Menu

Житія святих на 13 серпня (31 липня за ст. стилем)

13.08.2020
2765
0

Пам'ять святого праведного Євдокима


Святий праведний Євдоким родом був із Кападокіїа, син благочестивих батьків Василія і Євдокії. За царювання Теофілаб служив у воїнських полках і мав добродійне життя, всіх заповідей Божих дотримувався пильно і перебував у пості й повстримності, у молитвах і сльозах, дбав про читання і навчання з Божественних книг, i робив милостині багато злидарям i убогим, сиротам i вдовам, i благодiяв церквам і монастирям, i всім нескупі щедроти виявляв. Бєріг же й дівственну чистоту свою непорочною: настільки був цнотливий, що ніколи з жінками не хотів розмовляти ані дивитися на них, не допускав, щоб жінки приходили до нього, окрім матері його: її єдину, як син, шанував і розмовляв з нею. У бесідах же всіляких пильнувався від марнослів'я і пустослів'я, мовчанню надавав перевагу над балакучістю і віддалявся від тих, які про пусте й дурне говорили, казали брехливі слова та наклепи, осуджували один одного, ані чути того не хотів. Просто сказати — всілякими чеснотами прикрашав свою душу. І виглядав він посеред галасу, і збентеження, і суєти світської як лілея посеред терня і як золото посеред вогню, анітрохи не пошкоджувався світськими звабами і пристрасними насланнями. І був за чесноти свої всіма люблений і шанований, і знаний цареві, від нього і воєводою кападокійського полку поставлений був. Посланий був у край Харсіянськийв для управління людьми. І перебував при владі, всім добре керуючи і справедиво чинячи, і праведний був цілим життям своїм перед Богом і перед людьми.

Про добродійні його подвиги, які були в таємниці, хто може довідатися чи розповісти — лише один Всевидець Бог,що досліджує серця і нутро. Йому ж усією душею і всім серцем блаженний і праведний муж цей послужив і, догодивши Йому добре, переставився до Нього з миром у молодості своїй: тридцятьбо і три роки від народження свого мав. I сповнилося на ньому писання2: «Помер за короткий час, сповнивши літа довгі, угоднабо була душа його Господові». Хоч і не дочекався сивини старости, але добродійною досконалістю багатьох старців перевершив: старість богоугодна не від числа літ залежить, але та сивина — мудрість, а вік старости добродійного мужа — життя чисте. I якщо хтось у такий вік прийде, не потребує довголітнього перебування в цьому суєтному і звабливому світі, але бажає звільнитися і з Христом бути. Євдоким святий, досягнувши такого віку, помер, хоч і молодий був літами, бо богоугодний був Богові, любий, і через те зпоміж грішників переставився, вихоплений був, щоб зло не змінило розуму його чи зваба не звабила душі його.

Якою ж була кончина цього праведного, розповідали ті, що при тому були. Коли на ложі хвороби лежав, наблизився до години смертної, скликав домашніх своїх і заповідав їм із заклинанням, щоб після відходу душі його не дивилися на тіло його, не омивали, ані не споряджали інакше, але як же буде в одязі і взутті, так і в гробі щоб поклали його. Тоді всім звелів вийти від себе і двері зачинити звелів, молився до Бога, що чув дехто через двері. У молитві просив, щоб кончина його не була нікому відома, як же і за життя свого в таємниці подвиги свої мав, нікому про них не було відомо. Дякував же Богові дуже, на кінець мовив: «У руки Твої, Господи, передаю дух мій». I вийшов з тіла, і відійшов до Господа. Домашні ж поховали його так, як заповідав їм.

Хотів Господь прославити угодника свого й показати по кончині його, якої святости було життя його. Дав чудесну благодать чесним його мощам, що бували від них зцілення на всіляку недугу. Поперше, муж один, на ім'я Ілля, що мав у собі духа нечистого і люто від нього страждав, через небагато днів після переставлення і поховання Євдокима святого, гнаний і мучений бісом, прибіг до гробу праведника. І як торкнулася нога його гробу того, зразу, наче вогнем обпалений, закричав сильно дух нечистий, і кинув на гробі чоловіка, вийшов з нього і біг, гнаний молитвами праведного. Те бачивши, люди почали приводити i приносити недужих своїх і на гробі тому класти, i скоро всі отримували здоров'я.

Через те вшанували святого Євдокима надгробним шатром і запаленою лямпадою. I розходилася слава про чуда його всюди, і сходилося до нього багато людей, різними хворобами обтяжених, і одні єлеєм з лямпади мастилися, інші землю з гробу брали і до хворих місць на тілі прикладали, і зразу отримували зцілення. Жінка одна принесла дитину свою, що мала розслаблені руки, цілком недієві, нерухомі, наче мертві. I коли з лямпади святого єлеєм руки дитині помастила — у ту ж годину дитина зцілилися і почала добре руками своїми володіти. Подібно інший юнак, ногами розслаблений, принесений був, анітрохи ходити і стояти не міг, омертвіли ноги його. Коли його помастили єлеєм з лямпади, зразу зцілився хлопець, і ожив, і стрибав, хвалячи Бога. Інша жінка, що люту рану на тілі своєму мала, прийшла і, взявши землю з гробу святого, змішала її з водою, краще ж сказати зі сльозами, і до рани, як цілющий пластир, приклала — того ж дня рана та цілком загоїлася. Дійшла ж слава про чуда святого Євдокима і до Царгорода, коли живі були ще батьки його і з Кападокії до Візантії переселилися. Всталабо мати його з Візантії, поспішила до Харсіянського краю і бачила гріб сина і великий збір людей, що сходилися при ньому задля отримання зцілення. Припала до гробу і, обіймаючи його, казала зі сльозами: «Дитино моя солодка, світло очей моїх, звідки в тебе ця велика сила чудодіяння? Звідки така , благодать зцілення? Справді, це винагорода тобі від Бога за твої таємні добродійні труди, якими ти угодив Владиці своєму. Блаженна я серед матерів, сподобившись народити такого сина, і вже не ридаю за тобою, як же мати за померлою дитиною, але приношу тобі духовні співи як Божому другові, що з Ним живе». Сказавши багато слів зі сльозами радости, мати звеліла взяти камінь і, відкопавши землю, відкрила раку, і побачила тіло святого, що анітрохи не зазнало тління: лице світле, наче живе, й уста у своїй красі. Вісімнадцять місяців вже у землі був, і ні в чому не змінився, але виглядав, наче живий спить, і пахощі великі виходили. І винесли раку з мощами із землі наверх. Захотіла ж мати у новіший одяг одягнути синове тіло. Трапилося там бути чорноризцю, який звідкілясь прийшов, на ім'я Йосиф, муж добродійний, саном пресвітер. Він вийняв із раки тіло святого, наче живе, руки і ноги вільно згиналися, і скинув з нього попередній одяг, і взуття із ніг зняв без всілякого труду, подавалися руки самі до скидання і ноги до роззування, і, одягнувши його у новіший одяг, знову у раці благочинно поклав.

Захотіла ж мати взяти і віднести з собою до Візантії чудотворне тіло любого сина свого, казалабо: «З моєї утроби зірка ця засіяла, хай повернеться до мене у дім мій». Мешканці ж краю того, зібравшись, заперечили їй, кажучи: «Хоч і з твоєї утроби зірка ця зійшла, але в нас зайшла і знову ясніше чудами засяяла. Хоч і з тебе добра ця лоза проросла, але в нас принесла солодкі грона цілющої благодаті. Якби хотів Бог, щоб чудесні мощі угодника його були деінде, то чи не міг живого його туди повернути, звідки до нас прийшов? Не супереч судам Божим ані не заздри нам на такий дар, о добра мати, досить тобі доброї слави, що ти такого сина народила». Вона ж, такі слова їхні почувши, замовкла, і, пробувши декілька днів при гробі сина, попрощалася з усіма й повернулася додому. Вищезгаданий єромонах Йосиф став охоронцем угодника. I досить часу там пробувши і час вибравши, взяв таємно вночі мощі праведника і втік звідти, прямуючи до Царгорода. I були чуда в дорозі: як же украдене миро, хоч і сховане, не може утаїтися через великі пахощі, що з нього виходять, так і мощі святого Євдокима, таємно несені, не могли утаїтися через благодать зцілення, що від них виходила. Дебо траплявся хворий — був зцілений. Жінка одна біснувата прибігла до чесної раки, і кричав у ній біс, викриваючи несеного праведника і кажучи образливі докори на святого, але зразу невидимою силою вражений був, кинув жінку і втік від неї. Ігуменя з монастиря Мантинійського мала якусь недугу і рану люту в таємних місцях, що зцілитися не могла і страждала від того дуже. Вона, зустрівши несеного святого, і торкнувшись до чесної раки, і до святого тіла прихилившись, пошепки устами сказала, як до живого, про свою недугу — і зразу отримала повне зцілення.

Доніс же Йосиф чесні мощі святого Євдокима до Візантії, віддав батькам його, вони ж невимовної радости сповнилися. I не лише вони, а й цілий град утішився принесеними до них чудотворними мощами. I скоро батьки окували сріблом чесну раку святого сина свого, і поклали його в ними збудованій Богородичній церкві, славлячи Бога й дякуючи Йому, у Тройці славленому, Отцю, і Сину, і Святому Духові, Йому ж і від нас хай буде слава нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.

У той самий День пам’ять святої мучениці Юліти, яка була в Кесарії КапаДокійській, її ж святий Василій Великий похвалами вшанував. Вона мала суперечку з чоловікомкривДником, що забрав її маєток. Коли на суД з ним прийшла, він Доніс, що вона християнка, і сказав їй суДДя, щоб вона віДреклася Христа і маєток свій щоб взяла. Вона ж краще захотіла віДректися своїх маєтків і життя цього, а не Христа. Тому віД суДДі неправеДного у вогонь була вкинена і переДала Дух свій у руки Божі. Тіло ж її виявилося вогнем не пошкоДжене.

Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії

Закарпаття