Menu

Житія святих Житія святих на 3 серппня (21 липня за ст. стилем)

03.08.2020
1699
0

Житіє преподобних отців наших Симеона, юродивого Христа ради, і Йоана, співпостника його. (Продовження)

Початок читайте тут 

Також цього дня відзначають: Житіє святого пророка Єзекиїла

Ще ж і таємні помисли людських сердець бачив святий, що явно було звідси. Поблизу града був монастир, у якому два отці, бесідуючи, досліджували про Оригенаи: чому такий премудрий впав у єресь і загинув. Один казав, що не була Оригенова премудрість від Бога, але від науки і від того, що багато читав. Інший казав, що неможливо людині без Божої благодаті таке говорити і писати, з чого дещо і донині приймають правовірні. Довго вони сперечалися і не погоджувалися, казали один одному: «Чутно, що пустеля Йордану має великих святих, Богом нарозумлених отців, ходімо тому туди, може, зустрінемо такого, що розвіє наші сумніви». Так порадившись, пішли спершу у святий град Єрусалим, поклонилися святим місцям і пішли в пустелю Мертвого моря. І, Промислом Бога, що трудів їхніх не зневажив, зустріли преподобного Йоана, який був другом і співпостником Симеона. Прийшов же був і Йоан у досконалу міру святости і мав дар ясновидства. Він, бачачи отців, що прийшли до нього, сказав їм: «Добре прийшли, море залишивши, із сухого озера зачерпнути хочете». Була ж поміж ними довга духовна бесіда, і про Оригена слово згадали. Сказав преподобний Йоан до тих, що прийшли: «Я, о отці, ще не прийняв від Бога такого дару, щоб могти про недовідоме розмірковувати, але йдіть до юродивого Симеона, який у вашому граді, він все, що попросите, скаже вам». Вони ж повернулися, прийшли в Емесій , ський град і питали, де є юродивий старець Симеон. І казали їм деякі, сміючись: «Що хочете почути від безумця, що всіх спокушає і зі всіх насміхається, а найбільше допікає ченцям?» Вони ж не зважали на сказане, шукали старця і знайшли його в домі одного чечевичника. І бачили, що він лежить над бобом і їсть біб, як ведмідь. І зразу один з них звабився, сказав сам собі, сміючись: «Справді великого мудреця прийшли побачити. Багато цей може нас навчити». Коли наблизилися до нього, сказали: «Благослови, отче». Він же поглянув на них із гнівом і сказав: «Зле прийшли. I той, що послав вас, — безумець». Тоді встав, вдарив сильно по щоці того, що звабився, і сказав: «Нащо ображаєш біб, сорок днів мочений, Ориген такого не їв, і, увійшовши в море, не зміг з нього вийти, і в глибині потонув. Ідіть звідси, ідіть, бо будете биті». Вони ж пішли, дивуючись ясновидності старця, що перед питанням їхнім про Оригена сказав їм, і про того, що послав їх, згадав, і помисли сердечні викрив. Але не могли нічого про нього нікому сказати. А що про біб сказав, що мочений сорок днів, те означало, що перебував стільки днів без їжі, як же про те сам сказав пізніше другові своєму диякону Йоану.

Одного дня взяв у сочевниціі сопілку, вийшов на вулицю до одного місця, що було поблизу, там у порожній хаті дух нечистий вселився і багатьох, що пізно проходили, страшив, а іншим і шкоди завдавав. Там сівши, святий співав сопілкою молитву преподобного отця свого Никона, якої від нього навчився, і вигнав біса звідти. Біс же перетворився на малого і страшного етіопа, побіг у сочевницю, і всіх там настрашив, і весь посуд побив. Повернувся ж Симеон, бачив, що жінка чечевичникова перелякана й сумна, і казала йому: «Мурин якийсь страшний і лютий, ростом низький, скоро зайшов, всіх нас налякав і побив посуд нам». І сказав до неї святий: «Я його послав до вас, бо не приєднуєтеся до святої Церкви (трималися вони єресі безголового Севіра)». Жінка ж хотіла схопити юродивого і бити, але він схилився, схопив грудку землі, і кинув їй у лице, і засипав землею очі. Мовив до неї: «Справді не матимеш мене, поки не приєднаєшся до моєї Церкви. Якщо ж не хочеш приєднатися, то знову мурин до вас прийде». Те мовивши, втік з того дому. Наступного дня знову тої ж години біс у подобі етіопа, як же і вчора, до сочевниці увійшов і те саме, що спершу, вчинив. Тоді цілий той дім прийшов і приєднався до православної Церкви.

Також і жидовин один, що ображав ім'я Ісуса Христа, навернувся був до Христа через преподобного Симеона. Тойбо жидовин (Бог влаштував йому путь до спасення) бачив, як раз мився старець, i двох ангелів, що бесідували з ним. I розумівши, що то Божий угодник, хотів явити людям, що про нього бачив. Святий же уві сні явився йому і заборонив розповідати побачене. Жидовин же на ранок вийшов на торг і не витримав мовчати про таємницю. Коли хотів відкрити уста, щоб говорити про Симеона, зразу став перед ним святий і торкнувся уст його, хрест на них зображаючи, і зробив його цілком німим, і біг від нього, скачучи й граючи посеред людей, а жидовин німий залишився. Тоді прийшов до святого, кланяючись, і жестами казав йому, що охреститься. Після того святий уві сні явився йому і сказав: «Або хрестися, або лишайся німим». Тому охрестився жидовин, і коли зі святої купелі вийшов, зразу звільнився язик його і почав говорити, славлячи Бога. Тоді й цілий дім свій привів до святого хрещення.

У таку чистоту й безпристрасність святий прийшов, що посеред жінок перебував, граючи, як же чисте золото серед вогню. I багато разів безсоромниці руки в пазуху йому пхали, лоскотали, але був наче мертвий тілом, подібний до незворушного дерева. Так, благодаттю Божою, відняте було від нього природне бажання. Розповідав про себе вищезгаданому дияконові Йоану, кажучи: «Коли був у пустелі і дуже на початку тілесні пристрасті мені надокучали, і молився зі сльозами до Бога за полегшення боротьби, явився мені святий Никон, питаючи: «Як живеш, брате?» Я ж сказав йому: «Погано страждаю, отче, і якщо ти мені не поможеш, не відаю, що робити: тілобо воює зі мною сильно». Усміхнувся ж старець, зачерпнув води зі святого Йордану, і вилив на живіт мій, і знамення хреста поклав, і сказав: «Ось ти здоровий». I відтоді не відчував я більше тілесного бажання ані уві сні, ані насправді». Те про себе розповідав блаженний тому дияконові. Безпристрасним будучи, без страху до жінок наближався, і як же давно на Синаї купина у вогні, так він від жіночого дотику залишався неопалимим. Приходив же посеред них, шукаючи їхнього спасення. Казав якось до одної блудниці: «Чи хочеш, щоб я тебе мав за дружину? Ось дам тобі сто золотих, лише нікому не выдавай себе на гріх». Те кажучи, показував блудниці золото, що Бог невидимо давав йому, скільки він хотів. Жінки ж блудні насміхалися з нього, обіцяли не грішити ні з ким. Але він потребував від них присяги. I якщо якась присягала жити далі в чистоті, давав їй золоті, але після того як не дотримала присяги і з кимось згрішила, зразу дізнавався про те святий, і викривав її, і допускав на неї якусь хворобу люту, чи біса, щоб мучив її, поки не зробить неоманливої обітниці справжнього покаяння. I так святий багатьох блудниць врятував. Коли ж починали люди мати його за святого, він зразу щось таке робив, щоб показувало не святість, але явне безумство. Часом кульгаючи, часом підстрибуючи ходив, часом же по землі повзав. I тих, що йшли дорогою, хапав за ноги, і лежав на землі, бив землю ногами. На новий же місяць вдавав собі біснування і падав, як біснуватий. Й іншого багато робив, для очей людських неприємного й негарного, усім себе являв безумним, щоб ніхто не вважав його святим. Якось цілий святий Великий піст без їжі перебувши, у святий Великий четвер зранку, на торговиці сівши, їв. Це бачили перехожі й казали: «Бачиш безумного, що ані Святого четверга не шанує, але рано їсть». Бачив же його диякон Йоан і сказав йому: «За скільки ти купив те, що їси?» Він же відповів: «За сорок мідяків», — повідомляючи приховано, що сорок днів не їв. Чуючи про таке його життя, один протокомитї, що поблизу Емесу жив, сказав собі: «Іду подивлюся на нього і пізнаю, чи Христа ради юродствує, чи справді безумний». Коли він увійшов у град і був поблизу дому блудниць, побачив одну блудницю, що несла старця на своїх плечах, і другу, що ззаду била ременем. І звабився протокомит, сказав у помислі своєму: «І хто не вірить, що лжечернець цей блудом займається з нечистими жінками?» Так він собі думав, і ще на відстані киненого каменя від юродивого був, як старець покинув тих жінок, прибіг до протокомита і вдарив його в лице, відкрив свій одяг і показав, не соромлячись, своє умертвлене тіло, скачучи передним і кажучи: «Чи ти думаєш, що тут грає, окаянний?» Той же здивувався, що здалеку зрозумів старець його помисли, i пізнав, що він раб Божий, який добровільно юродствує Христа ради. Але не міг про те нікому розповідати, хоч i хотів: якоюсьбо силою язик його (як же й інших) стримувався аж до кончини святого.

Оселився знову біс на одній вулиці в місті в одній порожній хаті. Наблизився туди преподобний Симеон, побачив його, що готувався вдарити, якщо хтось буде йти попри те місце. Тому взяв старець малі камінці за пазуху, став там і у всіх, що хотіли туди йти, кидав камінцями, не даючи проходу. Пес же один, проминувши, побіг туди, і зразу вразив його біс, почав пес стікати піною. Тоді сказав святий до людей: «Нині ідіть, замість людини пес вражений». Після того трапилося старцеві йти попри те місце, на якому багато дівчат веселилося. Бачачи його, ті дівчата почали насміхатися з нього, викрикуючи: «Чернець, чернець!» I прикликали його до свого гурту. Він же, хотівши покарати їхнє безчинство й настановити, помолився в таємниці свого серця до Бога і зробив всім скривлені очі, і дивилася кожна косо, а старець пішов своєю дорогою. Дівчата ж, пізнавши, що мають скривлені очі, зрозуміли, що юродивий їм це зробив, і бігли за ним, плачучи й кличучи: «Виправ, юроде, виправ наші очі». Думалибо, що волхвуванням те зробив. I, наздогнавши, схопили його і силою вмовляли: «Розв'яжи, — казали, — що зв'язав». Він же, забавляючись, мовив до них: «Якщо котрась із вас хоче зцілитися, хай поцілую ті скривлені очі, і зцілиться». Деякібо з них, кого Бог хотів зцілити, погодилися, щоб старець поцілував їхні очі, і цілуванням його зразу прийняли зцілення, і виправилися їхні очі, і були, як на початку. А хто погидував старцем, не погоджуючись, щоб поцілував їх, ті залишилися незцілені і плакали. Коли старець трохи відійшов від них, почали й вони бігти услід за ним і кричати: «Зачекай, юроде, зачекай. Так тобі Бога, зачекай і поцілуй нас». Але старець не послухав їх, і було видно, як старець біжить, а дівчата услід за ним женуться. Люди те бачили, й одні казали: «Забавляються з ним дівчата». Інші ж і про дівчат думали, що з'юродивіли. А преподобний казав: «:Якби не викривив Бог їхніх очей, то перевершили б блудством усіх жінок сирійських. Через викривлення очей не будуть такими».

Деякі з емесійських громадян ішли якось у Єрусалим святкувати там святу Пасху. Після закінчення свята, коли поверталися додому, відлучився один муж від них і пішов у пустелю відвідати святих отців, благословення і молитов їхніх сподобитися. Й обходив келії отців із дароприношенням, милостиню з маєтків своїх подаючи. Із Божого провидіння трапилося йому зустріти в пустелі преподобного Йоана, що перебував поблизу Мертвого моря і Йордану, який був співпостником святого Симеона. I поклонився йому, благословення та молитви просячи. I сказав йому преподобний Йоан: «Маючи у своєму місті угодника Божого Симеона, якого називають юродивим, чого від мене, убогого, просиш? Його молитов не лише я, але й цілий світ потребує». I, взявши того мужа, повів у свою келію. I ось з'явилася в келії його поставлена невидимою рукою трапеза, від Бога послана, незвична для пустелі. Булибо хліби чисті, теплі, і риба найкраща, і вино добре, і посуд. I, сівши, їли і наситилися, дякуючи Богові. Після трапезування преподобний Йоан взяв три просфори, також від Бога послані, дав тому мужеві, кажучи: «Дай це братові моєму Симеону юродивому і скажи йому: Молися за брата свого Йоана». Коли ж муж той, повертаючись, входив до Емесійського града, зустрів його у воротах Симеон преподобний і мовив: «Чи здоровий Йоан, брат мій? I чи ти не з'їв ті три просфори, які він послав мені на благословення?» I подивувався чоловік такому ясновидству. Старець же взяв чоловіка того в убогу свою хатину і таку ж поставив перед ним Богом послану трапезу, яку преподобний Йоан ставив у пустелі. I розповів Симеон чоловікові все, про що в пустелі з Йоаном бесідував, і що їли та пили. Коли ж відійшов чоловік той від старця, дуже дивувався зі страхом з усього, що той казав ясновидно, але нікому не смів про те сповістити: і Бог йому боронив, і соромився людей, знаючи, що не повірять, бо всі мали Симеона, того, хто був від усіх людей мудріший, за безумного.
На вищезгаданого диякона Йоана в один час із Божого допусту напала напасть така. Одні злодії вночі сподіяли убивство в граді і, взявши труп вбитого чоловіка, вкинули у двір диякона. Настав день, і знайшли мертвого в домі диякона. Було немало галасу, і взяв князь диякона, творив на нього суд як на убивцю, і не знаходилося нікого, хто б засвідчив невинність його, і не міг він оправдатися. Засуджено тому було невинного диякона на смерть, мав бути повішений на дереві. Ведений же на місце смертне, нічого іншого в собі не говорив, лише: «Боже юродивого, поможи мені, Боже Симеонів, стань переді мною в годину цю». А Симеон у той час десь на іншому місці діяв юродство. Хотів же Бог визволити диякона невинного від такої марної і несправедливої смерти — прийшов хтось до старця і сказав йому: «Юроде, друга твого і благодійника Йоанадиякона на смерть засуджено. I якщо він помре, то ти з голоду загинеш. Ніхтобо про тебе так не турбується, як він». Те кажучи, сповістив причину, чому засудили його на смерть. Святий же зразу пішов на місце, де звик таємно молитися, про нього ніхто не знав, лише той диякон. Там схилив коліна, почав старанно молитися до Бога за визволення диякона від тої смертної біди. I зразу знайшлися справжні убивці, і послано було від суддів вершників швидких услід тим, що повели диякона на смерть, щоб відпустили невинного. I побачили їх вже на місці, на якому мали повісити диякона. Відпустили диякона, і не пішов до свого дому, але прямо пішов до того місця, де святий Симеон молився, і побачив, що той ще не закінчив молитви, але мав підняті вгору руки. Трохи віддалік став ззаду, наляканий, бачивбо (як же пізніше під присягою розповідав): з уст святого виходило полум'я, як меч, і коло вогненне навколо нього, і не смів диякон наблизитися до нього, доки не закінчив молитви, і коло вогненне до неба не піднялося. Озирнувся святий на диякона і мовив: «Що, брате, Йоане? Мало не випив ти смертної чаші, але йди молися, дякуючи Ізбавителеві Богу. Це ж випробування мав ти через те, що два жебраки приходили до тебе. Ти ж мав що дати, але не дав і відвернувся від них, і відпустив їх без нічого. Хіба твоє те, що подаєш? Чи не віриш тому, хто сказав: той, хто дає жебракам Бога ради, сторицею прийме в нинішньому віці, а в майбутньому — життя вічне отримає. Якщо віриш — дай, якщо не даєш — не віриш Господові». Це були слова юродивого, 6ільшє ж святого і преподобного мужа. Бо коли був з тим Йваномдияконом на самоті, нічого юродивого не робив, але з покорою i розчуленням серця розмовляв про корисне. I багато разів той диякон, слухаючи душекорисних слів святого, відчував великі пахощі, що виходили з уст його.

Якось у день недільний зранку після семиденного неїдження взяв у правицю, юродствуючи, цей святий Симеон кільце м'ясних виробів, що погрецьки еллада називалися, поримськи — люканіку, а просто поруськи — ковбаса, поклав на своє плече, наче дияконський орар, у лівій же руці мав синап32, тобто гірчицю. I, вмокаючи елладу в синап, їв, а тим, що приходили до нього забавлятися, мастив синапом рот. I прийшов до нього один селянин грубий, що мав хворі очі, і більмо було на одному оці. Святий же раптом синапом по очах його потер, і закричав той, бо заболіли йому очі від гостроти гірчиці. I сказав йому юродивий: «Іди, безумний, умийся оцтом і часником, і зразу зцілишся». Але той не послухав святого, пішов до лікарів і ще більше осліп, і гірше розхворівся. Після того розкаявся і мовив: «Якщо ж і вискочать мені очі, зроблю, що наказав юродивий старець». I коли умив очі свої оцтом і часником, у ту ж годину цілком видужав. Після того зустрів його святий десь на шляху і мовив: «Ось ти здоровий, більше не кради кіз у свого сусіда». Так покарав святий того, хто крав: знавбо таємні діла людські.

Украдено ж було в одного громадянина п'ятсот золотих. I засмучений був чоловік той через золото своє, що пропало, і ретельно те досліджував. Був же жорстокий дуже до рабів своїх, бив їх немилостиво. Якось же, коли йшов він вулицею, зустрів його, юродствуючи, старець, і мовив: «Чи хочеш, щоб знайшлися твої золоті?» Той же відповів: «Так, хочу». Спитав юродивий: «Що даси мені, коли в ту годину знайдеш своє золото?» Сказав муж: «Дам тобі десять золотих». Відказав юродивий: «Не хочу золота, але хочу щоб ти поклявся мені, що не будеш бити того, хто вкрав, і взагалі нікого». I присягнув йому міщанин. Тоді сказав святий: «Пекар твій украв золоті, але вважай, щоб ти його не бив, ані когось іншого». I пішов муж той у дім свій, знайшов так, як же казав йому святий. I взяв від раба свого пекаря золото ціле, і не бив його. Після того, коли когось з рабів за якусь провину хотів бити, терпла йому рука болісно, і не міг бити. Згадав про присягу, прийшов до старця, кажучи: «Звільни присягу, юроде, хай буде вільна моя рука». Той же, наче не розуміючи, вдавав своє юродство. Приходив же той чоловік до нього багато разів, наполягаючи, щоб звільнив присягу. I явився йому в сонному видінні святий, кажучи: «Звільню тебе від присяги, але звільню і від твого золота, і весь маєток твій розсиплю, нащо хочеш бити своїх друзів, які мають іти перед тобою в прийдешньому віці?» Після того видіння муж той у страх Божий прийшов, до всіх був лагідний.

Щоб люди не впізнавали таких чуд святого, вдавав, наче біснуватий і наче від бісівської дії знає, що діється в людських таїнах. Через те ходив з біснуватими, наче один із них, і милосердився над ними, молитвою своєю з багатьох проганяв бісів. !нші ж біснуваті, більше ж самі біси, що в людях перебували, нарікали на нього, кажучи: «Юродивий, що над усім світом насміхаєшся, нащо прийшов кривдити нас? ни звідси, ти не один із нас, нащо цілу ніч мучиш і палиш нас?» Святий же у вдаваному біснуванні пребагатьох людей (бо все від Духа Святого знав) викривав у таємних їхніх гріхах: одних у нечистоті, інших у злодійстві, ще інших у порушенні присяги. I кожного — у всіляких гріхах його. Викривав одних осібно, інших перед іншими, ще іншим притчами розповідав про погані їхні діла, щоб пізнали свою совість. А ще інших відкрито безчестив через беззаконня, що вони чинили. I так цілий град застерігав від гріхів смертних, приводив людей до тями та покаяння. Багато хто вважав, що він не від Бога, а від біса знає таємниці, як же і за самого біса його мали. Через те нерозкаяні грішники боялися потрапити перед лице його або зустрітися з ним, а втікали від нього, щоб він їх не викрив.

Була в той час жінка одна в місті, чарівниця, і була винна в багатьох бідах серед людей. Хотівши зруйнувати її чари, преподобний почав часто до неї приходити, наче товаришуючи з нею, і приносити їжу, яку йому подавали, і мідяки, й одяг. Якось сказав їй: «Чи хочеш, щоб я зробив тобі одну річ, і коли будеш носити її при собі, ніхто не врече тебе ані ніякє зло не наблизиться до тебе?» Вона ж думала, що юродивий знає щось таке з 6ісівської дії, і сказала: «Хочу, зроби». Він же взяв дощинку малу, написав посирійськи на ній так: «Хай заборонить тобі Бог, щоб ти більше не відвертала людей від Нього». Так написавши, дав жінці дощинку, щоб повісила її на своїй шиї, і коли жінка те зробила, зразу сила чарів, яку вона мала, знесиліла, і більше не могла нікому шкодити ані нікому помагати.

Старець же, із жебрацькою братією своєю йдучи, наблизився до гутної печі. Виробник скла був жидом. I сидів поблизу печі святий, гріючись, а жид виробляв скляний посуд. I сказав юродивий до друзів своїх жебраків: «Чи хочете, щоб я розсмішив вас?» Вони ж повернули до нього очі, хотівши бачити, що буде робити. I коли жид зробив одну склянку, він, здалеку правицею осіняючи, поклав хрест — і зразу та склянка тріснула. Зробив жид і другу склянку, тріснула й вона від знамення хреста, яке Симеон зробив. Також і третя, і четверта, аж до семи тріснуло, і почали жебраки сімятися. I розповідали жидові, що діється. Жид сповнився гніву, схопив головню і відігнав юродивого, б'ючи його й обпікаючи. Юродивий же, відходячи, кричав до нього, кажучи: «О манзерей! Поки не покладеш хреста на своєму чолі, всі склянки твої тріскатимуть». I справді, побилися одна за одною склянки, числом тридцять. Той же, бачачи свою втрату, зробив, хоч і не хотів, на чолі своєму знамення хреста. I перестали битися склянки, які робив. Жидовин же, силу хреста святого пізнавши, пішов до святої церкви і став християнином, прийняв святе хрещення.

Тим часом впав у хворобу один зі старійшин громади, у дім якого преподобний юродивий звик приходити і забавлятися. Тому громадянинові, вимученому хворобою, було уві сні видіння таке. Здавалося, що з якимось страшним мурином кидає гральні кості, і була між ними домовленість, що якщо не випаде хворому число 6 тричі, то подоланий буде мурином. I був хворий у сумнівах і страху великому. Явився ж хворому юродивий Симеон, кажучи: «Справді нині здолає тебе цей чорний, але дай мєні слово, що відтепер не оскверниш перелюбом ложа своєї жінки, і я кину за тебе, i не будеш подоланий». I клянеться хворий святому у тому видінні, що не буде більше перелюбодіяти. Святий же, взявши кістку, кинув, і випало тричі шість, і пішов мурин від хворого. Той же, зі сну збудившись, відчув, що легшою стала хвороба. I прийшов, за звичаєм, у дім його юродивий, і сказав йому: «:Добре ти три рази кинув, повір мені, що якщо переступиш присягу свою, то той мурин засудить тебе». Те мовивши і гнівливого упокоривши, пішов звідти швидко.

Мав же преподобний собі хатину задля перепочинку, більше ж — для нічних молитов, і не було в ній нічого, лише ноші з лози. У тій хатині щоночі у молитві перебував до утрені, змочуючи сльозами землю. Коли ж наставав день, сплітав вінець з оливкових гілок чи з бадилля і, поклавши собі на голову, тримав гілку в руці й, кричав, ходячи по граду: «Торжество переможця царя і града його!». У тих своїх словах називав святий градом душу, царем же ум, що над пристрастями володарює, як же потім пояснював те дияконові Йоану, другу своєму, до нього ж часто таємно приходив, про всі свої слова і діла розмовляв багато, присягою йому боронячи, щоб нікому нічого про нього не казав аж до кончини його смертної. За два дні перед переставленням прийшов до того диякона Йоана і сказав йому: «Я нині ходив до любого мого брата Йоанапустельника, з яким від початку ми відреклися світу і ввійшли в чернецтво, і побачив нині, що великий успіх має в чеснотах і догодив Богові досконало. I втішився я через нього, бо бачив, що носить на голові вінець пресвітлий, на якому написано: «Вінець терпіння пустельного». Після того знову преподобний Симеон сказав до диякона: «Я бачив одного славного, що казав мені: «Іди, юроде, іди, щоб прийняти не один вінець, а багато за спасення багатьох душ людських». Так сказав Симеон святий, зітхнув і сказав знову: «Пане дияконе, нічого не знаю, що я таке зробив, достойне небесної винагороди. Яку винагороду має прийняти юродивий і позбавлений розуму? Хіба просто благодаттю своєю помилує мене Владика мій. Прошу тебе, брате, щоб нікого з убогих, а тим паче ченців не зневажав ти i не докоряв їм. Щоб знала любов твоя, що багато з них через терпіння очищєні і, як сонце, сяють перед Богом. Також i між простими людьми, що в селах живуть і обробляють землю, що в незлостивості і простоті серця свого живуть, нікого не ображають і не кривдять, але з труду рук своїх у поті лиця їдять хліб свій, багато є великих святих. Бачивбо я їх, як приходили у град і причащалися Тіла і Крови Христових, і були як золото чисте. Це ж я тобі кажу, пане мій, не думай, що з марнославства якогось говорю, але любов твоя змушує мене не таїти перед тобою лінощів окаянного життя мого. Знай же, що й тебе Господь скоро звідси забере. Потурбуйся тому, скільки маєш сили, про душу свою, щоб ти зміг без перешкод перейти повітряних духів й уникнути лютих рук князя пітьми. Знає Господь мій, що і я велику печаль і великий страх маю, поки не перейду грізні ті місця, на яких же всі людські діла і слова випробовуються ретельно. Тому прошу тебе, дитино і брате мій Йоане, всіляко намагайся бути милосердним, бо в грізний той час милосердя понад інші чесноти допомогти нам може. Написанобо33: «Блаженний, хто піклується про злиденного й убогого, у день гніву визволить його Господь». Пильнуй також, щоб, приступаючи до божественного служіння, не мав гніву на нікого, щоб не перешкодили твої гріхи зішестю Святого Духа».

Те й більше Симеон преподобний говорив до того диякона, просив його, щоб через два дні прийшов до його хатчини. I пішов від нього, не видно його більше було, щоб по місті ходив, але в хаті, не виходячи, перебував, до останньої години кінця свого. Яка ж була його кончина, ніхто не знає, лише сам Бог і ангели Його: вонибо присутні при кончинах убогих, цілком покинутих людьми, як були присутні на гноєвищі, коли помирав Лазар, згаданий у Євангелії. «Було, — сказано34, — що помер убогий, і несли його ангели на лоно Авраамове». Без сумніву, ті ж святі ангели Божі і при цьому преподобному Симеонові, що був убогий з переконання і на ділі, у час блаженної кончини його стояли і, покірно праведну душу з чистого тіла звільнивши, у небесні оселі в голосі радости несли. Прийшли ж за два дні деякі з тих убогих, що з ним товаришували, казали собі: «Чи не хворий юродивий?» I прийшли до його хатини, i побачили, що він під лозою лежить мертвий. I казали: «Цей, що юродствував у житті своєму, виявився юродивим і після смерти: не на лозі ліг, а під лозою помер». I взяли двоє, без омивання, без звичних співів, без свічок і тим'яну, несли поховати чесне те тіло на місці, де ховають подорожніх. Несли святого до поховання попри дім того новоохрещеного виробника склянок, що був раніше жидом. Він, чуючи багато співців, що пресолодкими голосами невимовні співи співали, здивувався незвичному співу, виглянув у вікно й нікого іншого не побачив, лише двох чоловіків, що несли ховати тіло юродивого. Голоси ж не переривалися, співаючих невидимо: ангели Божі співали, і пахощі великі повітря наповнювали. Християнин той почув запах і сказав: «Блаженний ти, юродивий, що, не маючи людей, які б тобі надгробне заспівали, маєш небесні сили, що вшановують тебе піснями й обкаджують тебе райськими кадилами». I зразу пішов з тими двома чоловіками, і ніс з ними святе те тіло, і своїми руками поховав його між гробами подорожніх і жебраків. I розповідав усім, що чув ангельські співи над померлим і невимовні пахощі. Диякон же Йоан, до хатини тої прийшовши і святого не знайшовши, шукав його всюди. Тоді довідався, що помер і вже похований, плакав дуже і пішов до гробу його, хотів вийняти звідти тіло й чесно на чесному місці поховати. Коли прийшов і відкрив гріб, то не знайшов тіла святого: Господь з ангелами своїми святими переклав його на невідоме людям місце. Тоді всі люди Емесійського града, наче зі сну збудившись, почали згадувати й один одному роз , повідати про чудесні діла угодника Божого, і пророцтва, і багатостраждальне життя його. Тоді пізнали, що юродивий не був юродивим, але мудрішим від усіх мудреців віку цього. I той, кого вважали грішником, був праведний і преподобний, образом юродства і грішности покривав свою богомудрість і богоугодження перед людьми. Таке було життя й подвиги чудесного цього Симеона, який юродствував Христа ради, і, як давній Лот, що серед содомлянк жив, але гріхами їхніми не забруднився, так і цей новий Лот, посеред світу живучи, не пошкодився світськими пристрастями. Помер преподобний Симеон місяця липня у 21ий день, а після нього i преподобний Йоан, співпостник його в пустелі Йорданській, блаженною кончиною заснув. I як же обидва разом на землі почали служити Господові, так і на небі разом стали перед Престолом Божим. 

Житіє ж обох святими неоманливими устами Симеоновими розказане було дияконові Емесійської церкви Йоану, а той диякон істинно й правдиво розповів великому отцеві Леонтію святому, єпископу Неаполя Кіпрського. Той же запитав на користь тих, що читають і слухають, на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії