Житія святих на 6 квітня (24 березня за ст. стилем)

Споминання чуда, яке було в Печерському монастирі: про Захарію, Йоанового сина, і Сергія, який присягав щодо золота

Були два мужі славні з града Києва, друзі Иоан і Сергій. Вони, прийшовши до церкви, Богом створеної — Печерської, бачили світло, ясніше від сонця, на іконі чудотворній Пресвятої Богородиці і перед нею духовне братство прийняли. По багатьох роках Йоан захворів до смерти і, залишаючи сина свого Захарію, який мав п'ять літ, прикликав ігумена Печерського блаженного Никона. Коли той прийшов, роздав маєток свій убогим, частку синову — тисячу гривень срібла і сто гривень золота — віддав Сергієві. Йому ж і сина свого Захарію, що малим був, в опіку довірив як другові своєму і братові вірному. Заповів же, що, коли виросте син його, тоді хай віддасть йому срібло і золото. Це влаштувавши, незадовго переставився. Коли доріс Захарія до п'ятнадцяти років, захо тів взяти срібло і золото своє в Сергія. Цей же, вражений дияволом, сподіваючись здобути багатство, захотів життя з душею згубити, бо відповів юнакові: "Батько твій увесь маєток віддав Богові, у Нього проси срібло і золото, Він тобі винен, якщо тебе помилує. Я ж тобі нічого не винен: ані твоєму батькові, ані тобі ні одного золотого. Це тобі зробив батько твій через своє безумство — роздав увесь маєток свій на милостиню, тебе ж бідним і убогим зоставив". Це чувши, хлопець почав плакати над своєю втратою. Послав же з проханням до Сергія, кажучи: "Дай мені хоч половину спадку мого, а тобі нехай рівна частина буде". Сергій же жорстокими словами докоряв батькові його і йому самому. Захарія ж третьої частини попросив, тоді десятої і, бачивши себе позбавленим всього, сказав до Сергія: "Якщо не взяв, ходи і присягни в церкві Печерській перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці, де союз братолюбства прийняв з моїм батьком". Сергій же без вагання пішов до церкви і, ставши перед іконою Пресвятої Богородиці, сказав, присягаючи, що не взяв тисячі гривень срібла ані ста гривень золота. Захотів же поцілувати ікону — і не зміг наблизитися до неї. Тоді, виходячи з дверей, почав кричати: "Преподобні отці Антонію і Теодосію, не веліть мене губити ангелові цьому немилостивому, моліться ж до Пресвятої Пані Богородиці, щоб відігнала від мене багатьох бісів, що їм мене віддали. Хай візьмуть срібло і золото, замкнене в келії моїй". І був страх на всіх. І відтоді не давали присягати перед іконою Пресвятої Богородиці нікому. Пославши ж, взяли посудину закриту і знайшли в ній дві тисячі гривень срібла і двісті гривень золота. Так-бо подвоїв Господь, винагороджувач милостивих. Захарія ж усе віддав ігуменові (тоді це вже був Иоан), щоб витратив, як хоче, сам же постригся і закінчив життя своє в Печерському святому монастирі. За те ж срібло і золото поставлено було церкву святого Йоана Предтечі, звідки ж на хори святої Великої Церкви Печерської є вхід, на пам'ять про Йоана Боярина і сина його Захарію, чиє ж було срібло й золото, на славу ж Христа Бога і Пречистої Діви Богородиці, які найкраще на тому прославлялися місці, від якого ж чудесна їхня благодать хай не відніметься навіки. Амінь.

Пам'ять святого отця нашого Артемона, єпископа Селевкії Писидійської

Блаженний Артемон батьківщиною мав Селевкію, град Писидійський, у ньому ж народжений і вихований був. Чесне проходив життя у дні святих апостолів, які благовістуванням Христовим вселенну просвітлювали. Коли ж дійшов у той град святий апостол Павло, виявився Артемон-муж серед усіх громадян наче світильником, що добрими ділами світив, йому ж не годиться критися під сподом. Його, у Христовій вірі утвердженого і божественної премудрости сповненого, апостол святий Павло пастирем і учителем людям поставив, хіротонізувавши його першим єпископом Селевкії Писидійської. Той же, добре і богоугодно дорученою йому паствою управляючи, був для всіх пристанню спасення: для вдів, і сиріт, і жебраків найкращим опікуном, душ і тіл чудотворним лікарем — і всі дні життя свого добре і богоугодно провадив, у старості глибокій закінчивши життя.

Тут треба знати, що й инший є святий Артем — один зі сімдесяти апостолів, якого святий апостол Павло у Посланні до Тита в главі третій згадує. Він був єпископом у Лістрі. А инший є цей святий Артемон, не з числа сімдесяти апостолів, він не в Лістрі, а в Селевкії Писидійській був першим єпископом.

Пам'ять преподобного отця нашого Якова Ісповідника

Лев Вірменин, злочестивий цар грецький, іконоборну, прокляту Сьомим вселенським собором святих отців, відновив єресь і багатьох за благочесне ікон святих шанування замучив. Тоді і цей преподобний Яків Ісповідник страждав, про нього ж відомості і свідчення маємо від преподобного Теодора Студита, був-бо Яків блаженний з лику братів його. Коли Теодора преподобного за святі ікони вигнано й учнів його багатьох на муки взято, забрали й цього блаженного Якова і мучили в різний спосіб. Коли ж убитий був злочестивий Вірменин, відпустили з ув'язнення Якова святого, як же й инших ісповідників Христових. І в монастир свій Студійський, що в Царгороді, ледь живий увійшовши, за мало днів переставився, і чесно похований був. Про його ж переставлення Іпатій блаженний, який начальство ігуменське замість святого Теодора, отця свого, тримав, сповістив листом Теодорові преподобному, який із вигнання вже повертався і в Крискентовій обителі затримався. Преподобний Теодор написав до нього так: "Не без сердечного болю, о дитино, прийняв вістку від тебе про успення Якова, ісповідника Христового, любого брата нашого, і не без духовної радости. Переживаємо, як за сином, за таким же сином, що його ж я, через багато гріхів своїх, і сином називатися недостойний, Радіємо в надії на життя вічне, від Господа йому приготоване. Радіємо не лише ми, він же нам, як частина свята, окрасою є надзвичайною, але й ціла радіє в ньому Церква. Що бо? Який він муж був, думаєш? Чи не ісповідник? Не мученик? Не святий? Від перших років у трудах постницького життя служив законно, відповідальний і смиренний, проти порухів духа мужньо подвизався, нерозтлінно пильнуючи тіло від похотей, від них же його стримуючи, поневолював плоть духові, без приправ їв, стільки ж мало сну приймав, допоки ще здоровим був, що дивувалися ті, які те бачили. У богомисленні ж любив вправлятися довго, скільки міг, часу на те віддавав, і заглиблювався в богомисленні аж до піднесення помислу. Коли приходив до себе, до божественної звідти любови збуджувався. Хай не думає ніхто, що неправду говорю, аби догодити слухачам, — свідок мені Бог і начальник святого Иоан, який мені про нього розповідав те, чого я сам часом не знав. Усе ж те було просто наче образ якийсь постницького навчання: в ісповідництві стільки і так багато? На взірець для ангелів і людей. О міцне і дороге серце! Увійшов у подвиг як воїн Божий небоязливий: звідусюди слуги катівські ранами покраяли шкіру його, плечі, груди зранили, кров пролили, плоть роздробили і, на землю кинувши, залишили. Голосу нетерплячого зовсім ні одного не випустив, але сповнював мучеництво Богові досконале за Христа, Сина Божого і Бога нашого, бо за святу Його ікону страждати — за Нього самого муки терпіти. Хай почують лагідні і возвеселяться, хай утішаться мучениколюбці і возликують, хай посоромиться диявол і хай розсиплеться іконоборців полчище. Вони-бо не лише його одного (Якова святого), а й багатьох із наших і з ненаших (більше ж із наших, бо всі єдиним тілом ми в Христі Ісусі, який є головою всіх) так само мучили, убивали, голодом морили й инше, тому подібне, ісповідникам Христовим чинили зло. Цей же [Яків святий], від нестерпних ран у всіх частинах тіла розслаблений, тіло, найлютішим болем охоплене, лікарській віддав опіці і, наче щодня помираючи, життя своє до кончини вів із вдячністю і смиренням. Пишеш, що переставлення своє провістив — то було через страдницький його подвиг. Додав же ти, що на похованні його велике було зібрання людей, і зі знаменитих, світлішого роду людей — то Божим було знаком, бо до людини, не знатної за плоттю (але не за духом), не зійшлося б таке зібрання, якщо б не знак Божий. Він-бо на небеса відійшов і приєднався до своїх співстраждальців — і примножився лик ісповідників і мучеників святих, через що радість на небі і веселість духу Якова, його ж молитвами спасемся, браття. Відповідну до трудів своїх прийняв винагороду — блаженні ж і воістину благочестиві, що зійшлися на чесне його поховання, справді мучениколюбці, їх же частка нехай буде з тим, кого ж вшанували.

Щодо чесних його мощів, якщо на те воля Божа, влаштую, як же писав я з канону. Вітайте один одного цілуванням святим, усім-бо братам це прочитати годиться. Вітає вас пан архиєпископ [Никифор-патріярх], і протопресвітер, й економ, й инші брати. Господь же нехай буде з вами. Амінь". Доти послання святого Теодора Студита, з нього ж очевидним є життя і страждання цього преподобного ісповідника Христового Якова, його ж молитвами нехай сподобить нас Господь частки святих навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобного Захари Монаха, про нього ж ми знайшли пише такий диптих: Христу Богу за силою був подібний, З Ним-бо унаслідуй життя, отче преподобний. Знайшли і прізвисько його — Відкритий, це, здається, від любови його до подорожніх, бо для всіх у нього двері відчинені були.