Menu

Житія святих на 10 травня (27 квітня за ст. стилем)

10.05.2020
405
0

Пам'ять святого священомученика Симеона Єрусалимського, родича Господнього по крові, апостола із сімдесятьох

Також цього дня відзначають: Житіє преподобного отця нашого Стефана, колишнього ігумена Печерського, єпископа Володимирського

Цей святий Симеон, названий родичем Господа нашого Ісуса Христа, сином був Клеопи, брата святого Йосифа Обручника, як же про те давні достовірні історіографи церковні грецькі Євсевій, єпископ Кесарії Палестинської, Георгій Кедрин і Никифор Калістов Ксандопул в один голос свідчать. Йосиф-бо, Обручник Пресвятої Богородиці, і Клеопа — рідні брати, одного батька й матері були. Йосиф — брат старший, а Клеопа — молодший. Той Клеопа після повернення Йосифа з Єгипту взяв у брата свого Йосифа доньку Марію в подружжя і народив з нею цього святого Симеона, який, віку дійшовши, і чуда Господа нашого Ісуса Христа бачивши, повірив у Нього. Після вільних Господніх страстей, і воскресення, і на небо Вознесення, зарахований був до лику святих сімдесятьох апостолів, і трудився, як же й инші апостоли, у благовісті Христовім, проходячи гради і краї, навчаючи і роблячи чуда, просвітлюючи народи світлом святої віри, пітьму ж ідолобісся винищуючи. Тим часом святий Яків, брат Божий, син святого Йосифа Обручника, утримуючи престол святительства єрусалимського, першим був там єпископом, його ж, коли про Христа свідчив, невірні юдеї, з ґанку храму скинувши і в голову палицею вдаривши, убили. Після убивства того відбулося скоро зруйнування Єрусалиму від Тита Веспіянова, яке сам Господь провістив. Після зруйнування ж, коли зібралися ті, що залишилися живими, учні Господні, разом з ними й ті, що по крові родичами були Христа Господа, цього святого Симеона, сина Клеопового, внука і братанича Йосифового, родича ж Господнього, замість святого Якова, брата Божого, поставили другим єпископом Єрусалиму, який почали знову населяти люди, які залишилися. Святий же Симеон, церква Святого Духа, прикрашав собою престол Єрусалимський, заблукалих приводячи до Христа Бога. Тоді, після багатьох років, за царювання Траяна, наклеп на нього зробили заздрісні єретики до Аттика, антипата римського, через дві речі: що з дому Давидового і що християнин. Бо в ті часи гоніння було від царів римських на рід Давидовий і на тих, що вірили в Христа. І шукали їх ретельно всюди, якщо знаходили когось із роду Давидового — страчували, щоб ані сліду царського роду серед юдеїв не залишилося, але щоб вічно римські царі Юдейською землею володіли. Також і тих, що в Христа вірили, мучили й убивали, щоб лише богів язичницьких вшановували у всій вселенній. Тому Симеона святого як того, що з роду Давидового, і як того, хто вірив у Христа і був Його родичем, взяли нечестиві за велінням Аттика Антипата. Старий вже був Симеон святий, більше ста літ мав, і після багатьох мук на хресті (як же і Христос Господь) прибитий був — передав душу свою в руки Божі.

Пролог місяця вересня у 18-ий день про цього святого Симеона пише так. Він був сином Йосифа Обручника, братом Якова, брата Божого. Але правдивіше, що не Йосифа він син, але Клеопи — брата Йосифового, а Йосифу братанок, тобто син брата, як же у вищеназваних давніх історіографів церковних грецьких зрозуміло сказано, звідки видно й те, що Симеон цей Якову, братові Божому, а Йосифовому синові, не був рідним братом, але стриєчним.

Знову Пролог у 4-ий день січня про собор святих сімдесяти апостолів Слово під іменем святого Арротея, єпископа Турського, розміщуючи, пише про цього святого Симеона так: «Клеопа — батько Симеонів, а Симеон — син Клеопи, Господній же не братанок, але родич, наче брат стриєчний».

А цього місяця у 8-ий день Пролог написав так: «Подвійно звання блаженний здобув: Симоном-бо і Симеоном називається». Але инший був Симон, а инший — Симеон, Симон був Йосифовим сином, рідним братом Якова, брата Божого, а Симеон, як же мовиться,— син Клеопи, брат стриечний Якова, і тому родич Господній, до сімдесятьох апостолів зарахований. Симон же, Йосифів син, зовсім не перебував серед апостолів. Є відомо від святого євангелиста Йоана у главі 7-ій, що навіть брати Христові не вірили в Нього. Про братів тих святий Теофілакт розповідає, що явно були дітьми Йосифовими, їх же євангелист святий Матей у главі 13-ій поіменно згадує: Яків, Йосип, і Симон, і Юда. Але і це явним є, що пізніше повірили в Нього, і був Юда (як же і Тадей) одним із дванадцятьох святих апостолів, Яків же із сімдесятьох перший, і Йосип також із сімдесятьох. Про Симона вважають, що не прийняв служби апостольської або перед розсіянням святих апостолів по вселенній перейшов із тутешніх. Розповідає святий апостол Павло у 1-му Посланні до Коринтян, у 15-ій главі: «Багато, — каже, — перебувають доси, деякі ж і спочили». Про святого ж нинішнього Симеона, сина Клеопи, а родича Христового, відомо, що був одним із сімдесятьох апостолів і єпископом Єрусалиму, другим після стриєчного брата свого Якова.

А деякі вважають, що Клеопа бездітним помер, Йосиф взяв його жінку за законом і народив з нею шестеро дітей — чотирьох синів і двох доньок: Марію, що називається Клеоповою донькою, і Соломію (таку думку згадує Теофілакт у тлумаченні на Матея у Главі 13-ій). Про те розміркувати й пильно роздивитися годиться, бо Йосиф помер швидше від Клеопи, а не Клеопа швидше від Йосифа. Як, отож, міг Йосиф мати за собою жінку Клеопову? А що Йосиф помер швидше від Клеопи, видно звідси. Клеопа після Воскресення Господнього був і бачив Господа в Еммаусі з Лукою, вони й пізнали Господа в переломленні хліба. Клеопа і після Вознесення Господнього, і після Духа Святого прийняття, живий був і помер страдницьки. А святий Йосиф навіть страстей Христових не дочекав, але ще перед хрещенням Господнім із життя цього пішов, тож як могло бути так, що Йосиф після смерти Клеопи мав узяти його жінку і народити з нею дітей? Тому достовірніше, що не Йосиф жінку Клеопову, а Клеопа доньку Йосифову взяв собі за жінку, про що Георгій Кедрин каже так: «Після п'яти років Йосиф з Єгипту повернувся до Назарета. Його ж доньку Марію взяв за жінку Клеопа, брат Йосифів, що від обох батьків був. І від неї народив Симеона, який після Якова, Господнього брата, став єпископом Єрусалиму» (Доти Кедрин). А що кажуть про Марію Клеопову, наче вона була Клеопова донька, то нема цього в Євангелії. Написано у святого Йоана у 19-ій главі: «Стояла ж при хресті Ісусовому мати його і сестра матері його Марія Клеопова». Тут не говорить святий євангелист Йоан: «Марія, донька Клеопи», а тільки «Марія Клеопова», тобто жінка Клеопова, донька ж Йосифова, яку собі за сестру мала Пречиста Діва Марія, мати Ісусова, коли заручена була Йосифові і приведена з церкви Господньої в дім його, і перебувала з Марією, донькою його, яка ще була дівою, наче сестра з сестрою люблячись. Хай буде відомо тут, що Марія Клеопова не донька його була, а жінка, яка народила цього Симеона, родича Господнього, наче стриєчного брата по крові через гаданого Христового батька — Йосифа, брата Клеопи, що був батьком Симеона.
 

Житіє преподобного отця нашого Стефана, колишнього ігумена Печерського, єпископа Володимирського


 
"Той, хто терпіння має, до всілякої чесноти причетний, радіє у скорботі, у бідах витривалий, у напастях веселиться», — говорить богонатхненний Єфрем Сирин. Таким виявився цей преподобний отець наш Стефан, який від братів своїх постраждав, хоч і сумував, але Бог його вельми розвеселив. Згадує-бо преподобний слово пророка і царя Давида, кажучи: «У багатьох болях моїх у серці моєму, втішання Твої возвеселили душу мою». Через те всю скорботу як таку, що від Бога послана, з радістю приймав. Добре навчився всілякої чесноти: з дитинства-бо свого під рукою достохвального серед ігуменів преподобного отця нашого Теодосія Печерського зростав і його завжди учнем був, насолоджувався завше і годувався богонатхненними словами з медоточивих його уст, наче немовля з грудей. До нього ж, як дитина до батька, усією добродійною подобою приєднався. І через те прагнув любов'ю до сердець всіх братів, вони його спершу вибрали доместиком, або урядником церковного уставу. І тоді, коли учив сам ігумен преподобний Теодосій братів у церкві духовними словами, достойно і цей їх же учив. Потім, коли преподобний Теодосій кінець життя цього часового мав прийняти, просили його всі одноголосно, кажучи: «Стефан достойний є після тебе ігуменство прийняти, нехай Стефан буде нам ігуменом». Преподобний же Теодосій схилився перед проханням братів і, прикликавши любого учня блаженного Стефана, вручив йому перед усіма загороду, повну богонатхненних словесних овець, і церкву, що на основі чудесній, просив закінчити. Тоді багато повчив його, як берегти монастирський устав, братів від чистого серця любити, незасинаюче мати око сердечне до Бога, гостинности не забувати. І так переставився до вічних обителей, обіцяючи, проте, і в обителі своїй Печерській, дорученій блаженному цьому Стефанові, у допомозі своїй завжди бути невідлучним.

Коли переставився преподобний Теодосій, блаженний Стефан, ігуменство святої чудотворної Лаври Печерської прийнявши, подвизався вельми, віддавався будівництву святої, Богом знаменованої, церкви (її ж преподобний Теодосій почав будувати), як же і цілому будівництву монастирському. І благодаттю Божою, молитвами ж преподобних отців наших Антонія і Теодосія, за мало років і церкву закінчив, і монастир новий збудував і туди зі старого монастиря братію переселив. У старому ж монастирі мало їх залишив, був у них звичай братів, що переставилися, там ховати. Ще ж встановив преподобний отець наш Стефан, аби в монастирі його завжди Божественну Літургію відправляти за померлими братами і блаженними ктиторами. Бог же все на потребу його щедро подавав і примножив місце те благодаттю Божою. Ненависник добра, ворог (який завжди бореться з рабами Божими) заздрив блаженному за таку опіку його про обитель свою і, злими своїми підступами збунтувавшись, таке збентеження серед деяких братів зробив, що не лише з ігуменства його зняли, того, кого спершу самі одноголосно вибрали, а й із монастиря неповинно відлучили. Це ж усе доблесно витерпів син незлостивости преподобний Стефан від братів своїх і любов'ю ніяк не віддалявся від тих, від яких тілом був віддалений, але Богові ревно молився за них, наслідуючи у всьому тезойменного свого святого первомученика Стефана і кажучи: «Господи, не май їм за гріх це». Тягнуло-бо святого любов'ю до преподобного Теодосія, наче залізо до каменя-магніта. Коли ж довідалися про таку журу преподобного Стефана, багато хто з бояр і вельмож, сини його духовні, яких вручив йому преподобний Теодосій, зжалилися вельми, що так отець їхній духовний постраждав, і, милістю зрушені, з маєтків своїх досить на потребу подавали йому. І в той час преподобний Стефан згадував преславні ті чуда, яких же самовидцем був, як майстри із Константинограда до преподобних отців наших Антонія і Теодосія Печерських прийшли, принесли ікону Пресвятої Богородиці, і про видіння цариці у Влахерні розповідав. Бог йому допомагав, молитвами преподобних отців Антонія і Теодосія збудував собі монастир недалеко Печерського, на Клові, і церкву на ньому кам'яну спорудив в ім'я Пресвятої Богородиці, у пам'ять Покладення чесних риз її, за прикладом тої, що в Константино-граді, у Влахерні. І щороку празник робив світлий, місяця липня в другий день. Там братів багато зібравши, жив богоугодно. Устав же церковний і чин весь укладу монастирського, як же від преподобного Теодосія в монастирі Печерському прийняв, так і у своєму берегти велів. І багато на користь правовірним показавши, ішов від сили в силу, що в дальших краях за добродійне життя славлений був і знаний багатьом. І через те, коли переставився єпископ славного града Володимира (його ж сам великий самодержець Володимир у своє ім'я збудував), тоді цього преподобного вибрали на архиєрейський престол града того, і хіротонізований від преосвященного митрополита Київського Йоана. І добре випасав Богом вручені йому вівці, даючи приклад стаду словом, життям, любов'ю, духом, вірою чистою. Коли ж благоволінням Божим і радою блаженного Йоана, ігумена Печерського, і всіх братів мали перенести чесні мощі преподобного отця нашого Теодосія з печери у Богом збудовану церкву, у той час предивний цей єпископ Стефан прийшов із Володимира, опинився на Клові у своєму монастирі і бачив уночі через поле зорю велику, що сяяли над печерою, — думав, що переносять чесні мощі преподобного Теодосія (знав про той намір), засумував вельми, що переносять без нього, зразу сів на коня і помчав до печери, взявши зі собою Климента, якого поставив ігуменом замість себе на Клові. їдучи, бачив здалека ту зорю, що явилася над печерою, але, коли наблизився, побачив там свічок багато, а як прийшов до печери, нічого з того не бачив, і зрозумів, що справді сподобився бачити світло божественної слави від чесних преподобного Теодосія мощів: уже-бо були прокопали над чесними його мощами і винесли їх до дверей печери. Наступного ж дня після видіння того послужив з иншими єпископами перенесенню чесних мощів отця і вчителя свого преподобного Теодосія і блаженний Стефан. Тоді пішов собі знову на престол Володимирський, багатьох чеснот на користь словесному своєму стадові досягнув, через них виявився достойним вінця нев'янучої слави, його ж від початку літ своїх ім'ям своїм знаменував, ділами ж домігся. І так після багатьох років на прийняття вінця того до Христа, пастирів начальника, відійшов. У рік від створення світу 6602-й, від Різдва ж Христового — 1004-й, 27-го дня місяця квітня. Молитвами преподобного цього вінценосця Стефана і нас, Христе Боже, сподоби вінця слави на славу Тобі самому з безначальним Твоїм Отцем і єдиносутнім Духом нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

У Пролозі в той самий день слово про Ісакія, Монаха Печерського, але його пам'ять і житіє дивися 14-го лютого.

Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії