Menu

Житія святих на 9 серпня (27 липня за ст. стилем)

09.08.2020
1861
0

Страждання святого великомученика Пантолеона, перейменованого Пантелеймоном, безкорисливого лікаря


Коли царював Максиміян, нечестивий і лютий кат християн, і ціла вселенна пітьмою ідолопоклонницького нечестя покрилася, і гоніння велике всюди на віруючих у Христа налягло, і багато убивали ісповідників пресвятого імєни Ісуса Христа, страждав за Христа святий великомученик Пантелеймон у Никомидії, граді Витинійського
краю. Той славний серед мучеників страстотерпець Христовий народився у тому ж граді Никомидійському від батька, чесного благородством і багатого маєтками, на ім'я Євсторгій, від матері ж Єнвули. Батько його був еллін невірством,
ідолопоклонству гаряче належав, мати ж — християнка, від прабатьків своїх святої віри навчена, й усім серцем Христові служила. І так були запряжені разом тілами, але розділені духом: один лжебогам жертви приносив, інша ж істинному Богові жертву хвали віддавала. Народивши ж хлопця, про кого нам лежить слово, назвали його Пантолеон, що означає «у всьому лев», бо мав бути подібний мужністю на лева. Але пізніше був перейменований на Пантелеймона, тобто «всемилостивого», бо до всіх милостивий виявився, коли без винагороди хворих зцілював й убогих милував, щедро роздаючи потребуючим батьківське майно. Ще в дитинстві виховувала його мати в християнському благочесті, навчаючи знати одного істинного на небі Бога — Господа нашого Ісуса Христа, і в Нього вірити, і добрими ділами Йому догоджати, від ідольського багатобожжя відвертатися. І приймав хлопець учення матері й почасти розумів, наскільки в дитячих роках можна було зрозуміти. Але о згуба і страта! Добра його мати й учителька у молодих своїх роках до Господа відійшла, залишивши хлопця, що ще не прийшов у дорослий вік і розум.

Після її кончини хлопець легко за отчим блудом пішов, бо водив його батько часто до ідолів і їхнього нечестя учив. Відданий же був хлопець спершу на навчання граматики, і, коли еллінські книги пройшов і всієї зовнішньох любомудрости добре навчився, дав його батько до славного лікаря Євфросина, щоб навчився лікарського ремесла. Хлопець же був швидкий на розум, все, що вчили його, легко сприймав і скоро однолітків своїх перевершив, мало не дорівнявшись до самого вчителя. Був же і добрий звичаями, і добромовний, і лицем вродливий, і всім любий, і сам Максентійцара його знав. Перебувавбо в той час у Никомидії Максиміян* б, християн мучачи, і спалив двадцять тисяч святих мучеників у церкві2 на празник Різдва Христового, й Антимаєпископа3 убив, і багатьох різними муками стратив. До царської палати того ката Євфросинлікар часто приходив з лікуванням — до царя і до людей з його палат, цілому двору царевому той лікар допомогу надавав. Коли приходив він у палату, приходив з ним і хлопець Пантолеон, ідучи за учителем своїм, і всі дивувалися красі й благорозумності хлопця. Бачив його і цар, спитав, звідки він і чий син. I, довідавшись про нього, звелів учителеві, щоб скоро вивчив юнака добре усієї лікарської премудрости, бажаючи його в себе мати завжди як того, хто достойний перед царем стояти і йому служити. Тим часом хлопець дійшов юнацького віку і ставав дорослим чоловіком.

У ті дні був у Никомидії пресвітер старий, на ім'я Єрмолай, із небагатьма християнами. Через страх перед нечестивими ховався в одному малому й незнатному домі. Коли Пантолеон ішов зі свого дому до учителя і від нього повертався, , дорога була повз той малий дім, у якому ховався святий Єрмолай. I бачив через вікно Єрмолай хлопця, що часто повз проходив, пізнавав з лиця і вигляду добрі звичаї його і розумів духом, що має бути посудиною, вибраною Богові. Вийшов одного разу з дому свого назустріч юнакові і просив його, щоб на короткий час зайшов до нього до хати. Юнак же, смиренний і доброслухняний, увійшов у хату старця, і посадив його біля себе старець, питав про рід і про батьків, про віру ж і про ціле життя його. Юнак же все розповідав детально і казав, що мати його християнка і померла, батько живий і за еллінськими законами багатьох богів шанує. I спитав його Єрмолай святий: «Ти ж, о добра дитино, якої частки і віри хочеш бути: чи отчої, чи материнської?» Відповів юнак: «Мати моя, коли була жива, навчила мене своєї віри, і я полюбив її віру, але батько, як сильніший, до еллінських законів примушує мене і хоче вчинити мене у царських палатах у чин наближених і сановитих воїнів і слуг царевих». Знову спитав святий: «Якого учення навчає тебе учитель твій?» Відповів юнак: «Учення Асклипія, Гіпократа і Галена, такбо хотілося батькові моєму. Але й учитель говорить, що якщо тих трьох наук навчуся, легко зможу всілякі людські хвороби лікувати». Звідси Єрмолай святий причину до корисної бесіди взяв, почав, як у добру землю, сіяти в серце юнакові добре насіння слів Божих, кажучи: «Повір мені, о добрий юначе, правду тобі кажу, що Асклипієві, Гіпократові, і Галенові учення і ремесло малі і мало можуть помогти тим, що їх викорисовують. Ще ж і боги, яких цар Максиміян і твій батько й інші елліни шанують, — суєтні і вигадані і зваба для нерозумних. Один же істинний і всесильний Бог — Ісус Христос. Якщо в Нього будеш вірити, то й самим прикликанням пречесного Імени Його всілякі хвороби зцілювати зможеш, Вінбо сліпих просвітив, прокажених очистив, мертвим життя дарував, бісів, яких шанують елліни, одним словом із людей виганяв, не лише сам Він, але й одяг Його зцілення подавав. Жінкабо, що на кровотечу дванадцять років страждала4,
лише до краю ризи Його торкнувшись, зразу зцілилася. Але хто може всі чудесні Його діла переповзти детально? Як же бо пїску морського, і зїр небесних, і крапель водних порахувати неможливо, так аж чуд i вєличі Божої не вимовити. Він же й нині помічник міцний для рабів своїх, утішає засмучених, недужих зцілює, від бід визволяє і від усього супротивного зла звільняє, не чекає, поки впрошений від когось буде, але молитву і сам рух сердечний випереджує. Таке робити дає і тим, що люблять Його, ще ж і більше від того — дарує їм чудодіяти, у кінці подає їм життя безконечне у вічній славі Небесного Царства». Такі слова чуючи, Пантолеон повірив їм як правдивим, i сховав їх у серці своєму, i солодко в них умом повчався, i сказав святому старцеві: «Це я багато разiв чув від матерi моєї i бачив, що вона часто молилася і прикликала того Бога, про якого ти мені розповідаєш». З того дня Пантолеон щодня приходив до старця, і насолоджувався його богонатхненними бесідами, і на пізнання істинного Бога наставлявся. I коли повертався від учителя Євфросина, не йшов спочатку додому, поки не відвідав старця, корисні слова від нього приймаючи. Якось, коли від учителя йшов і зі шляху кудись повернув, знайшов мертву дитину, яку велика єхидна вкусила, і єхидну, яка поблизу померлого лежала. Те бачивши, Пантолеон спершу злякався і відступив трохи, тоді подумав собі, кажучи: «Нині належить мені випробувати й довідатися, чи правда, що казав старець Єрмолай». I, поглянувши на небо, сказав: «Господи Кусе Христе, хоч і недостойний я прикликати Тебе, проте, якщо хочеш, щоб я був Твоїм рабом, яви силу свою і зроби, щоб в ім'я Твоє дитина ця ожила, єхидна ж нехай буде мертвою». I зразу дитина, наче зі сну збудилася, встала жива, а єхидна тріснула пополовині і стала мертва. Тоді Пантолеон цілком у Христа повірив, підніс очі свої тілесні і душевні до неба і віддав хвалу Богові з радістю і сльозами, дякуючи, що вивів його з пітьми на світло пізнання свого. I побіг скоро до святого Єрмолаяпресвітера, припав до чесних його ніг, хрещення святого просячи. I розповів йому, що сталося, як дитина мертва ожила, силою імени нуса Христа, і як смертоносна єхидна стала мертвою. Встав же Єрмолай святий, пішов з ним подивитися на мертву єхидну і, побачивши, дякував Богові за сподіяне чудо, яким же до свого пізнання привів Пантолеона. I повернувся додому, охрестив юнака в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, і відправив Святу літургію у внутрішній своїй кімнаті, причастив його Божественних Таїнств Тіла і Крови Христових.

Після прийняття святого хрещення Пантолеон залишився при старцеві Єрмолаю на сім днів, навчався з Божих слів, устами старця йому казаних, і наче з джерела живу воду пив, і плідною робив душу свою на щедрість плодів духовних, благодаттю Христовою.

На восьмий же день пішов додому, і сказав йому батько його: «Дитино, де ти затримався стільки днів? Я в печалі був через тебе». Відповів святий: «:З учителем був у царевій палаті, зцілювали хворого, що любий цареві, і не відходили сім днів від нього, поки не зробили його здоровим». Сказав святий це не обманюючи, але у притчі правду таємно й образно казав: в умібо своєму називав учителем святого Єрмолаяпресвітера, палатами царськими називав ту внутрішню кімнату, у якій здійснювалися Божественні Таїнства, а хворим була його душа, Небесному Цареві люба, яка духовним лікуванням за сім днів була зцілена. Зранку ж, коли він пішов до учителя Євфросина, спитав його той: «Де ти був стільки днів?» Відповів: «:Батько мій поле купив, послав мене прийняти його, і затримався я, оглядаючи добре все, що там є, за великібо гроші куплене». Так образно розповідав про святе хрещення, яке прийняв, і про те, що довідався про таїнства християнської віри, які всі мають безцінну вартість, що будьяке багатство перевищує, бо кров'ю Христовою здобуті. Те чуючи, Євфросин перестав більше питати. Пантолеон же блаженний сповнений був Божої благодаті, носячи всередині скарб святої віри. Вельми піклувався про батька свого, як би його вивести з пітьми ідолобісся і у світло Христового пізнання привести, і щодня мудро притчами і питаннями до нього говорив, кажучи: «Батьку, чого боги, як же їх поставили від початку, так і донині стоять, ніколи не сідають. А ті, що зроблені сидячими, донині сидять і ніколи не встають?» Батько відповідав: «Дитино, нелегке до розмислу це питання , для мене, і не можу на те відповісти». Святий же й інші, подібні до того питання батькові завжди ставлячи, зробив так, що почав він сумніватися щодо своїх богів і потрохи пізнавати звабу і блуд ідолопоклонницький, і вже перестав шанувати так ідолів, як же спершу шанував їх, великі їм приносячи жертви і поклоняючись щодня, але почав зневажати їх і не поклонятися їм. Пантолеон же, бачачи те, радів, що принаймні у сумнів щодо богів завів батька, хоч і не цілком від них його відвернув. Багато разів хотів Пантолеон розбити ідолів батька свого, яких у домі їхньому багато було, але стримував себе і щоб не прогнівати батька, його ж, за заповіддю Божою, шанувати належить, й очікуючи, поки сам батько, пізнавши істинного Бога, захоче своєю рукою їх розбити.

Тим часом привели до Пантолеона сліпця, що просив зцілення, кажучи: «Прошу тебе, помилуй мене, осліпленого, що не бачить солодкого світла. Усі лікарі, що є в цьому граді, лікували мене і ніякої мені не принесли користи, але й останню зорю, яку бачив, забрали в мене з усім моїм майном: багатобо витратив, даючи їм, і не зцілення, але радше шкоду і втрату від них прийняв». Святий же сказав йому: «Якщо все майно віддав тим лікарям, від яких не прийняв користи, то якщо від мене зцілення отримаєш і прозриш, що мені даси?» Відповів сліпець: «Останнє, що мені трохи зосталося, віддам тобі сердечно». Мовив святий: «:Дар прозріння і бачення світла дасть тобі Отець світу, Бог істинний, через мене, недостойного раба свого, ти ж обіцяне мені не мені дай, але роздай бідним». Це чуючи, Євсторгій, батько Пантолеонів, сказав йому: «Дитино, не смій братися за те, чого зробити не можеш, щоб і з тебе не посміялися. Що можеш більше від лікарів, які лікувли його і не змогли зцілити?» Відповів святий: «Ні один з тих лікарів не знав, які ліки дати чоловікові тому, як же я, бо велика різниця між ними і між учителем моїм, який мене навчив цього». Батько ж, думаючи, що про Євфросинаучителя говорить, сказав: «Я чув, що учитель твій мав про цього сліпого піклування і нічого не зміг». Відповів Пантолеон: «Зачекай трохи, батьку, і побачиш силу лікування мого». Те мовивши, торкнувся пальцями очей сліпого, кажучи: «В Ы'я Господа мого нуса Христа, який просвітлював осліплених, прозри і будь зрячим». I зразу відкрилися очі сліпого і прозрів. I в той час повірив Євсторгій, батько Пантолеона, у Христа разом з чоловіком, що прозрів, й охрещені були від святого Єрмолаяпресвітера, і сповнилися великої духовної радости через благодать і силу Христа. Тоді Євсторгій почав розбивати у домі своєму всіх ідолів, помагав же йому в тому ділі і син його Пантолеон святий. I, розбивши їх на частини, вкинув у якусь яму глибоку і землею засипав. Після того Євсторгій, батько святого, трохи часу проживши, переставився до Господа, Пантолеон же, ставши спадкоємцем батьківських пребагатих маєтків, зразу рабів і рабинь звільнив, щедро обдарувавши їх, i почав роздавати багатство потребуючим, убогим, жебракам, вдовам, сиротам. Обходячи темниці, всіх, що в путах страждали, відвідував, втішаючи лікуванням і подаванням необхідного. I був лікар не лише на рани, але i на убогість людську, всі6о від нього отримували щедру милостиню і щедротами його убогі збагачувалися. У лікуванні ж допомагала йому благодать Божа: дано йому було згори дар зцілення, і зцілював всілякі хвороби задарма не так мироварським5 лікуванням, як прикликанням імени Ісуса Христа. Тоді виявилося, що Пантолеон — це Пантелеймон, тобто всемилостивий, ім'ям і насправді милість являючи. I нікого ж не відпускав від себе без користи і втіхи, потребуючим — дари, хворим же зцілення без винагороди подавав. I звертався до нього цілий град із хворими своїми, покинувши всіх лікарів; ні від кого ж бо настільки швидкого й повного не отримували лікування, як від Пантелеймона, що справді зцілював і ні від кого плати не брав. I славилося ім'я всемилостивого й безкорисного лікаря поміж усім людом, інші ж лікарі ганьбилися й зазнавали висміювання, через що піднялася немала заздрість і ворожнеча від лікарів на святого, ще з того часу, коли вищезгаданий сліпець просвітлений був. Почалося це так.

Одного дня сліпець той, від святого Пантелеймона просвітлений, ходив містом, побачили його лікарі й казали поміж собою: «Чи не цей був сліпий і в нас шукав зцілення, і не могли ми полікувати очей його? Нині ж як бачить? Хто і яким лікуванням зцілив його і відкрив очі йому?» I питали його самого, як прозрів. I не приховував чоловік той лікаря свого Пантелеймона. Ті ж, знаючи, що він учень Євфросина, казали: «Великого учителя великий учень». Не знали ж, що діє в Пантелеймоні сила Христова, і, не знаючи, визнали, що великого учителя нуса Христа великий учень Пантелеймон. Хоч устами і хвалили святого лицемірно, проте серцями своїми із заздрости на зло повчалися і назирали за святим Пантелеймоном, шукаючи на нього провини, як би його стратити. I бачивши, що ходить у темниці і до в'язнів, що за Христа страждають, рани їм лікуючи, пішли до Максиміянаката, кажучи: «:Царю, той хлопець, якого ти звелів всілякої лікарської премудрости навчити, бажаючи його у палатах своїх при со6і мати, зневаживши твою до нього милість, обходить, лікуючи, в'язнів, хулителів богів наших, однаково з ними проти богів мудруючи й інших до того ж злого розуміння приводячи. I якщо його скоро не стратиш, то немалу печаль будеш мати, побачишбо, що багато звабливим його ученням від богів відвертаються. Лікарську ж майстерність і зцілення, яке робить, не Асклипію ані іншому якомусь з богів, але якомусь Христові зараховує, і всі, кого він лікує, йому вірять». Те наклепники казали і просили царя, щоб для достовірних відомостей і свідчення звелів прикликати сліпця, якого зцілив Пантолеон. I зразу цар звелів шукати того просвітленого сліпця і, коли привели його, спитав: «Скажи, чоловіче, як Пантолеон зцілив твої очі?» Він же відповів: «Ы'я Христове прикликав і торкнувся очей моїх — і зразу я прозрів». I спитав його цар: «Ти ж як думаєш: чи Христос тебе зцілив, чи боги?» Той же сказав: «Царю, ці лікарі, яких ти бачиш, що стоять перед тобою, велике старання докладали довгий час, щоб вилікувати мене, і все майно моє забрали, і ніякої мені користи не принесли, але і трохи зору, що я мав, забрали в мене, і цілком мене осліпили. Пантелеймон же прикликанням самого імени Христового зробив мене зрячим: тутбо сам розсуди і поглянь, о царю, котрий кращий і справжніший лікар: Асклипій з іншими богами, якого багато хто довго прикликав і який нічого допомогти не міг, чи Христос, що, один раз від одного Пантелеймона прикликаний, зразу мене зцілив». Цар же не знав, що на це відповідати, почав, за звичаєм катівським, примушувати його до нечестя і казав: «Не безумствуй, чоловіче, ані не згадуй Христа: яснобо, що боги дали тобі бачення світла». Зцілений же анітрохи на владу царську не зважав ані катівських погроз не боявся, сміливіше від євангельського сліпця6, якого поставили колись на допит фарисеям, відповідав Максиміянові: «Ти сам безумний, о царю, сліпих богів твоїх називаючи подавачами світла, до них же й ти подібний: не хочеш бачити істини». Цар же гніву сповнився, звелів зразу вбити його мечем, і відтяли йому голову, доброму ісповідникові Імени Ісуса Христа, і пішов бачити Його лицем до лиця в незгасному небесному світлі, Його ж визнав на зємлі в тілесному просвітлєнні. Тіло ж його святий Пантелеймон від убивць викупив і поховав при мощах свого батька.

Після того звелів цар прикликати до себе Пантолеона. Коли воїни вели святого до царя, співав він слова Давидові7: «Боже, хвали моєї не промовчи, бо уста грішника і уста облудного на мене відкрилися». I далі той псалом. I став перед земним царем тілом, умом же перед Царем Небесним стояв. Максиміян же цар, без гніву на нього дивлячись, почав лагідно до нього промовляти, кажучи: «Чи добре те, що я чув про тебе, о Пантолеоне? Розповідають, що дуже ображаєш і принижуєш Асклипія й інших богів, Христа ж, який погано загинув, славиш і на Нього надію покладаєш, і Його одного називаєш Богом. Хіба не знаєш, як я на тебе око поклав і яку явив тобі милість, що й до своєї палати прийняв тебе, й учителеві твоєму Євфросину наказав всієї лікарської премудрости навчити тебе скоро, щоб ти був при мені невідступно завжди? Ти ж, все зневаживши, до супротивного схилився. Проте не вірю тому, що кажуть про тебе, звиклибо люди багато розповідати неправдивого. Тому прикликав тебе, щоб самому про тебе випитати правду, і викрити брехливий на тебе наклеп заздрісних, і щоб ти богам великим, як же належить, жертви перед усіма приніс».

Відповів святий: «Ділам більше, аніж словам вірити належить, о царю, не такбо зі слів, як же з діл пізнається істина. Повір словам, які кажуть про мене, що відрікаюся Асклипія й інших богів ваших, прославляю ж Христа: з ділбо Його я пізнав, що Він єдиний істинний Бог. Послухай же хоч би коротко діла Христові: небо створив, землю утвердив, мертвих воскресив, сліпих просвітив, прокажених очистив, розслаблених з ложа підняв словом. Боги ж, яких ви шануєте, що такого зробили — не знаю. I чи можуть щось зробити? Якщо нині хочеш пізнати всемогутню силу Христову, зразу її на ділі побачиш. Звели принести сюди якогось чоловіка, що на ложі хвороби лежить, і хворий до смерти, і втратив надію на лікарів. I нехай прийдуть жерці ваші і прикличуть богів своїх, прикличу і я Бога мого. I який бог зцілить хворого, той нехай буде визнаний єдиним справжнім Богом, інші ж нехай будуть відкинені». I погодився цар із радою святого, i звєлів зразу шукати такого хворого. I принесли чоловіка на ложі, що був розслаблений багато літ, що всім тілом не міг рухати, наче яке дерево без чуття. Прийшли ж і жерці ідольські, досвідчені в лікувальній майстерності, і казали святому, щоб він спершу прикликав Христа свого. Святий же сказав їм: «Якщо я прикличу Бога мого і Бог мій зцілить цього розслабленого, то кого будуть зцілювати ваші боги? Але ви спершу прикличте богів, і якщо зцілять хворого, то ні до чого буде й прикликати мого Бога». Тому почали жерці прикликати своїх богів: один Асклипія, інший Дія, ще інший Діяну, інші ж інших бісів — і не було ні голосу, ані послуху. I довго в молитвах своїх богомерзенних трудилися, але нічого не досягли. Святий же, бачивши марний труд їхній, засміявся. I побачивши, що він сміється, сказав цар: «Зроби, Пантолеоне, якщо можеш, здоровим цього чоловіка прикликанням свого Бога». Сказав святий: «Хай відійдуть жерці». I відійшли. Святий же підійшов до ложа, підніс очі свої до неба й почав молитися, кажучи8: «Господи, почуй молитву мою, і ридання моє до Тебе хай дійде, не відвертай лиця свого від мене у день, коли сумую, схили до мене вухо своє у день, коли кличу Тебе. Швидко почуй мене і яви тим, що не знають Тебе, всемогутню свою силу, о царю сил, все бо для Тебе можливе». Так помолився святий, взяв за руку розслабленого, кажучи: «В ім'я Господа нуса Христа, встань і будь здоровим». I зразу розслаблений встав, і був цілим тілом здоровий, і ходив, радіючи, і взяв постіль свою, поніс у свій дім.
Те чудо бачивши, багато з тих, що там стояли, повірили в Христа. Жерці ж ідольські скреготали зубами на раба Христовго і казали цареві: «:Якщо цей живим буде, то уневажняться жертви богам й осміяні будемо від християн. Тому страть його швидко, о царю!» I сказав цар до святого: «Принеси жертву богам, Пантолеоне, щоб не загинути марно, хіба не знаєш, скільки загинуло тих, що не послухали веління нашого й відреклися богів наших? Хіба ти не знаєш, як люто був мучеий Антимстарець9?» Відповів святий: «Всі, що померли за Христа, не загинули, але прийняли вічне життя. I якщо Антим, старий і немічний тілом, зміг витерпіти люті муки за Господа нашого, наскільки 6ільшє мєні, молодому i тілом міцному, годиться безстрашно витєріпіти всі муки, які накладеш на мене, бо маю за втрату те, щоб не померти мені за Христа. Померти ж — здобутокв». Тому звелів цар повісити оголеного мученика на катівні, і залізними кігтями обдирати тіло його, і свічками палаючими ребра обпалювати. Він же, це терплячи, поглянув на небо і сказав: «Господи Ісусе Христе, стань переді мною у цю годину й подай мені силу, щоб до кінця я зміг витерпіти муки». I явився йому Господь в образі Єрмолаяпресвітера і сказав: «Не бійся, я з тобою». I зразу руки слуг катівських ослабли і були наче мертві, і спало знаряддя катування з рук їхніх, і свічі погасли. Це бачивши, цар звелів зняти мученика з катівні і мовив до нього: «Яка сила чарів твоїх, що і слуги знемогли, і свічки погасли?» Відповів мученик: «Мої чари — Христос, Його ж всемогутня сила все робить». Сказав цар: «Що зробиш, якщо більших мук завдам тобі?» Відповів мученик: «У більших муках більшу свою силу явить Христос мій, подаючи мені більше терпіння на твоє осоромлення. Я ж, більші муки за Нього перетерпівши, більшу отримаю винагороду». Звелів тому кат у великому залізному казані розварити олово й вкинути в нього мученика. Коли кипіло олово, привели святого до казана, звів він до неба очі свої, помолився, кажучи10: «Почуй, Боже, голос мій, коли молюся до Тебе, від страху ворожого забери душу мою, покрий мене від зборища лукавих і від багатьох, що чинять неправду». Коли він так молився, знову явився Господь в образі Єрмолая і, взявши його за руку, увійшов з ним у казан. I зразу вогонь загас й олово вистигло, мученик же співав11: «Я Бога покликав і Бог почув мене. Увечері, і зранку, і опівдні казатиму і сповіщатиму, і почує голос мій». Ті, що там стояли, дивувалися тому, що сталося, і казали цареві: «Що це має бути, що й вогонь загас, й олово вистигло, якою мукою маємо мучити цього волхва?» I ті, що спереду стояли, мовили: «Хай буде вкинений у глибину морську — і зразу загине, не зможебо моря зачарувати». I звелів кат, щоб так було. Слуги, взявши мученика, привели його до моря і посадили в лодію, прив'язали камінь великий йому на шию, відвєзли далеко від берега й вкинули в море, а самі до берега повернулися. Святому ж, у море вкиненому, знову явився Христос, як же й раніше, в образі Єрмолая, і став камінь на шиї мученика легкий, наче лист, і рухався поверх вод, і мученик з ним не тонув, але, наче по сухому, по водах ходив, ведений12 правицею Христовою, як же колись Петро. I вийшов на берег, співаючи і славлячи Бога, і перед царем став. Цар же такому чуду вельми дивувався й казав: «Яка сила твого волхвування, Пантолеоне, що й море ти зачарував?» Відповів святий: «I море скоряється Владиці своєму і творить Його волю». Запитав цар: «Хіба і морем володієш?» Відповів мученик: «Не я, але Христос мій, всього видимого й невидимого творіння Творець і Владика, Він як же небом і землею, так і морем володіє. У морібо путі Його і стежки Його у водах багатьох».

Після цього звелів кат приготувати звірине видовище за градом, щоб віддати мученика на поїдання звірам. I зійшовся весь град на те видовище, хотівши бачити, як гарного і невинного юнака поїдають звірі. Прийшов на видовище цар і, мученика привівши, показував йому звірів, кажучи: «Ці для тебе приготовані, послухай тому мене, пожалій юности своєї, помилуй красу тіла твого і принеси жертву богам, щоб не померти погано від звірячих зубів». Святий же волів від звірів бути з'їденим, аніж слухати такої лукавої ради і веління. I кинули його до звірів. Господь же й тут явився святому в подобі пресвітера Єрмолая, загородив пащі звірам і зробив їх покірними, як вівці. I прийшли вони до святого, лизали ноги йому, він же рукою гладив їх, і кожен звір намагався потрапити під руку святого, один одного штовхаючи. Люди ж, бачачи те, дивувалися і голосно взивали: «Великий Бог християнський! Хай буде відпущений невинний і праведний юнак». Цар сповнився гніву, вивів воїнів з оголеними мечами на тих, що славили Христа Бога, і повбивав багатьох з людей, що вірили в Христа, звелів же і звірів усіх повбивати. Те бачивши, мученик скликнув: «Слава Тобі, Христе Боже, що не лише люди, а й звірі задля Тебе помирають!» I пішов цар з видовища в сумі та гніві, а мученика вкинув до темниці. Вбитих же людей свої забрали й поховали, а звірів залишено було на поїдання псам і м'ясоїдним птахам, але і в тому було дивне чудо: звірі ті багато днів лежали, та ніяк же їх пси ані птахи не торкалися, ані трупи їхні не засмерділися. Про те довідавшись, цар звелів кинути їх у глибоку яму й засипати землею, а на мученика звелів приготувати колесо страшне з гострим залізом. Коли до нього прив'язали святого й почали обертати, зразу колесо силою невидимою розламалося на частини і багатьох, що навколо стояли, поранило до смерти, а мученик цілий і неушкоджений зійшов з нього. I був страх на всіх через такі чуда, якими ж Бог у святому своєму прославлявся. I дивувався цар дуже, і казав до мученика: «Хто тебе навчив такі чуда чарівні робити?» Святий же відповів: «Не чарів, а справжнього християнського благочестя я навчений від святого мужа Єрмолаяпресвітера». Спитав цар: «Де цей твій учитель Єрмолай? Хочемо його бачити». Мученик же, зрозумівши духом, що вже і до Єрмолая наблизився мученицький вінець, сказав до царя: «Якщо звелиш, то прикличу його до тебе». I відпущений був святий з трьома воїнами, що стерегли його, щоб прикликав Єрмолаяпресвітера.

Коли прийшов мученик до тої хатини, у якій був пресвітер, побачив його старець і запитав: «Чого прийшов, дитино?» Відповів мученик: «Пане отче, цар тебе кличе». Відповів старець: «Добре прийшов ти покликати мене, бо наблизився час мого страждання і смерти. Цієї ночі явився мені Господь, кажучи: «Єрмолаю, належить тобі багато страждати задля Мене, як же й рабові моєму Пантелеймонові». Це мовивши, старець пішов, радіючи, з мучеником і став перед царем. Бачив же цар пресвітера, спитав його про ім'я. Той же імени і віри своєї не потаїв, голосно християнином себе називаючи. Цар же знову спитав: «Чи маєш когось із собою тої ж віри?» Відповів старець: «Маю двох співслужителів, істинних рабів Христових, Єрміпа і Єрмократа». Звелів тому цар і їх привести перед себе. I сказав до тих трьох Христових служителів: «Чи ви відвернули Пантолеона від богів наших?» Відповіли святі: «Сам Христос, Бог наш, кого ж визнає достойним, прикликає до себе, виводячи з пітьми ідолобісся на світло пізнання свого». Сказав до них цар: «Покиньте нині лжеслів'я ваше і знову наверніть до богів Пантолеона, щоб і перша провина вам була прощена, i чести від нас сподобитеся: будете мені друзями першими в палатах моїх». Святі ж відповідали: «Як можемо те зробити, коли й самі з ним померти хочемо за Христа, Бога нашого? Ні він, ні ми не відречемося Христа, не принесемо жертви глухим і бездушнм ідолам». Це мовивши, спрямували весь ум свій до Бога й почали молитися, очі звівши до неба. I явився їм згори Спаситель, і зразу землетрус був, і зрушилося місце те. I запитав цар: «:Чи бачите, що боги прогнівалися на вас і трясуть землею?» Святі ж відповіли: «Добре ти сказав, що від богів ваших затряслася земля: попадали з місць своїх на землю й розбилися, скинені силою Бога нашого, який на вас прогнівався». Коли вони це говорили, прибіг з капища вісник до царя, повідомляючи, що всі боги їхні попадали на землю й на порох розсипалися. Цар же безумний все те не Божою силою, але християнським волхвуванням називав і казав: «Справді, якщо цих волхвів скоро не стратимо, то цілий град загине через них». I звелів відвести Пантелеймона до темниці, старця ж Єрмолая і з ним двох друзів, багатьма ранами мучивши, засудив на стинання мечем. I так троє святих мучеників: Єрмолайпресвітер і співслужителі його Єрміп і Єрмократ — страдницький подвиг свій закінчили, разом перед Тройцею Пресвятою постали у славі небесній.

Після убивства святих трьох мучеників цар знову поставив перед собою святого Пантелеймона і сказав йому: «Багатьох я від Христа до наших богів навернув, ти ж один не хочеш послухати мене. Вже й учитель твій Єрмолай з обома друзями своїми поклонився богам і жертву їм приніс, і я вша , ную їх чесними санами в палатах своїх. Зроби й ти те саме, щоб з ними чести сподобитися». Мученик же, знаючи духом про кончину святих, сказав до царя: «Звели їм прийти сюди, хай побачу їх перед тобою». Сказав цар: «Вони не тут, послав я їх в інший град прийняти багатство велике». Сказав мученик: «Ось, і не бажаючи, сказав ти правду: відіслав ти їх звідси смертною кончиною, і пішли у Христовий небесний град прийняти багаства, яких же око не бачилог».

Бачив цар, що мученика ніяким чином до злочестя не схилити, звєлів бити його жорстоко. I, наклавши люті рани, засудив на смерть: щоб мечем у голову стятий був, тіло ж його вогнем щоб спалили. Взяли його воїни й повели за град на страту. Святий же, їдучи на смерть, співав псалом Давидовий14: «Багато зі мною боролися з юности моєї, і не перемогли мене, на хребті моєму діяли грішники» — і далі той псалм. Коли воїни вивели мученика з града на відстань одного поприща, коли прийшли на місце, де волів Господь, щоб раб Його помер, прив'язали його до оливки, що там була, і підійшов спекулятор, вдарив мечем у шию святого — і зігнулося залізо, наче віск, а тіло святого не прийняло рани: щебо не докінчив був своєї молитви. Вони вжахнулися і сказали: «Великий Бог християнський». I припали до ніг святого зі словами: «Просимо тебе, рабе Божий, помолися за нас, щоб відпущені нам були гріхи наші, скільки тобі, велінням царевим, ми вчинили». Молився ж святий досить, і прийшов йому згори голос, який перейменування його утверджував: замістьбо Пантолеона назвав його Господь Пантелеймоном, явно даючи йому благодать, щоб милувати всіх, що до нього приходять, у всіляких бідах і скорботах. I кликав його з небес. Святий же, радости сповнений, велів воїнам, щоб стратили його. Ті ж не хотіли, боялися і тремтіли. I сказав їм святий: «Якщо не здійсните наказаного вам, не отримаєте милости від Христа мого». Підійшли тому воїни, спершу обцілували все його тіло, тоді звеліли одному — і відтяв голову мученикову. I витекло молоко замість крови. Оливка та в ту ж годину сповнилася плодів своїх від кореня аж до верху. Бачивши те, люди, яких було багато при страті, повірили в Христа. І Про чуда, які сталися, сповіщено було цареві, і звелів цар зразу оливку ту зрізати, і порубати, і спалити разом з тілом мученицьким. Коли погас вогонь, взяли вірні тіло святого з попелу, вогнем не ушкоджене, і поховали чесно поблизу поля Адамантасхоластика. Лаврентій же, і Васой, і Провіян, домашні мученика, які здалеку йшли за ним, і на все страждання його дивилися, і голос з неба, що до нього прийшов, чули, написали житіє і муки його, і церквам святим передали на пам'ять мученикову, на користь тим, що читають і слухають, на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем i Святим Духом славленим нині, і повсякчас, i навікивіків. Амінь.

У той самий День пам’ять преподобної матері Антисиігумені і двадцяти сестер її, які в царство Копроніма за поклоніння іконам святим багато ран витерпіли й у вигнанні померли.

У той самий день пам’ять блаженного Николи, Христа ради юродивого, прозваного Кочанова, що у Великому Новгороді.

Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії