Житія святих на 19 липня (6 липня за ст. стилем)

Пам'ять преподобного отця нашого Сисоя Великого

Також цього дня відзначають: Сказання про віднайдення чесних мощей святої Юліянії-діви у Києво-Печерській обителі
Також цього дня відзначають: Страждання святих мучеників Марина, Марти, Авдифакса й Авакума, а з ними Кирина, Валентина пресвітдра, Астсрія та інших багатьох

Сисой преподобний змолоду Бога полюбив, ярмо хреста на себе взяв і з ревністю пішов за Христом, проходячи постницькі подвиги в Єгипетській пустелі, смиренням і молитвою в рівноангельському житті перемагаючи напади невидимих ворогів. Перебував він у пустельній горі, де ж препо добний Антоній Великий3 подвизався. I був Сисой блаженний наслідувачем життя Антонія. Таку благодать прийняв від Бога за свою смиренномудрість, що й мертвих воскрешав, як же видно з Патерика, де написано про нього так: «Муж один, мирянин, ішов до авви Сисоя на гору Антонієву задля благословення. Мав же із собою сина, хлопця малого. Трапилося ж, що хлопець той у дорозі розхворівся і помер. І не засмутився тим батько його, але з вірою ніс мертвого до старця. Коли ж увійшов у келію до преподобного, кинувся в ноги йому, разом і сина мертвого в ногах старцевих ниць поклав, благословення та молитви просячи. Помолився старець і дав благословення, вийшов батько, залишивши мертвого хлопця при ногах святого лежати. Старець же не зрозумів, що хлопець мертвий, але думав, що, молячись, лежить. Мовив до нього: «:Встань, дитино, і йди звідси». І зразу мертвий воскрес, встав і вийшов услід за батьком своїм. Побачив же муж сина живого, повернувся з ним до старця й поклонився, дяку віддаючи. Тоді пізнав старець, що воскрес мертвий, і засмутився дуже: ніколи ж бо не хотів бути чудотворцем, — і заборонив чоловікові тому розповідати будькому, що сталося, аж до кончини його».
Спитали брати цього богонатхненного отця, кажучи: «:Якщо впаде брат у гріх, чи досить йому одного року на покаяння?» 
Відповів старець: «Суворе це слово». Сказали брати: «Чи шість місяців годиться каятися тому, хто згрішив?» Відповів старець: «Забагато». Знову мовили брати: «То сорок днів до покаяння йому треба?» Знову відповів старець: «Забагато». Після того мовив: «:Вірю в милосердя Чоловіколюбця, що, коли покається чоловік усією душею, за три дні прийме Бог його покаяння». Знову брат один спитав старця, кажучи: «Що мені робити, отче, якщо я впав у гріх?» Відповів старець: «Встань, дитино, і спасешся». Сказав брат: «Але після вставання знову впав?» Мовив старець: «:Знову встань». Сказав брат: «То доки буде моє падання і вставання?» Відповів старець: «Поки кінець тебе не наздожене й не застане тебе чи в добрі, чи в злі. Тому завжди належить перебувати у вставанні, щоб у ньому кончина тебе застала».

У цього преподобного отця був учень Аполос. До нього через ворожі підступи, при інших спокусах і похотях, прийшло і бажання священичого сану. I являлися йому в сонних видіннях біси в образах святителів, рукопокладали його на єпископа. Збудившись зо сну, просив страця, щоб звелів йому іти в град до архиєрея, щоб прийняти єрейське свячення. Старець же заборонив йому і навчав, настановляючи, не шукати сану, вищого від своєї гідности. Учень же, втомившись від багатьох повчань і настанов старцевих, таємно втік від нього й пішов до Олександрії до своїх родичів по крові, щоб з їхньою допомогою змогти отримати пресвітерський сан. Коли йшов дорогою, вийшов йому назустріч біс, явився в образі чоловіка, зростом високого, що був цілком нагий, чорний з лиця, бридкий на вигляд, мав залізні кігті і звірячу подобу виказував, із великим ротом, груди мав жіночі, і при , родою виглядав на обидві статі, і дуже був смердючий. Таке велике безстидство перед очима його показував, що не можна описати. Він впав на шию Аполосу, і обіймав його, і цілував часто. Аполос же загородився хресним знаменням і вирвався з його рук. Той же сказав до нього: «Чого втікаєш від мене? Знай, що ти мій і любий мені, бо виконуєш мої бажання. Тому я прийшов до тебе, щоб іти з тобою, допоки не закінчу всі бажання твої». Аполос же не міг стерпіти його смороду й безсоромности, звів очі до неба і сильно крикнув, кажучи: «Боже, задля молитов отця мого Сисоя поможи мені й визволи мене від біди цієї!» I зразу біс від нього відступив трохи, та перетворився на жінку гарну, оголену і сказав йому: «Візьми й наситися бажанням своїм, бо вельми заспокоїв ти мене в серці твоєму помислами твоїми». I знову мовив: «Я хотів тебе вчинити попом і єпископом, але молитви Сисоя, лакомого старця, відженуть мене від тебе». 

Те мовивши, біс став невидимим. Аполос же, страхом великим охоплений, повернувся до старця і припав до ніг його, розповів йому, що сталося, і прощення просив. Розповідав же і братам, що від зваби ворожої постраждав і як йому молитви преподобного отця Сисоя допомогли. Справдібо сильна була його молитва на проганяння бісів, бо й від іншого учня свого, на ім'я Авраам, духа нечистого, що тіло мучив, відігнав. I всі духи спокус втікали від нього, не сміючи наблизитися до хороброго й нездоланного воїна Христового. Прожив же преподобний Сисой у пустелі літ шістдесят і наблизився до кончини своєї. Коли ж мав переставитися, заясніло лице його, наче світло, і мовив до монахів, що сиділи в нього2: «Ось авва Антоній прийшов». I, трохи помовчавши, знову мовив: «Юсь лик пророків прийшов». Відтак просвітився більше і мовив: «Ось лик апостолів прийшов». I подвійно лице його просвітліло, і розмовляв з невидимими лицями. Просили ж його брати, кажучи: «Скажи нам, отче, з ким розмовляєш». I сказав їм: «Ось ангели прийшли взяти мене, і прошу їх, щоб залишили мене трохи покаятися». I сказали йому брати: «Не треба тобі, отче, каятися». Відповів старець: «Справді, не знаю себе, чи хоч початків свого покаяння
я торкнувся». Усі ж брати знали, що він досконалий. I знову більше просвітлів, і стало лице його як сонце, і злякалися всі. I сказав до них старець: «Ось Господь приходить, подивіться всі, і говорить: «Принесіть Мені посудину вибрану з пустелі». Те мовивши, преподобний зразу передав дух свій Господові. I була блискавка, і сповнилася хатина пахощів.

Такою блаженною кончиною преподобний Сисой тимчасове життя закінчив, переселився в життя безконечне. I при кончині своїй бачив лики святих, з якими нині перебуває, спогляданням Христа насолоджується. Такої насолоди і ми нехай сподобимося, молитвами преподобного отця нашого Сисоя, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий День пам’ять святої Лукіїдіви, що в Кампанії за Христа постраждала, з нею ж страждали й інші мученики: Рікс, Антоній, Лукіян, Кидор, Діон, Діодор та інші.

I святого мученика Коїнта, що з Фригії, який за царювання Авреліяна від Клеараігемона за Христа постраждав.

I святих мучеників Каврадиякона, Тнокентія, Філікса, Єрмія, Василія і Перегрина, що з Атен були, в Аполонії ж, граді Македонському, від Трипонтіяігемона за Христа постраждали, з ними ж і два градоначальники Руф і Руфин порубані були.

Сказання про віднайдення чесних мощей святої Юліянії-діви у Києво-Печерській обителі

У дні блаженної пам'яті архимандрита Печерської лаври Єлисея Плетенецькогоа переставилася в богоспасенному граді Києві одна знатна дівчина й мала бути похована у святій Печерській обителі. Копали гріб поблизу великої кам'яної церкви Успення Пречистої Богородиці, перед приділом святого Йоана Предтечі, де нині є двері до нього, яких раніше там не було, а вхід був зсередини великої церкви. У той час ті, , що копали, знайшли скраб, бережений Богом з давніх літ, — чесні мощі святої богоугодної княжни Юліянії, що у вельми красному нетлінні спочивала. Булабо біла тілом, гарна і наче спала, коштовно прибрана шовковим одягом із золототканими прикрасами, на шиї мала золоті гривни з багатьма перлинами, на руких браслети золоті й персні дорогоцінні, на голові ж вінець дівочий золотий з перлинами, колти, також золоті, з перлинами великими і камінням коштовним. Лежала ж при стіні церковній головою на півдєнь, а ногами на північ. Над ракою її був камінь, на ньому ж було викарбуване знамення, чи герб, благочестивих князів Ольшанських. I на самій раці прибито дощечку срібну позолочену, на ній же зображено те саме княже знамення з таким написом: «Юліянія, княжна Ольшанська, донька князя Григорія Ольшанського, що переставилася дівою, у рік від народження свого шістнадцятий». Весь же одяг її був як новий, поки ніхто не торкався до нього. Коли ж торкнулися — зразу розсипався. Тому в інший, новий, одяг шовковий одягнули ті святі мощі й поклали в церкві святій великій Печерській, в куті із заходу до півдня, не як знатну — без прикрашання достойнішою, як годиться святим, почестю. На них же там різні люди дивилися, торкалися, як хотіли, без віддавання належної чести. Тодібо й порохом припали ті святі мощі й трохи почорніли. Немало ж часу минуло, і коли тримав престол митрополії Київської, разом же і правління архимандрії Печерської блаженної пам'яті преосвященний панотець Петро Могилаб, явилася йому в чудесному видінні ця свята богоугодна княжна Юліянія, докоряючи за те, що так без шани її святі мощі покинуто, з малою вірою до святині. Тому ж невтомний той пастир зразу звелів досвідченим і богобоязливим дівам чернечого чину виготовити одяг й утвар прекрасну, відповідну для прикрашання тих святих мощей, і раку славну зробити, у яку привселюдно святі мощі благочесно й благочинно постаралися покласти й урочисто на те місце, де нині лежать, перенести. Одягнувся ж сам у святительський одяг і скликав цілий священичий собор, сотворили празничні молитви і співи із вдячністю Богові, і Богородиці, і преподобним отцям печерським, що до святости того місця додалося на прославу його і явлення нетлінних чесних і чудесних мощей цієї святої княжни Юліянії. Ті, що приходять до них із благоговінням і вірою, отримують, молитвами цієї угодниці Божої, допомогу душекорисну на свої потреби.

Коли ж хтось хоче довідатися про якесь чудо від чудотворних мощей тих святої угодниці Божої Юліянії, тут додається найзначніше колись сподіяне чудо, на достовірніше запевнення кожного, хто про те бажає знати.
Року 1617го від Різдва Христа Спасителя, джерела чуд і причини всілякого добра, за архимандритства вищезгаданого Єлисея Плетенецького, прийшов до Печерського монастиря один чоловік, якого ніхто не знав, що був (як же про нього пізніше стало відомо) єретиком проклятого зловірства Арієвого, на ім'я Василій. Він облесно вдавав із себе благовірного та благоговійного, показував зовні, наче звідкілясь прийшов відвідати святі місця й поклонитися чудотворним мощам Божих святих угодників печерських, але таїв усередині болячку душезгубної Арієвої єресі та лукавства. I посмів нечествий увійти до святої чудотворної великої Печерської церкви, і попросив лукаво єродиякона Ливерія, який у той час був еклесіярхомв, щоб відкрив йому раку блаженної княжни Юліянії, наче усім серцем бажаючи поклонитися нетлінним її мощам. I отримав окаянний, що хотів, почав лицемірно поклони перед чесними мощами бити, маючи лукавий намір. I вичекав відповідний час, щоб здійснити затаєну всередині злість свою. Коли ж побачив, як еклесіярх через якусь потребу відступив, зразу богомерзенний єретик, облесник і злодій, знову приступив до чесних мощей святої Юліянії і, наче з усією сердечністю цілуючи їх, насмілився викрасти перстень із пальця правиці святої тої княжни. I проклятий поклонник пішов нахабно з церкви із душезгубною для нього крадіжкою, хоч він думав, що з користю. 

Коли ж вийшов із , дверей церковних, раптом збісився, і впав на камені, і заревів, як несамовитий віл, кидаючись і шарпаючись туди й сюди. Тоді злочестивий той єретик і святокрадець, праведною помстою Божою покараний, зразу викинув погану свою душу. Еклесіярх же наляканий був цим, побіг і сповістив архимандритові. I зразу архимандрит із братами прийшов, і дивувалися всі такій раптовій і страшній кончині, що так люто душу викинув чоловік. I хотів довідатися причину раптової тої поганої кончини, звелів всюди ретельно оглянути, чи нема при тому бездушному чогось церковного, викраденого і пограбованого. Коли ж пошукали, знайшли в пазусі перстень. I спитав архимандрит еклесіярха, з якого образу був викрадений той перстень. Еклесіярх же оглянув, порахував і виявив, що на всіх пеонах всі цілі. Після того спало йому на гадку відкрити раку святої Юліянії, бо той облесник, як видно було, старанно молився біля її чесних мощей. Коли ж відкрив й оглянув, зразу пізнав, що знято було перстень дорогоцінний із пальця правої руки святої Юліянії. I сповістив про те настоятелеві. Коли це відбувалося, прийшов випадково до церкви Вартоломей, благовірний муж. Він упізнав того єретика, що бездушний лежав, і сповістив про ім'я і рід його. Після того архимандрит перстень той, викрадений із мощей святої Юліянії, звелів — на більшу похвалу такого чуда — покласти до ікони Пресвятої Богородиці поміж іншу коштовну освячену утвар, а святокрадця того, єретика, поховати за монастирем. I сказав до братів: «Дивіться, отці і брати, як Бог, що випробовує серця й утроби, викрив і не залишив без кари злодіяння, що ховалося в серці лукавого чоловіка, щоби й інші мали страх, немабо таємного, що б не стало явним»г. Після таких чуд довідалися й повірили всі вірні у святість і богоугодження святої тої діви Юліянії. Тому кожному, хто до її чесних і чудотворних мощей приходить, годиться іти зі страхом і вірою, і поклонятися їм, і благоговійно цілувати, щоб отримати бажане тілесне здоров'я і душевне спасення.

Про цю ж святу княжну Юліянію Ольшанську не годиться замовчувати, і свідчення достовірне, що по довгих роках було таке. У рік від Різдва Христового 1667ий, місяця липня у 6ий день, всечесний отець Теодосій Софоновичґ, ігумен Золотоверхого Київського монастиря святого архистратига Михаїла, навмисне прийшов до обителі Печерської, сказав еклесіярхові, а був тоді чесний єромонах Паїсій, щоби відчинив йому ковчег святої Юліянії, бажаючи поклонитися її святим мощам. Розповідав: «Ніколи не доводилося мені поклонятися тим святим мощам, i таке видіння мав тепер у монастирі моєму. Після утрені, коли я вийшов з церкви і трохи заснув, явився у світлості великій лик багатьох святих дів, з них же одна промовила до мене, докоряючи: «Ось я, Юліянія, мощі якої лежать у святій Печерській церкві. Чому ти маєш ні за що мене і мої мощі? Осьбо задля того явив тобі Господь видіння це, аби ти довідався, що й мене Господь Бог зарахував до святих дів, що угодили Йому». I відтоді всечесний той ігумен приходив до святої обителі Печерської, ніколи не перестаючи поклонятися благочесно, зі всілякою сердечністю, смиренним і розчуленим цілуванням цим святим нетлінним мощам святої угодниці Божої Юліянії. Її ж святими молитвами хай і ми сподобимося приєднатися до ликів тих, що угодили Господові, який прославляється у святих своїх. Амінь.
 

Страждання святих мучеників Марина, Марти, Авдифакса й Авакума, а з ними Кирина, Валентина пресвітдра, Астсрія та інших багатьох

За часів римського царя Клавдія прийшов до Риму з Персії чоловік один, благородний і багатий, християнського бла , гочестя, на ім'я Марин, із жінкою своєю Мартою і з двома синами, Авдифаксом і Авакумом, поклонитися гробам святих апостолів й інших святих. I почали в Римі відвідувати християн, яких утримували в ув'язненні, і ховати тіла убитих за Христа. Перейшовши ріку Тивер, знайшли там в іншому граді святого мученика Кирина, у темниці утримуваного, який багато вже ран за Христа витерпів. До нього прийшовши, кинулися в ноги йому, просячи, щоб помолився за них до Господа. I почали йому і тим, що з ним були, в'язням Христовим, служити з маєтків своїх і, обмиваючи їм ноги, кропилися тою водою. I перебували там вісім днів, служачи святим.

У той самий час звелів Клавдій убивати всіх знайдених християн без суду. Було ж незадовго до того взято двісті шістдесят християн, їх же засудив цар на копання землі. В'язниця ж їхня була за градом, у гончарному місці, при шляху, що називався Саларійськийб. Цар звелів воїнам постріляти стрілами їх всіх на місці видовищ і тіла їхні спалити вогнем. Про те довідавшись, Марин і Марта зі синами вельми засмутилися і, пішовши в те місце разом зі святим Йоаномпресвітером, виймали таємно з вогню тіла святих, які могли взяти, й обвивали їх чистими плащаницями, і ховали в печері, що при шляху Саларійському, у підгір'ї, що звалося Кукумер. Поховали ж з ними й одного тривуна царського, на ім'я Власт, за Христа убитого, і перебували там багато днів у пості й молитвах із пресвітером Йоаном. Довідався ж про те цар Клавдій, звелів шукати Марина з дружиною його, але їх не знайшли, бо ховалися. Коли ж із печери тої повернулися і до вищезгаданої темниці прийшли, не знайшли в ній святого мученика Кирина: тої ночі, перед їхнім приходом, мечем його вбили і в Тиверріку вкинули. Вони ж, довідавшись, на якому місці тіло святого було вкинене, почекали ночі, і, коли настала темрява, пошукали мученика у воді, і знайшли, і поховали його в гробниці Понтіяновій, у печері. Коли ж поверталися на інший бік Тиверу і ще пітьма ночі була, залунав спів у якомусь домі, у світлиці: там зібралися християни з єпископом Каллістом і відправляли всенічні молитви і славослів'я Боже. Те почувши, Марин із дружиною зраділи дуже, пішли й постукали у двері дому того. Християни ж, що були всередині, не хотіли відчиняти: боялися ідолопоклонників, щоб не напали на них. Святий же Каллістєпископ мовив до тих, що з ним були: «Будьте сміливі, не бійтеся, Христос стукає у двері наші, відчинімо Йому, бо Він кличе нас». Те мовивши, єпископ пішов сам і відчинив двері. Побачивши ж єпископа, Марин, і Марта, і двоє синів їхніх, кинулися йому в ноги, просячи благословення. I зрадів через них єпископ і всі вірні, й увів їх всередину, вітав люб'язно, і молилися разом. Пробули ж у тому місці два місяці: вдень ховалися, вночі ж на молитву збиралися. 

Тим часом Клавдійцар ув'язнив одного мужа чесного, на ім'я Валентин, саном пресвітера, через визнання Христа і, важкими веригами обкладеного, перед судом своїм на допит поставив у палатах, поблизу позорища. I сказав йому: «Чому, живучи серед наших людей, не товаришуєш з нами? Досить чую про премудрість вашу християнську. Ти ж, премудрий, спокушаєшся в суєтних байках вашої віри». Відповів блаженний Валентинпресвітер: «Якби ти пізнав дар Божий, що є в нашій вірі, з радістю прийняв би віру нашу — ти і люди твої. I відкинув би ти бісів та ідолів рукотворних, і визнав би єдиного Бога, Отця Всесильного, Ісуса Христа, Сина Його, Творця всього, який створив небо, і землю, і море, і все, що в них». Один же із законоправителів, що при цареві стояв, мовив до святого пресвітера голосно: «I що думаєш про бога Дія і про Меркурія?» Відповів пресвітер: «Я ж нічого іншого про них не думаю, лише те, що були людьми окаянними й нечистими, що в дні свого життя в нечистотах і насолодах тілесних погано жили. I ти, якщо покажеш мені рід їхній і діяння, побачиш, наскільки були нечисті». 
Законоправитель же скрикнув голосно, кажучи: «Ображає богів, управителів Римського царства». Клавдій же цар, терпеливо слухаючи, сказав до пресвітера: «Якщо Христос — Бог, то чому мені про Нього не покажеш самої істини?» Мовив пресвітер: «Послухай мене, о царю, і спасенна буде душа твоя, і царство твоє примножиться, і вороги твої щезнуть, і ти над усіма будеш переможцем, і тут тимчасовим, а в майбутньому житті вічним насолодишся царством, лише це вчини: покайся в крові святих, яку ти пролив, і повір у Христа, і прийми святе хрещення». Тоді сказав Клавдій до тих, що стояли спереду: «Почуйте, громадяни римські і весь народе, наскільки здорове учення проповідує нам цей чоловік». Єпарх же, на ім'я Калпурній, скрикнув, кажучи: «Зваблюєшся, о царю, брехливим його ученням! Чи праведно нам покинути тих богів, яким же з пелен поклонятися ми вчилися, самі судіть?» Коли вимовив те єпарх, перемінилося серце цареве, і віддав йому пресвітера, з печаллю мовивши: «Терпеливо послухай його і, якщо не буде здорове учення його, вчиниш з ним за законом, за яким святотатців судять. Якщо ж буде здорова і справедлива рада його, то чому не маємо його послухати?» 

Калпурій же єпарх взяв святого Валентинапресвітера і вручив його одному з найголовніших своїх сановників, на ім'я Астерій, мужеві розумному. Мовив йому: «Якщо зможеш словами переконати цього до однодумства з нами, сповіщу про розум твій цареві і будеш йому другом». I взяв Астерій пресвітера й увів у дім свій. Увійшовбо святий Валентинпресвітер у дім Астерія, схилив коліна в молитві і сказав: «:Боже всього видимого й невидимого творіння, Творче роду людського, що послав Сина свого, Господа нашого Куса Христа, спасти нас від зваби ворожої і від пітьми на світло правдиве вивести, який і прикликав нас до себе, кажучи3: «Прийдіть до Мене, всі втомлені й обтяжені, і облегшу вас!» Наверни цей дім до себе і дай йому після пітьми світло, щоб пізнали Тебе, Бога, і Христа, у єдності Духа Святого, навіки. Амінь». Коли так молився святий, Астерій почув його слова й мовив: «Дивуюся, що називаєш Христа вашого світлом». Відповів святий: «Справді, Господь наш Кус Христос, народжений від Духа Святого і від Пречистої Діви Марії, — світло істинне, що просвітлює кожну людину, яка приходить у світ». Сказав Астрій: «Випробую нині, чи правда те, що кажеш, наче Він просвітлює кожну людину. Маю доньку, що осліпла два роки тому, і якщо її просвітиш ім'ям Христа свого, тоді все, що мені звелиш, зроблю». I сказав пресвітер: «Приведи її до мене». I побіг Астерій притьмом, привів сліпу дівчину. Святий же Валентин руки до неба підняв й очі зі сльозами підніс, помолився досить. Тоді поклав руку свою на очі осліпленої й мовив: «Господи Кусе Христе, просвіти рабу свою, бо Ти — світло істинне». I зразу прозріла дівчина. Те побачивши, Астерій і жінка його припали до ніг святого, кажучи: «Просимо тебе, вчини з нами, як хочеш, щоб були ми рабами Христовими. I нехай спасуться душі наші». Сказав до них святий: «Зробіть те, що звелю вам: якщо від усього серця в Христа вірите, розбийте всіх ідолів, що в домі вашому, i постіть, і відпустіть борги всім боржникам вашим, і прийміть святе хрещення — і так будете спасенні». Вони ж із радістю погодилися все те зробити. I заповів їм триденний піст, навчаючи їх таїнств святої віри. А що Астерій мав під своєю владою багатьох в'язнів, усіх із пут звільнив, відпустив із темниці на свободу і, після триденного посту, коли настав день недільний, охрестився зі всім своїм домом, у якому було душ обох родів сорок шість. Прикликав і святого Каллістаєпископа у дім свій і прийняв від нього благословення.

Про те почувши, блаженний Марин і Марта, жінка його, і сини їхні Авдифакс і Авакум, прийшли з радістю великою у дім Астерія, дякуючи Богові. I перебували там днів тридцять два. Після того довідався цар, що Астерій через учення Валентинапресвітера повірив у Христа й охрестився зі всім домом, послав зразу воїнів, аби взяти Астерія і всіх домашніх його. Ті ж, несподівано напавши, взяли всіх, кого знайшли в домі Астерієвому, серед них же був і святий Марин з дружиною своєю, і до царя привели. Царбо звелів Валентина пресвітера і Марина з дружиною тримати окремо, Астерія і домашніх його, зв'язаних, послав у град, що називався Остія, аби там суд і кару прийняли. Привели тому святого Астерія і всіх, що з ним, до того града, віддали судді, на ім'я Геласій, що вкинув їх до темниці. Через двадцять днів вивів їх на суд і сказав: «Чи ви чули, що звелів цар і ціла рада його?» Відповів святий: «Не знаємо нічого». Сказав суддя: «Наказано, що кожен, хто поклоняється богам, хай живий і вільний буде. А ті, що не хочуть їм поклонятися, хай різними муками , будуть убиті». Відповів святий Астерій: «Хай поклоняються їм ті, що до них подібні, і з ними разом хай загинуть. Ми ж поклоняємося одному істинному, всесильному Богові, що на небі живе, і тому самих себе в жертву приносимо». Розгнівався суддя, звелів зразу святого Астерія на катівні повісити й мучити, інших же всіх палицями бити нещадно. I так мучив його того дня, потім знову вкинув до темниці, кажучи: «Лютіші муки на нього слід приготувати». I звелів, щоб на ранок готове було місце суду і щоб весь люд зібрався. Коли ж настав ранок, Геласійсуддя, на видовищному суді сівши і святого Астерія з іншими святими мучениками перед собою поставивши, сказав до нього: «:Покинь безумство своє суєтне й обіцяй принести жертви богам, щоб не загинув ти й ті, що з тобою, у муках». Відповів святий Астерій: «Ми всі бажаємо померти за Христа, Спаса нашого, як же Він за нас, грішних, помер. Хочемо, очистившись від нечистот цього світу, сподобитися перейти до жаданого Небесного Царства». Сповнився ж гніву суддя, звелів всіх віддати на поїдання звірам. I вели святих на місце, що звалося звірине, поблизу капища золотого: тамбо звірів вигодовували. 

Коли увійшли святі в яму, відкрито було загороду і випустили на них звірів. Святий же Астерій скликнув великим голосом, кажучи: «Господи, Боже всесильний! Ти помилував раба твого Даниїла в ямі з левами і дав пророкові Авакумові його відвідати й укріпити. Ти і нас, рабів своїх, через Твоїх ангелів святих відвідай». I коли вийшли звірі, нікого з них не пошкодили, але поклонялися Астерієві святому і тим, що були з ним. На те дивлячись, Геласій сказав до людей: «Бачите, як чарівними хитрощами вони вгамували звірів».    людей же багато хто казав: «Бог їхній їх береже». I звелів суддя, вивівши мучеників із ями, приготувати вогонь великий і вкинути їх на спалення. Коли запалили великий вогонь, святий Астерій мовив до інших святих: «Кріпіться, не бійтеся, бо з трьома юнаками в печі вавилонській четвертого було виднов, він ось нині посеред нас стоїть». I коли вкинули мучеників у вогонь, зразу погасло полум'я і вогонь на холод перемінився, а святі перебували неушкоджені. Тоді суддя побачив, що він переможений та осоромлений, і звелів мучеників, за град вивівши, заморити подвійною смертю: одних мечем порубати, інших камінням побити. I так сповнився подвиг мук їхніх.

Залишених у Римі з блаженним Валентиномпресвітером святих мучеників Марина, Марту, Авдифакса й Авакума Клавдійцар перед своїм судом поставив. Спершубо святого Валентина палицями нещадно бив, потім голову відрубати звелів. Тоді до святого Марина і тих, що з ним, мовив: «Звідки Страждання святих мучеників Марина, Марти, Авдифакса... ви?» Відповіли святі: «Із Персії». Сказав цар: «Чому, покинувши свою батьківщину, сюди прийшли?» Відповіли святі: «Забажали поклонитися гробам святих апостолів і біля них віддати молитви наші Господові». Сказав цар: «Звідки маєте золото і срібло? Чувбо, що ви багаті». Відповів святий Марин: «:Із маєтків наших, яких ми в Персії мали пребагато. I продали ми їх, роздали тим, що не мали, і, що залишилося, сюди із собою принесли, не для себе, але щоб послужити святим. I тому що в Персії багаті були, із цього можеш зрозуміти, що ми благородні. Батько мій Маромей — перший після царя в Персії був. Ця ж дружина моя — донька Кусинита, славного в Персії князя». Сказав цар: «Чому, покинувши батьківських богів, яких у Персії шанують, прийшли сюди шукати мертвих людей?» Відповів Марин: «Ми раби Христові, прийшли поклонитися святим апостолам, чиї безсмертні душі живуть із Богом, щоб вони були нашими заступниками перед Христом, Богом нашим». Спитав цар: «Де золото і срібло, що ви з Персії принесли?» Відповів святий Марин: «Віддали його Богові, бо нам те на час дав». Розгнівався ж цар, віддав їх намісникові своєму, на ім'я Мускіян, кажучи: «Якщо не принесуть жертви богам, всілякими муками страть їх». Той же, взявши їх, сів на судищі в капищі Телуди, богині їхньої, і поставив святих на допит, поклав перед ними все знаряддя катування і погрожував їм лютими муками, примушуючи до ідолопоклоніння. Коли ж не скорилися його волі, почав їх мучити. Спершу святого Марина, на землі простягненого, палицями бити звелів довго. Той же, битий, нічого не кричав, окрім: «:Слава Тобі, Господи Ісусе Христе!». Тоді Авдифакса й Авакума також били палицями. Свята ж мати Марта, дивлячись на страждання дітей своїх, підбадьорювала їх материнським словом, щоб мужньо терпіли Христа ради, який задля них більші страждання витерпів. Після того повішених на катівні цих трьох мучеників — батька із синами — звелів кігтями залізними обдирати і вогнем ребра їхні обпалювати. Вони ж зі світлим лицем взивали: «Дякуємо Тобі, Христе, Боже наш, що сподобив нас терпіти це за ім'я твоє». Після того, знявши їх із катівні, звелів їм відтяти руки. Марта ж, збираючи їхню кров, мастилася нею з радістю.

Тоді кат, руки їхні на шиї їм повісивши, звелів водити їх по цілому Римському граді. Коли водили святих, проголошувач вигукував: «Не ображайте богів, за цебо ви покарані!» Святі заперечували, кажучи: «Вони не боги, а біси, що мають вас погубити із царем вашим».

Після такого страждання вивели святих мучеників за тринадцять поприщ від града, на місце, що називалося Німфа Катавассі. Святому Маринові з Авдифаксом і Авакумом мечем відтяли голови. Святу ж Марту в ріці утопили. Жінка ж одна вірна, на ім'я Филікита, взяла таємно тіла порубаних святих мучеників, також і святої Марти тіло у воді знайшла, і поховала їх на полі своєму, славлячи Господа нашого Куса Христа, з Отцем і Святим Духом славленого навікивіків. Амінь.