Чому людям насправді подобається цілуватись

Ажіотаж довкола нього, безумовно, роздмухують романтичні фільми, але чи справді «перший поцілунок» – найкращий спосіб сказати, що ви знайшли «ту саму людину»? Ми надаємо поцілункам великого значення - але чому цей процес такий особливий для нас?
 

Одна з ідей полягає в тому, що ще з дитинства ми маємо вроджену пристрасть до торкання губами: починаючи з грудного вигодовування, ми асоціюємо наші губи з позитивною мотивацією, пише BBC.
 

Існує припущення, що ми налаштовані на поцілунки губи в губи, адже в минулому, після відлучення від грудей, наші матері пережовували їжу замість нас, а потім перекладали її нам до рота – така поведінка також притаманна нашим родичам мавпам.
 

По друге, наші губи дуже чутливі. Вони є однією з небагатьох частин нас, яку ми не прикриваємо одягом.
 

«Чим більше одягу ми носимо, тим частіше цілуємося», – каже антрополог, професор Вільям Янковяк.

«Чим менше одягу - тим рідші поцілунки. Цікавим винятком є ​​те, що ми не бачимо поцілунків серед мисливців та збирачів. Єдиний виняток – інуїти в арктичній зоні. Вони –єдина група мисливців-збирачів, які, як ми з'ясували, цілуються – знаменитий «океанічний поцілунок», коли вони труться носами. Насправді ж вони труться ротами», – стверджує науковець.

Виникає питання – чому?
 

«У всіх інших місцях, де є мисливці та збирачі, вони не носять одягу. Це означає, що вони можуть мати чуттєві контакти з будь-якою частиною тіла. Але коли ви носите одяг, єдина доступна чуттєвість, єдине доступне поле дотику — це людське обличчя», – продовжує Янковяк.

У поцілунків також може бути еволюційна складова.
 

Підійшовши ближче один до одного, ми можемо вловити запахи один одного. Це може пояснити, чому романтичні поцілунки в губи - насправді не надто поширена людська поведінка.
 

Згідно з одним аналізом, менше половини всіх культур цілуються в губи. Зі 168 культур з усього світу, як виявив Янковяк, лише 46% надають поцілунку губи романтичного сенсу.
 

«Я думаю, що ключовим є те, що людську чуттєвість можна висловити багатьма способами, крім простого поцілунку. Але, що цікаво, існує закономірність: чим складнішим є суспільство, тим частіше зустрічаються поцілунки», – поянює професор.

Найстаріший письмовий доказ звички цілуватися міститься у 3500-річних індуїстських ведичних текстах на санскриті.
 

«Є багато культур, у яких поцілунки в губи схожі на те, як ми цілуємося сьогодні. Але водночас є малайський поцілунок, який описав Дарвін, коли жінка присідає на землю, а чоловік ніби нависає над нею, й вони швидко нюхають одне одного», – каже Шеріл Крішенбаум, авторка книги «Наука поцілунків».

На Тробріандських островах, біля східного узбережжя Папуа Нової Гвінеї, закохані цілуються, покусуючи одне одному вії – що, як каже Кіршенбаум, «для багатьох із нас сьогодні не виглядає як вершина романтики, але їм це пасувало».
 

«Усе це передбачає почуття довіри – наблизитися до іншої людини – і дозволяє нам наблизитися до людей, які нам небайдужі», – додає вона.

Поцілунки в губи – майже унікальна людська поведінка. Якщо поцілунки мають еволюційну мету – то чому вони не надто поширені?
 

BBC Earth відповідала на це запитання у 2015 році.
 

«Одна з причин, яка може змусити нас підійти близько до обличчя партнера, – це добре його понюхати. Запах може розкрити багато корисної інформації - про дієту, наявність хвороби, настрій, спорідненість тощо. Але багато тварин мають набагато досконаліший нюх, ніж ми, тому їм не обов’язково підходити настільки близько», – писала Мелісса Гогенбум.

Так чи будемо ми і далі цілуватися – і чому деякі культури не надто цим переймаються?
 

«Ми бачили, як поцілунки з’являлися та зникали в усьому світі з різних причин – через хвороби або були імператори, які забороняли поцілунки серед свого народу, тому що вважали це своїм привілеєм. Але на одне можна розраховувати напевно – і ми бачимо це знову і знову: попри заборони та хвороби, поцілунки завжди повертаються», – каже Крішенбаум.