Житія святих на 12 серпня (30 липня за ст. стилем)

Пам'ять святих апостолів із сімдесяти: Сили, Сильвана, Крискента, Єпенета й Андроника

Також цього дня відзначають: Страждання святого священомученика Валентина-епископа і тих, що з ним
Також цього дня відзначають: Страждання святих мучеників Поліхронія, єпископа Вавилонського, із трьома пресвітерами і двома дияконами, і двох князів перських Авдона і Сеніса з іншими двома мучениками — Олімпієм і Максимом

Сила, святий апостол, його ж більші апостоли вибрали на служіння проповіді Божого слова, спершу зі святим верховним апостолом Павлом, тоді й сам підняв багато трудів у благовістуванні Христовому. Спочатку, коли від апостольського собору в Єрусалимі було послання до Антіохійської церкви, щоб не обрізати поган, які приходять у святу віру, був посланий з іншими знатними мужами святий Сила, як же про те в Діяннях апостольських пише1 святий Лука: «Погодилися, каже, апостоли і старці зі всією церквою, вибравши мужів зпоміж себе, послати в Антіохію з Павлом і Варнавою: Юду, що називався Варсава, і Силу, мужів найкращих серед братів». I прийшли до Антіохії, зібрали людей і віддали послання, прочитавши яке, всі утішилися. Юда і Сила, обидва пророки, багатьма словами утішили й утвердили братів. Захотілося ж Силі бути в Антіохії, Юда ж до Єрусалиму повернувся. Після того святий Павло захотів іти в інші краї на проповідь, вибрав Силу святого і пішов з ним. На благодать Божу передані від братів, перейшли Сирію і Киликію, утверджуючи церкви. Коли ж були у Дервії і Листрі2, взяли там Тимотея й пішли в Македонію. I коли у Филипах вигнали духавіщуна з одної дівчини, яка чарами своїми багато заробляла для своїх господарів, бачили пани її, що загинула надія на зарібок їхніх. Взяли Павла і Силу, потягнули на майдан до князів, наговорюючи й кажучи: «:Ці люди бентежать наш град». I зійшлося багато людей, і воєводи роздерли на них ризи, і веліли палицями їх бити. Багато ж їх поранили, посадили до темниці і ноги їм забили в колодки. Опівночі Павло і Сила, молячись, співали Богові, і раптом був землетрус великий, що темниця затряслася до основ. Відчинилися двері, і пута ослабли. I сторож темниці збудився, побачивши двері темниці відчиненими, витягнув ніж — хотів себе убити: думавбо, що втекли в'язні. Але Павло, скрикнувши, стримав його від самовбивства, і затремтів сторож, припав до Павла і Сили, і вивів їх, увів у дім свій, і рани обмив, й охрестився зі всіма домашніми. Звідти святі апостоли Павло і Сила пішли до Амфиполя й Аполонії і в Солуньа. I багато еллінів до них приєдналося, і з жінок благородних немало. Позаздрили цьому непокірні юдеї, найняли крамольників деяких, мужів злих, і людей набунтували проти апостолів Христових, і шукали, щоб їх убити. Брати ж вночі відіслали Павла і Силу до Верії, але й там юдеї із Солуня прийшли, зрушили людей проти проповідників Божого слова. Павло тому пішов на помор'я, а Сила і Тимотей там залишилися, але не через багато днів пішли і знайшли святого Павла в Коринті. I став Сила святий єпископом Коринту, і досить у проповіді Божого слова потрудився, знамення і чуда робив, потім до Господа відійшов.

Сильван, святий апостол, з обома святими верховними апостолами Петром і Павлом потрудився у проповіді Слова, бо обидва ті апостоли в посланнях своїх згадують його. Святий Петро в Соборному своєму посланні пише так3: «Через Сильвана, вірного брата, вам написав». Також і Павло святий у Другому посланні до коринтян4: «Божий Син Ісус Христос, якого ми вам проповідуємо, я (казав) і Сильван». Звідси зрозуміло, що святий Сильван кожному з тих великих апостолів у свій час послужив. Був сопричасником трудів і болів їхніх у Христовому благовісті. У Солуні ж був єпископом, багато бід витерпів задля віри, потім до Подвиговінчателя Христа відійшов.

Крискента, святого апостола, згадує Павло святий у своєму Другому посланні до Тимотея (добре перекладеному з грецької)5, де каже: «Крискент у Галатеї». Тобто — посланий від мене на проповідь. Він був єпископом у Галатії, потім у Галії Христа проповідував і у Вієні, граді Галійському, Поставив єпископом Захарію, учня свого, відтак знову повернувся у Галатію і мученицьки помер за часів царювання Траяна.

Єпенета, святого апостола, Павло згадує у римській епістолії, кажучи6: «Вітайте Єпенета, улюбленого мого, що є первісток Ахаї для Христа». Він став єпископом у Картагені.

Андроника, святого апостола, згадує в тому ж посланні Павло7: «Вітайте Андроника», — кажучи і називаючи його своїм родичем і співв'язнем, визначним серед апостолів, що перед ним повірив у Христа. Був він єпископом у Панонії.

Цього святого АнДроника пам’ять, окрім цього Дня, ще окремо шануємо у 16ий День місяця травня, разом з Юнією, помічницєю його. Дивися там.

У той самий День пам’ять святого Йоана-воїна, що за царювання Юліяна ВіДступника посланий був з іншими воїнами вбивати християн. Показуючи себе гонителем, таємно помагав християнам: оДним переД схопленням казав втікати, іншим, вже схопленим, Дарував свобоДу. Був же і До убогих милостивий, і поДавав їм потрібне, і віДвіДував немічних, і сумних утішав. Прикрашав же своє життя молитвами, і постом, і чистотою. I, Добре Богові угоДивши, переставився До Нього у вічні оселі.

Страждання святого священомученика Валентина-епископа і тих, що з ним

На одній з італійських земель, що звалася Омврія, у граді, на ймення Інтерамна, був єпископ святий Валентин, який від Бога прийняв дар зцілення і зцілював всілякі недуги в людях молитвою і прикликанням пресвятого імени Ісуса Христа. Невірних від ідолопоклонського нечестя до Бога навертав (щебо тоді багатобожжя ідольське тримало вселенну, і нечестиві царі володіли заходом і сходом і переслідували християн). Тим часом три схоластики з Атен, родом і вірою елліни, їх же імена Прокул, Єфив і Аполоній, прийшли в Рим задля науки: мови і любомудрости римської добре навчитися хотіли. І зустріли ритора премудрого, в обвох мовах, римській та еллінській, вправного, на ім'я Кратон. Віддалися йому на науку й перебували в його домі. Був же один із синів Кратонових, на ім'я Херимон, розхворівся дуже, і у хворобі скорчився його хребет, і голова його між колінами була, і не міг випростатися зовсім. I прикликали багатьох лікарів, і ніякої користи не могли вони дати хворому, і страждав так до трьох літ, втративши надію на лікарів. Трапилося ж прийти у дім Кратонів тривуну одному, на ім'я Фронтон. Він, побачивши хворого, сказав: «Таку хворобу мав мій рідний брат. Отримав зцілення від одного християнського єпископа, Валентина на ім'я, який живе у граді Ытерамш». Те сказав тривун, радячи Кратонові послати до єпископа того хворого сина свого. Додав же й те про брата свого, що після прийняття зцілення не захотів відлучитися від єпископа, добротою його приваблений, але прив'язався до нього любов'ю. Це чувши, Кратон послав декількох чесних мужів, друзів своїх, до єпископа того, просячи, щоб прийшов до нього, бо хворого хлопця неможливо було в таку дорогу послати. I не полінувався чоловік Божий, ради Божої слави, зі свого града прийти до Рима до мужа, що його кликав, і прийнятий був від нього чесно. Показав же Кратон святителеві хворого сина свого Херимона і просив, щоб зцілив його, як же зцілив тривунового брата. I спитав його святий Валентин: «Хочеш, щоб зцілився син твій?» Сказав Кратон: «Пів маєтку свого хочу тобі дати, якщо зможеш зцілити мені сина». Мовив святий: «Дивуюся тобі, премудрому учителеві, що не розумієш моїх слів. Тому знову кажу тобі: якщо ти хочеш, то буде зцілений хворий. Якщо повіриш у Христа мого, все буде можливе для віруючого: вірнийбо набагато чесніший перед Богом від невірного, який на суєтні і грішні речі надію свою покладає, ідолів поганих людей, що колись жили, дерев'яних, кам'яних і з якихось речей створених, за богів собі має. Хіба можна мати за богів тих, які в найбрудніших ділах валялися і вправлялися в найлютіших катуваннях, ні одної години не маючи вільної від мерзенних беззаконь? Якщобо приймеш віру, як раджу тобі, і відвернешся від багатобожного нечестя, і покладеш надію свою на єдиного Бога, невидимого, і всемогутнього, дано буде здоров'я твоєму синові, як же бажаєш. Половину ж маєтку твого, яку мєні обіцяєш, роздай 6ідним, щоб молилися Богові за тебе i за сина твого, мене ж ніяким способом переконати не можеш, щоб я за зцілення його взяв щось від тебе, лише єдиної віри потребую. Повір тому в Сина Божого Ісуса Христа, що Він істинний Бог, ідолів же своїх всіх відречися — і побачиш сина свого здоровим». Сказав йому Кратон: «Хоч і не знаю, яким чином віра ваша тримається, проте чув, що кожен вірою своєю спасетьсяа, ані не може віра одного допомогти другому, ані чиєсь невірство пошкодити комусь іншому». Відповів святий єпископ: «Є дещо в житті людському, що іншому ані помогти не може, ані пошкодити, ані невірство батька не може пошкодити віри синової. У скруті й потребі здоров'я чиясь віра може допомогти іншому: нею поможе батько синові, сестра братові і пан рабові. Читаємобо, що сотник для свого помираючого раба прийняв здоров'я задля віри* б. I архисинагог доньку свою померлу побачивв повернену до життя, і заплакані сестри за померлим і похованим братом своїм Лазарем, у четвертий день Господнім голосом воскреслого, його бачили й утішилисяг. Є й іншого багато в Старому і Новому Завіті, що очевидно показує, що віра одного може допомагати іншому. Буває ж і те, що й невірство чиєсь завдає шкоди іншим, бо й невірство фараона, одного чоловіка, цілому Єгипту принесло різні кари, навіть і самого його з усім військом стратило».

Те й більше святий єпископ говорив, і впав у ноги йому Кратонритор і мовив: «Вірую у Того, кого ти проповідуєш, що Він — Бог істинний, і нема іншого, окрім Нього, що наказує хворобам і смертям — і вони втікають, наказує життю — і воно приходить». Святий же єпископ Валентин сказав йому: «Віру християнську не лише словами, а й ділами явити годиться» I запитав ритор: «Які є діла, через які може показатися віра?» Відповів єпископ: «Відречися рукотворних ідолів і прийми святу купіль, щоб серед синів Божих ти учинився».

Сказав Кратон: «Вода омиває нечистоту тілесну. Як може омити гріхи?» Відповів святитель: «Вода, коли над нею прикликане буде ім'я Пресвятої Тройці, приймає в себе таїнственно Святого Духа, який очищає всі гріхи людини, що у воді хреститься». Сказав Кратон: «Чим довша наша розмова, тим коротше життя сина мого Херимона». Мовив Валентин святий: «Якщо не віриш у те, чого ніколи не міг почути чи побачити, син твій не може бути здоровим». Спитав Кратон: «I що таке, чого я ані бачити не міг, ані чути?» Відповів святитель: «Хіба чув колись, що Діва непорочна зачала, Діва народила, і після Різдва Дівою залишилася? Чи бачив колись, щоб хтось по водах моря, як по сухому, ходив? Чи ти чув про когось, хто б одним словом хвилі морські стишив. Його ж, на кінець розп'ятого, померлого, і похованого, і в третій день із мертвих воскреслого, багато хто бачив, як на небо вознісся. При його ж вознесенні ангели очевидно людям явилися і свідчили, що знову прийде з неба судити живих і мертвих. Якщо віриш, що так було, підійди і хрестися, щоб здоров'я для сина отримати й самому вічного життя сподобитися». Сказав ритор: «Все, що кажеш, зроблю, лише нехай буде здоровим син мій». Мовив єпископ святий: «Оскільки премудрість світу цього, якої ти видаєшся учителем, є в Бога глупотою і не можеш так досконало вірити, скільки сама віра потребує, дай тому мені слово, що, коли син твій моєю вірою отримає здоров'я, ти з усім домом своїм навернешся до Христа й охрестишся». Тоді Кратонритор прикликав жінку свою і всіх домашніх, кинувся перед ногами його, і всі обіцяли християнами бути, якщо Херимон зцілиться. Були ж там і вищезгадані юнаки Прокул, Єфив і Аполоній, і вони бажали здоров'я синові учителя свого, християнами бути обіцяли. Звелів тому єпископ святий приготувати собі окрему кімнату, і щоб було мовчання у той день, і, коли надходила ніч, взяв хворого до тої кімнати й замкнувся з ним сам. Був же хворий, наче клубок, круглий, всім тілом згорнутий, голова між колінами, ноги на раменах і плечах, і ні одна частина тіла у членах не була вільна, ані язиком не міг говорити, лише стогнав. Ніхто з лікарів не міг зрозуміти тої недуги й полікувати її. Святий же Валентинєпископ волосяницю, на якій звик молитися, постелив на землю і хворого хлопця поклав на ній, що був напівмертвий, i цілу ніч ту молився і славословив Богові. Опівночі ж осяяло кімнату світло небесне, що ті, хто був зовні, думали, наче вогонь всередині запалав. I після години півночі встав хлопець, здоровий усім тілом, і почав голосно хвалити Бога. Батьки ж і всі з ними вдома, чувши голос Херимона і розмову, раділи дуже: вже три роки не чули, щоб він говорив, лише стогнав. I прийшли, стукали у двері, просили святого, щоб їм відчинив, аби вони побачили Херимона. Святий же відповів їм: «Поки не закінчу звичних своїх молитов і піснеспівів, не відчиню вам». I чекали до світла, радіючи. Коли ж засяяв день, відчинив єпископ святий двері і вивів хлопця, цілком здорового тілом, наче ніколи не хворів, і віддав його батькам. Тоді Кратонритор з усім домом своїм повірив у Христа, й охрестився, і веселився духом у Бозі, Спасі своїм.

Зцілений же хлопець Херимон після прийняття хрещення святого не хотів відлучитися від лікаря свого святителя Валентина. Також і раніше згадані три юнаки після хрещення покинули зовнішню любомудрість, приєдналися усім серцем до духовного вчителя, архиєрея Божого. I стали його учнями, і наслідувачами життя його святого, і шукачами спасення інших: приводили до Христової віри і до святого хрещення однолітків своїх, схоластиків, юнаків і хлопців, переконуючи їх і подаючи приклад чесного і цнотливого життя. I сходилося до них багато схоластиків і, богонатхненного учення їхнього слухаючи, навчалися небесної премудрости й наставлялися , на путь істинну. Коли ж син єпарха графського, на ім'я Авундій, повірив у Христа, охрестився і розпалився божественною любов'ю, відкрито себе перед усіма визнавав рабом Христовим, тоді батько його й інші сенатори сповнилися гніву, схопили самого учителя християнської віри, святого єпископа Валентина, і били його безжально, і переконували до ідолопоклоніння. А що не хотів їхньої волі вчинити, знову мучили люто, тоді путами тюремними ув'язнили. Святий радів, що сподобився страждати за Христа, Господа свого, і прийнятими за Нього ранами, як найдорожчими прикрасами, оздобив себе, і поапостольськи хвалився, кажучи: «Я рани Господа мого на тілі моєму ношуґ, і виповнюю нестачу страстей Христових у тілі моїмд». Учнів же своїх, які до нього приходили, коли в темниці сидів, утверджував у святій вірі. Про те довідався єпарх, дуже розгнівався, послав уночі воїнів, вивів його з темниці і відтяв голову. I так закінчив страдницький свій подвиг святий Валентинєпископ. Прокул же, і Єфив, і Аполоній, учні його, взявши чесне його тіло, віднесли до Ытерамшйського града і там на передмісті, купивши малий шмат землі, поховали чесно і перебували при гробі вдень і вночі у пості, і молитвах, і у славослов'ї Божому. Збиралися ж до них вірні, які були в граді, і від невірних багато приходило, і, душеспасенних слів їхніх і проповіді Христової слухаючи, просвітлювалися вірою. Через якийсь час стало відомо про те градоправителю Леонтію. Він, взявши тих трьох святих юнаків, посадив їх до темниці. А тому що знав, що люди говорять i жаліють їх, всім6о були любі, звелів вночі їх убити, боячись вдень на смерть їх засудити, щоб їх не вихопили і не вiдiбрали обурені люди. Тому вночі страчєні були святі мученики і відійшли до нетьмяніючого світла Небесного Царства. Вищезгаданий же син римського єпарха Авундій святий був прийшов туди до них, любих друзів своїх. Коли почув, що вбили їх, зжалився дуже і, взявши чесні їхні тіла, поховав чесно при гробі учителя свого, Валентина святого, славлячи Господа Куса Христа, який живе і царює з Отцем і Святим Духом на безкінечні вікивіків. Амінь.
 

Страждання святих мучеників Поліхронія, єпископа Вавилонського, із трьома пресвітерами і двома дияконами, і двох князів перських Авдона і Сеніса з іншими двома мучениками — Олімпієм і Максимом

Римський цар Деційа нечестивий, багатьох християн замучивши, пішов зі всією силою воїнською на Персію i, перемігши перських воїнів і край їхній полонивши, прийняв у володіння Вавилонію, Вактріяну, Трканію та Асирію. I багатьох християн, які були в тих краях, різними муками стратив.

Був же тоді у Вавилоні єпископ Поліхроній, а з ним три пресвітери — Парменій, Єлима, Хризотел і два диякони — Лука і Муко. Їх же взявши, Децій звелів зразу вести до ідольської жертви. Святий же Поліхроній сміливо сказав: «Ми Господові нашому Ісусові Христові самих себе в жертву приносимо, бісам же і суєтним ідолам, ділові рук людських, ніколи не поклонимося». I звелів Децій єпископа з пресвітерами і дияконами його вкинути до темниці. I почав будувати в граді Вавилонському храм нечистому своєму богові Сатурну. Й ідола йому позолоченого зробив, і написав у Рим до Валеріянаєпарха, сповіщаючи про щасливу свою перемогу над персами, яка, казав, дана йому від богів його. I велів йому влаштувати в Римі святкування велике на честь богів, християн же мучити й убивати. I виконував Валеріян у Римі Децієвий наказ.

Коли закінчили у Вавилоні будувати поганий храм Сатурна, Децій нечестивий поставив перед судом своїм Поліхроміяєпископа з пресвітерами його і з дияконами і мовив: «Чи ти — святотатець, який ані богів не шанує, ані царських наказів не слухає?» Святий же єпископ ні одного слова йому не відповів, але стояв мовчки. I сказав цар до пресвітерів і дияконів: «Начальник ваш онімів». Відповів Парменійпресвітер: «Не онімів отець наш, але не хоче чистих і святих уст свої осквернити, чинить за велінням Господа нашого Ісуса Христа, який казав8: «Не кидайте перел ваших перед свинями, щоб не потоптали його ногами своїми i, повернувшись, не роздерли вас». Чи правильно чисті уста мастити гноєм?» Розгнівався Дєцій, мовив: «Чи ми є гноєм?» I зразу звєлів тому прєсвітєрові відрізати язик. Коли ж відрізали Парменію святому язик, промовив Парменій (після відрізання язика) виразно до святого Поліхромія, кажучи: «Молися за мене, святий отче, бачу на тобі царюючого Духа Святого, що на устах твоїх ставить печать, у мої ж стільники медові вкладає». (Такий дивний Бог у святих своїх: тому, що мав язик, звелів мовчати, а кому язик відрізали, тому дає говорити, щоб показати всемогутність сили своєї.) I сказав Децій єпископові: «Поліхронію, принеси жертву богам, щоб бути мені другом, і новозбудований храм Сатурна тобі доручу». Єпископ же нічого йому не відповів. Децій сповнився гніву, звелів камінням бити в уста його. I коли били святого, підніс руки свої до неба й, звівши очі, випустив дух. I залишив Децій тіло мученикове, кинене перед Сатурновим храмом. Наступної ночі прийшли два мужі чесні, що були в перському роді князями, Авдон і Сеніс, таємні християни. Вони взяли потай тіло єпископа святого Поліхромія і поховали при Вавилонській стіні. А Децій пішов до града, що звався Кордува, у краю Перському, і звелів тих в'язнів, пресвітерів і дияконів, зв'язаних залізними веригами, вести за собою.

Коли ведені були святі, спало залізо з шиї і рук їхніх. I прийшов цар Децій у град Кордуву, поставив перед судом своїм приведених в'язнів і сказав їм: «I ви, о безумні, загинути хочете? Ось переконую вас принести жертви богам безсмертним». Парменій же пресвітер, який мав язик відрізаний, голосно відповів: «О окаянний, що переконуєш нас рукотворним ідолам поклонитися! Поклонися ти Господу нашому Кусові Христу. Якщо Йому не поклонишся, загинеш разом з богами своїми». I звелів Децій всіх повісити на катівні. Коли святі були розтягнені, дякували Богові і казали Парменіюпресвітеру: «Молися за нас, отче». Він же мовив: «Бог, Отець Господа нашого Куса Христа, нехай дасть нам утіху Святого Духа, що царює навікивіків». Вони ж відповіли: «Амінь». А Децій гнівний був, мовив: «:Це чари, щоб людина говорила без язика.

Чи не явний це доказ чарів?» Відповів Парменійпресвітер: «Господь наш Ісус Христос, що дав колись німому говорити, і мені, грішному, після відрізання язика дав говорити. Ти ж, язик маючи і говорячи, німий є, бо не славиш істинного Бога». I звелів Децій вогнем обпалювати їх, і розжарені залізні дошки прикладати до боків, і кігтями залізними обдирати тіла їхні. Коли були так мучені святі, пролунав голос з неба, що казав: «Прийдіть до Мене, смиренні серцем». А Децій, голос той почувши, до чарів його зарахував, і звелів, знявши мучеників з катівні, відтяти їм голови, тіла ж їхні кинути за град при людному шляху, і поставити сторожу, аби хтось не взяв і не поховав їх. I так закінчили страждання своє за Христа святі мученики, три пресвітери Парменій, Єлима, Хризотел і два диякони Лука і Муко. Тіла ж їхні кинені два вищезгадані князі, що прийшли туди з царем, викрали вночі й поховали на своєму полі поблизу Кордуви. У той час Деційцар послав по всій Персії шукати християн на муки. Дехто зі слуг його, підійшовши до нього, казав: «Ті з полонених, кого ти помилував, життя і свободу їм дарував, є християнами. Вонибо тіла християнські збирають, і ховають їх на полі своєму, і не поклоняються богам, ані веління твого не слухають». Спитав Децій з гнівом: «Хто ці нечестивці?» Слуги ж відповіли: «Це Авдон і Сеніс». I зразу цар звелів прикликати їх до себе. Коли ж вони прийшли, запитав: «Чи ви настільки безумні, не бачите, що через те переможені й підкорені під владу нашу римську, що богів не шануєте?» Вони ж відповіли: «:Через те зробив нас Христос переможцями над дияволом, що ми богів ваших зневажаємо». Децій із гнівом мовив: «Хіба не знаєте, що життя ваше в моїх руках?» Відповіли святі: «Життя наше в руках Бога нашого, i поклоняємося Тому, хто схилив небо і зійшов на землю, спасення нашого ради». I звелів Децій залізними веригами обкласти їх і замкнути в тісній темниці. Святі ж, веригами обкладені, мовили: «Ось слава наша, на яку ми завжди сподівалися від Господа нашого».

Того ж дня на інших двох чесних мужів — Олімпія і Максима донесено було цареві, що вони християни. I зразу цар, взявши їх, звелів, не допитуючи, палицями бити. Казавбо: «Не є достойні, щоб я слухав їхніх слів, адже богів моїх не шанують. Достойні ж смерти, бо мають собі за Бога померлого чоловіка». Мовив святий Максим: «Добре ти сказав — померлого, але чому не кажеш, що Він воскрес?» Сказав Децій: «Розкажіть нам про скарби ваші». Відповів Олімпій святий: «Скарб наш, золото, і срібло, і все багатство — Господь наш Ісус Христос. Задля Нього здоров'я нашого не шкодуємо, знехтувавши всіма земними багатствами». Биті ж були святі жорстоко, взивали: «Слава Тобі, Господи Ісусе Христе, що благозволив нас бути з рабами Твоїми!» Децій же більше лютував, звелів бити їх олов'яними шелигами. Тоді вручив їх одному намісникові своєму, Анисію. I взяв їх Анисій, і мучив, і в кінці сокирами голови їм стяв, тіла ж їхні кинув на поїдання псам. I лежали п'ять днів непоховані, але ніщо їх не торкнулося. Через п'ять же днів християни, взявши їх вночі, поховали чесно.

Після того Децій, нечестивий цар, пішов до Рима. I ведені були святі мученики з Персії Авдон і Сеніс, веригами зв'язані, — їх же Децій на славу свою, на огляд римлянам при собі вів. Тим часом Валеріян, єпарх у Римі, взяв святішого папу Сикстаб і клир його, й інших християн немало, і замкнув їх у народній темниці. У ній же сидів багато днів, приходили до нього потаєні христини, і приносили дітей своїх, також приводили для хрещення святого і родичів, і знайомих, що наверталися від нечестя ідольського до Христа, і хрестив їх у темниці папа.

А Децій зі славою і торжеством великим у Рим увійшов, при тому торжестві двох тих перських князів, Авдона і Сені , са, як полонених, вели. Іншого дня скликав Децій цілий римський9 синкліт з Валеріяномєпархом. Поставив перед ними 9 Сенат. приведених з Персії князів, зв'язаних веригами, прикрашених покняжому золотом, і сріблом, і коштовними прикрасами з дорогоцінного каміння — на Децієву славу, хоч і знеможені різними муками були в дорозі. Показуючи на них пальцем, Децій говорив до синкліту: «Дивіться на супостатів, яких же в наші руки дали боги та богині. Ось вороги Римського царства». Поглянувши на них, вельможі синкліту римського подивувалися чесності їхнього вигляду і розчулилися, жалістю до них були охоплені. Такубо благодать дав Господь рабам своїм, щоб розчулювалися ті, які дивляться на них, більше, ніж лютували. I звелів Децій прикликати найголовнішого капітолійського жерця, на ім'я Клавдій. Той же, прийшовши, приніс із собою ідола і трипод10. I сказав Децій до святих: «Принесіть жертву богам і будете князями вільними римськими, і всіма маєтками вашими будете володіти, і більшим багатством збагатитеся, і великі почесті від нас приймете». Святі ж відповідали: «:Раз принесли себе в жертву Богові нашому Господу вусові Христові, богам же своїм сам жертву принось». I звелів цар на завтра приготувати видовище, щоб на ньому віддати на поїдання звірам Авдона і Сеніса, перських князів. Коли ж настав ранок і видовище було приготоване, не прийшов цар Децій на видовище, але Валеріянаєпарха замість себе послав. Валеріян же, прийшовши і мучеників поставивши, спершу переконував їх до ідолопоклоніння, кажучи: «Пожалійте благородство ваше і покладіть богам на вівтар кадило. Якщобо цього не зробите, загинете, розшматовані зубами звірів». Відповіли святі: «Уже казали ми, що Господові нашому Ісусові Христові жертву хвали і кадило молитви приносимо. I Йому одному поклоняємося, ідолів же рукотворних ніколи не шануватимемо». Стояв при видовищі ідол сонця, і звелів Валеріян воїнам, щоб вели мучеників до ідола того і щоб переконали їх поклонитися йому. Святі ж, до ідола підійшовши, плюнули на нього. Тоді Валеріян гніву сповнився, звелів святих мучеників палицями олов'яними бити, тоді завести нагих на те місцє, навколо загороджене, де мали їх звірі з'їсти перед очима людей, що спостерігали з високих сходів. Сталибо святі нагі, у Христа одягненів, і знаменням Христовим себе загородили. I випущені були на них спершу два леви, тоді чотири ведмеді, але не пошкодили їх звірі і були при ногах їхніх як сторожа. I казав Валеріян: «Ось очевидне волхвування християнське». I звелів відвести звірів, зброєносцям же — увійти до мучеників й убити їх. I зарізаш буёи мечами святі. I, зачеїив0и їх за ноги, вивоёокёи й кинуёи їеред ідолом сонця, за катовим велiнням, на їострах християнам. I ёежаёи там три дш. Християнин же один та°мний, на ім'я Кирин, саном піддиякон, який поблизу видовища жив, украв уночі мученичі тіла й їоховав їх у домі сво°му, в олов'яшй раці. Так сповнилися мученики святі Авдон і Сешс, князі їерські. А святий їаїа Сикст із клиром своїм їісля них був мучений, його ж страждання разом зі святим Ёавреш°м, архидияконом, в0ановане буде в десятий день серпня. Чесні ж мощі цих двох святих мучеників Авдона і Сешса у землі були до царювання великого Константина. У дш ж його, Божим одкровенням, знаЙ0ли їх вірш й їеренесли до Пош тіянової гробницi на честь і славу Христа, Бога на0ого, з Отцем і Святим Духом славленого навiки. Амінь.