Житія святих на 23 травня ( 10 травня за ст. стилем)
23.05.2020
445
0
Пам'ять святого апостола Cимона Зилота
Також цього дня відзначають:- Пам'ять преподобної матері Ісидори Юродивої
- Пам'ять блаженної Таїсії
- Житіє преподобного отця нашого Симона, єпископа Володимирського і Суздальського
Цей святий Симон родом був із Кани Галилейської, знав Христа Господа і Пречисту Його Матір, бо Кана недалеко лежить від Назарету. І коли Симон законним поєднувався шлюбом, запрошено було на шлюб його Ісуса з учнями і Пречистою Дівою. І коли там не вистачило вина і Христос Господь воду перетворив на вино, — зразу наречений, побачивши таке чудо, увірував, що Ісус — Господь, істинний Бог, і покинув шлюб і дім, пішов за ним ревно, через те й Зилот, тобто наслідувач, назвався, бо такою великою божественною до Христа розпалився любов'ю, що й наречену свою, і все світське покинув задля любови Божої й уневістив душу свою Нареченому Безсмертному, і приєднаний був до лику учнів Христових, і був одним із дванадцятьох апостолів. Прийнявши ж з иншими святими апостолами Духа Пресвятого, що у вогненних язиках зійшов, пройшов Мавританію і Африку, проповідуючи Христа і наслідуючи Його ревністю палкою. Тоді, коли у Британії був і багатьох словом євангельським просвітив, розіп'яли його невірні, і помер стражданням, подібним до Христа..
Пам'ять преподобної матері Ісидори Юродивої
Пам'ять блаженної Таїсії
У монастирі дівочому тавенсійському у Тиваїді була одна дівчина на ім'я Ісидора, яка Бога ради вдавала юродство, наче була біснувата. І так всі сестри її зневажали, що навіть їжі з нею скуштувати не хотіли, всі її принижували, ображали і кривдили, вона ж усе те мовчки із вдячністю терпіла. Весь час на кухні трудилася і в иншому монастирському послушництві, усім служила і найбруднішої роботи в монастирі не цуралася, брудні чистила місця — була в монастирі наче губка, що всіляку нечистоту змиває і очищує. Такі труди підіймала ненастанно, що ж одної години не провела в неробстві, але з ранку до ночі була при якійсь роботі, виснажуючи тіло своє. А коли робилася біснуватою, чесноти свої перед тими, що дивилися на неї, приховувала мудро, і сповнювалося на ній апостольське слово це: "Якщо хтось вважається мудрим з вас у віці цьому, хай дурним стане, і так мудрим буде". Було ж у монастирі тому дів инокуючих числом сорок, усі ті діви за чином чернецтва кукуль на головах своїх носили, вона ж звичайною хустиною поганою покривала голову свою. І ніхто ніколи не бачив, щоб вона окраєць хліба їла чи при трапезі сиділа і варене куштувала протягом усіх літ життя її, але тільки збирала крихти і дрібки з трапези і ними годувалася. Замість вареного їла помиї, якими горщики й казани омивала. Нікого ніяк не образила, ані сама ніколи не гнівалася і не засмучувалася, не нарікала ні на що, але завжди мовчала, нікому не відповідала слова ніякого, малого чи великого, хоч і всі її часто били, і завжди ненавиділи, і злословили. Коли в такому тяжкому житті блаженна Ісидора багато років провела, було про неї одкровення преподобному отцеві Пітериму. У пустелі, що називається Порфирита, він перебував, муж святий і вельми добродійний. Перед ним став ангел Господній, мовивши: "Чому величаєшся в умі добродійним життям своїм і вважаєш себе великим, сидячи в пустельному цьому місці. Може, хочеш побачити жінку, більш добродійну й богоугодну від тебе? Тоді, вставши, іди в монастир жіночий, що в Тавенсіотах, і знайдеш там одну, що носить погану хустку на голові своїй. Вона — краща перед Богом від тебе, бо, в такому соборі перебуваючи, і всім служачи завжди, і від усіх наругу терплячи, ніколи серцем своїм не відлучалася від Бога, але завжди розум її в Бозі заглиблений. Ти ж, на самоті тут перебуваючи й ніколи звідси тілом не виходячи, усі гради подумки обходиш". Великий же Пітерим, зразу вставши, пішов у Тавенсіот і досягнув монастиря чоловічого, просив настоятеля, аби звелів служителям довести його до монастиря дівочого. І тому що преподобний той отець славний був серед отців і вельми шанований за святість свого життя і через старість, поспішили перевезти його через ріку, яка текла поміж монастирями, і довели до монастиря дівочого. Туди увійшовши і звичайно помолившись, він просив, аби всі сестри прийшли до нього, щоб він їх побачив. І коли всі до нього зібралися, не бачив преподобний тої, про яку йому ангел сповістив і задля якої прийшов. І сказав: "Приведіть до мене всіх сестер, тут-бо, гадаю, нема якоїсь". І казали йому черниці: "Ось всі ми, що стоїмо перед чесним лицем твоїм". Сказав старець: "Нема одної, про яку мені ангел Божий розповідав". І мовили ті: "Всі ми тут, отче, лише одна на кухні залишилася, що не має розуму, біснувата". І сказав отець: "Приведіть і ту до мене, щоб я побачив її, задля неї-бо і прийшов сюди". Пішли тому по неї і кликали її, вона ж не хотіла йти, розуміла-бо духом про одкровення, що було старцеві про неї. І, взявши її, черниці насилу тягнули, кажучи: "Великий отець Пітерим кличе тебе". Коли привели її перед старця, побачив він її і пізнав, що вона та, про яку ангел розповідав йому. Бачив-бо благодать Божу на ній і впав до ніг її, кажучи: "Благослови мене, аммо" (амма означає "мати духовна"). Вона ж також впала перед ним, кажучи: "Ти мене благослови, авво, пане мій". Бачили те всі инші, здивувалися дуже і сказали до отця: "Не буде тобі безчестя того, о авво, вона-бо є біснуватою". Відповів їм Пітерим преподобний: "Ви біснуваті, ця ж — більша перед Господом від мене і від усіх вас, і є всім нам амма. І молю Бога, аби сподобив мене частки її у День Судний". Чуючи те, усі діви впали в ноги старцеві, з плачем розповідали все, що робили погане блаженній Ісидорі, кривдячи її повсякчас. Инша ж говорила: "Я завжди насміхалася з неї". Ще инша: "Я помиї виливала на неї". Якась: "Я кулаками била її". Якась: "Я палицею вдарила її". Також про инші прикрощі розповідали і припадали до блаженної, просили прощення. Великий же старець разом із преподобною Ісидорою помолилися до Бога за сестер, щоб простилися прогрішення їхні. Тоді преподобний, повчивши досить усіх сестер і багато про користь душі порозмовлявши, мир дав їм і повернувся до себе, славлячи Бога, що удостоїв його бачити потаєну рабу свою. Преподобна ж Ісидора після відходу старця не хотіла, аби її шанували сестри, пішла таємно з монастиря і в невідомих місцях ховалася аж до переставлення свого до Бога. Таке було життя потаєної угодниці Божої, яка під виглядом юродства, наче під покровом, працювала для Господа таємно, нині ж приймає від Нього винагороду на небі явну, перед усіма небесними громадянами, з ними ж разом оселившись, славить Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога..
Житіє преподобного отця нашого Симона, єпископа Володимирського і Суздальського
Цей-бо блаженний Симон бачив, який достойний святий чернечий образ у монастирі святому Печерському, до неба подібному, прикрашеному святими отцями як мисленими зорями, місяцем і сонцем, і тоді вшановував старанно житія тих, що раніше були й Богові угодили, печерських святих, що їх багато, як зірок. Тому ж і сам тих же чеснот намагався всіляко сповнитися. Згадував з любов'ю діяння першого будівничого — преподобного Теодосія, як місяця, що примножив такі зорі, тому ж і сам наслідував звичаї його. Думав ревно про подвиги святого первоначальника Антонія, як світлозорого сонця, що просвітив усіх світлом добрих своїх діл, тому ж і на його рівноангельське життя спрямувався сам. Від преподобних, примножених, наче зорі, що служать місяцеві і сонцю, навчився послуху смирення. Від блаженного Теодосія, як від місяця, що світить із зорями, але світить більше, ніж усі зорі, здобув подвизання в соборі велике, більше від усіх братів. Від Антонія святого, що, наче сонце, окремо від инших світил, унаслідував рівноангельське угодження Господеві в безмов'ї на самоті. І так, наче справжнє дзеркало, яке відображає поставлені перед собою добродійні світила, зорі, місяць, сонце, — і сам так само показав на собі зоряне, місячне й сонячне світло. Тому ж, як той давній Симон, єрей великий, і цей був справді наче зірка ранкова, і як місяць уповні, і як сонце, що сяє на Церкву Вишнього. І достойно працював у монастирі святому Печерському, на небо подібному, Пресвятої Богородиці, яка сходить, як зоря ранкова, добра, як місяць, вибрана, як сонце. І її саму наслідував, наскільки можна, у послусі смиренному, у ревній молитві соборній і в безмовності на богомисленні усамітненому.
Коли просяяв світлом діл своїх добрих всюди, аж у найдальші краї, виявилося, що не має архиєрейського вінця церква престольна єпархії Володимирської і Суздальської, Церкві ж годиться красуватися вінцем зоряним, як же Йоан святий в одкровенні написав. Не було на тому престолі пастиря, наче пресвітлого сонця і як досконалого місяця, тому не могла тоді та церква похвалитися за псалмом: "Престол його як сонце переді мною і як місяць досконалий". У той-бо час волею Ісуса, начальника пастирів, що вручив колись випасання овець своїх Симону-Петрові, який любив Його, цього блаженного Симона, що любив Пречисту його Богоматір, вознесено було на престол пастирський богобережених градів Володимира і Суздаля. І прикрасився справді вінець церкви, що там була, світлом зоряним, престол же її просвітився, наче сонце і як місяць повний, коли на високому тому ступені багато світліше добрий цей пастир просіяв добрими ділами: і як зоря ранкова, і як місяць повний, і як сонце. Просіяв же, наукою просвітлюючи, любов'ю зігріваючи, благодаттю, в Бога випрошеною, життя даючи. Думав він, що зірка ранкова є кінцем ночі, початком дня, тому, зображаючи її, оберігав овець своїх всіляко від діл темних, потьмарених гріхом, і наставляв на діла світлі, благодаттю просвітлені. Розміркував також, що сонце і місяць є двома незасинаючими небесними очима, тому тримав престол так, аби світився, як сонце і як місяць повний, а на самому собі виявляв ті незасинаючі небесні очі, зажди, чуваючи, стадо своє випасав.
І так зі старанністю й обережністю творив подвиг щодо Богом дорученої собі пастви і в покликанні своєму добродосвідченим був. Проте і трудів своїх чернечих ніяк не полишав, завжди пам'ятав і в умі своєму тримав преподобних отців печерських труди і подвиги, душею радів, що сподобився там образ святий ангельський прийняти і співмешканцем їхнім бути. Тому ж і на допомогу собі їхні молитвами прикликав і, заступництвом їхнім, благодаттю ж Божою, добре престол свій влаштовував, що сповнилися на ньому й инші подібності і найменування Симона, єрея великого, що догодив Богові у Старому Завіті. Пише-бо, окрім вищеназваних найменувань, про свого Симона Сирах, що був ще він наче дуга небесна, наче цвіт троянди, наче лілія, наче парость ладан-дерева, наче вогонь і ладан у кадилі, наче посудина золота, наче оливне дерево і наче кипарис. Але всі чесноти пастирські, цими таємничими образами проявлені, і цей наш добрий пастир Симон святий сповнив. Турбувався про збереження серед людей своїх миру, символізованого небесною дугою, учив ділом терпіння, яке, наче квітку троянди, що росте в тернині, вирощував у мисленому вертограді пастви своєї. Наставляв творами й ученням на непорочну чистоту, наче лілію білу насаджуючи. Творив же, усім на наслідування, до Бога таку молитву — наче стебло ладанове чи кадильне зростало. Дякував Богові у скорботах і того всіх навчав — наче ладан, що у вогні пахне. Ставив посудину золоту любови і премудрости духовної, вкорінював оливку милосердя до ближніх, також і кипарис превисокий — помислом завжди у Бозі. І тому що ті всі чесноти в Печерському святому монастирі на скрижалях серця свого написав і навчився з житій преподобних отців, велику ревність мав й иншим правовірним на користь житія святих отців тих писанням передати. Найбільше ж — аби щось ненаписаним не залишилося чи з книгами в небуття не відійшло через безчинство братів, що часто траплялося тоді на Русі. Тому ж і зі всіляким старанням допитувався, чи хто був очевидцем або слухачем достовірним якогось печерського чуда, і це все, наче бджола премудра, в одне збирав. Так більше (повертаючись до попереднього) просвітив нас світлом сонячним, місячним і зоряним, бо написав нам чуда преподобного Антонія, наче світлозоряного сонця, і чудотворне окування раки преподобного Теодосія, наче місяця повного, до того ж сказання про святу, до неба подібну, церкву Печерську, її престол справді як сонце і як місяць повний. Це все в першій частині Патерика, коли переписував преподобний Нестор, покладено. Тоді багато житій святих чорноризців печерських давніших, які світяться, наче зорі, блаженному Полікарпові до написання сповістив, що в другій частині Патерика покладено. Пізніше сам инших преподобних зореносні чесноти і чуда з богонатхненними настановами до того ж Полікарпа написав. Відомо з писання його, що превелику любов і віру мав до Пресвятої Богородиці і до преподобних отців Антонія і Теодосія Печерських, що, здається, нерозлучно в печері з ними жив. Тілом-бо лише в єпархії жив, душею та умом завжди з преподобними перебував. І справді, як же Симон-Петро від усіх ревніше любив самого Господа, так і цей тезойменний пастир святий Пресвяту Богородицю і обитель її Печерську від усіх ревніше любив. І було видно у дні його знамення велике на небі печерському: жінка, Невіста неневісна, Пречиста Богородиця, мала під ногами своїми не лише світло місячне, а й зоряне і сонячне. Бо цей добрий пастир, світячись добрими ділами (як же я казав) і як зоря, і як сонце, не лише як місяць, таке смирення проявив, про яке написав у посланні своєму, коли був єпископом. "Якщо б мені, — каже, — можна було сміттям, що замітають у Печерському святому монастирі і топчуть ногами, бути", — як же послання його детальніше свідчить. Потрудився цей добрий пастир багато, випасаючи вівці свої не смертною якоюсь пашею, але життєвою — представленням житій святих печерських і у своєму житті, і в книгах своїх. І перебував дванадцять літ на пастирському престолі, відійшов до пастирів начальника — Ісуса, аби прийняти нев'янучий вінець слави, достойної і як зорі, і як місяцеві, і як сонцеві. Тіло ж його чесне, за бажанням, сповіщеним у посланні до блаженного Полікарпа, і за вірою його і любов'ю до преподобних, покладено в печері, де й донині у нев'янучому нетлінні перебуває на честь, славу і хвалу Богові, у Тройці єдиному, Отцеві, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
У той самий день пам'ять святого мученика Ісихія Антіохійського, втопленого в ріці за Христа з прив'язаним до шиї жорновим каменем, ведінням нечестивого царя Максиміяна.
І святих мучеників Алфія, Філадельфа, Кипріяна і тих, що з ними, що з краю Італійського були, у царство ж Аіциніеве за Христа постраждали.
