Житія святих Житія святих на 14 березня (1 березня за ст. стилем) - Продовження

Житіє і страждання преподобномучениці Євдокії - (Продовдення)

Житіє і страждання преподобномучениці Євдокії - (початок)

Володарював тоді в краю тому Аврелій цар [не той, що по тих роках був цісаром римським, але инший того ж імени, що римським цісарям підкорявся]. Йому на святу Євдокію зроблено було наклеп: зібралися деякі зі знатніших колишніх її коханців, великородні і славні, і, порадившись, написали послання до царя, наговорюючи, наче Євдокія велике золото, на царські скарби подібне, зі собою в пустельне якесь місце віднесла, і просили дати їм воїнську спиру'', щоби іти знайти ту, що втекла, і повернути в град, золото ж у народну скарбницю взяти, бо до віри галилейської, яка Христа якогось визнає, пристала і збезчестила богів, яким же й царі по клоняються. Аврелій, про велике золото чувши, легко погодився на їхнє прохання і зразу, комита одного прикликавши, звелів йому взяти воїнів, схопити Євдокію із золотом і перед ним поставити. Комит же, триста воїнів взявши, пішов у ту пустелю, де монастир був жіночий і Євдокія в ньому. Коли були вони в дорозі, Господь явився Євдокії в нічному видінні, кажучи: "Гнів царевий на тебе підніметься, проте не бійся, Я завжди з тобою". Коли ж комит зі спирою своєю наблизився до монастиря того дівочого, побачивши стіни, зупинився і чекав ночі: йшов-бо день до вечора. І воїнство шикував частинами, щоб уночі несподівано напасти на монастир зі всіх боків. Коли вже хотіли до стін монастирських кинутися, зразу завернула їх невидима руки Божої всемогутня сила, що не могли вони анітрохи до монастиря підійти цілу ніч. Коли ж настав день, побачили монастирські стіни, але до них підійти не могли — так три дні й три ночі промучившись, нічого не досягли. Не знали вони, що ще зробити, — тут раптом напав на них змій страшний, великий — вони ж, кинувши зброю, повтікали зі страху. Хоч і уникнули зубів зміїних, проте не втекли від його отрути, бо зміїним смертоносним духом пошкоджені були вельми — одні з них падали раптово й помирали, а инші ледь живі на шляху лежали, при смерті були, сам лише комит із трьома воїнами до царя цілим повернувся. Цар же сповнився гніву, сказав до бояр: "Що зробимо чарівниці тій, що своїми чарами так багато наших воїнів убила? Що порадите? Не годиться таке зло лишати без кари". Коли ж була рада, став царевий син і сказав: "Я з більшою силою воїнською піду і, зрівнявши із землею обитель блудницьку, приведу Євдокію сюди". Погодився цар і всі — наступного дня пішов царевий син з воїнами на зруйнування обителі тої пустельної і взяття Євдокії. Наблизилися вони на шляху до села отчого і через те, що звечоріло, захотіли там заночувати, бо гарне було для спочинку місце. І коли царевич по-молодецьки з коня зіскочив, вдарився ногою до каменя і зранив ногу вельми, що на руках воїни занесли його на ліжко. Опівночі, не стерпівши, бо примножився йому біль, помер — і повернулося військо до царя, везучи до нього мертвого його сина. Цар же, бачивши раптово померлого сина, впав з жалю ледь живий. Збіглося ціле місто, і був зойк серед збентеженого ЛЮДУ, і сумували через смерть сина царевого і через те, що сам цар із жалю помирає. Був же там серед народу і Філострат — він, підійшовши до наближених царевих, розповів їм про Євдокію, що рабою Божою є, ніхто ж не може пошкодити їй, бо сила небесна її охороняє, але якщо хоче цар сина бачити живим, нехай пошле до неї прохання із шаною, щоб помолилася до Бога свого, аби оживив мертвого. "Бо я, — сказав Філострат, — на собі випробував молитовні сили її і Божого милосердя". Цар же, ту мову чуючи і трохи сили прийнявши І сам точніше у Філострата про те, що з ним трапилося, розпитавши, повірив у розказане і зразу до Євдокії блаженної послав трибуна свого на ім'я Вавила з чесним і смиренним молитовним писанням. Коли ж той обителі досягнув, Євдокія свята царське послання смиренно прийняла і, поклонившись долі, мовила: "Чому до мене, убогої і бідної грішниці, цар свої послання пише?" Тривун же, поки свята царське прочитала писання, відійшов в якесь осібне монастирське місце і знайшов там книгу відкриту. Схилившись над нею, бачив написане таке: "Блаженний, хто випробовує свідчення Твої, Господи". І читав до кінця псалма того, задрімав і, схилившись головою на книгу, заснув. І бачив уві сні юнака одного світлого, що торкнув його за плече палицею, яку в руці тримав, і мовив: "Встань, Вавило, мертвий тебе чекає". Вавила ж, збудившись, наляканий був ангельським явленням, побіг сповістити те блаженній Євдокії і просив її, аби швидко його відпустила. Вона ж, скликавши всіх сестер, сказала до нього: "Сестри і матері мої, що мені радите чинити щодо того, про що цар пише до моєї нікчемности?" Вони ж єдиними устами прорекли: "Духа Святого благодать наставляє тебе. Пиши до царя, що є Богові угодним". Блаженна ж, помолившися досить, сіла і написала до царя так: "Я, бідна жінка, не відаю, чому твоя держава грамоту свою до мене прислати зволила, бо окаянна я і гріхів сповнена. В таких і стількох беззаконнях совість моя мене викриває, не маю сміливости до Христа, Бога мого, щоб вмолити Його змилосердитися над тобою і віддати тобі сина твого живим. Сподіваюся ж на певну благодать і силу Господа мого, що коли ти всім серцем повіриш в істинного Бога, який мертвих воскрешає, і покладешся на Нього без сумніву, то явить на І тобі і на синові твоєму велику свою милість. Недобре-бо людині прикликати святе і страшне ім'я Його і про щось Його просити, якщо спершу чистою душею не повірить у Нього. Якщо всією душею повіриш, побачиш велику силу безсмертного Бога, милосердя ж Його сподобишся і насолодишся Його благодіяннями". Так написавши і запечатавши хартію трьома хресними знаменнями, віддала посланцеві і відпустила його. Тривун же повернувся до царя, спочатку не віддав йому писання Євдокії святої, а насамперед поклав на груди померлого, прикликавши велегласно ім'я Христове, — і зразу мертвий прийняв життєву силу, і очі відкрив, і промовив, і встав, наче зо сну, живий і здоровий, — усі дивувалися і жахалися через преславне чудесне те видіння. Цар же голосно возвав, кажучи; "Великий Бог християнки Євдокії, істинний і праведний Бог, Бог християнський. Справедливо до Тебе звертається багато людей, благочесно чинять ті, що в Тебе вірують. Христе, Господи, прийми і мене, що йду до Тебе, вірю-бо в ім'я святе Твоє й ісповідую, що Ти один істинний Бог святий і благословенний навіки". Так увірував цар в Христа Бога, хрещений був від єпископа градського з жінкою своєю і з сином, що з мертвих воскрес, і з донькою на ім'я Геласія, і роздав милостині багато жебракам і убогим, і до блаженної Євдокії послав золота доволі на побудову святої церкви, і звелів на місцях тих, де свята Євдокія жила, граду бути створеному, і часто писав до неї, молитов її святих потребуючи. Робив поступ же цар у святій вірі і добрих ділах скоро, не через багато часу спочив у Господі, також і жінка його. Син же після того поставлений був дияконом, коли ж переставився єпископ града того, став єпископом замість нього. Ще ж і сестра його Геласія, зневаживши суєту світу й уникаючи шлюбу, Господеві на службу віддалася — пішла потай з двома євнухами своїми в монастир Євдокії святої і в ньому до кончини своєї прожила, працюючи і добровгоджуючи Богові ревно.

Коли ж беззаконний еллінський ідолопоклонницький закон здобув більшу силу і багато тих, що таємно працювали для істинного Бога, богоненависниками викриті були і до тої ж згуби неволею були примушувані, ~ у той час був в Іліополі-граді ігемон на ім'я Діоген, ревнитель богів своїх нечистих і служитель їхній найпалкіший, що гонив сильно тих, хто відмовлявся поклонятися ідолам. Він хотів був взяти собі за жінку вищезгадану доньку цареву Геласію, і батько ЇЇ цар Авреліян не відмовляв йому, допоки ж і сам у невір'ї перебував. А коли хрещенням святим просвітився, тоді не захотів за невірного мужа доньку свою віддати, хіба якщо той Христову прийме віру. Помер же в невдовгім часі Авреліян благочестиво, Геласія боялася, аби її насильно не викрали на шлюб Діогенові, — втекла, як же мовилося, в монастир Євдокії преподобної. І ніхто не міг знати точно, куди Геласія поділася, лише розходилася чутка, що у Євдокії десь ховається. Діоген же ігемон послав п'ятдесят воїнів взяти Євдокію як християнку на допит. Коли вони були в дорозі, явився Господь уночі Євдокії, кажучи: "Донько Євдокіє, пробудися і стій у вірі мужньо, прийшов-бо час визнати Ім'я Моє і прославити славу Мою. Приготований для тебе подвиг, ним же йди. Нападуть на тебе зразу чоловіки страшні, наче звірі, ти ж не бентежся і не жахайся, Я буду з тобою — близьким супутником і міцним помічником у всіх твоїх подвигах і трудах". Так закінчилося видіння те. Тим часом воїни перелізли монастирську стіну вночі. Те відчувши, преподобна вийшла до них, питаючи: "Чого тут потребуєте? Кого шукаєте?" Воїни ж схопили її і про Євдокію питали. Вона ж обіцяла їм зразу Євдокію в руки віддати, лише щоб її трохи відпустили. Побігши до церкви і у святий вівтар увійшовши, відкрила скриньку з пречистими животворними христовими тайнами і, частку тої великої Святині взявши, на грудях своїх сховала і до воїнів вийшла, кажучи: "Я Євдокія, беріть мене і ведіть до того, хто послав вас". Вони ж взяли її, вели з собою в путь. Була ж ніч безмісячна і темна вельми, і йшов перед святою юнак прекрасний і світлий, свічу несучи і путь їй освітлюючи. Був же то ангел Господній, його ж воїни не бачили ані світла того не помітили, лише сама Євдокія бачила. Хотіли ж воїни посадити Євдокію на худобину, але вона не захотіла і відповіла: "Одні на колісницях, инші на конях, я ж, уповаючи на Христа, Бога мого, пішо з радістю дійду". Коли ж вони дійшли до града, звелів ігемон Євдокію замкнути в темниці до двох днів - на третій день, темничого сторожа прикликавши, спитав, кажучи: "Чи не подав хто якої їжі чи пиття тій чарівниці?" Відповів сторож: "Так мені твоя милість, пане, що ані їдження, ані пиття ніхто не подавав їй. Бачив її, коли підглядав, що на землі ниць простерлася і поклони била [як же думаю] Богові своєму". Сказав ігемон: "Завтра допит і суд над нею вчиню, нині-бо иншими зайнятий справами".

Коли ж четвертий день настав, Діоген-ігемон сів на судищі і звелів поставити перед собою Євдокію. Бачивши її образом смиренну, в одязі поганому, долі пониклу, звелів слугам, щоб відкрили лице її. І зразу, коли було лице преподобної відкрите, просвітилося, наче блискавка. Нажахався Діоген, мовчав довго, дивувався невимовній красі і благородству лиця її, яке благодать Божественна осявала. Довго ж на таку красу взираючи, розслабився цілий помислом, тоді звернувся до своїх і мовив: "Так мені бога мого сонця, що не годиться на смерть віддавати таку сонцесяйну красу. І що чинити, не відаю". Сказав до нього один з тих, що сиділи з ним, законоправителів: "Чи вважає твоя величність природною її настільки світлу красу? У жодному разі — то чаклунські примари. Хіба не знаєш, як багато можуть чарівниці? Коли ж чари будуть відігнані, зразу потворність природна відкриється". Ігемон же сказав до блаженної; "Скажи нам спершу ім'я своє, рід же й життя". Свята ж, знаменням хресним загородивши себе, мовила: "Євдокією називаюся, про рід же мій і якого я життя, питати не потрібно, лише одне знати про мене годиться — що християнкою я є. Творець же всіх з невимовного свого милосердя такої благодати своєї удостоює мене, недостойну, що рабинею Його називатися не боронить. Тому ж, прошу тебе, о ігемоне, не трать марне часу словами марними, але швидко роби зі мною те, що з xристиянами робити звик: суди, катуй же, як хочеш, і передай смерті. Уповаю-бо на Христа, істинного Бога мого, що не зневажить мене ані не покине мене". Ігемон же сказав: "На мале наше питання так багато сказала слів. Наскільки більше говоритимеш, коли тебе багатьма почнемо розшматовувати ранами? Скажи нам зразу, чому, покинувши град і богів безчесно зневаживши, відійшла в пустельні місця і віднесла зі собою народний маєток, підступно градські спорожнивши скарбниці?" Відповіла свята: "Чому град покинула, одним відповідаю словом: я вільна, і що захотіла, те зробила. Який-бо закон людині вільній боронить іти, куди хоче? про золото хто мене викриває? Хочу, щоб переді мною став наклепник, і зразу виявиться марним його наклеп, і брехня перед правдою щезне. Хіба, чуже взявши, пішла?" Довга ж була з обох боків суперечка, і свята була нездоланна у слові і у вірі незмінній перебувала. Звелів ігемон на катувальному дереві повісити її і чотирьом воїнам бити ЇЇ жорстоко. Взявши її, воїни оголили до биття плечі її до пояса і повісили. Коли оголювали, випала частка пречистого і животворного Тіла Христового, яке вона, відходячи з монастиря, взяла. Піднявши її ж із землі і не відаючи, що то є, слуги принесли частку до ігемона. Той простягнув руку, хотівши взяти, і зразу та частка Пречистого Тіла Владики перетворилася на вогонь, і було полум'я велике, яке, огорнувши слуг катових, попалило їх і самому ігемонові ліве плече пошкодило. Він же з болю впав на землю, взивав до сонця, його-бо мав собі за бога, і промовляв; "Владико сонце, зціли мене, і зразу передам вогню чарівницю ту, знаю-бо, що караєш мене за неї, бо не згубив я її' дотепер". Коли він це говорив, зразу впав на нього вогонь, наче блискавка, і, опаливши тіло його, наче головнею, зробив його мертвим. І був страх і жах на всіх. Один із воїнів бачив ангела Божого світлого, що при святій стояв, і наче їй на вухо говорив, і утішав, і покривав їй оголені плечі і груди білішим від снігу полотном. Те бачивши, воїн підійшов до святої і мовив: "Вірю і я в Бога твого, прийми мене, бо каюся, рабо І Бога живого". Відповіла йому блаженна; "Доброго навернення благодать, дитино, нехай прийде на тебе. Як же тебе бачу, нині жити починаєш, ніби нині народжений. Але якщо хочеш спасенним бути, втікай далеко від попереднього невірства". Сказав воїн: "Прошу тебе, рабо Господня, змилосердися І трохи і над ігемоном і випроси в Бога свого йому повернення до життя, щоб багато людей через тебе пізнало істинного Бога й повірило в Нього". Це сказавши, підійшов до дерева і відв'язав ЇЇ. Мучениця ж свята, схиливши коліна свої, молилася довго. Тоді, вставши, великим голосом скликнула: "Господи, кусе Христе, Ти, що знаєш таємниці людські, Ти, що утвердив небеса словом і все премудрістю створив, звели своєю всесильною і всемогутньою волею, аби всі, попалені вогнем, який Ти послав, ожили. Аби багато тих, які перебувають у невір'ї, утвердилися у святій вірі, невірні ж нехай навернуться до Тебе, Бога вічного. 1 нехай прославиться Пресвяте Ім'я Твоє на віки-віків". Тоді, підійшовши до мертвих і кожного за руку взявши, сказала: "В ім'я Господа Ісуса Христа, який воскрес із мертвих, встань і будь здоровим, як же і спершу". 1 так по одному, наче зі сну пробуджуючи і воскрешаючи, всіх зробила живими силою Христовою.

Коли ці преславні чуда діялися і всі на те з невимовним подивом і жахом дивилися, раптом при місці суду почувся крик і плач. До комита-бо Діодора, який стояв там із військом, прийшла вістка про раптову смерть жінки його Фірміни, яка, у лазні зачадившись, позбулася життя, Діодор же, роздерши хламиду свою від раптової тої звістки, розпачем великим охоплений був і, ридаючи, побіг туди, де померла жінка його, як розповідали. Побігло за ним і люду багато, і той, що, наче зі сну, встав з мертвих, ігемон Діоген туди пішов. Побачивши справді померлу жінку комитову, повернувся до Євдокії святої, кажучи до неї: "Воістину вірую, що Бог твій незрівнянно більший і сильніший від богів наших, але якщо хочеш цю мою віру, що починається і ще слабка, помножити й утвердити, прошу тебе, іди зі мною до померлої Фірміни. Якщо її з мертвих воскресиш, тоді, не відкладаючи, без сумніву повірю повністю у Бога твого". Сказала йому свята Євдокія: "Не лише задля тебе вчинить Бог волю свою з безмірного милосердя свого, але й заради всіх охочих увійти в Царство Його. Ходімо ж, куди кажеш. Бог нам помагає". Коли йшли вони з людьми, зустріли тих, що несли ложе з мертвим тілом, і звеліла свята ложе поставити. Просльозилася і помолилася досить і, взявши мертву за руку, голосно промовила: "Боже великий і вічний, Господи кусе Христе, Слово Отче, яким же мертві встають, благоволи, прошу, на переконання тих, що тут стоять, вчинити велике це чудо — звели ожити Фірміні і дай їй духа покаяння, щоб навернулася до Тебе — завжди живого і вічного Бога". Коли так свята молилася, зразу Фірміна з одра встала, і весь люд голосом великим, наче єдиними устами, возвав, кажучи: "Великий Бог Євдокії, істинний і правдивий Бог християнський, просимо тебе, рабо Бога живого, спаси і нас, віруємо-бо і ми в твого Бога". Діодор же, побачивши жінку свою живою, невимовної радости сповнився і, кинувши себе в ноги преподобній, сказав: "Прошу тебе, рабо Христова, зроби і мене християнином, нині-бо пізнав справді, Хто й наскільки великим є Богом, якому ти служиш". І охрещений був Діодор, і жінка його, і цілий дім його і з народу багато хто в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Також і Діоген-ігемон охрещений був із цілим домом своїм і перебував до кончини своєї у святій вірі незмінно.

Після цього преподобна Євдокія, на прохання Діодорове, перебувала в домі його, навчаючи новоохрещених християн Божого Слова. Трапилося ж на сусідньому обійсті одному хлопцеві на ім'я Зинон, коли працював і в полуднє заснув, померти від смертоносного духа зміїного, що його вразив, коли спав. Мати ж хлопця того, удова, ридала за ним невтішно, єдиною-бо дитиною був. Довідавшись про те, агниця Христова Євдокія сказала до Діодора: "Ходімо утішити вдову, що плаче, і побачиш чудесне милосердя Бога нашого". І, пішовши, знайшли хлопця, спухлого, і зміненого вельми, і почорнілого від зміїної отрути. І сказала свята до Діодора: "Нині час, щоб виявилася віра твоя, яку маєш до Бога. Помолися-бо, звівши очі сердечні вгору, і воскреси мертвого". Відповів Діодор: "Пані моя, рабо Христова, новий я у вірі, і очей серця мого в Бозі непорушно богомислієм утвердити не можу". Сказала йому свята: "Я вірю Богові моєму безсумнівно, що слухає грішників, які каються, і подає їм швидко те, що просять. Приклич-но всією душею всесильного Господа, і зробить з нами свою милість". Тоді Діодор, схиливши шию і вдаривши в груди, почав зі сльозами велегласно перед усіма говорити: "Господи Боже, що благоволив мене, недостойного грішника і невірного, прикликати до святої в Тебе віри і чесну цю рабу Твою до нас на спасення душ наших послав, почуй і мою грішну й недостойну молитву, Ти, що знаєш мою неоманливу і безсумнівну до Тебе віру, і звели юнакові, убитому змією, ожити у славі Твоїй, щоб і від нього, і від кожного духа прославилося Пресвяте Ім'я Твоє навіки". Коли так помолився Діодор, сказав до мертвого: "В ім'я Ісуса Христа, розіп'ятого при Понтійськім Пилаті, встань, Зиноне". І зразу встав мертвий і обтер чорноту з тіла свого, і стало тіло його, як же і раніше, здоровим. І всі славили Бога, Творця неба і землі, й увірували в Нього. Коли люди хотіли розійтися, сказала до них блаженна агниця Христова Євдокія: "Почекайте трохи, браття, ще-бо має прославитися Христос, Спас наш". Коли послухав її люд, помолилася свята до Бога, і змій той, який вкусив хлопця, гнаний якимось вогнем чудесним, прибіг, свистячи страшно, кидаючись і корчачись перед усіма, пересмикнувся і відійшов. Тоді всі, що на те дивилися, з жінками і дітьми пішли до єпископа іліопольського і хрещення святе прийняли, А преподобна Євдокія в обитель свою повернулася і жила у звичних для себе чернечих трудах. Проте і в град часом приходила, утверджуючи вірних, невірних же переконуючи, і приводила до Христа Бога. Прожила ж після хрещення свого приблизно п'ятдесят шість років, померла страдницьки так. Коли помер у християнській вірі ігемон Діоген, прийшов на його місце инший ігемон, на ім'я Вікентій, чоловік лютий і ворог християнам. Він, чуючи про преподобну Євдокію, послав воїнів відтяти чесну її голову. І так свята преподобномучениця Євдокія через посічення мечем переставилася в перший день березня, в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом нині, і присно, і навіки-віків. Амінь.

Щоб не було тому, хто читає і слухає, дивно і неймовірно те, що жінка, грішна і блудниця, настільки велике, як же мовилося, здобула багатство: серед еллінів, які істинного Бога не знали, ідолам же поклонялися, блудниці не лише не були безчесними, але їх шанували, як Афродиту, яку ж і між богами своїми суєтними шанували. Про багатства еллінських блудниць у давніх історіографів знаходимо таке: Фрина, атенська блудниця, коли зруйнував Олександр Великий кам'яні стіни славного еллінського града, що Тебе, чи Тиви, називався, хотіла своїм коштом підняти кам'яні ті стіни і кращі від першого града утвердити, лише щоб на стінах тих було написано: «Олександр зруйнував, Фрина ж, блудниця збудувала». Ланда, блудниця коринтійська, настільки була багатою і славною, що ціла земля грецька в ті часи при дверях її лежала, як було написано. Таїс, знову атинейська блудниця, настільки була прекрасна, шанована й багата, що Пталомей, перший після Олександра великого цар Єгипетський, за законну дружину взяти її не погидував. Родоне із Тракії] блудниця в Єгипті, настільки була багатою, що подібна була славою до царів єгипетських, на прославу свою збудувала піраміду, нічим не гіршу від царських. Була ж і Євдокія на них подібна життям і багатством, але коли те відкинула і зубожіла духом і речами, і покаянням догодила Богові, уподібнилася дівам святим і стала спільницею ангелам і спадкоємицею багатств вічних, яких же око не бачить.

Місяцеслов московський, також і київський говорять, що Євдокія свята охрестилася у рік [від створення світу] 5604-й за царювання Траяиа і постраждала в рік 5660-й. До тих від буття світу років роки, відповідні від Різдва Христового, — 96 і 152. Л в ті роки були царі такі: Доміціян, Нерва, Траян, Адріян, Антоній. І виявляється те, що преподобна Євдокія охрестилася за Доміціянового царювання, у тринадцятий рік царювання його, від Різдва Христового ж рік 96-й . І жила після Доміціяна за царювання Нерви, Траяна, Адріяна. А в царство Антонія постраждала, також у тринадцятий рік його царювання, від Різдва ж Христового у рік 152-й.

У той самий день страждання святих мучеників Нестора і Тривимія із Пергії Ківиритської у Памфилії, їм же, після жорстоких за Христа мук, ножами відтяли голови.

І святої мучениці Лнтоніни, яка у Нікеї, граді Витинейському, за царювання Диоклитіянового і Максиміянового за Христа постраждала, її ангели в муках берегли. Померла ж, вкинена в озеро Нікейське у веретищі.

І святих мучеників Маркела і Антонія, які у вогні за Христа померли. І пам'ять святої діви Домнини у Сирії, про неї ж Теодорит, єпископ Киринейський, пише у книзі, "Філодеос" названій, у главі 30-й.