Воскресенье 21.04.2024 04:42
Menu

Житія святих на 14 липня (1 липня за ст. стилем)

14.07.2020
463
0

Страждання святих мученикiв Косми i Дем’яна, безкорисливих лiкарiв, що в Римi постраждали


Також цього дня відзначають: Пам'ять преподобного отця нашого Петра, колишнього патриція
Також цього дня відзначають: Страждання святого мученика Потита - юнака

Після возсіяння в тілі Владики Христа, Бога нашого, на землі широко розійшлася звістка про життя всіх святих Христових мучеників: чудеснабо на них проявилася сила Спасова. I подиву гідний у всіх них великодушний спротив катам, і непереможне терпіння, в якому були ці, про яких на нас чекає слово, святі страстотерпці Косма і Дем'ян, брати по крові, від одних батька і матері у старому Римі народжені і в християнському благочесті виховані. Вони, лікарської майстерности навчившись, всілякі хвороби зцілювали дієво: малибо благодать самого Бога, що їм у всьому співдіяла. I на яких людей страждаючих чи худобу руки свої клали, зразу ті цілком здоровими ставали. Добрі ж цілителі ні від кого не брали винагороди, за що й назвали їх безкорисливими лікарями. Єдиної лише від зцілених найдорожчої винагороди потребували — віри в Христа. I не лише в самому Римі перебували, а й навколишні міста і села обходили й недужих зцілювали, багатьох навертали до Бога. Ще ж, окрім благодаті зцілення, і щедрою милостинею чинили добро людям: малибо великий маєток, від прадідів зібраний, що після батьків залишився їм у спадок. Продавали те, і роздавали убогим та потребуючим, і годували голодних, й одягали нагих, і всіляку милість і милосердя до бідних і нужденних виявляли. А коли зцілювали хворих, говорили їм так: «Ми лише руки на вас кладемо, силою ж нашою нічого вдіяти не можемо, але все робить Всемогутня сила Христа, єдиного істинного Бога. Якщо в Нього повірите без сумніву, зразу здоровими станете». Ті ж, повіривши, отримували здоров'я. I так щодня від ідолопоклонницького нечестя відверталося багато, приєднувалося до Христа.

    Мали ж святі ці лікарі осібне перебування в одному селі, у межах римських, де був маєток їхніх батьків, там пристановисько собі мали, всі околиці вірою святою просвітили. Не терпів диявол дивитися на таке життя їхнє, що сяяло чеснотами, намовив деяких служителів своїх, щоб ішли до царя й обмовили невинних. Царював тоді в Римі Карина. Він, наклепників послухавши, зразу послав воїнів у те село взяти безкорисливих лікарів Косму і Дем'яна й привести на суд до нього. Коли дійшли воїни до того села й про Косму та Дем'яна почали розпитувати, побігли вірні до святих і просили їх, щоб десь сховалися, поки не мине гнів царський. Святі ж не хотіли слухати їх — прагнули добровільно вийти до воїнів, що їх шукали, бажаючи постраждати за Христа з радістю. Але коли більше вірних до них зібралося і слізними проханнями їх переконували, щоб берегли своє життя не задля себе, а заради спасення багатьох, покорилися їм, хоч не хотіли. Вірні ж, взявши їх, в одній печері сховали. Тому воїни, всюди старанно пошукавши і не знайшовши, сповнилися люті і гніву, взяли деяких чесних мужів з того села, ланцюгами їх закували і вели до Рима. Про те довідавшись, святі Косма і Дем'ян зразу вийшли з печери, притьмом пішли вслід за воїнами і, наздогнавши їх на шляху, казали їм: «Відпустіть невинних, нас же візьміть: мибо ті, кого вам наказано взяти». Воїни відпустили тих мужів, а на святих Косму і Дем'яна наклали вериги й до Рима відвели, і пильнували святих у путах до ранку. Зранку ж сів цар на звичному перед людьми суді, що був на місці видовищ, поставив перед собою святих в'язнів Косму і Дем'яна й голосно почав до них промовляти, кажучи: «Чи ви ті, що з богами батьківськими воюєте i хитрістю якоюсь чарівною хвороби в людях i худобі без винагороди зцілюєте, зваблюючи простих людей відступати від батьківських богів і законів? Але принаймні нині, відвернувшись від свого блуду, послухайте доброї моєї поради і йдіть принесіть жертву богам, які досі вам довготерпіли, кривду зносячи від вас. Не віддали вам злом за зло, хоч і могли віддати, але терпіли,чекаючи вашого до них навернення». Святі ж Христові угодники, наче єдиними устами, до царя відповідали, кажучи: «Ми жодної людини не звабили, ані чарiвної хитрости не знаємо, ані жодного зла не вчинили нікому, але лікуємо хвороби силою Спаса нашого Ісуса Христа, який заповідав, кажучи2: «Хворих зцілюйте, прокаженних очищайте». Робимо це без винагороди, бо і Cпас заповідав, кажучи: «Задарма взяли, задарма віддайте». Маєтківбо не потребуємо, але спасення душ людських шукаємо і служимо немічним та убогим, як самому Христові. Вінбо турботу щодо них собі присвоює, казавбо до добродавців3: «Голодний Я був і дали Мені їсти, спраглий був — і напоїли, нагий був і одягнули Мене». Ці Його заповіді намагаємося виконувати, сподіваючись винагороду прийняти від Нього в безконечному житті Царства Небесного. А тим, кого ти вважаєш богами, служити ніяк не хочемо. Ти й ті, що з тобою, служіть їм, ми ж знаємо точно, що вони не є богами. Якщо ж хочеш, о царю, дамо тобі добру пораду, щоб ти пізнав одного істинного Бога, Творця усіх, що дає сонцю своєму світити на добрих і поганих і дощ посилає на праведних і неправедних4, на потребу нашу, на славу ж превеликого Імени свого. Йому служи, відступивши від бездушних і неживих ідолів». Карин же цар відповів їм: «Не покликав вас вправлятися в красномовстві, але щоб ви жертву богам принесли». Відповіли святі: «Ми єдиному Богові нашому жертву безкровну приносимо — душі наші, бо визволив Він нас із сітей диявола і дав єдинородного свого Сина на спасення всього світу. Він — Бог наш, не творіння, а Творець усіх. А твої боги — людська вигадка, діло рук художників. І якщо б не було в людей майстерности робити вам богів, не мали б ви кому кланятися». Карин сказав: «Не дорікайте вічним богам, але краще підійдіть, поклоніться їм із жертвами, поки не зазнали мук, що на вас чекають». Раби ж Христові сповнилися Духа Святого, мовили: «Будь осоромлений з богами своїми, о Карине. І тому що відвертається розум твій від предвічного живого Бога і прикладається до бездушних, що ніколи не жили, ідолів, тому хай і лице тіла твого відвернеться з місця свого на твоє осоромлення, щоб навчився ти на власному досвіді, що може наш Бог».

    Коли святі те сказали, зразу Каринові змінилося обличчя, і шия скрутилася, і стало лице його на плечах, і не міг повернути шиї своєї, ані ніхто не міг помогти йому. I сидів на престолі зі скривленою шиєю і лицем. Люди ж, дивлячись на те, голосно взивали: «Великий Бог християнський, і нема іншого Бога, окрім Нього». I тоді багато людей повірило в Христа і просило святих лікарів, аби зцілили царя. Але й сам цар просив, кажучи до них: «Нині знаю справді, що ви раби істинного Бога, тому прошу вас: як же ви вилікували багатьох, зціліть і мене, щоб і я повірив, що нема іншого Бога, окрім Бога, якого ви проповідуєте, того, що створив небо і землю». Святі ж сказали йому: «Якщо пізнаєш Бога, що дав тобі життя і царство, і повіриш у Нього всім серцем своїм — Він має тебе вилікувати». Цар же голосно мовив: «Вірю в Тебе, Господи Ісусе Христе, істинний Боже, помилуй мене і не згадуй мого попереднього невірства». Коли цар те сказав, випрямилася шия його і лице його стало на місці своєму, як же було спочатку. I встав цар з місця свого, звів очі свої до неба і руки підніс — віддавав зі всім людом дяку Богові, кажучи: «Благословен Ти, Христе, істинний Боже, що на світло привів мене через цих святих рабів Твоїх». I так цар тілом і душею зцілився, вшанував святих лікарів Косму і Дем'яна і відпустив їх з миром. Вони ж, вийшовши з Рима, пішли у своє село. Чули ж мешканці села того і навколишніх сіл про все, що в Римі зі святими діялося, вийшли назустріч угодникам Божим і прийняли їх з радістю, веселячись і славлячи Владику Христа. Святі ж знову, за звичаєм своїм, обходили навколишні міста і села, недуги зцілювали, святою вірою просвітлювали і знову в село своє поверталися.
Заздрісний же диявол, не змігши першою своєю хитрістю винищити святих на землі живих, винайшов другу. Був у краю тому один лікар славний, у якого ж і ці святі спочатку майстерности лікарської вчилися. Його намовив ворог заздрити святим через їхню добру славу. Прикликав тому він святих підступно до себе, завів їх на гору наче збирати лікарське зілля — у серці ж Каїнову думку мав, і завів їх далеко, влаштував кожного окремо збирати зілля. Спершу напав на одного, побив його камінням, тоді й другого також убив. I, взявши тіла їхні, сховав при потоці, що там був. Так святі страстотерпці Христові, безкорисливі лікарі Косма і Дем'ян кінець життя прийняли і вінців мученичих сподобилися від Христа Господа, Спаса нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.
 

Пам'ять преподобного отця нашого Петра, колишнього патриція

Преподобний Петро народився i виховувався в Царгороді у славних і багатих батьків. Батько його був патрицієм i стратегом5, на ймення Костянтин. Цей Петро з юности про вивчення книг піклувався, навчився філософії добре i всю зовнішню прємудрість пройшов. Досягнувши віку мужа, одружився з жінкою. Після кончини батька свого перейняв чесний його сан, поставлений був патрицієм у дні благочестивої цариці Ірини і сина її Костянтинаа. Коли ж прийняв царство Никифорб і була війна між греками і болгарами, поставив цар Петра найголовнішим воєводою всіх полків, і пішов він з царем на болгар. Була ж велика битва. Спершу греки перемагали болгар, тоді, з Божого допусту, болгари набралися сили, розбили греків люто і самого царя Никифора вбили. Тоді й блаженного Петра з п'ятдесятьма князями грецькими болгари взяли і в путах до мук і смерти тримали. Молився він ревно до Бога за своє визволення — явився йому вночі святий Йоан Богослов, що схилився був до грудей Христовихв, і визволив його від пут, і аж до Рима привів.

З того часу Петро цілком віддався на службу Богові. I, все за сміття маючи, на гору Олімп пішов, й ангельське життя прийняв, і подвизався разом з великим Йоаникієм6, і всілякі чесноти здобув. Пробувши ж там тридцять чотири роки, прийшов до Царгорода. Померли вже тоді його дружина і син. I спершу при церкві, яку збудував, звалася вона Євандрійською, якийсь час прожив. Тоді на окреме безмовне місце відійшов, малу келію собі збудував і перебував у ній вісім років. Волосяницю колючу на тілі носив, ноги ж у всі роки постницького життя мав босі, постом, і чуванням, й іншими подвижницькими трудами вельми себе виснажив. Так добре й богоугодно проживши, спочив у Господі, і був приєднаний до лику преподобних, що славлять Отця, i Сина, i Святого Духа навіки. Амінь.
 

Страждання святого мученика Потита - юнака

За царювання Антонінаа, коли гоніння немале налягло на християн повсюди, був у Сардинії* був муж один, що ідолопоклонницького нечестя тримався, на ім'я Гилас. У нього був єдиний син, тринадцятилітній юнак, на ім'я Потит, премудрістю Бога, що з уст немовлят хвалу собі учиняєв, нарозумлений і благодаттю Духа Святого просвітлений, щоб знати Творця свого і Йому одному молитви й поклоніння свої приносити, бездушних же ідолів цуратися. Уміючи читати книги, дістав християнське Божественне Писання, прочитав його і сповнився духовної премудрости і розуму. I таємно від батька пішов до християн, прийняв святе хрещення і відвернувся від мерзотних жертв ідольських. Батько його Гилас, бачачи, що син відвернувся від ідолів, засмутився і багатьма ласками переконував його, щоб з ним разом приніс жертву еллінським богам. Святий же юнак казав йому: «О отче, некорисне мені говориш слово, наказуючи, щоб приніс я жертву бісам. Якщо побатьківськи любиш мене, сина свого, радь мені те, що душу рятує, а не губить. Я хочу, щоб і ти, пізнавши істину, відвернувся від нечистого блуду й почав служити єдиному Богові, що на небі живе і все тримає, Творцеві всього творіння». Розгнівався батько, замкнув його в окремій кімнаті і звелів домашнім, щоб ніхто не смів подавати хлопцеві хліб і воду. I казав йому: «Побачимо, чи твій Бог, якого ша , нуєш, подасть тобі їжу і пиття». Святий же отрок Потит, схиливши коліна, молився Богові, кажучи: «Суди, Господи, тих, що кривдять мене, і зупини тих, що борються зі мноюг. Тобібо хочу служити, Господові моєму, вусові Христу, що захотів прийти з неба на землю задля спасення людського.

Зглянься на молитву смиренного раба Твого й укріпи мене в голоді, як же укршив Свого пророка Даниїла, у яму до лєвів киненогоґ. Ти сказав у святому Євангелії Твоєму: «блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситятьсяд, блаженні вигнані за правду, бо їх Царство Небеснее». I мене, що замкнений тут за правду Твою і морений голодом і спрагою, не покинь».

I перебував святий у затворі тому досить днів. Голодом і спрагою батько його морив — Бог же духовною їжею укріплював, і Дух Святий благодаттю напоював. I сяяло лице його, наче сонце, веселився у Господі, Бозі своєму, кажучи: «Дякую Тобі, Владико, що мене, недостойного раба свого, благозволив наситити духовними Твоїми благами, які наскільки приймаються, настільки більше бажаються. Ще ж прошу Тебе, Боже ангелів і архангелів, добросердний і милостивий! Ти не хочеш смерти грішника, але щоб він навернувся і живим був, почуй мене, що взиваю до тебе всім серцем за батька мого. Дай йому пізнати істину твою і розуміння віри, відкрий йому розум, щоб він пізнав Тебе, Творця свого, і Тобі одному служив, а не багатобожжю еллінському. Хай не порадіє через нього ворог імени християнського — диявол, але Твоя всемогутня сила, що заблуканих на спасення наставляє, хай прославиться».

Коли він так молився, явився ангел Господній, укріплюючи його й кажучи: «Хай буде тобі те, що просиш. Бог, якому ти всім серцем довірився, завжди з тобою, і що просиш у Нього — отримаєш. Знай же і це, що губитель душ людських, диявол, приготувався на тебе. Тому годиться тобі прийняти всю зброю Божу, щоб ти зміг протистояти підступам його». Те мовивши, ангел світла відійшов. А святий молився до Бога, кажучи: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо на Тебе надіється душа моя, і у тінь крил Твоїх прибігаю, допоки мине беззаконня7».

Мало ж часу минуло, коли раптом з'явився перед ним ангел темряви у вдаваному сяйві світла і сказав до нього:

«Ось я прийшов до тебе, о незлостивий юначе, щоб не знемагав ти душею твоєю і тілом від голоду і спраги, але щоб послухав батька і наситився з ним бенкетом. Ябо Христос, змилосердився над тобою, бачачи твої сльози, і прийшов відвідати тебе». Святий же юнак Потит відповів: «Відійди від мене, сатаноє, вороже правди, не звабиш раба Божого, ти не Христос, але антихрист. Якщо ти Христос, то схили коліна на молитву зі мною». Це мовивши, святий почав молитися, кажучи: «Господи, Ісусе Христе, віджени ворога цього нечистого від мене і скинь його в безодню, на яку він зі слугами своїми засуджений». Диявол же вдавану ангельську подобу перемінив, став, наче гігант, великий, зростом десь до п'ятнадцяти ліктів. Тоді перетворився у великого вола і заревів голосно. Святий же знаменням хреста загородився, сказав до нього: «Припини, о злостивий духу, спокушати воїнів Христових, не зможешбо настрашити того, хто викуплений кров'ю Христовою і силою хресною загороджений». I зразу зник диявол, і пролунав голос його здалеку, що казав: «О який молодий юнак мене перемагає, горе мені! Де вже спочину, на кого випущу свої стріли? Коли підходжу до старого, не так легко мене перемагає, як же цей юнак. Але піду ввійду в єдину доньку царя Антоніна і в ній покажу силу свою. Намовлю і на тебе, о Потите, царя, і великими муками він тебе закатує». Святий же відповів: «О вороже, у які б я не увійшов муки, всюди перемогти тебе маю — не я, але Господь мій Ісус Христос». I втік диявол, викрикаючи: «Горе мені, бо юнак мене переміг!»

Після того батько Потита Гилас вивів його із затвору і , сказав йому: «Дитино, принеси жертву богам, наказавбо цар, щоб кожного, хто не приносить богам жертви, багатьма муками убивати або звірам на поїдання віддавати. Переймаюся ж тобою, бо ти мій єдиний син, щоб не втратив я свого спадкоємця». Відповів святий: «Яким богам жертву принести маю? Хай знаю їх поіменно». Батько ж сказав йому: «Хіба не знаєш ти, дитино, бога Дія, і Арпа, і Мінерви?» Мовив юнак: «Відколи я народився, ніколи не чув про таких богів, лише про ідолів. О батьку, якби ти знав, наскільки сильний Бог християнський, що себе смирив, нас спас, то повірив би ти в Нього. Вінбо — єдиний істинний Бог, що небо і землю створив. Інші ж усі боги народів — біси». Сказав Гилас: «Звідки в тебе слова ці, що говориш?» Відповів святий: «Той, якому служу, говорить устами моїми. Сказавбо в Євангелії своєму8: «Не турбуйтеся, що будете говорити, дастьсябо вам у ту годину, що заговорите». Запитав Гилас: «Чи не боїшся ти мук, дитино моя? І коли тебе вестимуть до князяката і на люті муки відданий будеш, тоді що робитимеш?» Святий же юнак усміхнувся і мовив: «:О батьку, безумне слово ти промовив. Господь мій Ісус Христос, Відкупитель душ наших, укріпить мене, раба свого. Чи ти не знаєш, батьку, що в ім'я Господнє Давид, один юнак неозброєний, убив сильного Голіята каменем і, вирвавши меч від нього, обезголовив його?»ж. Сказав Гилас: «Тибо покладаєшся на Бога свого, а чи готовий ти за ім'я Його все витерпіти?» Відповів святий: «Вірю Творцеві моєму, Отцеві, і Сину, і Святому Духові, єдиному у Тройці Богові, що укріпить мене не лише витерпіти всі муки мужньо, а й померти за Нього безстрашно. Повір і ти, батьку, в Бога, про якого тобі розповідаю, і спасешся. Ті боги, яким нині поклоняєшся, є нічим, ані ніколи нікого не врятували, ані нічого не змогли зробити. І яка користь поклонятися бездушній міді, і каменю, і дереву? Вони, коли на землю падають, не можуть встати, але розбиваються на частини. І, розбиті, не видають голосу, німі й бездушні. Іменами, якими називаєте своїх ідолів, колись називалися люди найгірші та найбеззаконніші, бісівського волхвування і всілякого злодіяння сповнені, багатьох покарань достойні, таких і нині градські закони судять і смертній карі передають. Тих богів ваших окаянні душі нині в пеклі безупинно горять вогнем вічним, що ніколи не згасає. I ті, що нині служать ідолам їхнім, з ними разом у тому ж вогні безконечно горіти будуть. Бог же наш живий, вічно діє і порядкує усім видимим і невидимим творінням, і володарює над горішніми й долішніми. Тих, що вірять у Нього і служать Йому правдиво, прославляє в Царстві своєму на небі, але й на зємлі славними імена їхні робить, збагачуючи їх чудесною благодаттю, щоб вони робили знамення та чуда. Говоритьбо9: «Тим, що повірили, будуть знамення такі: Ім'ям моїм бісів виганятимуть, мовами говоритимуть новими, гадюк братимуть; і хоч би що смертельне випили, не пошкодить їм. На недужих руки покладуть — і здоровими ті стануть».

Це й до цього подібне говорив юнак, дивувався батько його Гилас і мовив: «Нині я пізнав, що істинний Бог християнський. Таке і стільки говорили уста цього юнака, чого я раніше ніколи не чув. I якщо б не було в юнакові якоїсь божественної сили, не зміг би із серця свого промовити слів цих. Але як же бачу, сам той Бог говорить устами сина мого». Зітхнувбо Гилас і, заплакавши, мовив: «Горе мені, грішному: син мій, хлопець молодий, розумніший від мене, старого. Вінбо в дитинстві пізнав істинного Бога, я ж, зістарівшись літами, досі не пізнав Його. Але нині вірю серцем й устами визнаю, що нема Бога іншого, окрім Бога християнського, і нема Йому подібного». I так Гилас повірив у Христа, прийняв святе хрещення під проводом святого юнака Потита, сина свого.

Після хрещення свого батька святий Потит, апостольські труди наслідуючи, вийшов із Сардинії, батьківщини своєї, і прийшов у край, що називався Етир, і проповідував там Христа. Тоді звідти прийшов у град, що називався Валерія, у ньому ж була одна жінка, на ім'я Киріякія, дружина сенатора Агатонія, прокажена сильно, якої жодні лікарі не могли зцілити. Святий же Потит до дверей дому її прийшов, сів при них, як убогий. Трапилося, що вийшов з того дому один євнух, і покликав його святий Потит, просячи води напитися. Євнух же мовив йому: «Чи сюди прийшов води просити?» Відповів святий: «Не так води від дому цього, як же спасення душ прагну. Нехай буде благодать Господа мого Ісуса Христа на домі цьому». Здивувався ж євнух словам святого, спитав його: «Звідки ти, хлопче, і як називаєшся?» Відповів Потит святий: «Із землі народжений, як і ти. Ім'я моє — Потит, раб же Владики мого Ісуса Христа, Спасителя душ людських, що повірили в Нього, і Цілителя тілесних недуг.

Він прокажених очистив, розслаблених із ліжок підняв, сліпих просвітив і мертвих воскресив словом». Спитав євнух: «Якщо ти Його раб, чи можеш прокажених очищати?» Відповів святий: «Де буде віра, там буде зцілення. Владикабо мій Ісус Христос за вірою подає кожному, хто просить у Нього». Спитав євнух: «Чи можеш ти пані нашу зцілити від прокази?» Відповів святий: «Якщо повірить у Христа, Бога мого, стане здорова». Сказав євнух: «Коли зцілиш її, паном всіх маєтків її будеш». Відповів святий: «Я не хочу золота, ані срібла, ані маєтків її, але шукаю, щоб душу її приєднати до Христа, Бога мого».
I зразу євнух сповістив те пані своїй, і ввели до неї Потита святого. Коли ж входив до її спочивальні, мовив: «Мир Господа мого Куса Христа нехай буде дому цьому». I сказала до нього Киріякія: «Зціли мене, прошу тебе, якщо можеш зцілити». Відповів святий: «Віруй у Бога, якого я проповідую, прийми святе хрещення — і будеш здорова». Сказала жінка: «Навчи мене, як вірити». Святий же повчив її про Христа Бога, показуючи їй праведний шлях спасення. Тоді сказала жінка: «Вірю, що нема іншого Бога, лише той, про якого ти мені кажеш. I покладаю надію на Нього, що зцілить мене. Ти ж роби, що маєш робити». Святий же Потит схилив коліна до молитви, почав говорити зі сльозами: «Господи, Ісусе Христе, Царю ангелів, Спасителю душ, Ти мовив учням своїм: «Ім'ям моїм прокажених очищайте, мертвих воскрешайте». Почуй і мене, Владико, раба Твого, і зціли жінку цю, хай буде благодать Твоя на ній, хай кажуть люди, що Ти Бог і нема іншого, окрім Тебе». Коли так помолився, влаштував, щоб було хрещення. І коли жінка та в купіль увійшла й охрестилася, зразу очистилася від прокази своєї і вийшла здорова: мала тіло, як у малої дитини. Те бачивши, чоловік її Агатон і всі домашні повірили у Христа й охрестилися. На них же дивлячись, й інших громадян багато прийняло святу віру, десь до пів міста. І благословили Бога, кажучи: «Воістину велике світло побачили ми через юнака цього, що вивів нас із пітьми ідольської». Святий же Потит сказав їм: «Ось побачили ви велич Божу, бережіть тому заповіді Його і спасенними будете навіки». І вийшов звідти, пішов у гору пустельну, що називалася Гаргара, i там зі звірами, як з вівцями, жив: Божимбо велінням корилися йому звірі, збиралися й ходили за ним.

Тим часом увійшов біс у доньку царя Антоніна, що мала ім'я Агнія, і мучив її. I був цар у печалі великій, і молився за неї до марнотних богів своїх, обітниці складаючи й говорячи: «Боже Аполоне, боже Дію, боже Арпане, зціліть доньку мою, і приведу вам у жертву волів із позолоченими рогами». Біс же устами дівчини викрикав, кажучи: «Якщо не прийде сюди Потит, що на горі Гаргарі живе, я звідси не піду». Цар же послав зразу одного сановника свого, на ім'я Геласій, із сорока воїнами на ту гору шукати Потита. Ті ж пішли туди і, проходячи пустелю Гаргарійську, знайшли раба Христового, що на горі сидів, а навколо нього багато звірів стояло. Те побачивши, воїни налякалися і хотіли втікати. Звірібо, обернувшись, вже кинулися на них, але святий заборонив звірам, кажучи: «^діть на місця свої, нікому шкоди не завдавайте». I пішли звірі. Святий же мовив до Геласія: «Нащо з такою кількістю воїнів прийшов на мене?» Геласій же спитав його: «Чи ти Потит?» Той же відповів: «Я, грішний, раб Господа мого Куса Христа». Геласій сказав: «:Цар Антонін тебе потребує, щоб ти прийшов до нього з нами». Запитав святий: «Яка потреба цареві нечестивому до християнського чоловіка?» I взяли воїни Потита святого, повели до Рима. Коли ж приведено його перед царя, спитав цар: «Якого ти роду?» Відповів святий: «Я — християнин, від християнських батьків народжений». Сказав Антонін: «Чи ти не знаєш наших царських наказів, що кожен, хто не поклоняється богам на , шим, смертю нехай помре?». Відповів святий: «Я цього і бажаю, щоб померти за Христа, Бога мого». Сказав до нього цар: «Чутка про тебе до мене дійшла, що ти можеш зцілити доньку мою. I якщо це зробиш, багатьма тебе вшаную почестями й багатствами». Сказав до нього святий: «Боги твої чому її не зцілюють?» Запитав цар: «Чому так зарозуміло відповідаєш мені?» Святий Потит мовив: «Якщо я зцілю доньку твою, чи повіриш у Бога, в якого я вірю»? Цар же обіцяв вірити. I сказав йому святий: «Знаю, як озлоблене серце твоє, і не маєш вірити, але задля людей, що тут стоять, зроблю те, силою Бога мого, щоб побачили, і повірили, і прославили ім'я Ісуса Христа».

Тоді привели доньку цареву і перед ним поставили. I сказав устами її диявол до святого: «Що, Потите, не казав я тобі, що зроблю так, що, хоч і не хотітимеш, прийдеш до царя?» Святий же подув у лице дівчині, сказав до біса: «Господь мій ^ус Христос, Син Бога живого, Йому ж всіляке творіння небесне, і земне, і підземне скоряється, забороняє тобі, нечистий духу, і наказує, щоб ти вийшов із цього творіння Його і щоб не мав більше влади увійти в неї». Те мовивши, святий вдарив правицею дівчину в лице. I зразу видно стало всім змія страшного, що з уст її вийшов, а вийшовши, щез. Ті, що стояли там і бачили, жаху сповнилися і казали: «Справді великий Бог хлопця цього». I багато хто з них у Христа повірив.

Здивувався і цар, те бачивши, і мовив: «О яке велике чаклування християнське!» Сказав йому святий: «Горе тобі, безумний царю, що, бачивши велич Божу, не віриш у Нього». Цар же мовив: «Дяку віддаю богам моїм, що зцілили доньку мою». Сказав святий: «Брешеш, царю, не боги твої, але Христос, Господь Бог мій, зцілив її». I сказав цар: «Покинь ті слова свої і принеси жертву богам моїм, і зроблю тебе великим у царських моїх палатах, і дам тобі золото, і срібло, і багатство». Відповів святий: «Не буде тобі добра, о царю, обіцяєш мені те, що я маю за гній земний. Маюбо багатства нетлінні й невимовні на небі, що Христос, Господь мій, приготував усім, хто любить Його. Золото ж твоє, і срібло, і всі твої багатства з'їсть вогонь». Сказав цар із гнівом: «Чи ти ще з гордістю говориш супроти мне?!» Відповів святий: «Говорю, бо не боюся тебе. Господь мій ^ус Христос забере мене з рук твоїх». Сказав цар: «Допікаєш і безчестиш мене, але терплю, шкодуючи молодости твоєї. I раджу, щоб ти богам приніс жертву, щоб не почав я зразу тебе мучити». Відповів святий: «Пожалій себе самого, бо велике пекло готується для тебе. I згинеш ти і царство твоє, і спалений будеш вогнем невгасимим разом з батьком твоїм, дияволом, навіки». Сповнився люті цар, звелів святого Потита, оголеного, залізом бити жорстоко. Святий же, битий, говорив: «Дякую Тобі, Господи мій, бо сподобив Ти мене задля Ыени Твого страждати». Цар же сказав мученикові «Чого хочеш, Потите? Чи померти, чи принести жертву богам, щоб живим і цілим бути?» Сказав святий: «Хочеш, щоб я жертву приніс яким богам?» Цар же звєлів перестати бити мученика, запитав: «Чи не знаєш великого бога Дія, і Арпана, i Мінерви?» Святий же Потит усміхнувся й мовив: «Хай побачимо, якими є ті боги, і зроблю, що велиш».

Цар же з радістю повів його до храму ідольського, де ж, коли святий помолився до Всевишнього Бога, зразу впали ідоли й розбилися на малі частини. I сказав святий до царя: «Якщо вони справжні боги, то чому впали? I, впавши, чому не встають ані не поможуть собі? Знайбо, о царю, яка сила Бога мого». Сповнився цар сорому і гніву, звелів обкласти мученика важким залізом і вкинути до темниці.

Сидів святий у темниці й молився, аж явився світлоносний ангел, зміцнюючи і втішаючи його. I розтануло на ньому важке залізо, наче віск, і сповнилася темниця світла, хоч була північ, і пахощі невимовні прилинули.
Сторожа ж, відчувши пахощі, дивувалася, і питалися одні в одних, звідки ті виходять. I, заглянувши через віконце до темниці, побачили світло чудесне і святого, від заліза вільного, що радів, і хвалив Бога, і розмовляв з ангелом. I сповнилися страху й жаху. Коли ж світало, пішли, сповістили цареві. I звелів цар зразу приготувати місце зборів, і проголошувачам кричати, щоб люди на видовище збиралися. Багато зібралося люду, прийшов цар і на звичному суді сів, звелів вивести мученика з темниці й поставити перед судом своїм. , Коли ж був приведений мученик на видовище, загородив себе хресним знаменням і зі світлим лицем став перед царем. Антонін же, гнівом лютуючи і грізно на нього поглядаючи, запитав: «Де нині, Потите, здається тобі, стоїш?» Відповів святий: «Бачу себе, що стою на землі Бога мого». Сказав цар: «Нині погибель тобі буде. I який Бог забере тебе з рук моїх?» Сказав святий: «Хай сповниться сорому лице твоє, о царю, бо більше розуміння має пес, аніж ти. Вінбо, з чиїх рук хліб бере, до того лащиться, ти ж, отримавши зцілення доньки своєї від Бога, ображаєш Його».

I зразу цар звелів повісити оголеного мученика на катівні й свічками обпалювати. Тоді кігтями залізними звелів обдирати тіло його. Святий же все те, наче в чужому тілі, терпів, насміхався з царя, кажучи: «Де погрози твої, о царю? Хвалився ти, що здолаєш мене муками. Я ж, мучений, ніякого не відчуваю болю. Знайбо і розумій, що ці муки не тілу моєму, але серцю твоєму біль приносять, бо перемагаю їх терпінням моїм і більше веселюся в них». Цар же ще більше гнівався через осоромлення своє і звелів мученика, знявши з катівні, віддати на поїдання звірам. Коли ж були випущені на нього звірі, прибігли, припадали перед ним і лизали ноги йому. А святий взивав до царя: «Що нині скажеш, поганий кате? Хіба ще не бачиш сили Христа, Бога мого?» Цар же звелів повернути звірів, а до слуг, що мучили, мовив: «Розрубайте проклятого цього на частини і псам на поїдання розкидайте». I коли слуги взяли сокири й почали рубати святого, тоді чудесною силою Божою тіло його стало настільки міцним, що анітрохи не могли сокири пошкодити його, наче твердий камінь чи залізо. Слуги самі ж себе, один одного сокирами ранили. Те бачивши, люди дивувалися дуже, і повірило багато в Христа Господа, десь до двох тисяч. I взивали, кажучи: «Воістину той самий Бог діє в цьому юнакові, що раніше діяв у Петрові і Павлі, які постраждали в цьому граді». Те бачачи й голос людей чуючи, кат захитався і застогнав із серця, кажучи: «О які великі чари цього поганого християнина!» I звелів приготувати сковороду залізну, і олію в ній розварити, і мученика, на ній покладеного, палити. Сказав
же й олово розтопити і ним поливати тіло мученика. Святий же, наче в якій прохолоді, веселився i славив Бога. I до царя говорив: «Заклинаю тебе честю твоєю царською, щоб ти ще додав мєні олова цього розтопленого, дужебо велику прохолоду від нього маю».

I не знав цар, яку би ще лютішу на нього винайти муку. Тому, забравши святого зі сковороди, звелів принести залізний довгий цвях і, розжаривши його, у голову зверху вбити мученикові. Коли ж це зроблено, сталося Божою силою те, що мученик, прийнявши в голову цвях, перебував живий, і здоровий, і без болю. Біль же той, який мав би відчувати мученик, перейшов на цареву голову. I розболілася царева голова дуже, взивав він до мученика, кажучи: «Помилуй мене, рабе Христовий, і від болю цього вирятуй. Нині пізнаю силу Бога твого». I сказав святий: «Боги твої нехай зцілять тебе». Цар же, не перестаючи, просив мученика про своє зцілення. I сказав святий: «Допоки ж не прийде сюди донька твоя, яку Христос мій здоровою зробив, ти зцілитися не зможеш». I зразу прикликано доньку цареву, що, припавши до ніг мученикових, казала: «Прошу тебе, рабе Божий, охрести мене в ім'я всесильного Бога твого, якого ж проповідуєш». I звелів святий зразу приготувати купіль й охрестив її сам перед усіма, бо неможливо було в той час знайти єрея, адже священики ховалися через гоніння. Після хрещення ж доньки царевої простягнув мученик руки свої до Бога, помолився за зцілення царя — і зразу той став здоровим. Але о горе сліпоті й безумству ідолопоклонницькому! Замість того щоб пізнати істинного Бога й подякувати Йому, почав нечестивий цар своїм нечистим богам віддавати дяку, кажучи: «Дякую вам, боже Аполоне, боже Арпе й богине Мінерво, що зцілили мене». Тоді святий почав вельми докоряти цареві, безчестячи його безумство й озлобленість, що віддався цілком бісівській звабі. Цар же, наче біснуватий, розлютився, звелів відрізати святому язик і виколоти очі. А мученик Христовий і після відрізання язика говорив виразно, славлячи Бога й кажучи: «Благословляю Господа весь час, завжди хвала Його на устах моїх. Благословляю того, що вклав нову пісню в мої уста, і заспіваю Богові моєму у весе , лості й радості». I до царя ж мовив: «Чого досягнув ти, нечестивче, відрізавши язик мій? Чи ти сподівався відняти з язиком слово з уст моїх? Ось бачиш і чуєш мене, що говорю ясно — благодаттю Христа, Бога мого, що переможе тебе, як же колись фараона». Цар же, бачивши себе переможеним і осоромленим, наче втратив розум, не знав, що ще зробити мученикові. Хотів же вирятувати себе від людської зневаги — звелів мученика мечем обезголовити. I відтяли святому голову — так закінчив подвиг страждання свого. Так святий Христовий мученик Потит у юні літа за Христа поклав свою душу і царює з Ним нині на небі в безсмертному житті, якого ж і ми нехай сподобимося, молитвами святого мученика Потита, благодаттю ж Господа нашого ^уса Христа, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії