Житія святих Житія святих на 3 серппня (21 липня за ст. стилем)

Житіє преподобних отців наших Симеона, юродивого Христа ради, і Йоана, співпостника його

Також цього дня відзначають: Житіє святого пророка Єзекиїла

У роки благочестивого царя Юстиніянаа із христолюби, вими людями, які сходилися до святого града Єрусалиму зі всіх сторін на празник Воздвиження Чесного і животворного Хреста Господнього, прийшли два юнаки, з Божого Провидіння, із Сирії до Єрусалиму поклонитися чесному дереву хресному. Ім'я одному Йоан, а другому — Симеон, обидва благородні й багаті маєтком. Було ж Йоану від народження літ двадцять чотири, він мав молоду жінку, жив при старому батькові, мати ж його вже була померла. А Симеон ще був нежонатий, мав лише матір, вдовуючу і стару, що вже мала вісімдесят літ. Ті обидва юнаки через любов до Христа потоваришували, булибо з одного краю, і перебували в Єрусалимі досить днів, разом обходили святі місця, поклоняючись Богові. Коли ж поверталися до себе, зійшли в Єрихонську долину, і, йдучи підгір'ям, минули град, і побачили монастирі біля святого Йордану. I сказав Йоан до Симеона: «Чи знаєш, хто живе в тих обителях?» I спитав Симеон: «I хто перебуває в них?» Відповів Йоан: «Ангели Божі живуть у них». Симеон же подивувався і, зітхнувши, мовив: «:Чи можемо їх побачити?» Сказав Йоан: «Якщо схочемо прийняти життя таке, які і вони, то справді баченням і бесідою з ними насолодимося». Сиділи ж обидва на конях, тоді спішилися, дали їх рабам своїм, мовивши: «йдіть перед нами помалу». Раби йшли з конями попереду, вони ж здалеку за ними, розмовляючи, як би то спасти свої душі. !дучи помалу, прийшли на роздоріжжя: один шлях був людний, вів у Сирію, куди їм треба було йти, другий же шлях вів до Йордану, де було видно монастирі. I сказав Йоан до Симеона, показуючи на шлях до Йордану: «Ось дорога, що веде в життя». На шлях же, що в Сирію лежав, показуючи, мовив: «Ця дорога веде до смерти. Станьмо тому, брате, на цьому роздоріжжі й помолімося Богові, щоб наставив нас, яким шляхом маємо йти». I, схиливши коліна, почали гаряче молитися, кажучи: «Боже, Боже, Боже, Ти хочеш спасти увесь світ, яви волю свою рабам Твоїм і скажи нам, якою дорогою іти». I, помолившись досить, кинули жереб, і впав жереб, щоб іти дорогою, що веде до святого Йордану. Тоді великої духовної радости сповнилися, і смиренно подякували Богові, і зразу забули про рідних своїх: один — про батька і жінку, інший — про матір, і знехтували маєтками своїми, і все гарне і солодке цього світу мали за сон, i, обійнявши один одного, поцілувалися святим поцїлунком і пішли дорогою, що веде до Йордану, нею ж справді до життя вічного дійшли. I йшли з радістю, як Петро та Йоан до життєдостойного Христового гробуб, один одного підкріплюючи та переконуючи. Йоан боявся, щоб жаль за постарілою матір'ю не відкинув Симеона від доброго наміру, Симеон же також за Йоана боявся, щоб любов до новопошлюбленої жінки, як магніт залізо, не тягнула його з наміреного шляху. Тому один до одного учительш й утїшительнї духовнї слова говорили. Йоан до Симеона казав: «Не занепадай духом ані не слабни, любий брате, маю надію на Господа, що Він сьогодні нас знову народив. I яка користь нам може бути із суєти світу? I яку допомогу знайдемо в багатстві у День Судний? Чи не зашкодить нам більше? Так само і молодість наша, і краса тілесна чи завжди буде? Чи не зміниться від старости? I чи не загине смертю? Не знаємо, чи й дочекаємо старости, бо й молоді, не сподіваючись смерти, помирають». Симеон же знову до Йоана говорив: «Я, брате, ні батька не маю, ні братів, ні сестер, одну лише стареньку, що мене народила, і не так за неї переживаю, як боюся за тебе в серці своєму, щоб не відвело тебе з цього доброго шляху бажання гарної і любої жінки твоєї, яку недавно взяв». Так розмовляючи між собою, ішли. Ще ж і про те просили Бога, щоб сповістив їм свою волю, у якому монастирі постригтися їм у чернецтво. I постановили собі такий знак: у якому монастирі побачать відчинені ворота, у той їм велить Бог увійти. I прийшли до монастиря преподобного Герасима, у якому був ігуменом муж богонатхненний, на ім'я Никон, йому провіщено було від Бога про прихід тих двох юнаків, що божественною любов'ю розпалилися. Бачивбо Никон у той день у сонному видінні Господа, який говорив до нього: «Встань, відчини двері загороди, щоб увійшли сюди вівці мої». нумен же, збудившись, пішов і відчинив монастирські ворота, і сів біля них, чекаючи приходу Христових овець. Йоан же і Симеон, наблизившись до монастиря, коли побачили відчинені ворота і старця, що біля воріт сидів, зраділи великою радістю. I сказав Йоан до Симеона: «Це добре знамення, брате, осьбо монастир відчинений і ворітник сидить, ніби навмисне на прихід наш чекаючи».

Коли вони підійшли до воріт, встав ігумен і сказав: «Добре прийшли, агнці Христові». I прийняв їх люб'язно, повів до монастиря, і нагодував їх тілесною і духовною їжею, і, як подорожнім, дав спочинок тої ночі. Зранку виголосив їм слово, кажучи так: «Гарна і приємна Богові любов ваша, яку маєте единодушно до Нього, о діти. Але уважно вам треба пильнувати, щоб не загасив її у вас ворог вашого спасення. Добра ваша хода, але не треба слабнути в дорозі, доки не досягнете вінця. Добрий намір ваш, але щоб ви не знеохотилися, щоб не охолов запал духовний, який маєте нині в серцях ваших. Добре надали перевагу вічному над тимчасовим. Добре й батькам по крові служити, але незрівнянно краще догоджати Небесному Отцеві. Добрі брати по крові, але духовні корисніші. Добрі друзі, яких маєте у світі, але краще здобувати друзів серед святих і угодників Божих. Добрі заступники та клопотальники, яких маєте перед князем, але не такі, як ангели, що заступаються за нас перед Богом. Добре чинити милостиню убогим Бога ради, але ніяке приношення не є таким приємним Богові, як те, щоб душу і волю свою Йому всеціло віддати. Солодке життя цього насичення, але не таке, як насичення райське. Красне багатство, і всі люди його люблять, але не таке, як ті скарби, яких око не бачить, і вухо не чує, і на серце людині не прийде22. Гарна і врода юности, але вона нічим є супроти найгарнішої вроди синів людських. Добре стати воїном царя земного, але короткочасне і багатостраждальне буває те служіння, а бути воїном Царя Небесного — це над усією силою супротивника торжествувати». Те й тому подібне преподобний ігумен до них говорив і, бачачи, що багато сліз з очей їхніх виходить, сказав до Симеона: «Не жалій себе, не плач над сивиною пані матері своєї, бо задля твоїх трудів Бог краще її може утішити, аніж ти, при ній будучи. Хоч би ти й невідступно при ній був, проте не був би певний, чи ти її поховаєш, чи перше вона тебе. По , мер би без богоугодження, не маючи того, що тобі помогло б визволитися від зла, що буде по смерті. Бо ані материнські сльози, ані батькова любов, ані багатство і слава, ані союз жінки, ані любов дітей не можуть впросити Страшного Суддю — лише добродійне життя, подвиги і труди, задля Бога підняті». Тоді звернувся до Йоана й мовив: «I тобі, о дитино, щоб не вкладав ворог таких помислів, щоб говорити тобі в умі своєму: «Хто старість батька мого без мене підтримає і прогодує? Хто вгамує ридання дружини моєї?» Якщо б ви їх лишили одному Богові, а самі пішли служити іншому, то справедливо б засмучувалися через них. А тому що Бог, якому доручили батьків своїх i задля любови якого залишили їх, той самий, то будьте певні, що Він сам попіклується про них. Ще ж і про те подумайте, що доброта Господня, піклуючись про вас, потурбується і про доми ваші, коли вийдете служити Йому всім серцем, хотівши Йому краще угодити. Згадайте, о діти, слово Господнє до того, що хотів іти услід Йому і мовив23: «Господи, звели мені спочатку йти і поховати батька мого». I сказав Господь: «Залиш мертвим ховати своїх мертвих. Ти ж за Мною іди». Тому й ви непохитною волею і нерозкаяним серцем услід за Христом ідіть. Якщо б земний і тлінний цар прикликав вас до себе, хотівши зробити вас у своїй палаті постельниками чи радниками, то чи не знехтували б ви домами своїми і всіма домашніми? I чи не поспішили б ви до царя, щоб стояти перед ним у славі й честі і насолоджуватися спогляданням лиця його та милости? Це ж би ви зробили задля короткого часу, поки він захотів би вас вшанувати перед боярами своїми». Йоан же і Симеон мовили: «Так, отче». I сказав до них преподобний ігумен: «Наскільки більше, о діти, повинні ми з більшим поспіхом і сердечністю спішити на поклик Царя Небесного, який кличе нас до чести, до якої ніяка найвища світська почесть не дорівняється ані уподібнитися не може. Маємо послухати Бога, який прикликає нас до себе, пам'ятаючи про Його любов до нас, задля якої Сина свого єдинородного не пожалів, але за нас на смерть криваву передав, щоб нас своїми синами зробити. I якщо б ми за те всю нашу кров пролили, нічого б достойно не віддали супроти явлених Його нам благости і любови. Не є бо кров рабів така ж, як царева». І    Так говорячи, богонатхненний муж Никон дивився на юність, що виросла на світській смачній їжі, на їхній м'який одяг, і хоч бачив їхню гарячу до Бога сердечність, проте порадив їм не зразу приймати на себе чернечий образ, але почекати якийсь час, щоб самі себе випробували, чи зможуть понести тягар чернечого подвигу. Вони ж, впавши йому в ноги, просили зі сльозами, щоб, не відкладаючи, постриг їх і одягнув у святий чин. Після того старець, бажаючи їх випробувати, взяв окремо Йоана і сказав йому: «Уже я переконав друга твого, щоб ще до року перебував у світському образі». I відповів Йоан: «Якщо він хоче, то нехай собі буде, я ж не можу терпіти, чекаючи так довго на постриг, але прошу тебе, отче, щоб ти зразу здійснив на мені те, чого бажає моя душа». Симеон же, бачачи їх, що осібно розмовляли, сказав старцеві: «Не зволікай, отче, слухаючи слів Йоанових: тремтитьбо моє серце через нього, щоб не затужив за дружиною, яку цього року взяв, багату і дуже гарну, і щоб через неї не відпав від Божої любови». Йоан же також сказав до старця зі сльозами (дужебо був на сльози легкий): «Прошу тебе, отче, не зволікаючи, пострижи нас, щоб ми не згубили любого мені брата: маєбо матір, яка його любить, ані не може жити, не бачачи його, і боюся за нього, щоб, згадуючи про материнську любов, не втратив Божої любови. Не перестану журитися, поки не побачу його постриженого». Старець же, бачачи взаємну велику турботу обох і маючи сповіщення, що Бог не осоромлює ані не зневажає тих, що до Нього всією душею з вірою безсумнівною приходять, не відкладаючи, повів їх до церкви і постриг в образ новіціяту. Коли ж відбувався постриг, Йоан дуже плакав, а Симеон потай штовхав його, наказуючи мовчати, думаючи, що за батьком і за жінкою своєю плаче. Але той з гарячі сердечної любови до Бога проливав сльози. Після постригу ж і після закінчення Святої літургії знову ігумен виголосив до них довге повчальне слово, ясновидним духом знаючи, що недовго мають у монастирі його перебувати — Бог прикликав їх на досконаліше життя. Була ж тоді субота, і хотів ігумен наступного дня, недільного, покласти на них досконалий чернечий ангельський образ. I казали деякі з братів Йоанові і Симеону: «Блаженні ви, завтрабо маєте відродитися і чистими бути, як з утроби матері народжені, й очиститися з гріхів ваших, наче б у той день хрещення прийняли». Вони ж, не зрозумівши сказаного, подивувалися і вжахнулися, і побігли до святого ігумена у вечір суботній, і просили його: «Не хрести нас, отче, бо ми християни і християнських батьків діти, купіллю хрещення відроджені». Ігумен же, не розуміючи слів їхніх запитав: «Хто вас охрестити хоче, о діти?» Вони ж казали: «Ми чули від отців, що завтра маємо бути охрещені». Тоді зрозумів ігумен, що брати казали їм про святий ангельський образ, і мовив: «Добре казали отці, хочемобо завтра одягнути вас у досконалий святий чин ангельського образу, який, наче друге хрещення, від усіх прогрішєнь ваших, у світі сподіяних, очистить вас». Йоан же і Симеон не знали, що таке досконалий чин ангельського образу. I звелів ігумен прикликати брата, якого минулої неділі одягнув у досконалий той чин, і брат той, ще й семи днів не минуло, весь одяг святого чину, за уставом монастирським, носив. Прийшов же той брат, бачили його Йоан і Симеон і до ніг ігуменових припали, просячи його, щоби зразу в ту ж годину вечора у такий чин одягнув їх. «Ми люди, — казали, — і не знаємо, чи цю ніч переживемо і завтрішнього дня дочекаємося, і відійдемо з життя цього, не маючи такого вінця, і слави, і радости, яку на браті цьому бачимо». Зрозумів же ігумен, що видіння якесь бачать, відпустив прикликаного брата, щоб ішов до своєї келії. Коли той відійшов, знову Йоан і Симеон із жалем до ігумена мовили: «Отче, заради Бога, зразу зроби нас такими, як цей брат: справдібо ні одного в монастирі твоєму не бачили, щоб був у такій честі, в якій є той брат». Спитав же їх ігумен: «Що бачили, діти, на тому братові?» I сказали: «Ми бачили на його голові вінець пресвітлий і сяйво навколо нього. I лики якісь осяйні зі свічками оточували його і солодко співали». I здивувався ігумен такій чистоті їхній душевній, і сказав їм: «Завтра, благодаттю Святого Духа, і ви зі святим ангельським чином такий же вінець і славу приймете». Коли ж настав день недільний, сповнив їх ігумен тим святим чином. I побачили обидва один на одному вінці, що сяяли над головою, і вночі бачили лице один одного, наче вдень. Такої радости сповнювалася душа їхня, що ані їжі, ані пиття скуштувати не бажали.

Після прийняття святого досконалого чину, коли минуло два дні, трапилося їм побачити того вищезгаданого, у славі баченого брата, одягненого у веретище, що виконував монастирську службу. Не бачили ж над ним попередньої слави і вінця і здивувалися. Сказав же Симеон до Йоана: «Повір мені, брате, коли мине сім днів, і ми не маємо бачити так один над одним гарного вінця і сяйва, як же нині бачимо». I сказав Йоан: «Щобо хочеш, брате, щоб було тобі?» Сказав Симеон: «Хочу, щоб ти послухав мене, i як же ми втекли від свїту, так і звідси щоб ми вийшли на безмовніше пустельне життя. Відколибо одягнув нас чесний ігумен у святий цей образ, розпалилося мені серце дивним якимось бажанням і нікого не хоче бачити душа моя, ані говорити, ані нічого чути ні від кого, а цілком у мовчанні і в повному від усіх віддаленні бажає перебувати». I запитав Йоан: «Що маємо їсти, живучи в пустелі?» Відповів Симеон: «А що їдять інші пустельники, про них же вчора чули з уст ігумена, коли повчав нас? Той, хто їх годує, і нас прогодує. I думаю, що хотів ігумен, щоб і ми пустельне життя вибрали, тому казав нам про пустельників багато». Сказав Йоан: «Але ми ще не навчилися псалмоспівів за уставом монастирським». Відповів Симеон: «Той, хто спас тих, що угоджали Йому перед Давидом, той і нас спасе. I як же Давида, що пас вівці в пустелі, навчив співати псалми, так і нас навчить. Послухай тому мене, брате, і як же ми разом віддалися Богові, так разом і послужімо Йому». Сказав Йоан: «Зробімо, як хочеш, але як маємо вийти з монастиря, якщо двері на ніч замикають». Мовив Симеон: «Той, хто відчинив нам вдень, відчинить і вночі». Так вони порадилися між собою, і встановили, й утвердили. I коли наблизилася ніч, бачив ігумен уві сні мужа одного чесного, осяйного, який відчиняв ворота монастирські і казав: «Вийдіть, ягнята Христові, на пашу свою». I, збудившись, зразу побіг до воріт і побачив їх відчиненими. Думаючи, що Йоан і Симеон вже вийшли, сидів сумний, зітхаючи й кажучи: «Недостойний я, грішний, прийняти молитви отців моїх, вонибо мені були отцями і вчителями, а не я їм. О, яке коштовне каміння (як же Писання говорить) непізнаване на землі лежить, багато хто його бачить, але мало хто розуміє». Так ігумен говорив собі і тужив, і ось надійшли з келії своєї до воріт раби Христові, щоб вийти з монастиря. I бачив ігумен, що йдуть перед ними прекрасні юнаки зі світлими свічками. Йоан же і Симеон юнаків тих не бачили, але, побачивши відчинені ворота, утішилися дуже, що не втратили своєї надії. Коли ж побачили біля воріт старця, злякалися й хотіли повернутися: не розуміли, що то ігумен. нумен же прикликав їх, кажучи: «Не бійтеся, діти, ідіть в ім'я Господнє». Вони, ж тзнавши, що то ігумен, більше зраділи і зрозуміли, що Бог, який відкрив йому раніше про їхній прихід, відкрив і про їхній відхід. Поклонилися страцеві й мовили: «Дякуємо тобі, отче, але яку за достойністю віддамо вдячність Богові і чесній твоїй голові — не відаємо. Хто з нас мав надію сподобитися таких дарів? Який цар може нас таким саном вшанувати? Які скарби настільки б збагатили нас? Омивання яких купелей так би очистило душі наші? Які батьки могли б нас так любити і спасти, як же ти, чесний отче? Ти нам у Христі отець і мати, ти владика, пастир, і наставник, і керівник. Через тебе отримали скарб, який неможливо вкрасти, і здобули безцінну маргариту спасення, пізнали справді силу другого хрещення, як же отці говорили нам. Просимо ж твоє блаженство, отче, щоб ти за нас помолився, відпустив нас, рабів твоїх, іти, куди Бог наставить нас, Йомубо всією душею служити бажаємо. I поминай, отче, ягнят своїх, яких приніс у жертву Христові». Це говорили з великими сльозами, плакав же й ігумен з духовної радости, бачачи таке їхнє до Бога бажання. Тоді поставив Симеона праворуч, а Йоана ліворуч і, руки до небес піднісши, почав молитися, кажучи:

«Боже праведний і славний, Боже великий і кріпкий, Боже предвічний і вічний, вислухай мене, грішного, у час цей, почуй мене, Господи, бо Ти обіцяв вислухати всіх, що справді служать Тобі. Виправ стопи рабів твоїх і ноги їхні настав на путь мирну. Будь помічником незлобливим цим отрочатам і збережи їх цілими, як голубів. Заборони всім нечистим духам наближатися до цих твоїх отроків, але нехай втікають зперед лиця їхнього далеко. «Візьми зброю і щит24 і встань на допомогу їм, вийми зброю і стримай супротивників, що гонять їх. Кажи душі кожного: я — твоє спасення». Зроби так, щоб втекла з думки їхньої будьяка малодушність, і жах, гординя, і самовпевненість. I всіляка злість нехай згине з ума їхнього. Хай погасне все природне розпалення тіла і те, що буває від бісівської спокуси. Хай освятиться тіло їхнє і душа і дух їхній нехай просвітиться світлом твоєї благодаті, щоб стали вони мужами, досконалими духовним зростом, і щоб сподобилися частки угодників твоїх, і з ангелами святими хвалили Тебе, і завжди поклонялися Тобі — Отцеві, і Синові і Святому Духові, єдиному у Тройці Богові навіки. Амінь». Тоді, звертаючись до рабів Христових, мовив зі сльозами: «Бог, якого ви вибрали, о добрі діти, і до Нього прийшли, нехай пошле ангела перед лицем вашим, який зробить безпечною дорогу перед ногами вашими, і йде перед вами, визволяючи вас від усіх супротивних сил, як же Якова від Лавана і від Ісава25, і Даниїла з пащі левав». I, обійнявши їх, знову звернувся до Бога: «Спаси, Боже, спаси тих, що полюбили Тебе всім серцем. Праведнийбо Ти, Господи, не покинеш тих, що залишили все суєтне задля Тебе». Тоді знову до них мовив: «Пильнуйтеся, діти, на страшнубо й невидиму боротьбу виходите. Але не бійтеся, сильний Бог не допустити спокуси на вас понад Вашу міру. Подвизайтеся, діти, щоб ворог вас не здолав. Станьте доблесно, маючи за броню святий чернечий образ ангельського чину. Поминайте того, хто мовив26: «Ніхто, що кладе руку на рало й оглядається, не потрапить до Царства Небесного». Не будьте лінивими й похнюпленими, почавши цей шлях Господній, щоб і на вас не збулася притча про того, що починав стовп будувати27: почав будувати і не зміг закінчити. Будьте мужніми, о діти, знаючи, що мала боротьба, але великий вінець, тимчасовий труд, але вічний спочинок». Такими бесідами вони були зайняті, коли надійшов час клепання до утрені, і вже час був їм виходити з монастирських воріт. Відвів Симеон ігумена осібно і сказав йому: «Прошу тебе, отче, Господа ради, помолися належно до Бога за брата мого Йоана, хай загладить йому пам'ять про дружину, щоб через неприятельську спокусу не покинув мене, і танутиму від жалю через розлуку з ним. Помолися ж до Бога і за батька, що народив його, щоб утішив його, щоб він не засмучувався через сина, що його залишив». Також і Йоан, осібно старця взявши, сказав: «Бога ради, отче, не забудь у всіх твоїх святих молитвах брата мого Симеона, щоб не відбіг від мене до матері своєї через любов до неї і, опинившись у тихій пристані, не потонув». Подивувався ж старець такій між ними любові й обіцяв молитися за них, благословив їх, знаменням хресним загороджуючи, і відпустив з миром.

Коли пішли від преподобного ігумена раби Христові Йоан і Симеон, сказали: «Боже, молитвами раба Твого, нашого ж отця Никона, сам веди нас, куди воля Твоя. Подорожнібо ми, ані не знаємо місця, ані краю, куди нам податися. Але, до Тебе ідучи, на смерть віддаємося у глибокій цій пустелі». Тоді спитав Йоан у Симеона: «Що нині робитимемо, брате? Куди підемо?» Відповів Симеон: «Ходімо праворуч, всебо, що праве, добре». I пішли в правий бік. Було ж це з Провидіння Бога, який рабів своїх не покидає. !шли ж досить, наблизилися до Мертвого моря і знайшли поблизу моря і Йордану, що в море впадає, місце гарне і келію, де якийсь пустельний старець перебував, який за кілька днів перед тим переставився до Господа. Були ж і посудини малі, і вертоград, що мав насаджене зілля, яким же старець, що переставився, годувався. I бачили те раби Христові, возвеселилися дуже, наче б великий скарб знайшли, і дякували Богові, і, оселившись там, почали жити. Минуло мало часу, коли ворог душ наших диявол, не стерпівши богоугодного життя рабів Христових, почав воювати на них, Йоанові вкладаючи спогади про жінку та батька, Симеонові — про любов матері. Вони ж, коли бачили один одного засмученим, зразу собі говорили: «Стань, брате, разом помолімося до Владики нашого Ісуса Христа, щоб зберіг нас від підступів ворожих, молитвами святого старця нашого Никона». I коли молилися вони, скоро надходила допомога Божа, що відбивала від них наслання супротивного. Часом вкладав їм спокусник бажання їсти м'ясо і пити вино, часом показував уві сні батьків і родичів — одні плакали за ними, інші бенкетували. Часом вкидав їх у занепад і лінощі, часом же пострахамипривидами налякати їх хотів — і знову вкладав їм помисел повернутися в монастир, начебто тому, що нелегко їм було переносити пустельне життя. I розмаїтими способами мінливий той змій намагався спинити добру ходу найкращих подвижників. Вони ж згадували свої обітниці та світлі вінці, які від початку один над одним бачили. Ще ж і повчання свого старця та його сльози пам'ятаючи, трималися в Господі і, насолоду якусь духовну часто відчуваючи у своїх серцях, втішалися. Після мужнього спротиву ворожим спокусам явився їм уві сні преподобний Никон, переконуючи їх, і молячись за них до Бога, і псалмів і молитов їх навчаючи. I, збудившись, добре пам'ятали, чого навчилися від нього уві сні. I мали з того радість велику. Ще ж і печаль, яку мали вони через пам'ять про домашніх, полегшив їм Господь через два роки таким одкровенням. Видно було в нічному сонному видінні, наче Симеон відвідує матір свою у домі її, і говорить до неї сирійською мовою: «Ладохрелихем», тобто «не турбуйся, мати, добре нам, я і пан Йоан — здорові, і вчинені ми в палаті царській, і ось вінці носимо, якими нас увінчав цар, і одягом світлим прикрасив нас, скажи і батькові Йоановому, щоб не тужив за сином своїм, і не турбуйтеся більше через нас». Таке видіння було багато разів Симеонові, і з того розумів, що мати його не тужить за ним, утішена від Бога. Також і Йоанові в сонному видінні явилося якесь пресвітле лице, кажучи: «Ось батька твого утішив, перемінивши його печаль на спокій і радість. I жінку твою у ці дні прийму до Царства свого». Такі видіння Йоан і Симеон один одному розповідали і раділи душами, і веселилися в Бозі, Спасі своєму. I відтоді ніяких переживань щодо батька і жінки і щодо матері не мали, але одним турбувалися: щоб вдень і вночі славословити Бога. Але був їм труд безтрудний і безпечальна печаль, щоб безперестанку молитися. I невдовзі стали достойними посудинами Святого Духа й удостоювалися бачити божественні одкровення. Жили часом осібно один від одного, але недалеко, на відстані киненого каменя. I коли котромусь приходив супротивний помисел, зразу приходив до другого, один одному відкривали помисли свої і разом молилися, відганяли наслання супротивного.

Минув якийсь час, і блаженний Симеон, на окремому місці сидячи, був у піднесенні, і бачив себе, наче він прийшов на батьківщину свою, у град Едес, і матір хвору відвідав, і мовив до неї: «Як поживаєш, о мамо?» Вона ж відповіла: «Добре мені, дитино». I знову до неї мовив: «Піди до царя, нічого не боячись, ябо молився до нього за тебе, і приготував тобі місце найкраще. I коли він захоче, то і я прийду до тебе». Після того видіння отямився Симеон, пізнав, що в цей час помирає мати його, і швидко побіг до брата Йоана, просив його, щоб помолився за душу матері його. Сам же, коліна схиливши, молився зі сьозами, кажучи: «Боже, Ти прийняв жертву Авраамовомуг, і Єфтині жертви не відкинувґ, не зневажив Авелевих дарівд, задля Самуїла, отрока свого, матір його Анну пророчицею показаве. Ти, Господи, мій Господи, задля мене, раба Твого, прийми душу доброї матері моєї. Згадай болі її і труди через мене. Згадай стогін і сльози її, які пролила, коли я до Тебе від неї прийшов. Згадай груди її, якими мене вигодувала, сподіваючись мати втіху і допомогу від мене, і не отримала сподіваного. Не забудь, Владико, ридання серця її через мене, коли я залишив її задля Тебе. Згадай, скільки ночей не сходив сон на очі їй, безперестанку згадувала мою юність, своє ж сирітство. О, як боліло їй серце, коли дивилася на мій одяг, в який я вже не одягався, коштовний її бісер. Згадай, якої радости і веселости позбавив я її своїм відходом від неї, щоб Тобі, моєму і її Богові і Владиці, служити. Дай їй ангела свого, охоронця міцного, який визволить душу її від повітряних духів лукавих і немилостивих, які все хочуть пожерти. Звели, Боже мій, душі її без болю і без страху розлучитися з тілом, і всі прогрішення її, які в цьому житті сподіяла, як добрий, прости задля жертви, яку народила й Тобі принесла — мене, недостойного раба Твого. Так, Боже, судде праведний, не відведи її з печалі в печаль, і з біди в біду, і із зітхання в зітхання, але замість печалі, якою за мною, єдиним сином, страждала, подай їй радість, і замість сліз — веселість, приготовану святим Твоїм, Боже мій». Молився ж разом з ним і Йоан за душу переставленої і, вставши з молитви, утішав Йоан Симеона, кажучи: «Ось брате, почув Бог молитви твої і прийняв матір твою. Потрудися ж ще зі мною і помолімося обидва Господові, щоб і жінці, що зі мною в шлюбі, вчинив свою милість й або в чернецтво ввів її, або до себе з цього світу взяв». I молилися за те обидва. Мало ж часу минуло, був і блаженний Йоан у піднесенні і бачив жінку свою, яка в домі своєму сиділа, до неї ж прийшла мати Симеонова, взяла її за руку і сказала: «Встань, сестро моя, і піди до мене, бо гарний дім дав мені цар, який зробив мого сина своїм воїном разом з твоїм мужем. Зміни ж одяг свій і одягнися в чистий». I зразу вона встала, змінила одяг, пішла за нею вслід. З того видіння пізнав Йоан, що померла жінка його і на доброму місці з матір'ю Симеоновою учинена, й утішився радістю великою. Відтоді безжурні були обидва, і перебували в пустелі, живучи разом у всіляких випробуваннях двадцять дев'ять років, міцно з невидимими супостатами боролися і, благодаттю Божою, перемагали їх і проганяли. А найбільше Симеон у таку прийшов безпристрасність, що тіло його було, наче якесь дерево, без чуття, ані жодного в собі бажання не відчував, умертвлені були його члени зовсім.

Одного дня сказав Симеон до Йоана: «:Нема вже нам, брате, потреби в цій пустелі перебувати, але послухай мене й підемо обидва послужити спасенню інших. Тутбо тільки про свою користь дбаємо, а винагороди за користь для інших не маємо. Чи не каже апостол28: «Ніхто ж себе самого не шукає, але кожен ближнього». I знову: «Всім догоджую, не шукаю користи для себе, але для багатьох, щоб спаслися». I знову той же29: «Всім був для всіх, щоб обов'язково когось спасти». Відповів йому Йоан, кажучи: «Думаю, брате, що сатана возненавидів тихість нашу і вклав тобі такий помисел. Але вчини йому спротив і сиди тут, щоб дорогу, яку ми почали і на яку нас Бог покликав, у пустелі цій закінчити». Сказав йому Симеон: «Повір мені, брате, що я тут більше не залишуся, але в силі Христовій іду і посміюся зі світу». Йоан же мовив йому: «Я ще не прийшов у таку досконалість, щоби змогти посміятися зі світу, боюся, щоб він не посміявся з мене і не позбавив мене благодаті Божої. Прошу ж тебе, добрий мій брате, Господа ради, який запряг нас, не покидай мене, смиренного, ані не відлучайся від брата свого. Ти знаєш, що в Бозі нікого не маю, лише тебе, єдиного брата мого. Усіх я відрікся і до тебе прив'язався, ти ж нині хочеш, як у морі, в пустелі цій одного покинути мене. Згадай день, коли ми кинули жереб, і пішли разом служити Господові, й обіцяли не відлучатися один від одного. Згадай той час, коли преподобний отець наш Никон одягнув нас у святий великий ангельський образ і були ми обидва як душа одна, i всі дивувалися любові нашій. Не забудь слів великого старця, якими нас утішав і переконував вночі, коли з монастиря ми виходили. Не покидай мене, брате, прошу тебе, щоб без тебе я сам не загинув. I спитає Бог про душу мою в тебе». Сказав йому Симеон: «Думай про мене, наче я помер, бо коли б я вже помер, то чи не залишився б ти сам? Повір же мені, що якщо підеш зі мною, добре зробиш. Якщо не підеш, хай буде воля твоя, я ж тут не залишуся, але йду, куди мені велить Бог». Йоан же пізнав, що від Бога є сповіщення братові його, щоб йшов з пустелі у світ, і перестав супротивне йому говорити. Плачучи ж над розлукою своєю, казав до нього так: «Пильнуй, любий Симеоне, щоб те, що зібрав у пустелі, не розсипалося у світі, і те, що ти досягнув мовчанням, щоб не пошкодилося галасом світу. Щоб твоїх всенічних чувань не згубив сон, і чернечої любомудрости не розтратила зваба світу. Пильнуй, щоб бачення жінок, від яких тебе Бог до нинішнього дня беріг, не розбестило твоєї цноти. I твого пустельного недбання про матеріяльне щоб не вкрало бажання мати маєтки. Піст твій щоб не зруйнувався розмаїтими спокусами, і плач твій — сміхом, і молитву щоб не винищила лінь. Хоч і взяв ти, любий, таку від Бога силу, щоб без шкоди для спасення у світі з людьми перебувати, проте бережи пильно серце своє від тих, кого у світі будеш бачити. I що має робити перед людьми тіло, хай не співдіє душевна воля. Коли до чогось , торкнеться твоя рука, хай не торкнеться душа. I з устами, що їдять, хай не насолодиться серце, і від ніг, що ступають, хай не затанцює внутрішній спокій. I все, що зовні твориться, хай всередині не відчувається, і ум твій хай залишається незбурений. Я тішуся твоїм спасенням, лише молися Богові за мене, щоб у майбутньому віці ми не розлучалися». I сказав йому Симеон: «Не бійся, любий мій брате Йоане, те, що хочу робити, не своєю волею хочу, але Божим велінням. Ти ж пізнаєш, чи миле Богові діло моє, коли перед тим як померти, прийду до тебе і попрощаюся з тобою, і покличу тебе за собою. I за короткі дні доженеш мене». Так порозмовлявши, обидва стали до молитви й молилися довго з великими сльозами. Тоді, обійнявши й поцілувавши один одного в уста i груди, відпустив Йоан Симеона, відпровадивши його далеко: не хотів6о розлучатися з ним. I коли сказав йому Симеон: «Брате Йоане, повертайся вже», були йому ті слова наче меч гострий, що душу з тілом розлучає. Востаннє поцілували один одного й розлучилися. Симеон пішов у світ, Йоан же повернувся в пустелю, рясні сльози проливаючи.

Вийшов Симеон блаженний із пустелі й пішов у святий град Єрусалим: дуже хотів бачити святі місця, яких стільки років не бачив. I дійшов до святої Голготи, на три дні затримався, входячи і поклоняючись Чесному і Животворному Хресту і Святому Гробу Господньому. Молився старанно до Бога, щоб закрив його діла від людей, поки він із життя не буде переставлений, щоб уникнути марної слави та гордині, які й ангелів з неба скинули і стратили, але щоб його мали за безумного та дурного. I прийняв прохане: Господь молитви істинних рабів своїх чує і приймає. I скільки після того чуд цей угодник Божий робив: бісів проганяв, майбутнє провіщав, від хвороб всіляких зцілював, від несподіваної смерти визволяв, невірних приводив до віри, грішних до покаяння наставляв, — люди не могли пізнати його святости: Бог те покривав, а всі думали, що він юродивий і біснуватий, аж до кончини його. Умів же і сам чудесні свої діла, які благодаттю Божою творив, покривати явленим зовні юродством, як же наступне явить слово.

Хай не спокуситься хтось, чуючи про деякі негарні чи сміху достойні діяння, які цей святий у вдаваному собі юродстві чинив, насміхаючись із суєтного і погірдливого світу. Але кожен нехай згадає слова апостола30: «Хто хоче бути мудрим у цьому віці, хай буде нерозумним». I знову31: «Ми нерозумні Христа ради, бо немудре Боже мудріше від людського».
Єрусалиму пішов преподобний Симеон у град Емесійський і там почав своє Христа ради юродство так. Підходячи до града, побачив на смітнику здохлого пса. Відв'язавши свій пояс, зачепив пса за ногу і тягнув його до міста. Швидко пройшов крізь ворота і тягнув вулицями. Дітей же зібралося багато, бігли за ним, викрикаючи: «Чернець юродивий! Чернець юродивий!» I кидали в нього камінням, і палицями били. Наступного ж дня була неділя, увійшов до церкви, коли починалася Літургія, мав же за пазухою горіхи. Спочатку почав гасити свічки. I коли його хотіли вигнати, вибіг на амвон, кидаючи горіхами в жінок, і ледве з великим трудом змогли вигнати його з церкви. Він же, бігши, перекинув хліб, який продавали, і так його били продавці хліба, що ледь живий залишився. Після того якийсь чоловік, що називався Фускарій, продавець чечевиці й інших їстівних речей, вірою не благочестивий, але Севірової єресіє, побачивши цього блаженного старця, про юродство його не відаючи, мовив до нього: «Чого тиняєшся, старче, йди до мене, і будеш продавати чечевицю, і біб, і крупи, й іншу їжу». Той же зразу погодився, сів у коморі того чоловіка, почав без плати роздавати жебракам, що приходили до нього, і сам те їв, бо вже цілий тиждень не їв. I коли все розтратив й анітрохи грошей не зібрав, чоловік той бив його дуже, і бороду йому вирвав, і з дому його вигнав. Старець же, не відходячи, сидів при воротах його. За якийсь час почув жінку Фускарієву, яка потребувала вугілля вогненного, щоб покадити в домі. Побіг до печі і, не знайшовши чим зачерпнути, взяв у руки розжарене вугілля і приніс до пані, щоб поклала покадити тим'ян. Те побачивши, жінка злякалася і закричала на нього: «Що робиш? Нащо палиш свої руки?» Він же поклав вогонь в одяг свій, мовив: «Якщо не подобається тобі, щоб я кадив руками, то одягом те зроблю». I, поклавши тим'ян, кадив, доки не погасло вугілля. Бачачи, що не пошкодив вогонь рук його й одягу, жінка і чоловік її дуже дивувалися і приєдналися потім до святої вселенської Церкви, а старця за святого почали шанувати. Але він утік з того дому i не повернувся, поки те чудо не забулося.

Коли він чинив по місті юродство, один корчмар взяв його у свою корчму і мав собі за раба. Був же корчмар той вдачею жорстокий і немилостивий і рідко коли давав старцеві їжу, хоч і багато через нього здобував: говорилибо громадяни,
є Севір — патріярх Антіохійський (512—518), дотримувався монофізитства, яке наполягало лише на одній, божественній, природі Христа.

Житіє преподобних отців наших Симеона... наче на глум: «Ходімо вип'ємо в корчмі, де є юродивий». Звеселявбо тих, що пили, юродствуючий старець. Якось приповзла змія, щоб пити вино з посудини, викинула отруту у вино й відповзла. Нікого ж у той час не було в тій хаті, і юродивого не було, бо сміхотворство чинив серед людей і скакав перед тимпаном. За якийсь час увійшов до хати, побачив над посудиною писання, ні для кого більше не помітне, де було написано: «Смерть». I зрозумів старець, що сталося, взяв дерево і розбив посудину, що була повна вина, і пролилося вино. У той час прийшов і корчмар. I побачив старця, що розбив посудину, схопив те ж дерево і почав без милости бити його, поки сам не стомився. I вигнав його з хатини. Зранку ж знову старець до корчми прийшов і ховався перед лицем пана. I знову приповз змій, почав пити вино з іншої посудини. Те побачивши, корчмар схопив дерево й хотів убити змія — вдарив у посудину. Змій втік, а посудина розбилася, і вино пролилося. Не лише ж та посудина, а й скляний посуд, що поблизу стояв, побився. Старець же, ззаду стоячи, крикнув, кажучи: «Бачиш, що не я один безумний, бо розбиваю посуд, але й ти те саме чиниш!» Тоді зрозумів корчмар, що через зміїну отруту розбив Симеон вчора посудину з вином, каявся, що бив жорстоко Симеона невинного, і почав шанувати його як святого. Старець же, не шани собі бажаючи, а безчестя й наруги й образом юроства мудро покриваючи своє святе життя ангела в тілі, вчинив таку річ. Одного дня, коли відпочивала жінка корчмаря у своїй кімнаті, а корчмар продавав вино, прийшов до неї старець, почав скидати одяг і вдавати, наче хоче лягти з жінкою. Вона ж, бачачи те, закричала, і прибіг її чоловік, і сказала жінка до чоловіка: «Вижени проклятого цього юрода, бо хоче мене ґвалтувати». Бив тому чоловік старця поза вуха й вигнав його на холод: бувбо великий холод і дощ. I сидів старець надворі, терплячи студінь, в самій старій подертій одежині. Відтоді не лише сам корчмар не мав його за святого, а й іншим, якщо хтось казав, що Симеон Христа ради юродствує, повідомляв під присягою, кажучи: «Насправді він біснуватий і розуму не має, ще ж і блудник: жінкубо мою насилувати хотів. I м'ясо їсть, й інші негожі діла чинить так, наче Бога не має». Тому що хотів покрити преподобний свій піст, багато разів і після семиденного посту їв м'ясо перед усіма, навмисне для того, щоб не лише за юродивого, але й за грішного його всі мали. Щоб більше своє вдаване юродство показати, відкладав людський сором і часто голий по торзі ходив, як безтілесний, справжній наслідувач безтілесних. Диякон же один світський у тому граді, на ім'я Йоан, муж добродійний і богоугодний, точно знаючи про вдаване Христа ради юродство Симеона, бачив якось старця, що дуже знеміг тілом від довгого посту і втоми від юродствування, і хотів його, наче жартома, помити, і сказав йому: «Чи підеш у лазню митися, юроде?» Той же засміявся, мовив: «Піду. Піду». I зразу скинув із себе полатану свою одежу, і згорнув її, і поклав собі на голову. Сказав йому диякон: «Одягнися, брате. Якщо голий ідеш, то я не піду з тобою». I мовив старець: «Я діло перед ділом зробив, і якщо не хочеш зі мною йти, то випереджу тебе». Це мовивши, пішов спереду. Було ж дві лазні: одна чоловіча, інша жіноча. Минувши чоловічу, пішов у жіночу. Диякон же наздогав його і сказав: «Почекай, юроде, не йди туди, бо то жіноча лазня». Повернувшись до нього, Симеон мовив: «Однакова: там окріп і вода, і тут окріп і вода, нічого тут іншого нема, ніж там». Те мовивши, увійшов голий у лазню серед жінок. Ті ж зразу кинулися на нього, били його і вигнали від себе. Після того диякон той осібно на самоті спитав святого: «Отче, як почувало себе твоє тіло, коли нагий посеред нагих жінок ти увійшов?» Відповів старець: «Повір мені, брате, як дерево посеред дерев, так я був тоді посеред них, не відчуваючи, що тіло маю, ані не думав, що до тіл увійшов, але весь ум мій у ділі Божому був». Таку істинну безпристрасність свого умертвленого тіла визнав блаженний перед тим дияконом, перед ним же і ціле життя своє не таїв, бачачи, що він істинний раб Божий. I була між ними обома дружня в Христі любов, і богоугодні діла один одного знали.

Роблячи юродство, преподобний Симеон не одного себе, а й інших спасав, багатьох грішників настановляв словом і ділом, приводячи до покаяння. Юнак один впав у гріх перелюбодійства, і зразу карою Божою був переданий сатані на виснаження тіла, і мучив його дух нечистий. Побачив же те старець, вдарив його в щоку i сказав у вухо: «Не перелюбодійствуй». I зразу вийшов з нього 6іс, і став здоровим юнак. Тим, що питали його, як зцілився, казав: «:Бачив я старця, що хрест дерев'яний у руці тримав, він вигнав з мене пса чорного, страшного, б'ючи хрестом, і я став здоровим». Не міг визнати, що Симеон юродивий зцілив його, бо Бог стримував його язик аж до дня переставлення Симеонового.

Був один балійж, який сміхотворні забави на видовищі влаштовував, на ім'я Псифас. Коли він перед людьми звичне своє діло творив, прийшов туди Симеон. I, побачивши балія, пізнав, що має він у житті своєму якусь чесноту, і хотів його відвести від явно твореного негожого діла. Взяв дуже малий камінчик і, хресне знамення на нього поклавши, кинув на балія і влучив йому в праву руку, і зразу всохла рука балієва. I ні один не міг пізнати, хто кинув камінь у балія. I пішов балій з видовища хворий і сумний. Явився йому преподобний уві сні, кажучи: «Це я каменем влучив у тебе, і якщо не покаєшся і не присягнеш, що не будеш більше творити того сміхотворства, то не зцілишся». Присягнув йому балій Пречистою Дівою Богородицею, що не буде більше робити тих ігрищ, і збудився зразу здоровим, і рука його зцілилася. Та не міг виявити свого цілителя, лише казав, що «чернець один, який носить на голові своїй вінець із фінікових гілок, зцілив мене».

Передбачав же і майбутнє преподобний, і що інші не пізнавали, те провіщав. Мав бути великий землетрус, через який і Антіохія впала за царювання Маврикіяз, і в Емесійському граді багато споруд поруйнувалося. За кілька днів перед , тим, юродствуючи, старець вкрав бич в училищі, із ременів сплетений, і біг через місто, бив кам'яні стовпи, на яких споруди трималися, і до кожного стовпа говорив: «Стій міцно, Господь тобі наказує». До одного ж стовпа підійшов і сказав: «Ти не стій ані не падай». I коли був землетрус, усі ті стовпи, яких святий бив, наказуючи стояти, залишилися цілими й неушкодженими, інші ж попадали з хатами, що на них були, і на порох розбилися. А той стовп, до якого сказав святий «ти не стій і не падай», розділився навпіл зверху донизу i, трохи похилившись, стояв. Коли святий бив ті стовпи, наказуючи стояти, думали люди, що з несамовитости це робить. Коли ж побачили, що землетрус їх не зрушив і залишилися вони неушкоджені, пізнав багато хто, що це було пророцтво юродивого про землетрус.

Також і коли мав бути мор, приходив святий в училища, вітався з отроками, наче сміючись, і казав кожному: «нди, о добрий мій, о гарний мій, іди». Не зі всіма ж отроками вітався, але з тими, кого Божа благодать являла. До вчителя ж казав: «Так тобі Бога, брате, не бий цих дітей, з якими я вітаюся, бо в далеку путь їм відходити». Учитель же насміхався з нього, і сам б'ючи його, і дітям велівши його бити. I прив'язували старця до стовпа й били. Коли ж прийшла на град, з допусту Божого, нагла смерть, не залишився ні один із тих хлопців, яких привітав святий, усі померли. I тоді пізналося його пророцтво.
Мав же звичай старець входити в доми багатих і забавлятися, юродствуючи. I багато разів цілував рабинь їхніх перед усіма. Трапилося ж, що рабиня одного заможного громадянина впала в блуд з одним юнаком і зачала від нього. Коли ж видно було, що вагітна, питала пані її, з ким згрішила. Не хотіла явити свого любодія, але казала, що чернець юродивий насилував її. Коли ж прийшов старець, за звичаєм, у той дім, сказала йому пані: «Чи добре ти зробив, Симеоне, що насилував рабиню мою і вагітна від тебе?» Старець же засміявся і сказав: «Не переймайся нині, не переймайся, поки не народить дитини, і будеш мати малого Симеона». З того дня почав старець називати ту рабиню своєю жінкою і щодня приходив до неї, приносячи їй чисті хліби, і м'ясо, і рибу, і казав: «Їж, жінко моя, їж». Коли ж прийшов час народжувати, розболівся жінці живіт, і не могла народити до трьох днів, і вже мала померти. Пані ж її мовила до святого: «Помолися, старче, бо жінка твоя не може народити». Він же, граючи і пританцьовучи, казав: «Так мені Куса, так мені Куса, що не вийде дитина з неї, поки не розповість, хто її батько». Почувши те, та, що бідувала від пологів, розповіла правду, що оббрехала невинного ченця. I назвала свого любодія, що з ним впала. Тоді народила дитину й почала мати старця за святого. Інші ж говорили, що сатанинською дією волхвує, юродивий він і біснуватий.

Продовження читайте тут.