Пам'ять святих апостолів із сімдесяти Ясона і Сосипатра, і Керкири-діви, й инших з ними святих мучеників
Також цього дня відзначають:
Страждання святих мучеників Максима, Дади і Квінтиліяна
Святий апостол Ясон був тарсянином, він перший у Тарсі залучений був до благочестя. Святий же Сосипатр-апостол був з Ахаї. Вони обидва разом після прийняття святої у Христа віри учнями стали святого апостола Павла, який і родичами своїми у Посланні до Римлян їх називає. Ясон-бо у своєму граді Тарсі єпископом поставлений був, Сосипатр же Іконійської церкви стерно прийняв, і випасали свої церкви добре, і примножили їх. Тоді вечірнього краю досягли, і на Керкирейський острів прийшли, церкву прекрасну в ім'я святого первомученика Стефана збудували, де Богові служили, багатьох залучилили до Христової віри. Донесли ж на них до Керкиліна, царя острова того, і замкнули їх у темниці, у якій сиділо семеро розбійників, їхні ж імена: Саторній, Якісхол, Фавстиян, Януарій, Марсалій, Євфрасій і Мамій. Їх же святі апостоли богонатхненною бесідою своєю привели до святої віри і з вовків овець зробили. Цар же звелів наставити казан смоли, і сірки, і воску і розварити і сімох тих новонавернених в'язнів вкинути в казан той — і померли як мученики, вінці від Господа прийняли. Повірив у Христа і сторож темничний, і відтяли йому спершу руку ліву, після того обидві ноги, тоді, коли призивав ім'я Христове, відтяли голову, і приєднався до лику святих мучеників. Святих же апостолів Ясона і Сосипатра, з темниці вивівши, цар передав князеві Карпіянові на муки. Той же, взявши їх, зв'язав міцно і в темницю знову відіслав. Таке страждання святих бачивши з палати своєї і довідавшись, що Христа ради страждають, донька царева на ім'я Керкира християнкою себе визнала, прикраси коштовні й намисто зі себе знявши, роздала убогим. Про те довідавшись, батько її сповнився печалі і намагався всіляко її від віри Христової відвернути. Не змігши, замкнув її в окремій темниці і, з великої люті, одному муринові, блуднику, на розтління віддати звелів. Коли ж мурин до дверей темниці наблизився, прибіг раптом ведмідь і, схопивши мурина, пошматував. Почувши те, донька царева, яка сиділа в темниці, мурина від ран зцілила і навчила його пізнання Христового, і християнином зробила його, і воїном Христовим, і возвав мурин велегласно: «Великий Бог християнський!» Через те мучений був без милости і помер страдницьки, постав перед Господом у лику мученицькому. Цар же звелів воїнам дровами темницю обкласти, підпалити, щоб із темницею згоріла й донька його. Коли ж це було і темниця згоріла, виявилася дівчина живою, цілою і неопалимою. Таке чудо бачивши, багато з людей повірили в Христа. Потім повісив її кат на дереві, і димом важким душив, і стрілами стріляв, допоки дух свій не передала в руки Божі. Після кончини її почав цар гонити тих, що вірили в Христа, вони ж, боячись катування царевого, повтікали на острів, що був поблизу, і поховалися. І довідався про них цар, сам поплив до того острова, хотівши їх люто мучити. Коли ж був посеред вод, Божим скараний гнівом, потонув у безодні морській, як давній фараон. А вірні люди, позбувшись його рук катівських, вдячні пісні Богу приносили. Святі ж апостоли Ясон і Сосипатр, з темниці випущені, безборонно учили народ Божого слова. Після цього настав инший цар і, довідавшись про святих апостолів, взяв їх і звелів в бочку залізну накласти смоли, сірки і воску, вельми розварити і вкинути туди святих. Коли ж це було, святі в бочці тій неопалимі залишилися, благодаттю Христовою, а з невірних, що навколо стояли, багато вогнем тим попалені були. Инші ж, бачивши те вражаюче чудо, повірили в Христа. Повірив і сам цар і, камінь на шию свою накинувши, ридав, кажучи: «Боже Ясонів і Сосипатрів, помилуй мене!». Тоді апостоли святі, зібравши всіх, що повірили, навчили їх слова істини і царя, повчивши, охрестили в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа й нарекли ім'я йому Севастіян. Не по довгих же днях син царевий впав у недугу і помер, апостоли ж святі, помолившись до Бога, підняли його з мертвих, й инших багато зробили чуд, і церкви разом з царем збудували прекрасні, і все добре і свято здійснили, і Христове виростили стадо, і, в старості глибокій закінчивши життя, до бажаного Христа Господа зійшли.
Коли царювали Диоклитіян і Максиміян нечестиві, антипатствували Тарквиній і Ґавиній, у другий рік начальства їхнього піднявся диявольський гнів на християн. Коли-бо керували ті царі й антипат вселенною, вийшов від них наказ, що говорив так: «Хоч і знаємо, що всі ви під державою нашою благоговійно богів шануєте, проте прийняли ми турботу про добре правління усім царством: усіх, що в ці наші часи населяють краї держави Римської, просимо і переконуємо, аби до шанування богів і любови до них всіма способами й самі старалися, й инших до того приводити намагалися. Якщо ж знайдеться хтось на якомусь місці, що Христове ім'я згадуватиме, такий на себе гнів наш зрушить». Те веління чуючи, люди зійшлися, хотіли зробити те, що наказували їм, — принести богам жертви. І вітали князів своїх, кажучи: «Радости і многая літ володарям нашим, що таку опіку щодо вшанування богів мають». Говорив до них антипат Тарквиній: «Тому що таку у вас бачимо старанність, просимо вас, аби завтра ви зібралися, — і принесемо богам жертви разом. А нині спочиньте, бо здалеку прийшли, і возвеселіться з нами. Після принесення жертви кожен у свій град нехай повернеться». Коли настав ранок, зібралися всі й вчинили свято богомерзенне, жертви нечисті ідолам своїм принісши, — і відпустив їх Тарквиній. Наступного дня хтось із нечестивих ідолопоклонників прийшов до Тарквинія, сказав: «Тут є троє мужів, які вчора не захотіли вашого наказу послухати і принести богам жертви. Кажуть про себе, що поклоняються єдиному Богові, що на небесах». Через те Тарквиній зразу слуг своїх послав схопити їх. І пішли, знайшли їх на їхньому полі, що Озовія називалося, коли перебували в молитві до Бога. І, взявши, залізними веригами зв'язали і скоро привели їх у Доростол-град (обидва антипати там тоді були). Був же вечір, коли в град прийшли, і сповістили Тарквинію про взятих християн. Він же звелів воїнам пильнувати їх до ранку. Святі ж цілу ніч ту молилися, кажучи: «Господи Ісусе Христе, подай нам з небес Твою силу на допомогу, щоб змогли ми здолати супротивників наших, і своєю благодаттю сподоби нас вінці переможні прийняти». Коли ж настав день, Тарквиній із Гавинієм сиділи на судищі, звеліли християн взятих привести перед себе. І коли побачив їх, сказав Тарквиній: «Чи ці зневажають наші накази і своєї віри самовільно тримаються?» Тоді сказав до святих: «Скажіть спершу імена ваші?» Відповів святий Максим: «Я за вірою Христовою християнином є, як же і ці брати мої, за людським же звичаєм Максимом називаюся». Сказав ігемон: «Відповідав ти, виявляючи зразу, що не богам нашим служиш, а иншому комусь. Цей же, другий за тобою, як називається?» Той же сам відповів: «Дада називаюся, я теж християнин, як і перший брат наш». Сказав Тарквиній: «Третій як називається?» І відповів той: «Квінтиліян називаюся, християнином є». Магниліян же нотарій записував слова кожного. І сказав антипат Ґавиній до нотарія: «Чи ти написав імена їхні». Відповідав нотарій: «Якщо велить влада ваша, прочитаю». Сказав Ґавиній: «Прочитай». І читав нотарій, кажучи: «Імена представлених нині християн, які вони перед усіма сказали, такі: Максим, Дада, Квинтиліян». Сказав Тарквиній до святих: «Ось в руках наших життя ваше, тому, якщо хочете жити, ідіть принесіть жертву матері богів і будете її жерцями. Помре-бо жрець її і відійде до великого Дія, небесного царя, щоб служити йому там». Відповів святий Максим: «О найнечестивіший і найбезсоромніший чоловіче, чи не боїшся Господа, іменуючи богом нечистого перелюбника і його царем називаючи? Знайте, о безумні чоловіки, що Христос — Цар Небесний — про всіх дбає і все тримає у своїй долоні. І це знайте, що ми, творіння руки істинного Бога, згубного вашого наказу виконувати не будемо». Антипат же Ґавиній, прикликавши до себе Даду і Квінтиліяна, говорив їм багато пустих слів, хотівши звабити їх на своє згубне нечестя. Святі ж відповідали йому: «Ми тримаємося того, що казав брат наш Максим, бо він є католичної церкви чтець, і Божественне Письмо добре розуміє, і знає, що для нас корисне. Ти ж, бісівським зваблений безумством, не відаєш, що тобі на користь. Якщо б схотів послухати нас, побачив би світло небесне». Ґавиній з Тарквинієм промовили: «Ось якими способами переконуємо вас, радячи вам найкраще, ви ж не коритеся, але в біснуванні вашому перебуваєте». Відповів святий Максим: «Ви самі біснуєтеся, хотячи людей, що добре живуть й одному Богові скоряються, притягнути до бісівської віри. Але вже робіть з нами, що хочете робити, не відвернете нас від нашого благовір'я ніколи». Тоді Ґавиній і Тарквиній-антипати один з одним радилися, що їм робити, і звеліли відвести святих до темниці. Ті ж ішли, радіючи і розмовляючи про своє спасення. Сидячи в темниці, святі вправлялися в духовній бесіді, Максим-бо з Божественного Писання багато повчав Даду і Квінтиліяна. Тоді опівночі поснули й бачили в сонному видінні диявола, який підперезався зброєю й наступає на них. Збудившись зі сну, побачили ангела Господнього, що казав: «Не бійтеся, Бог, якому ви вручилися, прийме вас, Він недалеко й помагає вам». Тим ангельським явленням і словами його підкріпившись, мученики благословили Бога, славословлячи до ранку. Антипати ж знову сіли на судищі, привести в'язнів до себе звеліли. Коли їх привели, сказав Ґавиній: «Ось стоїте перед нами, тому нині переконуємо вас: ідіть і покладіть богам жертву і немалу честь від нас отримаєте. Якщо ж не послухаєте нас, то смерти собі винні будете, таке-бо минулої ночі боги наші в сонних видіннях нам про вас наказали». Відповіли святі мученики: «І нам Бог наш у видінні відкрив, що за ім'я Його святе перетерпимо всі муки». Сказав Тарквиній до Гавинія: «Якщо цих не віддамо на муки, ніколи не переконаємо, щоб послухали нас». Сказав Ґавиній: «Тому що самі те вибрали, самим собі провину хай запишуть». І звеліли антипати слугам, щоб зняли з мучеників одяг їхній. Коли ж їх роздягнули, сказав Ґавиній: «Зв'язавши їх, розтягніть на землі і бийте». І зразу слуги наказане виконали. Сказав же Тарквиній до слуг: «Питайте їх, чи погоджуються послухати нас і принести жертву богам. Якщо ж ні, то инші муки приготуємо для них, бо погано стратимо їх». Коли допитували святих мучеників, наче єдиними устами відповідали: «Нас укріплює Бог наш, на муки наші ми не зважаємо, не послухаємо ради вашої лукавої, не принесемо жертви бісам». Тарквиній сказав до слуг: «Вкиньте їх знову до темниці, бо час обідній». І вкинули святих. Коли ж минула сьома година, знову обидва антипати на суді сіли, святих мучеників перед собою поставили. І сказав Ґавиній: «Максиме, чи не переконався ти послухати поради нашої, щоб принести жертву богам?» Відповів Максим святий: «Ми такої ради не приймемо, але як же перед тим сказали вам, так і нині говоримо, що нікому иншому не поклонимося, лише Господу нашому Ісусу Христу з Отцем і Святим Духом». Тоді розгнівався Ґавиній, сказав до мучеників: «Якщо не хочете помудрішати й поклонитися богам, то стратимо вас, у варварські місця звелимо відвести вас і там відтяти ваші голови». Святі ж мученики сказали: «Заклинаємо вас, аби слова ваші сповнили на нас ділом». Тоді антипати звеліли відвести святих на їхнє місце і там їх обезголовити. Святі ж, прийнявши на себе смертний вирок, прославили Бога і казали, молячись: «Господи Ісусе Христе, що визволив нас від теперішнього віку цього поганого, прийми нас у спокій свій і сподоби Небесного Твого Царства». Коли так святі мученики молилися, привели їх на вищезгадане поле, що Озовія називалося, і там відтяли їм голови. І передали душі свої в руки Божі мученики святі Максим, Дада і Квінтиліян у 28-ий день квітня, коли царювали Диоклитіян і Максиміян, Тарквиній же і Ґавиній антипатствували, у нас же володарював над всіма Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава, і держава, і Царство навіки-віків. Амінь.
У той самий день святі мученики Зінон, Євсевій, Неон і Віталій на острові моря Іонійського, що називався Керкира, через святих апостолів Ясона і Сосипатра до Христової віри були приведені, Христа сміливо визнавали, після довгого биття померли від нечестивих, вогнем спалені. У той самий день пам'ять святого отця нашого Кирила, єпископа Турівського. Дивися про нього у Пролозі.
