Понедельник 01.06.2020 02:29
Menu

Житія святих на 9 травня (26 квітня за ст. стилем)

09.05.2020
82
0

Житіє святого отця нашого Стефана, єпископа Пермського, нового чудотворця

Також цього дня відзначають: Страждання святого священомученика Василія, єпископа Амасійського

Преподобний отець наш Стефан родом був руський, мовою слов'янин, із краю північного, що називався Двинським, із града, що називався Устюга, батьків знатних: син одного мужа, вірного христолюбця на ім'я Симеон, одного з клириків соборної церкви Пресвятої Богородиці, що на Устюзі, і матері, також християнки, що називалася Марія. І ще дитиною відданий був у науку книжну, у якій мав успіхи добрі: швидко запам'ятовував, скоро вчився, що до року і канонархати зміг, і навчився Божественного Писання, і став читцем у соборній церкві, перевищив багатьох ровесників у роді своєму швидким розумом і розумінням, і встигав більше від инших розумом і благодаттю. До дітей, що бавилися, не приєднувався, не спілкувався з тими, що в пусте поспішали і марне гонили, ані не бував із бунтівливими і розбещеними, але в Божому славослов'ї лише вправлявся, розуміти Писання Святе намагався, і книгам весь віддався, зростаючи у дівстві, і чистоті, і цноті, багато прочитав книг Старого Завіту і Нової Благодаті. І, роздивившись на суєту життя цього тимчасового, яке, наче бистрина річна, протікає і, наче цвіт рослин, в'яне, розпалився любов'ю Божою, що ніколи не опадає, і постригся в монаший чин у граді Ростові, у монастирі святого Григорія Богослова, поблизу єпископії, бо тут було книг багато, а він любив завжди читанню віддаватися. І добре трудився в чернечому житті, подвизався постом, молитвою, сльозами, чистотою, смиренням, повстримністю, терпінням, незлостивістю, послухом, любов'ю й иншими чеснотами, і багато наслідували його богоугодне життя. Навчався в законі Господньому вдень і вночі і з книг збирав користь, написав своєю рукою книг багато, що й до сьогодні про його богомислення і працьовитість свідчать. За таке добродійне своє життя поставлений був блаженний Стефан дияконом від вищезгаданого Арсенія, єпископа Ростовського. Тоді, через декілька літ, коли переставився митрополит усієї Руси Олексій святий, а після нього Михаїл, на прізвисько Митян, престол прийняв, його велінням хіротонізований був цей блаженний Стефан на пресвітерство від Герасима, єпископа Коломенського. Чув же про землю Пермську, що не просвітлена святим хрещенням, але належить вповні язичницькому ідолопоклонінню, сповнена чарів, і ворожби, і всілякого нечистого бісівського служіння. Про те довідавшись, що та земля терням і куколем ідолобісся заросла, ще ніхто не сіяв у ній Божого слова насіння, ані апостольська проповідь туди не доходила, ані світло правди не світило людям тим, але була в пітьмі незнання істинного Бога і в тіні смертної вічної згуби, сповнився ревности за Господом Богом й охоплений був безмірним бажанням, щоб, наслідуючи апостолів святих, іти в Пермську землю, проповідувати Христа і рятувати душі людські від загибелі, виводячи їх із пітьми на світло істинного пізнання Бога, всього творіння Творця. Пермська ж та земля віддавна у володінні Московської держави була, тому спершу навчився добре пермської мови, тоді, Бог його нарозумив, винайшов письмо незнане і склав азбуку пермської мови, достатню, аби скласти грамоту пермську і книжне писання, і переклав декілька руських слов'янських книг на мову пермську. Після цього, більшого розуму шукаючи, навчився і грецької мови, читання і розуміння книг грецьких, й умів книги трьома мовами добре: руською, грецькою і пермською. Тоді днем за днем росло і більше примножувалося в ньому божественне те бажання іти проповідувати в Пермію, багато про те з постом і сльозами молився до Бога, щоб за своєю доброю волею влаштував путь його. І пішов спершу до вищезгаданого єпископа Коломенського Герасима, який був тоді в Москві намісником митрополії Руської без митрополита. І відкрив йому думку свою, і бажання серця свого велике розповів, аби невірним проповідувати й або навернути їх до Христа Бога, або самому від них постраждати й покласти голову свою за Спасителя нашого, аби сповнилося слово апостола, який каже: "Вам дарувалося в Христі не лише у Нього вірити, але і за Нього страждати». І просив Стефан блаженний від єпископа благословення в путь намірену. Той же здивувався такому його до Христа прагненню і спасення душ людських бажанню і, пізнавши Божий у ньому на те діло поклик і Духа Святого дію, прославив Владику Христа і благословив Стефана блаженного. Давши йому з мощів святих, і антимінси, і миро святе, й инше потрібне для освячення церкви, відпустив з миром. Взяв же преподобний і грамоти з Москви, і пішов новий апостол у Пермську землю, де ж не ходили добрі ноги учнів Христових, не дійшло слово і проповідь святих апостолів, де ані сліду не було богорозуміння і богошанування, ані ім'я Боже не називалося, але все було безбожне і пітьмою крайнього безумства й осліплення потьмарене. Досягнувши тої землі, пролив належні до Господа молитви і почав, як вівця посеред вовків, посеред роду бунтівливого і розбещеного ходити й проповідувати Христа, істинного Бога, і вчити християнської віри, щоб вірили в Того, хто створив небо, і землю, і все творіння видиме і невидиме. Деякі-бо, чувши його проповідь, спершу дивувалися його новому ученню, тоді помалу починали пізнавати істину, і приймали святу віру, і хрестилися, і трималися Божого раба, училися і наставлялися від нього на путь спасення. Більше ж таких було, що навіть слухати його не хотіли, а шкоди йому чинили багато. Одні-бо насміхалися з нього, инші ж словами образливими дошкуляли, а инші з палицями нападали, щоб убити його. Инші ж спалити його хотіли, храбузиння і солому збирали на вогонь, але правиця Божа покривала його, захищала раба свого від убивчих рук смерти задля більшого прославлення Імени свого святого. Переконавши й охрестивши стільки душ і спочатку мале стадо словесних овець Христових приведених зібравши, побудував церкву гарну на місці, що було поблизу гирла ріки Віми, притоки більшої ріки Вичегди, де пізніше збудовано обитель і названо єпископією. Церкву ж ту освятив в ім'я Пречистої Богородиці, чесного і славного її Благовіщення — на початок хрещення землі Пермської, що й благовіщенням початку нашого спасення було. І молився в церкві тій щодня і щоночі про навернення людей невірних, зі сльозами кажучи: «Збери, Господи, людей своїх розгублених, овець заблукалих, і введи до Церкви святої Твоєї, і зарахуй їх до вибраного свого стада». Не переставав же апостольськи учити їх, завжди наказуючи і просячи, відвертаючи від блуду і наставляючи їх на шлях праведний. Але потьмарені люди нелегко вірили словам його, більше ж гнівалися на нього і ненавиділи його, що старався благодіяти душам їхнім. Одного дня раб Божий Стефан помолився до Господа, пішов на місце, де відома кумирниця збудована була, і запалив її, і згоріла з ідолами, нікого ж з ідолослужителів не було, щоб загасити її. А святий, не втікаючи, сів біля згоряючої на попіл кумирниці тої, чекаючи, що йому має бути від невірних. Ідолопоклонники ж, довідавшись про горіння кумирниці своєї, збіглися до неї зі сокирами і палицями. І побачивши, що вже впала і догоряла, і святого Стефана, що там сидів, кинулися на нього гнівно з криком великим, безчинними голосами викрикаючи й обступивши його звідусіль, сокирами й палицями хотіли убити його. Святий же нічого їм всупереч не казав, підніс руки свої на молитву, готуючись помирати, і зі сльозами до Бога взиваючи: «У руки Твої, Господи, передаю дух мій, покрий мене крилами Твоєї благости». І зразу народ той дикий змінив лють свою звірячу на лагідність овечу, і лишився цілим угодник Божий, не зранений ані не вдарений ні від кого. Одні-бо лагідністю його були переможені, одні влади московської боялися, не сміли згубити чоловіка, який з Москви до них прийшов, а найбільше зупинені і стримані були силою Бога, що не дає жезла грішних на жереб своїх праведних. Став же блаженний Стефан на місці нарочитім, почав промовляти до люду невірного, кажучи: «О люди! Коли відступите від зваби бісівської, щоб уникнути суду і вогню вічного? Для чого поклоняєтеся ідолам і називаєте їх богами вашими? Вони є ділом рук ваших, і якщо й уста мають, проте не говорять, вуха мають — і нічого не чують, очі мають, але не бачать, ані не вдихають ніздрями, не торкаються руками, ані ногами не ходять, не проголошують гортанями своїми, не приймають жертв, що їм приносите, не їдять, не п'ють, не помагають нікому — ось-бо ані собі не помогли, згоріли вогнем і в попіл перетворилися. Якби були богами, то чому не загасили вогненної сили, не втекли з полум'я, не сказали нічого супротивного тому, хто палив їх, ані не вчинили йому якоїсь помсти? Як-бо може зробити щось дерево бездушне? А ви поклоняєтеся їм, німим, сліпим, глухим, бездушним, ділу рук ваших. Усвідомте блуд ваш і звабу й покиньте ту згубну суєту, пізнайте ж єдиного істинного Бога, в якого ж християни вірять, до Нього приступіть і просвітіться, Він бо є Тим, хто утвердив небо, заснував землю, утримує все живе й керує всім світом, усе бачить і все чує, і кожну потребу знає, і про всіх думає, усім є помічником і охоронцем, і нема иншого Бога, окрім того. Тому ж, о мужі пермські, брати, і отці, і діти, послухайте мене, бо добра вам хочу, і повірте в Господа нашого Ісуса Христа, якого я проповідую. Кажу-бо вам правду, що коли повірите й охреститеся, спасенні будете й отримаєте Небесне Царство. Якщо ж не ймете віри і не охреститеся, осуджені будете на муку вічну». Те й більше він говорив і вчив, багатьох переконував — і вірити починали, і до хрещення приступали, і примножувалося число вірних день за днем, і росла церква Христова в Пермії. Преподобний же Стефан, де бачив багато зібраних людей невірних, приходив туди і, ставши посеред них, учив. Часом же вони зі старцями своїми, і з волхвами, і з усіма найвідомішими мужами, зібравшись, приходили до преподобного і сперечалися з ним про віру, і у всьому були переможені благочестям уст його. А найбільше приходили невірні перм'яни до новоствореної церкви — не задля молитви ані заради спасення, але бачити хотіли красу будівлі церковної, і красу всередині церкви, чого ніколи не бачили, і дивувалися, споглядаючи прикраси святого храму. Відходячи ж, говорили один до одного: «Великим є, як же бачимо, Бог християнський, більший від богів наших». Часом же, зібравшись, радилися між собою, кажучи: «Якщо не накладемо йому рани і не проженемо його від себе, то весь край наш наповнить ученням своїм і зруйнує древні храми, і жертовники богів наших, не можемо-бо словами з ним змагатися, хіба насилу проженемо його звідси». Инші казали: «Як його бити і прогнати, коли прийшов з Москви і має грамоти?» Инші казали: «Якби він почав бій, у той час добре нам було б його бити. Однак поганий має звичай — не починає бійки, але від нас чекає, щоб ми почали його швидше бити, аби мати на нас причину скарги до Москви. Якщо б він посмів когось з нас ударити, в ту годину розшматували б ми його і мали б оправдання, що він напав на нас. Але тому, що він нам, які його ображають, нічого гнівного супроти не говорить, не докоряє, не ображає, але з покорою все терпить, тому не відаємо, що маємо йому зробити». Так багато радившись і нічого не вирішивши, розходилися, і сповнювалося слово написане: «Якщо раду радите — зруйнує її Господь». І було видно, як розділилися пермські люди надвоє: одні були християнами новоохрещеними, инші ж — ідолопоклонниками; і ненавиділи невірні вірних, ображали ж, і насміхалися, і дошкуляли, напасті й кривди їм робили, не даючи християнам мирно жити. Через те преподобний Стефан болів серцем дуже, бачачи, як вірних кривдять невірні, і часто за те вдень і вночі молився зі сльозами до людинолюбця Бога, аби захищав новозібране стадо божественним своїм покровом, нечестивих же щоб всесильною своєю рукою забрав із диявольських сітей і привів до пізнання істини. Тоді людинолюбець Бог, бажаючи всім до спасення і до розуму правдивого прийти, бачачи труди й терпіння угодника свого і чуючи його ненастанні зі сльозами молитви, благозволив Пермській землі охрещеній бути світлом святої віри. І послав народові тому духа розчулення, як же колись тим, що Петрову проповідь слухали, про що написано в Діяннях Апостольських: «Ті, що слухали, розчулилися серцем і сказали до Петра та до инших апостолів: «Що робити нам, мужі-брати?» Зібралося багато пермського люду, старих і молодих, великих і малих, говорили між собою: «Чи бачите, браття, чоловіка цього, що з Руси прийшов? Чи чуєте слова його? Бачите терпіння його? Чи розумієте щедру його до нас любов? Ось у якій скруті перебуває і не відходить звідси. Які від нас прийняв образи, і приниження, і кривду, а він за те не прогнівався на нас, і ні одному з нас не сказав жодного злого слова, ані не свариться з нами, не б'ється, не має ніякого зла на нас, а лагідно і незлостиво все терпить, ще ж і радіє через завдані йому від нас образи, не перестає розповідати нам про Царство Небесне, і муку вічну, і винагороду кожному за ділами, і повчає нас завжди, як вирятуватися від мук й отримати Царство. І якщо б не було правдою те, що говорить, не терпів би й не трудився стільки. Справді є рабом великого й живого Бога, якого проповідує, який Небо і землю створив, добрим царство, а злим муку приготував, а які він говорить слова — усі правда. Ходімо до нього, просімо його, щоб досконало навчив нас віри своєї і зробив нас християнами».

І йшли в кількості великій чоловіки, і жінки, і діти. Преподобний же Стефан, бачивши, що стільки людей іде до Христа Бога, невимовної радости сповнився, і з радости сльози з очей пролив, і дяку невимовну возсилав людинолюбному Владиці, що не хоче смерти грішних. І зустрів їх, наче батько дітей, прелюб'язно, і відкрив богонатхненні свої уста, учив їх довго про всі святої віри таїнства. Бог же відкрив їм ум, аби розуміти сказане від святого учителя, і з любов'ю приймали слова його, і хрещення просили. Він же хрестив їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Й охрещена була земля Пермська благодаттю Божою, трудами ж і молитвами преподобного Стефана. Новоохрещені люди розбивали ідолів, що в них були в домах, і на площах, і на шляхах, і по лісах, і в дібровах, і капища руйнували, а найбільше сам Стефан блаженний в тому трудився, ходячи всюди й ідолів сокирою рубаючи і вогнем спалюючи разом з дарами, що приносили їм нечестиві. Був-бо звичай у пермців невірних приносити ідолам своїм соболів, куниць, горностаїв, ласок, бобрів, лисиць, ведмедів, рисів й инше тому подібне з ловів своїх, і вішали те на ідолах чи при ідолах. Ще ж і хустками найкращими зверху накривали своїх кумирів, і пеленами обвивали, і ніхто ж із тих дарів, що принесені ідолам, не смів нічого взяти, бо якби хтось посмів торкнутися до чогось із названого, зразу дією бісівською падав у люту хворобу — скорчений і зломлений від демонської сили стражав. Наслідувач же Божий Стефан не боявся тої неприязної сили, збирав усе, принесене в дар ідолам. І, склавши в одну купу разом з ідолами, розрубаними на частини, палив вогнем на попіл, собі ж не брав з того нічого і навіть нікому иншому з вірних брати не давав, кажучи, що то бісівська частка. Лише з полотна і пелен ідольських хлопцеві своєму Матею, родом перм'янинові, новоохрещеному, звелів онучі зробити — це ж на безчестя й ганьбу богам поганським. І дивувалися перм'яни вельми з обох речей: і що преподобний не бере собі нічого з дорогоцінних тих речей, але все вогню віддає, і що ніякої шкоди не зазнає від демонської сили, і тим більше дивувалися Христовій силі, що перемагала силу бісівську, й утверджувалися у святому благочесті. Розбивши ж багато ідолів по різних місцях, Стефан святий побудував ще дві святі церкви. Примножилося і щодня примножувалося вірних, а сонмище нечестивих зменшилося і щогодини зменшувалося. При церквах же утворив училища, і збирав молодих людей, і юних хлопців, і малих дітей — навчав їх азбуки пермської і читати Часослов, Псалтир й инші книги, які пермською мовою переклав, аби перм'яни мали зі свого роду і мови єреїв, і дияконів, й инших клириків, й учителів, — і так почала цвісти і сяяти свята християнська там віра.

Коли святий Стефан утверджував у вірі новоохрещених людей, прийшов один волхв, так званий кудесник, начальник чарівників і старійшина ворожбитів, його ж пермські люди перед охрещенням своїм шанували більше від усіх своїх волхвів і мали його за батька, й учителя, і наставника, вірили, що його ворожбою все влаштовується у землі Пермській. Він, прийшовши, почав розбещувати людей новоохрещених, кажучи: «Мужі й брати пермські, чому залишаєте батьківських богів і віру, чому перестали приносити богам жертви, як же приносили батьки ваші? Кого слухаєте? Чоловіка, що з Москви прийшов? Чи може бути для нас щось із Москви доброго? Чи не звідти важкі на нас накладають податки, і діється насильство, і бувають тивуни і приставники? Не слухайте того руського, більше ж московита, чоловіка чужого, але мене послухайте, свого, бо хочу вам добра, я-бо роду вашого, одного роду, одної землі, одної мови, і годиться вам слухати мене, старця й батька вашого, більше, ніж того, що молодий літами, наче син або внук супроти літ моїх». Вірні ж люди говорили йому: «Іди сперечайся з ним, а не з нами». І був кудесник той лютим супротивником преподобному, і була між ними суперечка велика: намагався волхв згубити преподобного чарами своїми, прикликаючи на нього бісів, і роблячи чари, але нічого не досягнув. Бо й чари його зруйнувалися, і біси ані наблизитися не могли до угодника Божого. Але не переставав злісний щодня прикрощі чинити преподобному, ображаючи перед усіма святу християнську віру, і бентежачи не утверджених у вірі, і знову до свого нечестя від Христа відвертаючи. Деякі-бо малодушні йняли віру словам його лукавим, і сходили зі шляху праведного, і йшли за його ученням богопротивним. Він же, одних словами зваблюючи, инших дарами і винагородою до себе прихиляючи, нападав на преподобного, говорячи, сварячи, кривдячи, докоряючи, сперечаючись, — намагався всіляко здолати нездоланного Христового воїна. Якось сказав до святого: «Боги наші хоч і насміх витерпіли від тебе, проте, змилосердившись, не згубили тебе. Якщо б не були милосердними, то давно б тебе зруйнували чи скорчили і стратили, але щадять тебе незлобиві, щоб ти добро їхнє пізнав і перестав чинити їм кривду. А що віра наша краща від вашої, християнської, це явно показую: у вас один Бог, а у нас багато богів, багато помічників, багато поборників, і вони дають нам всю, що у водах, рибу, і в повітрі птахів, і, які в дібровах і лугах, соболів, куниць, рисів й инших звірів, які з нашого улову доходять і до вас, і збагачуються ними ваші князі, і бояри, і вельможі, й одягаються в них, і ходять, і пишаються, величаючись, й обдаровують один одного, і продають, і посилають у навколишні країни, і в далекі землі, в орду, і до греків, і до німців, і в Литву — усе ж те з наших ловів, що дають нам багато богів наших. Ще ж і другою річчю краща віра наша від вашої: у нас одна людина або двоє ідуть на ведмедя, і борються з ним, й убивають його з допомогою богів наших — їм же за те віддають шкуру. А у вас на одного ведмедя виходить багато людей, до ста чи до двохсот осіб, чи більше, і заледве та кількість одного може здолати звіра, часом же й не можуть, але і самих звір ранить і розбиває — і повертаються без нічого, марно трудившись. Але й ще тому віра наша краща від вашої, що в нас швидко передаються вістки: якщо-бо щось трапиться у віддаленому краю, зразу нам те відомим стає від богів наших. У вас же не так, але за багато днів заледве вістка якась приноситься — з тої причини краща наша віра від вашої».

Раб же Божий Стефан проти того всього так відповідав, називаючи сильнішим одного істинного Бога християнського від багатьох язичницьких, які не є богами, а бісами, скинені з небес у безодню, і зваблюють безумних людей в ідолах бездушних. Не помагають людям ні в чому, але більше шкодять і шкодити хочуть завжди, бо є злі, і немилосердні, люті, і дикі, гнівливі, заздрісні, ненависні, ворожі роду людському, його ж зразу знищили б із землі, якби не були стримані Божою силою. Пастка ж всіляка є для людей не від ідолів, які на одному місці нерухомо стоять, не від бісів, що ніякої влади над творінням Божим не мають, але від того ж самого всього добра Творця Бога, який кожному за трудами його дає свої дари. А зі звірами боротьба буває не в одній Пермії, але й у всіх землях і краях. Буває те не з допомоги гаданих богів ідольських, але чи від тілесної сили, чи від вправности борця, а найбільше від того, що покорив Бог небесний під ноги людині всіх звірів, і худобу, і птахів, і рибу. Знайшлося багато таких, що у вірі християнській лютих звірів приборкали іменем Христовим, левам уста загородили, ведмедів і пардів словом зв'язали, на гаспида і василиска наступали, лева і змія розтоптали. А проти вістей, які волхвам скоро повідомляють біси, сказав святий так: «У християнській вірі багато виявилося настільки ясновидних мужів, що не лише у дні їх те, що далеко діється, бачать душевними очима, наче тут діється, але і те, що має через багато років після переставлення їх бути, передсповіщають пророчо. Бо й пророки святі у Старому Завіті за багато літ передвозвістили те, що після того у новій благодаті збулося». Після такої і їй подібних довгих суперечок утвердили обидва слово, щоб випробувати ділом віру, яка краща. Діло ж за судом самого кудесника встановилося таке: перейти крізь вогонь і воду. І якщо хтось у вогні не згорить, чи у воді не потоне, того віра краща і за тим має народ іти. І погодився з таким словом весь люд пермський, що на слухання змагань словесних зійшовся, і похвалили суд такий. Сказав святий до волхва: «Захотів ти речей, що перевищують силу мого смирення, але покладаюся на щедроти Бога Всесильного й уповаю на милість Його, що для всіх спасення шукає, що сильний є мене і у вогні, і в воді живим і цілим зберегти чудесно заради слави імени святого свого, щоб тим чудом утвердився у вірі люд, що стоїть тут, осоромився ж ти зі своїми, на яких покладаєшся, богами». Коли те сказав до волхва, промовив до людей: «Благословен Господь, візьміть вогонь і принесіть сюди, і запаліть одну з тих, що окремо стоять, хатину порожню відчинену, ми ж із кудесником, взявшись за руки, у неї ввійдемо». І зразу принесли вогонь і хатину запалили. Преподобний ж Стефан підняв руки вгору до Бога, помолившись, сказав: «Владико всемилостивий і всемогутній, дай нам допомогу в печалі, пошли милість свою, покажи людинолюбство своє, покажи силу свою, хай зрозуміють ті, що стоять тут, люди, істинну віру, і пізнають, що ти істинний Бог єдиний, і я — раб твій. Ось вороги розшумілися, і ті, що ненавидять тебе, підняли голови, поклали на небеса уста свої, і язик їх пройшов по землі. Через те зроби зі мною знамення на добро, хай побачать ті, що ненавидять, і осоромляться, що Ти, Господи, поміг мені і утішив мене, Ти бо Бог, що втішаєш нас у всілякій скорботі нашій параклітом твоїм — Духом Святим, з ним же благословенний навіки. Амінь». І, закінчивши молитву, сказав до людей: «Мир вам, брати, спасіться, простіть і моліться за мене, я-бо задля віри святої померти готовий, спішу на подвиг, що переді мною, покладаючись на начальника віри і сповінювача — Ісуса». Звернувшись до кудесника, сказав: «Ходімо разом, взявшись за руки, як же обіцяли». Кудесник же, настрашившись шуму вогню, що вельми палав, іти не хотів. І взяв його преподобний міцно за одяг, і тягнув насилу у вогонь зі собою. Кудесник же боронився, і впирався, і, падаючи на землю, взивав, не хочучи у вогонь іти, і визнавав, що зразу згорить у вогні, наче сіно і стебло. Народ же кричав на нього з образами, щоб ішов у вогонь, як же сам вирішив. Але він, просився, щоб залишили його. Сказав же до нього преподобний Стефан: «Чи не сам ти це вибрав і захотів випробувати Бога живого, то чому нині відмовляєшся?» Той же, б'ючи чолом і припадаючи перед ногами його, відкривав провину свою і неміч визнавав, суєтство і звабу свою викривав і розповідав те, що хотів налякати Стефана, таку звабу вигадав на нього, щоб увійти у вогонь, думаючи, що раб живого Бога увійти забоїться, але обернулася хвороба того кудесника на голову його, і наверх його неправда вийшла. Так і з водою було, коли на березі прорубали лід у двох місцях: зверху над водою — одну ополонку, а знизу — другу, щоб обидва ввійшли у верхню ополонку, взявшись за руки, і, йдучи під ледом, у другу, нижню, ополонку вийшли. Тоді волхв також, впрошуваний від святого, не захотів увійти — й осоромився, окаянний, у всіх своїх чарах і ученнях чарівних. Спитав же його святий: «Чи хочеш ти вірити й охреститися, тепер уже переможений?» Той же відмовлявся, не хотів віри християнської і хрещення святого, і сказав святий до людей: «Ви свідки, що сам цей окаянний вигадав спосіб, як випробувати правдивість віри вогнем і водою, і що не захотів виконати свого слова: не увійшов ні у вогонь, ні у воду, ані не вірить, ні хрещення не потребує. Що-бо вам видається стосовно нього? Кажіть». Люди ж закричали: «Винен смертної кари!» І, взявши його, віддали в руки святому Стефанові, аби скарав його смертю, як же хоче. І казали: «Якщо відпустиш його живого, то гірші прикрощі буде тобі робити». Відповів святий: «Ні, не буде руки нашої на ворозі нашому, не послав мене Христос бити, а благовістити, і не велів мучити, а вчити з лагідністю й переконувати з тихістю. Ані не заповідав мені Владика мій карати, але наставляти з милосердям, за сказаним: «Настановить мене праведник милістю і викриє мене». А що не хоче вірити озлоблений цей і злістю осліплений, те йому буде на вічну кару, говорить-бо Господь наш: «Хто має віру й охреститься — спасенний буде, а хто не повірить — осуджений буде». Досить заборонити йому, щоб не поширював більше учення свого звабливого ані не розбещував людей Божих. А щоб не жив серед Христового стада хижий вовк і щоб не мала частки пітьма зі світлом, то нехай викинеться зле з-посеред всіх і гнилий орган мечем духовним нехай буде відтятий — із меж цих хай буде вигнаний волхв цей. Якщо ж знову посміє тут явитися й учити, тоді не уникне смертної кари». Заборонивши кудесникові тому, вигнали його з пермських меж, і була в мирі Христова Церква, і храми Божі будували всюди, а ідольські капища руйнували цілком. Коли примножилася Церква Христова в землі Пермській, треба було єпископа того краю, бо до митрополита в Москву для хіротонізації посилати далеко було: наскільки-бо від Царгорода грецького Москва віддалена, настільки ж і від Москви Перм. Порадився тому преподобний Стефан із новоохрещеними людьми, пішов до Москви до великого князя Димитрія Івановича й до митрополита Пимина і розповів їм про все, що сталося, благодаттю Божою, у землі Пермській, і просив, аби дали єпископа землі тій: жнив-бо багато, трудівників мало. Великий же князь і митрополит з єпископами і весь освячений собор порадилися про те й вирішили: хто достойніший і кращий бути єпископом землі Пермської від того, хто просвітив землю ту Христовою благодаттю й такі підняв подвиги і труди, і книги руські мовою пермською переклав, й ідолів зруйнував, храми ж святі збудував і є апостолом Пермії. Тому він нехай і буде там єпископом, справді-бо достойний муж цей такої благодаті. І поставлено святого Стефана єпископом Пермським. Було ж те його поставлення вельми приємне благовірному великому князеві Димитрію Івановичу, бо з ним блаженний цей Стефан був знайомий і любив він його віддавна. Тоді великий князь і митрополит, обдарувавши його великими дарами, відпустили на престол його в Пермії. Його досягнувши, велику радість приніс людям приходом своїм і трудився, як же й спочатку, утверджуючи вірних людей у вірі, — тих, що залишилися невірні, переконуючи, і хрестячи, і церкви Божі будуючи, і єреїв ставлячи, і цілий чин церковний влаштовуючи добре. Також і монастирі будував і подавав милостині великі, і годував жебраків, і убогих, й одягав нагих, і сумних утішав, і спочинок давав подорожнім, і був для всіх отцем милостивим, і доброчинником великим, і пастирем бадьорим, який про всіх мав належну опіку, не лише про спасення душ, а й про тілесні потреби думаючи. Безліч разів багато збіжжя лодіями з Вологди до Пермі привозячи, роздавав задарма людям убогим і годував їх у дні голоду. Коли ж усю Пермську землю привів до Бога, і все добре влаштував, й управив благочинно святою Церквою, і випас словесне стадо, — наблизився до кончини своєї угодник Божий єпископ Пермський Стефан святий: вже-бо досягнув старости глибокої, і знемагав тілом від багатолітньої праці, піднятої за спасення стількох душ людських. Потреба ж йому була знову йти до Москви до митрополита Кипріяна задля якихось справ церковних. Скликав своє стадо, повчив їх досить із Божественого Письма, аби перебували у вірі і любові нелицемірно між собою. Додав і таке: «Близький час кончини моєї, коли переставлений маю бути від вас, як же явив мені Господь наш Ісус Христос, Йому ж вас вручаю». Тоді, помолившись, вирушив у дорогу, досягнув стольного града Москви, впав у хворобу і, декілька днів похворівши, переставився до Господа, Його ж змолоду полюбив. Була ж кончина його за великого князя Василія, сина великого князя Димитрія, що переміг Мамаєву силу, і за Кипріяна-митрополита. І зібралися на похорон святого князі, і бояри, і священні чини, і багато людей. І відпровадили тіло його з честю в монастир святительський, де нині двір царський. І поклали в церкві кам'яній з лівого боку. Так преподобний отець наш Стефан, єпископ і просвітитель землі Пермської, життя свого богоугодного і багатьом вельми корисного плин закінчив, залишив людям пастви своєї плач великий, ангелам же Божим зробив радість велику через навернення стількох багатьох грішників, через що і його праведна і свята душа ангельськими руками радісно була взята й несена з веселістю до Бога, де з ликом святих єрархів стоїть перед престолом благодаті, не лише за землю Пермську, а й за весь світ молиться до Отця, і Сина і Святого Духа, одного у Тройці Бога. Йому ж слава навіки. Амінь.
 
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото