Понедельник 21.09.2020 17:56
Menu

Закарпатець без ніг рибалить, таксує і каміни майструє (ФОТО)

07.09.2020
158
0
Віталію Матьовці із села Кибляри Ужгородського району через хворобу у молодості ампутували обидві ноги. Але він знаходив кохання, опанував нові професії й завжди вірив, що колись знову зробить перші кроки. Хай навіть і на протезах.

Віталій з дитинства такий вдався – впертий та працелюбний. Тому вже з 14 років пішов підсобником на будови. А як став повнолітнім, подався на заробітки за кордон. Коли одружився, не шкодував ні сил, ні здоров’я, бо хотілося власне житло, машину, забезпечити діток. Але важка фізична робота таки далася взнаки.

– Почали синіти пальці. А нога пекла так, ніби вогнем обклали, – пригадує чоловік. – У лікарні прочистили закупорку вен, але все чорніло-синіло далі. Тоді вирішили ампутувати хвору ногу.

Звичайно, таке страшне рішення нелегко далося 31-річному Віталію. Але вірив, що в сім’ї знайде підтримку та допомогу. Однак це було лише перше випробування. Далі – дружина забрала дітей і пішла. Через два роки стала чорніти й друга нога. Коли її ампутували – думав, не витримає. Врятувала від депресії вишивка бісером.

– Вишивав на замовлення, бо треба були гроші. Медикаменти дорогі, пенсії по інвалідності не вистачало. Мої картини тепер по всьому світу, – гордиться чоловік. – В Італії, Іспанії, Португалії, Америці, навіть у Гонконг вислав.

Після ампутації ніг чоловік переніс ще й закупорку легенів, два інфаркти, мікроінсульт. На тумбочці біля ліжка – гора медикаментів. Одна з пачечок коштує 1800 гривень, а пенсія у Віталія – 1955. На місяць йде загалом майже шість тисяч гривень лише на ліки, а ще ж і жити за щось треба!

– Що робити? Не піду ж по людях з простягнутою рукою, – розповідає. – Вирішив: буду таксувати, хоч і без ніг. Зняв переднє сидіння в машині, переробив дещо і став таксистом.

Жінка поїхала на лікування і… не повернулася
Про особисте життя розповідати чоловікові непросто. Він кілька разів віддавав своє серце жінкам, а замість любові отримував лише розчарування. Востаннє будував плани на сімейне щастя з Вікторією з Полтавщини. З дівчиною познайомився, коли був у Львові на реабілітації. Вона хвора на ДЦП. Але почуття не зважали на недугу. Дівчина переїхала на Закарпаття. У просторому будинку, де зроблено сучасний ремонт, є всі зручності, змайстрований Віталієм камін, кухня обставлена побутовою технікою, можна було комфортно проживати. Город Віталій обробляв сам. Він і консервацією займався – всі полиці заставлені огірками, помідорами, варенням. Навіть у зону АТО солдатам частину передавав. На початках у пари все ладилося та складалося. Віталій сяяв щастям, радів кожному дню. Болячки відійшли на задній план. А потім Вікторія поїхала на чергову реабілітацію та… не повернулася.

Нині Віталій не таксує, а кладе плитку. Щоранку його будить та проводжає на роботу пухнаста кішка Маркіза, яка у горі й радості завжди поруч.

– Вона єдина істота, яка не зрадить і не покине, – гірко іронізує чоловік. – Не хочу бути нікому тягарем, сам можу дати собі раду, – твердить 40-літній Віталій на моє запитання, чому не живе з батьками.

У кімнаті лежать протези. Кілька разів одягав їх, але так і не зміг призвичаїтися до штучних ніг. Проте Віталій не здається, а вірить, що таки зможе колись зробити перші кроки, хоч і на протезах. А ми можемо допомогти йому у лікуванні кількома гривнями

Номер картки 5168742220976298 на ім’я Віталія Матьовки
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії

LifeStyle [139]