На Закарпатті зникають вівчарі

Останнім часом жителям сіл тримати овець стає невигідно. Як наслідок – в Україні стрімко втрачає популярність, і поступово зникає оспівана в піснях професія “вівчар”. Чому так відбувається в ексклюзивному інтерв’ю для SEEDS розповів експерт з розвитку закарпатського туризму Олександр Коваль.

– Вівчарство кажуть зникає в Україні. Особливо на Закарпатті… Чи так воно є?

– Якщо подивитись на Закарпатську область, то справді, жителям сіл стає невигідно тримати овець. Різні райони по різному відрізняються, навіть гірські. До прикладу у Рахівському вівці тримають люди в домашніх умовах, та раз у році віддають їх вівчарям на полонину, а в осінній період забирають їх та сир бринзу. На території Хустського району більше овець у фермерів.

Є така думка, що вівчарство зникає, бо немає підтримки влади. Скажу що думаю, якщо не чекати на підтримку а робити, то все буде добре. Вівчарям потрібно більше навчатись, формувати власний бренд, потрібно розуміти хто цільовий клієнт, потрібно підвищувати якість продукту та гідно продавати свій продукт.

До речі в контексті вівчарства варто згадати і про цікаве питання ціни кілограму бринзи. Покупець хоче купити звісно чим дешевше. Але він же не рахує в яких умовах працює вівчар (гори, ліс, вітер, дощ, холод, спека), день починається з 5 ранку та завершується о 22 годині вечора.

Три рази на день доїння овець (50-70 на одного вівчаря), тривалість 3-4 години в сидячій позі 3 рази на день потім 2 години процес виготовлення сиру по 3 рази на день, і так 120 днів у році. Така робота звісно мало кого приваблює. Це фізично дуже важко. Але результат того вартий.

На нашу думку, кілограм бринзи повинен коштувати від 350 грн. сиру ж робиться небагато – це не індустріальне виробництво. Овеча бринза це делікатес. У нас вона різна, в залежності від районів Закарпаття. Це культурне надбання Закарпаття.

Ми очікуємо, що приклад діяльності Асоціації вівчарів Хустського району, що об’єднались та разом працюють надихне інших до тієї ж діяльності та виведе вівчарство та виробництво традиційних сирів на новий рівень.

– Чим займається “Асоціація вівчарів Хустщини”?

– Це об’єднання вівчарів з Хустського району, що засноване у квітні 2017 року. Це перше професійне об’єднання вівчарів, що створене без залучення влади, грантів чи міжнародних програм. Все зроблене – тільки завдяки вірі у спільну справу, ентузіазму та власним коштам.

Мета об’єднання проста:підвищити престижність професії вівчаря та залучити молодь; підняти вартість справжньої овечої Бринзи; обмінюватися досвідом;  покращити якість Бринзи;  покращити поголів’я овець, кіз, коней та ін.; шукати спільні ринки збуту сиру, м’яса, вовни; покращити захист отар від хижих тварин, до того ж зберегти традиції вівчарства та виготовлення автентичного карпатського сиру – бринзи.

Купуючи Традиційну Бринзу Хустщини, покупець підтримуєте Асоціацію вівчарів Хустщини, відродження вівчарства, збереження біорізноманіття, ландшафтів, екології та традицій Карпат.

– ЗМІ пишуть, що овець стає у приватних садибах дедалі менше, та й старі секрети сироваріння де-не-де позабували. Чи то правда?

– В цілому тенденція йде до зниження поголів’я. Через це, ми розвиваємо гастрономічний туризм – візити туристів до вівчарів, що б ті знайомились з культурою вівчарства, сироваріння, купували сир на місці та тим самим підтримували тих, хто береже вівчарство.

Але добре, що секрети сироваріння передаються з уст в уста, то ж поки ще є ті, кому це цікаво. І є молодь, яка продовжує працювати.

– Не збираєтесь покликати охочих на літні курси сироварів та чабанів – такий собі туристичний майстер-клас? Знайдуться бажаючі за певну суму спробувати себе у новій справі?

– Чудове питання. Це питання яке ми собі з колегами задаємо теж. Сьогодні на ринку є звісно заходи з такими назвами, де сировар розповідає про те, як варити сир. Але, якщо підійти до цієї справи серйозно, то це має бути системний продукт, де учасник навчання справді хоче бути сироваром, вивчати досвід. Ідеально, коли це будуть малі потужності, для задоволення потреб локального ринку.

Але якщо ставитись до питання школи сироваріння серйозно – то це потребує певного розуміння у бажаючих навчатись.

Адже мінімально це тривалість 2 місяці (лекцій та практики), що б учасник зміг пройти усі процеси, від розуміння поняття якою є здорова тварина, процесу збору та зберігання молока, технології сироваріння, формування, виготовлення різних типів класичних сирів (м’які, напівтверді та тверді), дозрівання, зберігання та продаж.

Скільки одночасно людей може проходити навчання? Та яка вартість таких курсів поки не вирішено. Але думаю у найближчі роки це буде реалізовано.