Житія святих на 28 червня ( 15 червня за ст. стилем)

Пам'ять святого пророка Амоса

Також цього дня відзначають: Cтраждання святих мучеників Віта, Модеста і Кріскентії
Також цього дня відзначають: Страждання святого мученика Дули

Святий пророк Амос народився у граді, що називався Текої, у землі Юдиній, недалеко від Вифлеєму. Роду був простого й небагатого, у випасанні стад худоби провадив дні свої. Господь же не на багатих і славних, а на смиренних і убогих дивиться — взяв його, як же і Мойсея, і Давида, від стад овечих у пророкування і звелів йому із землі Юдиної іти в землю Ізраїля і там пророчим словом переконувати до покаяння людей, що ідолопоклонством розбестилися. Цар ізраїльський Єровоам після Соломонової смерти від володінь царя юдейського, сина Соломонового, що в Єрусалимі царював, від'єднався, створив собі инше царство над десятьма племенами ізраїльськими й назвався царем Ізраїлевим. З його днів ізраїльські народи відійшли від благочестивого богошанування й поклонялися ідолам. Той-бо цар, хотівши у владі своїй утвердитися, боявся, що коли ізраїльтяни будуть ходити до Єрусалиму на празники до єрусалимської церкви на поклоніння, то знову до єрусалимського царя приєднаються, а від нього відвернуться і вб'ють його. Через те зробив скульптури двох золотих телиць — знав норов тих людей, що до ідолопоклоніння легко схиляються, як же й прабатьки їхні, що в пустелі з Єгипту через Чорне море перейшли і з кілець золотих вилили собі золотого тельця. Дві ті золоті юниці зробив Єровоам, поставив одну в Дані, а другу у Ветилі — у містах володіння свого, звелівши всім ізраїльтянам не ходити до Єрусалиму, а поклонятися з жертвами тим золотим телицям і свята їм влаштовувати з торжеством. Говорив-бо окаянний той цар до людей: "Ось боги твої, Ізраїлю, що вивели тебе з Єгипту". І так Єровоам розбестив Ізраїля. З того часу, хоч і Бог посилав пророків своїх святих до ізраїльтян, аби блуд їхній викрити, на путь же праведну знову наставити, мало хто з них виправлявся й повертався до істинного Бога, а инші і Богу правдивому, й ідолам, тобто золотим тим телицям, поклонялися. Між иншими пророками послав до них Бог і цього раба свого святого пророка Амоса зі страшними погрозами. Був же той пророк Божий препростий і недосвідчений бесідою, але не розумом. Той самий, що й у всіх пророків, Дух Святий у ньому діяв й устами його говорив.

Час-бо і початок його пророкування був у дні царя юдейського Озії в Єрусалимі, царя ж Ізраїлевого в Самарії Єровоама. Не того, що відлучився від скипетра Юдиного і зробив золотих телиць, але иншого, пізнішого літами, — Єровоама, який, подібно до попереднього Єровоама, був і золотих телиць служителем. У дні тих царів, за два роки перед страшним землетрусом, що мав бути в Палестині, почав Амос святий пророкувати. Землетрус же великий, за сповіщенням давніх письменників, був так. Цар юдейський Озія, якого називали й Азарією, розгордівся — насмілився в церкві святая святих за чином священичим на вівтарі кадильному тиміян закурити. Боронили йому єреї, погрожували смертю — і зразу, в ту саму годину, затряслася земля трусом великим у Єрусалимі і всій Палестині. Не лише багато будівель попадало, а й гори деякі з місць своїх зрушилися. Церква вгорі тріснула, через тріщину ту промінь сонячний зійшов на лице цареві — і з'явилася на чолі в нього проказа. Тоді й цілий став прокаженим — так не потерпів Господь насилля, що чинилося вівтареві Його і безчестя єреям Його.

Пророкував же Амос святий, погрожуючи, що страшні мають прийти кари Божі не лише на Ізраїль, а й на довколишні краї: Сирію, Філистинію, Тир, Ідумею, на амонітів же й на моавитян, як же в пророчій його книзі написано просторо. А найбільше на ізраїльтян, що після пізнання Бога відійшли від Нього. Не так бо гнівається і сердиться Бог через гріхи поган, що Його не знають, як же через гріхи людей, які пізнали Його і благодіяннями Його насолодилися. Яких лише благодіянь не робив Бог невдячному тому ізраїльському роду! Із рабства єгипетського звільнив, через море по сухому перевів, голодним у пустелі манну давав, в обітовану землю, що медом і молоком кипіла, вивів їх. Вони ж золотим ідолам, на подобу телиць зробленим, урочисті свята влаштовували, "ось боги твої, Ізраїлю", — викрикали. Такі ж їхні богомерзенні празники найбільше відбувалися у граді Витилі, на високій горі, де стояла золота телиця. Туди найбільше Амос святий приходив, велегласно взивав до людей, просячи, і переконуючи, і карами лютими, що з гніву Божого на них ідуть, страшачи, аби зупинилися в безбожності такій. Але мало хто послухав його. Був тоді у Ветилі жрець тої телиці на ім'я Амасія. Він, бачачи пророка Божого Амоса, що безчестив ідола їхнього — золоту телицю, і жертви їхні опльовував, і людей від нечистого їхнього святкування відводив, ще ж і майбутні кари на тих, які не каятимуться, прозвіщав, — поскаржився на нього перед царем Ізраїлевим Єровоамом, кажучи: "Відвертає від тебе Амос дім Ізраїлевий, і земля не зможе витримати всіх слів його, бунтує і піднімає на тебе народ, ще ж і пророкує на тебе погане. Зброєю, каже, помре Єровоам, і Ізраїль полонений буде, виведений із землі своєї". Так жрець Амасія прискаржував, хотівши зрушити царя на гнів проти Амоса. Але цар мало зважав на слова жерця, не хотів скривдити пророка Божого, Його ж шанував, хоч і був ідолопоклонником. Бачив жрець, що не може намовити царя на чоловіка Божого, — сам почав гонити того, як кат: багато разів, взявши його, бив люто і відганяв з Ветилу, забороняючи приходити на святкування, які влаштовували золотій телиці, щоб не відвертав людей від жертв і бенкетів святкових. Проте святий пророк не зважав на його заборону ані на рани, які йому від нього накладалися, але знову приходив і знову до людей учительні й переконливі слова пророчо проголошував. І знову жрець брав його і ранами мучив.

Якось лукавий жрець з проханням говорив до нього: "Іди, ясновидцю, звідси, і прямуй на батьківщину свою, у землю Юдину, там живи і пророкуй, а у Ветил після цього не пробуй приходити, бо тут освячення цареве і дім царства його". Відповів Амос святий, кажучи: "Я не був пророком ані сином пророчим, але пастухом худоби убогим. Їв дике зілля та ягоди в пустелі. Забрав мене Господь від овець і сказав мені: "Іди і пророкуй людям моїм Ізраїля". Ти ж говориш мені: "Не пророкуй на Ізраїля ані не надокучай дому Якова". Через те на тебе каже Бог таке: "Коли прийдуть асирійці на землю Ізраїльську, і повоюють, і спустошать її, і гради її зруйнують, і візьмуть град цей, тоді жінку твою перед очима твоїми асирійські воїни безсоромні блудом осквернювати будуть. Бо й ти зробив так, аби блудив Ізраїль перед всевидячими Божими очима, і навчив людей чинити діла нечисті в скверному храмі золотої телиці бога твого. Сини ж твої і доньки від зброї впадуть перед тобою, і ти в землі нечистій помреш, а Ізраїль відведуть у полон із землі його". Такими пророчими словами жрець той сильно на гнів зрушився і бив його без жалю. На кінець син жерця, на ім'я Озія, сповнений гніву і люті, грубою палицею по чолі сильно вдарив пророка святого і зранив смертельно. Проте не помер зразу Амос святий, але привезли його ледь живого в рідну землю — і на батьківщині своїй, у граді Текоїтському, за кілька днів від болючої рани передав дух свій, і похований був з батьками своїми. Які були пророкування його, хто хоче, хай читає книгу його пророцтв. Ми славимо Бога, що його нарозумив, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Хай буде відомо, що инший був Амос, батько Ісаї, а инший — цей. Той Амос був з роду царів Юдиних, у Єрусалимі народився й жив. А цей простого був роду, і не з Єрусалиму, а з Текої-града, пастушого поселення. Там були добрі пасовиська, і багато багатих ізраїльтян у Текої худобу свою тримали. Батько Ісаї, Амос, не був із числа пророків ані не був посланий нікуди від Бога — помер своєю смертю, а не мученицькою. А цей Амос святий задля пророчого дару до пророків був зарахований, і в Ізраїль посланий, і як мученик помер. Хоч инші й инакше про те пишуть, грішачи перед історією.
 

Cтраждання святих мучеників Віта, Модеста і Кріскентії

За царювання Диоклетіяна, коли Валеріян-ігемон у Сицилії християн гонив, був там один хлопець дванадцятилітній на ім'я Віт, син благородного і багатого мужа, що звався Гилас. Той-бо Гилас нечестя еллінського тримався, а син його, блаженний Віт, у юності своїй чудесною благодаттю Святого Духа згори був просвітлений — пізнав єдиного істинного Бога, що небо і землю створив, повірив у Нього, молився до Нього вдень і вночі, у волосяницю одягнувся і сподобився чути божественний голос, що згори до нього промовляв: "Почута молитва твоя, і покажу на тобі милість свою". За голосом тим отримав від Бога силу чудотворення і зцілював недуги людські, і переконував невірних пізнати істинного Бога, і наставляв багатьох на путь праведну. Всемогутній-бо Господь захотів устами свого отрока і ділами його прославити себе — на осоромлення ідолопоклонницького блуду. Дав йому надприродний розум, також і дар чудотворення, щоб у юнацьких літах блаженний Віт був мужем, сильним ділом і словом, і щоб славився у ньому Бог, дивний у святих своїх.

Про того святого отрока, про якого багато людей говорило, довідався ігемон Валеріян, прикликав батька його до себе і сказав: "Чув я, наче твій син поклоняється Богові, якого християни шанують? Якщо хочеш його мати цілим і здоровим, постарайся його від несамовитости тої відвернути". Гилас же повернувся додому, почав переконувати сина, аби не відвертався від давніх еллінських служб, які влаштовували богам їхнім. Блаженний же отрок Віт сказав до батька: "Я не знаю иншого Бога, окрім єдиного, що є спередвіку. Його Дух носився над водами і розділив світло і темряву, Йому я служу — тому, хто небо і землю створив. Він — святий Господь Ісус Христос, цар ангелів. Його ісповідую і буду ісповідувати у всі дні життя мого". Розгнівався батько, звелів хлопця прутом бити, кажучи: "Хто тебе навчив так говорити? Хіба не знаєш, що коли довідається князь, то загинеш?" Хлопець же, битий, відповідав: "Христос мене навчив, рабом якого я є, гніву ж княжого не боюся". Гилас, прикликавши виховника його, на ім'я Модест, наказав: "Пильнуй, щоб хлопець ніколи не говорив про Христа". Проте Віт святий не зважав на батькову заборону і як у серці своєму, так і в устах своїх завжди носив ім'я Христове. І утішений був від Христа Господа ангельським явленням. Йому у видінні явився ангел Господній, кажучи: "Не бійся, але дерзай в імені Ісуса Христа, я ж, даний тобі охоронець, берегтиму тебе до кончини твоєї. Знай же про цю благодать від Господа: все, що будеш у Нього просити, дасться тобі". Тим ангельським явленням утішений і зміцнений, отрок Віт ще більше ісповідав і прославляв ім'я Господнє.

І плакав над ним батько його, бо єдиною дитиною в нього був. І ласкавими словами намагався схилити його до служби диявольської. І спитав його святий Віт: "Яким богам велиш мені послужити?" Відповів йому батько: "Хіба не знаєш, сину, які в нас боги: Дій, Геркулес, Юнона, Мінерва, Віста, Апполон та инші, яким царі і князі поклоняються". Мовив святий до батька: "Ті, кого називаєш богами, — ідоли бездушні, руками людськими створені. Уста мають — і німі, очі мають — і сліпі, руки й ноги мають — і не можуть рухатися. Я ж знаю єдиного Бога, живого і дієвого, у Ньому ж і ми живемо та рухаємося, Творця і Содержителя всього, Отця, і Сина, і Святого Духа. Ісповідую ж одного Іскупителя і Спасителя людського роду — Сина Божого, який був мучений за гріхи наші, Його ж кров'ю ми визволені". Батько ж зі сльозами мовив до нього: "О найсолодша дитино, послухай корисної і здорової поради батька свого і від несамовитої тої віри, у якій ти вшановуєш, трудячись марно, мертвого чоловіка, не відаю, якого, відвернися, аби князь, розгнівавшись, не стратив тебе і не примножив болю серцю моєму". Відповів блаженний Віт: "Бажаю, щоб і ти, отче, пізнав, хто і який той, кого, принижуючи, називаєш мертвим чоловіком, і зі мною поклонився Йому. Він-бо — Христос, Син Бога живого, Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу". Гилас сказав: "Я знаю, що Христа, якого Ти називаєш Богом, велінням Пилатовим у Юдеї на хресну смерть засуджено. І розп'ятий був від юдеїв і слуг Пилатових". Святий отрок мовив: "Так є, батьку, як кажеш. Але та річ має велике і предивне святе таїнство". Гилас сказав: "По правді кажучи, краще назвати маєш те карою, а не таїнством". Відповів блаженний: "Покірно послухай, о батьку, і пізнай правду: передання і розп'яття Господа нашого Ісуса Христа — наше спасення, від Його ж любови, знай точно, ніхто ніколи мене ніякими муками не відлучить". І замовк Гилас, сумуючи серцем за сином.

Багато ж благодаттю Божою, що в блаженному хлопцеві жила, здійснювалося чуд, бо й сліпі просвітлювалися, недужі зцілювалися й демони втікали — велику святість його явно визнавали. Усе ж те не втаїлося від ігемона Валеріяна. Він, на судищі сидячи, до батька Бітового перед усіма сказав: "Справді вже відомо мені стало, о найблагородніший муже Гиласе, що син твій усім серцем шанує розп'ятого в Юдеї, названого Христом, і поклоняється Йому, батьківських богів принижує. Мусить тому стати перед нашим судом, приведи його сюди". Коли ж привели святого хлопця на нечестиве те судище, сказав до нього ігемон: "Чому богам безсмертним жертви не принесеш? Хіба не знаєш царських наказів, що кожного, хто Розп'ятого шанує, різними карами слід знищувати?" Блаженний же хлопець, сповнений Духа Святого, анітрохи не злякався, але, хресне знамення на собі зобразивши, відповів, кажучи: "Я бісам кланятися не хочу, не шануватиму кумирів кам'яних і дерев'яних — маю Бога живого, Йому ж служить душа моя". Гилас же, батько його, скликнув до ближніх і родичів своїх, говорячи з великим плачем: "Ридайте зі мною, о друзі, прошу вас. Бачу, як єдинородний син мій гине". Заперечив же йому святий Віт, кажучи: "Не загину, коли до лику праведних угодників Божих зарахований бути сподоблюся". Валеріян же сказав до святого: "Честь благородства твого і дружня приязнь батька твого досі мене стримували — не виконував щодо тебе царських наказів, виданих на законопереступників. Нині ж, бачачи тебе озлобленим у твоєму спротиві, почну за законом мучити тебе — може, ранами покараний, впертість свою відкинеш". Те сказавши, ігемон звелів блаженного хлопця бити залізом. Коли ж били його довго, сказав кат: "Нині підкорися і принеси жертву богам". Мученик же відповідав: "Раз сказав тобі, ігемоне, що Христові, Сину Божому, поклоняюся". Розгнівався ж ігемон і звелів залізною веригою бити хлопця. Коли хотіли слуги те робити, посохли їм руки, також ігемонова рука, якою слугам вказував, пошкодилася раптовою хворобою і стала суха. І закричав ігемон, стогнучи від болю й кажучи: "Горе мені, стратив руку і страждаю лютим болем". До батька ж Бітового сказав: "Не сина маєш, але волхва". Віт же святий скликнув, кажучи: "Я не волхв, а раб Господа мого Ісуса Христа, всесильного, що, на землі з людьми перебуваючи, мертвих воскрешав, по водах ходив, як по сухому, море збурене стишив і зцілював усілякі невиліковні хвороби в людей. І нині те саме всемогутньою силою своєю робить. Його я раб і заповіді Його виконувати намагаюся. Твої ж боги, яким служиш, що можуть? Скажи мені. Хай зцілять руку твою, якщо можуть зцілювати". Сказав ігемон: "А ти можеш зцілити?" Відповів святий: "В ім'я Ісуса Христа можу". І сказав ігемон: "Зроби мене здоровим, хай зрозумію, що ти не волхв, але істинний раб Божий, як же ти говориш". Святий же мученик звів очі свої до неба і сказав: "Боже, Отче небесний, послухай мене, недостойного раба свого. Задля тих, що тут стоять, хай бачать і повірять у Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, істинного і всесильного Бога, разом з Духом Святим, що Тобі співцарює, дай, щоб в ім'я Твого єдинородного Сина зцілилася рука ігемонова". Коли так святий помолився — зразу Валеріянова рука зцілилася і стала здорова, як же й раніше. Тоді ігемон віддав хлопця батькові його, кажучи: "Візьми сина свого у дім свій і накажи йому принести жертву богам, щоб не загинув".

Взявши святого додому, Гилас багатьма ласками зваблював його до нечестя свого, влаштовував бенкети і хори, грали доброголосі музичні органи, дзвонили кимвали й гусла, танцювали гарні дівчата перед очима Бітовими, грали хлопці, світські любовні пісні солодкими голосами співали і багато звабливих слів промовляли, щоб так юне серце в суєту зловити. Але діямантова душа блаженного отрока нічим не похитнулася: мав-бо всередині любов Божу, що будь-які мирські любощі перемагає, ні на що зі співаного і перед очима діяного не зважав, лише до неба без упину зводив очі свої, з глибини серця зітхав і казав: "Серцем сокрушеним і смиренним, Боже мій, не погордуй". Ще ж звелів батько приготувати ложницю для сина, наповнив її всіляким багатством, прикрасив стіни золототканими веретами і поміст застелив найкращими килимами, завіси були перлами прикрашені, постіль коштовна, і ціла ложниця всілякої краси була сповнена. І замкнув у ній сина свого, приставивши йому служити найгарніших дівчат на звабу. Цнотливий же і святий отрок, схиливши коліна, молився до Бога, кажучи: "Боже Авраама, Боже Ісаака, Боже Якова, Боже, Отче улюбленого Сина Твого Христа Ісуса, Господа мого, зглянься наді мною і помилуй мене, зміцни мене силою Твоєю, аби не зміг змій злісний і беззаконний батько бажання своє на мені, рабі Твоєму, сповнити ані щоб не чинили наруги язичники вірним рабам Твоїм і не казали: "Де Бог їхній?" Так молився святий — раптом засяяло в ложниці невимовне сяйво світла, і видно було лиця світлоносні, як лямпади засвічені, числом дванадцять. Чутно було й пахощі невимовні, які від лиць їхніх виходили, у повітрі розвівалися і сповнили цілий дім той настільки, що батько Віта святого зі всіма домашніми дивувався і лякався, і скликнув, кажучи: "Чудо ось велике, звідки такі пахощі виходять, яких у храмі богів наших ніколи не було?" Тоді сказав: "Боги прийшли в дім мій до сина мого". Почав з цікавістю дошукувати, звідки виходять ті пахощі. Підійшов до дверей синової ложниці, заглянув усередину й побачив лики ангельські, крилаті, наче орли, що красою невимовною світло сяяли і співали: "Свят, свят, свят Господь". Від того сяйва Гилас зразу осліп, бо нечестиві очі мав, недостойний був бачити світло ангельське, що на небі ховається, яке лише тим, хто має чисті душевні очі, видно. Блаженний же Віт, бачачи, що батько осліп, розчулився природною до нього любов'ю і молився до Бога, щоб помилував його. Закінчуючи свою молитву, сказав так: "Проте не моя воля, о Владико, але Твоя хай відбувається, і що Тобі самому угодно, так нехай буде". А Гилас від безмірного болю очей кричав. "Горе, — стогнав, — стратив я світло очей моїх і сильним болем одержимий". Плакали ж за ним усі домашні його, раби і рабині, бачивши, що пан їхній дуже на очі слабує. І линув зойк плачу їхнього по навколишніх домах. Про те, що сталося з Гиласом, довідалося ціле місто, і збіглося до дому його багато людей. Й ігемон Валеріян із поспіхом прийшов, побачив Гиласа сліпого, руками рабів підтримуваного, що від болю кричав, і питав, що йому було, як осліп. Він же сказав: "У ложниці мого сина бачив богів крилатих, їхні очі були як зорі, і погляд їхній — як блискавка, їхнє ж сяйво бачити було нестерпно. Пошкодив собі очі і стратив зір". І сказав Валеріян: "Сильні боги, яких ти бачив, годиться тобі помолитися до них, аби зцілили тебе". Взяв Валеріян сліпого Гиласа, повів його до храму Дієвого, і молився там Гилас, кажучи: "О Дію, всесильний боже, якщо зцілиш мої очі, дам тобі жертви незліченні, принесу тобі в жертву тільця золоторогого, також і тобі, о богине Вісто, дівчат чистих приведу, якщо отримаю від вас допомогу".

Коли так молився Гилас до суєтних богів своїх, не лише не отримував зцілення, але й сильніший відчував біль. А святий Віт у ложниці своїй, схиляючи коліна до Господа, молився за батька свого, кажучи: "Ти, що просвітив сліпого Товія, Владико, помилуй батька мого, якщо пізнає Тебе". Тоді Гилас, з ідольського капища без користи додому ведений, повернувся кричачи, увійшов до хатини, де святий Віт приносив Богові жертву хвали, і припав до ніг його, кажучи: "Сину любий, зціли мене". Святий же Віт сказав до нього: "Чи хочеш, батьку, здоровим бути?" Відповів Гилас: "Хочу, дитино, і вельми бажаю". Сказав йому святий: "Якщо хочеш отримати зцілення, відречися від Дія, Геркулеса, Юнони, Мінерви, Вести, Апполона". Сказав Гилас: "І як маю їх відректися?" Сказав Віт святий: "Не називай їх богами, але демонами. І ідолів, яких ти дотепер шанував, не шануй, але вважай речами бездушними й непотрібними. І якщо те правдивим серцем пообіцяєш зробити, зразу очі твої будуть зцілені і просвітліють". І сказав Гилас: "Я відрікаюся богів і, що мені накажеш, те обіцяю зробити". Сказав святий: "Знаю озлоблене серце твоє і що слова твої неправдиві, проте задля тих, що тут стоять, аби вірили й прославляли ім'я Господа мого Ісуса Христа, хоч ти і недостойний, покажу на тобі силу Владики мого". Те мовивши, святий поклав руку свою на хворі його очі й помолився до Бога, кажучи: "Господи Ісусе Христе, що просвітив надприродно очі сліпонародженого, просвіти й очі батькові моєму, хоч і недостойний через невірство своє. Проте зроби те задля слави імени Твого святого, щоб бачили й осоромилися вороги Твої — зраділи ж всі, що знають і люблять ім'я Твоє". Коли так молився святий, впали струпи з очей сліпого, як луска, — і став здоровим, і дивилися очі ясно. За якийсь час, замість того щоб пізнати істинного Бога й дяку Йому віддати за отримане від Нього зцілення, почав ображати доброчинця свого, кажучи до сина: "Не твій Бог мене зцілив, а мої боги, яким служу і яким обіцяв принести жертви". І прославляв богів своїх нечестивих велегласно, говорячи перед усіма: "Дякую богам моїм, що зцілили мене". І пішов у капище їхнє, приносив їм подячні нечисті жертви, як і обіцяв. Настільки ж диявол озлобив його серце і злістю осліпив, що природну любов, яку мав до сина, на ненависть перемінив — думав сина свого, святого і безневинного отрока, убити.

Господь же, оберігаючи свого раба, послав ангела на збереження його. Ангел Господній в образі прекрасного і світлом сяючого юнака явився вночі перед вищезгаданим Модестом, виховником Віта, що вірив у Христа, мужем, літами старим, і сказав йому: "Візьми хлопця і йдіть до моря, побачите на березі корабель невеликий, сідайте в нього і прибудете в край, який вам покажу". Сказав Модест до ангела: "Пане, не відаю шляху, куди йти". Сказав ангел: "Я поведу вас". І зразу Модест, вставши, взяв святого хлопця Віта, ще ж взяв і годувальницю його Крискентію, вірну рабу Христову, і пішов з ними до моря за ангелом, який вів їх. Коли ж прийшли на берег морський, побачили корабель, Богом приготований. І спитав ангел у святого Віта, наче випробовуючи: "В який край ідеш?" Відповів святий Віт: "Куди Господь нас поведе, туди всім серцем підемо". Спитав ангел: "Чи маєш чим заплатити?" Відповів хлопець: "Той, кому служимо, буде тобі винагородою". Тож сіли в корабель і пливли мало часу від Сицилії, опинилися в одній із земель італійських, що називалася Луканія, на місці, яке називалося Аллекторія. Коли, приставши до берега, вийшли з корабля на землю, зразу ангел Господній, який в образі юнака з ними був, невидимий став. Вони ж ішли і прийшли до ріки, що звалася Селар, з Луканського краю в море текла. При тій ріці спочили під одним прекрасним богоотіненим листяним деревом. Було ж те місце добре для перебування, і почали там жити. їжу їм Бог посилав: як давно Іллю святого в пустелі велінням Божим годував ворон, так цих святих годував орел, у всі дні їжу їм приносячи. І почало відбуватися багато чуд через Віта святого, розійшлася слава про нього в тому краю — Бог прославляв раба свого. Ще ж і біси, силою Божою примушувані, у людях кричали: "Що нам до тебе, Віте, нащо прийшов сюди передчасно нас стратити?" Сходилися до нього люди з недужими своїми, він же, зцілюючи молитвою і хресним знаменням, учив їх пізнання істинного Бога і дотримання Його заповідей. І багато невірних наверталися до Христа Бога, хрещення святе приймали.

У той час син царя Диоклитіяна був одержимий біснуванням. І кричав біс устами його, кажучи: "Не вийду звідси, хіба прийде сюди Віт Луканійський!" І спитав цар: "Де можемо знайти того чоловіка?" Відповів демон: "Біля ріки Селару знайдете". Послав цар до Луканії озброєних воїнів, аби швидко привели до нього Віта. Прийшли туди посланці, знайшли воїна Христового, що при ріці молився до Бога, спитали його: "Чи ти Віт?" Відповів святий: "Я". Сказали воїни: "Цар Диоклетіян потребує тебе". Мовив святий Віт: "Я малий і бідний хлопець, нащо цареві потрібний?" Відповіли воїни: "Сина його мучить демон, і через те потребує тебе". І сказав Віт святий: "Ходімо тому, в ім'я Господнє". І пішов з воїнами в дорогу до Риму, а з ним і Модест святий пішов, блаженна ж Крискентія пішла за ними здалеку. Досягнувши Риму, сповістили воїни Диоклитіянові про прихід Віта. І звелів Диоклитіян ввести його до себе. Коли ж святий увійшов перед царя, подивувався цар вроді його: був Віт святий справді гарним юнаком, лице мав, як в ангела, в очах наче промені сонця сяяли, бо сповнений був благодаті Христової. І спитав його Диоклитіян: "Чи ти Віт?" Святий же відповіді йому не дав. Почав цар питати Модеста, хотівши довідатися про них. Модест же, старий і простий звичаями, не міг належної відповіді дати цареві. Принизив цар Модеста безчесними словами, хотівши вигнати його з-перед лиця свого. Тоді святий Віт відкрив уста свої і звернувся до царя: "Чому так грізно питаєш старця, як хлопця молодого? Задля сивини його годиться тобі шанувати його". Цар же мовив до святого Віта: "Звідки такий сміливий, що так гнівно, з обуренням промовляєш до нас, ображаючи владу нашу?" Відповів святий: "Ми не є гнівні, бо прийняли Духа незлостивости від Христа, Господа нашого, і наслідуємо Його голубину лагідність. Учитель наш єством добрий, владою великий, звичаєм незлостивий, смиренний і лагідний, тому й учні Його мають бути лагідні і смиренні серцем, а не люті й гнівливі, як же ти нас називаєш". Коли це святий говорив, раптом біс з уст царевого сина жахливо закричав: "О Віте, чому передчасно настільки мучиш мене?" Святий же не відповідав бісові. І запитав Диоклетіян святого: "Чи можеш зцілити сина мого?" Відповів святий: "Син твій може бути здоровим, але я не можу подати йому здоров'я. Христос, Син Божий, якого я раб, якщо захоче, легко визволить його від катування бісівського через мене, раба свого, бо Він всесильний". Почав Диоклетіян просити святого про синове зцілення. Підійшов святий до біснуватого, поклав руку на голову його і мовив: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа вийди, нечистий духу, із творіння Божого". І зразу вийшов біс із сина царевого, але не без шкоди для тих, що там стояли. Багатьох невірних, які з Віта святого словами чи в думках своїх насміхалися, раптом убив диявол, з Божого допусту, і душі їхні нечисті в пекло відніс як свою здобич. Дивувався і жахався цар, бачачи сина свого здорового і багатьох, що впали мертвими. Але замість того щоб пізнати силу імени Ісуса Христа і прославити єдиного істинного Бога, він думав собі, як би привести Віта до свого нечестя, бо і красою його зранився нечистий беззаконник. І почав ласкаво до нього говорити, кажучи: "Погодься зі мною, Віте найлюбіший, і зі мною разом принеси богам жертви. Дам тобі до півцарства мого, і великим золотом, і сріблом, і коштовними речами збагачу тебе, і в царський одяг вберу тебе, і будеш мені другом щирим". Відповів святий Віт: "Царство твоє і багатства твої мені не потрібні. Маю-бо Господа Бога мого: якщо вірно Йому послужу, одягне мене в нетлінну й пресвітлу одежу безсмертя в Царстві Небесному". Сказав Диоклитіян: "Не кажи так, Віте, але пожалій життя своє і принеси жертву богам, щоб не загинути муками різними і смертю гіркою". Відповів святий: "Я невимовно бажаю тих мук, якими страшиш, щоб прийти до вінця, якого обіцяв Господь для своїх вибраних". Тоді Диоклитіян звелів вкинути святого Віта й Модеста в найпохмурішу і найсмердючішу темницю і на кожного накласти залізо важке по десять мір. Наказав запечатати двері й вікно перснем його царським, аби ніхто не подавав в'язням хліба чи води, — хотів кат заморити їх голодом і спрагою. Коли замкнені були святі у в'язниці, раптом світло осяяло темницю, його ж і сторожа бачила, заглядаючи в щілину. І скрикнув велегласно Віт святий до Бога: "На допомогу нам прийди, Боже! Визволи нас із пут цих, як визволив трьох отроків із палаючої печі й Сусанну від лжесвідків беззаконних". Коли так святий молився, затряслася земля в темниці, і світло велике її осяяло, і пахощі невимовні в повітрі розлилися. Явився ж йому Господь наш Ісус Христос і сказав: "Встань, Віте, будь мужній і міцний, Я з тобою завжди". Те сказавши, Господь став невидимий — і спало залізо зі святих в'язнів Віта і Модеста, і було наче порох. Встали обидва й почали співати: "Благословенний Господь, Бог Ізраїлевий, який відвідав і визволив людей своїх". Чутно було й ангельські голоси, що співали з ними. Сторожа, світло невимовне бачивши й голоси ангельські чувши, страху і жаху сповнилася й була наче мертва. Тоді, отямившись, побігли слуги до царя, тремтячи, і сповістили йому, що бачили й чули. Цар же те волхвуванням християнським вважав, прикликав урядника і звелів йому приготувати на ранок видовище, на якому хотів віддати в'язнів звірам на поїдання. Казав-бо: "Побачу, чи Христос зможе забрати їх з рук моїх".

Наступного дня вивели на видовище рабів Христових, й укріплював святий Віт блаженного Модеста, виховника свого, кажучи: "Не бійся, отче, будь мужнім і не лякайся зброї диявола, бо зближається до нас вінець наш". Було ж людей, що на те дивилися, десь п'ять тисяч мужів, окрім жінок і дітей, яких було без числа. І спитав Диоклетіян святого Віта: "Віте, де нині бачиш себе?" Святий же Віт нічого не відповів катові, звів очі свої до неба. Знову спитав його цар: "Де нині бачиш себе, Віте?" Відповів святий: "Бачу себе на позорищі, ти ж чини швидко, що хочеш робити". Диоклетіян сказав: "Пожалій душу свою, Віте, і принеси жертви великим богам". Відповів святий: "Не буде тобі добра, дияволе, вовче хижий, звабнику душ. Дивуюся безумству твоєму, що, бачачи силу Божу, не пізнаєш Бога і не соромишся відвертати мене словами своїми від Бога мого. Я вже не раз казав тобі, що не принесу богам твоїм, тобто бісам, жертви. Ти ж знову нечестиву свою раду безсоромно мені даєш. Псові кажуть "іди геть" — і він, соромлячись, відходить. А ти не соромишся. Я ж маю Христа, Бога мого, якому дотепер служу і приношу ясертву хвали із серця мого. Далі ж випало мені цілому стати живою жертвою". Тоді цар від безмірної люті, замість того щоб випустити на мучеників звірів, звелів зразу приготувати піч гарячу і казан великий, у ньому розтопити олово, сірку і смолу й Віта в той казан киплячий і клекочучий вкинути. Казав: "Нині побачимо, чи Бог його допоможе йому". Святий же Віт, знаменням хресним себе загородивши, увійшов всередину киплячого казана, наче в море. І зразу став перед ним ангел Господній, забрав силу вогненну, гаряч і кипіння казана вистудив. І стояв мученик наче посеред купелі, і співав до Господа, кажучи: "Ти, що визволив синів Ізраїлевих з тяжкої неволі єгипетської через Мойсея і Аарона, рабів Твоїх, вчини з нами милість задля слави імени святого Твого". На царя ж поглянувши, сказав: "Дякую тобі, Диоклетіяне, і слугам твоїм, що добру мені зробили купіль, ще б тут і мило здалося". Весь люд, дивлячись, голосно крикнув: "Ми такого чуда ніколи не бачили, справді істинний і великий Бог хлопця цього!" І вийшов святий із казана, ніякого не мав на тілі своєму сліду, більше ж — світилося тіло його, чисте, наче сніг, і співав, кажучи: "Випробував мене Ти, Господи, як золото, вогнем, випробував, і не знайшлося в мені неправди". Тоді почав докоряти цареві: "Осоромся, дияволе, з батьком своїм сатаною, бачачи, яку силу Господь мій являє на мені, рабі своєму". Цар же, більшим гнівом палаючи, звелів привести лева страшного, великого і лютого — люди не могли терпіти навіть його реву. І сказав цар до святого: "Чи й цього здолають чари твої?" Мученик же відповів: "Безумче й невігласе, чи не розумієш сили Христа, що є зі мною? Його ж ангел забере мене скоро з катівських твоїх рук". Коли наступав лев на святого, знаменувався мученик знаменням святого хреста — і впав лев перед ногами його, і лизав стопи його. І сказав Віт святий до царя: "Ось звір віддає честь Богові моєму, а ти не можеш пізнати Творця свого. Коли б захотів ти повірити в Нього принаймні нині, спасення б отримав". Відповів цар: "Вір у нього ти і твій рід". Святий же засміявся й мовив: "Добре ти сказав. Я і весь рід мій купіллю хрещення святого народжені, сподіваємося отримати вінець життя в Царстві Бога нашого". У той час багато з людей, десь до тисячі мужів, у Христа повірили. Сказав же цар до мученика: "Що це, Віте, що вогонь і звір не шкодять тобі? Якими волхвуваннями ти їх вгамовуєш і приводиш людей до подиву, і багато людей вірять у чари твої?" Відповів мученик: "Я ніякими чарами вогонь і звірів не вгамовую, але сила Христа, Бога мого, все те робить. Вогонь і звір — Божі творіння, вони скоряються волі Творця свого і не мене, а Його почитають, тобі ж більшого сорому завдають. Вогонь-бо — бездушне творіння, звір же — безсловесне творіння, але вони знають Бога, що їх створив. Ти ж маєш розумну душу, а не можеш Його пізнати і виявляєшся гіршим від безсловесних і бездушних творінь".

Тоді цар звелів повісити святих мучеників Віта і Модеста, а з ними і святу Кріскентію, годувальницю Вітову, яка туди прийшла, на катівні. Визнала вона себе християнкою, царя ж викрила в його нечесті і катуванні. І звелів кат залізними кігтями обдирати оголені тіла їхні. Сказав святий Віт до царя: "Осміяною і немічною показуєш силу свою, коли жінку мучиш". І мучили святих сильно, що обдерта була плоть їхня, нагі кості й нутрощі їхні видно було. І скликнув святий Віт до Господа: "Боже, в ім'я Твоє спаси нас і силою своєю визволи нас!" І зразу затряслася земля сильно, і були блискавиці та громовиці, і впали ідольські капища, і з народу невірного багато хто загинув, одні будівлями падаючими придушені, а инші блискавкою і громом побиті. Сповнився ж цар страху, і втікав із видовища, б'ючи себе в лице й кричучи: "Горе мені, що від такого малого хлопця переможений". Ангел же Господній, відв'язавши мучеників святих із катівні, переніс їх на попереднє місце в Луканію, до ріки, що Селар називалася. І там посадив їх під деревом, де спочили, коли із Сицилії прийшли. Коли ж спочивали святі під тим деревом, зібралися до них люди вірні, що там поблизу жили. І помолився Віт святий до Бога, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Сину Бога живого, прийми в мирі душі наші до себе, а тих, що пам'ять страждання нашого на славу Твою хочуть вшановувати, бережи від всілякого зла цього світу і щасливо переведи їх у Небесне Твоє Царство". Коли так святий молився, було чутно голос з неба, який промовляв до нього: "Почута молитва твоя". І сказав святий тим, що стояли навколо: "Поховайте, брати, тіла наші тут, ми ж після свого відходу маємо молитися за вас до Господа, аби все, що попросите, на спасення ваше прийняли. І визволить вас Христос від ворогування диявольського". Після цих слів мученики святі в один час разом передали з радістю душі свої в руки Божі. Люди ж чесні їхні тіла, чистими плащаницями з ароматами обгорнувши, на тому ж місці гідно поховали. Називається ж те місце Маріяне. Постраждав святий Віт зі святим Модестом і Кріскентією у 17-ий календ липня, тобто в 15-ий день місяця червня, коли панував у Римі Диоклетіян, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж честь і слава навіки-віків. Амінь.
 

Страждання святого мученика Дули

У час той, коли поклонялися дияволу його прихильники й міцніли ідолопоклонницькі чари та блуд, а Максим у Киликії був ігемоном, донесли йому на раба Христового Дулу, мужа тої ж Киликійської єпархії, який був праведним і богобоязливим, за свідченям всіх людей, добродійне життя мав і у всьому правду беріг. Сповіщено було про нього ігемонові, що він Христової віри ісповідник. Через те в темницю його вкинули. Розповідав нотарій перед ігемоном так: "Як же ти велів, о ігемоне, воєначальники всі ці землі аж до зефірських градів пройшли. Взяли одного послідовника нечестивої християнської віри, його ж я і представив праведному і пресвітлому суду твоєму". Коли ж він це мовив, сказав ігемон: "Коли сам гради ті обходити буду, тоді всіх в'язнів вести за собою звелю й у визначних місцях мучити їх буду".

За якийсь час пішов до граду зефірського, до краю, що Преторіяда називався. Там, на судищі сівши, звелів спершу поставити перед собою блаженного Дула. Раб же Христовий, на допит ідучи, молився до Господа так: "Господи Ісусе Христе, Сину Божий, милости джерело, Ти сказав Давидовими устами: "Розкрий уста свої і наповню їх". Ти і в Євангелії святому говориш: "Не турбуйтеся, як і що говоритимете". Ти й нині зішли ангела Твого святого і дай слово, що розкриє уста мої, аби, до найсквернішого Максима прийшовши, викрив я його нечестя. Якщо ж доведеться мені страждати, щоб не настрашився я катування його. Коли Тебе перед очима моїми мати буду, передам усім серцем тіло своє на муки ігемонові. Бо якщо не передам тіла мого на спалення вогнем, то яких благ зможу сподобитися? Який вінець прийму? Які Тобі, Господові моєму, покажу рани, щоб явив Ти мені милість свою і прощення моїм прогрішенням подав би?" Коли він те говорив, скинули воїни з нього верхній одяг і зв'язаного поставили перед ігемоном. І сказав до нього Максим-ігемон: "Скажи мені коротко: як називаєшся?" Відповів святий Дула: "Я — раб Христовий". На це мовив Максим до блаженного: "Скажи нам своє справжнє ім'я, бо те ім'я християнське, яке називаєш, нічого тобі не поможе". Відповів блаженний: "Хіба не казав тобі імені свого явно? Справжнім-бо іменем — християнином — називаюся. Те ж ім'я, яким мене люди назвали, є Дула. Так іменуючись, насправді я — Христовий раб". Сказав ігемон: "Ще мук і страху ти не пробував, через те сміливо нам відповідаєш. Скажи-бо, з якого ти краю чоловік, з якого місця і якого роду?" Відповів святий: "Народженням я з Киликійської єпархії, з цього зефірійського гра-да Преторіяди, роду славного і з дитинства християнин". Тоді Максим-ігемон сказав: "Якщо ти зі славного роду народився, нездоланним царям поклонися і йди до храму, принеси жертву богам правосердно, щоб і ми тебе шанували і щоб у великих царів ти велику й світлу честь прийняв". Відповів святий: "Честь твоя — від царської влади, нехай при тобі залишиться і при всіх, хто правдивого Бога не знає. Від мене ж те відвернув Бог мій, аби в иншому ділі я успіх мав — у вірі Господа нашого Ісуса Христа". Почувши це від блаженного, ігемон звелів його, розпростерши на землі, бити залізом. Казав слугам: "Переконуйте його, аби перестав безумствувати". Святий же страждалець, залізом битий, казав: "Дякую тобі, Христе, що сподобив мене задля ісповідання імени Твого святого це терпіти". Почув Максим, що так мученик говорить, ображав його за те й мовив: "Що тобі нині Христос поможе, коли весь ти в ранах? Чи ще не розумієш, безумний чоловіче?" Відповів мученик: "Чи не говорить учитель віри нашої святий апостол Павло: "Ніхто ж не увінчається, якщо законно не постраждає". Тоді запитав ігемон: "Тому ти вінця удостоюєшся, що мучать тебе?" Відповів святий: "Нині я проти батька твого диявола подвиг звершую, і якщо сатанинську рать і тебе, слугу демонського, переможу, на небі вінець прийму". Спитав кат: "Чого так безумствуєш, віруючи в чоловіка, на хресті прибитого?" Відповів святий Дула: "Чи краще в кам'яні й дерев'яні ідоли — діла рук людських — вірити? Чи в чоловіка обожествленого, живого й істинного Бога, який добровільно за нас розіп'явся?" Сказав Максим: "О беззаконче, чи ти вважаєш ділом людських рук великого бога Аполлона?" На це святий відповів: "Справді Аполлона ти таким ім'ям назвав, що тлумачиться як звабник, бо, серце своє до нього прихиляючи, душу свою ти згубив. І не лише свою, а й тих, яким радиш поклонятися йому. Знай, що сам істинний на небі Бог питатиме з тебе за душі тих, кого ти, примушуючи до ідолопоклоніння, згубив. Далі ж сповіщу тобі, яким нечестивим був Аполлон. Був він, як же й ти нині, нестримний, нечистою любов'ю до одної жінки, названої Дафна, охоплений. Багато золота їй віддав, обіцяного ж від неї — не отримав. Тому питаю тебе, скажи мені: який він бог, що, нечистою любов'ю зранений, не зміг отримати любови тої жінки, яку вельми любив? То як ти маєш чогось сподіватися від нього? Справді про нього між собою розповідаєте достойне сміху, більше ж достойне плачу: блудниця мерзенна і всілякої нечистоти сповнена ні за що не мала Аполлона, кажу, твого і в лице йому плювала. Чи ти йому як богові поклоняєшся? Чи бачиш, що плачу достойні нечестиві ваші діла?"

Чув же це Максим і сказав до слуг, що били: "Оберніть його на инший бік і по животі бийте". Тоді Атанасій, начальник воїнської спири, сказав святому: "Послухай ігемона. Чи не бачиш, що нутро твоє виливається?" Мовив святий мученик: "Почуй ти, якому диявол радник і слуга, й ігемонові своєму порадь, як би вам вмовити Дафну-блудницю, аби з богом вашим Аполлоном захотіла бути блудно й виконати його бажання, щоб він, любов'ю її розпалюваний і бажаного не отримуючи, погано не загинув. Я ж маю радника мого — Господа Ісуса Христа". Тоді кат звелів принести залізні ґрати й сказав до слуг: "Розжарте їх сильно і покладіть на них цього богів нашого насмішника". Блаженний же мовив: "Дякує тобі твій Аполлон у геєні, що невгасимого вогню йому примножуєш. І віддасть тобі благодать таку, що разом з ним у пітьму кромішну будеш скинений. Тоді і я з тебе посміюся, нечестивий Аполлоновий благодійнику".

Коли ж кати тіло блаженного мало не до решти спалили, все одно нічого не досягли, бо ані улесливою радою, ані муками не змогли переконати раба Божого, щоби покинув у Христа віру. Тоді звелів ігемон воїнам пильнувати обпеченого в найглухішій в'язниці, де б ні від кого не мав догляду. Це мовивши, додав: "Аби ніхто з нечестивих християнських мужів не назвав його блаженним через те що, беззаконно з богів наших насміхаючись, витерпів ті муки".

Перебував святий у в'язниці тій, безперестанно славословлячи Бога і молячись, аби подав йому добре закінчити мученицький подвиг. Через п'ять днів, сівши на судищі, Максим-ігемон спитав: "Чи живий той всезлісний послідовник нечестивого християнського мудрування? Приведіть його сюди". Відповів Атанасій-спироначальник: "Здоровий чоловік той, наче ні одної рани на тілі своєму не мав, і до захисту сповідання свого готовий". І звелів ввести його. Побачив же ігемон його, тілом здорового і лицем світлого, і сказав до воїнів: "О окаянні сторожі! Чи не заповідав я вам, щоб ніяк про нього не турбувалися?" На це відповів Пигасій, начальник нотаріїв: "Присягаємо величністю твоєю, що, за велінням твоїм, у найглухішій темниці пильнували його, на шиї мав залізний образ Геракла, вагою триста літрів. Яким же чином зцілився, ніхто з нас не знає". Тоді мученик святий мовив: "О безумний ігемоне, це Христос мій зцілив мене і на прийняття мук, які від тебе знову накладуть мені, тіло здорове й міцне дав мені, аби ти пізнав, що Бог наш — лікар наш, який людей, що на Нього покладаються, дивним чином звик зцілювати. Разом же — щоб я прийняв подвійний вінець мучеництва, ти ж вічні муки подвійно терпітимеш. Якби ти задля Аполлона свого такі муки перетерпів, чи зміг би той бог твій зцілити тебе так, як мене Христос мій зцілив?" Тоді ігемон розгнівався і сказав: "Тому що чоловік той не перестає богів наших злослівно кривдити, вилийте йому на голову олію і вогнем запаліть". Йому ж мученик сказав: "Чи зміг ти мене спалити? І чого досягнув? Инше винайди катування". Сказав ігемон: "Синапного зерна багато дайте йому до носа". Відповів мученик: "Сміюся над усіма твоїми катуваннями". Ігемон же звелів слугам безперестанно залізними кігтями шматувати спину святого, оцтом пекучим поливати рани й гострим череп'ям терти. Коли це все за наказом ігемона виконували, молився святий страстотерпець, кажучи: "Господи Ісусе Христа, стань перед рабом Твоїм, ось-бо на хребті моєму продовжують грішники свої беззаконня". Тоді сказав йому Максим: "Принаймні нині дай себе вмовити і богів наших визнай". Відповів святий Дула: "Боги твої хай поможуть тобі і злості твоїй, найкраще Афродита й Артеміда. Розповім, якщо хочеш, і про инших твоїх богинь і безсоромність їхню". Сказав ігемон: "Розбийте щелепи йому, аби не ображав богів, гомілки йому переломіть — і залиште так, щоб ані слова не міг сказати". Мученик же святий мовив: "Чи мене, о пребеззаконний ігемоне, б'єш за те, що правду тобі кажу: Афродита твоя й инші богині в похотях нечистих і блудодіяннях життя своє провадили. І Паріса, пастуха одного, у суперечці своїй, яка з них була б у любощах найкраща, суддею собі поставили. Чому гніваєшся, коли в мерзотних ділах твоїх богів викриваю? Мій Бог правдивий, захотів стати людиною і на хресті бути розіп'ятим. Був похований, воскрес у третій день і сів праворуч Отця, хоче прийти з вогнем і знищити богів твоїх". Почув те ігемон, сказав до святого: "Бачиш, о окаянний, що й ти двох богів маєш". Відповів блаженний: "Не гріши ані не зваблюйся, говорячи про двох богів, — Тройцю ми шануємо". Сказав ігемон: "Отож трьох богів маєш". Відповів мученик: "Тройцю сповідую і почитаю, вірю в Отця, ісповідую Сина, Святому Духу поклоняюся". Тоді сказав ігемон: "Розтлумач мені, як в єдиного віриш Бога, трьох ісповідуючи?" Відповів святий мученик, кажучи: "Хоч тілесна людина й не розуміє, що Дух Божий є, проте задля людей, які тут стоять, скажу: як ти, людина, маєш слово і дихання, так і Бог Отець всесильний того ж єства — має Слово і Всесвятого Духа свого. Той Бог наш спочатку створив чоловіка і своїм образом вшанував його, вдихнув у нього духа живого і в Раю його поселив. Коли ж сатана, який свою волю через тебе сповняє, постарався чоловіка до переступу заповідей Божих змусити, як же й нині через тебе чинить, і відторг його від заповідей Божих, тоді Бог, хотівши піднести упале діло рук своїх і заблукале на путь істинну привести, послав сина свого, тобто Слово. Те Слово Боже в Пречистій Діві вселилося і від неї народилося, через Нього Бог Отець дав спасення світові". Спитав же ігемон: "Хіба слово якогось чоловіка народжує?" Відповів святий: "Не розумієш Божої тайни. Якби ти пізнав силу Всесильного Бога, довідався б, що з глини створив чоловіка, заснував на водах землю, утвердив небо і все єство створив — Він є Христос. Тому що єство людське божества бачити не може, тому Він, милосердний, зі своєї любови до людського роду і прийняв на себе людське смирення: щоб як через одного первозданного чоловіка смерть у світ увійшла, так і через одного чоловіка, Господа нашого Ісуса Христа, прийшло воскресення мертвих". Сказав ігемон: "Кажеш, що буде воскресення мертвих?" Відповів святий мученик: "Так, буде. Як Бог міру судити має, якщо не встануть мертві". Сказав ігемон: "Не говори заплутано: як помремо, так мертві й лежатимемо". Сказав мученик: "Правду ти сказав, що ви мертві, бо в мертвих ідолів вірите, через те ніколи у воскресення життя не прийдете, але вийдете у воскресення суду та вічні муки. Годиться ж усім людям стати перед судом Христовим і за все сподіяне дати відповідь". Тоді кат звелів воїнам зв'язати мученика залізними линвами і в темниці його пильнувати замкненого.

Наступного ж ранку звелів знову ігемон раба Божого Дулу поставити перед судом. Коли ж той став, сказав ігемон: "Яка тобі, окаянче, користь богів наших безчесно ображати?" Відповів блаженний: "Велику прийму від Бога мого винагороду, коли тих ваших богів викрию, що не є богами. Тебе ж, іще живого, кара Божа знайде". Тоді Максим, хотівши святого ідоложертовним осквернити, сказав до слуг: "Вкладіть в уста його жертовне м'ясо і вино". Відповів блаженний: "Хоч і цілий богомерзенний свій жертовник в уста мої увіллєш, анітрохи тим Христового раба не оскверниш". Сказав кат: "Ось дивися, окаянний чоловіче, уже з наших жертовників жертовне ти скуштував". Святий мученик відповів: "Не зашкодить те мені, мерзенний і безумний ігемоне". Ігемон же звелів повісити святого на дереві, тіло його аж до нутрощів обдирати, щелепи ж і гортань вирвати. Мученик святий сказав: "Безумний, чи не знаєш, що батько твій сатана намовив тебе це робити?" І так тіло мученикове але до костей обдирали і щелепи від костей виривали — звелів ігемон знову вкинути його до темниці. Після того рушив ігемон у Тарс, град Киликійський, звелів і в'язнів за собою вести. Коли ж пройшли десь двадцять поприщ, святий мученик Дула, знаменням святого хреста себе загородивши, страдницьку свою душу передав Богові. І везли його мертвого. Коли ж були від Тарсу за чотирнадцять поприщ, коментарисій сповістив ігемонові, що Дула, який безчесно богам докоряв, уже помер і тіло його аж дотепер везуть. Питав, що з ним робити. І звелів ігемон у глибоку яму вкинути його, щоб без поховання був. Воїни ж, взявши тіло святого, вкинули його в ріку, що текла в Зефиритський край. І виплило тіло поблизу одного села, недалеко від граду Преторіяди, і при березі лежало. Пси пастухів, що випасали там, худобу, обнюхали тіло святого, й один з них стеріг його, жодного птаха не підпускав торкнутися тіла мученикового. Инший же пес пастуший, одяг зубами взявши, притягнув і накрив мученицькі мощі. Те побачивши, пастухи сповістили в селі і в місті — і зразу вийшло багато вірних людей до мощей святого мученика. І, благочесно його взявши, дякували Богові, що не залишив їх без такого коштовного бісеру. Звідки тіло те живим вийшло, туди й після закінчення мучеництва повернулося. Взявши його благоговійно, поховали чесно, славлячи Господа нашого Ісуса Христа, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

Написано, що цей святий мученик Дула був єпархот Киликійським, але він був родом з єпархії Киликійської — святий Симеон Метафраст не згадує, аби він був єпархом. А у Великій Мінеї Четьї в цей день написано, що цей був із зефірійської Преторіяди, єпархії Киликійської.