Півмільйона $ за нирку: закарпатцям пропонують стати донорами

Подібне повідомлення днями з’явилося і в коментарях під публікацією на сторінці сайту “ПЕРШИЙ.com.ua”.

“Ви хочете купити нирку або хочете продати свою нирку? Якщо ви шукаєте можливість продати свою нирку за гроші через фінансовий зрив, і ви не знаєте, що робити, то зв’яжіться з нами сьогодні, і ми запропонуємо вам гарну суму 500 000 доларів США для вашої нирки. Мене звуть доктор МАКСВЕЛЬ, я невролог в ********** *********. Наша лікарня спеціалізується на хірургії нирок, і ми також займаємось купівлею та трансплантацією нирок з живим відповідним донором. Ми знаходимося в Індії, США, Малайзії, Сінгапурі. Японія

Будь ласка, повідомте нам, якщо ви зацікавлені у продажу чи купівлі нирок, не соромтеся звертатися до нас за електронною поштою. З повагою ГОЛОВНИЙ МЕДИЧНИЙ ДИРЕКТОР DR MAXWELL“, – йшлося у коментарі під популярною публікацією.

Контакти автора ми умисно приховали, аби наші читачі не стали жертвами “чорних” трансплантологів або інших осіб із недобрими намірами, охочих до наживи у подібний спосіб.

Відтак, ми вирішили розібратися в ситуації та висвітлити питання законності донорства органів в Україні.

Насамперед, зауважимо, що наразі значиться чинним Закон України Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині (Редакція від 02.01.2020, підстава – 113-IX).

Разом із цим, наприкінці 2019-го року, у ВР було підтримано Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, що регулюють питання трансплантації анатомічних матеріалів людині”. У перехідних та прикінцевих положеннях докумету значиться наступне:

“– Кабінету Міністрів України до 1 січня 2021 року забезпечити утворення та функціонування державних інформаційних систем трансплантації, а також їх інформатизацію, адміністрування, програмне забезпечення та наповнення відповідною інформацією у порядку, визначеному цим Законом та іншими актами законодавства.

– До початку роботи державних інформаційних систем трансплантації, але не пізніше 1 січня 2021 року, положення цього Закону щодо використання державних інформаційних систем трансплантації для організації надання медичної допомоги із застосуванням трансплантації відповідно до цього Закону не застосовуються, а надання такої медичної допомоги здійснюється на основі інформації, що міститься на паперових носіях та протягом трьох місяців з дня початку роботи державних інформаційних систем трансплантації має бути внесена до зазначених систем у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я“, – йдеться в тексті документу.

Крім того, слід зауважити, що в ході зустрічі з керівництвом Верховної Ради та Кабінетом Міністрів, що відбулася в Офісі Президента наприкінці минулого року, глава держави оголосив міністрам завдання і терміни для їх виконання. Про це повідомляється на офіційному сайті Президента. Серед іншого, він вважає за необхідне, щоб до 31 січня 2020 року Міністерство охорони здоров’я вдосконалило роботу системи екстреної медицини та до лютого 2020 року забезпечило створення і функціонування Єдиної державної інформаційної системи трансплантації.

Втім, в Україні вже декілька років поспіль обіцяють створити дієву систему трансплантації. Слід зауважити, що Парламент прийняв відповідний Закон ще в червні 2018-го, але підзаконні акти, що необхідні для його впровадження, не були розроблені. Йшлося і про професійні стандарти та кваліфікаційні характеристики трансплант-координаторів, порядок надання згоди на донорство, умови вилучення анатомічних матеріалів тощо.

Окрім цього, як зазначалося на той час, в Україні відсутня система підготовки трансплант-координаторів (медпрацівників, які забезпечуватимуть отримання та пересадку анатомічних матеріалів). І навіть у випадку впровадження такої системи, для підготовки фахівців в достатній кількості потрібен час. Відтак, Закон пропонували відкласти до 2020-го року.

Також, за інформацією МОЗ, розробники презентували базовий продукт єдиної інформаційної системи трансплантації.

А наприкінці грудня 2019-го року було прийнято постанову № 1083 Про затвердження переліку послуг та тарифів на послуги з надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги методом трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів, які надаються учасниками пілотного проекту щодо зміни механізму фінансового забезпечення оперативного лікування з трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів.

За інформацією з відкритих джерел, окрім тих, хто потребує донорського органу, в Україні є маса людей, готових продати свої органи, щоб покращити своє фінансове становище. Проте, це лише їх особистий вибір. Частіше за все ці люди або опинилися в скрутному становищі і потребують грошей, або бажають “легкого” заробітку. Проходить уся процедура – за кордоном. Втілюють таку торгівлю органами, як правило, через схеми фіктивних шлюбів чи виїзд за кордон. Але і тут є свої “підводні камені”.

Трансплантація – це не просто операція, а ще й відповідний лабораторний супровід як донора, так і реципієнта, вилучення органу в умовах операційної та логістика доставки його у центр хірургії. Словом, процес, в якому задіяна маса людей, тому зробити його підпільно в Україні просто нереально. Для того, щоб запобігти поширенню міфу про «чорну трансплантологію» і має бути створений ЄДІСТ.

Ті  ж, хто шукає охочих “позбутися” власного органу більш-менш відкрито, в мережі, на своїх сайтах розміщують чимало обіцянок, а також зазначають мінімальну суму винагороди.

“Всі реципієнти, які знаходяться у нас, на 100% готові і хочуть придбати донорську нирку за винагороду.
Винагорода, яку отримує донор не може бути менше 75 000 євро. Це мінімальна сума гонорару. Зазвичай сума більше. Ми цінуємо гідно донорську допомогу.

Операції проводяться в кращих клініках світу. Ваше здоров’я буде під наглядом кращих фахівців в галузі трансплантології та нефрології“, – це лише одне із таких інформаційних зауважень.

Кількома роками раніше резонансний фільм-розслідування про торгівлю органами в Україні презентував відомий журналіст Андрій Павловський.

Відтак, зважаючи на вище наведене, сказати, що трансплантація органів в Україні є поза законом – не можна. Водночас, по великому рахунку, не можна заперечити й існування «чорного ринку» донорства.

Правоохоронці та СБУ періодично фіксують випадки пов’язані із так званою “чорною” трансплантацією.
 
Причиною всьому – брак донорських органів 

Донорських органів не вистачає, і не тільки в Україні. Тому, вочевидь, в хід ідуть різні способи їх пошуку. Цим і користуються торговці на “чорних ринках”.

В мережі ми знайшли й іншу інформацію, про те, скільки коштують людські органи на “чорному ринку”. Нирка коштує 150 тис. євро, легеню(і) можна купити за 80-300 тис. євро, цілу печінку – за 150-550 тис. євро, шкіру – $15-50 за 10 см², серце – $120 – 500 тис., кров – від $44 до $590 тис за літр, рогівка ока – $25 тис. Кістковий мозок купують на грами, один грам коштує від $20 тис.

Насамкінець зауважимо, що у різних країнах Європи донорство органів організовано по-різному. Як правило, питання, коли і за яких обставин можна взяти органи померлої особи для трансплантації, чітко регулюється законодавчими нормами.

Презумпція згоди на донорство діє у ряді європейських країн. Зокрема, у Франції, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Австрії, Німеччині, Португалії, Іспанії та Угорщині, Нідерландах та ін. Фактично, згідно з цими нормами законів, кожна повнолітня людина є потенційним донором.

Є й такі країни, де діють ті ж правила, але родичі мають право заперечити донорству попри те, що сама людина за життя цього не зробила. Серед них Бельгія, Естонія, Фінляндія та Норвегія.

У світі проживає понад 1 мільйон людей з пересадженими органами.

За даними МОЗ, показник посмертного донорства в Україні наразі є найнижчим серед країн Європи і складає 0,15 випадків на мільйон населення.

До прикладу, якщо говорити про тих, хто потребує пересадки, при розрахунковій потребі у понад 13 тисяч транплантацій нирок на рік, в нашій країні роблять трохи більше сотні таких операцій.

Загалом, за відкритими даними МОЗ, у 2017 році було зроблено 127 операцій з пересадки органів, в 2018 – 129, в 2019 (станом на 22 липня) – 38.

При цьому, виділяються величезні кошти для операцій з трансплантації за кордоном (майже всі проводять у Білорусі та Індії).

При цьому, собівартість трансплантації різних органів в Україні є меншою, ніж в Європі в 7-10 разів.

Відтак, запровадивши дієву систему трансплантації в Україні за ті ж кошти, які витрачають на лікування пацієнтів за кордоном, можливо забезпечити розрахункову потребу в таких операціях майже в повному обсязі.