Житія святих на 9 липня ( 26 червня за ст. стилем)

Пам'ять преподобного отця нашого Давида із Тессалії

Про чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, яку називають Одигитрією
Про чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, названу Римлянкою, або Ліддською
Празник Пречистої Діви Богородиці з нагоди явлення Пречистої її чудотворної ікони, названої Тихфінською, що в межах Великого Новгорода

Цей блаженний Давид народився на Сході і, як зоря многосвітла, цілий світ осіяв. Із дитячих років, повстримністю пристрасті тілесні умертвивши, ангелом у тілі себе показав. Намет поставив під мигдалевим деревом, усіх, що до нього приходили, як птаха доброголоса, корисними словами звеселяв. Мав же ум свій завжди у височінь божественну спрямований, тому й чудесною співдією збагатився, і став стовпом церкви світлозорим, усіх просвітлював чудами. Морозом і спекою сонця морений, став безпристрасний. І тому що вогонь бажань тілесних у собі погасив, то й від вогню матеріяльного не обпалювався. Розжарене вугілля в руку взявши і тиміям поклавши, перед царя вийшов і кадив біля нього. Те бачивши, цар здивувався — поклонився до ніг йому. І кожну людську істоту цей угодник Божий життям і чудами здивував — радіючи, перейшов до Бога, якого ж змолоду полюбив.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Йоана, єпископа Готського, який у царювання Лева Ісаврянина і Константина Копроніма багато від іконоборців витерпів біди. І до цариці Ірини про православну віру повчально говорив. Взяли його кизицькі володарі єретикуючі, він від них утік і в Мастріяді до Господа відійшов.

 

Про чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, яку називають Одигитрією

Коли після Вознесення Господа нашого Ісуса Христа і після Зішестя Святого Духа часу немало минуло, Лука, божественний апостол і євангелист, який в іконописній майстерності був вправний, написав на дошці зображення образу Пречистої Владичиці нашої Богородиці і приніс до Приснодіви Марії. Вона ж, поглянувши на зображення лиця свого на іконі, згадала попереднє щодо себе провіщення і сказала: "Віднині прославлять мене всі роди". Додала ж, говорячи, і це: "Благодать моя з іконою цією хай буде". І стало пресвяте її слово ділом. Почали від тої святої ікони відбуватися чуда невимовні благодаттю Божої Матері. Ту ікону пізніше сам Лука святий послав до Антіохії до державного Теофіла, який віру Христову прийняв, до нього ж і благовістя написав. І шанували ту чудесну ікону не лише Теофіл, а й усі християни, що там були, благочесно і достойним поклонінням. Після Теофіла минуло багато літ, перенесено було ікону спершу в Єрусалим, тоді до Константинополя таким чином. Цариця Євдокія, дружина благочестивого царя Теодосія молодшого, коли була в Єрусалимі, взяла ту чесну ікону і послала в дарунок сестрі царевій святій Пульхерії, як же про те в житії її написано. Пульхерія ж свята, прийнявши її люб'язно, поставила в Богородичній церкві, названій Влахернською, яку сама збудувала. І була та чесна ікона немалою окрасою царського града, бо виточувалися від неї багато чудесних зцілень. Через досить років прозвали її люди Одигитрією, що означає "поводирка в дорозі й велика помічниця". Назвали її так через такі події. Явилася Пречиста Богородиця двом сліпцям, привела їх до своєї церкви у Влахерні і до чудотворної своєї ікони і дала їм повне прозріння. І почали люди називати Богородичну ікону поводиркою в дорозі. Після того нескоро, у дні Іраклія, царя грецького, був напад персів і скитів на грецьку землю, і прийшов Сарвар-воєвода, син царя перського Хозроя, також і скитський каган з багатьма полками. Обложили град і добивалися його сильно довгий час. Патріярх Сергій, взявши чесні хрести і святі ікони, найперше ж ту, яку святий євангелист Лука написав, чудотворну, разом з ризою Пречистої Богоматері ходив мурами града, молячись зі сльозами. І було чудесне звільнення града від варварів — милосердям Божим і заступництвом Пресвятої Богородиці, і преславну перемогу здобули греки над персами і скитами. Море-бо (замочена була в нього Богородична риза) закипіло Божою силою й потопило кораблі противників, а тих, що були на березі, мечами сікли й прогнали. Свят кувати це чудо постановили згадуванням зі співом вдячного акафісту у всі роки в п'яту суботу Великого посту. Тому знову царгородські люди почали називати Богородичну ікону сильною помічницею, звідки й назва — Поводирка і Помічниця. У грецькій мові те одним словом кажеться — Одигитрія. І так та свята ікона Одигитрією була названа. Коли ж через багато років настала в Царгороді іконоборна єресь, тоді деякі із правовірних священних мужів ту чесну ікону Богородичну, Одигитрією названу, взяли вночі з Влахернської церкви й понесли в обитель, що Пантократорова називалася. І там у стіні церкви сховали. Запалили й кандило при ній, помолилися зі сльозами й закрили, аби не зазнала наруги від іконоборців. І перебувала там довгі роки аж до загибелі начальників єресі тої і до винищення іконоборства. Коли ж церква прийняла свою колишню красу, були великі пошуки тої Пречистої ікони Богородиці, яку Лука святий написав, що пізніше Одигитрією була названа. І з Божого одкровення знайшли її, у стіні церкви Пантократора заховану, і кандило перед нею не згасло. І була для вірних через віднайдення її радість велика, і поставили її знову на попередньому місці у Влахернській церкві.
 

Про чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, названу Римлянкою, або Ліддською

Святий верховний апостол Петро і святий Йоан Богослов, перед тим як піти їм, як же й иншим апостолам, у кінці земні на проповідь Христову, спершу проповідували Христа у ближніх градах навколо Єрусалиму. У граді, названому Лідда (який потім на Діосполь був переіменований), пробули рік, багатьох людей привели до Христа Бога, відтак збудували там церкву в ім'я Пречистої Богоматері. Була ж тоді тиша християнам, гоніння після убивства Стефана на час якийсь припинилося, бо Тиверій-цісар, чувши багато про Христа, Господа нашого, і про невимовні чуда Його, звелів не гонити християн. Про цю тишу в Діяннях апостольських згадано так: "Церква ж по цілій Юдеї і Галилеї і Самарії мала мир". І був той мир до кончини Тиверія. Під час того затишшя святі апостоли Петро та Йоан збудували в Лідді церкву, пішли до Єрусалиму і просили Пречисту Богородицю Діву, аби прийшла в Лідду подивитися на храм, збудований в ім'я її, і щоб благословила й освятила його своїм приходом, аби молитви людей, що молитимуться в ньому, благоприємні були народженому від неї Богові. Пречиста ж Діва сказала до них: "Ідіть, радіючи, туди, і я з вами". Вони ж пішли, виявили в церкві на одному стовпі, що тримав споруду, нерукописний, але Богом написаний її образ — цілу подобу святого її лиця, також і правдивий її чесний одяг. Вони ж, бачивши те, поклонилися тому чудесному нерукописному Богородичному образові й дякували воплоченому від неї Богові Слову. Після того й сама Владичиця туди прийшла і, побачивши образ свій і багато людей, що в Христа повірили, звеселилася духом і подала тому образу своєму благодать і силу чудотворення.

Коли ж минуло багато літ і Юліян Боговідступник греко-римське царство прийняв, піднялося від нього велике гоніння на Церкву. Тоді той же мучитель послав тезойменного собі родича в Лідду, аби загладити чудесний той образ Матері Божої знаряддям до каменю. І пішло за чудом чудо. Скільки-бо каменотеси сікачами й сокирами не сікли і не стругали нерукописний той образ, стільки видно було фарбу і розпис, що в глибину стовпа проникли. Трудилися багато й нічого не досягли — без нічого пішли. І прославився той образ Пречистої Богородиці превеликими й незліченними чудами у всі кінці вселенної. І сходилися на поклоніння до нього з усіх країв вірні у всі літа. Минуло ж років багато, блаженний Герман перед прийняттям архиєрейства і патріяршого престолу в Царгороді пішов до Єрусалиму поклонитися Гробу Господньому й иншим святим місцям. І був у Лідді, і чудотворний образ Пречистої Богородиці бачив, і гаряче помолився, і звелів іконописцеві перемалювати подобу того образу на дошці. Взявши переписану ікону, поніс її із собою до Царгороду і мав її в себе як безцінний скарб, щодня перед нею молитви свої промовляв і був, волею Божою, патріярхом Царгороду в царювання Артемія, перейменованого на Анастасія. Тоді Лев (що називався раніше Конон) Ісаврійський прийняв царство, вніс єресь іконоборну, підняв гоніння люте на правовірних і вигнав святішого патріярха Германа з престолу його з безчестям і приниженням великим. Святіший Герман, вигнаний з церкви і з дому свого, взяв із собою дві святі ікони — Христа Спасителя і Пречистої Богоматері, тої, що в Лідді із самописного чудотворного образу переписав. Хотів же в кораблі відплисти у вигнання, написав послання до святішого папи старого Риму Григорія, сповіщаючи про своє безневинне вигнання і про муки правовірним, які чинить іконоборний цар у Царгороді. Зробив заглибину в дошці Христової ікони, що була груба, вклав туди те писання запечатане, позначив час листа і закріпив місце, поцілував святу Спасителеву ікону зі сльозами і двічі промовив: "Наставниче, Наставниче, спасай себе і нас". Відпустив ікону в море, і за один день і ніч та свята ікона, морем пливучи, досягла старого Риму. І було в ту ніч явлення святішому папі про прихід Спасителевого образу. Папа ж удосвіта, як зійшло сонце, взяв клир свій, зі свічками і кадилами, сів у корабель і Тивером-рікою плив до моря назустріч іконі Спасителя. І коли були в гирлі ріки, що в море впадає, побачили ікону, що прямим шляхом водами йшла. І сповнилися жаху й радости, і поклонилися благочесно. Сказав же папа до ікони зі сльозами: "Якщо до нас, недостойних, прийшов Ти, Владико, молимо Тебе: як же преславно водами ходив, так і на наші сам зійди руки, не маємо зі своєї волі Тебе торкнутися". І зразу ікона з моря в повітря піднялася і, наче птаха, на руки архиєреєві опустилася. Він же, поцілувавши її з радісними сльозами і гідним вшануванням удостоївши, поніс у Рим із псалмоспівами. І обніс через цілий град, аби всі люди бачили ту божественну ікону. Тоді поставив її у великій церкві святого верховного апостола Петра. Вийнявши із дошки патріярхове послання, яке не було мокре від води, прочитав і зрозумів, що зробив злочестивий цар у Константинополі. Ще ж і те довідався із записки, що за один день і ніч та Спасителева ікона із Константинограда до них прийшла. І величали всі неосяжну Божу силу. Через єресь же іконоборну, що на Сході піднялася, і через вигнання святішого Германа переживав папа сильно, і важкою печаллю був охоплений, і писав до царя сміливо, злочестя його викриваючи. А від ікони Спасителя в Римі багато відбувалося чуд, недуги різні від людей проганялися.

Святіший же Герман, у вигнанні перебуваючи, коли наблизився до блаженної кончини своєї і побачив, що не припиняється святим іконам безчестя і наруга: одних оплювали й розбили, инших у болото кинули й ногами потоптали, ще инших вогнем спалили, — написав друге послання до першопрестольника римського, сповіщаючи про те, що діється. І в дошці другої ікони, що була Богородична, та, що з Ліддської переписана, вирізавши місце, сховав у ньому обережно своє послання, зазначивши час і годину писання. Обійнявши ікону й довго плакавши, сказав: "Іди, Владичице, іди і спасайся, втікаючи нині не від Ірода до Єгипту, а від звіройменного ворога в Рим до благочестивих, щоб зберегтися разом з предвічним тим немовлям від мерзотних рук іконоборських. Перейди це велике і просторе море плаванням щасливим, носиш-бо Того, що створив небо, і землю, і море. Іди і спаси себе в руках угодника твого Григорія, нас же, що задля чести твоєї бідуємо, на лоні Авраама осели і згадай в небесних своїх дворах". Так святий Герман говорив, святу ікону сльозами змочував, цілував з любов'ю і пустив її на море. І поплила ікона швидше від лету орла, і за один день і ніч досягла Риму. І тої ночі було папі сповіщення про прихід ікони Небесної Цариці. Він же, вставши, як же раніше назустріч іконі Христовій, так і назустріч іконі Богоматері зі всім клиром, зі свічками й кадилами, Тивером-рікою вийшов. У гирлі глибокому видно було всім, що Божа Мати просто на водах стояла і до них ішла. Коли простягнув папа до неї руки свої, вона сама на руки йому зійшла. І прийняв її з великою радістю, і, поклонившись, поцілував її, і повернувся в град, дивуючись великим чудесним ділам Божим. Відкрив же в дошці іконній місце вирізане, знайшов записку святішого патріярха Германа, прочитав її і зрозумів, що вчора рано послав він ікону, — і прославив велич Божу. Над святим же Германом зжалився, що такий світильник Церкви у вигнанні кончиною смертною згасає, і плакав над ним вельми. Пречесну ж ікону Богоматері проніс через цілий град, як же й Спасителеву. Й увійшов у церкву святого Петра, поставив її всередину вівтаря — і подавалися від неї на різні хвороби зцілення. Після цього минуло літ сто і більше, чільники іконоборства, царі й патріярхи із шумом загинули — воцарився ж Михаїл із матір'ю своєю Теодорою, й іконоборну єресь із царствуючого града зовсім було винищено. Тоді в Римі та ікона, що з Ліддської нерукотворної була переписана, яку святий Герман із вигнання до Риму відпустив і яку у вівтарі поставили, почала сама від себе часто хитатися, нічим же не рухана. Бачили те всі. Було ж це багато днів, і на вечірні, і на утрені, і на Літургії. І було немале здивування і страх римлянам через чудо таке: думали-бо, що то знамення якогось Божого гніву, що на них насувається. Був же тоді в Римі папа Сергій. Одного разу, коли сам папа був на соборній відправі в церкві, почала ікона та хитатися ще більше. Те помітивши, всі були налякані — перестали співати й довгий час голосно взивали "Господи, помилуй". І тому що прикликували милість Господню довго, перестала ікона хитатися. Але за хвилю знову зрушилася, звук своїм рухом утворила і знялася в повітря зі свого місця. Зойкнули всі, збіглися до вівтаря, хотіли схопити її руками, щоб не впала на землю й не розбилася, але ніхто ж досягнути і торкнутися її не міг: вище від рук людських ходила по церкві в повітрі, наче ногами, не поспішаючи, але помалу геть з церкви виходила — невидимі ангельські руки її виносили. Папа ж зі всім клиром і народом вжахнувся через преславне те видіння, питав із трепетом в ікони, куди вона йде. Вона ж пішла над ріку Тивер, спустилася на води й поплила до моря. Люди ж берегом йшли за нею, дивилися на її відхід і заплаканими очима її відпроваджували. А папа ридав, зі сльозами кажучи: "Горе нам, о Царице, горе нам, о Пані, куди відходиш від нас, божественний Кивоте? Як колись по водах прийшла до нас, так нині тим же шляхом від нас відходиш. Боїмося ми, аби не прийшло і до нас у Рим іконоборське катування, через яке ти із Константинограда вийшла. Нині ж знову із Риму виходиш. Але, о Всемогутня, коли ж стихне та єретична буря, що Церкву Христову бентежить?" Те й більше говорив папа, ридаючи і відпроваджуючи ікону, допоки вона швидким плавом не віддалилася по водних бистринах і не зникла з їхніх очей. Звелів же папа преславне те чудо в церковних книгах записати на пам'ять наступним родам, на славу чудодійної Матері Господа нашого Ісуса Христа. Ікона ж та свята над ранок досягла Константинограда і в гавані поблизу палат царських опинилася. Взяли її з води благовірні мужі, що там трапилися, перенесли до благовірної цариці Теодори і вважали, що та ікона з тих, які іконоборці кидали в море, прив'язавши каміння важке. Казала цариця, що у глибині якось відав'язалася та ікона від прив'язаного каменя і сплила. Тим часом від благовірного царя Михаїла і від святішого патріярха Методія послано було від Царгорода до Риму видатних мужів духовного і світського чину з листами до папи, в яких сповіщали про помісний Собор Святих Отців, що був у Царгороді, який знову утвердив благочесне пошанування святих ікон. З такими писаннями царські й патріярші посланці досягли Риму, звеселили вельми папу і всіх правовірних, що там були, чули все про чудотворні ікони Спасителя і Богородиці, які в дні святішого папи Григорія спершу одна, а потім друга морем до Риму прийшли, пущені від святішого патріярха Германа. І як недавно Богородична ікона сама від себе здійнялася знову й із Риму пішла. Те чувши, вони записали собі всі чудесні розповіді, зазначивши час і день відходу ікони Пречистої з Риму. Повернувшись до Царгорода, розповіли все цареві, і матері його цариці Теодорі, і святішому патріярхові Методію. Вони ж зразу згадали про знайдену в морській гавані ікону і сказали собі: "Чи не та то ікона з Риму?" Після того скоро від римського папи прийшли навмисно посланці до царя і до патріярха в Константинополь. Коли показали їм ту святу ікону, у гавані морській знайдену, — зразу пізнали її римляни і зі сльозами припали до неї. І розповіли всім, що це та ікона, яка від них з Риму пішла. Подивившись на зазначений день і годину її відходу з Риму і приходу до Царгорода, виявили, що за один день і ніч таку відстань шляху пройшла. І прославили всемогутню Божу силу. Тоді святіший патріярх Методій з усім клиром і цар з усім синклітом, взявши ту ікону із палат царських, у супроводі всіх людей несли в Халкопратію і в церкві Богородичній чесно поставили. Раділи з такого дару, їм даного. З того часу ту чудесну ікону Божої Матері прозвали Римлянкою, бо з Риму прийшла, — і було від неї чуд багато.

Ось відомості про обидві найвідоміші в Царгороді чудотворні ікони: про першу, що називається Одигитрія, яку святий Лука написав, і про другу, яку з Ліддської святий Герман переписав, пізніше названу Римлянкою. Що ж до чудотворної ікони Пречистої Богородиці, яка з Царгорода прийшла повітряним шляхом на Тихфін, то не відомо, котра вона — чи Одигитрія, чи Римлянка, чи ще якась инша, яка виточувала благодать чудес. Ми ж невідомих нам речей суєтною цікавістю не випробовуймо і недовідомих судів Божих не перевіряймо — кожну пречесну ікону Пречистої Богоматері благочесно шануймо, з вірою до неї припадаймо, з любов'ю і страхом цілуймо, благоговійно поклоняймося, взираючи на неї, як на саму істинну на небі Богородицю, що із Сином співцарює. І славимо народженого від неї Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.