Житія святих на 4 липня ( 21 червня за ст. стилем)

Пам'ять святого мученика Юліяна Тарсянина

Також цього дня відзначають: Житіє святих преподобних отців Юлія Пресвітера і Юліяна Диякона, братів єдиноутробних

Святий мученик Юліян народжений був в Аназарвеї, місті другої єпархії Киликійської, від батька сенаторського благородства, елліна вірою, та від матері-християнки. Вона після смерти мужа свого переселилася до Тарсу Киликійського й, охрестивши хлопця Юліяна у святу віру, виховувала його в книжному ученні і в християнському благочесті. Коли ж був хлопець вісімнадцятилітній, налягло гоніння велике на християн за царювання Диоклитіяна — взяли блаженного Юліяна, до Маркіяна-ігемона на допит привели. Довго його там допитували, то ласками зваблювали, то погрозами й муками до ідольських жертв примушували — не відрікся Христа. По різних градах киликійських цілий рік його водили і всюди мучили всіляко — залишався, як діямант, твердий в ісповіданні Ісуса Христа. Коли привели його в поморський град, що називався Егея, тамф бісівські слуги насилу відкрили святому уста і вклали м'ясо ідоложертовне — хотіли мерзенними жертвами осквернити чистого і святого раба Христового. Коли його вкинули до темниці, прийшла до нього блаженна мати його, яка всюди здалеку ходила за ним, молячись до Бога, щоб укріпив сина її в подвигу страдницькому. Взяли її нечестиві і на допит поставили. Вона ж просила ігемона, аби дав їй сина на три дні, щоб переконати його поклонитися богам їхнім. І дозволив їй ігемон безперешкодно приходити до сина в темницю. Вона ж удень і вночі сиділа при синові, з великими сльозами, любими словами материнськими розмовляла з ним, переконувала його, аби терпів до кінця короткочасні муки за Христа, щоб вічних благ у лику святих мучеників від Господа сподобитися. Коли ж минуло три дні, поставлено святого разом з матір'ю перед судом ігемоновим. Сподівався ж ігемон, що мати переконала сина свого до жертв. Почав її похвалами прославляти, але вона, відкривши чесні й богонатхненні уста свої, голосно ісповідала ім'я Ісуса Христа, ідольське нечестя багатьма докорами картала й осоромила. Також і святий Юліян зробив: сміливо Христа, єдиного Бога, прославляв, докоряв же язичницькому багатобожжю. Тоді розлютився ігемон, мучив обох немилостиво. Матір-бо мученикову довго бив, звелів п'яти ніг її, якими ходила за сином своїм, відрізати і вигнати її. Мученика ж святого Юліяна звелів покласти у веретище з піском і гадами повзучими отруйними і вкинути в море. І так святий Юліян прийняв кінець мук. Померла ж страдницьки і свята мати його — і прийняла вінець перемоги від Христа Бога. Тіло Юліяна святого хвилі на сушу винесли. Одна благочестива жінка, вдова, взявши, принесла його до Олександрії і поховала чесно. За якийсь час перенесено було ті святі мощі до Антіохії. Пам'ять же святого мученика Юліяна святий Йоан Золотоустий, коли ще жив в Антіохії, похвальним словом прославив і вшанував на славу Христа, Бога нашого.

У Пролозі в цей самий день згадано святого мученика Юліяна Єгипетського. Його житіє і страждання викладено розлого у 8-ий день місяця січня, разом із житієм святої Василини та инших багатьох.

У той самий день пам'ять святого мученика Терентія, єпископа Іконійського, який, терням проколений за Христа, помер.

У цей же день у пролозі згадано святого Марка, єпископа Аполонського, небожа апостола Варнави. Дивися про нього 27-го вересня і 4-го січня і в Житії святого апостола Варнави в 11-ий день цього місяця.
 

Житіє святих преподобних отців Юлія Пресвітера і Юліяна Диякона, братів єдиноутробних

Мирмидонія — грецька земля — батьківщиною була святої двійці Юлія і Юліяна, які від одного батька і матері народилися, змалку хрещенням святим були просвітлені, у християнському благочесті і в книжному ученні добре виховані. Вони, досягнувши дорослого віку, мали волю у дівственній чистоті служити Богові й перебувати в пості і молитвах. У законі Господньому повчалися вдень і вночі. За таке-бо життя своє сподобилися церковних чинів. Юлія рукопокладено було на пресвітера, а Юліяна — на диякона. І були наче два світильники в Церкві Христовій, сяяли добрими ділами, через них же прославлявся Отець Небесний.

У той час посеред пшениці віри святої багато ще було полови ідолопоклонницького блуду. Бо хоч і християнські царі володіли Сходом і Заходом, і всюди благочестя цвіло, проте еллінське нечестя не цілком було винищене, а найбільше по селах осліплені нерозумністю люди давнього кумирослужіння трималися. Ці-бо два раби Христові сповнилися божественної ревности, пішли до Царгорода до благочестивого царя Теодосія Молодшого і просили його, щоб подав їм царське своє писання, аби вони могли без перешкод у греко-римських володіннях нищити кумирів, руйнувати і палити капища, рубати гаї і сади, на честь ідолів насаджені, будувати ж храми Божі і поширювати славу імени Ісуса Христа. І дано їм було від царя ту владу й утверджено наказом, у якому і те додалося, аби всюди по краях і градах єпархи, і князі, і всілякі сановники, і градоначальники, і всі, що при владі, слухали їх і допомагали їм у всіх ділах і на влаштування храмів Божих щоб подавали їм потрібне. Прийняли ж і від святішого патріярха благословення на проповідь, будівництво й освячення церков. І йшли ці два святі воїни Христові, наче два апостоли, у краї греко-римського царства, проповідуючи невірним ім'я Ісуса Христа. І навертали багатьох до Христа Бога — не лише словом, а й чудами переконували: далася їм від Бога благодать і сила зцілювати недуги, і виганяти бісів, і руйнувати всюди ідольські храми, ідолів розбивати. А де озлоблені елліни хотіли чинити їм спротив, там, царське веління володарям і градоначальникам показавши і допомогу від них взявши, чинили належне їм. Будували ж церков багато коштом не лише царських скарбниць, а й щедрим поданням правовірних християн: всі-бо і всюди, бачивши таких учителів, і просвітителів, і чудотворців, не жаліли своїх маєтків на святе будівництво. І пройшли так Схід і Захід, і збудували церков сто, чуд же сподіяли незліченно, їх же детально писанню передати неможливо, хіба деякі з багатьох тут згадаємо.

Коли старанням їхнім збудовано було церкву у Вивлах, один з робітників, залізним знаряддям працюючи, з необережности відтяв собі великий палець лівої руки, і витекло багато крови. Чоловік же той знеміг від болю, впав наче мертвий. Довідавшись про те, святий, взявши відтятий палець, приклав до суглоба його і хресним знаменням знаменував — і зразу палець приріс до суглоба свого, і рана зцілилася. Підняли чоловіка із землі здорового, дали йому знову залізне те знаряддя в руки й мовили: "Кріпися і трудися в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа".

Коли були в Медіоланській єпархії, поблизу града, названого Гавдіян, село одне від ідолобісся очистили і збудували церкву (була ж та церква дев'ятдесят дев'ята в їхньому будівництві). І допомагало в будівництві тому багато людей вірних. Одні люди, що їхали колісницею попри те місце і бачили будівників, сказали собі: "Затримають ці нас, щоб і ми допомогли їм у будівництві. І забаримося, хоч-не-хоч, у роботі з ними". А тому що не було як те місце їм поминути, задумали річ таку. Одного з-поміж себе поклали в колісниці, наче мертвого, — вдавали, що мертвого везуть на поховання. Коли зрівнялися з будівництвом церкви, сказали їм святі: "Діти, поможіть нам трохи в цьому ділі, в якому, бачите, ми трудимося". Вони ж відповіли, кажучи: "Не можемо затриматися, бо мерця веземо ховати". Тоді сказав до них святий Юлій: "Чи не дурите, діти?" Вони ж відповіли: "Ніяк же, отче". І знову Юлій святий сказав до них: "Хай буде за словом вашим". І пішли люди ті дорогою своєю. КОЛИ Ж ВІДІЙШЛИ трохи далі, сказали до вдаваного мерця, аби вставав. Він же не вставав, тож думали, що спить, почали штовхати його і побачили, що справді мертвий. Про те чудо зразу всі довідалися, і був на всіх страх і жах, і з тої години ніхто не смів нічого святим тим отцям сказати брехливо. Після цього святий Юлій-пресвітер сказав до брата свого святого Юліяна-диякона: "Будь тут, брате, будуй цю дев'ятдесят дев'яту церкву. Я ж піду пошукаю місце, де б збудувати соту. І після будівництва на землі сотої церкви, благодаттю Божою, переселені будемо в церкву нерукотворну, вічну на небі".

Те сказавши, пішов. Ішов же десь два миліярії, досягнув озера, названого Мукорос, є ж те озеро велике. Бачив на ньому острів немалий і вельми гарний. На ньому ж хтось жив. Дивлячись на той острів, думав, як би дістатися до нього. А тому що не видно було ніде човна, схилив коліна до молитви і помолився, кажучи: "Господи, Боже всесильний Ісусе Христе, Твоєю всемогутньою силою дай, аби цей милотар, що на мені, став мені нині замість човна, щоб на ньому, Твоєї десниці непотопно тримаючись і нею керуючись, дістався шляхом водним я до острова того". Так помолившись, розпростер плащ свій поверх води, зробив знамення хресне, зійшов на нього — і був плащ як човен непотопний. Святий же тримав у руці палицю, як веслом, воду гріб, і, чудесною тою лодією плащовою кермуючи, дістався до острова того. Обійшов його і тішився, бачачи красу його. Посеред острова бачив скелю велику, що має простору досить, і надумав святий збудувати на ній соту церкву в ім'я святих дванадцяти апостолів. Був же острів той сповнений зміїв і всіляких отруйних гадів, через них же ніхто до острова того наблизитися не смів. Святий же, на камінь той зійшовши і хрест з малого древка зробивши, встромив його в малу щілину скелі, помолився до Бога, покликав до себе в Ім'я Ісуса Христа всіх зміїв і гадів, і зібралася їх до нього кількість велика. І сказав до них: "Вже ви досить часу на цьому місці прожили, нині ж, ім'ям Пресвятої Тройці — Отця, і Сина, і Святого Духа — наказую вам вийти з острова цього і дати це місце дому Божому і тим рабам Христовим, що хочуть при ньому жити". Коли те сказав святий, зразу всі змії і гади, наче розумні, велінню святого підкорилися і пішли разом до західного краю острова, занурилися в озеро й переплили на той бік до гори, що називалася Камункін, і там оселилися. А острів залишився чистий від гадів. Святий же знову воду назад, як і вперше, перейшов, пішов до християнських поселень, і, з них допомогу і все потібне здобувши, прибув човнами з робітниками до острова того і заснував на скелі тій церкву дванадцяти апостолів святих, і звів її. Тим часом брат його, Юліян святий, закінчив церкву ту, що поблизу Гавдіяна-града. Вирішив збудувати у ній гріб братові своєму Юлію і почав будувати його. Чув же святий Юлій про закінчення тої церкви, пішов побачити її, разом і відвідати брата свого. Коли ж він прийшов, сказав йому святий Юліян: "Ось, пане брате, допомогою Божою і твоїми молитвами все церковне будівництво закінчилося, ще лише будується гріб для тебе, аби після твого переставлення спочило в ньому тіло твоє". Святий же Юлій, пророчого дару сповнений, сказав до святого Юліяна: "Роби швидко гріб, який почав, проте знай, що тобі в ньому спочити". І було так: коли закінчили гріб, переставився до Господа святий Юліян-диякон. Його ж поховавши чесно, Юлій святий знову повернувся на острів, на якому церкву апостолам будувати почав. Закінчивши її, влаштував у ній собі гріб, передбачивши зближення кончини своєї: зістарівся був літами. У той час поставлений був від царя Медіолана єпарх, аби володіти цілим тим краєм, муж один благородний, сенатор знаменитий, на ім'я Авдентій, доброчинець і богоугодник. Він, чуючи про святого Юлія, сказав до домашніх своїх: "Сідаймо на корабель і рушаймо до острова Мукорос, аби побачити там чоловіка Божого Юлія Пресвітера і будівництво його". Сіли на корабель і рушили. І був там Авдентій, благословення ж від святого і бесіди його духовної сподобився. Розглядаючи будівлю церкви, сказав до святого: "Панотче, якщо і ще щось хочете будувати, скажіть мені, щоб і я з великого свого маєтку доклався до вашого діла, готовий-бо я з радістю послужити потребам вашим". Відповів святий: "Дитино, не треба більше нічого будувати, але тільки гріб тобі поблизу мого гроба зробімо, аби після переставлення твого спочило тіло твоє у церкві цій". Відповів Авдентій: "Ти, отче, май собі тут гріб, я ж уже в Медіолані гріб собі збудував". Сказав йому святий: "Йми мені віру, дитино, що ніде инде, лише поблизу мого тіла твоє тіло поховане буде". Тоді після достатньої бесіди зі святим Авдентій прийняв благословення й до Медіолану повернувся. А святий Юлій не по довгім часі до Господа відійшов, і поклали його в збудованому гробі, і подавалося багато зцілень хворим з гробу його молитвами його. Після переставлення святого прийняв його місце Ілія Пресвітер, добрих діл сповнений. Коли минуло декілька років, Авдентій, єпарх Медіоланський, муж богоугодний, переставився, і покладений був у своєму гробі в Медіолані. Зранку ж виявилося, що поза гробом лежить, — не як викинений, але як поважно вийнятий і покладений. І знову поклали його в гріб його. Але й вдруге опинився за гробом, також і втретє. І захотіли покласти його на иншому місці, але жодне місце не давало, щоб він там був похований. Тоді домашні його згадали слова святого Юлія, який казав до Авдентія, що ніде инде йому не бути похованому, лише з його тілом. І повезли тіло Авдентієве до острова того. Блаженний же Ілія з хрестами, і кадилами, і зі свічками зустрів тіло єпарха, прийняв його чесно і поховав при гробі преподобного отця Юлія. Так сповнилося пророцтво святого на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.