Житія святих на 26 травня ( 13 травня за ст. стилем)

Страждання святої мучениці Гликерії-діви і з нею Лаодикія, сторожа темниці

Також цього дня відзначають: Страждання святого мученика Олександра Римського

У перший рік Антоніна, нечестивого царя римського, коли володарював у Європі Грецією Савин-ігемон, християни, які мешкали в Траянополі, тракійському граді, щодня збиралися в малому, який мали, молитовному храмі. З великим сердечним болем молилися до Бога, просячи миру і примноження Церкви: мало-бо тоді було тих, що боялися Бога, і ті в гоніннях бідували. Антонін-цар еллінського дотримувався блуду, приносив жертви нечистим ідолам і розіслав беззконний свій наказ всюди, аби тих, хто не поклоняється ідолам, убити. Дійшов той наказ до Тракії, прийшов з ним Савин-ігемон у Траянопіль, люду те оголосив і встановив день, коли великому їхньому богові Дію мають влаштовувати свято, що називалося лямпадофорія, тобто свічконошення, і мало відбуватися воно через три дні після приходу ігемона у град той. Була ж у граді тому дівчина благородна на ім'я Гликерія, донька колишнього римського антипата Макарія, яка з Риму в край той з батьками своїми прийшла й осиротіла. Вона, повіривши в Христа і до християн приєднавшись, ходила з ними щодня в молитовний храм і молилася до Христа Бога і Пречистої Діви Богородиці, до неї ж особливу, після Христа, Сина Божого, отримала любов і її нетлінне дівство наслідувати намагалася, дівство своє обручивши Господеві своєму. До християн же казала: "Брати, і сестри, і отці, і всі, що мені замінили матір, подумайте уважно, якого царя образ маємо і яким знаменням чола наші знаменовані. Йому намагаймося зберегти заповідь, щоб у Нього, царя нашого вічного, спасення отримати, зберігши непорочно прийнятий християнства знак". І казали до неї вірні: "Усі бажаємо душі наші за Господа нашого покласти". Вона ж знову говорила до них: "Прошу тому вас, помоліться за мене до Бога, щоб і мене з вами зміцнив і сподобив мене частки тих, хто угодив Йому подвигом страдницьким, і зарахував до лику нетлінних невіст своїх у найчистішій своїй оселі". І молилися за неї вірні. Через три дні, коли настало встановлене свято, всі громадяни із запаленими свічками поспішали до Дієвого капища. Тоді й блаженна діва Гликерія, розпаливши серце своє ревністю за Господом Богом своїм і знамення хресне на чолі поклавши, поспішила до того ж капища. І, ставши посередині, сказала до ігемона: "Світлий ігемоне, я зроблю початок жертв, що їх мають приносити істинному Богові, бо я найперша великородством з усіх, що у граді цьому живуть, народжена від батька найсвітлішого, що був антипатом великого града Риму, тому мені спочатку належить принести жертву Богові". Сказав до неї ігемон: "Де ж лямпада твоя, якою ти почнеш запалення жертви?" Свята Гликерія сказала: "На чолі маю написану свою лямпаду, невгасиму, яка просвітлює правдиву нашу жертву, що Богові приносимо". Ігемон же, не зрозумівши того, що вона сказала, знову мовив до неї: "Тож підійди і принеси жертву спочатку". Сказала свята: «Бог вічний не потребує лямпад, що курять дим, тому звели загасити всі лямпади, хай перестане куритися дим — тоді побачите жертву мою непорочну, яку хочу принести Богові моєму». І звелів ігемон загасити лямпади. Свята ж Гликерія, на вищому місці стоячи, звідки видно її було людям, відкрила своє чоло і показала на ньому намальоване знамення хреста Христового і сказала всім, що на неї дивилися: «Чи бачите пресвітлу лямпаду на чолі моєму?» Тоді, вгору очі возвівши й руки піднісши, сказала: «Боже всесильний, прославляють Тебе за хрест раби Твої, Ти явився в печі вавилонській преподобним Твоїм отрокам і від вогню їх визволив, і, загородивши пащі левам, Даниїла, раба Твого, переможцем показав, зруйнував Бела й умертвив змія, і розбив образ бісівський на полі Деіри. Ісусе Христе, Пречистий Божий Агнцю, прийди, прошу, і поможи мені, смиренній рабі Твоїй, і розбий ідола цього, рукою людською зробленого, і розсип ці нечисті й суєтні бісівські жертви». Коли свята так молилася до Бога, раптом був грім страшний — і впав на землю ідол Дія, і розбився на дрібні шматочки: кам'яний був. Ігемон же й жерці, бачивши те, розпалилися гнівом і звеліли людям камінням її побити. Але каміння, яке в неї кидали, не торкалося її, але навколо падало, наче руками на купку складане, оточувало її. А нечестиві не пізнавали сили Божої, чарівницею називали святу, вона ж говорила: «Сила Христова в мені діє, викриває блуд ваш, а допомога Його розсипає ті муки, яких мені завдаєте». І звелів ігемон, зв'язавши, вести її в темницю і до ранку стерегти пильно, казав сторожі: «Вважайте, аби не втекла, волхвуванням своїм, бо скаже, наче Бог вирятував її, і звабить багатьох». Сказала до нього свята: «Безумцю, осліплений і нечестивий чоловіче, хіба не розумієш, що я зв'язана заповідями Бога мого, прибита цвяхами до закону Його і не можу від тих любих мені пут звільнитися ані втекти від страдницького подвигу, в який же добровільно увійти захотіла за Христа, Спасителя мого». Те мовивши, пішла в темницю.

Коли сиділа свята Гликерія в темниці, прийшов до неї єрей Божий Філократ, відвідуючи ув'язнену Христову. І сказала до нього свята: «Знаменуй мене знаменням хресним і ним, наче маззю якоюсь помастивши, прикрась мене для Бога і Царя, для котрого служиш воїном, зроби мене угодною, аби, знаменням Його загороджена і зміцнена, перемогла я злість диявола». Пресвітер хрестом святим знаменував її, сказав: «Знамення Христове хай поможе тобі у намірі твоїм, і сам Христос хай буде тобі духовним миром, що омастить тебе своєю благодатю, аби ти отримала бажане». Так Філократ зміцнив її в Господі і, мир давши, пішов.

Наступного дня Савин-ігемон прийшов у двір царський, аби там мучити Гликерію святу, яку поставив перед судом своїм і сказав до неї: «Чи погодилася ти, Гликеріє, принести жертву великому богові Дію, йому ж і сам цар із жертвами поклоняється?» Відповіла свята: «Як поклонюся чи жертву принесу тому, що впав, і розбився, і на багато розсипався частин, сам собі помогти не зміг? Я знаю одного Бога, що на небі живе і помагає мені нечестиву вашу розсипати силу. Йому приносити жертву, і поклонятися, і благовгоджувати належить». Знову сказав ігемон: «Принеси жертву швидше, ніж почну тебе мучити». Відповіла мучениця: «Бог мій буде мене мучити, коли тебе послухаю». Сказав ігемон: «Чи, може, ти померти хочеш?» Відповіла мучениця: «Я намагаюся болем тілесним полікувати душевні рани». Тоді ігемон звелів її за волосся на катувальному дереві повісити нагу і кігтями залізними обдирати тіло її доти, поки не помре. Тому повісили її і дерли — не відчувала болю в тілі своєму від мук, що їй накладали. І казала до ката: «Нечестивче і слуго диявола, всілякого зла сповнений, нічим для мене є ті муки, бо не чую їх, маю Ісуса Христа, який допомагає мені. Тому инші, більші, приготуй мені муки, бо ці є нічим». Коли так говорила свята, слуги, що мучили її, знемогли. А ігемон, бачивши, що мучениця долає муки, звелів зняти її з катівні і розбити їй лице. І сказала свята: «Світло моє Бог і твердиня моя — Христос, який утверджує благодаттю своєю помисли раби своєї». Тоді, на небо поглянувши, сказала: «Тебе прошу, Владико, просвіти лице моє і до прийняття ударів мужньою мене зроби. Ти, Господи, укріпи мене в стражданні за Тебе, бо Ти — Бог, скарбами Святого Твого Духа збагачуєш тих, що визнають безстрашно перед катами пресвяте Ім'я Твоє. Помагай усім святим Твоїм, що вгоджують Тобі на землі, їхнім же наставленням і я пізнала Тебе, Бога мого, і полюбила Тебе, Творця мого. Почуй мене нині, рабу Твою, що намагається в Ім'я Твоє сітей диявольських та уст зміїних уникнути». Коли так свята до Бога промовляла, кати по лиці били її сильно. І зразу став при ній ангел Господній, і настрашив тих, що мучили її, і попадали, наче мертві. Ігемон же ангельського їй явлення не бачив, сказав до неї: «Скажи, Гликеріє, чому царському велінню не коришся?» Сказала свята: «Якого царя маю слухати веління?» Сказав ігемон: «Самодержця римського, який наказав берегти давній цей батьківський закон, аби поклонятися богам». Сказала свята: «Я Вседержителя Бога слухаю, і Його закону підкоряюся, і бережу його, і приношу Йому жертву — себе саму, як же колись Авраам Ісаака, сина свого, і благоугодний був Богові правдивому, тому і прийняв від Нього благословення бути батьком численних народів». Сказав ігемон: «Вчини те, що наказую тобі, аби не загинути смертю поганою — як жінка зваблена». Відповіла мучениця: «Христос — подвига нашого начальник, у подвизі духовному не лише чоловіків, а й жінок, які на батька твого, диявола, воюють, зміцнює і світлом вінчає». Тому звелів ігемон мученицю святу відвести до темниці і морити її голодом та спрагою багато днів. І йшла, радіючи, у темницю свята, і, похвали возсилаючи Богові, всередину увійшла, і замкнули її твердо, і славила Господа, кажучи: «Благословен Ти, Господи, Боже отців наших, якого пізнають святі Твої, що бережуть заповіді Твої. Ти явив себе святому Петрові, коли він з Риму виходив, і противника його Симона-волхва осоромив. Давиду Великому помагав і Голіята під ноги йому підкорив. Ти, пречесніший і пречистіший Боже, почуй мене і прийди на допомогу мені, рабі Твоїй, і визволи мене від підступів ворожих і від зваби найнечестивішого ігемона». Коли ж минуло три дні, сказав ігемон до тривуна: «Візьми перстень мій і йди запечатай темницю, в якій чарівницю ту пильнують». Тривун же пішов, запечатав двері і навколо темниці звелів сторожу сильну поставити, щоб ніхто не давав їжі чи пиття тій, що всередині сиділа. Ангели ж Божі святій мучениці Гликерії приносили їжу незбагненну, і питття невимовне — і зміцнювали невісту Христову.

Через декілька днів мав ігемон іти в град Іраклійський, прийшов до темниці побачити мученицю, аби повести її за собою. І побачив печать цілу, думав, що вже померла з голоду і спраги: багато вже днів минуло. Тому, коли відчинив двері і побачив її живу, з пут звільнену, і тарелі, що перед нею стояли, на них же був хліб чистий, і молоко, і вода в чаші — здивувався вельми: не зрозумів-бо окаянний, що Бог годує рабу свою. І звелів вивести її і вести за ним в Іраклію. Вона ж дяку возсилала Богові, кажучи: «Владико Боже, Ти, що навчаєш нас пізнання істини і дбаєш вельми про людей своїх, що послав Даниїлові їжу в яму й Іллі в потоці обід приготував, навертаєш заблуканих і сліпих просвітлюєш, дякую Тобі, що згадав і мене, смиренну рабу Твою, і з немаліючих своїх скрабів щедрою своєю рукою у час голоду нагодував». Так свята дякувала Богові, коли в Іраклію вели її. Ігемон же наперед туди прийшов, приніс жертву в Дієвому храмі. Християни ж, що були в граді, чувши про святу мученицю Христову Гликерію, як вона постраждала в Траянополі і що йде, ведена, у їхній Іраклійський град, вийшли з єпископом своїм чесним Дометієм назустріч їй за три поприща. І, побачивши її, прославили її страждання за Христа, а єпископ помолився за неї до Бога, кажучи: «Христе, Світло Незгасиме, Просвітитителю тих, що в пітьмі перебувають, і Провіднику заблукалих, що Мойсея крізь море по сухому провів, фараона потопив, Тебе просимо: будь провідником і рабі Твоїй цій в ісповіданні пресвятого Імени Твого». І вели святу в град, і в путах пильнували. Наступного дня ігемон замислив вогнем спалити мученицю, якщо богам не принесе жертви. Поставив її перед судом своїм і сказав: «Чи надумала, Гликеріє, принести богам жертву?» Відповіла свята: «У законі, який дав істинний Бог, написано: «Не спокушай Господа Бога твого»и. І досить вам говорити «так — так», «ні — ні». Сказала вже я тобі, що приєдналася до Христа мого, відреклася ж диявола, якому ти коришся. З'єднана з Христом, як зможу колись відлучитися від Нього і замість життя смерть вибрати? Роби, що хочеш, я ж все суєтне зневажаю, щоб отримати блага небесні». Тоді звелів її ігемон вкинути в піч вогненну. Коли запалили піч, свята діва загородила себе знаменням хресним і сказала: «Господи, Боже всесильний, благословлю Тобі і прославляю Ім'я Твоє святе, що цей день і годину цю на веселість вічну дарував мені, рабі Твоїй, написав ісповідання моє перед ангелами і людьми. Сповни, прошу, бажання душі моєї і яви нечестивому і скверному ігемонові цьому те, що Ти — Помічник мій». Коли так говорила, вкинули її в піч — і зразу роса з неба зійшла, і погасила полум'я вогненне, а свята в печі, як чиста агниця, стояла, співаючи слова ці: «Святий єси, Боже, що послав божеством своїм допомогу з небес смиренній рабі Твоїй, щоб зрозуміли всі, що все Тобі скоряється і Твоєю волею полум'я вогню цього силу свою губить». Тоді вийшла з печі, ніякої не зазнавши шкоди. Ігемон же те, що не мала від вогню ушокоджень, силі чар зарахував, звелів здерти шкіру з голови її. І коли те слуги робили, свята мучениця взивала до Бога, кажучи: «Господи, Боже, що засвічуєш світло і благоволиш процвітати правді через муки ці, покажи нечистому ігемонові Савину те, що кожен, хто на Тебе надію покладає, не боїться мук, більших же бажає, найсвітліший вінець від Тебе прийме за ісповідання. Славлю Тебе, що знятою з мене шкірою все, що в мені є, відкрив, аби, Твоїм світлом освітлювана, змогла я сказати: «Відкрий очі мої, і зрозумію дива закону Твого». Ігемон же ті її слова і мужнє терпіння мав собі за насміх, звелів мученицю відвести до темниці і, зв'язану по руках і ногах, покласти нагу на гострому камінні. Коли ж була північ, ангел Господній прийшов, осяяв темницю і звільнив святу від пут. І здерту з неї шкіру знову на тілі влаштував і зцілив, і не було сліду рани, але ціла була здорова і лицем красна і світла.

Наступного ж дня ігемон звелів знову привести ув'язнену на допит. Сторож темничний на ім'я Лаодикій відчинив темницю, увійшов і побачив святу, з пут звільнену і здорову, — не впізнав, що то Гликерія, і хотів себе вбити, думаючи, що втекла Гликерія: боявся-бо сторож лютих мук від ігемона. Свята ж сказала до нього: «Не роби собі зла, я — Гликерія». Він же перестрашений був, сказав: «Помилуй мене, щоб я не помер від страху, вірю в Бога, що тобі помагає». А свята сказала йому: «Іди вслід за Христом і спасенний будеш». Він же вивів її з темниці, пута її на себе поклав і йшов услід за нею до ігемона. Ігемон же, те бачивши, сказав: «Що ти наробив, Ааодикію? Де ув'язнена, яку тобі поручили?» Лаодикій сказав: «Ось вона стоїть перед судом твоїм. Вона минулої ночі, Божим осяяна світлом, попередню лиця красу прийняла, зцілена була рукою ангела святого, від Бога до неї посланого. Він же її і з пут звільнив, які я на себе прийняв, бачачи чуда Божі: вірю-бо в Бога її і смерти її хочу бути співучасником». Тоді ігемон гніву сповнився, сказав: «Хай потятий буде окаянний цей, і побачимо, чи прийде Христос помогти йому». Коли ж мав Лаодикій сокирою за Христа потятий бути, звів очі свої вгору, возвав, кажучи: «Боже християнський, приєднай мене в царстві Твоєму до раби Твоєї Гликерії». А свята Гликерія молилася за нього до Бога, кажучи: «Отче Господа нашого Ісуса Христа, що звільняєш від хвороби смертної і полонену людину з пут пекельних звільнив, Ти раба Твого Лаодикія від влади диявольської звільни і дай йому в ісповіданні Твоєму збутися, і прийми душу його в мирі». Те чуючи, Лаодикій сказав: «Амінь». І відтяли йому сокирою голову. Тіло ж його християни, викравши, поховали чесно. Ігемон же до святої мучениці Гликерії сказав: «Знаємо батька твого, що був антипатом римським, знаємо і матір твою, яка у благородстві нічим не меншою була. Хто ж тобі помагає, не знаємо, ти сама скажи нам». Відповіла свята: «Христос, Спаситель світу і Бог всілякої утіхи, що послав мені обід у темницю, і від пут мене звільнив, і лиця мого страчену красу оновив, — Він мені помагає». Звелів тому ігемон віддати її звірам на поїдання. І йшла свята до звірів, наче на бенкет, з веселістю, і стала на місці, на яке випускали звірів. І випустили левицю велику; ревучи, підбігла вона і лягла при ногах святої і лизала стопи їй. Свята ж, звівши очі свої до неба, сказала: «Дякую Тобі, Боже всесильний, Боже отців, Боже милосердя, що вгамував лють звіра на показ божественної Твоєї сили і все жорстоке в легке мені перетворив. Почуй, Боже, і віддай злісному ігемонові за заслугами його, мене ж не позбавляй вінця благодаті Твоєї зі святими своїми». Коли так свята помолилася, голос з неба чутно було, що промовляв до неї: «Почув молитву твою, прийди до Мене з миром, відчинилися тобі двері Царства Небесного». Випустили иншу левицю на святу, яка, зблизившись, вкусила мученицю, але не було ж від укусу того рани ані виразки на тілі — і передала мучениця свята душу свою в руки Божі. Звірі тоді у свої позалізали клітки, а на ігемона в ту ж годину найшла недуга люта: набряком водним напух цілий і здувся вельми, і помер на стогні, не донесений у дім свій. Єпископ же Дометій прийшов, взяв багатостраждальне святої мучениці Гликерії тіло і на місці гарному поблизу града Іраклії Тракійської поховав чесно. І після того від чесних її мощів витекло цілюще миро, що всілякі недуги лікує на славу Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж і від нас, грішних, хай буде честь, слава і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.
 

Страждання святого мученика Олександра Римського

У часи Максиміяна, нечестивого царя, гоніння велике на християн у всіх краях Римської держави було. Сотник же один, служитель бісів найпалкіший, велінням царевим, збудував храм нечестивому їхньому богові Дієві на відстані одного поприща від граду Риму. І даний був закон від царя, аби християн переконувати приносити богам жертви. Ще ж і те наказано було від нього, аби всі зібралися на оновлення Дієвого храму. І кричали проголошувачі, трубою звіщаючи римському граду і кажучи: "Почуйте, друзі богів, завтра належить вам зібратися всім з царем у Дієву церкву". Готувалися до ранку, а зранку багато з тих, що жили з торгівлі, ішли з товаром своїм до того нового Дієвого храму — і задля поклоніння, і щоб продати те, що мали на продаж. Муж один, багатий вельми, на ім'я Тимеріян, саном тривун, мав багато зі собою воїнів, які Філікс-воєвода йому вручив. Прикликавши їх до себе, сказав їм: "Чуєте, браття, чи знаєте наказ царевий, що нині належить усім нам бути з царем у Дієвому храмі? Тому будьте готові". Коли він це до воїнів говорив, сповіщено було, що вже цар вийшов до храму того. І зразу всі кинулися бігти туди, щоб бути співприсутніми цареві. Один же з тих воїнів на ім'я Олександр, який з дитинства навчився благочестя християнського і боявся Бога, відповів тривунові: "Якби істинному Богові, який є на небі, іти і поклонитися сказав ти, добре б ти мовив. Ті ж, яких ви називаєте богами, не є боги, але біси". Сказав йому Тиверіян: "Не всім богам нині, але одному лише Дієві маємо принести жертву, хоч і багато є богів, він же цар їхній, і його ми шануємо". На це відповів блаженний Олександр: "Дія одного богом назвав, але він такий, як і инші, — біси підступні, які шанувальників своїх у згубу тягнуть, зваблюють на діла беззаконні й нечисті, ними ж і самі ваші боги осквернюються, як же і ви розповідаєте про них. Коли-бо жінки хочуть і, знайшовши її, зваблюють, — насилують і роблять встид, оскверняючи не лише землю, але і море, і повітря. Хто ж коли бачив або чув про бога, аби блудодіяв. Наш же Бог — не видимий тілесними очима, Його самою вірою можна пізнати, пречистого, нескверного, всесильного неба і землі Творця, що не хоче таких жертв, які ви приносите нечистим вашим демонам, але потребує жертви чистої і безкровної". Це чувши, Тиверіян сказав: "Зупинись у безумстві такому, Олександре, і богів, доброчинців наших, не ображай, аби цар не почув цього і не прогнівався на мене через тебе, що терплю такого богохульника між воїнством". Те сказавши, Тиверіян поспішив до царя, а Олександр пішов у дім свій. Настав час жертви, і приніс цар нечисту жертву мерзотному своєму богові Дієві в його новому храмі. І нагадав Тиверіян цареві про Олександра, воїна свого, що не слухає веління царевого, докоряє ж богам й ображає їх. І зразу звелів цар послати по нього і, зв'язаного залізними веригами, привести перед себе. Була ж шоста година дня, і спочивав святий Олександр на ліжку у своєму домі. Явився ж йому ангел Господній у сонному видінні, кажучи: "Будь мужнім, Олександре, і кріпися, бо багато витерпіти маєш за ім'я Ісуса Христа розіп'ятого, приготувалися тобі муки немалі, ось ідуть по тебе воїни цареві. Не бійся їх, ані хай не лякається серце твоє: я-бо посланий на допомогу тобі. Встань тому і помолися до Бога твого, я ж буду з тобою, допоки подвиг свій звершиш". Збудився святий зі сну, почав співати Псалом Давидів: "Той, хто живе у допомозі Вишнього, під покровом Бога небесного оселився, скаже Господові: "Ти мій заступник і пристань моя, Бог мій, покладаюся на Нього" — і далі той псалом до кінця. Тоді, з дому вийшовши, зустрів воїнів, що по нього йшли, вони були йому у воїнстві друзями. Зустрівши Олександра святого, попадали на землю зі страху — явилося-бо їм лице його наче блискавка. І сказав до них святий: "Встаньте, брати, чого злякалися?" Відповіли воїни: "Бачимо, що сила Божа тебе огортає, і зі страху попадали". Сказав їм святий: "Чуєте, брати, Бог Небесний відвідав раба свого, ви ж не бійтеся, але чиність те, що наказано вам: послані-бо ви схопити мене і зв'язаного вести до царя". Сказали йому воїни: "Ми вирішили нічого не розповідати тобі, ти ж звідки про це довідався, що по тебе ми послані?" Сказав святий: "Не треба мені довго розмовляти з вами, бо поспішаю на подвиг, який лежить переді мною, приготований мені від Царя Небесного: з Риму аж до Візантії мають вести мене". Те мовивши, схилив коліна і помолився, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Боже Отців наших, славлений і благословенний навіки, прошу Тебе нині, Владико, не відлучай мене від лику праведників Твоїх, не відкинь мене, що йду до Тебе, бо ім'я Твоє святе і страшне пізнати мені дав, і Ти — Помічник і Заступник мій, пошли, Господи, ангела свого, щоб помагав мені і скерував язик мій говорити перед катом". Коли святий помолився, воїни поклали на нього руки і, обклавши залізними веригами, вели до царя Максиміяна. Мати ж святого, Пименія, не відала про те, що сина її Олександра на допит до царя взято. Був же святий тілом міцний, на зріст високий, з лиця вродливий і молодий, вісімнадцять років мав від народження. Коли поставили його перед царем, сказав до нього цар: "Чи ти ображаєш державу мою, безумче, і не скоряєшся старійшині твоєму, не прийшов з твоїми співвоїнами поклонитися великому моєму богові Дієві?" Відповів святий, кажучи: "Я поклоняюся Богові моєму, що на небі, і Його єдинородному Синові Ісусові Христові, і Святому Духові. Иншого ж бога не знаю, не визнаю, ані не питай мене більше про иншого бога. Держави твоєї не боюся, не боюся твоїх погроз ані мук, що мають мені від тебе бути". Те чуючи, Максиміян розгнівався і сказав: "Що може зробити Бог той, якого ти ісповідуєш?" Відповів святий: "Бог мій невидимий, всемогутній, і нічого нема такого, що було б неможливим для Бога мого". Сказав Максиміян: "Чи є Богом той, кого люди розіп'яли і хто помер, убитий?" Відповів святий: "Замовчи, сатано, бо не достойний ти нечистими устами своїми згадувати пречисте і пресвяте ім'я Господа мого Ісуса Христа, що волею своєю розп'яття і смерть за нас перетерпів. О пребезумний, якщо кажеш, що розіп'ятий Він був і помер, та не чуєш, що Він воскрес із мертвих і багатьом мертвим життя дарував". Сказав Максиміян: "Шкодую юність твою, бо вельми молодим тебе бачу". Відповів святий: "Пожалій себе самого й уникни диявольської сіті, я ж не боюся мук, маючи Бога Помічника". Сказав Максиміян: "Сказав я, що милосерджусь над тобою, тому підійди і принеси жертву — і будеш одним із тих, що в царській моїй палаті. Перше місце між ними будеш мати". Сказав святий: "Якому богові велиш поклонитися?" Відповів Максиміян: "Поклонися великому богові Дієві і жертву принеси йому". Святий же підніс руки свої вгору і почав молитися, кажучи: "Господи Ісусе Христе, не покидай мене, смиреного раба свого, але поможи мені, грішному і недостойному". Коли він так молився, звів очі свої догори і побачив небо відкрите і Сина Божого, що сидів праворуч Отця, і невимовної втіхи духовної сповнився. І знову спитав Максиміяна: "Якому богові хочеш, аби я приніс жертву?" Сказав Максиміян: "Принеси жертву Дієві великому". Відповів святий: "Не знаєш, що він був людиною нечисті і зваби, той, кого ти богом називаєш? Коли-бо захотів якоїсь жінки і любов'ю до неї зранився, перетворився на подобу вола і чарами своїми окаянну ту жінку звабив і осквернив". Максиміян же, те чувши, засміявся і сказав: "Це богів наших силу виявляє, що такими з'являються перед людьми, як самі хочуть". Сказав йому святий: "Окаянний, ти хвалиш нечисті діла їхні, бо й сам подібний до них нечистотами своїми, ані не пізнаєш Бога, що дарував тобі честь і царство". Сказав Максиміян: "Боги мої царство мені це дали". Сказав святий: "Дивуюся тобі: ти мудрим видаєшся, а стратив себе самого, бо віриш бісам і служиш ідолам німим і бездушним, покинувши Бога живого й безсмертного. Ідеш за сатаною, батьком своїм, — навернися тому з пітьми на світло, щоб не бути зануреному в геєну вогненну навіки». Тоді гніву сповнився Максиміян, дав над святим владу Тиверіянові-тривуну, аби мучив його, — і не лише ж над Олександром, але і над усіма, що Христа визнають. І послав тривуна того в Тракію гонити всюди і мучити християн. Звелів же, аби вів Олександра за собою аж до Візантії. Святий же Олександр, те почувши, сказав до царя: «Дякую тобі за це, о кате, що хочеш мене зробити славним у багатьох краях. О, нехай удостоїть мене Бог мій у всіх кінцях земних за Ім'я Його пресвяте всілякий біль і страждання перетерпіти!» Максиміян же звелів відкинути святого з-перед лиця свого, а Тиверіян-тривун у свою владу прийняв його і наступного дня звелів на катувальному дереві повісити нагого, кігтями залізними стругати по цілому тілі. Коли мученика обдирали, не випустив голосу болю, але, очі зводячи до неба, вдячність віддавав Богові. Тоді, знявши з катівні, Тиверіян важкими веригами обклав Олександра і віддав воїнам вести до Тракії.

Коли ж вели святого зв'язаного, ангел Господній явився Пименії, матері його, у сонному видінні, кажучи: «Встань скоро, і приготуй рабів своїх і худобу, і йди за сином своїм у Тракію, його на муки за свідчення Ісуса Христа повели, після кончини маєш поховати тіло його». Пименія ж блаженна, прокинувшись, не переживала серцем за сином, але більше радости і веселости сповнилася — зразу, вставши і все, що на дорогу, швидко приготувавши, пішла поспіхом у путь ту, якою ж син її ведений був, і наздогнала його в Катаргені-граді. У нього увійшовши, побачила святого, якого перед народом судив Тиверіян, допитував і мучив, і з великої радости возвала голосно до любого свого сина, кажучи: «Бог Вишній, Пастир добрий, хай допоможе тобі, дитино моя». Чув же Тиверіян голос її, питав: «Чий це голос?» І не зрозумів, звідки був голос той: багато люду навколо стояло. І сказав Тиверіян до мученика: «Принеси жертву богам, окаянний». Відповів же святий: «Я принесу жертву Богові — жертву хвали». Сказав кат: «Хіба ти не казав, що Бог ваш жертв не потребує?» Відповів святий: «Не потребує Бог мій таких жертв, які ви приносите ідолам вашим, а потребує жертви правди і святині, бо Бог праведний і святий». Тоді звелів Тиверіян свічками палаючими обпалити тіло його, кажучи: «Побачимо, чи прийде Бог забрати його з рук моїх». Коли ж обпалювали святого, звів очі він свої вгору, кажучи: «Слава Тобі, Господи Ісусе Христе, що архангела свого Михаїла у Вавилон послав і трьох отроків з вогню врятував. Ти, Господи, і мене визволи від години цієї болісної і осором ката силою своєю, щоб і я з Давидом сказав: «Пройшли ми крізь вогонь і воду, і вивів Ти нас у спокій». Тиверіян же, бачачи, що вогонь не торкається мученика, осоромився і звелів воїнам вести його зв'язаного в дорогу поперед себе. Мати ж, бачивши, що сина її з-перед лиця катового відвели, просила воїнів, аби дозволили їй підійти до сина і порозмовляти, — і не боронили їй. Святий же мученик, бачивши матір свою, сказав: «Добре ти прийшла сюди, пані мати моя. Іди за мною аж до місця, на якому маю сповнитися, як же явив мені Господь мій». Деякі з воїнів говорили: «Блаженний ти, Олександре, бо велика віра твоя, великий Бог християнський. Ось які великі муки за нас ти підняв і нічого злого з тобою не сталося». Те сказавши, ішли в дорогу, за велінням Тиверіяновим. Коли прийшли до джерела, що було там при шляху, сіли спочити і почали їсти хліб. Просили ж і святого мученика Олександра, щоб і він скуштував з ними, вже бо чотирнадцять днів було, відколи ж святий нічого не їв — ані хліба, ані води. Але він молитву собі за їжу мав, схилив коліна і почав співати псалом: «Підняв я очі свої вгору, звідки ж прийде допомога мені. Допомога моя від Господа, що створив небо і землю». Господи Ісусе Христе, збережи мене, агнця Твого непорочного, аби не порадів ворог мій через мене. Пізнав я ім'я Твоє — не осором мене, Владико, перед катом, але пошли ангела свого і правицю свою і будь мені помічником і покровителем». Коли закінчував молитву свою, став перед ним ангел Господній, кажучи: «Не бійся, Олександре, почув-бо Господь молитву твою, і посланий я від Нього допомагати тобі». Коли те сказав до святого ангел, воїни, почувши голос, що промовляв до мученика, але нікого не бачивши, злякалися вельми і зі страху на землю попадали. І сказав до них блаженний: «Що побачили, браття, що, полякавшись, попадали?» Вони ж мовили: «Чули ми голос Бога твого, що говорив до тебе, і страх напав на нас — через те попадали». Коли воїни це до святого Олександра говорили, наздогнав їх Тиверіян, були ж з ним і градоначальники, що супроводжували його. І спитав Тиверіян: «Як називається те місце?» І сказали йому: «Назва місця цього — Судне місце». Сказав Тиверіян: «Якщо це місце судним є, то годиться нам на ньому суд вчинити. Приведіть перед мене Олександра-християнина». Коли став перед ним святий, сказав до нього Тиверіян: «Чи перебуваєш ще в безумстві своєму і не хочеш богам поклонитися? Але, як вже бачу — серце твоє озлоблене. Я ж справді милосерджуся над тобою і через те до богів, володарів вселенної, хочу тебе навернути». Відповів йому мученик: «Нечестивче, осліплений розумом, сину диявола, ти передався батькові своєму сатані, як можеш милосердитися наді мною? Сатана ж бо, батько твій, ні до кого не є милосердний, але всіх хоче в геєну вогненну зі собою затягнути і стратити». Сказав Тиверіян: «О погана голово, так мені відповідаєш, ніби я рівний тобі. Чи того безчестиш мене, що шкодую тебе? Хіба не годиться тобі більше шанувати мене за мою до тебе доброту і лагідність, а не докорами докоряти мені?» Відповів святий: «Справді подібний ти на батька свого сатану. Маєш озлоблене серце своє, твердіше від каменя, не розумієш хіба: місце це називається Судним, що показує очевидно, що скоро наздожене тебе Суд Бога, який має судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його. Тоді пізнаєш, чи не казав я тобі правди. Засудить тебе Бог, бо ти без милосердя судиш раба Його. Бачить він, наскільки несправедливо й люто мучиш мене. Та знай, що ці муки мені славу принесуть, тобі ж — згубу велику приготують». Це чуючи, Тиверіян розпалився гнівом вельми і звелів залізні колючки по землі розстелити і по них волочити мученика. Святий же, так мучений, мовчав, наче не відчував муки. І пізнав Тиверіян, що Олександр не відчуває муки, — більше розлютувався і звелів чотирьом воїнам бити його сукуватим залізом. Мученик же, битий, взивав до ката, кажучи: «Чи такі муки, які мені накладаєш, о нечестивче? Додай инших, лютіших, я-бо, допомогою Христа, Бога мого, не відчуваю болю від цих мук». Сказав Тиверіян: «Розшматую тебе на частини, і у вогонь тебе вкину, і попіл твій розвію, й ані сліду пам'яті про тебе не землі не залишу.

І побачу, чи прийде Христос твій і забере тебе з рук моїх». Відповів святий: «Стратить тебе Христос мій, не гаючись, тіло ж твоє і кості твої розсипані будуть по землі: не повернешся до Риму і лиця царя свого нечистого не побачиш, бо знищить Господь пам'ять твою із землі, що не пізнав ти Його, окаянний, не вшанував Того, хто дав тобі честь і владу цю. Якби ти Його пізнав, на небі зміг би жити, нині ж, Бога живого покинувши, полюбив сатану, батька свого, з ним тому в геєну вогненну вкинений будеш. Я ж восхвалю повсякчас Владику, Спаса мого Ісуса Христа, який визволить мене з рук твоїх і сподобить мене благодаті своєї на славу Його навіки». Таке чуючи, кат занімів лицем від гніву, проте звелів перестати мучити святого: день хилився до заходу, захотів там заночувати і, повечерявши, спочив, і бачив у сонному видінні ангела Божого грізного з оголеним мечем, що явився йому і сказав: «Нечестивий, ось я прийшов на тебе, бо раба Божого Олександра ти люто мучиш. Знай-бо, що зразу мечем цим можу убити тебе, але терплю тебе до часу. Ти ж, вставши, іди поспіхом через Ілирик до Візантії, бо наблизилася кончина Божому рабові Олександру». Тиверіян же зразу з жахом прокинувся і тремтів зі страху. І прикликавши тих, що були з ним, поважних мужів, радників своїх, розповів їм про страшний той сон. Ті ж сказали йому: «І ми хотіли казати тобі, аби не мучив настільки жорстоко й несправедливо чоловіка того, але не сміли. Чули ми, що великий є Бог християнський і кидає у вогонь невгасимий тих, що мучать рабів Його». Тиверіян же більше злякався і велів у ту ж годину ночі воїнам, аби вели мученика наперед, а сам, вставши, за ним ішов. І минули багато градів, не входячи в них: спішили-бо до Візантії, за велінням ангела, бо сонне те страшне видіння багато днів у пам'яті тримав, і боявся, і не смів нічого злого мученикові робити.

Переходячи ж край Ілирицький, Тиверіян наблизився до граду Сардикії. І вийшли назустріч йому градоначальники, проте не увійшов у град, але минув його. Християни ж, що були в граді тому, чувши, що Тиверіян-тривун з Риму йде, веде за собою якогось мученика, вийшли всі з града — не для того щоб тривуна, але щоб мученика побачити. І бачили його, осібно веденого, збіглися до нього і, припавши до ніг його, казали: «Моли Бога за нас, Христовий страстотерпче». Він же сказав до них: «Моліть і ви Господа за мене, брати, аби закінчив я шлях свій у Христі Ісусі і сподобився обіцяний мені вінець прийняти зі святої Його Правиці». І вели далі святого мученика. Коли минули град Клісуру, наблизилися до Вономасійського Полчища (місце так називалося), що лежало від Филипополя за сорок поприщ, і стали там. Почав забувати вже Тиверіян страшне те видіння, що було йому в сні. І, поставивши мученика святого на допит, спитав його: «Чи ще, Олександре, перебуваєш у непокорі своїй і не хочеш до милосердних богів наших приступити і принести жертву Дієві й Асклипію, що володіють вселенною?». Відповів святий: «Осліплений умом сину сатани, чи ще що инше хочеш почути від мене, більше від того, що бісам жертви не принесу?» Сказав Тиверіян: «Не буде того, щоб я переконував тебе поклонятися бісам, але Дієві і Асклипію, богам великим». Відповів святий: «Безумче, хіба не розумієш, що Дій твій і Асклипій — біси?» Сказав Тиверіян: «Клянуся богами, що зроблю твоє ім'я ганебним у цілій землі за ті образи, які чиниш мені і богам моїм». Відповів святий: «І я цього бажаю, щоб мною прославилося ім'я Господа мого Ісуса Христа по всій землі». І сказав Тиверіян до воїнів, що перед ним стояли: «Відведіть його від лиця мого, бо не можу образ від нього терпіти, ведіть же його до Филипополя і вкиньте до темниці, допоки і я прийду туди». І вели мученика у град Филипів, і посадили до темниці. Чули ж громадяни про прихід Тиверіянів, вийшли назустріч йому. Він же увійшов у град, готував жертву Дієві і Асклипію. Християни, які в граді тому були, довідавшись про святого мученика Олександра в темниці, зійшлися всі і просили сторожа темничного, аби впустив їх побачити мученика Христового, — і не забороняв їм сторож, бо й він Бога боявся. Коли ж зайшли всередину і побачили святого, що сидів у путах зв'язаний, припадали до ніг його, цілували пута його і казали: «Благослови нас, страстотерпче Христовий, і батьківщину нашу благослови, бо ми, християни, мешкаємо в граді цьому з великим страхом: ігемон градський щодня шукає, щоб мучити нас, але не може нас від Христа відвернути. Багато нас тут, благодаттю Христовою, і деякі з найперших громадян серед нас, і сподіваємося, що сила Христа переможе нечестиву еллінську віру і буде весь град Христа славити. Ти ж, Христовий страднику, перетерпи до кінця, допоки добре шлях свій закінчиш».

Тиверіян же, здійснюючи нечисту ідолам жертву, згадав про Олександра, що в путах утримуваний, і сказав до градоначальників: «Знати вам годиться, що маю від царя відданого мені на допит християнина, його ж цілу дорогу муками змушував до поклоніння богам і нічого не досягнув: відповідає твердо й ображає мене і богів наших. Тому хай приведуть його сюди, може, вас багатьох засоромившись, до богів приступить». І привели перед собор Олександра. Тиверіян, з ігемоном сидячи, сказав до мученика: «Скажи, Олександре, чи ти ще не надумав приступити до богів наших. Ось всі християни, які є в цьому граді, поклонилися вже Дію і Асклипію, лише ти один чиниш спротив». Відповів святий: «Обманюєш, окаянче, бо ж і батько твій сатана — брехня. Ні один з тутешніх християн не вчинив волі вашої. Від мене ж що більше почути хочеш? Хіба те, що й раніше багато разів сказав тобі: християнин я і бісам нечистим жертви не принесу. Нині ж, аби всі, тут присутні, почули, повідомляю, що я небесного Бога раб і ніколи не відречуся Ісуса Христа, Бога мого». Тиверіян же осоромився, сказав до воїнів: «Ведіть його, залізом обкладеного, спереду, я ж за вами піду». І вели святого в дорогу.

Коли ж прийшли на один потік, що називався Сирмій, умив мученик руки свої і лице, став до сходу і почав молитися, кажучи: «Слава Тобі, Господи Боже мій, що і в Филипополі сподобив мене визнати Пресвяте Ім'я Твоє». Воїни ж не давали йому більше молитися, взяли його і повели в дорогу. Коли ж прийшли на місце одне, що називалося Полчищне, де був торг, наздогнав їх Тиверіян. І, поставивши перед собою Олександра, сказав: «Чи знаєш, Олександре, що перед ігемоном я лагідно говорив тобі, аби приніс ти жертву богам, ти ж перед усіма дошкульно докоряв мені, тому принаймні нині зроби те, що наказую тобі, і вільний від мук будеш». Відповів святий: «Що перед ігемоном сказав тобі, те й на кожному місці скажу тобі: сину сатани, потьмарений дияволом, не сподівайся раба Христового відвернути від істинного Бога». Тоді Тиверіян звелів воїнам чотири коли в землю вбити й розтягнути мученика на чотири частини, до колів тих прив'язати і дати йому двісті ран. Мученик же, приймаючи рани, які йому накладали, мовчав, подумки молився до Господа Бога свого. І пролунав з неба голос, що до мученика говорив: «Будь мужнім, Олександре, і не бійся мук, бо вони тимчасові, Я ж з тобою». Той голос чув Тиверіян, злякався дуже і зразу перестав бити святого. Звелів відв'язати і вирушив у дорогу. Коли дійшли до міста, що називалося Карасура, між Филипополем і Верією, Тиверіян увійшов у град, воїни ж з Олександром не увійшли, але пішли в тінь дерев спочити. Була ж шоста година дня, і спека докучала. І сказав святий до воїнів: «Я, браття, спраглий». Сказали вони йому: «І ми спраглі, але звідки тут візьмемо воду». Сказав до них святий: «Зачекайте трошки, сильний Бог мій і на цьому місці воду нам дати». Те сказавши, схилив коліна і помолився, кажучи: «Господи Ісусе Христе, що розбив колись камінь у пустелі і воду спраглому Ізраїлю Твоєму вивів, зглянься і нині милостиво на раба свого і дай на місці цьому воду, аби пив я і ті, що зі мною. І прославиться в цьому ім'я Твоє пресвяте». Коли так святий помолився, зразу розступилася земля під дубом і витік потік води чистої і студеної. Бачивши те чудо, воїни сказали: «Воістину великий Бог християнський, що слухає скоро вірних рабів своїх». І пив з води тої святий мученик і всі, що з ним були, і славили Христа Бога. Тоді звідти досить шляху пройшовши, прийшли на ріку одну, що називалася Арзон. І тому що стомилися з дороги, сіли спочити. Сів і мученик. Догнав їх там Тиверіян і, бачивши, що мученик сидить, сказав з гнівом до воїнів: «Чому, прокляті, дозволяєте сидіти нечестивому тому чоловікові?» Вставши, ішли і до града Вереї наблизилися. Зустріли Тиверіяна з шаною громадяни ті, були ж у граді тому люди переважно християни вірні, проте через страх перед катом у таємниці зберігали благочестя христянське. Вони, бачивши святого мученика Олександра, окремо веденого, прибігали до нього і казали: «Вітаємо тебе, страстотерпче Христовий, мужнім будь і кріпися, нічого ж бо не досягнуть кати нечестиві проти сили Христа, Бога нашого». Тиверіян же у Вереї, прикликавши мученика, сказав до нього: «Послухай мене, Олександре, як батька свого, і принеси жертву нині зі мною богам. І якщо це зробиш, то обіцяю тобі перед усіма, що зразу вільним тебе зроблю. І якщо захочеш з цієї години бути зі мною — будеш першим у полку моєму. Якщо ж тобі зі мною бути не захочеться, то підеш, куди захочеш». Святий же засміявся, сказав йому: «О, гірка утіха твоя, якою мене втішаєш. Ті-бо слова твої — лютіших мук душі завдають. Але хай не подасть мені Бог іти за твоєю радою. Багато разів я говорив, і нині кажу, і після того знову казатиму, що я — християнин і бісам твоїм жертви не принесу». І пішов звідти Тиверіян, ведучи за собою мученика, веригами обкладеного. І прийшов на другий брід вищеназваної ріки Арзона. Брід же той лежав від Вереї десь за сорок поприщ. І було там багато гостинниць, тому спочив там Тиверіян, чекаючи на мученика, якого вели пізніше. За ним же з града Вереї багато християн ішло, відпроваджуючи. Коли ж воїни з мучеником наздогнали Тиверіяна, просив його мученик, аби дав йому час помолитися до Бога свого. І дозволив кат. Святий же, бачивши дерево велике горіхове, підійшов під нього і, схиливши коліна, помолився до Бога, кажучи: «Господи Ісусе Христе, пошли ангела свого і візьми душу мою, бо нічого більше не можу витерпіти, знеміг-бо тілом». Тиверіян же, дивлячись, як мученик молиться, сказав до своїх: «Дивуюся вельми, звідки він чарівних молитов навчився. Перед моїми очима виріс, і я в чин воїнський його ввів — ніколи ж не розумів, що вміє він чарувати». І, прикликавши до себе святого, сказав: «Олександре, принеси жертви богам». Відповів святий: «Справді розум твій потьмарений: знову-бо хочеш від мене почути те саме, що багато разів чув, як я говорю». І звелів Тиверіян олію киплячу лити на хребет його. Ангел же Господній, невидимо ставши, розбив посудину, олію ж ту на слуг катових вилив й обпік їх. Кат же, бачивши не мученика, але слуг своїх олією киплячою пошкоджених, сповнився гніву і звелів чотирьом воїнам простягнути мученика під горіховим деревом і бити палицями нещадно, допоки не знемогли ті, що били. Після биття того встав Олександр і сказав: «Владико Боже, благослови дерево це і подай йому цілющу силу, бо під ним страждав я за Ім'я Твоє пресвяте». І з тої години плід і листя дерева того всілякі хвороби зцілювали.

Взяли воїни мученика, вели в дорогу, ідучи перед катом. Коли ж минули Адріянополь, прийшли на місце одне, назване Вуртодексіон. Побачив на ньому святий матір свою — блаженну Піменію, яка випередила його там. Побачивши сина, впала йому в ноги, плачучи. Тоді, вставши, поцілувала його. І сказав до неї святий: «Не плач, мати моя, маю надію на Господа мого, що завтра шлях закінчити подасть мені». Наздогнав їх там Тиверіян і спочив, бо день схилився до заходу.

О восьмій годині вночі, вставши, пішов і, коли засяяло сонце, прийшов на ріку, названу Зіонкель, де був притулок для подорожніх, і, спочиваючи трохи там з дороги, сказав до мученика: «Багато наклав я на тебе мук і не зміг до богів моїх навернути, тому знай, що нині страчу тебе, якщо не передумаєш послухати мене». Те сказавши, пішов звідти. Коли зближався до Візантії, прийшов у град, що називався Дризипера, перейшов ріку Єрґіну і, сівши при тій ріці, вчинив останній суд над святим мучеником. І сказав йому: «Ось кончина твоя нині перед тобою, Олександре. Що скажеш: чи принесеш жертви богам, чи ні? Ось-бо тут уб'ю тебе і тіло твоє в ріку вкину, щоб з'їли його водні звірі». Святий же відповів йому: «Дякував би тобі, якби ти справді зробив те нині, що кажеш, аби я визволився з рук твоїх швидко. Богам-бо твоїм ніколи не принесу жертви, навіть якщо б і тисячами смертей мене зміг стратити».

Тоді кат видав на нього вирок смертний і віддав його воїнам, аби відтяли йому голову, тіло ж щоб вкинули в ріку. І, вставши, пішов у дорогу, воїни ж залишилися виконувати наказане. Зійшлося багато людей, що там жили, хотіли бачити кончину мученика: були вони переважно християнами. Святий же мученик просив спекулятора, аби зачекав трошки, поки помолиться. І попросив води. Один з тих людей, що прийшли на видовище, взяв посудину, зачерпнув води з ріки і приніс мученикові. Святий же мученик, руки й лице умивши, став до сходу і, хресним знаменням себе знаменувавши, почав молитися, кажучи: «Слава Тобі, Боже батьків наших Авраама, і Ісаака, і Якова, перед яким тремтить кожне творіння і поклоняється Йому як Творцеві неба і землі. Перед Тобою, Богом усього невидимого і нетлінного, зі страхом стоять серафими, не сміючи на Тебе поглянути, й окликають ненастанно «Свят, Свят, Свят Господь Саваот, повне Небо і земля слави Твоєї». Тебе благословить сонце, що по небі ходить. Земля, і люди на ній, і худоба, і все живе дихання Тобі співає славу, бо Ти один на всі віки Отець, і Син, і Святий Дух. Згадай тих, що бояться Тебе, Владико, і дяку пресвятому Імені Твоєму возсилають. Не зневаж і мене, раба Твого грішного і недостойного, чоловіколюбче Господи». Тоді сказав до народу християнського: «Брати й отці, згадуйте труди мої, не лінувався-бо я страждати за Господа нашого, аби милостивий був до мене й усього християнського роду. Знайте, який шлях з Риму я пройшов аж до цього місця, завжди зв'язаний, веригами обкладений, насилу ведений, і волочений, і мучений. Усе ж те не моєю силою, а допомогою Господа нашого Ісуса Христа перетерпів доблесно й переміг катування Тиверіяна та помічника його диявола. І ось нині відходжу вже, аби стати перед Владикою моїм, ви ж за мене помоліться, щоб знайшов я в Нього милість». Тоді попросив спекулятора ще почекати трохи і, схиливши коліна, молився до Бога, кажучи: «Господи Ісусе Христе, почуй раба свого, що за ім'я Твоє страждає. Дай благодать тілу моєму: де воно покладене буде, там зцілення хворим хай подаються чудесно на славу Пресвятого Імени Твого». І чутно було з неба голос, що прохання виконати обіцяв. І сказав мученик до воїнів: «Браття, скоро робіть наказане вам». Спекулятор же на ім'я Келестин сказав до святого: «Мучениче Христовий, помолися до Бога твого, щоб не ставив мені те за гріх, що наказано мені тебе убити». Сказав йому святий: «Не зі своєї волі, але через наказ те робиш, тому той, хто наказує, має гріх. Ти ж роби швидко, що мусиш, я-бо поспішаю до Господа мого». Келестин же рушником чистим зав'язав йому очі і, висунувши меч, хотів вдарити його. Побачив святих ангелів, що прийшли взяти душу мученикову, — вжахнувся і стояв так. А святий, швидкої чекаючи страти, сказав до нього: «Роби, брате, що маєш робити». Відповів спекулятор: «Боюся, рабе Божий, бачу-бо якихось дивних мужів, що біля тебе стоять». Святий же возвав до Бога, кажучи: «Господи Ісусе Христе, дай мені в цю годину померти». І відійшли трохи від нього ангели. Келестин же, спекулятор, підійшовши, відтяв чесну його голову. І зразу святу душу його ангельські взяли руки й несли на небо в голосі хвали Бога. І чути було той ангельський голос всьому християнському людові, що там стояв. Так святий мученик Олександр закінчив подвиг страждання свого, а тіло його чесне (коли люди відійшли) воїни Тиверіянові за велінням ката в ріку ту вкинули і відійшли. Із Провидіння Божого чотири пси витягнули з води тіло мученикове на берег і лизали його язиками своїми. І сиділи, стережучи від птиць хижих і від звірів, допоки не прийшла на те місце мати мученикова, блаженна Пименія. І, взявши багатостраждальне сина свого улюбленого тіло, помастила його ароматами й чистими обвила плащаницями, поховала чесно при ріці Єрґина. І подавалося багато зцілень хворим від мученикового гробу. Явився ж святий матері своїй у видінні й утішив її, і сповістив про негайне її переставлення до Бога. З нею ж стоячи нині перед престолом слави Божої у лику святих мучеників, молиться за нас до Господньої доброти чоловіколюбної і славить Отця, і Сина, і святого Духа, єдиного у Тройці Бога, від усього видимого й невидимого творіння славленого нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Панисикакія, безкорисливого лікаря і чудотворця, єпископа Синадського.

І святого Георгія Ісповідника, який за поклоніння святим іконам від царя Теофіла пута і рани витерпів, у вигнанні з жінкою своєю Іриною блаженною і з дітьми помер.

У цей день у Пролозі згадано святих мучеників Іраклія, Павла і Венедима, але пам'ять їхня буде цього ж місяця у 18-ий день, разом зі святими мучениками Петром, Діонисієм й иншими. З ними-бо разом і служба в Мінеї їм розміщена.