Навіщо потрібна абетка?

Перше письмо не мало абетки. Знаки означали цілі слова, ніби іконки на твоєму комп’ютері. Це досить зручно. Уяви, що тобі треба записати відомий рядок Шекспіра «To be or not to be…» («Бути чи не бути…») за допомогою малюнків. Мабуть, ти напишеш: Two bee oar knot two bee (з англ. «Дві бджоли весло вузол дві бджоли»). Також можна записати частини слів, тобто склади. Наприклад, англійське слово «belief» («віра») можна зобразити у малюнках, як bee leaf (з англ. «бджола лист»). Але із цим ти далеко не зайдеш, бо можна намалювати дуже мало слів. Це можливо, але знадобляться тисячі малюнків, бо існують тисячі складів!

Ось що сталося із клинописом, трикутними символами, якими користувалися у Месопотамії десять тисяч років тому, а пізніше – з єгипетськими ієрогліфами та китайським письмом. Читання забирає роки у китайських дітей. Мабуть, чи вже вмів читати у віці чотирьох чи п’яти років. Як ти це робив? Звісно, ти вчив абетку. Назва елементарно означає «АБ», дві перші літери. І що такого особливого в абетці? Вона має лише тридцять три літери замість тисяч (насправді шістдесят шість, якщо рахувати заголовні літери, але це нас не дуже турбує). Це базується на тому, що усі слова нашого мовлення складаються приблизно із сорока звуків. Вигадати знаки для звуків набагато легше, ніж для складів. Це чудова ідея, але минуло понад тисячу років, поки хтось про це подумав. Це сталося біля трьох тисяч років тому в Єгипті, де люди замість писати використовували ієрогліфи та малювали склади. Так склалося, що в Єгипті були десятки тисяч рабів із сучасного Ізраїлю, Йорданії, Сирії та Лівану. Більшість цих іноземців, відомих як азіати, мабуть, були семітами – це такі люди, яких ми зараз назвали б євреями. За певний час багато із них стали більше ніж просто рабами. Вони стали офіціантами, ремісниками та керівниками общин. Вони захотіли мати власну мову. Звісно, вони могли використовувати ієрогліфи, але це було надто складно. Деякі знали, що в системі ієрогліфів декілька таких знаків, які були схожі на сучасні літери. Існувало біля двадцяти шести таких знаків. Кожен знак виглядав як малюнок, що означав перший звук слова.

Отже, вони просто брали знак та перекладали його. Якщо один знак мав щось спільне із яком, то він виглядав наче як. В «азіатській» мові «як» – алеп (alep), що починається з літери а, тож вчитель мав сказати «А – алеп», як сучасний вчитель сказав би «А – ананас».

Згодом цей знак «як» змінився та став нашою маленькою літерою а. Далі, вони взяли знак, який у єгиптян означав «притулок», та дали йому назву баїт (bayit), тобто «будинок», і так далі.

Звідки ми це все знаємо? Люди вирізали знаки на скелях, тож деякі написи датуються приблизно 1800 роком до н. е., а деякі виникли 3800 років тому.

Після винайдення цієї системи письма ідея поширилася усюди, від Греції до Європи, також у багатьох інших абетках в світі.

Сьогодні Китай має власну систему письма, але китайці користуються й абеткою, бо це набагато зручніше.