19-річна закарпатка двічі пережила клінічну смерть
Вперше нещастя з Аделіною Токач трапилося, коли їй було всього 5. Вдруге – у минулому році. Загалом дівчина здорова і проблем із самопочуттям не має, але пригоди собі щоразу знаходила сама. Тож що із нею було, як її реанімували і що відчувала на межі життя і смерті закарпатка? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».
Мало не втопилася у Тисі
У 5-річному віці дівчинка з Тячева пішла з батьком на річку і мало не потонула.
«Мама була на роботі, а тато якраз мав відпустку. Він не хотів мене брати з собою, бо домовився з друзями, але я його благала, обіцяла бути слухняною. Ми поїхали у якесь село і дорослі чоловіки займалися своїм. Одні ловили рибу, інші варили уху, розвели багаття. Із дітей не було більше нікого. Я спочатку бавилася на березі, потім мені стало дуже спекотно і я вирішила зануритись у воду. Але вона була глибокою, а плавати я не вміла, тож почала тонути. На березі був галас, ніхто на мене не звертав уваги. Кричала… та мене не чули», – каже дівчина «Карпатському об’єктиву».
Скільки дівчина пробула під водою, ніхто не знає, але в одну мить вона збагнула, що їй дуже добре і десь поруч лунає приємна музика.
«Я зрозуміла, що померла. І перше, що подумала – що скаже мама, як вона буде плакати, адже я в родині – єдина дитина. Я не знала на той момент, що до мого народження у неї були три викидні. А тут біля мене з’явилися троє дітей – два хлопчики і дівчинка. Вони нічого не говорили. Але я відчувала, що це – мої брати і сестра. Також бачила яскраве біле сяйво, але не якусь трубу, через яку летять інші, які діляться своїми історіями, а також широке зелене поле з квітами і плодові дерева. До мене підійшла моя бабуся, яка померла за рік до тієї події. Вона сказала, що я мушу повернутися, бо моя мати не переживе втрату… Потім мене ніби вдарило струмом і я начебто прокинулася», – пригадує закарпатка.
Дівчина зрозуміла, що її приводять до тями. Над нею було багато людей. Усі метушилися, кричали.
«Коли я трохи оговталась, батько сказав, що я вже не дихала. Але ніхто тоді не розумів, що насправді трапилося. Виявляється, мене витягнув із води незнайомий чоловік, який проходив повз і побачив, що я пішла під воду. Він пробіг досить велику відстань, поки добіг до мене. Через роки я зрозуміла, що пережила клінічну смерть. Але тоді, маленькою, мені здавалося, що я просто померла і за наказом бабусі повернулася, аби не засмучувати маму», – наголосила Аделіна.
Згодом вона таки поговорила з матір’ю про її ненароджених дітей і жінка була шокованою, звідки доньці про все це відомо.
«Мама не вірила, що я їх бачила. Думала, що то плід моєї фантазії, випадковий збіг, або десь я підслухала її розмови з подругами, – зізнається дівчина. – Навіть те, що я описала, у чому була одягнена бабуся, а її поховали саме в тому одязі, я ж на похороні не була, вона сприйняла зі скептицизмом, переконуючи, що то мені хтось розповів. Я бачила, що мені ніхто не вірить і більше нікому довго не розповідала про пережите. Але забути ті миті так і не змогла ніколи».
Закрита чепепно-мозкова травма мало не стала кінцем життя
Вдруге Аделіна Токач мало не померла у 18 років. Тоді нещастя сталося далеко від рідного дому.
«Мій хлопець хотів мені подарувати на День народження приємні враження. Ми поїхали у Словаччину і там стрибали з парашутом. Я про це мріяла з 12 років. Він знав і вирішив здійснити моє заповітне бажання. Вадим старший за мене на 6 років. Він кілька разів раніше працював у Словаччині, знав добре, де яким сервісом можна скористатися. Це дійсно були незабутні миті. Стрибок із парашутом там коштує 120 євро. За 110 можна політати на гвинтокрилі. Отже, ми обрали і те, і інше. Я почувалася дуже щасливою. Політ і приземлення були успішними, емоції зашкалювали. Нас поїхало дві пари. Далі хлопці вирішили ще покупатися у пивних ваннах. Після цього, звісно, випили. Ми переміщалися з місця на місце автомобілем, за кермом був Адріан. Він – словак, наш спільний товариш… у той вечір також був не зовсім тверезим, а літав на шаленій швидкості. Тож не впорався з керуванням і врізався у дерево. Я сиділа на передньому пасажирському місці і одразу вирубилася», – зізнається дівчина.
Травма, отримана під час аварії була серйозною, бо зіткнення припало саме на те місце, де вона знаходилася.
«У мене був крововилив у мозок, закрита черепно-мозкова травма. Жителі якогось села мені надавали медичну допомогу, викликали лікарів. Мене нічого не боліло. Я бачила своє тіло збоку, точніше зверху. Могла пересуватися повітрям… це прямо як польоти у снах. Довкола було багато крові. На диво, більше ніхто серйозно не постраждав. Вони всі четверо були страшенно переляканими, казали, що я мертва. Медики під’їхали швидко. Вони почали проводити серцево-легеневу реанімацію. Я дивилася на них і думала: для чого вони це все роблять, адже мені так добре, спокійно, затишно. Знову чула ту космічну музику. Вона лине з нізвідки і в той же час є всюди. Із покійниками на цей раз не зустрічалася. Не прийшов ніхто, – посміхається Аделіна. – Цікаво, але жодного разу я не летіла через ту трубу, про яку показують фільми і пишуть книжки. Так, сяйво було… але не в кінці тунелю, а всюди. Я не думала ні про що. Навіть не хотіла повертатися. Мені було шкода Вадима, бо він дуже плакав. Також я думала про маму. Та все одно не виникало якесь дуже сильне бажання повернутися».
Врешті-решт Аделіну відкачали і вона відкрила очі.
«Мене ніби знову вдарило струмом і я оговталася вже у своєму тілі. Було дуже незатишно, усе боліло і я попросила: «Поверніть мене знову туди!» Куди саме – ніхто не розумів. Я пояснити не могла. Все одно б не повірили. Мене терміново доправили до лікарні, обстежили, помістили в реанімацію, призначили якісь крапельниці, обкололи всю. На щастя, оперувати не потрібно було. Лікар весь час повторював, що я народилася в сорочці… адже інші за таких обставин помирають. Я і сама розумію, що все було дивом, але в той час із інформації моя голова могла переварити мало що. Поступово я одужувала, а в Андріана почалися серйозні проблеми. Його забрала поліція і лише завдячуючи тому, що я вижила, він не отримав реальний тюремний термін. У словаків свої закони і до п’яних за кермом вони суворі. Штраф наш товариш сплатив просто космічний. Його також позбавили на 5 років права керування автомобілем і дали умовний термін. Частково ці проблеми він знайшов собі через мене… адже возив нас… пив із моїм хлопцем», – зітхає дівчина.
Із того часу минув рік. Аделіна почувається добре, голова її не болить. Наразі вона навчається на перукарку. Мріє відкрити свій салон і бути хорошою майстринею.
«У мене все в житті гаразд, але своєю історією вирішила поділитися з іншими, бо подібні стани може були у багатьох людей, просто вони навіть не підозрюють, що з ними сталося насправді. Декому, ймовірно, потрібна моральна підтримка… Я готова її надати, поділитися власним досвідом. Можливо, хтось боїться розповідати, бо розуміє, що йому не повірять, як мені батьки, хтось через те, що друзі його вважатимуть божевільним. Мені ж байдуже насправді. Я знаю, що така не одна, просто не кожен публічно озвучує думки. У соцмережі я познайомилася з однією дівчиною з Британії. Вона також помирала… від серцевого нападу. Лінда каже, що летіла через трубу. Видно, у кожного процес клінічної смерті проходить по-своєму», – запевняє вона.
Закарпатка вважає себе дуже побожною людиною, щотижня ходить до церкви і вірить, що після закінчення земного шляху за все потрібно буде відповідати.
«Я – глибоко віруюча людина. Знаю, що Бог є, переконана, що саме він мене рятував, саме він повертав кожного разу із того світу. Йому під силу те, що не під силу лікарям! Він творить дива, може зробити абсолютно все! Із дитинства багато молюся, у всьому покладаюся на Творця, бо кому, як не йому знати, як мені краще», – стверджує дівчина.
Марина АЛДОН
