Чому небо синє?
02.02.2022
356
0
Знаєш що? Небо не синє. Принаймні, в небі немає ні синього матеріалу, ні синього пігменту. Це зоровий обман. Угорі і навколо нас – безліч газів, наприклад кисень, азот, вуглекислий газ. Є також пил, водяна пара, спори і навіть крихітні повітряні живі організми.
Потрапляючи на щось, сонячне світло відбивається. Такі великі об’єкти, як Місяць, відбивають світло дуже добре. Місячний пил темний, але його здатність відбивати світло така висока, що Місяць яскраво світиться в нічному небі. А крихітні молекули газу занадто малі, щоб виконувати функцію дзеркала. Замість того вони поглинають світло, а потім самі випромінюють його у випадкових напрямах. Тобто кожна молекула повітря – це мініатюрне мерехтливе джерело світла.
Уяви собі на хвилину, що світло перетворилося на звук. Сонячне світло виявиться не лише однією нотою певної висоти, яку грають на одному інструменті, а величезним оркестром, який грає всі мислимі мелодії у всіх тональностях і на різній гучності! Ми бачимо дещо з цієї музики. Наші очі сприймають світлові хвилі різної довжини як кольори: фіолетовий, синій, зелений, жовтий, помаранчевий, червоний і синій.
Молекули повітря дуже легко поглинають синє світло і так само легко випромінюють його. Ось чому синє світло розсіюється по всьому небу і ми бачимо його зусібіч. Куди б ми не дивилися, ми бачимо лише синє світло. Тому все небо здається синім.
Інші кольори не настільки легко розсіюються атмосферою Землі і потрапляють до нас більш-менш прямою лінією. Ніколи не дивись просто на Сонце, тому що всі кольори, які містяться в його світлі (окрім небесно-синього) одночасно ударять тобі в очі. Така кількість світла може завдати шкоди твоєму зору.
Якби в атмосфері Марса було більше газу, то й там небо було б блакитним. Але там недостатньо газу для створення розсіювального ефекту. Якби ти опинився на поверхні Марса і поглянув угору, то побачив би біле небо (через пряме сонячне світло), трохи забарвлене бежевим пилом.
Неподалік полюсів Сонце ближче до горизонту, і сонячне світло, щоб досягнути земної поверхні, має пройти більшу відстань крізь атмосферу. Тут небо особливо блакитне.
Потрапляючи на щось, сонячне світло відбивається. Такі великі об’єкти, як Місяць, відбивають світло дуже добре. Місячний пил темний, але його здатність відбивати світло така висока, що Місяць яскраво світиться в нічному небі. А крихітні молекули газу занадто малі, щоб виконувати функцію дзеркала. Замість того вони поглинають світло, а потім самі випромінюють його у випадкових напрямах. Тобто кожна молекула повітря – це мініатюрне мерехтливе джерело світла.
Уяви собі на хвилину, що світло перетворилося на звук. Сонячне світло виявиться не лише однією нотою певної висоти, яку грають на одному інструменті, а величезним оркестром, який грає всі мислимі мелодії у всіх тональностях і на різній гучності! Ми бачимо дещо з цієї музики. Наші очі сприймають світлові хвилі різної довжини як кольори: фіолетовий, синій, зелений, жовтий, помаранчевий, червоний і синій.
Молекули повітря дуже легко поглинають синє світло і так само легко випромінюють його. Ось чому синє світло розсіюється по всьому небу і ми бачимо його зусібіч. Куди б ми не дивилися, ми бачимо лише синє світло. Тому все небо здається синім.
Інші кольори не настільки легко розсіюються атмосферою Землі і потрапляють до нас більш-менш прямою лінією. Ніколи не дивись просто на Сонце, тому що всі кольори, які містяться в його світлі (окрім небесно-синього) одночасно ударять тобі в очі. Така кількість світла може завдати шкоди твоєму зору.
Якби в атмосфері Марса було більше газу, то й там небо було б блакитним. Але там недостатньо газу для створення розсіювального ефекту. Якби ти опинився на поверхні Марса і поглянув угору, то побачив би біле небо (через пряме сонячне світло), трохи забарвлене бежевим пилом.
Неподалік полюсів Сонце ближче до горизонту, і сонячне світло, щоб досягнути земної поверхні, має пройти більшу відстань крізь атмосферу. Тут небо особливо блакитне.