Житія святих на 14 Січня (1 січня за ст. стилем) - Продовження

14.01.2020
51
0

Житіє святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Кападокійської - (продовження)

Житіє святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Кападокійської - (початок)

Слово на Обрізання Господнє

Чув же про святого Василія преподобний Єфрем Сирин, який жив у пустелі, молив Бога, щоб показав йому, яким є Василій. І у видінні був, побачив стовп вогненний, його ж голова небес досягала, і голос зверху чув, що мовив: "Єфреме, Єфреме, так, як бачиш цей вогненний стовп, таким є Василій". Зразу-бо преподобний Єфрем, взявши зі собою тлумача, бо сам по-грецьки не вмів, прийшов у Кесарію на празник Богоявлення Господнього. І дивився потайки здалека, бачив Василія святого, що в церкву ішов зі славою великою, вбраний в одежу світлу. І звернувся Єфрем до перекладача, що з ним прийшов, кажучи: "Думаю, що марно трудилися ми, брате, цей-бо в такому чині, якого я ще не бачив". І зайшов у церкву Єфрем, встав в одному кутку в місці таємному. І говорив сам до себе, розмірковуючи: "Ми, понісши тягар і спеку днів, нічого не досягли. А цей у такій славі і честі людській стовпом є вогненним, дивуюся". Коли він так міркував, довідався про нього через Духа Святого Василій Великий і послав до нього архидиякона свого, кажучи: "Іди до західних воріт церковних і знайдеш там ченця, що в куті церковному стоїть з иншим одним, не має бороди і малий ростом, і скажи йому: "Ходи й увійди в святилище, куди кличе тебе архиєпископ". Архидиякон же, з великими зусиллями розштовхуючи людей, дійшов, де стояв преподобний Єфрем, і сказав: "Господи, благослови, піди й увійди у святилище, кличе тебе архиєпископ". Єфрем же сказане архидияконом через перекладача довідався, відповів тому, що кликав: "Помилився ти, брате, ми люди подорожні і не знайомі архиєпископові". І відійшов архидиякон розповісти Василію це. Тим часом Василій святий прочитав священні книги людям. І бачив преподобний Єфрем, як вогненний язик говорив устами Василієвими. Після того знову Василій сказав архидияконові: "Іди і скажи подорожньому ченцеві тому: "Пане Єфреме, прийди й увійди у святий вівтар, кличе тебе архиєпископ". Пішов-бо архидиякон, сказав, як же наказано йому було, і дивувався тим Єфрем преподобний, і прославив Бога. Вклонившись, сказав: "Воістину великий Василій, воістину стовп вогненний Василій, воістину Дух Святий говорить устами його". Впросив же архидиякона відповісти архиєпископові, що після відправлення святої служби хоче в окремому місці поклонитися і поцілувати його. Коли відбулася Божественна служба, увійшов святий Василій у ризницю і прикликав преподобного Єфрема, дав йому в Господі цілування і сказав: "Добре прийшов ти, отче, котрий примножив учнів Христових у пустелі і вигнав бісів з неї силою Христовою. Заради чого такий труд підняв, отче, прийшовши побачити грішного чоловіка? Хай дасть відплату тобі Господь за труд твій". Єфрем же через перекладача відповідав Василію, вимовив приготовані в серці слова і причастився з братом своїм пречистих Таїнств зі святих рук Василієвих. Після цього, коли обідали вони, сказав преподобний Єфрем до святого Василія: "Отче святіший, одної благодаті прошу в тебе, яку подати мені зволь". Великий же Василій сказав до нього: "Кажи, що тобі потрібно, дуже багато тобі зобов'язаний за труд твій, бо таку путь підняв задля мене". Сказав же йому чесний Єфрем: "Знаю, отче, що все, що просиш у Бога, дає тобі. Хочу-бо, щоб упросив Його Благостиню, аби подав мені говорити по-грецьки". Він же відповів: "Вище сили моєї є прохання, але тому що з добрим упованням просиш, підемо, чесний отче і наставнику пустелі, в храм Господній і помолимося до Господа, Який сильний є послухати прохання твого. Написано-бо: "Волю тих, що бояться Його, вчинить і молитву їхню почує і спасе їх"[50]. Був же на те час зручний, здійснили молитву на довгий час у церкві, тоді сказав Великий Василій: "Чому, пане Єфреме, не приймеш освячення пресвітерського, якого достойний?

Відповів йому Єфрем через перекладача: "Бо грішний я, Владико". Відповідав Василій: "Якби я мав гріхи твої". І сказав йому: "Сотворімо поклони". Коли лежали вони на землі, поклав святий Василій руку свою на голову преподобного Єфрема і говорив молитву дияконського поставлення. Тоді сказав до преподобного: "Звели, щоб піднялися ми від землі". Уяснився ж язик Єфремові і сказав грецькою мовою: "Спаси, помилуй, віднови і охорони нас, Боже, Своєю благодаттю". І сповнилося Писання: "Тоді скочить кривий, як олень, і ясною стане мова в гугнявих"[51]. Прославили всі Бога, що уяснив Єфрему язик на грецьку бесіду. Перебував же преподобний Єфрем три дні зі святим Василієм, веселячись духовно, і поставив Василій Єфрема у пресвітери, а перекладача його в диякони і відпустив їх з миром. Якось, коли беззаконний цар Валент у граді Нікейському був, приступили до нього аріянської єресі начальники, просячи, щоб зі соборної у граді тому церкви вигнав людей правовірних, церкву ж щоб віддав аріянському їхньому зібранню. І вчинив так цар злий, сам був єретиком. Відняв церкву в правовірних насиллям, дав її аріянам і пішов до Царгороду. У печалі-бо великій були всі благочестиві. Дійшов туди спільний церквам предстатель і заступник святий Великий Василій. До нього всі правовірні прийшли, із зойком і риданням розповіли про свою від царя кривду. Святий же, утішивши їх своїми словами, зразу пішов до царя в Константинополь і, ставши перед ним, сказав: "Царева честь суд любить[52]. І Премудрість говорить: "Правда царева в суді". Чому-бо, о царю, неправедний суд судив ти, вигнавши православних із церкви святої і давши її злославним?" Казав йому цар: "Чи знову на образу звернувся, Василію? Негоже тобі таким бути". Відповів Василій: "Гоже мені заради правди й померти". Коли вони змагалися і сперечалися, стояв там старійшина кухарів царських на ім'я Демостен. Він, хочучи помагати аріянам, сказав щось грубо, докоряючи святому[53]. Святий же каже: "Бачимо і Демостена невченого". Завстидався ж кухар, знову щось супроти відказав. Святий же каже: "Твоїм є про страви думати, а не догми церковні варити". І замовк Демостен, осоромлений. А цар, чи то гніваючись, чи то соромлячись, каже до Василія: "Іди ти поміж ними розсуди, проте так суди, щоб не виявилося, що помагаєш людям своєї віри". Святий же відповів: "Якщо неправедно розсуджу, то й мене у вигнання відішли, і мені єдиновірних вижени, і церкву аріянам віддай". Взяв святий від царя лист, повернувся в Нікею і, прикликавши аріян, сказав їм: "Ось цар дав мені владу чинити суд між вами і православними щодо церкви, яку ви насильно забрали". Вони ж відповідали йому: "Суди-бо, але за судом царським". Сказав же святий: "Прийдіть і ви, аріяни, і ви, правовірні, і замкніть церкву. І, замкнувши, запечатайте печатями своїми, а ви своїми і приставте з обох сторін міцну сторожу. І йдіть спершу ви, аріяни, моліться три дні і три ночі і тоді приступіть до церкви. І якщо молитвою вашою самі відчиняться двері церковні, то хай буде церква вам навіки. Якщо ж ні, то помолимося ми одну ніч і підемо з литією, співаючи, до церкви. І якщо відчиниться нам, то хай маємо її навіки. Якщо ж і нам не відчиниться, то знову вашою церква хай буде". І прийняли це слово аріяни. Православні ж сумували, на святого говорячи, що не за істиною, але за страхом царевим суд вчинив. І було утвердження велике з обох сторін, стережена була з усякою пильністю свята церква, печаттю замкнена і закріплена. Коли молилися ж аріяни три дні і три ночі і до церкви прийшли, не було ніякого знамення. І молилися зранку до години шостої, стоячи і взиваючи: "Господи, помилуй". Проте не відчинилися церковні двері, і відійшли без нічого зі встидом. Василій же Великий, зібравши всіх правовірних з жінками і дітьми, вийшов з града в церкву святого мученика Діомида. Там чування всенічне сотворивши, пішов зранку зі всіма до запечатаної соборної церкви, співаючи: "Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас". Вставши ж перед дверима церковними, сказав до людей: "Піднесіть руки ваші на висоту небесну й воскликніть належно "Господи, помилуй". І коли це сталося, звелів святий бути мовчанню і, приступивши до дверей, ознаменував їх хресним знаменням трикратно і сказав: "Благословен Бог християнський, завжди, нині, і повсякчас, і навіки віків". Коли люди вимовили ''Амінь", зразу стався струс — і почало дробитися мотуззя, відпадали замки, розв'язувалися печаті, і відчинилися ворота, як від вітру і бурі великої, і вдарили двері до стін. Божественний же Василій почав співати: "Розчиніть ворота, князі, ваші, відчиніть ворота вічні, і увійде Цар слави"А. Увійшов же Василій у церкву зі всіма православними і відправив Божественну Службу, відпустив людей з веселістю, незчисленна ж кількість аріян, бачивши те чудо, відвернулися від злочестя свого й до православних приєдналися. Довідався ж і цар про такий праведний суд Василія і про чудо те преславне, здивувався вельми й осміював злочестя аріянського мерзоту. Проте, осліплений злобою, не навернувся до благочестя і загинув потім окаянний зле. Переможений-бо він і поранений був на війні у краях Тракійських, втікав і в соломі сховався. Ті, що гонили його, обійшовши, солому вогнем запалили, і там цар згорів, пішов у вогонь неугасимий. Була ж та царева смерть після переставлення святого отця нашого Василія, у той же рік, в який святий переставився.

Обмовлено було перед святим одного брата його, Петра, єпископа Севастійського, що з жінкою своєю, яку перед єпископством залишив, живе, — не годиться ж єпископу з жінкою ходити. Василій же, чувши, казав: "Добре, що мені про це сповістили, ось-бо іду з вами і викрию його". Коли підходив святий до Севастійського града, довідався Петро духом про прихід Блаженного: був-бо й Петро сповнений Духа Божого і жив із названою жінкою не як з жінкою, але як із сестрою, чисто. Вийшов-бо з града назустріч Василію за вісім поприщ і бачив блаженного, що з багатьма йшов, усміхнувся і сказав: "Як на розбійника, прийшов ти на мене, пане брате". Віддавши один одному в Христі цілування, увійшли в град, помолилися в церкві святих сорока мучеників і прийшли в єпископію. Бачив же Василій братову свою, сказав: "Радій, добра моя, швидше Господня невісто, що задля тебе прийти потрудився". Вона ж каже до нього: "Радуйся і ти, пречесніший отче, що віддавна хотіла цілувати твої чесні ноги". І сказав Василій Петрові: "Прошу тебе, брате, щоб у цю ніч спочив у церкві з панею своєю". Петро ж каже: "Все, що мені велиш, зроблю". Коли ж настала ніч і спочивав Петро в церкві з панею своєю, був там і святий Василій з п'ятьма праведними мужами і сказав їм: "Що бачите над братом моїм і над братовою моєю?" Вони ж промовили: "Бачимо ангелів Божих, що витають над ними і помазують ароматами непорочне їхнє ложе". Василій же каже: "Мовчіть нині й нікому ж не розповідайте, що бачили". Зранку ж Василій звелів зібратися в церкві людям і перед усіма звелів принести посуд залізний, повний вугілля вельми гарячого. І сказав: "Розпростри, чесна Невісто, мені поділ свій". Коли ж його розпростерла, сказав святий до тих, що тримали вугля: "Вкладіть їй вугілля гаряче в подолок". І вклали. І сказав до неї: "Тримай те вугілля в одязі своєму, поки скажу тобі". І звелів знову принести инше вугілля гаряче і сказав до брата свого: "Розпростри, пане брате, фелон свій". І розпростер. І сказав до слуг: "Висипте вугілля з посуду у фелон". І висипали. Коли тримали вони довгий час вугілля гаряче в одежі своїй і неушкодженими перебували, настрашилися люди, на те дивлячись, і казали: "Господь зберіг преподобних своїх і прославив їх на землі". Коли ж Петро з панею викинули вугілля на землю, не було на них запаху диму вогненного, не опалився-бо одяг їхній. Тоді звелів Василій тим п'ятьом праведним мужам, щоб сказали перед усіма про бачене. І розповіли людям, як бачили ангелів Божих у церкві, що літали в повітрі над ложем блаженного Петра і пані його. І помазували непорочне ложе їхнє пахощами. І всі прославили Бога, що очищував угодників своїх від неправедних наклепів людських.

У дні преподобного отця нашого Василія була в Кесарії вдова одна благородна і багата вельми, яка жила в насолодах і догоджанню тілу, стала рабинею гріха і валялася в нечистоті блудній довгі роки. Бог же, Який покаяння всіх шукає, торкнувся серця її благодаттю Своєю — й отямилася жінка, була ж на самоті, роздумувала над безмірною кількістю гріхів своїх і почала ридати, кажучи: "Горе мені, грішній і блудній, як буду відповідати праведному судді про такі вчинені мною гріхи? Храм тілесний зруйнувала, душу осквернила, горе мені більше від инших, грішній, до кого-бо подібна є гріхами: чи до блудниці, чи до митаря, — але ніхто ж так не згрішив, як я. А найгірше, що після хрещення стільки вчинила злого, звідки ж запевнення прийму, що прийме мене Бог із каяттям". Коли так ридала, прийшло їй на гадку все, що від юности аж до старости вчинила, і, сівши, написала все на хартії. Після всього написала ще один гріх, найтяжчий, і олов'яну на хартії поставила печать. Припильнувавши час, коли святий Василій ішов до церкви, підбігла до нього і кинулася до ніг із хартією, голосячи, і казала: "Помилуй мене, святий Божий, бо згрішила більше від инших". Став же святий, спитав її, чого хоче від нього. Вона ж, подаючи запечатану хартію йому в руки, сказала: "Ось, владико, всі гріхи і беззаконня мої написала на хартії цій і запечатала. Ти угоднику Божий, не читай її ані не розламуй печаті, лише молитвою своєю очисти її. Вірю-бо, що Той, Хто дав мені думку цю, почує тебе, коли молитимешся за мене". Василій же, взявши хартію, поглянув на небо і сказав: "Господи, Тебе єдиного це справа є. Якщо-бо всього світу взяв гріхи, наскільки більше цієї одної душі можеш очистити прогрішення. Усі-бо гріхи наші перечислені є в тебе, милосердя ж твоє незчисленне і незбагненне". Те сказавши, увійшов до церкви, тримаючи хартію. І кинувся перед жертовником, перебував цілу ніч, молячись за жінку ту. Зранку ж відправив Божественну Службу, прикликав жінку і дав їй хартію, запечатану, як була, кажучи до неї: "Чула ти, жінко, що ніхто не може відпускати гріхи, хіба один Бог?" Вона ж сказала: "Чула, чесний отче, і через те подвигла тебе на молитву до щедрот Його". Те сказавши, жінка розкрила хартію свою і знайшла всі гріхи свої загладженими, лише один, той тяжкий гріх, останнім написаний, незагладжений. Бачивши те, жінка настрашилася і, б'ючи в груди себе, впала до ніг святого, кличучи: "Помилуй мене, рабе Бога Вишнього, і як же за всі беззаконня мої подвигнувся ти й умолив Бога, так і за цей умоли, щоб якось очищений був". Архиєпископ же просльозився, співчуваючи їй, і сказав: "Встань, жінко, бо і я чоловік грішний, потребую і сам помилування і прощення. Той, Хто очистив гріхи твої так, як ти хотіла, має силу й той незгладимий твій гріх очистити, якщо будеш берегти себе від гріха і путтю Господньою почнеш ходити. Тоді не лише прощена будеш, але і слави небесної удостоїшся. Раджу ж тобі: піди в пустелю і знайдеш чоловіка святого на ім'я Єфрем, йому даси хартію цю і попросиш його, щоб умилостивив за тебе чоловіколюбця Бога". Жінка ж, за словами святого, пішла в пустелю і, велику дорогу пройшовши, знайшла келію блаженного Єфрема і, постукавши, сказала: "Помилуй мене, грішну, преподобний отче". Єфрем же, довідавшись духом про причину її приходу, відповідав їй: "Відійди від мене, жінко, бо я людина грішна, потребую і сам допомоги инших". Вона ж кинула йому хартію, кажучи: "Архиєпископ Василій послав мене до тебе, щоб, помолившись Богові, ти очистив гріх мій, який у хартії цій написаний, инші-бо гріхи він очистив, ти ж за один гріх не полінуйся помолитися, до тебе-бо послана я". Преподобний же Єфрем сказав: "Ні, дитино, той, хто зміг умолити Бога за багато твоїх гріхів, наскільки більше за один впросити зможе. Піди-бо, піди і не стій, щоб знайти його серед живих швидше, ніж він відійде до Господа. Вона ж, поклонившись преподобному, повернулася в Кесарію. Коли входила в град, потрапила на похорон святого Василія, вже бо переставився був, і виносили святе його тіло до гробу. Те зустрівши, жінка почала голосити з великим риданням, кидаючи себе до землі і до святого, ніби до живого, говорячи: "О горе мені, святче Божий, горе мені, окаянній, чи через те відіслав мене в пустелю, щоб без мого тобі докучання відійти з тіла? І ось повернулася без нічого, такий труд пустельний марно піднявши. Хай бачить Бог і розсудить між мною і тобою, бо, мігши сам дати мені допомогу, до иншого відіслав мене". Це кричачи, кинула хартію поверх одра святого, розповідаючи всім людям про труд свій. Один із клириків, хотівши бачити, що в хартії написане, взяв її і, відкривши, не знайшов на ній нічого написаного — вся хартія була чиста, і сказав до жінки: "Нічого тут не написано, і нащо трудишся, не відаючи того, що сотворилося на тобі з невимовного чоловіколюбства Божого". Увесь же народ, бачивши чудо це, прославив Бога, що дав таку владу рабам своїм і після переставлення.

Жидовин один на ім'я Йосип, що жив у Кесарії, був таким лікарем досвідченим, що чоловіка, який мав померти, пізнавав з жил перед трьома чи п'ятьма днями і звіщав йому годину смерти його. Богоносний же Отець наш Василій, передбачивши духом, що має бути його навернення до Христа, люблячи його вельми і часто до бесіди своєї прикликаючи, учив його покинути єврейський закон і прийняти святе хрещення. Але Йосип відмовлявся, кажучи: "У якій-бо вірі народився, у тій хочу й померти". Святий же сказав йому: "Повір мені, що ні я, ані ти не помреш, поки ти не народишся від Води і Духа. Без цієї благодаті неможливо увійти в Царство Боже. Хіба і батьки твої не хрестилися в хмарі і морі і пили з каменя, що був прообразом духовного каменя — Христа, Який від Діви для нашого спасіння народився, Його ж батьки твої розіп'яли, і похований був, воскрес у третій день і, на Небеса зійшовши, сів праворуч Отця і звідти прийде судити живих і мертвих". Багато й инших корисних слів сказав йому святий, але жидовин перебував у невірстві своєму. Коли ж підійшов час відходу святого до Бога, розхворівся святий і прикликав жидовина, наче лікарської від нього допомоги потребуючи, і сказав йому: "Що ти думаєш про мене, Йосипе?" Той же, оглянувши жили святого, сказав до помічників: "Приготовте все для поховання, бо помре зразу". Василій же сказав до нього: "Не знаєш, що кажеш". Сказав же жидовин: "Повір мені, владико, що ще сонце сьогодні не зайде, як ти помреш". Василій же сказав йому: "Якщо перебуду до завтра до шостої години, то що зробиш?" Відповів Йосип: "Хай помру". Святий же сказв: "Хай помреш для гріха, щоб ожити для Бога". Сказав йому єврей: "Знаю, що кажеш, владико, ось клянуся тобі, що коли живий будеш до завтра, то вчиню волю твою". Помолився ж до Бога божественний отець Василій, щоб продовжив йому життя його до завтра задля спасіння єврея, й отримав прошене. Назавтра ж послав прикликати його, і не йняв віри Йосип слузі, що кликав його, ніби Василій був живий. Проте пішов, побачити хотівши померлого. Побачивши, що він живий є, був наче у безпам'ятстві. Тоді, впавши до ніг святому, істинним серцем промовив: "Великий Бог християнський, і нема иншого Бога, окрім Нього. Відрікаюся ж богоненависного жидівства і приступаю до істинної християнської віри. Звели-бо, святий отче, не відкладаючи, надати мені святе хрещення і цілому дому моєму". Сказав же йому святий Василій: "Я сам охрещу тебе своїми руками". Приступивши ж, жидовин торкнувся руки святої правої і сказав: "Вичерпалися сили твої, владико, і єство твоє до решти ослабло, не можеш-бо мене охрестити сам". Відповів Василій: "Маю Творця, що зміцнює нас". І, вставши, пішов до церкви і перед усіма охрестив жидовина і весь дім його. Нарік же його Іваном і причастив його Божественних Таїнств, сам літургісав у той день і, поучивши достатньо новоохрещеного про вічне життя і до всіх словесних своїх овець слово повчальне створивши, перебував до дев'ятої години. Тоді, останнє всім цілування і прощення давши, вдячність послав Богові за всі невимовні йому благодаті. І ще була дяка в устах його, коли передав душу свою в руки Божі і приєднався до архиєреїв архиєрей і до проповідників великий Грім слова, у січні в 1-й день, у п'ятнадцятий і вже останній рік царювання Валента, у четвертий же рік царства Граціянае, що після Валентіянає, батька свого, воцарився. Пас церкву Божу святий Василій Великий літ вісім, і місяців шість, і днів шістнадцять. Прожив усіх літ від народження свого сорок п'ять. Новоохрещений жидовин, бачивши, що святий переставився, впав на лице його і зі сльозами казав: "Воістину, рабе Божий Василію, і нині не вмер би ти, якщо б сам не захотів". Прибув і святий Григорій із Назіянзу на похорон святого і плакав над ним багато. И инші зібралися архиєреї, співали надгробні псалми і в церкві святого мученика Євтихія[54] поховали чесні мощі великого угодника Божого Василія, хвалячи Бога, в Тройці Єдиного, йому ж Слава навіки. Амінь.

Жидовин прийняв від святого Василія в руку свою частку Пречистого Тіла Христового. Це може дивувати нинішніх християн, як міг частину Святих Таїнств жидовин той прийняти в руку, бо причастя Святих Таїнств ложечкою буває, і не в руку, але в уста вкладається. Але якщо хто хоче довідатися про це й пізнати давній у Церкві святій звичай, хай дивиться місяця листопада в 9-й день. Там після Житія преподобної Теоктисти Лезвіянської досить про це написано.
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії