Menu

Житія святих на 16 травня ( 3 травня за ст. стилем)

16.05.2020
117
0

Житіє преподобного і богоносного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського Київського - Закінчення

Житіє преподобного і богоносного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського Київського - Початок

Також цього дня відзначають: Страждання святих мучеників Читця і Маври, дружини його

Коли ж сповнений достатньо чеснот був цей преподобний отець наш Теодосій і монастир свій старий братами вже невмістильно заповнив, почав думати, просячи Бога усім серцем, як би й куди переселитися на инше, просторіше, місце й церкву велику кам'яну в ім'я тої ж Пресвятої Богородиці спорудити. Бог же показував, що приємна його за це молитва, і місце для переселення йому і на спорудження великої кам'яної церкви явив дивними чудами.

Чоловік-бо один благочестивий і богобоязливий ішов горою попри старий Печерський монастир, ніч тоді була темна. І ось посеред світла великого, що сяяло тільки над тим монастирем, побачив, як явився преподобний Теодосій, перед церквою стоячи, руки до неба здійнявши і молитву до Бога творячи. Поки він дивився і дивувався, зразу й инше чудо явилося: полум'я-бо велике дуже з верху церковного вийшло і наче дуга зробилося, перейшло на инший горб. Там пізніше преподобний Теодосій церкву нову кам'яну будувати почав. І стояло те полум'я, наче дуга, одним кінцем на верху старої церкви, иншим же на місці нової. Таке чудо після цього чоловік той правдиво в монастирі преподобного розповів.

Також однієї ночі люди, що поблизу жили, почули спів голосів незліченних. Тоді, вставши з ліжок своїх, вийшли з домів і стали на високому місці, дивилися, звідки той голос. І ось засяяло світло велике над монастирем Печерським старим. У тому ж світлі бачили багато ченців, що виходили зі старої церкви і йшли на місце нової. Несли ж одні ікону Пресвятої Богородиці, инші, що вслід ішли, співали, мали в руках своїх свічки палаючі. Перед усіма ж ішов отець їхній і наставник — преподобний Теодосій. Тоді, коли дійшли до місця того і на ньому співали й молилися, повернулися назад й увійшли знову, співаючи, у стару церкву. Це видіння багато людей бачило і розповідало, і тому, що ні одного з братів там не було, розуміли, що справді ангелів, які так виходили і заходили, бачили.

Після сповненого чуд заснування кам'яної, до неба подібної, в ім'я Богородичне Печерської церкви, на місці, яке Бог з небес знаменував, коли її вже будували, тоді й сам преподобний Теодосій трудився, щодня приходячи до діла того, ретельно наглядаючи і, скільки можна, помагаючи співпрацею. Був в одязі поганому, що міг хтось подумати, наче то не ігумен сам, але хіба один із менших послушників.

Одного-бо дня, коли йшов преподобний до робітників, що церкву будували, зустріла його вдова, яку скривдили в суді, і спитала його: "Чорноризче, скажи мені, чи в монастирі ігумен ваш?" Відповів їй преподобний: "А чого потребуєш від нього, він — чоловік грішний". Сказала ж йому жінка: "Що грішний, не знаю, лише те знаю, що багатьох звільняє від печалі і напасти, через те і я прийшла, просячи, щоб і мені поміг, скривдженій без правди від судді". Преподобний, довідавшись причину образи її, зжалився і сказав до неї: "Жінко, нині йди в дім свій, коли прийде ігумен наш, я сповіщу йому про тебе, і він визволить тебе від печалі твоєї". Те чувши, жінка пішла в дім свій, преподобний же пішов до судді і сказав йому про неї, звільнив її від насилля, що той відпустив її і віддав усе, чим її скривдив.

Такими й иншими небес достойними своїми ділами допомагав преподобний Теодосій у спорудженні тої, до небес подібної, Богородичної печерської церкви. її ж хоч і не добудував до кінця, поки в тілі був, проте після смерти своєї молитвами, ближчими до Бога, допомагав преподобному Стефанові, який після нього ігуменство прийняв, діло своє до кінця допровадити.

Коли-бо преподобний отець наш Теодосій богоугодно прожив і до кінця життя прийшов, тоді, наперед довідавшись про відхід свій до Бога і про день упокоєння свого, звелів зібрати всіх братів, не лише в монастирі, а й тих, що в полі чи на иншій якійсь потребі були, і всіх служителів. І почав наставляти всіх, щоб перебував кожен у дорученій йому службі зі всілякою пильністю і страхом Божим. І всіх зі сльозами учив про спасення душі, про богоугодне життя в пості, про старання щодо церкви і в ній зі страхом стояння, про покору і любов не лише до старших, а й до однолітків своїх. І, це сказавши, благословив і відпустив їх. Тоді прийшов благочестивий князь Святослав відвідати преподобного. Він же, відкривши уста свої, що благодать виливали, почав навчати його про благочестя і як берегти православ'я й турботу мати про святі церкви. До того ж сказав: "Молюся Господеві Богові і Його Всенепорочній Матері за твоє благочестя, аби подав тобі тиху й безбентежну державу. Ось поручаю твоєму благочестю святий цей монастир Печерський, дім Пресвятої Богородиці, його ж сама зволила збудувати, щоб не володів ним архиєпископ Київський ані инший хтось із клириків софійських, тільки щоб завідувала ним держава твоя, і після тебе діти твої, аж до останніх роду твого".

Після цього земна хвороба його охопила, гарячка палила, знеміг преподобний дуже і ліг на одрі, на якому ніколи ж не лежав. І сказав: "Воля Божа нехай буде, як же благозволив щодо мене, так нехай і зробить. Але молюся Тобі, Владико мій Ісусе Христе, милостивий будь душі моїй, нехай не страшить її противних духів лукавство, але нехай приймуть ангели Твої, які проводять через темні митарства і приводять до світла Твого милосердя". І, це промовивши, замовк. Брати ж у великій скорботі і печалі були. Не міг він три дні говорити після того ані очей звести, і міг би хтось подумати, що вже помер, якби не видно було ще трохи дихання в ньому.

Після трьох днів хвороби тої преподобний з одра встав і, коли зібралася всі брати, сказав: "Браття мої і отці, ось уже час життя мого закінчується, як же явив мені Господь у дні посту в печері, тому ви подумайте собі, кого хочете, аби я поставив вам замість себе ігуменом".

Те чувши, брати у велику печаль і плач впали, проте, вийшовши і порадившись, вирішили Стефана, який доместиком був церковним, назвати собі ігуменом. Тоді знову, наступного дня, прикликав преподобний всіх братів, сказав їм: "Що, діти, думаєте собі, хто достойний у вас ігуменом бути?" Вони ж усі сказали, що Стефан достойний. Преподобний же, Стефана прикликавши, благословив його замість себе на ігуменство, кажучи: "Ось, дитино, передаю тобі монастир, пильнуй його уважно. І як же я влаштував у службах, так тримайся передання монастирського, уставу не міняй, але роби все за законом і за чином монастирським". Братів же багато повчив коритися йому і так відпустив їх, назвавши їм день переставлення свого. "У суботу, — казав, — коли сонце зійде, душа моя вийде з тіла". І знову, прикликавши самого Стефана, про випасання святого стада навчав його. Той же не відлучався від преподобного, служив йому зі смиренням, бо вже преподобний тілом вельми знеміг. Коли надійшла субота і день уже світав, послав преподобний і прикликав усіх братів. І так по одному всіх з любов'ю попрощав, вони ж плакали і ридали через розлуку з таким своїм пастирем. Тоді сказав їм: "Діти мої любі і брати, ось любов'ю всіх вас цілую, бо відходжу до Владики мого Ісуса Христа. І ось вам ігумен, якого самі захотіли. Його за батька духовного майте, його слухайте і за велінням його все робіть богоугодно. Бог же, що все добре словом і премудрістю створив, сам вас нехай благословить і збереже від підступного ворога без біди. І тверду й непорушну віру вашу хай збереже в однодумстві і в одній любові до останнього подиху. Про це прошу вас і благаю, аби в тому одязі, в якому вбраний я нині, поклали мене в печері, де я в дні посту перебував. Не омивайте убогого мого тіла, і нехай ніхто з мирян не бачить, як мене ховають, але ви самі поховайте у вищеназваному місці тіло моє". Це чувши з уст святого, брати плач і сльози з очей своїх випускали. Преподобний же знову, втішаючи їх, казав: "Ось обіцяю вам, брати й отці, що нехай тілом відходжу від вас, але духом завжди буду з вами. І за того, що помре в монастирі цьому, і за того, кого ігумен відішле кудись на послушництво, якщо б і гріх вчинив, з немочі людської, я відповідатиму перед Богом. Якщо ж хтось піде собі з місця цього — до такого я діла не маю. Яка ж моя сміливість перед Богом, зрозумієте з цього: коли побачите, що все добре в монастирі цьому примножується, знайте, що біля Владики Небесного я перебуваю, коли ж побачите, що занепад і все зменшується, тоді розумійте, що далеко я від Бога і не маю сміливости молитися до Нього". Тоді, після слів цих, відпустив усіх, ні одного біля себе не залишив. Один же з братів, який завжди служив йому, малу зовні зробивши шпарку, дивився через неї на нього. І ось преподобний встав і ниць упав, молився зі сльозами до милостивого Бога за спасення душі своєї, прикликаючи на допомогу всіх святих, найбільше ж Пресвяту Владичицю нашу Богородицю, їй же вручав стадо своє і місце те. І знову після молитви ліг на одрі своєму. Тоді, трохи спочивши, поглянув на небо і лице веселе мав, великим голосом мовив: "Благословен Бог. Якщо так є, то вже не зі страхом, а швидше з радістю відходжу зі світу цього". Це ж (як можна зрозуміти) явлення якесь побачивши, таке сказав. І після того ліг, ноги простягнув і руки на грудях хрестоподібно поклав — передав святу душу свою в руки Божі і приєднався до святих Отців у рік від створення світу 6582-й, від Різдва Христового 1074-й, місяця травня у 3-й день, у суботу (як же сам прорік), коли зійшло сонце. Тоді брати вчинили над ним плач великий і, взявши святе його тіло, несли в церкву, здійснюючи звичні за переставленого молитви і співи. Зразу ж, із якогось божественного явлення, зрушилося багато люду, з ревністю самі прийшли і чекали перед воротами монастирськими, допоки тіло преподобного до печери на поховання винесуть, там же і бояр багато було, що перед воротами стояли. Брати ж ворота замкнули, нікого не впускали, чекали, поки розійдуться люди, щоб тоді тіло преподобного поховати, як же сам заповідав. І ось, Божим провидінням, захмарилося небо раптом і зійшов дощ великий — і так люди розійшлися. І зразу дощ перестав, і сонце знову засіяло. І тоді брати понесли тіло преподобного в печеру, поклали в ній із шаною.

Князь же Святослав був тоді недалеко від Печерського монастиря, і ось видно було стовп вогненний від землі до неба над монастирем тим. І з того зрозумів він, що переставився преподобний. І сказав до тих, що були з ним: "Ось, як же думаю, сьогодні преподобний Теодосій переставився із землі до неба. Був-бо перед тим день у нього і бачив недугу його важку дуже". Тоді послав і довідався, чи справді переставлення його, і плакав за ним дуже.

У рік той, молитвами преподобного отця нашого Теодосія, примноження було всіх благ у монастирі його, у полях його був достаток і в худобі приплід, як ніколи. Це бачивши, брати згадали обіт святого отця свого і прославили Бога, що сподобився учитель їхній і наставник такої божественної благодаті. Це сповістилося через багато чуд після переставлення його, які траплялися тим, хто прикликав його на допомогу.

На боярина одного в той час гнівався дуже князь Святослав, і багато хто казав, що хоче його у вигнання послати. Боярин же молився до Бога всім серцем і преподобного Теодосія прикликав на допомогу, кажучи: "Знаю, отче, що ти святий. Ось час напасти моєї надійшов, постарайся, молячись до Владики Небесного, щоб визволити мене від неї". І ось, коли він заснув, явився йому преподобний Теодосій і сказав: "Чого так сумуєш? Чи думаєш, що я відійшов від вас? Хоч і тілом відлучився, проте духом завжди з вами. Ось-бо завтра прикличе тебе князь, не маючи гніву ніякого на тебе, і знову влаштує тебе в попередній твій чин". Боярин той, зі сну збудившись, побачив преподобного, який ззаду виходив з дверей. І збулося йому слово ділом. Відтоді він більшу любов прийняв до монастиря преподобного Печерського.

Муж (так само) один, хотівши вирушити в дорогу, приніс скриньку, повну срібла, у монастир преподобного Теодосія і дав на зберігання знайомому своєму чорноризцеві на ім'я Конон. Бачив те один із братів на ім'я Миколай і, намовою бісівською, забрав і сховав скриньку. Конон же, увійшовши в келію свою, подивився і не знайшов срібла того. Тоді в печалі великій зі сльозами молився Богові, прикликаючи преподобного Теодосія, щоб допомогою його неосоромленим бути від того, що дав йому те срібло на зберігання. І після цього, трохи заснувши, побачив явлення преподобного Теодосія, який казав до нього: "Те, через що журишся, чорноризець Миколай взяв, диявольською намовою, і сховав у печері". Показав же йому і місце, кажучи: "Іди і, нікому не кажучи про це, візьми своє". Той же збудився і радісний був, встав скоро, запалив свічку, пішов на показане місце і загублене знайшов, віддаючи дяку Богові й угоднику його преподобному Теодосію.

Також було й таке, що один із клиру святої великої соборної київської Софійської церкви захворів дуже, недугою вогненною палений. Трохи до тями прийшовши, молився до Бога і до преподобного Теодосія про полегшення хвороби своєї. І так, ледве заснувши, побачив преподобного Теодосія, який палицю свою давав йому і казав: "Візьми її і ходи з нею". Той же, збудившись, відчув, що відступило вогненне палення і відійшла хвороба. І відтоді зміг піти в монастир Печерський і розповів братам, як зцілився від хвороби молитвами преподобного Теодосія. Ті ж, почувши, прославили Бога, який дав таку благодать рабові своєму й отцеві їхньому.

Ще ж і таке було, що преподобний Теодосій у час ігуменства свого в Печерському монастирі встановив, аби в Чотиридесятницю святого Великого посту, у п'ятницю першого тижня, класти на трапезу братам, як добрим подвижникам, що у повстримності потрудилися, хліби дуже чисті, більше ж — з медом і маком. Це і блаженний Никон, який прийняв ігуменство печерське після блаженного Стефана, котрого поставив ігуменом сам преподобний Теодосій, також, за встановленням преподобного, звелів келареві робити у святий Великий піст першої п'ятниці. Він же наказу того не послухав і встановлення преподобного Теодосія не виконав, сказав неправдиво, наче муки не має, щоб зробити такі хліби. Бог же не допустив зруйнування того, що встановив преподобний Теодосій: тоді, коли після Святої Літургії йшли брати до трапези на пісний обід, коли ніхто не сподівався, привезли їм віз таких хлібів. Те бачивши, брати прославили Бога й угодника свого, який не покидав їх і після відходу свого з життя цього, отця і наставника свого, преподобного Теодосія, що виконує у благих устав свій і обіцянку допомоги своєї, за Божим даром, який даний був богоугодним ділам його з богодарованим іменем його. Його ж святими молитвами, сильними, праведними і помічними, хай і ми сподобимося отримати дар Божий — життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашому, славимо Його з Богом Отцем і святим Духом навіки. Амінь.
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії