Русинко Микола

Русинко Микола - парох церкви Вознесіння Господнього в м. Хуст. Народився 10 грудня 1886 р. в с. Сасово Виногра- дівського р-ну в сім'ї хліборобів-трударів Михайла Русинка і Марії Шуби. Після Мукачівської гімназії закінчив Ужгородську духовну семінарію. 7-го квітня 1912 р. був рукоположений на священика д-ром Дмитром Раду, єпископом Великовародинської єпархії (Румунія). Свою душпастирську діяльність розпочав помічним священиком у м. Берегово. З 1914 по 1922 р. був парохом у с. Хижа Виноградівського р-ну, 1922-1932рр. - парох у с. Олешник Виноградівського р-ну, 1932 - 1940 рр. - парох с. Радванка, а 1940 - 1949 рр. був парохом у м. Хуст і намісником (деканом) Хустського деканату. Визнаючи його плідну душпастирську роботу, єпископ Олександр Стойка відзначає його в 1932 р. титулом почесного намісника (декана), у 1 937р. призначає о. Миколу радником єпископської Консисторії.

За Радянської влади в 1945 р. забороняється викладати релігію в школах, і д- р о. Дмитро Попович змушений працювати службовцем у споживчій кооперації. Отець Микола Русинко теж перебуває під постійним наглядом влади, яка сподівається добитися від нього переходу на православ'я. В кінці грудня 1948 р., як і всі греко-католицькі священники, був викликаний в Ужгород, де їм було офіційно заявлено про «тільки один вихід: перейти до російського православ'я».

Тоді ще ніхто з греко- католицьких священиків не погодився стати схизматиком, в тому числі й о. Микола Русинко.

Після цього влада розпочала відкритий і планомірний наступ на Греко- католицьку церкву. Майже одночасно були заарештовані всі наші священики в містах і районних центрах. Співробітники КДБ 4 лютого 1949 р. заарештовують у м. Хуст о. Миколу Русинка і д-р Дмитра Поповича. Де знаходився під слідством о.Микола, важкосказати, проте відомо, що всі священики, засуджені Особливою Нарадою (Євменія Дулишкович, Полікарп Лозан, Микола Русинко і Олександр Хіра), деякий час перебували в Київській тюрмі №1 («Лукянівці»).

Особлива Нарада засідала в Москві без присутності підсудного і свідків, її рішення не підлягало опротестуванню. Отець Микола Русинко 20 липня 1949р. Особливою Нарадою при МДБ СРСР згідно ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 ККУРСР за ворожу діяльність проти СРСР і антирадянську агітацію і пропаганду був засуджений на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на п'ять років і конфіскацією належного йому майна.

Після суду його відправили в табори ГУЛАГу Комі АРСР. Тут його праця використовувалася на різних будівельних і внутрішніх роботах у таборі. 4 червня 1955р. на 69-му році життя і 43- му році свого душ- пастирства о. Микола Русинко помер у с. Абез Інтинського р-ну Комі АРСР. Його тлінні останки навічно залишилися спочивати в одній із безіменних могил далекої сибірської землі.

Отець Микола Русинко реабілітований 18 січня 1993р. Дружина о. Миколи Русинка, Марія Дудич, народилася 20 травня 1890р. в сім'ї греко- католицького священика Андрія Дудича і Анни Болудянської у м. Берегово. Разом з чоловіком виховали й дали путівку в життя сімом дітям. Це - Микола, Василь, Шарлота (дружина лікаря Стефана Лендранича), Андрея (дружина Василя Світловича), Костянтин, Михайло і Володимир.

На сьогодні з них живуть тільки двоє: Костянтин (завідувач кафедри теоретичної механіки «Львівської політехніки», доктор технічних наук, професор) і Михайло (юрист, проживає в Угорщині). 5 травня 1969р. на 79-му році життя померла в м.Ужгород.