Житія святих Житія святих на 2 серппня (20 липня за ст. стилем)

Житіє і чуда святого славного пророка Іллі

Боговидця і ревнителя славного Бога, царів беззаконних викривача, який наставляв людей, що вїдступили від Бога, карав брехливих пророків, дивного чудотворця, якому стихії корилися, його ж небо слухало, великого угодника Божого, який досі в тілі перебуває і перед Другим Христовим Пришестям має прийти, Іллі святого житіє почати хочемо. Замість передмови коротко викладемо діяння, які перед тим були, задля яснішого виявлення його ревности, якою поревнував за Господом Богом. Від початку вибрані Божі люди, які до дванадцяти племен із дванадцяти синів Ізраїлевих примножилися, всі були нероздільні між собою, мали одну раду, одним вождем були керовані, починаючи від Мойсея та Ісуса Навина й інших суддів ізраїльських аж до царів Давида і Соломона. Коли після Соломона прийняв царство син його Ровоам1 і, як молодий, не приймав доброї ради розумних старців, але слухав розбещеної поради подібних собі молодих, почав важким бути для людей Ізраїлевих, обтяжуючи їх надмірними даниною і роботою і караючи ранами і розсіянням. , Тоді десять племен Ізраїлевих відкололося від нього, вибрали собі іншого царя, на ім'я Єровоам. Був же той Єровоам раніше рабом Соломоновим, коли Соломон хотів за якусь провину його убити, він утік до Єгипту і був там до Соломонової смерти. Після Соломонової смерти повернувся. Ті, що відкололися від Ровоама, поставили його над собою за царя Ізраїлевого племени. І був Ровоам, син Соломона, у Єрусалимі, царюючи лише над двома племенами: над Юдиним і Веніяминовим. Єровоам же, раб Соломонів, царював над десятьма племенами Ізраїлевими в оновленому ним граді Сихемі, який був раніше зруйнований. Ті два племена, що залишилися при Соломоновому синові, називалися царством Юдиним. А ті десять племен, що прихилилися до раба Соломонового, називалися царством Ізраїлевим. Проте всі племена Ізраїлеві, хоч і розділені на два царства, одному Богові, що Небо і землю створив, разом служили. I не могли мати іншої церкви, окрім єрусалимської, збудованої за Соломона, ані інших священиків, окрім поставлених від Бога, через те у всі літа із царства Ізраїльського люди ходили великою громадою до Єрусалима на поклоніння із приношенням жертв Господу Богові своєму. Єровоам же, цар Ізраїлевий, те бачивши, подумав собі: «Якщо ці люди завжди будуть так ходити до Єрусалима на поклоніння Богові, то знову захочуть приєднатися до царя свого першого, сина Соломонового, й уб'ють мене». Так думаючи, шукав, як би ізраїльтян від Єрусалима відвернути, щоби туди не ходили, і задумав спершу відвернути їх від Бога. «Неможливо, — казав, — покинути Єрусалим, якщо спершу не покинуть Бога». Знаючи, що той народ легко схилити до ідолопоклоніння і до всілякого нечистого беззаконня, винайшов йому на боговідступництво таку пастку: зробив двох тельців золотих, як же і давні ізраїльтяни, що з Єгипту вийшли, зробили в пустелі золотого тельця2. Наслідуючи тих давніх боговідступників і двох тельців із золота зробивши, беззаконний цар скликав до себе весь ізраїльський народ, показав тих тельців і сказав3: «Ось боги твої, Ізраїлю, що вивели тебе із землі Єгипетської. Не ходіть більше до Єрусалима, цим богам поклоняйтеся». І поставив тих тельців на різних місцях: одного в Бетелі, іншого в Дані, збудувавши їм прекрасні храми. І встановив їм празники, і жертв багато, і жерців. І сам став їхнім жерцем, і звелів на звабу гріхолюбних людей, щоб усіляке беззаконня відбувалося при тих золотолитих тельцеподібних ідолах у нечисті їхні свята. І так нечестивий той цар задля тимчасового царства і сам відпав від Бога, і всі десять племен Ізраїлевих відвернув від Нього. Після того царя й інші царі Ізраїльські того ж ідолопоклонницького нечестя зі всіма своїми людьми трималися. Проте премилосердний Господь не покинув людей, що Його покинули, але шукав їхнього навернення, посилав їм святих своїх пророків, аби викрити їхній блуд і переконати, щоб вибралися з диявольських сітей і знову до благочесного пошанування істинного Бога повернулися. Між іншими пророками різних часів, яких посилав до них, послав був цього, про якого нам слово, великого серед пророків святого Іллю. Про його народження достовірні джерела розповідають так.

Батьківщиною пророка Божого нлі був Гілеадський край4, по той бік Йордану, що межував з Аравією5, град же називався Тішбе, через що і Тішбієм він прозваний. Народився з Ааронового племені, від батька, що називався Саваха. У той час, коли мати народила його, бачив батько Савах білообразних мужів, які бесідували з дитиною, і вогнем її повивали, і полум'я вогненне їсти йому давали, в уста вкладаючи. Те бачивши, батько налякався, пішов до Єрусалима і розповів єреям про те, що бачив. I сказав йому один з єреїв, муж ясновидний, кажучи: «Не бійся, чоловіче, того видіння про дитину твою, але знай, що та дитина буде оселею світла Божої благодаті, і слово його буде, як вогонь, сильне і дієве, і ревність його в Господі, і життя його буде добровгодне Богові, і має судити Тзраїль зброєю і вогнем». Таке про святого Іллю було знамення в його народженні і пророцтво про те, яким має бути, коли прийде у вік дорослого мужа. Вихований був отрок, навчався між священиками, бо був зі священичого племені. I поклався на Бога з юности, полюбив дівственну чистоту й перебував у ній, як ангел Божий, непорочний перед Богом, чистий душею і тілом. Любив же в богомисленні вправлятися, часто виходив у пустельні місця на безмовність і там довго сам до єдиного Бога бесідував гарячою молитвою, як серафим, вогненною до нього палав любов'ю, і сам був Богом люблений, бо Він любить тих, що Його люблять. I милостивих Божих бесід Ілля до себе сподоблявся, і сміливість до Нього за рівноангельське життя своє більшу здобув. I все, що від Божої Доброти просив, приймав, бо знайшов у Нього велику благодать. Чув і бачив, що діються беззаконня в розбещеному нраТлі, царі в богопротивному нечесті перебувають, судді і старці діють неправду, люди служать ідольським мерзотам і у всіляких нечистотах без страху Божого валяються, синів і доньок своїх у жертву бісам приносять. А якщо і є справжні пошановувачі Бога, ті в скруті й гонінні бідують, кривду терплять і смерти зазнають. Через те пророк Божий дуже переживав серцем і плакав, і над загибеллю стількох незліченних людських душ ридав, і через люте гоніння на праведних журився, а найбільше сумував через безчестя, що діялося істинному Богові від нечестивих, і тужив, і сповнювався ревности.

Спершу молився Богові, щоб навернув грішників до покаяння, але тому що Бог потребує від грішника волі до добра, а в затверділих серцем тих людей зовсім не було доброго бажання, пророк просив Бога, щоб покарав їх тимчасовою карою, аби хоч так помудрішали. Але бачив, що Господь до кари нескорий, чоловіколюбний і довготерпеливий, з великої за Ним ревности насмілився просити, щоб йому звелів покарати законопереступних. Можливо, так люди навернуться до покаяння, коли від людини покарані будуть. I не відступив, такими проханнями надокучаючи Богові, доки не отримав бажаного. I прийняв чоловік Божий прохане від прещедрого Бога: не хотів премилостивий Бог, як батько, що дітей любить, засмутити любого слугу свого, що посинівськи Йому служив і не переступав найменшої заповіді Його. Як же Ілля у всьому Йому послушний був, ані в малому чому не засмутив Його ніколи, так і Він почув його прохання і, не засмучуючи його, дав йому прохане.

Царював у той час в Ізраїлі беззаконний цар Ахав, що мав престол свій у Самарії. (Було ж то вже третє місце престолу царства Ізраїльського. Перше було у Сихемі на уділі Єфремовому, друге в Терсі, на уділі Манасії, третє в Самарії, знову на Єфремовому уділі.) Взяв же собі Ахав жінку Єзавель, доньку царя Сидонського, і приніс з нею у Самарію мерзоту сидонську6 — нечистого ідола Ваала, і збудував йому храм у Самарі, і поклонялися йому, наче богові, і цілий Ізраїль до Ваалового поклоніння приводили. І прогнівав той цар Господа Бога Всевишнього понад усіх царів, що були перед ним в Ізраїлі, бо дуже примножив ідолопоклоніння у своєму царстві. Прийшов до того царя пророк Божий Ілля, сповнений ревности в Бозі, і викривав його в блуді, що, Бога Ізраїлевого покинувши, поклоняється бісам і всіх людей із собою тягне до погибелі. Бачивши, що цар не слухає вмовлянь його, додав пророк святий до слів діло, караючи богопротивника і людей його, і мовив7: «Живий Господь, Бог Ізраїлевий, перед яким стою, що не зійде цього року дощ ані роса з неба на землю, хіба словом уст моїх». Те мовивши, пішов зперед лиця Ахавового. І зразу словом пророковим замкнулося небо й настала посуха. За вимовленим словом з уст його ні одна крапля дощу чи роси зверху не впала на землю. За посухою прийшла безплідність землі, і брак їжі, і голод людей: одинбо згрішив цар, а на всіх людей гнів Божий приходить (як же і раніше через одного Давида, що згрішив, бідувало все царство8). Пророк же Божий чекав, щоб навернувся цар ізраїльський Ахав і пізнав свій блуд, аби навернувся покаянням до Бога і розбещених людей навернув із собою на праведну стежку. Але бачив, що, як фараон, в озлобленні перебував й ані не думав покинути нечестя, а ще в більшу глибину зла приходив, гонив і вбивав тих, що служили чесно Богові. Через те продовжив ту кару до другого i третього року. Тоді сповнилося слово першого Боговидця, святого пророка Мойсея, сказане до Ізраїля9: «Хай небо над головою твоєю буде мідне, і земля під тобою залізна». Замкнулосябо небо, земля не мала вологи й не дала плоду свого. Повітря завжди було спекотне, і сонце пекло, щодня налягаючи, пов'яли дерева та квіти, і вся трава земна пов'яла, і загинув всілякий плід земний, і спустіли вертогради, і ниви, і поля. Не оралося ані не сіялося. Ще ж і джерела водні повисихали, і ріки, котрі були малі, і потоки сухими зробилися. А які були великі — у тих зменшилося води. I ціла земля була безводна та суха, і помирали від голоду люди, і худоба, і птахи. Не лише на ізраїльські, а й на навколишні краї та кара пролилася. Коли в граді займається один будинок, біду від вогню приймають і навколишні доми. Так і в піднебесній: один дім Ізраїлевий гнів Божий на себе стягнув, а постраждала вселенна. Не стільки гнівом Божим, як ревністю пророчою було це: вжебо через свою доброту премилосердний чоловіколюбець Господь, бачачи біду людей і зникнення всього живого, хотів послати дощ землі, але не міг, виконуючи волю пророка, щоб не були оманливими слова того, хто мовив: «Живий Господь, що не зійде дощ ані роса на землю, тільки словом уст моїх». Той, що це мовив, такою ревністю за Богом був охоплений, що сам себе не жалів: знавбо, що коли закінчиться на землі їжа, то і йому, як же й іншим людям, також терпіти голод. Проте не зважав на те: булобо йому краще померти з голоду, аніж помилувати грішників, що не каялися, ворожих Богові.

Що ж робить добрий Господь: посилає пророка на місце одне осібне, від людей віддалене, кажучи10: «Іди на схід, і сховайся коло потоку Керіт, перед лицем Йордана, і будеш пити з потоку воду, а крукам я велів тебе годувати». Це зробив Господь і оберігаючи пророка від убивчих рук Єзавелі, і не хочучи заморити його голодом, і щоб привести його до жалю над людьми, що гинуть від голоду i спраги, через приклад крука і Керітського потоку. Природабо крука від інших птахів ненажерливіша: не лише до людей, а й до дітей своїх немилосердний. Колибо родить пташат своїх, зразу покидає, щоб заморити голодом, і деінде відлітає. Промисел же Божий їх годує, посилаючи їм у дзьобики з повітря мухи11. I коли щодня круки велінням Божим прилітали до пророка, приносячи їжу, зранку хліб, увечері м'ясо, промовляв тайними бесідами Бог до серця його: «Поглянь, як ці дикі ворони, лакомі, ненажерливі, людиноненависні, своїми дітьми нехтують, а над твоїм прогодуванням трудяться. Самі голодні, тобі їжу приносять. Ти ж — людина, а над людьми не милосердишся, і не лише людей, а й худобу і птахів заморити хочеш». Також і коли потік висохлий через кілька днів побачив пророк, промовив до нього Бог: «Час уже змилосердитися над мученим творінням і послати на нього дощ, щоб і ти не помер від спраги». Проте ревнитель Божий кріпився, просив Бога, щоб не було дощу, поки не будуть покарані і не будуть знищені із землі вороги Божі. Тому Господь знову дивними способами схиляв раба свого до милосердя: послав його до Сарепти Сидонської, яка не була у володінні царя ізраїльського, до жінки, удови убогої, щоб подумав собі, якої біди завдав не лише багатим і одруженим, а й бідним та вдовам, які не тільки в час голоду, а й у час достатку та надлишку багато разів позбавлені щоденної їжі. Прийшов же пророк до воріт того града, побачив удову, що збирала дрова, не більше двох полінець, бо не мала більше борошна, окрім однієї пригорщі у відрі, і мала якусь краплю олії в глечику. І коли він, голодний, попросив окрайця хліба в неї, а вона про останню убогість свою сповістила і сказала, що останню трапезу з одної пригорщі борошна собі і своїй дитині хоче приготувати, а потім з голоду померти, міг Божий чоловік і тим розчулитися і над усіма вдовами убогими, що з голоду тануть, змилосердитися. Але велика в ньому ревність за Богом перемагала все, не зважала на гинуче творіння, бажаючи прославити Творця й показати всій піднебесній Його всемогутню силу. Мав же в міру своєї віри благодать чудотворення від Бога: примножив борошно та олію в домі удовиці так, що не закінчувалися, і годувала вона його, поки не минув час голоду. I сина її, коли помер, воскресив молитвою і трикратним на нього подихом, про що в Божественному Писанні сказаноа. Написано і про воскреслого того удовиного сина, що ім'я йому було Йона. Коли він дійшов віку, сподобився пророчого дару, і в Ніневію від Бога був посланий проповідувати покаяння, у морі ж кит його проковтнув, і через три дні Йона з кита вийшов — став прообразом триденного Христового воскресення, як же в пророчій його книзі і в житії його викладено просторо.

Коли минуло три бездощових і голодних роки, преблагий Бог, бачачи, що зникає від голоду Його творіння, зрушився на милосердя і сказав до раба свого Іллі13: «Іди до Ахава, хочубо помилувати діло рук моїх і дати словом уст твоїх дощ висохлій землі, і напоїти її, і плідною її зробити, вжебо й Ахав до покаяння схиляється, і шукає тебе, і має тебе послухати, що звелиш йому». Вийшов тому пророк із Сарепти Сидонської, пішов до Самарії, стольного града царства Ізраїльського. Був же в царя Ахава домоурядник, на ім'я Авдій14, муж богобоязливий, і вірно йому служив, він сховав був сто пророків Господніх від меча Єзавелі, у двох печерах по п'ятдесят, і годував їх хлібом і водою. Того домоурядника свого цар Ахав (перед приходом до нього Іллі) до себе прикликав, послав його шукати при висохлих водних потоках трави, щоб прогодувати коней, яких небагато зосталося, й іншу худобу. Коли Авдій вийшов із града, зустрів святого пророка Іллю, і поклонився йому до землі, і сказав, що в цілому своєму царстві Ахав старанно шукав його. І сказав Ілля святий Авдієві: «Іди скажи панові своєму: ось я, Ілля, іду до нього». Авдій же відмовлявся, кажучи: «Боюся, що, коли відійду від тебе, Дух Господній забере тебе в інший край, і я опинюся з неправдою перед паном моїм, і розгнівається та вб'є мене». І сказав Ілля святий: «Живий Господь сил, перед яким стою, що нині покажуся Ахаву». Пішов тому Авдій, сповістив царя, і поспішив цар вийти назустріч Чоловікові Божому. І, коли зустрів його, зразу зі злости, що таїлася в ньому, посмів сказати до нього жорстоке слово: «Чи ти той, хто розбещує Ізраїль?» Пророк же Божий безстрашно відповідав йому: «Не я розбещую Ізраїль, але ти i дім батька твого, покинувши Господа, Бога вашого, i пішовши за нечистим Ваалом». Тоді пророк Божий, тому що мав у собі силу божественної допомоги, почав із владою наказувати цареві: «Нині пославши, збери до мене всі десять племен Ізраїлевих на гору Кармель, і приведи чотириста п'ятдесят безсоромних Ваалових пророків, ще ж і других чотириста п'ятдесят мерзенних пророків, що приносять жертву іншим нечистим ідолам на горах високих і в гаях, усіх, що їдять трапезу Єзавелі, і хай змагаються зі мною про Бога. I побачимо, котрий Бог істинний». I зразу цар послав у всю землю Ізраїльську, зібрав незліченну кількість людей, і всіх нечистих пророків, і жерців скликав на Кармельську гору, і сам туди пішов. Тоді ревнитель Божий Ілля, ставши перед усіма, сказав до царя і до всього ізраїльського народу: «Доки будете кульгати на обидві ваші ноги? Якщо Господь Бог, який вивів вас міцною рукою із землі Єгипетської, є Богом, то чому не йдете услід Йому? Якщо ж Ваал бог ваш, то йдіть за ним». На ці його слова люди мовчали, відповісти нічого не могли: усіхбо, що були ізраїльтянами, викривала совість у їхньому блуді. Сказав пророк: «Ось нині пізнайте істинного Бога, вчиніть те, що наказую вам. Бачите мене — єдиного пророка Господнього, що залишився у цілому Ізраїлі, усіх інших ви повбивали. Бачите тут і пророків Ваалових так багато. Дайте тому нам двох тельців на жертви: мені одного, а жерцям Вааловим другого, не давайте ж нам вогню. На чиюбо жертву спаде вогонь з неба і спалить її, того Бог істинний, і всі поклонитеся тому Богові, а противники нехай зазнають смерти». Те чуючи, всі люди похвалили суд пророка Божого і сказали: «Хай буде так! Добре це слово!» Коли ж привели посеред собору двох тельців, сказав святий Ілля до безсоромних пророків Ваалових: «Виберіть собі одного тельця і зробіть ви спочатку жертву, бо вас більше, я ж один пізніше вчиню. Покладіть на дрова тельця, вогню не розпалюйте, але моліться до бога вашого Ваала, щоб згори послав вогонь і запалив жерву». Зробили так безсоромні пророки, кинули жереб, взяли собі тельця, і зробили вівтар, і дров багато наклали, зарізали тельця і поділили його на частини, і поклали на вівтар і на дрова, і почали молитися до Ваала свого, щоб послав вогонь на жертву їхню, і прикликали його ім'я з ранку до полудня: «Послухай нас, Ваале, послухай нас!» I не було ні слуху ні духу. I бігали навколо жертовника свого. Коли ж було полудне, почав насміхатися з них пророк Божий Ілля і мовив: «Кличте голосно, щоб почув вас бог ваш, бо, певно, нині відпочиває, чи щось інше робить, чи бесідує з кимось іншим, або бенкетує, або заснув. Кричіть голосно, аби збудити його». I кричали ті лжепророки голосом великим, і різалися ножами, за звичаєм своїм, інші ж билися бичами до пролиття своєї крови. Коли ж минуло полудне і настав вечір і безсоромні жерці нічого не досягли, сказав їм святий Ілля Тешбій: «Замовкніть вже і припиніть, часбо вже моїй жертві бути». I замовкли вааліти, і сказав Ілля до людей: «Підійдіть до мене». I приступили всі люди до нього, і взяв дванадцять каменів за числом дванадцяти колін ізраїлевих, і поклав їх у вівтар Господній, і поклав дрова на вівтар, і розрізав на частини тельця, поклав на дрова, і викопав рів навколо вівтаря, і звелів людям, взявши чотири відра, лити воду на жертву і на дрова, і зробили так. I сказав: «Подвоїть». I подвоїли. I мовив: «Збільшіть утроє». I потроїли. I розійшлася вода навколо вівтаря, і рів наповнився водою, і скликнув Ілля до Бога, дивлячись на небо, і мовив: «Господи, Боже Авраама, й Каака, і Якова, послухай нині мене, раба Твого, і зішли згори вогонь на жертву цю! Послухай мене, Господи, послухай мене вогнем, щоб навернулися серця людей цих до Тебе». I спав вогонь від Господа з неба, і поїв все спалюване: і дрова, і камінь, і землю, і воду, що була в рові, — все попалив вогонь. I попадали люди всі ниць на землю, взиваючи: «Справді Господь той є Бог один, і нема іншого Бога, окрім Нього». I сказав Ілля до людей: «Спіймайте пророків Ваалових, щоб ні один з них не втік». I взяли люди всіх тих нечистих пророків, і повів їх Ілля святий на потік Кішон, що водною течією у велике море впадав, і своєю рукою там заколов їх, і нечисті їхні трупи вкинув у воду, щоб не оскернилася від них земля ані не пошкодилося повітря їхнім смородом. Після того сказав святий Ілля цареві Ахаву, щоб скоро їв і пив і запрягав колісницю, аби рушати в дорогу: маєбо дощ великий зійти і все намочити. Сів же Ахав їсти і пити, Ілля ж зійшов на гору Кармель і схилився до землі, поклав лице своє між колінами своїми, молився до Бога за зішестя дощу на землю. I зразу молитвою його, наче ключем, відчинилося небо, і зійшов дощ великий, і намочив всіх, і спраглу землю напоїв щедро. Тоді Ахавцар пізнав свій блуд, плакав над гріхами своїми, йшов шляхом у Самарію. Ілля ж святий, підперезавшись, рушив пішки перед Ахавом, радіючи в Господі, Бозі своїм.

Про те все довідавшись, погана цариця Ахавова Єзавель сповнилася гніву і люті через страту своїх безсоромних пророків і послала до святого нлі, присягаючи своїми богами15, що завтра в ту саму годину, коли повбивав Ваалових пророків, вона його уб'є. I злякався Ілля святий смерти, як людина, що підвладна природній немочі, за сказаним16: «Ілля був такий самий чоловік, як ми». I втік зі страху перед Єзавеллю до Версавії, землі Юдиної, і пішов у пустелю самодин. !шов пустелею день, сів спочити під ялівцем, сумний був, просив у Бога смерти для себе, кажучи: «Господи, досить мені, що досі я живу на землі, візьми вже нині від мене душу мою. Хіба я кращий від батьків моїх». Це говорив пророк не як той, що стомився від гоніння, але як ревнитель Божий, не терплячи людського зла, і безчестя Божого, й ображання пресвятого імени Господнього. I легше йому було прийняти смерть, аніж чути й бачити беззаконних людей, що зневажають і відкидають Бога, Творця свого. Так помолившись, ліг і заснув під деревом. I ось ангел Господній торкнувся його, кажучи: «Встань і їж». I збудився Ілля, побачив у своєму узголов'ї теплу паляницю і горнець води, і, вставши, їв і пив, і знову заснув. I знову ангел Господній вдруге торкнувся його, кажучи: «Встань і їж, бо далека тобі дорога». I, вставши, їв і пив. I йшов, зміцнений тою їжею, сорок днів і сорок ночей до гори Божої Хорив, і перебував там у печері, і був співбесідником там спочатку ангелові, а тоді самому Господові Богові, який явився йому в тонкому вітрі, що тихо дихав по світлому повітрі. Коли ж наблизився до нього Господь, йшло перед Ним страшне знамення приходу Його. Спочатку була буря велика, що перевертала горби i розбивала каміння, потім йшов вогонь, але не було у вогні Господа. А після вогню був голос тонкого світла — і тут був Господь. I було, що почув Ілля прихід Господній, покрив лице своїм плащем, і вийшов, став перед вертепом, і чув Господа, який промовляв до нього: «Що ти тут робиш, Ілле?» Він же відповів: «Ревно ревную по Тобі, Господи Вседержителю, бо покинули Твій заповіт сини Ізраїля, і вівтарі Твої поруйнували, і пророків Твоїх повбивали зброєю, і залишився я один, і шукають душі моєї, щоб забрати її». Господь же, утішаючи його в печалі, сповістив, що не весь Ізраїль відступив від Нього, але має сім тисяч таємних рабів своїх, які не схилили свого коліна перед Ваалом. Сповістив і про скору погибель Ахава, і Єзавелі, і цілого їхнього дому. І звелів одного мужа знатного, на ім'я Єгу, проректи на Ізраїльське царство, і він має винищити все плем'я Ахавове. Ще ж і Єлисея звелів помазати на пророка. Так утішивши свого раба, пішов від нього, а угодник Божий, за велінням Господнім, пішов звідти, і знайшов Єлисея, сина Асафата, що орав землю дванадцятьма парами волів, і поклав на нього плащ свій, і сказав йому про волю Господа, і нарік його бути пророком, й услід за собою іти звелів. Єлисей же сказав йому: «Прошу тебе, відпусти мене на короткий час, щоб я поцілував батька свого, і матір мою, і піду вслід за тобою». І не боронив йому Ілля святий. Він же пішов, поцілував батька й матір, зарізав одну пару волів, якими орав, влаштував гостину для сусідів і родичів, і пішов услід за Іллею святим, і став йому слугою та учнем, ідучи туди, куди той ішов.

Тим часом Ахав, цар, керований своєю жінкою Єзавеллю17, до попередніх своїх беззаконь додав ще й таке. Виноградник одного ізраїльтянина, на ім'я Навот, був при обійсті царя Ахава в Самарії. І сказав Ахав до Навота, кажучи: «Дай мені виноградник твій, хай буде мені городом для зілля, бо близько до мого дому. Я ж дам тобі інший виноградник, кращий від цього. Якщо ж не захочеш, то дам тобі срібло за твій виноградник». Відповів Навот: «Не буде мені цього від Господа, Бога мого, щоб віддав я спадок батьків моїх тобі». І прийшов Ахав у дім свій збентежений і ображений словами Навота, і не їв хліба зі смутку. Єзавель же, довідавшись про причину його печалі, посміялася з нього, кажучи: «Чи така твоя влада, царю Тзраїля, що з одним чоловіком ти не маєш сили зробити за волею своєю? Але припини сумувати, і з'їж хліба, і почекай трохи, я ж сама дам тобі в руки виноградник Навота». Те мовивши, написала наказ від імени царя до старших громадян ізраїльських і царською печаттю засвідчила. Було ж написано, щоб провину неправедну поклали на Навота, наче він злословив на Бога і царя, і, псевдосвідків приставивши, щоб побили його камінням за градом. I сталося те неправедне вбивство, за велінням беззаконним, і помер невинний Навот. Сказала Єзавель до Ахава: «Нині успадкуй виноградник Навота без срібла, вжебо він неживий». Почув Ахав про убивство Навота, трохи засмутився, тоді пішов забрати той виноградник. Зустрів його в дорозі, за велінням Божим, святий пророк Ілля і мовив йому: «Тому що ти убив невинного Навота і забрав його виноградник, говорить Господь: «На якому місці лизали пси кров Навота, на тому і твою кров пси лизатимуть. Також і жінку твою Єзавель з'їдять пси, і цілий дім твій буде винищено». Ахав же, чуючи ті слова, плакав, і скинув одяг свій царський, одягнувся у веретище і постив. I стільки змогло те мале його покаяння перед Господом, що тимчасова та кара на дім його відклалася, щоб сповнитися після його смерти.

Сказавбо Господь до пророка свого Ілля «Тому що Ахав смирився, не наведу зла у дні його на дім його, але у дні сина його». Після того прожив Ахав три роки, і убитий був на війні, і колісницею везений до Самарії. Кров же його під колісницю текла, лизали її пси, за словом Божого пророка. Також і про Єзавель, і про цілий дім Ахава провіщене збулося свого часу, вже після піднесення святого Іллк

Після смерти Ахава став царем син його Ахазія18. I як же престолу батькового, так і нечестя його став наступником: слухавбо окаянної матері своєї Єзавелі, служачи нечистому Ваалу жертвами та поклонінням. I розгнівав Господа, Бога нраьлевого, дуже19. Випадково впав з вікна своєї світлиці, і розхворівся дуже, і послав послів до нечистого бога Ваала, більше ж до біса, що в ідолі Вааловому перебував і брехливі відповіді подавав тим, що його питали. До нього послав спитати про своє здоров'я, чи встане з ложа хвороби. Коли йшли посли Ахазії до Ваала, пророк Божий Ілля, вєлінням Господнім, зустрів їх на дорозі й мовив до них: «Хіба нема Бога в Ізраїля, що ви йдете питати нечистого Ваала? Повертайтеся, скажіть цареві, який вас послав: «Так говорить Господь: «Не маєш стати з ложа, на якому ліг, але на ньому маєш померти». Вони ж повернулися, переказали слова ті хворому цареві, і спитав їх цар, яким був муж, що сказав їм ті слова. Вони ж мовили: «Муж був у волохатій одежі, і пояс ремінний на стані його». I сказав цар: «Це Ілля Тешбій». I послав старійшину п'ятдесятника і п'ятдесят мужів з ним, аби взяли Іллю і привели до нього. Ті ж пішли, знайшли його на горі Кармель, бо там найбільше звик перебувати. Бачили ж, що сидить він на вершку гори, і сказав до нього півсотник: «Чоловіче Божий, зійди сюди, велить тобі цар, щоб ти йшов до нього». І відповів святий Ілля півсотникові: «Якщо я чоловік Божий, то нехай зійде вогонь з небес і пожере тебе і п'ятдесят мужів твоїх». І зразу впав вогонь з неба і спопелив їх. І знову послав цар іншого півсотника з таким же числом мужів, і їм те саме було: вогонь з неба впав і пожер їх. Знову ж послав цар і третього півсотника з п'ятдесятьма мужами. Той же, довідавшись, що було з тими, кого раніше посилали, прийшов до святого Іллі зі страхом і смиренням, і поклонився на колінах перед ним, і просив його, кажучи: «Чоловіче Божий, ось душа моя готова перед тобою і душі рабів твоїх цих, що зі мною. Помилуй нас, не своєю волею ми прийшли, , але послані, і не губи нас вогнем, як же посланців перед нами». І пожалів пророк тих, що прийшли зі смиренням, той, хто не пожалів тих, що раніше приходили з гордістю і владою і хотіли взяти його і вести безчесно, як полоненого. Було ж веління Господнє святому Іллі йти з цими третіми до царя без страху і сказати йому ті слова, які спершу говорив. Встав тому чоловік Божий, пішов з півсотником і з мужами його, прийшов до царя і сказав йому: «Так каже Господь: тому що посилав ти питати Ваала про життя своє, наче нема Бога в Ізраїля, якого б ти міг спитати, тому не маєш встати з ложа, на якому лежиш, але смертю помреш». І помер Ахазія за словом Господнім, сказаним устами пророчими. Після Ахазії прийняв ізраїльське царство Йорам, брат його, бо Ахазія не мав сина. На цьому Йорамі закінчився дім Ахава, винищений був Божим гнівом у дні святого Єлисеяпророка, як же і в житії його написано
.
Коли ж наблизився час, що Господь хотів взяти до себе Іллю живого з тілом21, ішов святий Ілля з Єлисеєм з Гілгалу, так називалося місто, у Бетелград. Знав же через одкровення Боже, що зближається його вознесення. Хотів залишити Єлисея в Гілгалі, смиренномудро втаюючи від нього прославлення, яке має мати від Бога. І сказав до Єлисея: «Сиди тут, бо Господь послав мене в Бетел». Єлисей святий також, одкровенням Божим, знав, що має бути, тож відповів: «Живий Господь і жива душа твоя, що не покину тебе». І прийшли обидва в Бетел. Сини ж пророчі, які в Бетелі перебували, підійшли осібно до Єлисея і сказали: «Чи ти розумієш, як забере Господь пана твого поверх голови твоєї від тебе?» Відповів Єлисей: «Розумію і я, але мовчіть». Після того сказав йому святий Ілля: «Ти сиди тут, мене ж послав Господь у Єрихон». І сказав Єлисей: «Живий Господь і жива душа твоя, що не покину тебе». І прийшли обидва до Єрихону. І наблизилися сини пророчі, що в Єрихоні, до Єлисея і казали йому: «Чи розумієш, як нині візьме Господь пана твого поверх голови твоєї від тебе?» Відповів Єлисей: «Я розумію, мовчіть». І знову святий Ілля сказав до Єлисея: «Сиди тут, бо Господь послав мене до Йордану». І сказав Єлисей: «Живий Господь і жива душа твоя, що не відступлю від тебе». І пішли обидва. І з синів пророчих п'ятдесят мужів ішли вслід за ними здалеку. Коли ж обидва святі пророки прийшли до Йордану, взяв Ілля свій плащ і, згорнувши його, вдарив ним до води, і розступилася вода, і пройшли обидва по сухому. Коли ж вони перейшли Йордан, сказав Ілля до Єлисея: «Проси від мене, що маю тобі зробити, перед тим як взятий буду від тебе». І сказав Єлисей: «Прошу, хай буде дух, що в тобі, подвійно в мені». І сказав Ілля: «Важке ти просиш, проте, коли побачиш, як відійду від тебе, буде тобі так. Коли ж не побачиш, не має тобі цього бути».

І йшли вони і говорили, як раптом з'явилася вогненна колісниця і коні вогненні, і розділили обох, і взятий був Ілля, наче вихором, на небо. Єлисей же, дивлячись, кричав: «Отче, отче, колісниця Ізраїлева i коні її!» (наче кажучи: ти, о отче, був цілою силою Ізраїлевою, більше помагав своєю молитвою і ревністю Ізраїльському царству, аніж велика кількість ратних колісниць й озброєних вершників). І не бачив його більше Єлисей, і схопився за ризи свої, і роздер їх, журячись. І впав на нього згори плащ Іллі. Єлисей, його взявши, став на березі Йордану і розділив ним, як же Ілля, води, і перейшов по сухому, і був спадкоємцем благодаті, яка діяла в його учителі. Святий же пророк Божий Ілля вогненною колісницею взятий був з тілом. Живий аж донині у тілі, бережений Богом у поселеннях райських. Бачили ж його в час Переображення Господнього на Таворі три апостоли, і знову видно його буде для тілесних смертних людей перед другим Господнім Приходом на землю. І той, хто раніше уникнув меча Єзавелі, постраждає в той час від меча антихриста. І вже не лише як пророк, але і як мученик у лику святих більшої чести і слави сподобиться від справедливого Бога, що дає винагороди, у трьох особах одного, Отця, і Сина, і Святого Духа, Йому ж честь і слава нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.

Це про святого Іллюпророка зі Святого Письма зібрано скорочено, хто ж хоче, хай прочитає більше у книгах Царських першій і Другій. Про погану Єзавель — як, за словом чоловіка Божого, загинула, пожерта псами, Дивися в Другій книзі Царств у главі 9. Ще ж про святого Іллю у Святому Письмі , сказано, що після свого вознесення написав з раю лист До Йорама, царя ЮДи (не До ізраїльського царя Йорама, сина Ахава, але До єрусалимського Йорама, сина Йосафата), викриваючи його в беззаконнях і про погану кончину йому пророкуючи. Дивися про те у Другій книзі Хроніки, у главі 21ій. Із тлумачів Деякі Думають, що послання те було у Дев’ятий рік після вознесення Іллі До раю.

У той же День пам’ять препоДобного Аврамія Галицького, що у Великоросії.