Понедельник 25.05.2020 17:15
Menu

Житія святих на 19 травня ( 6 травня за ст. стилем)

19.05.2020
109
0

Житіє святого праведного Йова Багатостраждального

Також цього дня відзначають: Страждання святого мученика Варвара Воїна і тих, що з ним
Також цього дня відзначають: Пам'ять святого Варвара, що був раніше розбійником

Святий праведний Йов був із племені Авраама, у землі Хус, одному з аравійських країв, перебування своє мав. Він був людиною правди, непорочний, праведний і благочестивий, тримався далеко від усілякого поганого діла. Було ж у нього семеро синів і три доньки. І худобу мав: сім тисяч овець, три тисячі верблюдів, п'ятсот пар волів і п'ятсот ослиць випасалися, і слуг багато вельми, і діла його великі були на землі, був-бо мужем він доброродним, і вельми шанували його всі, що жили на Сході. Сходилися ж сини його один до одного, влаштовували бенкети повсякдень, запрошуючи разом і трьох сестер своїх їсти й пити з ними. У такій-бо між собою жили любові і згоді, що хоч і в окремих мешкали домах, проте ніколи один без одного їсти чи пити не хотіли. Тому одного дня в першого брата обідали всі спільно, другого ж — у другого брата, і так, до семи обійшовши, знову починали від першого. Бенкети ж їхні були доброчинні й поважні, з поміркованістю і тихістю, а не з пиятикою безмірною чи з безчинством і галасом, не дозволив би їм добрий і праведний батько таких бесід, якби були з гріхом обжирства, і пияцтва, і з безчинством, але всіляко заборонив би і не допустив. А тому що бачив їхні добрі звичаї і покірність, не боронив, але тішився, бачивши любов між ними таку, яка рідко між братами трапляється. І коли закінчувалося сім днів бенкетувань їхніх, посилав до них Йов, переконуючи і наказуючи, аби кожен поглянув на свою совість пильно: чи не згрішив словом чи помислом проти Господа. Боявся-бо праведний Йов Бога дуже, не боязню рабського страху, але боязню синівської любови, й уважно пильнував себе і весь дім свій, щоб не було якогось прогнівання Господа Бога, через те дітей своїх у добрій настанові пильнував, наставляючи їх на путь праведну й життя непорочне. Наглядаючи за ними, переконував, щоб ані думкою котрийсь із них не згрішив щодо Творця свого. Сам же, встаючи вдосвіта, приносив за дітей своїх жертви за числом їх, казав-бо собі: "Чи не подумали сини мої в серцях своїх чогось немилого Богові". Так робив Йов праведний щодня.

Було ж одного дня: ангели Божі, приставлені берегти рід людський, прийшли стати перед Богом і принести Йому людські молитви і прошення їхні всілякі. Прийшов же з ними і диявол, спокусник та наклепник людський, не міг з ангелами разом стати перед Богом на небесах, звідки був скинений, але здалеку за небом перед Всевидячим Оком Божим стояв і не сам з Богом (недостойний), але через тих, що служили волі Господній, ангелів святих розмовляв. І сказав Господь дияволу: "Відкіля ти прийшов?" І відповів диявол Господеві, кажучи: "Обійшовши землю і пройшовши піднебесну, прийшов" . І сказав йому Господь: "Чи зрозумів ти думкою своєю про раба мого Йова, що нема йому рівного серед людей на землі: непорочний, праведний, правдивий і благочестивий, втікає від будь-якої лукавої речі". Відповів диявол і сказав перед Господом: "Хіба задарма Йов шанує Бога? Хіба не Ти загородив внутрішнє і зовнішнє дому його і все навколо нього, діла рук його поблагословив і худобу його примножив на землі? Але пошли руку свою і торкнися всього, що має. Чи буде він Тебе в лице благословити?" Наче хотів сказати: "Подивись, що не насправді, але лицемірно скоряється Тобі, і зовні лише, а не з глибини серця, благословляє Тебе". Тоді Господь сказав дияволу: "Усе, що його, передаю в руки твої, самого ж його не торкнешся". І пішов диявол з-перед лиця Господнього. І було того дня: сини Йовові і доньки його їли і пили вино в домі брата свого найстаршого, і ось вісник прийшов до Йова і сказав йому: "Пари волів орали, й ослиці паслися поблизу них, і прийшли загарбники, і забрали їх, і рабів потяли мечем. Я ж один залишився, і прийшов сповістити тобі". Ще він це говорив, як прийшов другий вісник і сказав до Йова: "Вогонь спав з неба на землю і попалив вівці, також і пастухів пожер, я ж залишився один і прийшов сповістити тобі". І ще він говорив, инший вісник прийшов до Йова і сказав йому: "Вершники, зробивши три полки, напали на нас, й оточили верблюдів, і полонили їх, і рабів винищили зброєю, я ж залишився один і прийшов сповістити тобі". Ще ж і цей говорив, инший вісник прийшов, кажучи до Йова: "Сини твої і доньки їли і пили в брата свого найстаршого, раптом вітер великий буйний найшов з пустелі, і натиснув на чотири кути дому, і впав дім на дітей твоїх, і померли, я ж залишився один і прийшов сповістити тобі". Це почувши, Йов встав, і роздер одяг свій, й обстриг волосся голови своєї, і посипав землею голову свою, і впав ниць, поклонився Господеві і сказав: "Нагим вийшов я з лона матері моєї, нагий і відійду. Господь дав, Господь і взяв. Як же захотів Господь, так і сталося. Хай буде ім'я Господнє благословенне навіки". Коли це все трапилося, не згрішив Йов перед Господом серцем ані устами, нічого безумно і нетерпеляче не сказав проти Господа.

Було ж одного дня: прийшли ангели Божі стати перед Господом, прийшов і диявол. І сказав Господь до диявола: "Звідки ти прийшов?" І сказав диявол: "Пройшов піднебесну, обійшов цілу землю і прийшов". І сказав до нього Господь: "Задумав ти на раба мого Йова, що нема такого із земних людей, йому подібного, — непорочного, праведного, істинного, благочестивого, такого, що цурався б усілякого зла. Він ще ж і незлостивости тримається, ти ж марно випросив стратити маєтки його, і рабів, і дітей". Відповів же диявол Господеві, кажучи: "Шкіра за шкіру. Усе, що мав чоловік, — дав за свою душу. Тому не так, але пошли руку свою і торкнися плоті його і костей його — тоді побачиш, чи в лице прославлятиме Тебе". Сказав же Господь до диявола: "Ось передаю тобі його, лише душу його збережи". Вийшов же диявол з-перед лиця Господнього і вразив Йова гноєм лютим з голови до ніг. І взяв Йов черепок, щоб забирати гній свій, і сидів на гнойовищі за градом. Минуло багато часу, сказала до нього жінка його, кажучи: "Доки терпітимеш, ось чекаю ще трохи часу, мало маю надії на спасення твоє, вже-бо винищилася з землі пам'ять про тебе — сини твої і доньки твої, мого лона болі і труди, їх же марно народила я з болем! Ти ж сам у гної і червах сидиш, ночуючи без даху над головою, і я поневіряюся, працюючи і ходячи з місця на місце, обходжу за домом дім, чекаючи заходу сонця, щоб спочити від трудів своїх і від хвороб, що мене охопили. Але скажи слово супроти Господа — і вмреш". Він же, поглянувши на неї, мовив: "Чому, як одна з безумних жінок, говориш? Якщо добро ми прийняли з руки Господньої, чи злого не приймемо?" І у всьому тому, що сталося з ним, нічим не згрішив Йов перед Господом, не вимовив устами своїми нічого безумного супроти Бога.

Чули ж троє друзів його про все зло, що найшло на нього, прийшли до нього кожен зі свого краю: Еліфаз, теманянський цар, Білдад, шух'янський суддя, і Цофар, нааматянський цар. Домовилися разом відвідати його й утішити. І, побачивши його здалеку, не впізнали, і закричали голосом великим, і заплакали, роздерши кожен одяг свій і посипавши землею голови свої, і сиділи в нього сім днів і сім ночей, ніхто ж з них не промовив до нього слова, бачили-бо рану його люту і велику вельми. Також і брати його, і сестри, і всі, хто його знав, чувши про все, що сталося з ним, прийшли до нього і дивувалися через все, що навів на нього Бог. їли ж і пили в нього, утішали його, і дав йому кожен вівцю одну і чотири драхми золота.

Господь же зцілив його рани і благословив останнє Йову більше, ніж попереднє, і було худоби в нього: овець — чотирнадцять тисяч, верблюдів — шість тисяч, пар волів — тисяча і ослів стадних — тисяча. Народилося в нього знову синів сім і доньок три, як і раніше було. Подвоїв Господь худобу Йовові, дітей же не подвоїв, аби не подумав, наче перші його діти загинули, як худоба. Худоба-бо цілком загинула, діти ж, померши, не загинули, але віднайдуться у Воскресенні праведних. Були ж доньки його настільки гарними, що годі було знайти дівчат, подібних красою до доньок Йовових у піднебесній, і дав донькам своїм спадок у братах їхніх.

Прожив Йов після рани тої літ сто і сімдесят, всіх же років прожив двісті сорок вісім, і бачив синів своїх аж до четвертого коліна, і помер у старості глибокій, сповнений днів, нині ж живе життям без старости, де років не бракне, у царстві Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж слава завжди: нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
 

Страждання святого мученика Варвара Воїна і тих, що з ним

Коли богоненависний цар Юліян Відступник війну мав з народом, що називався франки, послав проти них воєводу Вакха, у полку якого був хоробрий воїн на ім'я Варвар, християнин вірою, але таємний. Обидві сторони вже приготувалися до бою, а мали франки борця одного сильного, подібного на давнього Голіяфа, який виходив перед полк римлян і кликав на однобій, щоб вийшов хтось один боротися з ним. І насміхався з римлян, бо ніхто з їхнього полку не смів проти нього вийти: страшний-бо був на вигляд, великий тілом і сильний. Вакх же воєвода, знаючи хоробрість блаженного Варвара, прикликав його до себе і спитав, чи може він вийти на боротьбу проти того борця гордого, що силою своєю вихваляється. Варвар же, покладаючись на допомогу Господа свого Ісуса Христа, в якого вірив, не відмовився вийти і, озброївшись знаменням хресним, пішов, зійшовся із супостатом, здолав його, допомогою Божою, й убив. Ангела-бо Господь приставив до блаженного Варвара, який допомагав йому. Осоромилися франки і злякалися, а римляни, осмілівши, кинулися на них і до решти перемогли їх. За таку свою хоробрість блаженний Варвар велику мав честь серед полків римських, і від царя хвалу, і комитським саном його вшановано. Тоді воєвода Вакх, після славної тої над ворогами перемоги, коли був із воїнством своїм у Тракії, захотів принести жертви ідолам, віддаючи їм дяку за перемогу, яка, вважав, дарована не від Христа Бога, але від суєтних богів його. І прикликав комита Варвара до нечистих тих жертв — як найпершого переможця. Святий же Варвар відкрито визнав себе християнином, ідолів же відрікся. І сповістив те воєвода цареві. Цар же, воїна Христового до себе привівши, звелів на катівні повісити і різати мечем живіт його, допоки не вилилися нутрощі його на землю. Святий молився, і явився ангел, і зібрав нутрощі, вклав знову на місце в живіт і зцілив мученика, що ані сліду не було рани на тілі, і з катівні відв'язав. Бачивши таке чудо, воєвода Вакх повірив у Христа з двома воїнами — Калимахом і Діонисієм. І визнали Христа, нечистих богів еллінських ганьбили. Через те, велінням Юліяна-царя, голови відтяли новим ісповідникам Христового імени — Вакхові, Калімахові і Діонисієві, — й увійшли вони в лик святих мучеників на небі. Святого ж мученика Варвара нечестивий цар звелів до колеса залізного прив'язати, під колесом же вогонь великий розпалити й обертати колесо те з мучеником над вогнем, ллючи на тіло страдницьке киплячу олію. Мученик же молився до Бога і неопалимим залишався, а вогонь кинувся на тих воїнів, що катували, попалив їх, двох же з них спалив на попіл. Вкинено тому було страдника в темницю, де явився йому Господь і зміцнив його.

На ранок же вивели його і на чотири боки розтягнули нагого, били воловими жилами без милости по хребті і по животі. Тоді піч три дні палили, вкинули в неї мученика. У ній пробувши сім днів, святий залишався живим і здоровим, нітрохи від вогню не ушкоджений, і вийшов з печі, наче з лазні, славлячи Бога і дякуючи Йому. І знову вкинули його до темниці, куди багато скорпіонів, і зміїв, і всілякого гаддя до нього впустили, щоб вони його заморили. Але святий Варвар, знаменням хресним гадів від себе відігнавши, неушкоджений залишився. Тоді озлоблений кат, сили Христової пізнати не хотівши, звелів розпалити сильно вола мідного і вкинути в нього мученика, але і в ньому неушкоджений був святий, нітрохи-бо не відчував вогняної горячі. А віл мідний, наче живий і наче вогонь відчуваючи, почав рухатися, кричати й ходити. Те чудо бачивши, багато хто повірив у Христа. Врешті звелів кат відтяти голову мученикові — і так закінчив добре подвиг свій страдницький за Христа Господа святий мученик Варвар. Тіло ж його чесне єпископ Філікій, взявши, поклав у граді Медоні Пелепонійському, славлячи Христа Бога з Отцем і Святим Духом, славленими навіки. Амінь.

Пам'ять святого Варвара, що був раніше розбійником

Цей блаженний Варвар був раніше розбійником страшним у краях Луканських, багато крови людської проливав, і ніхто не міг його зловити ані протистояти йому, був-бо міцний тілом. Преблагий і чоловіколюбний Бог, не хотівши смерти грішника, але спасення для всіх бажаючи, як же колись Павла, так і цього зловив дивним своїм Провидінням. Якось-бо, коли сидів цей розбійник у печері і поглядав на купу золота, зібраного розбоєм, торкнулася серця його благодать Божа, що в покаяння грішника веде. Розчулився тому розбійник душею і, про Страшний Суд Божий згадавши, почав плакати, кажучи собі: "Горе мені, грішному, що я наробив, багато крови людської пролив і багатьох жінок плотським гріхом осквернив, чуже майно забирав і багато зла вчинив, нині ж або завтра померти маю, а те, що надбав, — кому буде?" І знову казав: "Знаю, що давнього розбійника прийняв Христос милосердям своїм, то й мене прийме, якщо покаюся. Тому жалію і милосердя Його шукаю".

Так собі мовивши, встав, нічого не сказав друзям своїм, тільки меч свій взяв під одяг і, покинувши все, пішов серед ночі в село найближче, у ньому ж була церква. І прийшов у церкву під час утрені. Після утрені впав пресвітерові в ноги зі сльозами, кажучи: "Отче святий, не відкидай мене, грішника окаянного, що до твоєї святости прийшов, бо покаятися хочу у сподіяних злочинах". Підняв його пресвітер із землі, привів до святого вівтаря і мовив: "Скажи, дитино, перед Богом те, що ти вчинив. Я ж, смиренний, буду слухати сповідь і покаяння твоє". І сказав той, каючись: "Я, отче, Варвар — розбійник, про якого і ти, як же гадаю, чув. Сповнився ж багатьох гріхів, нечистоти тілесної, грабунку і вбивства. Убив-бо до триста душ, до того ж і двох пресвітерів мечем стратив, бо не хотіли мене до покаяння прийняти. Нині ж ти, отче, якщо знаєш, що прийме моє каяття Бог, обв'яжи мої рани Божими заповідями, як же хочеш. Якщо ж ні, то, цей меч мій узявши, звели мене ним убити". Пресвітер же сказав йому: "Дитино, нема гріха, який би переміг Боже милосердя, лише не впадай у відчай, йди у дім мій і те, що тобі звелю, виконаєш на ділі". Вийшов пресвітер з церкви, оглянувся і побачив Варвара, що на ліктях і колінах за ним ішов. І сказав до нього: "Що робиш, дитино?" Сказав Варвар: "Отче, відколи кинувся на землю перед Господом Богом моїм з гріхами своїми, не маю встати із землі, допоки не будуть прощені мені всі погані діла мої". Сказав йому пресвітер: "Дитино, волею обіцяєш те Богові, тому збережи те — і прощено тобі буде все". Коли увійшли в дім, знову сказав йому пресвітер: "Ось, дитино, діти мої, і раби, і худоба, і пси. З ким хочеш рівний бути, щоб з ними приймати їжу?" Сказав Варвар: "Я, отче, ані псам рівним себе не вважаю, проте, задля нужди тілесної, що їжі потребує, з ними мене вчини, аби куштував я їжу і на відкритому просторі перебував без даху всі дні і ночі". Сказав йому пресвітер: "Зроби так, о дитино, як же говориш перед Богом. І уповай на велике Його милосердя". І пробув так Варвар у пресвітера три роки, як худобина чотиринога, на ліктях і колінах повзаючи, не вставав із землі, недостойним себе вважаючи бути з людьми, але з чотириногими тваринами і з псами їв і з ними поза хатою вдень і вночі перебував. Після трьох літ сказав до нього пресвітер: "Уже, дитино, перестань з псами харчуватися, милосердиться-бо над тобою Господь". І сказав Варвар: "Але ще з худобою хочу пастися". І сказав до нього пресвітер: "Дитино, Бог бачить і цю обітницю твою, що зі свого смирення обіцяєш, бажаючи так за гріхи свої страждати". І вийшов Варвар з худобою за село, за подобою чотириногої худоби ходив і зілля сире їв. Досягнув діброви, перебував у ній літ дванадцять, нагий тілом, ані шматини жодної на собі не мав, і було тіло його — як кора фінікова, сонцем опалюване, і тріскало від морозу, і почорніло як вугля. І став блаженний Варвар добровільним мучеником. Коли закінчувалося дванадцять років страждання його в пустелі, було йому одкровення Боже: сповіщено про прощення гріхів його і що має подвиг покаяння свого кров'ю закінчити мученицькою. Одного разу, коли ходив у діброві, наблизився до дороги, де купці стояли. Вони, думаючи, що звір якийсь прийшов (бо не бачили, що було у траві великій), взяли натягнені свої луки і, стріли наклавши, стрілили в нього і вдарили його трьома стрілами. Пішли подивитися — і побачили чоловіка, якого застрелили, і вжахнулися. Він же звелів їм нічого не боятися ані не сумувати, розповів все про себе і заповів їм, аби сповістили про кончину його пресвітерові села того. Те мовивши, віддав душу свою в руки Господні. Довідавшись про те від купців тих, вищезгаданий пресвітер прийшов туди і бачив тіло блаженного Варвара, що просвітилося, наче світло. І відспівав, як звично, мертвого, поховав його на тому самому місці, на якому був убитий. Після того почали від гробу його зцілюватися всі недуги. І через якийсь рік, коли зібралися люди з пресвітером, відкрили гріб і побачили тіло святого не лише нетлінними, але й миро цілюще з нього витікало. І, дивуючись, прославляли Бога і перенесли ті чесні святого Варвара мощі з великою честю у своє село і в церкві поклали. Дивувалися дивному чоловіколюбству і милосердю Христа, Бога нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії