Житія святих на 28 липня (15 липня за ст. стилем)

Успення святого великого князя київського Володимира

Також цього дня відзначають: Страждання святих мучеників Кирика і Юліти

Успення святого рівноапостольного великого князя київського Володимира, названого у святому хрещенні Василієм, всієї Руси самодержця і просвітителя Ця історія життя його зібрана з літописця руського, преподобного Нестора Печерського, скорочено і з інших книг руських Великий Володимира, князь київський і всіх руських зе, мель самодержець, був сином Святослава* б, внуком Ігоряв і святої Ольгиг, а правнуком Рюрика, із варяг на княжіння 4 Кормча / руське прикликаного, який вів свій рід від Августаґ, цісаря аркуш 9.    кого4. Рюрик мав престол свого княжіння у великому Новгороді, Ігор же Рюрикович після смерти батька переніс престол до Києва і народив від святої Ольги сина Святослава.

Святослав же Ігорович мав трьох синів: Ярополкад, Олегае i Володимира, не від одної жінки. Розділяючи велике Руське князівство між трьома синами, Святослав дав старшому синові Ярополку Київ, середньому Олегу — деревлян, молодшому ж Володимиру — Великий Новгород. Після смерти великого князя Святослава Ярополк, у Києві на престолі отчому сівши, повстав війною на деревлянського князя Олега, брата свого, й убив його, і княжіння його собі забрав. Про те довідався князь великоновгородський Володимир, злякався Ярополка, старшого брата свого, щоб і він йому того ж не зробив, і втік за море до варягів. Ярополк же взяв у своє володіння і Великоновгородське князівство, як же і деревлянське. Невдовзі Володимир, велику силу воїнську з варяг і з інших руських земель зібравши, пішов на Ярополка, князя київського, і убив його, і прийняв княжіння київське, і взяв жінку братову, родом грекиню, і став монархом усієї землі Руської. I поставив ідолів у Києві на місцях високих, і кланявся їм із жертвами, і весь народ до ідолопоклоніння приводив, хто ж не хотів поклонятися, тих звелів убивати. I убитий був тоді блаженний Теодорхристиянин зі сином своїм Йоаномє, бо не хотів бути спільником ідолопоклонникам ані сина свого не дав на бісівську жертву. Інші ж християни, яких свята Ольга охрестила й церкву їм на Аскольдовій могилі збудувала, через страх одні втекли, інші таємно святу віру берегли, а ще інші знову до попереднього нечестя повернулися. І якщо була де церква християнська, зруйнувала її рука ідолопоклонницька. Поставлені ж були від Володимира у Києві найкращі ідоли такі. Перший, найголовніший, — ідол Перун, у нього ж вірили , як у бога грому, і блискавок, і хмар дощових. Другий — Волос, якого вважали богом худоби. Третій — Позвизд, чи Вихор, бог повітря. Четвертий — Ладо, бог весілля. П'ятий — Купало — бог плодів земних. Шостий — Коляда, бог святкування, що взимку буває. Й інші, менші боги не лише в Києві, але й по всіх землях Руської держави, велінням того великого князя, були поставлені й нечестивим поклонінням вшановані. Таке ж ідолопоклонство i в Новгороді творилося: пославбо туди Володимир начальствувати вуя5 свого Добриню, воєводу, брата матері своєї. Той же бачив, що в Києві робив Володимир, все так само і там зробив: подібних ідолів поставив і тими ж іменами їх назвав. Ще ж мав Володимир, окрім ідолопоклоніння, й інше зло: у пожаданнях тілесних без повстримности, як у болоті, валятися. Був як давній Соломон — дуже любив жінок, і ненаситний був до тілесних насолод, і мав багато жінок, ще більше наложниць, і жив прескверно в ідолопоклонницькому блуді. Про все ж життя Володимира, коли був у невіданні Бога і в нечесті, про братовбивство і кровопролиття, про хоробрість у багатьох війнах, про бісослужіння і його несамовитість до жінок написано просторо в літописі святого Нестора Печерського, і в інших багатьох рукописних літописах руських, і в друкованому Синопсисі печерському — хто хоче, нехай там прочитає. Ми ж хочемо написати житіє його не як колишнього нечестивого і грішного, але як нині праведного і святого, тож не будемо затримуватися довго на його поганих ділах, що перед прийняттям святої віри були, досить, що коротко про них згадали. I щоб задовго не тягнулася історія і щоб вухо цнотливе не обтяжилося, ходімо вже до хрещення його і до богоугодних діл, від яких цілому руському роду була душеспасенна користь.

Преблагий Бог, не хочучи смерти грішників, але їхнього навернення до життя бажаючи, із превеликого і невимовного милосердя свого благозволив руським землям, пітьмою та ідолобіссям потьмареним, не до кінця загинути, але світлом святої віри просвітленими бути і на путь спасення наставитися, вибрав їм на те керівника — цього великого князя Володимира, як же давніше римлянам і грекам великого царя Константинаж, а на початку всім народам святого апостола Павла. Сказавбо з пітьми світлу засіяти5, запалив у Володимировому серці зорю таїнственного світла, яка пробудила в ньому бажання пізнати істину й перетворила його із нечестивого ідолопоклонника на благочестивого християнина, і з гонителя (як же колись Савла)6 на нового апостола для русичів й учителя, який відтоді вихопив святим хрещенням руські народи з адського поглинання і вічної смерти, привів до відродження на життя вічне. Не буде зайвим тут коротко згадати і про те, що русичі ще перед Володимиром почасти хрестилися. Спочатку хрестився словеноруський народ від святого апостола Андрея Первозваного, який, Київських гір досягнувши, благословив їх і хрест на високому пагорбі поставив, прорік про створення міста і про благодать Божу, яка має на тих місцях засіяти. I яких тоді зустрів там людей, навчив їх святої віри й охрестив. Тоді пішов і в інші руські краї, де є нині великий Новгород і інші славні міста, і всюди, кого до Христа навернути міг, просвітив святим хрещенням. Знову хрестилася Русь за царювання грецького царя Василія Македоназ, за святішого патріярха Фотіяи: прислали вони архиєрея Михаїла* і, а в той час князь руський Ігор Рюрикович малий ще був віком, управляв княжінням Олег, родич і вихователь князя. Коли прийшов із Царгорода в Руську землю грецький архиєрей, щоб навчити святої віри народ невірний, хотіли люди бачити спочатку чудо якесь від нього. І спитав архиєрей, якого вони чуда потребують. Вони ж мовили: «Книга, яка вчить вашої християнської віри, нехай буде вкинена у вогонь. I якщо не згорить, тоді пізнаємо, що добра і правдива ваша віра i великий Бог, якого ти проповідуєш». Архиєрей же, уповаючи на Бога, звелів розкласти вогонь великий перед усіма і, піднявши руки до неба, помолився, кажучи: «Прослав ім'я своє, Христе Боже». I, це мовивши, поклав книгу святого Євангелія у вогонь. I не згоріла книга — усі дрова згоріли, і вогонь погас, а Євангеліє виявилося цілим, анітрохи вогнем не пошкодженим. Те чудо бачачи, багато людей повірило в Христа й охрестилося.

Ще хрестилася Русь у дні великої княгині Ольги, жінки великого князя руського Ігоря Рюриковича, матері Святославової, бабусі ж Володимирової. Вона, як у житії її написано, пішла до Царгорода, прийняла святу християнську віру й названа була у святому хрещенні Оленою. Повернувшись звідти, багатьох у Києві і в інших руських градах до віри і хрещення святого привела, проте всіх охрестити не могла, бо й сина свого Святослава ніяк не могла переконати прийняти християнство. Тим хрещенням, що в Русі перед Володимиром було, не могла розширитися й утвердитися свята віра і через часті війни, і через те, що багато князів до нечестивого ідолопоклонництва вдавалося. Остаточно ж уся Русь охрестилася у дні великого князя Володимира, який сам спершу охрестився й істинну путь спасення пізнав, і всіх на неї наставив прикладом свого благочестя і монаршим своїм велінням.

Почалося ж те хрещення так. Прославився Володимир хоробрістю, самодержством і величчю царства свого понад інших царів і князів у всій землі. Почали приходити до нього , різні люди, хвалячи перед ним свою віру. Спочатку прийшли магометяни. І спитав їх Володимир: «Яка віра ваша?» Вони ж сказали: «Ми віримо в Бога, що на небі, маємо ж пророка Божого Магомета, він велить нам жінок мати стільки, скільки хто хоче, і всілякими насолодами тілесними насолоджуватися, але велить робити обрізання, і не їсти свинячого м'яса, і вина не пити». Ще ж і про інші діла у своїй вірі розповідали магометяни, безчесні й безсоромні, їх же описувати негоже. Володимир же про жінок із насолодою послухав, любивбо жінок, але обрізання і непиття вина не полюбилося йому. І сказав їм: «Ми не можемо жити без вина, бо в Русі вся веселість і приятельство з келихом буває». Приходили ж і від німців, і від Папи Римського, і від цісаря західного, і від інших князів посланці, кожен свою віру доброю називав, але ні одна з них йому не полюбилася. Ще ж і юдеї прийшли, розповідали, що краща від усіх старозавітна віра. I спитав Володимир: «Де земля і царство ваше?» Вони ж мовили: «Наша земля Єрусалим, і Палестина, й околиці її. Але тому що ми прогнівали Бога гріхами своїми, розсіяв нас Бог по всій вселенній, а землю нашу віддав християнам». I мовив до них Володимир: «Як же ви інших віри навчаєте, а самі відкинені від Бога вашого? Якби вас Бог любив, то не розсіяв би по чужих землях. Хіба й нам бажаєте такого розсіяння?» Те мовивши, вигнав їх зперед лиця свого. Після цих усіх прийшов до Володимира від царів грецьких Василія, і Константина, і від патріярха царгородського Миколая Хрисоверга’1’ посол з дарами, муж гідний, вчений і богонатхненний — Кирило Філософ (не той це Кирило Філософ, що з Методієм, братом своїм, спершу в хозарах, тоді в Моравії Христа проповідував8 і книги з грецької мови словенською перекладав, але інший того ж імени. Тойбо Кирило Філософ на 100 років і більше перед цим був, а цей пізніше). Цей філософ Кирило (чи Кир) довго розповідав Володимирові про християнську віру, почавши від створення світу, за всіма пророцтвами аж до Воплочення Христового, і до страждання, яке добровільно витерпів, і хресної смерти задля спасення людського, і до триденного із мертвих воскресення і на небо вознесення, як же про те преподобний Нестор Печерський пише детально. Потім додав слово про Друге пришестя Христове, про воскресення мертвих, про Страшний Суд, про безкінечну муку, для    8 Пам'ять їх 11го травня. і грішних приготовану, і про винагороду для праведних у Небесному Царстві. Віддав йому в дар запону велику від тих, що послали його, золототкану, на якій майстерним тканням зображений був Страшний Суд Божий і відділення грішних від праведних. I стояли праведні праворуч судді, з того ж правого боку і рай, і Царство Небесне зображено було. Грішні ж стояли ліворуч, з того боку видно було зображену геєну вогненну, і страшні образи демонські, і різні муки в пеклі. На все ж те Володимир уважно подивися, питав філософа про кожну річ. Філософ же, все детально йому оповідаючи, казав: «Коли прийде Христос Бог у славі своїй з неба на землю судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його, тоді, кого побачить праведним, поставить праворуч себе і пошле в Царство своє Небесне на вічну радість. Кого ж побачить грішним, того поставить ліворуч і пошле в геєну вогненну невгасиму на безконечні муки». Володимир же, те чуючи, зітхнув і мовив: «Блаженні ті, що стануть праворуч. Горе ж тим, що будуть ліворуч». I мовив йому філософ: «Якщо і ти, царю, зупинишся у злих ділах і приймеш святе хрещення, сподобишся стояти праворуч. Якщо ж у нечесті залишатимешся, то і твоє місце буде ліворуч». Володимир же послухав слів філософа і, подумавши, сказав: «Почекаю ще трохи, поки точніше випитаю про всі віри». I, обдарувавши філософа і тих, що з ним, відпустив їх із честю до Царгорода.

Коли пішов грецький філософ, скликав Володимир всіх своїх бояр і старійшин і мовив їм: «Ось приходили до мене з різних народів мудреці: від Магомета, і німців, і римлян, і жидів, й інших народів — і хвалив кожен з них свою віру. Після всіх прийшли і греки, казали понад інших багато дивного про свою віру, повідаючи про події, які були на землі від початку світу аж дотепер. I кажуть, що є інший вік і інше життя і що після смерти всі люди воскреснуть. I якщо хтось добро в цьому віці робив, той у майбутньому має радіти, живучи безсмертним життям. А грішні — повік мучитися будуть». I сказали до нього бояри його і старійшини: «Ніхто ніколи свого не ганить, а хвалить. Ти ж, великий князю, якщо хочеш достовірно істину пізнати, маючи багато людей мудрих, пошли найкращих з них у різні землі і народи, щоб побачили й довідалися про всіляку віру і як хто служить своєму Богові. I потім, повернувшись, сповістять тобі і нам про все детально і повністю, як самовидці». Такої ради Володимир послухав, послав мужів второпних і розумних у різні землі оглядати віри і служби кожного люду і народу. Вони ж, пройшовши багато країв і царств, прийшли пізніше й до Царгорода і розповіли царям грецьким Василію і Константинові про причину свого приходу. Царі ж зраділи i зразу святішого патріярха про них сповістили. Патріярх же звелів прикрасити церкву, і влаштувати свято, й одягнутися в найдорожче святительське облачення з багатьма єпископами і священиками, і відправляти Божественну літургію. Прийшли на літургію царі з посланцями від Володимира, і ввели їх до церкви, поставили на такому місці, звідки їм було добре все видно і чути. Ті ж, бачивши невимовну красу хвали Божої, якої раніше ніколи не бачили, і почувши пресолодкі голоси церковного піснеспіву, яких ніколи не чули, дивувалися дуже, і здавалося їм, що не на землі, а на небі стоять. Осяяло їх у той час небесне світло, і були наче самі не в собі з духовної радости, якою серця їхні тоді сповнилися. Після закінчення Божественної літургії царі і патріярх учинили велику честь і гостину тим руським послам і, дарами багатьма обдарувавши, відпустили. I коли ті до Володимира повернулися, знову Володимир скликав бояр своїх і старійшин і звелів, щоб посланці, які повернулися, розповіли всім, що бачили і чули. Ті ж почали говорити все за порядком про віру кожного народу і про службу їхню, але всім, хто чув, не подобалися ті віри.

Тоді почали розповідати, що в Греції бачили. «Коли ми прийшли, — казали, — до Царгорода, ввели нас греки до своєї церкви, де вони Богові своєму служать, і бачили ми там таку красу і славу, якої язик наш вимовити не може. Одяг єреїв їхніх пречудовий, і чин служіння дуже чесний, і предстояння всіх людей благоговійне, спів же таку дає насолоду, що подібного ми ніколи не чули. Й охопила нас якась радість, і не чули себе ані не знали, чи на землі ми, чи на небі. I нема такої краси і преславного богохвалення у всій піднебесній, як же у греків. Через те віримо, що віра їхня істинна і лише з тими людьми живе істинний Бог». I сказали бояри до Володимира: «Якщо б віра грецька не була добра та істинна, то бабуся твоя Ольга не прийняла б тої віри, жінкабо була вельми премудра». Тоді Володимир, діяла в ньому благодать Святого Духа, почав потрохи просвітлюватися в умі своєму, і пізнавати праведну християнську віру, і бажати її. Але нікого не було при ньому такого, хто б його до здійснення наміреного діла скоро привів: усі бояри та радники були пітьмою нечестя потьмарень Через те затрималося увірування і хрещення його до якогось часу, поки придумав раду со6і, щоб піти у Грецьку землю війною, і взяти гради їхні, й отримати учителів християнських, які б його на віру наставили.

Зібрав тому військову силу, пішов на Таврикію (що нині Перекопом називається) і взяв спершу Кафу9, град грецький, тоді прийшов під Херсонес, стольний град тої землі, що при березі Євксинського понтай стояв, при ньому ж є прекрасна пристань для кораблів. Й обступив град той, і добивався його сильно немалий час, і не міг взяти: град був сильний, і грецьке військо в ньому мужньо проти нього боролося. I казав Володимир херсонесцям, щоб добровільно покорилися йому, якщо хочуть у нього отримати милість. Якщо ж ні, то має стояти під їхнім градом до трьох років, доки не візьме, і в ту годину не буде їм помилування. Але херсонесці не зважали на його слова, хоч і скруту в граді терпіли: вжебо шість місяців були в облозі й бракувало їм необхідного. Боже Провидіння, недовідомими судами дивлячись, що корисніше не лише для греків, але і для всього руського роду, влаштувало, що Херсонесград покорився Володимирові. Було це так: протопоп херсонеський Анастас написав до Володимира на стрілі так: «Царю Володимире, якщо хочеш взяти град, шукай зі східного боку в землі труби, якими ж вода прісна тече в град. Якщо їх перекриєш і забереш з града воду, легко покоряться тобі греки, переможені спрагою». Так протопоп на стрілі написав, натягнув лук і випустив її на шатро Володимирове. I впала стріла перед шатром, і зразу, побачивши її, взяли, і бачили на ній писання грецьке, і до Володимира принесли. I прикликано тлумача грецької мови, і, коли той прочитав написане, звелів Володимирові старанно шукати в землі зі східного боку ті водні труби. I, знайшовши, перекрив їх, і не було води градові, і знемогли люди від спраги, тоді, і не хотячи, покорилися Володимирові. I взяв Володимир град Херсонес, увійшов до нього урочисто, не вчинивши людям ніякого зла ні кривди.

Після взяття Херсонеса i всієї Таврії послав Володимир до царів грецьких, кажучи: «Ось я взяв славний град ваш Херсонес і цілу землю Таврійську, чую ж, що маєте сестру, дівчину гарну, дайте тому мені її за жінку. Якщо ж не хочете мені її дати, зроблю вашому Царгороду те, що зробив Херсонесові». Таке послання від Володимира отримавши, царі грецькі були в немалій печалі: сестра їхня, їй же ім'я Анна, не хотіла йти за поганина. Боялися греки великої сили руських воїнів і хоробрости Володимирової, і відписали царі до нього так: «Не годиться нам, християнам, за того, хто в нечестивій вірі перебуває, віддавати сестру нашу. Якщо хочеш її мати, то відречися ідолів своїх, вір у Христа, істинного Бога, як же й ми, і прийми святе хрещення, тоді безборонно візьмеш собі в подружжя нашу сестру і з нами, як єдиновірний, у любові перебуватимеш, ще ж і Небесне Царство успадкуєш». Отримавши таку відповідь грецьких царів, Володимир знову послав до них, кажучи: «Полюбилася мені віра ваша з того часу, коли посланці мої досліджували різні віри, і були у вас, повернулися й розповіли детально, що віра ваша краща від усіх вір і служба, якою служите Богові вашому, найкраща з усіх народів. Тому хочу прийняти вашу віру, ви ж пошліть до мене єпископа, щоб мене охрестив, і самі прийдіть до нас із сестрою вашою чи сестру пошліть мені в подружжя, я ж поверну вам Херсонес зі всією Таврією».

Таку добру вістку прийнявши, грецькі царі зраділи радістю великою і сестру свою переконували з проханням, щоб пішла за Володимира, кажучи: «Змилосердися над царством християнським. Якщобо не підеш за нього, то не перестане полонити землі наші, і страшно, щоб не зробив із Царгородом так, як із Херсонесом. Якщо ж задля тебе Володимир охреститься і через тебе наверне Господь до себе землю Руську і Грецьку звільнить від тяжких і частих воєн і нападів руських, будеш мати від усіх вічну славу й безсмертне блаженство». Царівна ж Анна, хоч і не хотіла, проте, думаючи про спасення такого роду руського, що до Бога навернутися хоче, ще ж і батьківщині своїй, Грецькому царству, миру бажаючи, погодилася з радою і проханням своїх братів і сказала зі сльозами: «Хай буде воля Господня». I послали її царі морем у кораблях з архиєреєм Михаїлом, i зі священиками, i з чесними боярами. Коли досягла Херсонеса, зустріли її славно i в палату царську ввели.

Тим часом за небагато днів перед приходом царівни Володимир захворiв на очі й осліп. I почав сумніватися щодо святої віри і хрещення, і бентежився, кажучи: «Боги руські розгнівалися на мене, що хочу їх покинути й іншу віру прийняти, і через те кару сліпоти на мене послали». Царівна ж послала до нього, кажучи: «Якщо хочеш здоровим бути і бачити очима, прийми святе хрещення скоро, инакшебо сліпоти своєї не уникнеш. Якщо ж охрестишся, то не лише від сліпоти тілесної, але разом і душевної звільнишся». Це почувши, Володимир відповів: «Якщо правдивим буде це слово, то з нього пізнаю, наскільки великий Бог християнський». I зразу прикликав єпископа, просячи святого хрещення. Єпископ же спершу огласив його і про святу віру добре повчив, тоді у святій церкві Софії, що була посеред града, охрестив і дав йому ім'я Василій. Було ж у хрещенні його чудо, подібне до того, що в Дамаску із Савлом10, який Церкву Божу гонив, що осліп від небесного світла, яке його осяяло на дорозі. Колибо Володимир, сліпий очима, увійшов у святу купіль, а єпископ, за чином хрещення, поклав на нього руку, зразу відпала з очей його сліпота, як луска, і прозрів, і прославив Бога, що привів його до істинної віри. I дякував Христові Господу, радіючи і веселячись. Те чудо бачачи, бояри його і воїни охрестилися. I була радість велика русичам і грекам, а найбільше святим ангелам на небі. Якщобо через одного грішника, що кається, вони радіють, наскільки більше стількома душами, що Бога пізнали, втішилися і «Слава на висотах Богові» заспівали. Відбулося хрещення Володимирове, і бояр його, і воїнів у Херсонесі в рік буття світу 6496ий, воплочення ж Бога Слова у рік 988ий. Після хрещення привели до Володимира царівну Анну, сестру грецьких царів, на заручини. I не через багато днів обвінчався з нею законним шлюбом, і повернув грекам Херсонес зі всією Таврією, і мир з ними утвердив, і повернувся у свою землю. Взяв же з собою архиєрея Михаїла, який прийшов із Царгорода з царівною, і був він першим митрополитом всієї Руси (не той це Михаїл, про якого вище згадувано, що Євангеліє у вогонь клав i, вийнявши не пошкоджене вогнем, привів до віри багатьох людей, але інший того ж імени, останній роками: від першого Михаїла до цього другого минуло літ сто і більше). Ще ж архиєреїв із Херсонеса Володимир взяв, і священиків багато, і клириків, і монахів. Взяв же звідти й мощі святого священомученика Климента, папи Римського, і учня його Фіва11, і святі ікони, і книги, і всіляке начиння церковне. Взяв же й того Анастасапротопопа, який стрілою навчив його, як взяти Херсонесград. I прийшов Володимир до Києва з великою радістю, славлячи Христа Бога. I зразу почав докладати зусиль, щоб охрестити стольний град свій Київ і всі руські землі.

Спочатку звелів Володимир охрестити синів своїх, їх же мав дванадцять від різних жінок: Ізяславак, Мстиславал, Ярославам, Всеволодан від Рогніди, княжни полоцькоїо, Святополкап від грекині, жінки братової, Вишеславар від чеської княжни, Святославас і Станіслават від другої чешки, Бориса і Гліба від болгарині, Брячислава і Судиславау від інших. I охрестив їх митрополит Михаїл в одному джерелі (ще не було церкви в Києві після зруйнування попередніх), джерело ж те в горі над Дніпром, що з того часу і донині зветься Хрещатиком. Тоді послав проголошувачів по цілому граді, наказуючи, щоб на завтра зібралися всі на ріку (Почайну, що з Дніпра витікала і знову в Дніпро впадала), старі і молоді, великі й малі, багаті й убогі, чоловіки та жінки. Якщо когось не буде в той час на ріці, той Богові і великому князеві буде противний. I, коли настав ранок, прийшов сам князь з боярами на ріку, і архиєрей з ним, i всі священики, i зібрався цілий град до ріки, всілякого чину і віку, чоловіків і жінок незліченна кількість на те місце, де нині церква святих страстотерпців Бориса і Гліба. I наказано було їм, скинувши одяг, увійти у воду, окремо жінкам, окремо чоловікам, старшим у глибше місце, малим біля берега. I стояли у воді одні по шию, інші ж до пояса, розділившись на полки. Священики ж у єрейських облаченнях стояли при березі на дошках, навмисне на те влаштованих, читали над людьми молитви, що до хрещення належать, й імена їм давали: кожному полку окреме одне ім'я. I тричі зануритися їм у воду веліли, самі взивали над ними ім'я Святої Тройці, за чином хрещення прикликаючи. I так охрещений був увесь люд київський у рік буття світу 6497ий, Воплочення ж Бога Слова у рік 989ий, наступний після хрещення Володимира. Дивився ж святий Володимир на хрещення стількох людей, радів духом і, звівши очі до неба й руки піднявши, казав: «Господи Боже, Ти створив небо і землю, зглянься на новоохрещених людей Твоїх і дай їм справді пізнати Тебе, Бога істиннного, й утверди їх у православній вірі. I мені поможи повстати на видимих і невидимих ворогів, і прослав у руських краях ім'я своє пресвяте».

Після хрещення людей Володимир зразу звелів розбивати ідолів і храми ідольські до основи руйнувати. Найперше ідола Перуна звелів прив'язати до коня за опаш12 і волокти з гори до Дніпра. I приставив мужів дванадцять, щоб волоченого ідола палицями били. Це ж зробив не тому, що відчував ідол якийсь біль, будучи дерев'яним, бездушним і без чуття, але щоб більше завдати бісові безчестя. I, притягнувши до берега, кинули у Дніпро. I заповів, щоб ніде не підпускали ідола того до берега, доки не мине пороги, що внизу Дніпра. Нижче ж від порогів занесло його вітром і хвилею під одну велику гору, що й донині Перуновою називається.

Розповідають також, що одного іншого ідола вірні, зачепивши, тягнули до Дніпра, щоб утопити, а інші нещадно палицями били його. Біс же в ідолі, наче біль від биття терплячи, кричав сильно — і вкинений був у Дніпро. Коли плив вниз, люди, потьмарені невірством, ішли берегом, плачучи за ним, i кликали: «Видибай, пане наш боже, видибай». Тобто «випливи i на берег вийди». нол же той, 6іс його рухав, видибав на берег там, де нині Видубецький монастир. Але коли нєвірні хотіли взяти ідола, інші прибігли, прив'язали йому камінь і знову в ріку вкинули, втопили. А місце, на якому видибав був ідол, з того часу прозвано Видибичі, нині ж Видубичі. I всі інші ідоли, велінням великого князя, були розбиті, одні у воду, інші ж у вогонь вкинені. Кияни ж, котрі були безумні, бачачи давніх богів розбивання і погибель, плакали над ними та ридали. Розумні ж говорили: «Розумний князь із боярами його знають, який Бог ліпший. Бо якби були добрі ці боги, не веліли б їх розбивати, не вибрали б іншої віри. Краще вибрали, гірше ж відкинули».

Після робиття ідолів і після зруйнування ідольських жертовників звелів Володимир на тих місцях збудувати святі церкви. Спочатку збудував церкву святого Спаса на тому місці, де був Перун, тоді церкву в ім'я святого Василія Великого, тому що й сам у хрещенні святому Василієм був названий, й інших церков багато всюди збудував, найкращу кам'яну ж церкву постарався звести в ім'я Пречистої Богородиці, яка пізніше була названа Десятинною, її ж нині після зруйнування Батиєм видно тільки частину, у ній же щодня відправлялися служби. Та церква була понад усі церкви в Києві, у дні Володимирові збудовані, більша й гарніша, грецькими премудрими майстрами зроблена і всілякими красотами прикрашена. Коли її викінчили, увійшов Володимир у час освячення і (як же давній Соломон у єрусалимську церкву, яку збудував) помолився до Бога, кажучи: «Господи Боже, поглянь з неба, і подивися, і відвідай виноградник свій, і докінчи те, що насадила правиця Твоя. Глянь на нових цих людей Твоїх, серця яких Ти обернув на розум, щоб пізнали Тебе, істинного Бога. Глянь і на церкву цю, яку збудував я, недостойний раб Твій, в ім'я тої, що народила Тебе, пренепорочної Матері, Приснодіви Богородиці. I якщо хтось із вірою і сердечністю молитиметься у церкві цій, почуй молитву його, відпусти всілякий гріх йому і, що проситиме корисне, подай молитвами Пречистої Богоматері». Помолившись досить, Володимир мовив: «Ось з усього маєтку мого і зі всіх градів моїх даю десяту частину в цю церкву Пречистої Богородиці». Те мовивши, утвердив писанням i присягу поклав на останнє, щоб ніхто не посмів забрати дане святій церкві. З того часу названа була та церква Десятинною. Вручив же церкву ту вищезгаданому протопопові Анастасу, якого з Херсонеса привів, і мощі святого Климента, Папи Римського, вніс до неї, і всіляке церковне коштовне начиння, з Херсонеса принесене, сюди віддав.

Доклав же старання і до навчання книжного синів своїх, а при них і боярських дітей багатьох, звелів учити письма грецького і глаголиці (що нині зветься руським), приставивши до них досвідчених учителів. Ще ж і з простих людей дітей звелів брати на навчання книжне. Матері ж безумні плакали за дітьми своїми, як за мертвими. Не лише ж Київ, а й цілу державу свою Володимир світлом віри святої просвітити хотів, послав у всі гради руські хрестити людей, а тим, що не хотіли хреститися, велику данину встановлював. I жив Володимир богоугодно і праведно, перемінивши давні свої звичаї, що в нечесті були, на всілякі чесноти, наставлюваний був чесною дружиною своєю, царівною Анною, з нею ж за законом християнським жив. (нших же попередніх своїх жінок, які перед хрещенням були, багатством задовольнивши, відпустив, дав їм свободу, щоб кожна, якщо хоче, за іншого мужа вийшла заміж. До першої жінки своєї Рогніди, доньки Рогволода, князя полоцького, яка йому була понад усіх любіша, на початку свого повернення з Херсонеса послав, кажучи: «Я прийняв віру і закон християнський і годиться мені мати одну жінку, яку нині взяв у християнах. Ти ж вибери собі з вельмож моїх, кого хочеш, і поєднаю тебе з ним». Вона ж відповіла: «Хіба тобі одному треба Небесного Царства, а мені ні? До цього бувши княгинею, як можу стерпіти, щоб бути рабою слуги твого? Не хочу за іншого мужа, але, прошу, уневісти мене Христові твоєму». Коли це сказала, сидів при ній син її Ярослав, кривий від народження. Він, коли почув слова ці від матері, подякував Богові за розум і добру волю її, і зразу здоровим став, і почав ходити той, хто до того не ходив. Володимир же подвійно зрадів: і через Рогніду, що прийняла в серце Христа, і через сина Ярослава, що дістав зцілєння ніг. Після хрещення Рогніда прийняла постриг у святий ангельський образ чернецтва, ім'я ж їй було наречене Анастасія.

Після цього послав Володимир до Царгорода до святішого патріярха, що в той час настав, Сергіяф, просячи його, щоб ще послав до нього архиєреїв та єреїв, тому що жнива були великі, а робітників мало* х. Багатобо руських градів потребувало хрещення, людей же серед русинів, до духовного чину придатних, ще не було досить: недавнобо в них книжне учення почалося. Послав тому святіший патріярх Сергій із греків єпископа Йоакима Херсонянина й інших з ним єпископів і пресвітерів немало. Взяв Володимир єпископів, які прийшли до нього, і пішов з ними у землю Словенську, у край заліський, в область Ростовську і Суздальську. I поставив над рікою Клязьмою град, і назвав його першим своїм іменем — Володимиром, і збудував у ньому церкву Пречистої Богородиці, і звелів хрестити людей всюди, і церкви будувати, і дав їм єпископа. Звідти пішов у Ростов, збудував церкву дерев'яну і дав єпископа. Після того прийшов у Великий Новгород і посадив у ньому Йоакима Херсонянина архиєпископом. Той архиєпископ розбив там ідола Перуна, що подібний був на київського, і звелів вкинути його в ріку Волхов, інших же мужів приставити бити палицями волоченого ідола, на більшу наругу демонові. Демон же, який в ідолі жив, почав голосно, наче дуже хворий, кричати: «О лихо, лихо, горе, горе, як впав у руки цих немилостивих людей, що мене вчора, як бога, шанували, нині ж стільки злого мені завдали. Горе, горе!» Люди ж притягнули його, б'ючи, на , міст, кинули у ріку Волхов, і зразу у глибину занурився. Та невдовзі сплив, явився з води і проти течії ріки поплив. Один же чоловік кинув у нього палицею, а ідол, ту палицю схопивши, кинув на міст і поранив декого з тих, що в безумстві своєму жаліли за ним, і знову, взиваючи, погруз і загинув з шумом. Володимир же святий й інші відомі гради своєї держави пройшов, і всюди людей хрестив, і церкви будував, єпископів же і пресвітерів на життя влаштовував, і, велику користь всій землі Руській зробивши, повернувся до Києва, стольного града свого, і розділив землю Руську на дванадцять князівств — дванадцятьом своїм синам. Насамперед найстаршого сина свого Вишеслава посадив у Великому Новгороді, Ізяслава — у Полоцьку, Святополка — у Турові, Ярослава — у Ростові. Коли помер Вишеслав у Великому Новгороді, на його місце перевів з Ростова Ярослава, а в Ростові посадив Бориса, Гліба ж — у Муромі, Святослава — у деревлянах, Всеволода — у Володимирі, Мстислава — у Тьмуторокані, Станіслава — у Смоленську, Брячислава — на Волині, у Луцьку, Судислава — у Пскові. I заповідав їм жити в міцній любові і згоді й не кривдити один одного, не переступати меж, кожному визначених, але задовольнятися уділом свого княжіння. Не менше ж заповідав і те, щоб кожен у княжінні своєму примножував славу Христа Бога і шукав спасення душ людських, невірних у віру приводячи й церкви будуючи. Для того кожному дав єпископа і пресвітерів. Так їх влаштував і на княжіння розіслав, сам же перебував у Києві, вже старий, і творив добрі діла, церкви та монастирі будуючи і прикрашаючи, і милостиню нескупу всім подаючи, і трапези щедрі у дворі для убогих часто ставлячи. А хто був недужий і не міг дійти до княжого двору, тим на возах посилав їжу і пиття. Мав же мир і любов з навколишніми державами: з польською, угорською і чеською. Переставши воювати, з одними лише печенігами мав війну, але переміг (як же і давній Константин) супротивних силою Ісуса Христа. Настільки ж , був милостивий і милосердний святий Володимир, що й поганих людей, кари достойних, не поспішав страчувати хоч і за яку провину. Через те побільшало розбійників, злодіїв та інших злочинців. I сказав митрополит зі старцями Володимирові: «Чому, княже, злих не караєш?» Він же сказав: «Боюся гріха». Митрополит же і старці мовили: «Ти — володар, поставлений від Бога на покарання злим, на милість добрим. Належить тому тобі карати поганих з допитом: якщо не каратимеш злих, то знай, що добрим погано робиш. Бо через те, що нічого не робиш, стає більше злих на шкоду добрим. Тому страть поганих, щоб добрі в мирі жили».

За цього великого князя прийшов вперше до Києва преподобний отець наш Антоній зі святої Атонської гори й оселився у варязькій печері, над Дніпром, поблизу урочища Берестового.

Тоді наблизилася блаженна кончина святого Володимира, але спершу дружина його, велика княгиня Анна, царівна грецька, яка стала причиною охрещення всієї землі Руської і спасення стількох незліченних людських душ, за три роки перед його кончиною переставилася до Господа. Незадовго до свого відходу до Бога святий Володимир прикликав до себе сина свого Бориса, який був любий йому понад усіх. У той час трапилося і Святополку прийти до Києва. I сповіщено було Володимирові, що печеніги ідуть на Русь. А тому що сам Володимир не міг вийти проти печенігів, хворийбо вже був, послав замість себе сина Бориса зі всією військовою силою. I почав день за днем знемагати тілом, а Святополк не відходив з Києва, чекаючи, чи більше бажаючи, отчої кончини. I хворів Володимир днів досить, і все, що до кончини християнської годиться, здійснив, у доброму ісповіданні передав праведну душу в руки Божі місяця липня у п'ятнадцятий день, у рік буття світу 6523ий (за численням святого Нестора, літописця Печерського), Воплочення ж Бога Слова 1015ий. Так помер святий великий князь Володимир, названий у святому хрещенні Василієм, пробув на великому княжінні київському (прийшовши з Великого Новгорода) літ тридцять п'ять, перед хрещенням — вісім років, після хрещення — двадцять сім років і декілька місяців, на двадцять восьмий рік помер. Зрадів владолюбець Святополк через кончину батька, хотів захопити престол великого княжіння, але спершу таїв смерть його, тоді утаїти не зміг і приніс тіло в Десятинну церкву Пречистої Богородиці. I зійшлися всі кияни і навколишні до чесного його тіла, духовні і миряни, плачучи і ридаючи, як за батьком своїм, що клопотався про їхнє спасення. Зробили йому похорон славний і в тій же церкві, яку збудував, у гробі мармуровому поклали. Тоді й пам'ять його встановили відзначати як святого і рівноапостольного, що цілу землю Руську просвітив святим хрещенням. Якщобо хтось одного грішника наверне з блуду і виведе чесне з недостойного, буде як уста Божі13. Наскільки бїльше Володимир святий таких грішників — людей, що не знали Бога, від згубної зваби ідольської до Бога навернув і з недостойних достойних Богові зробив, Божими устами явився і зі святими учинений у Церкві Христа, Бога нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь, слава, дяка і поклоніння нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.

У який рік переставився ВолоДимир святий — не мають згоДи літописці. Місяцєслови московський та київський говорять, що у рік буття світу 6524ий (Воплочення Христового 1016ий), Синопсис Печерський Друкований, у згоДі з польським літописцем, переставлення Володимира кладе на рік 6525ий, Різдва Христовго 1017ий. А святий Нестор Печерський пише, що в рік 6523ий (Воплочення Бога 1015ий). I достовірнішим є Несторове літописання, що стає відомо звідси. Написано про святого Бориса (історія про його страждання покладена у 2ий день місяця травня), що після смерти батька свого Володимира святого того ж року убитий був у день недільний, у 24ий день місяця липня. Якщо 24е липня тоді було недільним днем, то в той рік було вруціліто 5е, літера пасхальна Т, а від створення світу рік 6523ий (Воплочення ж 1015ий). Якщо б не було у той рік убивства святого Бориса, то ми не знали б, що липневе число двадцять четверте було недільним днем, бо після того року була літера пасхальна I, високосне вруціліто 7, а двадцять четверте число було вівторком, а не неділею, також і в попередні роки те число було не неділею, а середою, тому святий Нестор найбільш зі всіх правдивий.

У місяцесловах московському, київському, львівському та в інших написано, що святий Володимир переставився за царювання грецького царя Михаїла I, але це не так, бо Михаїл I випередив Володимира багатьма роками, і другий того ж імени грецький цар перед Володимиром був, їх же тут задля знання згадаймо за порядком.
У рік буття світу 6319ий, Воплочення ж Христового 811ий, після царя Никифора і сина його Ставрикія у греках прийняв царювання Михаїл I, прозваний Киропалат, він же і Ранкавей. У рік буття світу 6328ий, Воплочення Христового 820ий, після царя Лева Вiрменuна у греках прийняв царювання Михаїл II, якого прозивали Валвос чи Травлій.
У рік світобуття 6308ий, Христового ж Воплочення 842ий, після царя Т еофілаіконоборця у греках настав син його Михаїл, третій того імени, з матір’ю ТеоДорою.

А святий ВолоДимир був після тих трьох Михаїлів через багато років, переставився (як же раніше було сказано) у рік віД створення світу 6523ий, РізДва Христовго 1015ий, тому не в царство Михаїла I, а хіба в царство Михаїла IV, прозваного Пафлягона і Каталакта, але й він не у Дні Володимирові був, а після його смерти, наставбо в рік буття світу 6542ий, Христового Воплочення у рік 1034ий. Тому нерозважно у місяцесловах клаДуть кончину ВолоДимирову на царювання Михаїла Першого.

Страждання святих мучеників Кирика і Юліти

У граді Ликаонського краю, була жінка молода, благородна, з роду попередніх римських царів, на ім'я Юліта, вірою християнка, яка, із законнним чоловіком коротко проживши і від нього зачавши й народивши хлопчика, овдовіда. Народжене немовля святим хрещенням просвітила і Кирияком його назвала. У той час нечестивий Диоклетіян, тримаючи скіпетри Римського царства, підняв велике гоніння на християн по всіх краях свого володіння і поставив князем Ликаонського краю одного комита, Дометіяна, мужа суворого й нелюдяного, подібного на звіра образом і звичаями, який радів через пролиття християнської крови. Він прийшов до Іконії, почав люто мучити віруючих у Христа і старанно шукати тих, що таємно трималися християнської віри. Бачила те вірна раба Христова Юліта і знала, що не може з благочестям своїм утаїтися від мучителя, і задумала тікати, боялася, що, не змігши стерпіти лютих мук, відречеться Христа. Залишила всі свої маєтки, яких мала пребагато, дім, і родичів, і рабів, і всіляку красу цього світу, і славу, і насолоду задля любови Христової. Взявши сина свого Кирика, трилітне дитя, і двох вірніших рабинь, вийшла вночі з Іконіїграда і вирушила в подорож, , пам'ятаючи слова Писання1: «Не маємо тут постійного града, але майбутнього шукаємо». I прийшла в Селевкію* * б як подорожня й одна з убогих, благородство своє приховуючи. Побачила, що й там таке ж на християн гоніння: Олександрбо один, прийнявши владу ігемонства від царя, прийшов до Селевкії й убивав без милости всіх, хто визнавав ім'я Ісуса Христа. Блаженна Юліта, згадавши написане2: «Дайте місце гнїву», тобто «втікайте від гніву», і знову3: «Коли гонять вас у граді, втікайте в інший», пішла із Селевкії і прийшла в Тарс, град Киликійськийв, і жила в ньому між убогими. Але через якийсь час той самий Олександрігемон прийшов і в Тарс мучити християн, і впізнали святу Юліту, й ігемону сповістили. Він же зразу звелів схопити її і сів на публічному суді перед людьми. Коли взяли воїни її з сином, втекли від неї обидві рабині, проте здалеку ішли за нею, назираючи, щоб бачити страждання і кончину її. I привели мученицю перед ігемона, мала на руках трилітню дитину, Кирика святого. Коли ж питався її ігемон про ім'я, і про рід, і про батьківщину, відповідала сміливо, визнаючи ім'я Господа нашого Ісуса Христа і християнкою себе називаючи. «Це мені, — казала, — ім'я і благородство, батьківщина ж — Христа мого Небесне Царство». Розгнівався ігемон, звелів забрати від неї отроча і, роздягнувши її і розтягнувши, бити безжально сирими жилами. Коли ж били мученицю, дитя, дивлячись на неї, плакало і виривалося з рук тих, що тримали його, щоб бігти до матері. Ігемон же, бачачи гарного хлопчика, звелів до себе його привести, посадив собі на коліна і втішав його, щоб не плакав, і гладив по голові дитину, і цілував, і люб'язні слова промовляв. Дитина ж опиралася, вириваючись із його рук і голову ухиляючи, не давала себе погладити ані поцілувати устам його нечистим, на матір же биту дивилася і плакала, скликуючи: «Я — християнин, відпусти мене до матері!» Хлопчик дряпав лице ігемонові нігтями, вириваючись від нього. Ігемон сповнився гніву, кинув дитинча об поміст і ногою штовхнув у ребра, скидаючи його додолу з високого свого сидіння. Хлопчик, по сходах камінних падаючи, головою до гострих кутів ранився і бився. І ціле те місце наповнилося кров'ю, і передав святу й непорочну свою душу в руки Божі — так увінчався мучеництвом святий отрок Кирик.

Матір його, блаженну Юліту, жорстоко й довго били, проте вона наче в чужому тілі страждала, як стовп бездушний, нічого іншого не казала, лише це: «Я християнка, не принесу жертви бісам». Коли ж перестали її бити і з землі підняли, побачила любу дитину свою, що перед судом лежала в крові мертва. Сповнилася радости й мовила: «Дякую тобі, Господи, що сподобив сина мого такої благодаті Твоєї — померти переді мною мученицьки за ім'я Твоє святе і вінець нев'янучий у славі Твоїй прийняти». Після цього звелів ігемон повісити її на катівні, залізними гребенями обдирати тіло й, киплячу смолу в казані черпаючи, поливати їй рани. Коли так святу мучили, проголошувач кричав: «Помилуй, Юліто, себе саму, пожалій юність свою, поклонися богам, щоб від мук звільнитися і щоб не загинути люто передчасною смертю, як син твій!» Мучениця ж відповіла: «:Не поклонюся бісам і їхнім ідолам глухим і німим, поклонюся ж Господу моєму Ісусові Христові, єдинородному Синові Божому, через якого все зробив Отець Небесний. I намагаюся наздогнати сина мого, щоб з ним удостоїтися Царства Небесного». Бачив же ігемон нездоланне терпіння і великодушність мучениці, засудив її на стинання мечем. I взяли її слуги, повели за град на місце смертне, де убивали засуджених на смерть. Ішла свята, радіючи, наче до вінця шлюбного, і, досягнувши того місця, випросила трохи часу до молитви. Схиливши коліна, помолилася, кажучи: «Дякую Тобі, Господи, Боже мій, Ісусе Христе, що прикликав сина мого переді мною, сподобивши його постраждати за ім'я Твоє святе і страшне. І дав йому, що покинув суєтне, прийняв вічне життя зі святими. Прийми тому й мене, недостойну рабу свою, і сподоби мене отримати благодать перед Тобою, щоб була я зарахована до мудрих дів, що увійшли у Твої нетлінні покої, бо благословляє Тебе дух мій, Творця мого і Твого безначального Отця із завждисутнім Святим Духом навіки. Амінь».

Коли так помолилася свята, кат, нагостривши меч, вдарив її в шию, відтяв чесну голову і залишив тіло її на тому місці без поховання на поїдання псам і звірам. Також і тіло святого Кирика, з града виволікши, при материнському тілі кинув і пішов. Коли ж настала ніч, вищезгадані дві рабині, прийшовши, взяли тіло своєї пані і її сина і, віднісши далі, поховали в землі. Одна з тих рабинь прожила аж до років Великого Константина, першого царя християнського, у дні якого засіяла істина i Церкви Божі отримали волю, благодаттю Христовою. Тоді рабиня та показала вірним християнам місце, де поховані були чесні мощі святих мучеників Кирика і Юліти, і про страждання їхні сповістила. Вийняли вірні святі мощі із надр земних, що були нетлінні, і пахощів сповнені, і зцілення на недуги подавали. I страждання їхні описали — на пам'ять і честь святих мучеників, на користь вірних, на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.
У той самий День пам’ять святого мученика АвуДіма, що був з острова ТенеДа роДом, постражДав за Христа віД Диоклетїяна, царя нечестивого.