Хустські гори - очевидці історії міста з давніх-давен і до сьогодні-оберігають «місто мертвих» на своїй землі. Коли підніматися дорогою на пагорб, де спочивають хустяни, могили яких пережили століття, душу переповнюють відчуття, які переборюють страх смерті та змушують затамувати подих. Історія цього кладовища фактично не збереглась у документах. Хуст знаходився під владою різних країн, змінювалась влада і через великий проміжок часу письмової згадки про будівництво некрополя майже нема.
Заснування цього цвинтаря взявся досліджувати куратор Хустської римсько- католицької церкви імені св.Анни Степан Миколайович Товт. До його рук потрапив документ датований 1877 роком. З історичних джерел відомо, що у 1877 році Марія Маркович, жінка покійного Яноша Теодоровича за 7 тисяч форинтів побудувала каплицю на честь Успіня Пресвятої Діви Марії. Також у 1895 році було оновлено вигляд вівтаря і розфарбування самої каплиці. У цих документах цвинтар називають новим, а старе кладовище зі згаданою в архівах каплицею Святого Хреста розташувалось над р.Хустець нижче сучасного пам'ятника Січовим Стрільцям.
могила Миколи аркаса - режисера театру "Нова сцена"
У місті це кладовище називають угорським (мадярським), хоч тут поховані люди різних національностей.
«У час правління Австро-Угорської імперії, пізніше Чехословаччини сюди запрошували людей із різних країн Європи каже Степан Товт. - Тому тут можемо натрапити на могили не тільки угорців, але й німців, італійців, чехів та інших національностей.
Місцеві жителі часто пов'язують період заснування цвинтаря із приходом німців.
Місце для цвинтаря не було випадковим: якщо вийти на нього, то бачимо дахи будинків Німецької вулиці. Це було бажання швабів (німців) - коли вони спочиватимуть у вічному сні, то «бачитимуть» рідну вулицю.
У 1960 році, коли санепідемстанція заборонила проводити поховання у зв'язку з введенням у дію джерела питного водопостачання, кладовище почало занепадати. Але 16 березня 1994 р. рішенням за №62 міської ради було повернуто релігійній громаді римо-католицької церкви кладовище та каплицю. У 1995 році монахи-францисканці отримали дозвіл у влади на вирубку дерев, оновлення пам'ятників, реставрацію каплиці.
У вересні 2010 р. відбулося освячення реставрованої каплиці. Обряд освячення і святкову Службу Божу відправив Мукачівський єпископ-ординарій Антон Майнек за участю місцевого пароха о.Шандора Сулінчака, монахів францисканців. Вівтарну ікону «Зняття з Хреста» виконано хустянином-художником, членом спілки художників України Пасло Гайду.
Колись давно перед цвинтарем були ворота, а над ними висів величезний напис: «Ми були там де ви, а ви будете там де ми». У цих простих словах ховається глибокий зміст людського життя: яким важким воно б не було. Дуже важливо доглядати за померлими на цвинтарях, адже вони не є символом смерті, а місцем вшанування наших близьких, предків, нашої історії. Християни вважають, що догляд за могилами померлих є проявом милосердя, що наближає до Бога. Кладовище - дзеркальне відображення культури і зрілості нації.
