, спитали старця, для чого пісок той принесений. Відповів старець: «Не випадає мені, о діти, говорити вам ці речі, щоб не був я марнославний, Божими ділами вихваляючись, і щоб не загинула винагорода трудів наших. Проте, бачачи вас, що довгим шляхом потрудилися, не приховуватиму від вас цього, але для користи вашої розповім про діла Божі, які він благозволив через нас, грішних, здійснити. Земля того села, що близько нас, була цілком неплідна. I з того, що сіяли на нивах, ледве зерна збирали: черв бо якийсь родився, і поїдав проросле, і колосся перед дозріванням підгризав. Люди ж села того всі були ідолопоклонниками. Ми ж, із допомогою Божої благодаті, всіх до святої віри привели й охрестили. Коли ж всі стали християнами, прийшли до нас і просили, щоб ми помолилися до Христа Бога, щоб подав землі їхній добру плідність. I сказали ми до них: «Маємо молитися тільки за те, щоби ваша віра в Бога була безсумнівною». Вони ж казали, що мають тверду віру, набрали в пазухи собі піску із цієї землі, по якій ходять наші грішні ноги, і просили мене, щоб, іменем Господнім, я благословив їм пісок той, наче зерно. I я сказав їм: «За вірою вашою вам буде». Вони ж, пішовши до села, змішали пісок той із насінням жита й посіяли на нивах. I була така щедрість плодів, що ніяка земля в цих єгипетських краях такої плодючости не може вчинити. I з того часу щороку землероби до нас приходять і, пісок звідси беручи, приносять до нас, щоб ми благословили його. I не марна їхня віра: завждибо вдосталь збирають плодів.

Цей преподобний Копрій якось мав перед народом суперечку про віру з єретиком Манихеєм. I тому що не міг смиренними й лагідними своїми словами здолати гордого і багатомовного, захотів ділом показати праведну віру. Звелів запалити великий вогонь і покликав єретика увійти разом в полум'я: коли котрийсь із них не згорить, того віра буде праведна. Манихей же сказав до нього: «Ти першим іди». I увійшов святий у вогонь, і розступилося полум'я, він же, стоячи на вугіллі вогненному, як на траві зеленій, не зазнав шкоди і стояв так посеред вогню півгодини. Вийшов цілий, навіть одягу його вогонь не торкнувся. Те бачачи, люди дуже дивувалися і прославляли Христа Бога. Єретик же не хотів увійти. Хоч і не хотів, люди його вкинули — зразу почав горіти. I, вискочивши з вогню, попечений, кинувся бігти. Люди ж, схопивши його, кричали: «Хай буде спалений єретик!» Але преподобний Копрій галас людей стишив, відпустив єретика живим, наче головня, обсмаленим.
Мав старець поблизу келії своєї вертоград малий, у ньому ж насадив їстівне зілля та плоди — задля подорожніх, які приходили. Один же ідолопоклонник прийшов уночі у вертоград, вкрав із плодів, скільки міг донести, і приніс у дім свій, і, в казан частину одну поклавши, почав варити, вогонь великий підкладаючи. Варив же три години й більше, і багато дров спалив, та нічого не досягнув: навіть вода в казані нагрітися не могла. I дивувався чоловік той незвичній речі, тоді пізнав гріх свій і силу Христову, що в християн діє. Зрозумівши, взяв усе вкрадене і те, що було в казані, і поніс до старця, і кинув себе йому в ноги, розповів про свою крадіжку і чудо, яке сталося в казані, і просив прощення, і благав, щоб зробив його християнином. Трапилося ж у той час бути багатьом подорожнім у старця, і була всім радість через чудесне навернення чоловіка того до Христа. k плодів же тих досить почастувалися й дякували Богові.

Ті й бїльше, благодаттю Христовою, преподобний Копрій чуда зробив, спочив з миром i прийняв частку з преподобним Патермутїєм у Царствї Господа нашого Куса Христа, Йому ж з Отцем i Святим Духом честь i слава навїки. Амінь.

Ще є один преподобний Копрій, його ж пам’ять у Пролозі у 24ий День вересня покладено.
ПереД тим як почати житіє святого Теодора, єпископа Едеського, якого в цей день шануємо, хай буде відомо, що писав про нього учень його і родич на ім’я Василій, що був потім єпископом Амасійським. Не той це Василій, Амасійський єпископ, що його пам’ять 26го квітня шануємо, але інший, пізніших років. Той був у дні великого Константинаацаря і від Лиція за Христа постраждав. Цейбо жив у дні царя грецького Михаїла* б, Теофілового сина, і матері його Теодори і тих царів, що після них були. I минуло від першого Василія Амасійського до другого понад п’ятсот років. Цейбо другий написав житіє святого Теодора Едеського вельми просторо, ми ж скоротили задля легшого читання.