Житія святих на 24 червня ( 11 червня за ст. стилем)

Житіє, подвиги і страждання святого апостола Вартоломея

Також цього дня відзначають: Житіє, подвиги і страждання святого апостола Варнави

Святий апостол Вартоломей був одним із дванадцятьох апостолів. Після прийняття в огненних язиках Духа Святого випав йому жереб іти разом зі святим апостолом Пилипом у Сирію та Азію горішню на проповідь Божого Слова. Пішли обидва в ті краї і то разом ходили, то розходилися

по містах, то, знову зійшовшись, сітями учення в житейському морі ловили людей на спасення. Коли ж святий Пилип від святого Вартоломея відлучився і в Малу Азію прийшов, благовістуючи в Лідії і Мизії диким і непокірним людям, отримав Вартоломей святий, що в инших градах проповідував, наказ від Бога йти на допомогу Пилипові. І прийшов до нього Вартоломей, зносив однодумно з ним труди і терпіння апостольські, як же про те в стражданні святого апостола Пилипа написано: "Святий Вартоломей-апостол посланий був від Бога на допомогу Пилипові". Ще ж сестра Пилипова, дівчина Маріям, ішла за братом своїм, і всі разом служили людському спасенню. Пройшли ж усі гради лидійські і мизійські, благовістуючи, і багато напастей і прикрощів від невірних витерпіли, биті були і в темницях замкнені, і камінням закидувані, але у всіх тих напастях і ранах благодаттю Божою живі вбереглися й на подальші у благовістуванні Христовому труди вирушали. Дійшли ж і до улюбленого учня Христового Йоана Богослова, який там-таки, в Азії, Христа проповідував. Утішившись з ним духовною радістю, пішли у Фригійський край й увійшли в град фригійський Єраполь, Христа проповідуючи. Був же град той наповнений ідолами, яким поклонялися люди, осліплені звабою бісівською. Ще ж була там одна єхидна, яку мешканці єрапольські мали за бога і в храмі, на її честь збудованому, замкнену тримали, багато різних жертв їй приносячи і її годуючи. Й инших деяких гадів, зміїв і єхидн безумні ті люди з шаною берегли. Спершу святий Пилип з друзями своїми озброїлися молитвою на ту єхидну. Ще ж трапилося тоді бути з ними й святому Иоанові Богослову, він також їм поміг — і перемогли єхидну, молитвою, наче списом, її пробивши, й умертвили силою Христовою. Але святий Богослов зразу відлучився, залишивши їм Єраполь для проповідування Божого слова, а сам пішов в инші гради, несучи світові благовістування. Пилип же святий, Вартоломей і Маріям, залишившись у Єраполі, ретельно намагалися вигнати звідти пітьму ідолопоклонства й запалити велике світло пізнання істини. І трудилися у слові вдень і вночі, навчали зваблених, нарозумлювали безумних і наставляли на путь заблуканих.

Був же в граді тому чоловік на ім'я Стахій, незрячий сорок років — святі апостоли молитвою очі тілесні йому відкрили, проповіддю ж Христовою і душевні очі просвітили, охрестили його і перебували в домі його. Розійшлася ж слава по цілому граді, що Стахій сліпий прозрів, і зібралося багато людей у домі його, і навчали святі апостли тих, що прийшли до них, віри в Христа Ісуса. Принесено ж було багато недужих — і всіх зцілювали молитвою, і бісів з людей виганяли, через те багато людей повірили в Христа і хрестилися від святих апостолів. Антипат же града того мав жінку, на ім'я Никанора. її вкусила змія, і лежала хвора при смерті. Чувши про святих апостолів, що були в домі Стахієвому, які всі хвороби зцілюють словом, звеліла рабам нести себе до них, коли не було її чоловіка вдома. Й отримала від них подвійне зцілення: і від зміїного укусу на тілі, і від бісівського враження душею зцілилася — повірила в Христа після навчання їхнього. Коли прийшов антипат до свого дому, розповіли йому раби, що жінка його навчилася вірити в Христа від подорожніх якихось чоловіків, що перебувають в домі Стахія. Антипат же розгнівався вельми, звелів зразу апостолів схопити, Стахіїв же дім вогнем спалити. І було за велінням його. Зійшлося ж багато людей єрапольських, і схопили святих апостолів Пилипа і Вартоломея і святу діву Маріям. Волочили їх вулицями, б'ючи і насміхаючись з них, тоді вкинули до темниці. Після цього сів антипат на судищі судити проповідників Христових. Зібралися до нього всі жерці ідольські, і жерці єхидни, що загинула, і жалілися на святих апостолів, кажучи: "Помстися, антипате, за безчестя богів наших. Відколи-бо ті подорожні увійшли в град наш, спорожнів вівтар великих богів, забули люди приносити їм звичні жертви, загинула ж і почесна богиня наша єхидна, і цілий град сповнився беззаконня — не жити тому волхвам тим". Тоді антипат звелів стягнути одяг зі святого Пилипа, кажучи: "Мають бути чари в одязі його". Стягнувши, не знайшли нічого. Також і Вартоломея роздягнули. Коли ж підійшли до Маріям, хотівши оголити її дівоче тіло, раптом їм перед очима стало наче полум'я вогненне. Вжахнулися ж нечестиві — утекли від лиця її.

Засудив же ігемон апостолів святих на розп'яття. Спершу святого апостола Пилипа, провертівши п'яти його, шнуром зачепили, стрімголов розіп'яли й камінням кидали в нього. Після цього святого Вартоломея розіп'яли при стіні храму. І почався раптом землетрус великий, і розверзла земля уста свої, і пожерла антипата, і всіх жерців єхидни, і людей невірних багато з ними. І був страх великий на всіх вірних і невірних. І закричали всі, що залишилися, до святих апостолів, аби помилували їх і попросили за них Бога свого, єдиного істинного, щоб і їх земля не пожерла. І зразу поспішили відв'язати Вартоломея, Пилипа ж не могли швидко звільнити, бо високо був повішений, а найбільше тому, що таке було Боже благовоління, щоб апостол Його таким стражданням і смертю перейшов із землі до неба, до якого ж ноги його звернені були. Висів так святий апостол Пилип, молився до Господа за ворогів своїх, щоб відпустив їм гріхи їхні і щоб просвітив умові очі їхні, щоб побачили й пізнали істину. Господь же схилився до його молитов і зразу звелів землі вивести поглинутих людей живими, лише антипат з жерцями єхидни залишилися в безодні. І всі великим голосом Христову силу визнавали і прославляли і бажали хрещення. І вже хотіли вони святого Пилипа з дерева зняти, та передав він у руки Христові святу свою душу. Мертвого його зняли. Сестра ж його по крові, свята Маріям, що чисто дівство своє берегла, бачила страждання і смерть святого брата свого Пилипа. Зняте з дерева його тіло з любов'ю обіймала і цілувала і веселилася духом з ним, що добре закінчив свій шлях. Вартоломей же хрестив усіх, що повірили в Христа, і поставив їм Стахія єпископом. Тоді поховали чесне тіло святого апостола Пилипа. На місці ж тому, де текла кров святого апостола, через три дні проросла виноградна лоза — на знак того, що святий апостол Пилип, проливши свою кров за Христа, насолоджується вічною веселістю з Господом своїм у Царстві Його.

Святий же Вартоломей із блаженною дівою Маріям, поховавши святого Пилипа, кілька днів пробули в Єраполі, і, добре утвердивши у вірі новозібрану Христову Церкву, розлучилися там, кожен пішов своєю дорогою. Свята Маріям пішла у Ликаонію, де й переставилася до Господа, а святий Вартоломей пішов в індійські краї і затримався там досить часу, трудячись, ходячи містами й селами, благовістуючи і зцілюючи недужих іменем Христовим. Просвітив же багатьох, і церкви побудував, Євангеліє від святого Матея, яке із собою носив, мовою їхньою переклав і віддав їм. Ще ж і те, що мав єврейською мовою, у них залишив. Через сто літ і більше переніс його до Олександрії Пантин, філософ християнський. Вийшовши з Індії, пішов святий Вартоломей до Великої Вірменії. Коли він туди прийшов, ідоли, точніше біси, які в ідолах перебували, замовкли, наостанок голосом сильним видавши, що Вартоломей мучить їх і виганяє. Не лише з ідолів, але й із людей утікали нечисті духи з приходом апостольським. І через те багато приходило до Христа. Цар того краю, на ім'я Полимій, мав доньку біснувату. її устами вигукував біс: "О Вартоломею, і звідси виганяєш нас!" Цар же, те почувши, звелів знайти Вартоломея. І коли апостол Христовий до біснуватої підійшов — зразу втік з неї біс, і стала царівна здоровою. Тоді цар, хотівши винагородити святого, послав до нього верблюдів, навантажених дарами: золотом, сріблом, бісером й иншими коштовними речами. Він же, убогий духом, нічого не потребував, відіслав те назад цареві, кажучи: "Я не ці речі купую, а душі людські шукаю. Якщо їх знайду і в небесне введу, тоді купцем великим перед Господом моїм постану". Від тих його слів розчулився цар, повірив у Христа з усім домом своїм — й охрестив апостол святий Полимія-царя, і царицю його, і доньку зцілену, і багато кого з бояр, і людей незліченно, бо понад десять міст, дивлячись на царя, хрещення святе прийняли.

Бачили те жерці ідольські, тяжко гнівалися на апостола святого, важко сприймаючи те, що богів їхніх розбивали, ідолопоклоніння ж винищували, жертовники їхні, які були для них прогодуванням, спустошували. Підійшовши тому до брата царевого Астиагіса, намовили його стратити Вартоломея і відімстити за кривду богів їхніх. Той же, час зручний вибравши, взяв апостола святого і мучив його в граді Алвані у Великій Вірменії, тоді на хресті стрімголов розіп'яв. Апостол же святий, радіючи, страждав за Христа, Господа свого, на хресті ж стрімголов висячи, не переставав промовляти Боже слово, вірних-бо у вірі утверджував, невірних же переконував пізнати істину і від пітьми бісівської до світла Христового навернутися. Кат не стерпів цього, звелів шкіру з нього здерти. Святий і те катування терпів, наче в чужому тілі, не змовкаючи богословив і славословив Господа. Врешті кат звелів із шкірою і голову йому відрізати. Аж тоді замовкли богомовні уста, коли відняли голову від тіла, що само залишилося висіти на хресті ногами до неба — всім показуючи дорогу апостола в горішнє. Так прийняв кончину апостол Христовий Вартоломей святий. Після багатьох болів і трудів прийшов до безболісного спокою в радість Господа свого. Вірні, що були при його кончиниі, взявши з хреста його чесне тіло, і голову, і шкіру, поклали в олов'яній раці в тому ж Алванському граді у Великій Вірменії. І подавалися чудесно від мощей апостольських хворим зцілення, через те багато хто з невірних приєднувався до Христової Церкви. Коли минуло досить часу, кати того краю, потьмарені ідолобіссям, чуючи і бачачи чуда, які були від апостольських мощей, але не бажаючи пізнати Божої сили, взяли ті святі мощі з олов'яною ракою і вкинули в море. Рака ж олов'яна легко, наче лодія, на водах гойдалася й до острова Липара" пристала. Було ж одкровення єпископові Липарського града Агатонові про мощі апостольські, водами принесені. Прийшов єпископ із клиром і з усім народом на берег моря і знайшов мощі. Дивувалися всі, що не потонули вони у воді, а легше від лодії здолали до них такий довгий морський шлях. І прославили велич Божу, взяли раку з мощами й до своєї церкви з псалмоспівом і радістю внесли.

Не годиться ж мовчанням проминути, що про святого Вартоломея написано в житії преподобного Йосифа Піснеписця. Той преподобний, отримавши якусь частку мощей Вартоломея, святого апостола, приніс їх у свою обитель, що поблизу Царгорода, і збудував окрему церкву в ім'я апостола, і частку мощей його у ній з честю поклав, і часто його у видінні сонному бачити удостоювався — велику до нього любов і віру мав. Бажав же празник того святого апостола прикрасити похвальними піснями, але не смів — сумнівався, чи угодне буде святому Вартоломеєві те його діло чи ні. І молився старанно до Бога і Божого апостола, аби подав йому про те вістку й аби премудрість зверху було йому даровано добре вірші пісенні написати. Коли він молився про те з постом і сльозами сорок днів і день пам'яті апостола зближався, у навечір'я празника бачив святого Вартоломея на вівтарі, у білі ризи одягненого, що відхиляв вівтарну завісу і кликав його до себе. Коли ж Йосиф підійшов ближче, взяв апостол святий книгу Євангелія з божественної трапези і поклав її на груди Йосифа, кажучи: "Хай благословить тебе правиця всесильного Бога і хай витечуть на язик твій води небесної премудрости, хай серце твоє буде оселею Духа Святого, співи твої хай насолодять вселенну". Те мовивши, святий Вартоломей-апостол став невидимим, а преподобний Йосиф невимовної радости сповнився і, благодать премудрости в собі відчувши, весь пройнявся вдячністю. І з того часу почав писати церковні гимни і канони, ними не лише одного святого апостола Вартоломея празник прикрасив, а й багатьох святих, найбільше ж Пречисту Божу Матір багатьма канонами вшанував, також і єрарха Миколая. І наповнив Церкву святу красними піснями, звідки й ім'я Піснеписця здобув. Ми ж за всіх них славимо Христа, Спаса нашого, з Отцем і Святим Духом славленого від усього творіння навіки. Амінь.

Цього святого Вартоломея деякі вважають Натанаїлом, якого Пилип до Христа привів. Наче Вартоломей і Натанаїл то один чоловік, Натанаїл на ім'я, прізвиськом чи за батьковим іменем Вартоломей, тобто син Толоміїв, бо слово "вар" у єврейській мові тлумачиться як "син". Як же і Христос Господь до святого Петра-апостола мовив: "Блаженний ти, Симоне, вар Йона, тобто, сину Йони". І сліпець єрихонський називався Вартимій, тобто син Тимія. Так і цей святий апостол наче за батьком називався — Вартоломей, син Толомія. Ім'я Толомій серед євреїв було давнє і поширене, як же зрозуміло зі Старого Завіту в Ісуса Навина у 15-й главі, 14-му вірші, і в книгах других царських у 3-й главі, 3-му вірші. Тож власне Вартоломеєве ім'я могло бути Натанаїл. Так гадають з таких причин: і тому, що Вартоломеєве прикликання на апостольство в Євангелії не згадано, лише Натанаїлове; і тому, що три євангелисти — Матей, Марко і Лука, — згадуючи Вартоломея, не згадують Натанаїла, а Йоан-євангелист, згадуючи Натанаїла, не згадує Вартоломея і показує Натанаїла з апостолами на риболовлі й коли вони бачили Христа Господа після Воскресення. Говорить-бо: "Були разом Симон Петро, і Тома, і Натанаїл, і сини Зеведея, й инші". Але є ще й инші в тому розбіжності: наприклад, Пролог у 10-ий день місяця травня називає Симона Зилота Натанаїлом, а инші вважають Натанаїла одним із сімдесятьох учнів Христових.

Про Алван-град, де постраждав Вартоломей святий, хай хтось не думає, що то край Алванійський: инший то край Алванія у Європі, инший же град Алван у Великій Вірменії в Азії. Є й инші міста, що так називаються, про що пише ономастикон.

 

Житіє, подвиги і страждання святого апостола Варнави

Святий апостол Варнава був одним із сімдесятьох апостодів. Ім'я його перед апостольством було Йосиф, а потім прозвали його Варнавою, як же наступне виявить слово. Народився він на острові Кіпр від батьків левитського єврейського роду, з якого й попередні великі пророки Божі були: Мойсей, і Аарон, і Самуїл. Прабатьки Варнави через війни в Палестині перейшли до Кіпру. Були ж батьки його вельми багаті: мали поле поблизу Єрусалиму, повне не лише садових і земних плодів, а й будинком прекрасним прикрашене, дім-бо свій там мали. З того часу, коли святий пророк Ісая написав: "Блаженний, хто має насіння своє у Сіоні, і дім собі в Єрусалимі", євреї, духовної сили тих слів не знаючи, перебуваючи в далеких краях, намагалися мати в Єрусалимі свої доми. Через те й батьки Варнави дім і поле при Єрусалимі мали. Народивши ж сина, про якого нам слово, назвали Йосифом і в навчанні книжному його виховували. Коли хлопець доходив дорослого віку, послали його до Єрусалиму до славного в той час учителя Гамалаїла, аби досконало навчився розуміння єврейських книг і всього закону Божого. Мав же там Йосиф співучня Савла, однолітка, якого пізніше назвали Павлом. І вчилися обидва разом в одного учителя Гамалаїла, і мали успіхи в розумінні, і в мудрості книжній, і в чеснотах. Йосиф щорано і ввечері приходив до церкви Соломонової, ревно молився до Бога, у постах частих і в повстримності великій дні юности своєї провадив. Дівства ж свого чистоту уважно пильнував, уникав співтовариства безчинних юнаків й ані слухати не хотів того, чим уми юних легко звикли розбещуватися, але завжди пильнував себе, у законі Господньому повчався вдень і вночі. Тим часом Господь наш Ісус Христос після тридцяти років від свого воплочення, починаючи відкривати себе світові, прийшов із Галилеї до Єрусалиму, навчав у церкві і робив чуда преславні — і всі тому дивувалися, і сходилися, щоб поглянути на святе лице Його, і слухати божественних Його слів, солодших від меду і стільників. Бачив же Його і юнак Йосиф і, слухаючи повчань, що виходили з уст Його пресвятих, розчулювався серцем, і дивувався чудам, що відбувалися від Нього. Бачив-бо, як розслабленого біля Овечої купелі зцілив словом, й инших чудесних Христових діл був свідком. Розпалився до Нього сердечною любов'ю і, підійшовши, кинув себе в ноги Спасителю, просячи, щоб поблагословив його і в учні собі прийняв. Господь же, що бачить таємниці сердець людських, розгледів у ньому серце, гаряче до любови божественної, з любов'ю благословив його і йти за собою не боронив. Він же спершу побіг додому, до тети своєї, на ім'я Марія, яка була матір'ю Йоана, названого пізніше Марком. І сказав до неї: "Ходи й побачиш те, що отці наші бачити бажали. Ось-бо один пророк, Ісус із Назарету галилейського, у церкві навчає і великі чинить чуда. І багато хто вважає Його очікуваним Месією". Те чуючи, жінка зразу, все покинувши, пішла поспіхом до церкви й побачила Господа Ісуса, припала до ніг Його, молячись і кажучи: "Господи, якщо я знайшла благодать перед Тобою, прийди в дім рабині Твоєї і входом своїм благослови мій дім". Господь же, бачачи її віру, прийшов у дім її і благословив усіх, що в домі її були. Частувала ж його жінка із шаною, з великою радістю і благословенням прийняла Владику нашого. І з того часу, коли Господь приходив до Єрусалиму, завжди бував у домі Марії з учнями своїми. Коли Ісус повертався з Єрусалиму до Галилеї, пішов услід за ним Йосиф з иншими учнями. Захотів Господь послати дванадцять своїх апостолів на проповідь до загиблих овець дому Ізраїлевого і бачив, що мало їх, як же й перед тим казав: "Жнива великі — робітників мало". Через те явив Господь й инших сімдесятьох учнів, щоб послати їх по два перед лицем своїм у кожен град і кожне місце. І серед тих сімдесятьох спочатку був цей святий Йосиф, якого святі апостоли перейменували на Варнаву, тобто сина утіхи, бо втішений був проповіддю про Месію, що прийшов у світ утішити людей, які з великим бажанням чекали на його прихід. Як синів Зеведея названо було синами грому, бо мали в піднебесній, наче грім, проповідь євангельську прогриміти, так і Йосифа цього святого названо сином утіхи, бо апостольські його труди мали принести обранцям Божим велику радість. Так і Золотоустий святий, про перейменування його розмірковуючи, говорить: "Здається мені, з чесноти прийняв ім'я, бо до цього був гідний і найкращий".

Після Вознесення ж Господнього на небо святі апостоли в Єрусалимі жили спільнотою, як же в Діяннях їхніх написано: "Люди, що повірили, мали серце одне і душу одну, і ні жоден з них з маєтку свого нічого не називав своїм, але було все спільним". І хто був господарем поля і дому, продавав те, приносив гроші і клав перед ногами апостолів. Тоді і святий Йосиф, названий від апостолів Варнавою, вищезгадане те поле поблизу Єрусалиму, залишене йому в спадок після батьків, продав, приніс гроші і перед ногами апостолів поклав, нічого собі не залишаючи: хотів у Бога багатіти, у Нього ж і багатів, як же про нього засвідчено: "Був муж добрий, сповнений Духа Святого і віри". Траплялося ж йому часто бачитися із Савлом і сперечатися з ним щодо Писання про Христа Господа — бажав привести його до святої віри. Але Савло, понад міру відданий батьківським переданням, насміхався зі святого Варнави, наче зі звабленого, і на Христа образи говорив, називаючи Його сином теслі і препростим невігласом, насильницькою смертю замореним. Коли ж убили євреї святого первомученика Стефана, почав Савло переслідувати Церкву, вдираючись у доми вірних, витягаючи мужів і жінок і передаючи їх до темниці. Варнава святий плакав над ним і молився до Бога, підносячи чисті свої руки, аби просвітив душевні Савлові очі, щоб пізнати йому істину. Бажав-бо й у християнській вірі мати собі другом того, кого мав співтоваришем у Гамалаєвому училищі. І не були марними молитва і сльози святого Варнави — настав час Божого милосердя, навернувся Савло до Христа, прикликаний голосом Господнім згори, коли в Дамаск ішов. І перетворився вовк на вівцю: ганьбитель Христовий почав прославляти ім'я Ісуса; і той, хто гонителем був, став захисником Церкви. Після прийняття святого хрещення зразу пішов на зібрання жидівські і проповідував Ісуса, що той є Сином Божим. І перемагав у суперечці юдеїв, які жили в Дамаску. Коли ж повернувся до Єрусалиму, намагався приєднатися до учнів Христових, але всі його боялися, не вірячи, що й він Христовий учень. Тоді святий Варнава, зустрівши його, мовив: "Доки, о Савле, не перестанеш бути хулителем великого імени Ісуса Христа і гонителем вірних рабів Його? Доки будеш противитися страшній тайні, від пророків давно передвіщеній, яка в нинішні часи збулася спасення нашого ради?" Савло ж, припавши до ніг його, зі сльозами сказав: "Прости мені, о учителю правди, Варнаво, нині переконався: все, що ти мені говорив про Христа, — правда. І кого ображав раніше, сином теслі називаючи, того нині визнаю Сином Божим єдинородним, співприсутнім Отцеві і співбезначальним, сяйвом Отчої слави й образом Його Іпостасі, який в останні ці дні себе принизив, прийняв вигляд раба, цілком став людиною від Пресвятої Діви Богородиці Марії, добровільно витерпів хрест і смерть, воскрес із мертвих у третій день і вам, апостолам своїм, явився, і вознісся на небо, і сидить праворуч Отця, і знову прийде зі славою судити живих і мертвих, і Його Царству не буде кінця". Такі слова від колишнього хулителя і гонителя почув святий Варнава, здивувався і просльозився з радости, обійняв його, поцілував і мовив: "І хто тебе, Савле, навчив такі богонатхненні слова промовляти? Хто тебе переконав Ісуса Назарянина визнати Божим Сином? Звідки настільки досконалого пізнання небесних догм навчився ти?" Тоді Савло, весь у сльозах від розчулення серця, мовив: "Сам Господь Ісус Христос, якого я, грішний, ображав і гонив, мене всього цього навчив, бо й мені, хоч і нелюдові, явився, ще вуха наповнені маю Його божественним голосом. Осяяло мене згори дивне світло. Коли я впав на землю зі страху, пролунав до мене голос: "Савле, Савле, чому Мене гониш?" Я ж, тремтячи і жахаючись, сказав: "Хто Ти, Господи?" Він же лагідно й ласкаво відповів мені: "Я Ісус, якого ти гониш". Здивувався ж я довготерпінню Його і, молячись, сказав: "Господи, що хочеш, щоб я робив?" Тоді Він навчив мене всього, що я тобі сказав". Варнава святий, взявши за руку Савла, повів його до апостолів, кажучи: "Той, хто гонив нас, уже наш. Той, хто противився нам, нині з нами в Господі нашому однодумець. Хто був нам ворогом, нині нам друг і співробітник у винограднику Христовому. Ось ставлю перед вами лагідне ягня, яке було звіром диким". Савло розповів апостолам, як на шляху бачив Господа і що Він сказав йому і як у Дамаску насмілився проповідувати в імені Ісусовому. Апостоли ж, чувши це, дивувалися, і раділи, і славили Бога. І був з ними Савло, і виходив з Єрусалиму, і дерзав в імені Господа Ісуса, і перемагав юдеїв та еллінів. Ті ж дивувалися: як той, хто недавно гонив послідовників Ісуса, нині сам Його проповідує. І шукали, щоб убити його. Розуміли ж те брати, завели його з Єрусалиму до Кесарії і скерували до Тарси, на батьківщину його, щоб там Христа проповідував.

Тим часом в Антіохії Сирійській, великому і преславному місті, почала поширюватися свята в Господа нашого Ісуса Христа віра. Коли ж убито було святого первомученика Стефана і налягло в ті дні гоніння велике на Церкву Єрусалимську, і всі вірні розсіялися по землях юдейських і самарійських, окрім апостолів, — тоді деякі із розсіяних пройшли аж до Фінікії, і Кіпру, й Антіохії. Проповідували слово спасення спершу лише юдеям, тоді й еллінам почали благовістувати Господа Ісуса. І була рука Господня з ними, і велика кількість людей, повіривши, навернулися до Господа. Дійшла вістка про те до Церкви Єрусалимської, і послали апостоли Варнаву святого в Антіохію Сирійську подивитися, що там відбувається, й утвердити новонавернених. Він же, туди прийшовши і благодать Божу бачивши, зрадів й утішив всіх словом Господнім, й утвердив їх перебувати при Господі невідступно. Досить же проповідував там Варнава святий — додалося багато люду Господові. І бачив Варнава святий, як щодня примножуються учні, та мало учителів — великі жнива, а нема багато робітників, тому покинув на якийсь час Антіохію і пішов у Тарс шукати друга свого Савла. І знайшов його, привів до Антіохії, і трудилися обидва в наверненні душ людських до Христа Бога, юдеїв та еллінів у вірі переконували. Пробули ж в Антіохії ціле літо, збираючись у церкві й навчаючи багато людей. Там уперше назвали учнів християнами.

Після закінчення цілого року захотіли повернутися до Єрусалиму — сповістити апостолам святим, що в Антіохії діяла благодать Божа. Антіохійці ж зволили, хто скільки міг, послати на потребу бідним та убогим браттям, що жили в Юдеї, — був тоді голод великий, за пророцтвом святого Агава, одного зі сімдесятьох апостолів. Зібрали вірні в Антіохії досить милостині й послали до старців через Варнаву й Савла. Коли прийшли до Єрусалиму святі апостоли Варнава і Савло, перейменований на Павла, вельми втішили Церкву: розповіли про вірних, яких було багато в Антіохії, і милостині від них досить принесли. Тоді несподівано вчинилося велике збентеження Єрусалимській Церкві. У той час Ірод-цар заповзявся скривдити декого з Церкви й убити Якова, брата Йоана Зеведея, мечем. Бачив, що угодно це юдеям, взяв і Петра й посадив його до темниці. З неї ж Петра вивів святий ангел. Допоки ж у Єрусалимі не стишилося те гоніння на Церкву, Варнава й Савло ховалися в домі вищезгаданої Марії, тети Варнави, куди й Петро святий після чудесного звільнення з темниці вночі прийшов. Після того Варнава й Савло, закінчивши свою службу в Єрусалимі, повернулися знову до Антіохії, взявши зі собою й сина Марії на ім'я Йоан, названого потім Марком. Перебували в Антіохії якийсь час у пості, і молитвах, і в служінні Божественної літургії, і в проповідуванні Божого слова. Була воля Духа Святого послати їх в народи на проповідь. І сказав Дух Святий до пророків та вчителів, які були в Антіохійській Церкві: "Відділіть мені Варнаву і Савла на діло, на яке їх прикликав". Тоді постили, молилися і, поклавши на них руки, відпустили їх. Вони ж спершу зійшли в Селевкію. Звідти відплили на Кіпр і були в Саламині. Всюди ж ходячи, звіщали слово Боже, мали собі слугою вищезгаданого Йоана, Маріїного сина, що Марком звався. Коли пройшли острів аж до Патоса, знайшли одного волхва, лжепророка, юдея, Єлима на ім'я, що був при антипаті Сергієві, мужеві розумному. Антипата вірою святою просвітили, Єлима ж волхва, що противився їм, осліпили словом. Від'їхавши з Пафи, прибули в Пергію Памфилійську. Слуга ж їхній Йоан, який же й Марко, юний літами, бачачи їх у великих злостражданнях, на які віддавалися задля благовістування Христового й ані смерти не боялися, — злякався ходити з ними і, відлучившись, повернувся до Єрусалиму до матері своєї. Варнава ж із Павлом, пройшовши Пергію, прийшли до Антіохії Писидської — це инша від великої Сирійської Антіохії. Звідти вигнали їх, обтрусили святі порох із ніг своїх на них і прийшли до Іконії. Хотіли там язичники і юдеї побити їх камінням. Вони ж, про те довідавшись, втекли у гради ликаонські Лістру і Дервію і в околиці їхні і там благовістували. Там і чоловіка одного, що з лона матері кривим був і ніколи не ходив, на ноги поставили, і ходив добре. Люди ж, думаючи, що вони боги, хотіли принести їм жертви. Варнаву називали Дієм, Павла ж Єрмією. І ледве апостоли святі зупинили людей, щоб не приносили їм жертв. Потім ті ж люди, намовлені від юдеїв, збунтувалися на них, побили Павла камінням і виволокли за град — думали, що помер. Він же, вставши, увійшов у град, і зранку обидва з Варнавою вийшли в Дервію.

Благовістивши в граді тому й навчивши багатьох, поверталися назад до Антіохії Сирійської, ідучи тим же шляхом. Всюди ж утверджували душі учнів, просячи їх перебувати у вірі і сповіщаючи, що через багато скорбот належить нам увійти в Царство Боже. Рукоположили ж їм пресвітерів до всіх церков і, помолившись з постом, залишили їх Господові, у якого ті повірили. Коли були в Пергії і голосили там слово Господнє, зійшли в Атталію. Потім відплили в Антіохію Сирійську, звідки були послані Святим Духом проповідувати язичникам Господнє Слово. Досягнувши града й зібравши Церкву, розповіли, що вчинив з ними Бог і як багато язичників вони привели до Христа. І пробули в Антіохії часу немало.

Після цього між євреями й еллінами, які повірили, вчинилася суперечка про обрізання. Одні-бо прийшли з Юдеї і вчили братів, що, коли ті не обріжуться за звичаєм Мойсея, не можуть спастися. Елліни ж, що повірили, важко сприймали обрізання. Противилися юдеям і Варнава з Павлом, захищали еллінів від обрізання. Але через те, що не припинялися суперечки і змагання велике щодо цього, треба було святим апостолам Варнаві й Павлові піти з Антіохійської Церкви знову до Єрусалиму, до апостолів і старців, аби спитати їх про обрізання. До того ж і потреба була сповістити їм, що Бог відчинив двері віри для язичників. Послані тому були з Церкви, пройшли Фінікію і Самарію, розповідаючи про здобуття язичників. І чинили радість велику всім братам. Коли ж прийшли до Єрусалиму, прийняла їх з любов'ю Церква, і святі апостоли, і старці, і з насолодою слухали всі Варнаву й Павла, що розповідали, які знамення й чуда робив з ними Бог серед язичників. Апостоли святі, соборно міркуючи і радячись про обрізання, утвердили забрати це зовсім від вірних — не лише від еллінів, а й від юдеїв — як не потрібне новій благодаті. Ще захотіли вони й декого з-поміж себе послати з Варнавою і Павлом до Антіохії, до еллінів, які повірили, — і вибрали на те Юду, названого Варсава, і Силу — знатних мужів серед братів. І писалося так: "Апостоли і старці, і брати, тим, що в Антіохії, і Сирії, і Киликії братам з язичників, у Господі радіти. Тому що ми чули, що дехто з нас, пішовши, збентежив вас словами, розбещуючи душі ваші, говорячи обрізатися і пильнувати закону, — від нас вони на те веління не мали. Була воля нам, що зібралися єдинодушно, вибраних мужів послати до вас з улюбленими нашими Варнавою і Павлом — чоловіками, які передали душі свої в ім'я Господа нашого Ісуса Христа. Послали тому ми Юду і Силу, які словом те саме вам скажуть. Воля була Святому Духу і нам ніякого більше не накладати на вас тягаря, окрім цього потрібного: відгороджуватися від ідоложертовного, і крови, й удавленини, і блуду. І того, що не хочете, аби вам було, иншим не чиніть. Так коли пильнувати себе будете, добре зробите. Будьте здорові". З таким посланням святі ці апостоли Варнава і Павло, а з ними Юда і Сила з Єрусалиму до Антіохії вирушили. Тоді Йоан, названий Марком, син Марії, тети Варнави, не сміючи звернутися до святого Павла, прийшов до стрия свого Варнави святого з покаянням і сльозами, жаліючи, що відлучився від них, коли були серед язичників на проповіді. І просив Варнаву святого, щоб знову взяв його з собою, обіцяючи без страху наважитися на всі страждання і на смерть за Господа. Тому взяв Варнава сестрінка свого, і дійшли всі разом до Антіохії. Зібравши ж народ вірних, віддали послання. Ті, прочитавши, зраділи. Юда ж і Сила словами багатьма утішили й утвердили братів. Тоді за якийсь час Юда повернувся до Єрусалиму, Сила ж захотів залишитися там. Павло ж і Варнава жили в Антіохії, навчаючи і благовістуючи слово Господнє з иншими багатьма. Через кілька днів сказав Павло до Варнави: "Годиться нам відвідати братів наших у всіх градах, де ми проповідували слово Господнє, подивитися, як вони живуть". І погодився на те Варнава святий. Захотів Варнава взяти з собою Йоана, названого Марком, сестрінка свого, Павло ж не хотів, кажучи: "Як маємо брати зі собою хлопця боязливого, який раніше покинув нас у Памфілії, не захотів іти з нами на діло, на яке ми були послані, і відлучився від нас, до себе повернувся?" Була, отже, суперечка між ними. Варнава хотів взяти Йоана, Павло ж не хотів. Розлучилися вони, кожен хотів окремо рушати в дорогу. Це ж було за Божим Провидінням: щоб більше душ, ходячи окремо, знайшли на спасення. Досить-бо одному великому учителю там проповідувати, де б мали два великі учителі ходити разом. Обидва, осібно проповідуючи, подвійний Церкві Христовій зроблять прибуток: один в одному краю, инший в иншому різні народи до віри й до Христа привівши. Святий Павло, взявши зі собою святого Силу, пішов у Дерв і Листру, а святий Варнава відплив до Кіпру зі сестрінком своїм Йоаном.

Досягнувши ж Кіпрського острова, батьківщини своєї, святий Варнава немалі підняв там труди, аби багато людей до Христа навернути. Примножив же на Кіпрі святу віру, потім пішов до Риму і, як дехто про нього розповідає, першим у Римі проповідував Христа. Тоді в Медіолані заснував й утвердив єпископський престол, відтак знову на Кіпр повернувся, де в Саламині-граді навчав про Христа. Прийшли із Сирії деякі юдеї і противилися Варнаві — бунтували людей, кажучи, що все, що говорить Варнава, суперечить Богові і Мойсеевому закону. І великим злослів'ям ображали чесне ім'я Варнави, і смерть йому через убивство влаштовували, бунтуючи на нього багатьох. Апостол же святий, провидівши свою мученицьку кончину, скликав усіх вірних, які в граді тому були, досить повчив їх міцними бути у вірі і в добрих вчинках, відправив Божественну літургію, і всі були причасниками Пречистих Христових Таїнств. Взяв же окремо Марка, супутника свого, і сказав йому: "Цього дня від рук невірних юдеїв маю кінець прийняти, як же сказав мені Господь. Ти ж, знайшовши тіло моє за градом із західного боку, поховай його. І йди до друга мого Павла-апостола і все про мене йому сповісти". Мав же Варнава святий зі собою Євангеліє від Матея, своєю рукою переписане. Заповідав і про нього Маркові святому, аби з ним його поховав. Тоді, останнє цілування родичеві своєму Маркові давши, сам пішов на соборище єврейське, де, коли з книг пророчих розповідав їм про Христа, збунтувалися на нього юдеї, що прийшли із Сирії, й инших юдеїв зрушили, і наклали на нього свої убивчі руки: вивели за град до західного боку і камінням його побили. Запаливши вогонь, вкинули в нього мертве тіло апостола на спалення. Після того святий Марко з деякими братами таємно прийшов і знайшов тіло апостола, яке вогонь анітрохи не пошкодив. Взявши його, поховав в одній печері за п'ять стадій від града і Євангеліє, про яке заповідав апостол, на грудях його поклав. Тоді, не гаючись, пішов шукати святого апостола Павла. Знайшов його в Ефесі й розповів про кончину Варнави, і плакав за ним Павло святий, Марка ж при собі затримав. Було ж після убивства святого Варнави в Саламині-граді велике гоніння від євреїв на вірних, і розбіглися звідти всі, хто куди міг. З того часу невідомим стало те місце, де чесні мощі апостола Варнави були поховані. Через багато років, коли віра Христова у всіх кінцях землі примножилася, і царі християнські греко-римським царством керували, і Кіпрський острів цілий благочестям і правовір'ям сяяв, благозволив Бог прославити те місце, де лежали в землі мощі апостола, — і почали відбуватися там чуда дивні. Спочатку один недужий, випадково заночувавши на тому місці, отримав здоров'я. Тоді таке трапилося і з другим. Тоді й инші довідалися про те — навмисне приходили ночувати туди і приймали недугам своїм зцілення. Слава про місце те розійшлася, приносили багатьох недужих розслаблених — і повне зцілення приймали, здорові поверталися в доми свої. Біснуватих туди приводили — і зразу духи нечисті з великим криком втікали з людей. Там криві починали ходити, сліпі отримували прозріння, і хто якою недугою був одержимий, приймав зцілення на тому місці. Тішився тим край Саламійський, не знаючи, чому на місці тому такі чуда відбуваються, — ніхто-бо не знав про мощі апостолові. І називали місце те місцем Здоров'я. Як же ті святі мощі було знайдено, довідатися годиться.

Коли злісний єретик Петро Білильник, прозваний Кнафій, противник четвертого Вселенського в Халкедоні святих отців собору, Євтихієвої ж єресі захисник й Аполінарієвого зловір'я помічник, підступом захопив престол Антіохійського патріяршества в царство Зенона, пошкоджував неправедним ученням своїм Христову Церкву. Незадоволений ж призначеною Антіохійському престолові єпархією, гонив і кривдив у ній правовірних, багато мучивши. Захотів і Кіпрський острів, з давніх-давен вільний, під свою владу забрати, свою в ньому єресь сіяти і кривдити тих, хто протистоятиме йому, бо правовірні кіпріяни відкидали неправедне його мудрування про те, наче божество на хресті постраждало. Він же всіляко хотів їх до себе притягнути, казав: "Тому що слово Боже у Кіпр прийшло з Антіохії, годиться Кіпрській Церкві під антіохійським патріярхом бути". Тоді архиєпископ Кіпрський, на ім'я Антимій, був у печалі великій, знав-бо, що Петро той мав у царя велику милість, легко міг отримати, що хотів, і за волею своєю вчинити. І прийшов наказ царевий на Кіпр, щоб архиєпископ Кіпрський прийшов до Царгороду і на соборі перед патріярхом відповідав антіохійцям, які просили прилучити Кіпрський острів до Антіохійської єпархії. Не знав архиєпископ, що робити, бо і веління царевого не послухати не смів, і йти боявся. Хоч і святий був життям, проте до суперечки невдатний, і знав, що в будь-якому разі противники його переможуть. Віддався тому посту і молитвам ретельним — від самого Бога зі сльозами допомоги, і захисту, і поради корисної шукав. Одної ж ночі, коли від труду молитовного задрімав, став перед ним якийсь божественний муж, у ризі світлій священичій, небесними променями осяяний, і сказав: "Чому так сильно засмучений і журишся, архи-єпископе? Не бійся, нічого поганого не станеться від противників твоїх". Те мовивши, явлений муж невидимим став. Архиєпископ же, збудившись зі сну, жаху сповнився, простягнувся на землі хрестоподібно до молитви і з рясними сльозами молився, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, Сину Бога живого, не покидай цієї Церкви своєї, але поможи їй задля слави імени святого Твого. І якщо видіння це від Тебе, зроби так, прошу, щоб і вдруге, і втретє явилося мені, аби мені, грішному, знати, що Ти зі мною, Помічник мій". Наступної ж ночі було те саме видіння архиєпископові, той самий муж пресвітлий явився йому, кажучи: "Уже сказав тобі, що цілком не постраждаєш від супротивників, що нахваляються на тебе. Нічого не бійся, іди до Константинополя". Те мовивши, явлений знову невидимим став. Архиєпископ Антимій знову Богові подякував і, нікому про бачене не сказавши, додав молитву до молитви і сльози до сліз, щоб і втретє сподобитися того ж видіння й довідатися, хто то являється. Третьої ночі знову той самий явився, мовив: "Доки не віритимеш словам моїм, що збудуться в ці дні? Іди в царюючий град без страху, бо звідти зі славою повернешся, ніякої кривди не зазнавши від супротивних, сам Бог, задля мене, раба свого, твоїм буде захисником". Тоді архиєпископ, осмілівши, спитав: "Прошу тебе, пане мій, скажи мені, хто ти, що говориш це до мене?" Він же відповів: "Я — Варнава, учень Господа нашого Ісуса Христа, посланий від Духа Святого разом з вибраною посудиною — апостолом Павлом, на проповідь слова між язичниками. Щоб певний був ти у правдивості сказаного, ось тобі знамення. Коли вийдеш за град до західного краю за п'ять стадій, на місці, що називається місцем Здоров'я (задля мене там Бог чудесно подає хворим зцілення), копай під деревом, що родить ріжки, — і знайдеш печеру і раку, у якій мощі мої покладено, і Євангеліє, моєю власною рукою написане, яке переписав зі святого апостола євангелиста Матея. І коли супротивники твої, бажаючи Церкву цю собі підкорити, почнуть говорити, що Антіохія є апостольським престолом, ти запереч їм, кажучи: "І мій град — апостольський престол, бо маю апостола, що в граді моєму спочиває". Те Варнава святий сказав архиєпископові й став невидимим. Архиєпископ же превеликої радости сповнився, Богові подякувавши, скликав клир, всіх градоначальників і людей і сповістив про трикратне явлення святого апостола Варнави і його слова. І пішов із псалмоспівом на те місце, несли перед ним хрест чесний. Досягнувши ж місця, почав копати під деревом, як же сказав у видінні апостол. Трохи землі викопавши, знайшов печеру, камінням загороджену. Забравши каміння, побачив ковчег — пахощі великі та невимовні все огорнули. Відкривши ковчег, бачили в ньому чесні мощі святого апостола Варнави — цілі, тлінням не торкнуті, і Євангеліє на грудях лежало. І всі, радіючи та веселячись, велегласно славили Бога. І, благоговійно чесним мощам поклоняючись, торкалися до них з вірою і любов'ю — і було тоді чуд багато. Хто-бо якимись недугами був одержимий — отримував здоров'я, торкаючись чесних мощей. Після цього архиєпископ Антимій, не сміючи забрати з того місця апостолові мощі, запечатав раку оловом і приставив чин духовний там перебувати, аби звичні денні й нічні псалмоспіви при гробі апостольському відбувалися.

Сам же пішов до Царгорода і, на соборі ставши, відповідав супротивникам так, як святий апостол у видінні навчив його. Сповістив цареві, і патріярхові, і всьому собору про віднайдення чесних мощей святого Варнави-апостола. Зрадів Зенон-цар, що у дні його царювання такий безцінний духовний скарб знайшовся. І зразу утвердив, щоб не бути Кіпрському острову під патріярхом, а вільним і мати архиєпископа зі своїх єпископів. Цю ж свободу Кіпру даровано задля мощей апостола святого, і назвався престол Кіпрський престолом апостольським, як же й инші патріярші престоли. І вельми шанували цар і цілий духовний собор блаженного архиєпископа Кіпрського Антимія. Випросив же цар собі Євангеліє те, що на грудях апостола було, і, прийнявши його, прикрасив золотом і камінням чесним дорогоцінним і поклав у царській церкві своєї палати. Архиєпископові ж дав багато золота на будівництво прекрасної церкви на тому місці, де було знайдено мощі апостолові. І повернувся архиєпископ до себе зі славою і честю. Скоро церкву велику й прекрасну в ім'я апостолове збудувавши, чесні мощі у святому вівтарі з правого боку поклав і встановив святкування пам'яті святого апостола Варнави в 11-ий день місяця червня — коли ж чесні його мощі було знайдено. На славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.