Засновником скиту в Хуст-Колесарово був ієромонах Мелетій (у миру Михайло Федорович Рущак). Народився 26 серпня 1902 року у місті Хуст. Закінчив 6 класів народної школи. Під впливом своєї сестри він у 16 років переходить у православ'я. Познайомившись із о.Алексієм Кабалюком, який був настоятелем Хустського храму, він у 1925 році поїхав на Святу гору Афон, де стає послушником Свято- Пантелеймонівського монастиря.
Своєю поведінкою, що гідна наслідування, привернув до себе увагу архімандрита Мисаїла, який 8 серпня 1926 року постригає Михайла в монахи під іменем Мелетій. Пробув Мелетій на Афоні до 1927 року і з причини хвороби мусив повернутися додому. Одужавши, о.Мелетій призначається економом гімназіальних курсів для православних священиків в Ізі. 29 квітня 1931 року його було висвячено в ієродиякона, а 1 травня в ієромонахи єпископом Йосифом. Після цього він 3 роки був по приходах. У 1934 році о.Мелетій знову поїхав на Афон, де прийняв велику схизму з іменем Лука і після шестимісячного перебування на Афоні повернувся пішки до Хуста. Загалом о.Мелетій побував на Афоні за своє життя три рази.
З дозволу єпископа Дамаскіна він 18 червня 1934 року поселився в лісовій пущі за 5 кілометрів на захід від Хуста в урочищі Колесарово, де викопав у скалі печеру і розпочав пустинне життя. У місті про це ніхто не знав, але з часом люди побачили, що в один і той же час вночі на горі горіло світло і вони прийшли подивитися, що то є. Вони побачили о.Мелетія, що молився в печері. Про це довідався хустянин Василь Росоха і запропонував о.Мелетію свою півгектарну земельну ділянку, о.Мелетій звернувся в єпархіальне управління за дозволом на будівництво монастиря. Звідти надійшов лист за підписом диякона Івана Кополовича такого змісту: «Из канцелярии епархиального управления имею честь сообщить Вам, что его Преосвященство благо- изволил дать Вам благосло- венние на постройку келии на земле В. Росохи на горе «Колесарово» возле Хуста».
Отже, у 1934 році скит був заснований, о.Мелетій розпочав будівництво невеликої келії та каплички на честь Святого Пантелеймона. Тут він запровадив афонські правила. Богослужіння розпочиналося о 12-й годині ночі й тривало до ранку, а у свято - цілу ніч. їсти можна було лише два рази на день. Зовсім не вживали м'яса. Своїм аскетичним життям о.Мелетій вабив до себе молодих людей. У 1950 році в скиті проживало вже шість монахів та один послушник. З них двоє були непрацездатні, з причини хвороб і старості. Монахи збудували церкву із дерева розміром 11 на 5 м кв. У 1951 році була збудована дзвіниця.
У 1946 році настоятелем скиту стає Серафим (Шандра М.І.). Він народився 1 травня 1910 року в селі Приборжавське Іршавського району. Закінчив 4 класи народної школи. З 1931 року до 1933 року служив в чехословацькій армії. З 1933 по 1935 жив з батьками. У1935 році виїхав у Югославію, але через рік повертається у рідне село. 1936 року пострижений у монахи. З 1939 по 1941 рік проживав в Бедевлянському монастирі. У 1941 році вступає в скит Колесарово.
У 1952 році скит закрито і перетворено в 3-й прихід міста Хуст. Настоятелем призначено Ананія (Бонь).
27 березня 1956 року у зв'язку з цим секретар єпархії Логойда видав наказ, що постановляв: з причини того, що о.Мелетій, о.Серафим, о.Ананія незаконно живуть в Колесарові, «направляю їх: о.Мелетія в Теребельський монастир, о.Серафима настоятелем приходу в Олександрівку, о.Ананія настоятелем приходу в М. Березний».
Дерев'яну церкву зняли з реєстрації діючих церков червня 1961 року і серпня розібрали.
Монастир 1 в Колесарові відновив свою діяльність на початку 1990-их років. 9 серпня 1991 року єпископ Мукачево- Ужгородський Євфимій (Шутак) освятив перший камінь престольного храму на честь святого Пантелеймона.
Очолив монастир архімандрит Діонисій (Бонь). Він народився 1936 року в селі Монастирець.
З 12 років був послушником при скиті. Коли обитель закрили, він подався у Росію, де 15 років служив настоятелем приходів у Костромській області. Він як людина дуже добродушна і набожна приваблював молодих людей, які бажали вести аскетичне життя.
Але в монастирі збережені строгі афонські правила і не кожен витримає їх. Молитви ченців настільки сильні, люди, приходячи із важкими хворобами, зцілюються. Освятивши перший камінь і зібравши деякі пожертви прихожан, ченці на чолі з архімандритом Діонисієм і за допомогою інженера-будівельника Й.М. Барна починають у 1992 році будівництво церкви Святого Пантелеймона. Її вирішили будувати на тому самому місці, де раніше була стара церква.
Монахи відремонтували дерев'яні будиночки, сарай та господарські споруди, які чудом збережені трьома поселилися тут у старі інші були Вонимонахинями. 1961 році після закриття церкви і оберігали майно монастиря аж ЗО років. Тепер вони впевнено доживають свій вік у монастирі, знаючи, що про них обов'язково потурбуються. Зібравши кошти, ченці купили у Воронежі три невеликі дзвони і встановили їх на дерев'яній каркасній дзвіниці.
Щоб зробити храм Святого Пантелеймона більшим і просгорнішим, монахи вирішили знести схил землі, що нависав над церквою. Та перед ними постала міцна скеля, висотою понад 13 метрів. Щоб не допустити зсування грунту, звели захисну стіну з бетону, а у ній залишили невеликі дверцята, за якими викопали комору для свічок. Побачивши, що скеля дуже міцна, монахи вирішили викопати печерний храм.
І в 1993 році розпочалися роботи по зведенні печерного храму, за два місяці робітники викопали і вивезли на візках тонни землі. В 1995 році печерний Храм на честь Преподобного Иова Почаївського був готовий і освячений єпископом Мефодієм. Ця церква розташована на глибині 7 метрів і має розміри 6 на 15 м кв. і є зимовою церквою монастиря.
У 1998 році в монастирі проживало 5 чоловік. Зразу ж над печерною церквою у 2000 році монахи збудували літню каплицю Іверської ікони Божої Матері. Розпис зробив художник М. Щербан. Ю. Ісак з Приборжавського вирізав з дерева іконостас, подібного якому ще не має на Закарпатті. Олтар храму та ікони іконостасу розмальовує В. Якубець. У цей же час збудовано невеликий двоповерховий будинок з цегли для розміщення у ньому кімнат для паломників та келію для монахів. У 2001 році ченці отримали у подарунок від Михайла Гінцяка дзвін вагою 1350 кілограмів, його освятив єпископ Хустський і Виноградівський Іоанн.
У 2002 році розпочато зведення будинку, у якому буде розміщено трапезну, кухню, келію для повара, приймальню настоятеля. Монастир, як уже зазначалося, живе за своїм внутрішнім статутом, що ґрунтується на афонських правилах. Служба щодня розпочинається о 12-й годині ночі і триває до 6-ї ранку. У день Святого Пантелеймона сюди приходить до п'яти тисяч паломників.
Ченці ведуть домашнє господарство, на 2 нивах вирощують кукурудзу і картоплю, утримують 2 корови і курей, цим самим забезпечуючи себе повністю харчами. Всі кошти, що надходять від мирян, йдуть на розбудову монастиря. Кладовище монастиря є спільним з сільським. Тут у 1983 році поховано о.Мелетія (Рущака). У 1985 році вдячними учнями була встановлена мармурова плита на хрест померлого, на ній вибиті слова: «Крепко ты держал свой путь святой в душе великой и простой».
До монастиря підведена дорога з твердим покриттям, але зимою сюди можна вийти лише пішки. Біля стежки, що веде до монастиря, розташоване джерело з цілющою водою, що викопане о.Мелетієм ще у 30-ті роки XX століття.
