Костел Святої Єлизавети

У Хусті цю культову споруду називають чомусь 2церквою із півнем», хоча насправді на єдиній бані старовинного храму здалеку видніється звичайнісінький флюгер. Колись Єлизаветинський костел належав римо- католицькій громаді міста над Тисою. Згодом церква перейшла у власність реформаторів. Сьогодні ця велична таємнича будівля із більш, ніж 700-літньою історією, приваблює гостей із різних «куточків держави та близького зарубіжжя і слугує своєрідною «машиною часу» між минулим та сучасним.

Строгий та лаконічний храм, побудований на дуже зручному місці (до нього майже однакова відстань із різних кінців Хуста) і розташований неподалік від Замкової гори, не може залишити байдужим нікого, хто проходить повз нього.

Так і хочеться заглянути за залізні ковані ворота, що міцно прилягають до чотириметрової кам'яної стіни, яка кільцем оточує старовинну будівлю. Дійсно доволі дивна, як для XXI сторіччя споруда, ніби випромінює космічну енергію і сполучає невидимий світ із нашою буденністю.

Потрапивши на церковне подвір'я , перше, що вражає - це викладена з кам'яних плит змієподібна доріжка. Аж не віриться, що саме нею ходили люди ще кілька сторіч тому...Друге. Що кидається у вічі - це захоронен ня ... Тут знаходиться міні - цвинтар духовних осіб, є кілька пам'ятників, у тому числі - репресованим радянською владою краянам. Сама культова споруда нагадує княжий палац. Поруч свідки історії - могутні мури, старовинні брами, «осучаснена» під старовину покрівля...Крізь віконні отвори видно віддзеркалення чистого блакитного неба... Існує чимало легенд про те, що на території Хустського замку є ціла мережа тунелів, тобто під сучасним закарпатським містечком, колишньою столицею Карпатської України, нібито ховається під пилом віків і товстим шаром грунту ще одне місто...

Старожили кажуть, що вони ще дітлахами бачили численні підземелля біля замкових руїн...Деякі з них вели до Румунії, деякі до загадкових сховищ родини воєводи, а окремі - до скарбів...

Правда це чи ні - сьогодні стверджувати важко, але один із підземних ходів справді закінчується в Єлизаве- тинському костелі.

-Церква знаходиться на пагорбі, тобто, теж на узвишші, як і Хустський замок. У підлозі, майже в центрі храму, є вхід у підземелля. Підземний лабіринт сполучає костел із фортецею, - розповідає одна з прихожанок Валентина Пуравець. - Можливо у далекі 1300-ті роки, колишні власники кам'яної цитаделі навмисне потурбувались про те, щоб у випадку нападу на замок ворогів, їм було куди втікати. Народні перекази стверджують, що за стінами костелу місцеве населення ховалося і в часи монголо-татарської навали, і рятувалося від весняно-осінніх повеней.

Заслуговує уваги древній орган на дерев'яному балконі. -Інструменту більш, ніж 150 років, - запевняє органіст Зігмунд Товт. - Його замовила громада у Сату-Маре (Румунія). Тоді на територію Закарпаття привезли ще кілька музичних інструментів, зокрема, до Виноградова та Тячева. Гості просять люб’язного музиканта виконати щось... Його руки професійно торкаються клавіш і церкву наповнює дивна мелодія.

-Колись органи були невід'ємною часткою усіх богослужінь, - ділиться думками пан Зігмунд.

- Їхні урочисті голоси скрашували будь-яку подію. Найкращі музиканти світу служили церковними органістами. У нас органна традиція збереглася до наших днів. Багато чудової музики раніше було написано саме для цього інструменту відомими композиторами, зокрема Бахом. Найчастіше писали для «барочного органу», що був найпопулярнішим. Зрозуміло, далеко ще не вся музика, створена для органу, була культовою. Складалися і так звані «світські» твори.

Як виявилося, у костелі навіть не один, а цілих два органи. Один - електричний і інший (найстарший, якому «далеко за» 200 років)- механічний.

Оглядаючи будівлю, яку почали зводити у 1300 році і яка майже одного віку із Хустом, не може залишитись непоміченою цікава фреска. Вона, ніби яскрава пляма серед білих стін. Датовано зображення приблизно XV - XVI ст. На відбитку видно угорських королів Владислава, Стефана та герцога Імре, зарахованих до сонму святих. Знайшли фрески вірники майже випадково - під час реставрації у 2004-2005 роках.

Слід зазначити, що внутрішній храмовий комплекс костелу, складається із чотирикутної вежі - дзвіниці з високим шпилем та безпосередньо самої церкви. Велика стрілчаста арка відокремлює хори і неф прямо посередині споруди.

Всередині все майже так, як було на самому початку - дерев'яні сидіння, декоративні арки, кам'яна, вичовгана тисячами ніг підлога. До речі, під нею поховані мощі відомих хустян: Довгої Дьердя - кріпосного (замкового) капітана, герцогиню Петрівці Кото Симонії, герцога Пекрі Лавринца та інших.

Також тут зберігаються і власноруч написані князями та полководцями грамоти Трансільванії. Наприклад, грамота князя Дьердя Ракоці від 6 грудня 1644 року. До речі, церква-фортеця - нині не тільки місце для зібрань релігійної громади, але й своєрідний архів та музей раритетів. Тут зберігається низка речей, які служать костелу вже не одне століття. Це унікальні чаші, дарохранителька, службовий реманент, старенька кафедра тощо. Вражають тут не тільки деталі інтер'єру, але й чи не півстолітні дзвони: великий - 1587 року, середній і малий - 1683- го виготовлення. На одному з них викарбовано напис: «Gloria sit soli qui regit Asta Deo Anno Domini 1587». Правда, дістатись до них непросто, потрібно лізти на дзвіницю стрімкими дерев'яними східцями. Однак краєвид, що відкривається зверху, справді вартий того, щоб звершити екстремальний вчинок.

Весь Хуст постає майже з висоти пташиного польоту, як на долоні. Здається, що тут, у середньовічній фортеці, завмирає час і міські будівлі, казкової краси гірські краєвиди, наповнені цілющим повітрям, настояним на ароматі хвої, лікарських травах, екзотичних квітах Нарцисової долини наповнюють душу життєдайною енергією та спонукають до добра.