Житія святих на 7 серпня (25 липня за ст. стилем)

Успення святої праведної Анни, матері Пресвятої Богородиці

Житіє її разом зі святим праведним Йоакимом дивися 9го дня місяця вересня, також і у 9ий день грудня у Слові на Зачаття Пресвятої Богородиці можна знайти похвальні їм слова.

 

Житіє преподобної Євпраксії діви

У дні благочестивого царя Теодосія Великогоа був у Царгороді муж один із великих бояр, на ім'я Антигон, родич царевий, премудрий серед учених, і в ділах, і в радах розумний, завжди добре і для всього царства корисне радив. Був же добрий звичаями, і співчутливий до людей, і милостивий до убогих, і всім, що просили, легко давав, і любив його цар не лише як родича свого, але і як христолюбця благочестивого та радника доброго. Був же багатий дуже Антигон, що після царя не було нікого від нього багатшого. Він взяв у подружжя собі дівчину гарну, також із царського роду, на ім'я Євпраксія, благочестиву і богобоязливу, яка до церков святих завжди приходила, і приносила молитви свої Богові зі сльозами, і подавала багато коштовних дарів храмам Божим — на прикрашання святинь Господніх. Ця чесна тілом і духом подружня пара, Антигон і Євпраксія, богоугодна, цареві і цариці люба, народила дівчинку, і назвали її іменем матері — Євпраксією. Після її народження одного дня сказав Антигон Євпраксії, жінці своїй: «Чи знаєш, дружино моя, що життя це коротке і багатства цього суєтного світу є нічим, бо життя людини тягнеться заледве до вісімдесяти років, а багатства, на небі приготовані для богобоязливих, — на безконечні віки. Ми ж позбавляємо себе цих вічних благ, зв'язані світськими печалями, і у звабі тимчасових багатств суєтно тратимо наші дні, ніякої користи душам нашим не здобуваючи». Чуючи те, Євпраксія сказала Антигонові: «I що велиш, пане мій, робити?» Сказав Антигон: «Одну доньку народили ми в Бозі, і досить нам тої одної, більше не єднаймося тілесно, але відтепер залишаймося так». Євпраксія ж, вставши, підняла руки свої вгору, очі до неба звела і, зітхнувши, сказала мужеві: «Благословен Господь Бог, що привів тебе у страх Його і наставив тебе на розум істинний! Справді, пане мій, багато разів я молилася Богові, щоб просвітив твоє серце і таку думку добру подав розуму твоєму, але ніколи я не посміла виявити тобі свого бажання. А тому що ти сам почав про це говорити, звели й мені дещо сказати». I мовив Антигон: «Кажи, пані моя, що хочеш». Сказала Євпраксія: «Знаєш, пане мій, що говорить апостол6: «Час закінчився. Далі ті, що мають жінок, хай будуть, наче не мають, і ті, що втішаються маєтками, наче не втішаються, і ті, що купують, як ті, що не мають. Минаєбо образ світу цього». Будьмо тому так, як ти хочеш, не єднаймося тілом у короткочасному цьому житті, щоб нетлінне життя навіки отримати разом. Багатство ж, яке нині маємо, і такі великі надбання — на яку нам потребу? Хіба щось із того заберемо зі собою до гробу? Тому з добрим наміром твоїм роздай те убогим, щоб не була безплідною рада, яку ми врадили».

Ці слова своєї дружини чуючи, Антигон прославив Бога і почав роздавати маєтки свої убогим, не жаліючи. Із дружиною своєю жив, як брат зі сестрою, окремо в житті тілесному, у нероздільній духовній любові, єдинодушно й однодумно догоджаючи Богові. У таких чеснотах закінчивши своє життя, Антигон переставився до Господа, лише рік прожив, не єднаючись тілєсно з дружиною своєю. I плакали за ним цар і цариця, як за рідним своїм i як за праведним i благочестивим мужем, і співчували вдові. Молода ще дуже була Євпраксія: двабо лише роки і три місяці жила з мужем своїм у подружжі, один рік не єдналися тілесно одне з одним. Поховали Антигона, втішали цар і цариця Євпраксію вельми. Вона ж, взявши доньку свою, дала її на руки їм і, впавши до їхніх ніг, з плачем і риданням казала: «У руки Божі і ваші віддаю сироту цю. Ви, пам'ятаючи родича свого Антигона, прийміть її і будьте їй за батька і матір». Багато з тих, що там стояли, чуючи те, плакали, і сам цар плакав, і цариця.

Після того чотири роки минуло, а дівчина Євпраксія п'ять років від народження мала. Порадився цар з матір'ю її і заручив дівчинку малу з одним із сенаторських синів, юнаком доброродним, що обіцяв чекати її віку. I, утвердивши слово, звелів цар Євпраксії прийняти від зарученого дари на заставу і віру заручин. Минуло трохи часу, й один із сенаторів захотів вдову Євпраксію, що була жінкою Антигона, взяти собі в подружжя. I просив через деяких чесних жінок царицю, щоб та таємно вмовила Євпраксію погодитися з ним на шлюб. I послала цариця від себе жінок до вдови Євпраксії, радячи їй, щоб йшла заміж за чоловіка, що хоче її взяти. Євпраксія ж, таку раду чуючи, плакала, і до жінок, що до неї прийшли, казала: «Горе вам у майбутньому віці буде, якщо таке мені радите, ябо обіцяла Богові жити в чистоті вдівства. Відступіть від мене, говорячи суперечливе волі моїй». Вони ж, осоромлені, пішли зі встидом, оповіли те цариці. Довідався ж про те цар, розгнівався дуже на царицю і сварив її, кажучи: «Справді негоже для себе діло ти вчинила. Чи так християнській цариці годиться? Чи так Богові обіцяла царювати благочесно? Чи так поминаєш Антигона, приязного нам свояка й корисного радника? Жінку, яка мало з ним прожила і при ньому ще вибрала чисте життя спільною радою задля Бога, ти знову до світського життя повернутися переконуєш? Чи не боїшся Бога? I хто не посміється з твого нерозуму?» Цариця ж від слів таких сповнилася великого сорому і була, як камінь, безголоса, нічого не говорила десь дві години. I немале було між царем і царицею збентеження через Євпраксію. Чуючи те, Євпраксія дуже засмутилася, і змарніла на лиці, і сумна була аж до смерти, і задумала таємно піти з Царгорода. I, плачучи гірко, сказала Євпраксії, доньці своїй: «Дитино моя, маю в Єгипті маєток великий, ходімо туди, щоб ти поглянула на надбання батька твого і мої, всебо те твоє». I так, взявши доньку свою і небагато рабів і рабинь, потай від царя вийшла з града і прийшла до Єгипту. I жили там, оглядаючи свої маєтки. Ходила ж у внутрішню Тиваїду зі слугами й економами своїми, обходила церкви та монастирі чоловічі й жіночі, великі приношення і щедрі милостині роблячи, роздаючи золото і срібло щедро.

Був там один монастир дівочий поблизу града, мав черниць сто тридцять, люди розповідали про їхні великі й дивні богоугодні діла. Ні однабо з них не куштувала вина, ані олії, ані грона виногаду, ні будьякого овоча. Деякі з них, що з дитинства до монастиря того увійшли, ніколи не бачили ніякого овоча. Їжею їхньою був хліб з водою, і чечевиця, і зілля, але і те без олії. Їли ж раз на день, ввечері, а інші — на другий день, ще інші — на третій трохи приймали їжі. Спочинку ж собі ніякого не робили, ані не милися, про лазню навіть нема що казати, анібо чути не хотіли про оголення тіла, і слово те «лазня» було для них докірне, встидне й гідне насміху. Кожна ж мала постіль на землі — волосяне рубище, три лікті в довжину, у ширину ж один лікоть, і на тому трохи спочивали. Був же і одяг їхній волосяний, довгий до землі, що покривав їм ноги. Трудилися, скільки могли, кожна в міру сили своєї. Коли траплялося, що котрась хворіла, ніякого лікарського зілля не приймала, але терпіла хворобу з вдячністю, наче приймала велике благословення від Бога і від Нього одного очікувала допомоги. Жодна з них не виходила за монастирські ворота ані до тих, що приходили, не говорила, але через єдину ворітницю були всі відповіді, бо все їхнє старання було розмовляти з одним Богом молитовним умом і Йому догодити. Тому й Бог слухав молитов їхніх і задля них робив багато знамень, подаючи зцілення на всілякі хвороби тим, які туди приходили.

Блаженна ж Євпраксіяудова полюбила той монастир дуже за дивовижне життя тих чорноризниць і приходила туди часто з донькою, свічки та кадило приносячи до церкви. Якось же сказала до ігумені i до інших старших сестер: «Хочу монастиреві вашому зробити мале подання: двадцять чи тридцять лїтрїв золота, щоб ви молилися до Бога за мене, i за доньку мою, i за переставленого її батька Антигона». Ігуменя ж — вона була дияконесою, на ім'я Теодула, — відповіла їй, кажучи: «Пані моя, не потребують ці рабині твого золота ані маєтків не бажають: всімбо знехтували у цьому світі, щоб сподобитися насолоджуватися вічними благами. І через те нічого не хочемо мати на землі, щоб не втратити багатства небесного. Але, щоб не засмучувати тебе, принеси трохи олії в церковні лямпади, і свічок, і тиміям, і за це приймеш винагороду від Господа». І зробила так Євпраксія, і просила ігуменю і всіх сестер, щоб молилися за Антигона, мужа її, і за доньку.

Одного дня, коли прийшла Євпраксія, як звичайно, до того монастиря, ігуменя до малої дівчинки Євпраксії, наче Духом Божим зрушена, сказала: «Пані моя Євпраксіє, чи любиш цей монастир і його сестер?» Вона ж відповіла: «Так, пані, люблю вас». Сказала ігуменя: «Якщо любиш нас, то залишайся з нами в образі цьому чернечому». Мовила дівчина: «Справді, якщо не засмутиться мати моя, то не вийду з цього місця». Сказала ігуменя: «Скажи мені правду: кого любиш більше — чи нас, чи нареченого свого?» Відказала дівчина: «Я його не знаю, вас же знаю і люблю. Скажіть же і ви мені, кого більше любите: чи мене, чи того, кого називаєте Нареченим?» Ігуменя ж мовила: «Ми тебе любимо і Христа нашого». Сказала дівчина: «І я люблю вас і Христа нашого». Сиділа ж мати її Євпраксія і рясні сльози проливала, слухаючи слів благорозумної доньки своєї. Слухала ж і ігуменя з любов'ю слова малої дівчини і дивувалася, що дитина, якій ще сім літ не виповнилося, так розумно відповідає. Тоді мати жалю сповнилася, сказала доньці: «Ходи, дитино моя, ходімо додому, бо вже вечір». Відповіла дівчинка: «:Я тут залишуся з панею ігуменею». Сказала їй знову ігуменя: «Іди з пані матір'ю у дім твій, не можеш тут залишатися, ніякабо дівчина не може тут жити, окрім тої, що обітувала себе Христові». Вона ж спитала: «Де Христос?» нуменя ж, радіючи, показала їй на Христовий образ. I побігла дівчинка, поцілувала ікону Спасителя і, обернувшись до ігумені, мовила: «Справді, і я обітую себе Христові і відтепер не піду з матір'ю, але з вами буду». Сказала ігуменя: «Дитино, не маєш на чому лягти, не можеш залишитися тут». Мовила дівчинка: «На чому ви спите, на тому і я буду». Вечір вже до ночі зближався, мати й ігуменя всіляко заохочували дівчинку, щоб йшла з монастиря додому, але нічого не досягли, зовсім не хотіла вийти звідти. I сказала до неї ігуменя: «Дитино, якщо хочеш тут бути, належить учитися письмен, і Псалтиря, і постити до вечора, як же й інші сестри». Відповіла дівчина: «I постити, і всього учитися буду, лише залиште мене тут бути». Тоді ігуменя мовила до матері: «Пані моя, залиш її тут, бачубо, що благодать Божа у ній засяяла. Праведні діла її батька і твоє чисте життя, обох же вас батьківські молитви і благословення ведуть її до вічного життя». Тоді встала благородна Євпраксія, поставила доньку свою перед іконою Спасителя, піднесла руки свої вгору й сказала зі сльозами: «Господи нусе Христе, попіклуйся про дитину цю: Тебе бажає і Тобі себе віддає». Звернувшись до дівчини, мовила: «Євпраксіє, донько моя, Бог, який утвердив гори непорушні, нехай утвердить тебе у страху Його». Так промовляючи, віддала її в руки ігумені, плачучи й б'ючи себе в груди, і всі черниці разом з нею плакали, і так вийшла з монастиря, віддавши доньку свою Богові.

Наступного дня зранку, коли мати знову прийшла до монастиря, взяла ігуменя дівчинку Євпраксію, повела до церкви і, помолившись, одягла її в ангельський чернечий образ при матері її. Мати ж, бачивши її в ангельському чині, підняла руки свої до неба й почала молитися за неї, промовляючи до Бога: «Царю вічний, Ти почав у ній це добре діло, то заверш його. Дай їй ходити по волі Твоїй святій, щоб отримала вона милість у Тебе, Творця свого, сирітка ця, Тобі з юности віддана». Тоді мовила до доньки: «Дитино моя, чи любиш цей чернечий одяг?» Сказала дівчина: «Так, люблю, чулабо я від пані ігумені й від інших черниць, що цей одяг дає Христос як знак обручин тим, хто любить Його». I мовила мати: «Христос, якому ти обручилася, дитино, хай зробить тебе достойною світлиці Його». Те мовивши, поцілувала доньку свою i, попрощавшись з ігуменею і зі всіма сестрами, тшла з монастиря, i обходила, за звичаєм своїм, інші пустельні та міські монастирі в єгипетських краях і місця перебування жебраків, усім потребуючим і злиденним благодіяла зі своїх маєтків. Розійшлася ж всюди слава про добрі діла блаженної тої удови Євпраксії і про її превеликі милостині, що й сам цар Теодосій Великий і бояри його почули. I всі дивувалися такому її життю, славили Бога, який укріпив її. Чули ж про неї, що ані риби не їсть, ані вина не пробує, щодня постить до вечора і пізно пісну їжу приймає, і то дуже мало, чечевицю або зілля. I справді всім була дивна така її повстримність посеред повного достатку.

Минуло ж декілька літ. Ігуменя вищезгаданого монастиря, прикликавши добродійну ту жінку Євпраксію, сказала їй потай: «Пані моя, хочу про одну справу тобі розповісти, але не засмучуйся». Вона ж мовила: «Кажи, пані моя, якщо хочеш». І сказала ігуменя: «Якщо хочеш розпорядитися щодо доньки своєї, роби те швидко, бо бачила я в сонному видінні чоловіка твого Антигона у великій славі. Стояв перед Владикою Христом і молився до Нього, щоб звелів тобі вийти з тіла і з ним далі бути, щоб ти насолодилася з ним тої ж слави, якої він сподобився за добродійне своє життя». Це почувши, благочестива та жінка не лише не засмутилася, а й утішилася дуже: хотілабо й вона звільнитися від тіла і прийти до Христа. Тому зразу прикликала доньку свою, що вже дванадцяти років досягла, і сказала їй: «:Дитино моя, Євпраксіє, ось вже прикликає мене Ісус, як мені сповістила пані ігуменя. І наблизився день кончини моєї. Увесьбо маєток батька твого і мій віддаю у твої руки, влаштуй те благочесно, щоб успадкувати Небесне Царство». Дівчина ж Євпраксія почала плакати, кажучи: «Горе мені, бо чужинка й осиротіла». Сказала їй мати: «Дитино, маєш Христа, Отця й Обручника свого, не є ти чужинка ані осиротіла. Маєш і пані ігуменю замість мене, матері. Лише намагайся сповнити, що обіцяла Христові. Бійся Бога, шануй сестер, служи їм зі смиренням, у серці ж своєму ніколи не думай, що ти царського роду, і не кажи: «Годиться, щоб вони мені служили, а не я їм». Але будь смиренна, щоб Господь тебе полюбив. Й убогою на землі будь, що на небі збагатитися. Ось все в руках своїх маєш. I якщо треба буде монастиреві якихось маєтків — дай, скільки потребують, і молися за батька свого і за мене, щоб ми знайшли милість в Бога і щоб визволилися від вічної муки». Так заповідала доньці своїй блаженна Євпраксія і на третій день переставилася до Господа. I поховали її в монастирі тому.

Чув же цар, що померла Євпраксія, жінка Антигона. Прикликав сенатора того, синові якого заручена була дівчина Євпраксія, і розповів йому, що увійшла в монастир і відреклася світу. Той же просив царя дуже, щоб скоро послав по неї, наказуючи прийти негайно до Царгорода до свого нареченого, щоб відбувся їхній шлюб. I зразу цар зробив так. Наречена ж Христова Євпраксія, отримавши й прочитавши цареве послання, засміялася і, сівши, відписала йому своєю рукою так: «Владико царю, чи це ти велиш мені, рабі своїй, щоб, покинувши Христа, я поєдналася шлюбом із чоловіком тлінним і смертним, який нині є, а завтра черви його з'їдять? Не зроблю цього, і хай не надокучає тобі через мене більше чоловік той, ябо вже з Христом заручилася, і не можна мені брехати Йому. Але прошу твою величність: згадай батьків моїх і візьми всі маєтки їхні, роздай святим церквам, і монастирям, і жебракам, і вдовам, і сиротам. Рабів і рабинь звільни і звели економам батьківських маєтків, щоб усі борги відпустили боржникам. I все ти, володарю мій, добре влаштуй, щоб я не журилася і без перешкод послужила Христові моєму, Йому ж усією душею довірилася. Помоліться ж і ви за мене, рабу вашу, до Господа, ти, володарю царю, і царице, щоб достойною зробити мене солодкого служіння свого». Таку відповідь своєю рукою написала Євпраксія, запечатала й посланцеві віддала. Коли він повернувся до Царгорода, прийняв цар послання Євпраксії з царицею разом, прочитали на самоті, і рясні сльози проливали від розчулення, і молилися до Бога за Євпраксію. Зранку ж скликав цар всіх бояр і батька хлопця того, якому була заручена Євпраксія, і звелів перед усіма прочитати її листа. I всі, слухаючи, сповнилися сліз, і казали: «Справді о царю, твого роду дівчина, добрих батьків Антигона i Євпраксії добра дитина, святого кореня свята віть». I всі єдиними устами славили за неї Бога. Батько ж обручника більше не посмів казати цареві щось про Євпраксію, а цар усі її маєтки, які по батьках їй залишилися, добре влаштував, роздавши церквам і жебракам, і все вчинив за бажанням її. Після того ж і сам небагато прожив, до Господа відійшов.

А Євпраксія почала усім серцем чинити подвиг, служачи Богові, і постила понад міру свою. Було ж їй тоді років дванадцять, коли найсуворіше собі вибрала життя. Спершубо раз на день, і то ввечері, їла, тоді почала до другого дня постити, тоді до третього. Трудилася ж, служачи сестрам, зі всіляким старанням, і виконувала всі найгірші роботи зі смиренням: замітала трапезну кімнату й інші келії, стелила сестрам постіль, воду на кухню і дрова носила, і варила їсти, і мила посуд, і у всіх монастирських службах дбайливішої від неї не було.

Звичай був у монастирі тому, що коли якійсь сестрі траплялося мати у сні якусь від диявола спокусу, повинна була зразу розповісти про те ігумені. Вона ж зі сльозами молилася Богові, щоб відігнав від тої сестри диявола, і наказувала їй, щоб, зібравши каміння, стелила під свою волосяну постіль, на якій спочиває. Поверх постелі щоб сипала попіл і на тому щоб спочивала до десятого дня. Якосьбо і Євпраксія якимись примарами уві сні від спокусника була напастована, зібрала каміння під свою волосяну постіль і зверху посипала попелом. Бачила те ігуменя, усміхнулася і сказала до одної зі старших: «Справді, і ця дівчина почала терпіти підступи від диявола». I помолилася за неї, кажучи: «Боже, Ти створив її за образом своїм і звелів їй взяти цей чернечий чин. Утверди її у страху своєму і від бісівських наслань бережи її». Тоді, прикликавши Євпраксію до себе, сказала: «Чому не розповіла мені, що трапилася тобі спокуса диявольська, але втаїла від мене?» Вона ж, впавши перед ногами ігумені, мовила: «Прости мені, пані моя, що посоромилася розповісти тобі». Сказала до неї ігуменя: «Донько моя, ось початок боротьби твоєї з ворогом, будь мужня, щоб здолати його й увінчаною бути».

Через якийсь час, знову від спокусника підступ прийнявши, Євпраксія розповіла про це одній сестрі, Юлії, що вельми її любила і в подвигах наставляла. Юлія ж сказала їй: «Пані моя Євпраксіє, не приховуй того від ігумені, але сповісти їй, як же годиться, щоб помолилася за тебе. Кажуть про неї, що й вона в юності багато спокус від диявола витерпіла. Розповідають про неї і те, що однієї ночі була дуже спокушена, вийшла з келії і, ставши на окремому місці на холоді, підняла руки свої до неба і перебувала сорок днів і ночей, не ївши, не п'ючи і не сплячи, але стоячи й молячись до Бога, доки не перемогла диявола. I нас всіх спокушає супротивний, але маємо надію на Христа, що з Його допомогою здолаємо спокусника. Тому, сестро, не дивуйся цьому, не бентежся, але розкажи скоро ігумені, не соромлячись, що трапилося тобі». Чувши це, Євпраксія подякувала Юлії, кажучи: «Хай поможе Бог тобі, сестро, що корисне мені сказала й утвердила мою душу. Справді, піду й розповім пані великій, що мені було». Сказала Юлія: «Не лише розкажи, а й попроси її, щоб помолилася за тебе і щоб додала до подвигу твого». Пішла Євпраксія й розповіла ігумені про наслання диявольське. I сказала їй ігуменя: «Не дивуйся цьому, донько моя, всілякубо зброю збирає на нас диявол і повстає. Але не бійся, стань мужньо непохитним розумом, хай не здолає тебе, багатобо спокус маєш від нього витерпіти. Ти ж подвизайся, щоб перемогти його і прийняти від Христа, Нареченого твого, переможні вінці. Додай до постницького подвигу твого, скільки можеш виконати. Той, хто старається, матиме шану. Скажи мені, дитино: як постиш?» Сказала Євпраксія: «Що третій день приймаю їжу». Мовила ігуменя: «Додай ще один день до посту твого, щоб у четвертий після заходу сонця їсти». I прийняла Євпраксія заповідь ту з радістю.

Коли ж мала Євпраксія двадцять років від народження, була сильна тілом і гарна, як справді бояриня і царського роду. Знову витерпіла спокусу, сповістила ігумені. I сказала їй ігуменя: «Не бійся, дитино моя, Бог з тобою». Була ж у монастирі на одному місці купа каміння. Хотіла ігуменя послух і смирення Євпраксії випробувати і на більший труд її наставити і сказала їй: «нди, дитино, і принеси каміння те звідти, кладучи його поблизу печі». Євпраксія ж зразу почала переносити каміння. Було ж серед того і велике каміння, що ледве дві сестри сильні могли підняти. Вона ж сама підіймала і, на плечі поклавши, переносила: була тілом сильна, сильніша ж послухом. I нікому не сказала «поможіть мені, бо тяжке каміння» чи «голодна і знемагаю», але старанно виконувала наказане. Коли ж все те каміння перенесла, знову ігуменя через якийсь день сказала їй: «Недобре, щоб це каміння поблизу печі було, але на попереднє місце знову віднеси його». Вона ж анітрохи не перечила, знову взялася до діла й старанно виконувала все, їй наказане. Дивувалися сестри, бачачи такий її послух, і терпіння, і працьовитість, а інші сміялися, ще інші казали: «Кріпися, сестро Євпраксіє, і будь мужня». Вона ж веселилася і співала, трудячись. Тягнулася та її праця до тридцяти днів, поки не звеліла ігуменя те діло припинити. I послала її в пекарню на послух. Вона ж з великою радістю все наказуване виконувала і в пекарні борошно просівала, і тісто місила, і пекла хліби. Часом на кухні варила чечевицю й рубала дрова, часом у трапезній сестрам служила. I в жодному ділі не полінувалася, ані не відмовилася, ані не знехтувала, не нарікала, але у всіх службах була бадьора, слухняна, старанна й терпляча. Ще ж і звичного молитовного правила ніколи не покидала, опівнічного і ранкового співу, і першого, і третього і шостого, і дев'ятого часу, після вечірнього співу страву посницям ставила.

Насмілився ж і ще диявол надокучати їй нічними примарами. Якосьбо у сонному видінні явився їй в образі того юнака, з ким була заручена. Наче з великою кількістю воїнів прийшовши, схопив її і з монастиря насилу тягнув. Вона ж, на ложі своєму лежачи і сплячи, почала уві сні кричати, прикликаючи сестер, щоб їй допомогли і визволили її з рук того, що тягне. Побудилися ж сестри від голосу її і прибігли до неї, збудили її і питали, чого вона кричала. Вона ж розповіла бачений уві сні диявольський пострах, і почали всі за неї молитися. Але й знову після того надокучав їй спокусник. Сказала ігуменя: «Дитино моя Євпраксіє, вважай, щоб не ослабив диявол ум твій і щоб ти не втратила труду свого, але ще короткий час потерпи, борючись з ним мужньо, і втече від тебе». Також і Юлія Євпраксії говорила: «Пані сестро, якщо нині, поки молоді й міцні, не поборемося з ворогом нашим і не здолаємо його, то на старості як маємо його перемогти?» Казала Євпраксія до неї: «Живий Господь, сестро моя Юліє, що, коли звелить мені ігуменя, не їстиму хліба цілий тиждень, поки з допомогою Господа не переможу ворога, який надокучає мені». Мовила Юлія: «Справді, сестро моя, я не можу так постити, ти ж, якщо зможеш, добре зробиш, нікого ж бо нема в цьому монастирі, хто б міг цілий тиждень без їжі перебувати, окрім пані нашої ігумені». Пішла тому Євпраксія до ігумені, просила її, щоб звеліла їй такий піст прийняти, щоб не їсти цілий тиждень. I сказала їй ігуменя: «Все, що можна тобі, дитино моя, роби. Бог, що створив тебе, нехай укріпить тебе і дасть тобі перемогу на диявола».
Почала Євпраксія по цілому тижні постити, у неділю лише їсти. Не відступала й від робіт монастирських, ані послуження сестрам, що дивувалися всі таким її подвигам. Казали їй деякі сестри: «Нині маємо цілий рік, відколи наглядаємо за Євпраксією, щоб побачити, чи вона колись сяде, принаймні коли їсть. I не могли такого побачити, лише коли пізно на ложі лягає спочити, але й їжу споживає стоячи». I всі сестри її любили, бо так трудилася і смирялася, будучи царської крови, і молилися за неї до Бога, щоб подав їй силу і спасення.

Була в них одна черниця, на ім'я Германа, народжена, як казали, від бідної і злиденної рабині, вона одна не любила любленої всіма блаженної Євпраксії, зрушена від диявола на заздрість. Одногобо дня Германа, заставши на кухні Євпраксію саму при роботі, сказала, насміхаючись: «Євпраксія постить цілий тиждень, як же й ігуменя, а ми не можемо. I що зробимо, якщо звелить нам ігуменя так постити?» Сказала до неї Євпраксія: «Пробач, пані, велика пані наша звеліла, щоб кожен в міру сили своєї подвизався, і мені не насилу поклала це ярмо». Германа ж сповнилася гніву і сказала: «Лукава і всілякої неправди сповнена, хто не знає, що лицемірно те робиш, на явлення і марну славу, бажаючи, щоб після смерти ігумені дістався тобі її сан. Але вірю Христу, що ніколи не сподобишся старійшинства над нами». Євпраксія ж зі смиренням впала перед її ногами, кажучи: «Прости мені, пані моя, згрішила перед Богом і перед тобою». Довідалася про те ігуменя, прикликала Герману й почала її перед усіма сестрами ганьбити, кажучи: «Рабо лукава й чужа Богові, що поганого зробила тобі Євпраксія, що перепони їй робиш в богоугодному її ділі? Відчужена ти від співу церковного і трапези з сестрами, як недостойна!» Євпраксія довго зі сльозами просила ігуменю, щоб пробачила Германі, і не змогла її впросити до тридцяти днів. На тридцятий день взяла Євпраксія Юлію і просила старших сестер, щоб просили ігуменю за Герману, щоб пробачила їй. Прикликала тому ігуменя Герману, сказала їй: «Не розсудила ти, окаянна, у серці своєму, наскільки велике зло робити комусь перепони на добродійній дорозі? Ані того не подумала, що вона — сенаторська донька, із царського роду, і смирила себе настільки, і Бога ради рабою стала, і служить тобі, недостойній». Тоді почали всі сестри просити ігуменю за Герману. I ледве впросили її, і прощена була Германа. Та, що видимо ворогувала, зупинилася у злі на час, невидимий же ворог диявол не переставав воювати на Євпраксію, лютуючи на неї вельми, бо перемагала його смиренням. Однієїбо ночі навів на неї світські нечисті примари і дуже ними її збентежив. Вона ж, відчувши ту люту боротьбу озброєного на неї ворога, скочила з постелі і, знаменням хресним загородившись, вийшла зі своєї келії, і зовні на окремому місці стала, і простягла руки свої до неба, очі й ум догори скерувавши, і стояла так, молячись день і ніч, і нітрохи з місця не зрушилася, як стовп утверджений, до сорока днів і більше, не ївши і не пивши, ані ні ким не розмовляючи, ні сном не дрімаючи, ані рук додолу не опускаючи. На початку ж її стояння довідалася ігуменя, прийшла до неї і мовила: «:Бог нехай утвердить тебе, дитино, і терпіння подасть тобі». Було ж тоді Євпраксії від народження років двадцять п'ять. Стояла вона днів чотирнадцять. Усміхалися ігуменя та сестри, бачачи її в такому терпінні, і раділи за неї. Коли закічилося тридцять днів, почали дивуватися й сказали ігумені: «Пані мати, ось як же бачимо, хоче Євпраксія сповнити твій сорокаденний труд, як же й ти колись так стояла». Ігуменя ж мовила: «Хай утвердить її Бог, молімося всі за неї». Коли закінчилося сорок днів, ще після них стояла днів п'ять, тоді, знеможена, впала на землю і лежала, наче мертва. Збіглися сестри, занесли її в хатину і не могли рук її зігнути: булабо усім тілом наче дерево, ані слова промовити не могла. Принесла ігуменя якусь їжу, піднесла до уст її, кажучи: «Дитино Євпраксіє, в ім'я Господа нашого Куса Христа, скуштуй». I зразу взяла в уста, скуштувала й заговорила, і прийняла малу силу, і встала, і повели її до церкви, дяку віддаючи Христові Богові, що на такий подвиг укріпив рабу свою. Після того Євпраксія, потрохи приймаючи їжу, почала набирати сили.

З того часу не міг диявол більше шкодити Євпраксії нечистими примарами й нападами тілесних пристрастей: перемогла Христова наречена спокуси його до кінця. Почав тому інші підступи винаходити на неї, бо цей споконвічний людиновбивця хотів з життя цього знищити її так. Одного дня прийшла блаженна Євпраксія з відром до криниці зачерпнути води, диявол же (з допусту Божого) схопив її і вкинув у криницю. I (як сама потім розповідала) голова її досягла дна. Випливши, схопилася за відро, що в криниці висіло, і крикнула, кажучи: «Господи, Кусе Христе, поможи мені!» Був же крик, коли Євпраксія впала у криницю, збіглися сестри та ігуменя й витягнули її. Вона ж перехрестилася, усміхнулася й мовила: «Живий Христос мій, не маєш мене здолати, дияволе, ані не маю вступитися перед тобою. Осьбо до сьогоднішнього дня одним відром носила воду, а віднині двома почну носити». I робила так. Після того трапилося їй рубати дрова на кухонну службу. Коли підняла вгору сокиру, щоб вдарити в поліно, диявол сплів їй руки — і вдарила сокирою в ногу, і розтяла гомілку, і була рана велика, і крови багато витекло. Вона ж, знемігши, впала на землю й була наче мертва. Юлія ж, те бачивши, вжахнулася, і закричала, і побігла до сестер, розповіла, що Євпраксія вдарила в ногу сокирою й померла. І збіглися сестри, і, обступивши її, плакали. І прийшла ігуменя, і вилила холодну воду їй в лице, і, знаменувавши її хресним знаменням, мовила: «Дитино моя, Євпраксіє, що так помертвіла, поглянь і заговори до сестер, що в печалі через тебе». Вона ж, поглянувши, сказала ігумені: «Не плач, пані мати моя, душа бо моя в мені». нуменя ж помолилася до Господа, сказала: «Господи, Кусе Христе, зціли рабу Твою, що задля Тебе страждає». Тоді, обвивши їй ногу хусткоюволосяницею, підняла її і хотіла нести в келію. Вона ж, глянувши і побачивши, що дрова лежать, сказала: «Живий Господь мій, що не піду звідси, поки не зберу дрова і не занесу на кухню». I сказала Юлія: «Я зберу. Ти ж іди спочинь». Євпраксія ж не дала Юлії зібрати дров, але сама, зібравши в руки поліна, понесла. Треба ж було йти сходами до тої хатини, і коли Євпраксія зійшла на найвищу сходинку, диявол сплів їй ноги, і вона, наступивши на край свого одягу, впала долі лицем на поліна, що в руках несла, і залізла скалка в лице їй поблизу ока. I закричала Юлія, побігла до неї і мовила: «Чи не казала я тобі, що не можеш нести дров, ти ж не послухала мене». Відповіла Євпраксія: «Не сумуй, сестро, але витягни дерево з лиця мого обережно, око моє здорове, благодаттю Христовою». Коли було вийняте дерево, багато крови з рани витекло, і взяла ігуменя єлей і сіль і, помолившись, помастила рану. I сказала Юлія до Євпраксії: «!ди, пані моя, ляж на ложі своєму і спочинь. Я ж послужу паням сестрам». Сказала Євпраксія: «Живий Господь мій, що не маю спочити, поки не закінчу послуху мого сестрам». I всі сестри довго просили її, щоб спочила через біль рани, але не захотіла. I стояла, варячи їжу, а з обох ран текла кров, і не спочила, поки в трапезі сестрам не послужила. Закінчивши нарешті свою службу, прийшла пізнього вечора до свого ложа. Бог же, бачачи таке її терпіння, скоро зцілив рани її, і була здорова. Диявол же, надимаючись від заздрости, ще намагався її стратити. Якосьбо, коли вийшла вона на трикровник високий із сестрами задля якоїсь потреби, скинув її з висоти додолу. Сестри ж, що з нею були, бігли з трикровника по драбині, думали, що розбилася й померла, з такої висоти впавши. Вона ж, вставши із зємлі неушкоджена, до них ішла. Тим, що питали її, чи не побилася, відповідала: «Не знаю, як впала і як встала». I всі прославляли Бога, який зберіг рабу свою від смери. Знову, коли варила для сестер зілля в казані, хотіла відставити казан з вогню, але диявол зробив перепону її ногам, і впала навзнак, казан же з киплячою їжею перекинувся. Закричала співслужебниця її Юлія, що Євпраксія ошпариться, і збіглися сестри, що були там поблизу, а Євпраксія скоро із землі встала, сказала, усміхаючись, до Юлії: «Що ти наробила, сестро, дурно збентежила сестер та ігуменю». I всі бачили, що лице її здорове, анітрохи не ошпарилося. Ігуменя ж заглянула в казан і побачила, що вариво, яке залишилося на дні, ще булькає, і сказала Євпраксії: «Чи не торкнулася до тебе кипляча їжа?» Вона ж відповіла: «Живий Господь, що воду холодну, а не окріп відчула я на лиці моєму». Дивувалася ж ігуменя і мовила: «Бог до кінця хай береже тебе, дитино моя». Після того осібно до старших сестер сказала: «Чи бачите, що Євпраксія сподобилася благодаті Божої, бо і з трикровника впавши, не розбилася, і, варивом киплячим обливши лице своє, не попеклася». I сказали сестри: «Бачимо, що істинна раба Божа Євпраксія і береже її Господь, у такихбо випробовуваннях зберіг її».

Приходили до монастря того з ближнього града і з навколишніх сіл жінки світські, приносячи недужих своїх дітей і біснуватих приводячи: подававбо Господь (як же раніше мовилося) зцілення на недуги і бісів проганяв, молитвами богоугодної ігумені і сестер, що в Бозі жили. Збиралися в церкві й молилися разом за якихось недужих — й отримували ті зцілення, і здоровими додому поверталися. Була ж у монастирі тому одна жінка біснувата, яку з юности мучив лютий демон, що жив у ній, князь інших духів нечистих. Була ж та жінка зв'язана ланцюгами по руках і ногах, і скреготала зубами, і свистіла, і піну випускала, і кричала дуже, що всі від голосу і крику її лякалися. Багато разів ігуменя зі старицями в церкві молилася до Бога, щоб відігнав біса від жінки, що страждає, але не були почуті, бо, з Божого Провидіння, береглося те діло на більше чудо і на показання святости Христової нареченої Євпраксії, як же пізніше буде явлено. Настільки ж лютий був у жінці тій біс, що ані наблизитися до неї ніхто не міг. I була прив'язана в одній нижній кімнаті до стовпа. Давали ж їй їжу і пиття здалеку, до довгої палиці прив'язавши посудину, клали туди хліб, і біб, і якесь зілля, і так їй давали. Вона ж багато разів, схопивши посудину і палицю, кидала в лице тих, що подавали. I тримали її в монастирі довгий час.

Одного ж дня до ігумені прийшла ворітниця й розповіла, що одна жінка прийшла, плачучи, маючи з собою дитинча восьмилітнє, розслаблене, і німе, і глухе, і просить молитви про зцілення дитини своєї. нуменя ж, знаючи з одкровення Божого, що далася вже Євпраксії благодать зцілення і влада над нечистими духами, прикликала її і сказала: «нди, візьми дитину від матері, що перед воротами стоїть, і принеси сюди». Вона ж пішла і, бачивши дитя дуже хворим, розслабленим, німим і глухим, змилосердилася над ним і, зітхнувши, перехрестила його, кажучи: «Бог, який створив тебе, нехай зцілить тебе, дитино». I, взявши на руки, пішла до ігумені. Дитина ж у неї на руках зразу зцілилася, і заговорила, і почала кликати матір свою. Євпраксія ж, бачивши, що дитина заговорила, вжахнулася і поставила її на землю. Дитина ж побігла до воріт, кличучи матір свою. А ворітниця пішла, розповіла те ігумені. Прикликала тому ігуменя матір того хлопчика і сказала їй: «Чи випробовувати нас прийшла ти, сестро, привівши здорову дитину?» Мати ж відповіла: «Так мені Владика Христос, пані моя, що до нинішньої години дитина моя не говорила, не чула, ані руками нічого не робила, ані ногами ступити не могла. Коли ж ця чесна діва взяла хлопчика на руки, зразу заговорив, і став здоровим, і почав ходити». I сказала жінці тій ігуменя: «Маєш здорову дитину, Христовою благодаттю, іди з миром, славлячи Бога».

Коли пішла жінка зі зціленою дитиною, сказала ігуменя до Євпраксії: «Хочу, дитино, щоб біснувату сестру в нашому монастирі ти годувала руками своїми, якщо її не боїшся». Мовила Євпраксія: «Не боюся, пані моя, і що мені звелиш, буду робити». Взяла тому Євпраксія хліб і варене в посудину і принесла до біснуватої. Та ж зразу заскреготала зубами, кинулася на неї і, схопивши посудину, хотіла розбити. Євпраксія ж, взявши її за руку, мовила: «Живий Господь, що на землю тебе кину і, взявши палицю пані нашої ігумені, маю бити тебе жорстоко, щоб з цього часу ти перестала без чинствувати». Бачила біснувата, що сильніша від неї Євпраксія (Господь укріпив рабу свою), почала боятися і замовкла. А свята почала ласкою переконувати її, кажучи: «Сядь, сестро моя, їж, і пий, і не бентежся». Та ж сіла, їла, пила і спочила. З того часу більше не подавали їй їжу здалеку на палиці, але з рук Євпраксії приймала, і дивувалися всі сестри. Коли ж в якийсь час починала біснувата бентежитися, і пручатися, і кричати, казали їй сестри: «Замовкни! Євпраксія прийде до тебе з палицею і буде тебе бити». I зразу вгамовувалася біснувата і мовчала.

Вищезгадана Германа знову була охоплена заздрістю, і гризлася у серці своєму, і казала до інших сестер: «Чи нема іншої сестри, щоби приносила біснуватій їжу, але тільки Євпраксія? Дайте мені хліб, і я також послужу біснуватій, як же і Євпраксія». I, взявши хліб і чечевицю, пішла до неї і сказала: «Візьми, сестро, і їж». Біснувата ж схопила її сильно, роздерла на ній одяг до наготи, скреготала на неї зубами і, кинувши її ниць на землю, сіла на ній і, припавши, почала кусати і їсти тіло її, плечі і шию. Був великий крик, і ніхто не насмілився наблизитися до неї. Побігла Юлія на кухню і сказала Євпраксії: «Германа гине від біснуватої!» Євпраксія прибігла, взяла біснувату за руки і шию і визволила Герману, поранену й закривавлену. I сказала Євпраксія до біснуватої: «Чи добре ти зробила, зранивши так сестру?» Вона ж, стоячи, скреготала зубами й піну випускала. I сказала Євпраксія: «Живий Господь, що з цієї години якщо якій сестрі щось погане зробиш, не маю тебе жаліти, але, взявши палицю ігумені, без милости буду бити». Та ж, лігши, замовкла.

Наступного дня зранку прийшла Євпраксія відвідати страждаючу і побачила, що вона роздерла на собі одяг, і нага сидить на землі, і збирає гній свій, і їсть. I зжалилася над нею блаженна Євпраксія, і заплакала, й одягнула її в інший одяг, і принесла хліб і воду, нагодувала її і напоїла. Пішла ж у келію, плакала увесь день через ту сестру, молячись до Бога, щоб зцілив страждаючу, також і цілу ніч у молитві перебувала. Бог же ті молитви її відкрив ігумені, і, коли настав ранок, прикликала її ігуменя й мовила: «Дитино Євпраксіє, чому утаїла переді мною молитви твої за страждаючу? Якщо б ти мені розповіла, то і я б потрудилася з тобою». Євпраксія ж мовила: «Прости мені, пані моя, бачила, що вона велику мерзоту робила, і змилосердилася над нею». Сказала до неї ігуменя: «Дитино, маю тобі дещо сказати, але вважай, щоб ти не загордилася. Ось Христос дав тобі владу на біса того, щоб ти його вигнала. I на всіх інших бісів далася тобі сила». Євпраксія ж, те почувши, впала на землю, і посипала землею голову свою, і скрикнула, кажучи: «Хто я, окаянна і всілякої нечистоти сповнена, щоб вигнати біса, якого, стільки літ молячись, досі вигнати ви не змогли?» Сказала ігуменя: «:Дитино моя, тебе чекає діло це, щоб було відомо, що велика винагорода приготована тобі на небі, тому не будь неслухняною, але роби, що тобі наказано». Вона ж пішла спершу до церкви і, кинувши себе на землю перед ногами Господа нашого Ісуса Христа, змочувала землю сльозами і згори допомоги просила. Тоді, велінням ігумені примушувана, пішла до біснуватої. Ішли ж услід за нею і всі сестри, хотіли бачити, що буде. Підійшла Євпраксія до страждаючої і мовила: «Зцілює тебе Господь наш Ісус Христос, який тебе створив». I зробила на чолі її знамення хресне. Біс же дуже закричав, кажучи: «О брехливі й нечисті чорноризці, це скільки років у жінці тій жив, і ніхто мене не вигнав, а ця нечиста вигнати мене хоче?» Сказала Євпраксія: «Не я тебе виганяю, але Христос, Бог мій, Йому ж я уневістилася». Біс же кричав: «Не вийду, о нечиста, бо ти не прийняла влади виганяти мене!» Сказала свята: «Я — нечиста і всілякої скверни сповнена, як же й ти свідчиш, проте велить Христос, Бог мій: вийди з неї. Якщо ж не хочеш вийти, то візьму палицю пані ігумені нашої і буду тебе бити». Біс же довго відповідав і виходити не хотів. Євпраксія, взявши палицю ігумені, пригрожувала йому, кажучи: «Вийди, бо буду тебе бити». Казав біс: «Як маю з неї вийти, якщо уклав з нею угоду і не можу переступити?» Свята ж вдарила палицею тричі і сказала: «Вийди з творіння Божого, нечистий духу, Христос Господь наказує тобі!» Біс же заридав і сказав: «Куди мені йти?» Мовила свята: «Іди в пітьму кромішню, і у вогонь вічний, і в муки нескінченні, приготовані тобі, і батькові твоєму сатані, і всім, що виконують вашу волю». Сестри ж всі здалеку стояли, дивлячись і не сміючи наблизитися. I коли біс не хотів вийти, довго впирався, свята Євпраксія, поглянувши на небо, мовила: «Господи Кусе Христа, не осором мене в цю годину, щоб не порадів через мене біс нечистий». I зразу великим голосом закричав біс і вийшов — і стала жінка здорова з того часу. Взяла ж її Євпраксія, помила, вбрала в чистий одяг і повела до церкви. Усі разом віддали славу і вдячність Христові Богові. А Євпраксія свята з того дня більше почала смирятися, служачи всім сестрам, як рабиня. Коли ж матері приносили недужих дітей до монастиря, відсилала їх ігуменя до святої Євпраксії. Вона ж, хоч і не хотіла, проте, велінню старшої скоряючись, зцілювала їх благодаттю Христовою.

Коли ж зблизився час блаженної кончини святої Євпраксії, було одкровення від Бога ігумені в сонному видінні, що Христова наречена в небесні покої прикликається. I засмутилася дуже ігуменя через видіння те, жаліючи через їхню розлуку з любою Євпраксією. I була заплакана, і нікому не захотіла відкрити бачене. Стариці ж, бачачи її сумну й заплакану у всі дні, спершу не сміли її питати, чому так тужить, тоді й самі через тугу її сповнилися печалі, підійшли до неї і питали: «Скажи нам, пані мати наша, чого ти в такій тузі, бо й наші серця розжалилися, бачачи тебе, що зітхаєш і плачеш?» Відповіла ігуменя: «Не примушуйте мене розповідати до завтрішнього дня». Сказали їй стариці: «Живий Господь, мати наша, якщо не розповіси нам, то великою печаллю зраниш душі наші». Мовила ігуменя: «Я не хотіла розповідати вам до завтра, але тому що переконуєте мене казати, то слухайте: Євпраксія покидає нас, завтра відійде з життя цього, і ніхто з вас хай їй цього не каже, щоб вона не засмучувалася. Але нехай не довідається цієї таємниці, поки не прийде її час». Коли це ігуменя сказала, сестри довго плакали: всі дуже любили і шанували Євпраксію, знаючи, що вона велика угодниця Божа й істинна раба і наречена Христова, і втрата її немалою була для них. Плакали ж вони, а одна з сестер, чуючи плач стариць і про причину плачу довідавшись, побігла до пекарні й побачила, що Євпраксія пекла хліби разом з Юлією, що з нею трудилася, і сказала до Євпраксії: «Знай, пані, що через тебе ігуменя і стариці плачуть». Євпраксія ж і Юлія здивувалися цим словам і стояли мовчки. Тоді Юлія сказала Євпраксії: «Чи не той колись наречений твій переконав царя забрати тебе з монастиря насилу і через те пані ігуменя і стариці тужать?» Відповіла свята: «Живий Господь мій Ісус Христос, що навіть коли всі царства земні, зрушившись, зберуться, то не зможуть мене змусити покинути Христа мого. Проте, пані моя Юліє, іди і довідайся точно, через що плач той, дужебо смутиться в мені душа моя». Пішла тому Юлія, стала при дверях і слухала, що говорилося. Ігуменя ж розповідала старицям видіння таке. «Бачила я, — казала, — чесних мужів, світло одягнених, які увійшли в монастир і казали мені: «Відпусти Євпраксію, бо цар її потребує». І знову інших два світліших прийшли і сказали: «Візьми Євпраксію і веди її до царя». Я ж зразу взяла її і пішла. І коли ми прийшли до якихось воріт предивних, їхньої краси переповісти не можу, самі по собі вони відчинилися, і ми увійшли всередину, і бачила я палати нерукотворні, сповнені слави невимовної, і престол високий, і Цар пресвітлий сидів на ньому. Я всередину увійти не змогла, а Євпраксію, взявши, повели до царя. Вона, впавши, поклонилася Йому, і цілувала пречисті Його ноги. Бачила я там сотні сотень ангелів і святих незліченну кількість, всі ж стояли, дивилися на Євпраксію. Після цього бачила я Матір Божу, Пречисту Діву Марію, Владичицю нашу, яка, взявши Євпраксію, показала їй світлицю прекрасну і вінець приготований, що славою і честю сяяв. І чула я голос, що казав до неї: «Євпраксіє, ось винагорода твоя і спочинок, нинібо йди, через десять днів прийди і всім цим насолоджуватися будеш на безкінечні віки». Таке видіння ігуменя старицям розповіла, рясні сльози проливаючи, і сказала: «Ось нині десятий день, відколи я це бачила. Завтра Євпраксія має переставитися».

Почувши це, Юлія почала бити себе в груди й пішла до пекарні, плачучи й ридаючи. Бачила ж її Євпраксія заплакану і сказала: «Заклинаю тебе Сином Божим, скажи мені, що ти чула і чому плачеш?» Вона ж сказала: «Плачу, бо нині розлучимося з тобою: чула я від великої пані нашої, що завтра маєш померти». Євпраксія, чуючи це, зразу ослабла і впала на землю, наче мертва. Сиділа над нею Юлія і плакала.

Тоді сказала Євпраксія до Юлії: «Подай мені руку, сестро моя, і підійми, і веди мене у дровітню, і там мене поклади». I так зробила Юлія.

Лежала Євпраксія на землі, плакала, говорячи до Господа: «Чому, Владико, відкинув мене, чужинку і сироту, чому зневажив мене: ось час, коли мені трудитися і боротися з дияволом, Ти ж нині береш душу мою від мене. Змилосердися наді мною, рабою Твоєю, Господи, і залиш мене хоч на один цей рік, щоб я плакала над гріхами моїми, бо я без покаяння і без діл добрих, і нема мені надії на спасення, адже у гробі нема покаяння ані сліз. I ані мертві не восхвалять тебе, Господи, і не ті, що сходять у пекло, але живі благословляють Ы'я Твоє святе. Даруй мені один рік, як безплідній смоківниці». Коли вона так ридала, одна із сестер, почувши, побігла сповістила ігумені та старицям. I спитала ігуменя: «Хто сказав їй, що ми говорили, і збентежив її душу? Чи не заповідала я вам, щоб ніхто не сповіщав їй цієї таємниці, поки не прийде година її? I що ви наробили, передчасно збентеживши її?! !діть і приведіть її сюди». Коли була приведена свята, кинулася в ноги ігумені, кажучи: «Чому не сказала мені, мати моя, про наближення кончини моєї, щоб я плакала над гріхами моїми? I ось нині відходжу, не маючи надії на спасення, бо чужа добрих діл, але помилуй мене, владичице моя, і попроси Бога, щоб подав мені один рік прожити, щоб я покаялася з гріхів моїх, бо без покаяння відходжу. Не знаю, яка пітьма обійме і яка мука чекає мене». нуменя ж сказала їй: «Живий Господь, донько моя Євпраксіє, що зробив тебе достойною Небесного Царства нетлінний Наречений твій Христос, світлицю прекрасну і вінець вічної слави приготував тобі». I почала ігуменя розповідати їй одкровення, що бачила про неї, і так утішала її душу, і добру надію вселяла, і просила її, щоб за неї молилася Богові, аби її тої ж частки сподобив. Євпраксія ж, лежачи при ногах ігумені, почала тілом нездужати, бо спершу їй стало зимно і тремтіла, тоді гарячка охопила її. I сказала ігуменя сестрам: «Візьміть її і несіть до молитовного храму, надходитьбо її час». Тому взяли, поклали в молитовниці, і сиділи при ній, тужили і плакали до вечора. Увечері ж звеліла ігуменя сестрам прийняти їжу, при Євпраксії залишитися самій Юлії, вонабо ніколи не відступала від неї. I замкнулася Юлія з нею, залишилася до утрені. Просила ж Юлія Євпраксію, кажучи: «Пані сестро, не забудь мене перед Господом, згадай, що я нерозлучною була з тобою на землі, згадай, що і читання книжок я тебе навчила, згадай, що і на подвиг наставляла тебе, і проси Христа, щоб і мене прийняв з тобою».
Коли настав ранок, бачила ігуменя, що Євпраксія вже на останньому диханні, послала Юлію до сестер, кажучи: «ндіть, прощайтеся з Євпраксією останнім цілуванням, бо вона вже при кончині». Зійшлися сестри, прощалися з нею, плачучи й кажучи: «Згадай нас, пані сестро, у Царстві Христовому». Вона ж, не можучи говорити, мовчала. Після всіх прийшла і та, яку вона визволила від бісівської муки, і цілувала руки її, плачучи й кажучи: «Ці руки святі багато мені, недостойній, послужили Бога ради, і відігнали від мене диявола, який мене мучив». Євпраксія ж не відповідала їй. I спитала ігуменя: «Чи не жалієш ти сестри цієї, пані Євпраксіє, що нічого не відповідаєш їй, що плаче?» Євпраксія ж поглянула на сестру ту і сказала: «Чому утруднюєш мене, сестро, залиш мене, хай спочину, бо при кончині я, проте бійся Бога, і Він збереже тебе». Тоді, поглянувши на ігуменю, мовила: «Молися за мене, мати моя, бо великий труд душі моїй у цю годину». I почали з ігуменею всі сестри молитися за неї. Коли закінчили молитву і сказали «Амінь», передала чесну і святу свою душу в руки Божі свята і преподобна наречена Христова Євпраксія, проживши тридцять літ від народження свого. Сестри ж дуже плакали над нею. Поховали її при матері її і прославили Бога, що сподобилися таку богоугодну сестру між собою мати і до Бога провадити її. Юлія ж невідступно залишалася біля її гробу, три дні плачучи й ридаючи. На четвертий день прийшла до ігумені весела й радісна і сказала: «Молися за мене, мати моя, вжебо кличе мене Христос, Його ж за мене, грішну, умолила пані Євпраксія, щоб я була разом з нею». Те мовивши і попрощавшись з усіма сестрами, на п'ятий день померла. I поховали її при гробі святої Євпраксії. Через тридцять днів преподобна ігуменя Теодула, дияконеса, скликавши сестер, сказала їм: «Виберіть собі матір замість мене, яка б могла керувати вами, менебо Господь кличе, Його ж багато за мене молила пані Євпраксія, щоб учинив мене з нею і з Юлією, бо і Юлія з Євпраксією разом сподобилася світлиці небесної, до них же і я вже відходжу». Сестри ж усі за Євпраксію і Юлію раділи, що увійшли в радість Господа свого, і молилися, щоб і вони тої ж чести сподобилися. За матір'ю ж, що їх покидає, плакали і вибрали одну із сестер, на ім'я Теогнія, за начальницю собі. Її прикликавши, ігуменя при кончині сказала їй: «Знай добре цілий чин і устав монастирського життя, заклинаю тебе Пресвятою єдиносущною Тройцею: не дбай про монастирські маєтки ані про жодне багатство, щоб не обернути ум сестер до земних турбот і задля земного щоб не втратити небесних благ, але краще нехай, все земне зневаживши, отримають вічне». До сестер же мовила: «Знайте життя святої Євпраксії, будьте її наслідувачками, щоб і частки з нею сподобитися у небесній світлиці». Тоді, останнє всім давши цілування, звеліла ввести себе до молитовниці, і двері замкнути, і нікому не приходити до неї до наступного дня. Наступного ранку прийшли сестри й побачили, що померла вона в Господі, і плакали, і поховали при святій Євпраксії.

З того дня нікого на місці тому не ховали, і було багато чуд від чесних мощей тих угодниць Божих: зцілення на всілякі недуги подавалися, і біси втікали, викрикуючи: «О Євпраксіє, і після смерти долаєш нас і проганяєш нас!» Таке було житіє преподобної Євпраксії, яка сподобилася небесної слави. Постараймося і ми наслідувати її, дбаймо про смирення, послух, лагідність, працьовитість, терпіння, чистоту і цноту її, щоб і ми, її молитвами, виявилися достойними вічних благ, радости ж і перебування з ангельськими ликами і щоб сподобилися насичуватися славою Господа нашого куса Христа в Царстві Його Небесному зі всіма святими на безконечні віки. Амінь.

У той самий День пам’ять святих отців ста шістДесяти п’яти, які на П’ятий Вселенський собор зійшлися у КонстантинограДі на Оригена і його однодумців і на тих, що говорили, наче нема воскресення мертвих.