Як закарпатець полюбив свою мічену маму

Життя моєї мами було нелегким. На її долю випали страшні випробування. Коли їй було чотири роки, помер батько і невдовзі мати вийшла заміж вдруге. Вітчим матір не любив, а коли в них з бабусею з’явилася спільна дитина, взагалі почав відверто знущатися з неї – бив просто так, як казав, для профілактики. Аби боялася, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Мати справді страшенно боялася Юрія. Одного разу він напився і розбив їй на голові пляшку з-під горілки просто через те, що плакав його син, а вона не зуміла його заспокоїти. Утім на цьому знущання не припинилися. Він побив дитину до майже непритомності і розбитим склом подер їй обличчя. Бабуся в той час була у сусідки, де за гроші пекла тістечка на весілля, бо треба було за щось жити, вітчим ніде не працював, не заробляв і деколи в сім’ї не було навіть що з’їсти.

Коли Марія повернулася додому, застала доньку всю закривавлену. Вона навіть не плакала, бо боялася взагалі подати голос. Бабуся не витримала, викликала правоохоронців – і Юрія посадили на чотири роки. Жінка залишилася одна із двома дітьми.

Але дочку з того часу зненавиділа і вона, бо вважала, що її родину зруйнувала саме моя мама, та ще й як її таку страшну, адже шрам залишився на все життя, видасть заміж.

Так і жила мати зі шрамом на щоці та раною на серці. У школі над нею часто знущались, але вона нікому не жалілася і навіть мені розповіла про це всього один раз.

Але їй дуже хотілось усім довести, що вона не така вже й погана, тож вчилася вона найкраще у класі. Подруг у неї, звісно ж, не було. Зате закінчила школу з золотою медаллю і вступила на медичний. Університет також закінчила з відзнакою, її направили працювати у Тячівський район. Власне, вона сама туди попросилася, бо їй хотілося господарювати, мати город та бути ближчою до природи.

У селі на нову лікарку швидко наклав оком сільський красень Антон. Йому мати не подобалася взагалі. Але він хотів мати розумну дружину. Мати думала, що це кохання, і вони невдовзі одружилися. Через рік народився я.

Однак якою б мама не була доброю, чоловікові вона швидко набридла і він почав її зраджувати. Постійно, відколи себе пам’ятаю, докоряв їй за шрам, називав страхопудкою, чудовиськом, потворою.

Я це дуже добре запам’ятав. Та я і сам соромився, коли мама приходила до мене в школу. Діти на неї дивилися, як на щось позаземне. І мене не раз називали сином подертої, а не на ім’я.

Батьки врешті-решт розлучилися. Мамі хоча б психологічно стало трохи легше. Але в мене почався підлітковий вік і завжди, коли ми сварилися, я повторював слова батька і ображав її.

У селі її називали міченою. Мені було дуже неприємно через те, що мати має таку спотворену зовнішність. Зі мною не хотіли зустрічатися дівчата, у мене за всі роки навчання у школі був єдиний друг, а яким товаришуємо й сьогодні.

Але згодом, коли поїхав вчитися до Ужгорода також на медичний), я переосмислив не лише власні помилки, але й усвідомив, якого болю завдавав матері.  Хіба ж вона винна, що в неї доля склалася саме так?

Однак допомогла мені це зрозуміти Оксана. Ми вчилися на одному курсі, і вона багато розповідала про батьків, а я ж про них ніколи й не згадував. Батько після розлучення поїхав на заробітки в Чехію і більше не повернувся, навіть нині про нього не знаю, чи хоча б живий. Матері ж я дуже соромився і боявся, що якщо наші з Оксаною стосунки стануть більш серйозними, вона захоче з нею познайомитись. Врешті-решт так і сталося. Я важко підбирав слова, пояснюючи їй, що зустріч може бути не дуже приємною, що моя мати не така, як усі. Однак дівчина наполягала, тож ми поїхали.

Те, що сталося, я навіть не міг підозрювати. Вони полюбили одна одну з першого погляду і з перших хвилин знайшли спільну мову. Уже через годину разом готували обід, а потім разом пішли щось робити на городі. Мене для них наче не існувало.

Увечері, коли ми лягли спати, Оксана сказала:

«Ти – найщасливіша людина на світі, що маєш таку чудову маму! У неї душа така ж велика, як цей світ! Добрішої людини я ніколи не зустрічала!»

«Але ж вона така негарна», – спробував щось пробубоніти у відповідь я.

«Ні! У неї красиве серце, а це – головне. Ти повинен цінувати найважливіше, що вона має – вроду внутрішню! – пояснювала вона. – Хіба через шрам вона стала жорстокою, адже могла, бо постійно терпіла знущання? Хіба перестала рятувати людей, які шепотілися за її спиною і обзивали міченою? Хіба сама колись когось назвала образливо?»

Я задумався. Справді, мати любила весь світ і завжди вчила мене пробачати інших.

Вранці я вперше в житті підійшов і поцілував маму. Вона від несподіванки розплакалась. Із того часу наші стосунки дуже змінилися. Я зрозумів, що мама заслуговує на краще життя. Коли ми з Оксаною одружилися, то забрали її до себе в Ужгород. І зараз вона дуже щаслива, адже після того, як пішла не пенсію, не залишилась одна в далекому селі. Що поруч із нею ми і наші діти. І що всі її любимо так, як не любив ніхто ніколи.

Оксана ПРИЙМАК,  газета «Неділя Закарпатські новини» екслюзивно для zakarpatpost.net