Як лікарі Хустщини та Тячівщини стали підприємцями і що з того вийшло

Подружжя медиків повірили у медичну реформу, стали підприємцями, які надають медичні послуги як сімейні лікарі. Вони ризикнули, але тепер, за даними НСЗУ, щомісяця за обслуговування своїх пацієнтів отримують від держави по 190 тисяч гривень

Як закарпатські лікарі стали підприємцями і що з того вийшло
Герої цієї публікації – дві подружні пари закарпатських сімейних лікарів. Антоніна та Семен Кучеренки – працюють у Копашневі, на Хустщині, а Наталія та Олександр Тимощуки – у Тересві, на Тячівщині. Між ними є доволі значна різниця у віці, але в той же час їх об’єднує дуже цікава особливість – обидва подружжя повірили у медичну реформу, залишили таку шановану на Закарпатті «державну роботу» в амбулаторіях і стали підприємцями, які надають медичні послуги як сімейні лікарі. Вони ризикнули, але тепер дуже успішно працюють і дуже добре заробляють. За даними НСЗУ, щомісяця за обслуговування своїх пацієнтів ці подружжя медиків отримують від держави по 190 тисяч гривень.
 

«Першими йти майкраще, але й майтяжко»
Семен Кучеренко зустрічає нас біля входу в амбулаторію села Копашнево. Він пропрацював тут 25 років, довгий час керував закладом, але зараз уже працює на себе. Його дружина пані Антоніна з 2016 року є підприємцем, і з того часу родина займається приватною медичною практикою. Тобто вони пішли у вільне плавання ще до початку медреформи.  

– Ця реформа, яку Супрун і її команда почала проводити, вона нам дуже імпонувала. І ми просто підхопили ці зміни, одразу підключилися, – каже пані Антоніна. – Якби ця реформа була на початку незалежності України, коли ми закінчили свої університети, то ми би гори звернули.

– Жили би як в Америці чи Німеччині. І держава витрачала би менше грошей, - підтримує дружину пан Семен.  

Наразі подружжя має близько 3800 пацієнтів, які уклали з ними декларації. Цікаво, що це люди не тільки з Копашнева, а й із Ізи, Нанкова, Нижнього Селища, Золотарева, Стеблівки. Підприємець для своєї роботи орендує 7 кабінетів у амбулаторії, сплачує всі комунальні послуги і податки. Ще один плюс для громади – 8 робочих місць: крім подружжя сімейних лікарів, з ними також працюють 5 медсестер і лікар, який проводить УЗД-діагностику. 

Щоб отримати ліцензію і могти укласти договір із Національною службою здоров’я, яка оплачує надані послуги пацієнтам, що підписали з лікарем декларацію, підприємець повинен відповідати конкретним вимогам. Тож лікарі Кучеренки придбали все необхідне оснащення, в тому числі й аналізатори крові і сечі та електрокардіограф. Все, звичайно, за власний рахунок, але так і має бути – держава добре оплачує роботу сімейних лікарів. 

– Недавно у нас поламався кардіограф, мусили дати його у ремонт. Але це надовго. А ми не можемо працювати без апарата і чекати два тижні, поки відремонтують. Люди ж ходять кожен день, кардіограф потрібен. Тому я пішов і купив новий. Два дні – і він уже працює. Так з усім – що нам треба, ми все собі купуємо. Інакше й бути не може, адже ми маємо надати людям послугу вчасно і якісно. Завдяки тому, що гроші ходять за пацієнтом, у нас є можливість купити все необхідне. Ми ні від кого не залежимо – лиш від людей, з якими уклали договір, і від НСЗУ. Тепер ми самі собі господарі, і це дуже велика річ, – каже Семен Кучеренко. 

Копашнівські лікарі розповідають, що починати приватну практику було складно. Їм вставляли палиці в колеса, навіть районні начальники приїжджали в село і закликали людей не підписувати декларації, бо, мовляв, не зможуть отримати у ФОПа лікарняні листки і тому подібне.

–Не можна було добитися свого, поки я не привів народного депутата. Лиш це допомогло, тоді вже заспокоїлися, – каже Семен Кучеренко. – Першими йти само краще, але й само тяжко. Але най люди (майбутні ФОПи – авт.) не бояться, тепер робити – прекрасно.    

– Я чесно кажу: реформа – ідеальна, бо людина зацікавлена у гарному результаті лікування, а я зацікавлена, щоб пацієнт до мене не ходив кожен день і не займав час. Тому я буду якісно працювати. Спочатку я думала що ця реформа – для лікарів. А потім зрозуміла: Супрун не про лікарів думала, а про людей. А наш народ цього, на жаль, не розуміє і не сприймає… Але я вірю, що все в нас буде добре. Головне, щоб реформа «не заглохла» з цими змінами в державі, – підсумовує, прощаючись, Антоніна Кучеренко.

 

«Я розумів, що це ризиковано, але вирішив спробувати»
Наступна зупинка – селище Тересва. У самому центрі, в гарному офісному центрі орендують приміщення для свої практики Наталія та Олександр Тимощуки. Кабінет лікарів – світлий, сучасний, ошатний, з куточком для діток. І також з усім оснащенням, яке необхідне для роботи.

Подружжя до нинішнього року довгий час працювало в амбулаторії села Терново. Чоловік навіть у найближчій перспективі мав можливість стати там головним лікарем. Але він обрав інший шлях і разом із дружиною започаткував власну практику. З ними також працюють дві медсестри.

У Тимощуків нині 3500 пацієнтів, які підписали з ними декларацію. Цікаво, що в них географія ще ширша, ніж у лікарів з Копашнева. Тересва, Терново, Тячів, Руське Поле, Вільхівці, Бедевля, Біловарці, Нересниця, Криве, Грушово, Нижня Апша – всюди є люди, які обрали своїми сімейними лікарями саме Тимощуків.  

На запитання, як їхні пацієнти з різних населених пунктів про них дізналися, лікар усміхається:

– Спрацювало сарафанне радіо, або, як я кажу, – Бі-Бі-Сі – бабка бабці сказала. Ми працюємо давно, за роки напрацювали ядро, а далі люди почали приводити родичів, знайомих, сусідів… Зіграв свою роль і той фактор, що пацієнти бачать – у нас є необхідне обладнання для проведення всіх гарантованих державою послуг, – пояснює Олександр.

Під час нашої бесіди до кабінету лікарів час від часу все хтось заглядає. Пані Наталія кілька разів виходила до людей у коридор, але в одному випадку попросила вийти нас, щоб могла терміново оглянути немовлятко.

– Людей у нас багато, тому навіть на розмову з вами складно було знайти «віконечко» у графіку, - каже пані Наталія. – Але ми раді, бо раз люди до нас ідуть, значить добре працюємо.

Тересвянські лікарі зізнаються: працювати на себе, а не на колективну амбулаторію, набагато складніше, навантаження суттєво виросло, роботи вдвічі більше. Бо ж крім того, що вони мають бути лікарями, додатково повинні ще й стати бухгалтерами, інженерами, кадровиками, вміти проводити планування, освоїти електронні інформаційні системи і так далі. 

Але родина Тимощуків не скаржиться. Кажуть, що проблем у роботі не мають. Хіба що єдина – поки що ніяк не можуть взяти відпустку і відпочити. 

– Минулого року в такий час ми працювали в комунальному закладі – в амбулаторії. Добре знаємо, в якому стані все було. До початку реформи всього не вистачало, навіть якихось зовсім банальних речей під руками не було. Щоб нормально працювати, лікар мав купувати все за свої гроші. Тепер ми з цим проблем не маємо: бачимо, що щось закінчується – купуємо, держава платить за наших пацієнтів. Ми мусимо забезпечити послугу і робимо для цього все. А в кінцевому результаті це добре для пацієнтів. Реформа ж для людей – через нас, лікарів, – каже Наталія Тимощук.

А її чоловік зізнається, що рішення стати підприємцями і взяти на себе всю відповідальність за своє майбутнє далося непросто.

– Я розумів, що це ризиковано, але вирішив спробувати. Ми справді починали все під реформу. І крок за кроком виконали всі вимоги, знайшли приміщення, оснастили кабінет, підписали договір з НСЗУ і почали працювати. Тепер деякі колеги приходять, цікавляться, розпитують, як нам працюється. Очевидно, що вони також подумовують стати ФОПами. Але багатьох стримує невпевненість, чи реформа буде йти і далі. Багато хто думає, що вона буде розвернена, мовляв, у нашій країні все може статися… Тому люди сумніваються. Ми не сумнівалися і раді, що прийняли таке рішення. І нам добре, і люди задоволені. Можу сказати що ставлення пацієнтів до медицини зовсім помінялося. І це лише за якихось 9 місяців, – підсумовує Олександр Тимощук.
Європейський підхід: не пацієнти, а клієнти
Дорогою до Ужгорода говоримо з Павлом Рябоконем про медичну реформу. У Закарпатському центрі розвитку місцевого самоврядування (далі – ЦРМС) Павло працює радником з впровадження муніципальних послуг. Простіше кажучи – допомагає місцевим громадам проводити кілька реформ, зокрема, освітню і медичну, тому добре орієнтується в ситуації на Закарпатті. Каже, вже майже 75% наших краян підписали декларації зі своїми сімейними лікарями. І загалом реформа первинної ланки медицини в області проходить непогано. Втім, звичайно, в деяких районах зміни і для медиків, і для пацієнтів більш відчутні, а в деяких успіхи ще не такі вагомі.

– Наприклад, у Міжгірському Центрі первинної медико-санітарної допомоги середня зарплата сімейних лікарів – 17 тисяч гривень у місяць. У Мукачеві є лікарі, які мають понад 20 тисяч, а медсестри – більше 10 тисяч гривень. Але взагалі всюди зарплати і лікарів, і медсестер суттєво виросли. Насправді з сімейною медициною на Закарпатті дуже непогана ситуація. Зараз уже назріло продовження реформи і ми почали надавати консультації закладам вторинної ланки, провели два семінари, спонукаємо їх до автономізації. Адже часу мало… – каже Павло. 

Закарпатський ЦРМС створений програмою "U-LEAD з Європою", яку фінансують уряди Німеччини, Швеції, Данії, Естонії та Польщі. Цікаво, що саме польський приклад Україна взяла за основу при реформуванні сімейної медицини.

– Нині в області, крім комунальних центрів, є біля двох десятків фізичних осіб-підприємців, які вже надають допомогу пацієнтам і отримують за них від держави кошти. Так само працює система в Польщі, і наші лікарі про це знають, бо ми організовували для них туди поїздки. Поляки зробили так: десь є ФОПи, а десь, де великі гміни (громади – Я.С.) створено комунальні структури. Можливо, і головам майбутніх ОТГ треба подумати, чи варто створювати комунальну «махіну» на 5-7 тисяч населення, чи, може, краще допомогти 2-3 ФОПам. До прикладу: в одній із закарпатських громад центр первинної медико-санітарної допомоги має на місяць 300 тисяч від держави за обслуговування мешканців, а в Копашневі і Тересві, як бачимо, одна сім’я отримує майже 200 тисяч. Можливо, в деяких випадках ефективніше працювати з ФОПами, – розмірковує Павло Рябоконь.  

Власне кажучи, у автора цих рядків склалося таке ж враження. Адже коли лікарі-підприємці дивляться на свою роботу з точки зору бізнесу, то й людям краще. Бо вони стають для лікаря вже не пацієнтами, а клієнтами. І це вже по-справжньому європейський підхід, який одразу ж відчувається. У Копашневі і Тересві – точно.