Вильгельм Сушон - Сто Великих адмиралов
10.12.2021
400
0
Шлях Вільгельма Сушона в історію почався за рік до світової війни. 1 листопада 1912 року з ініціативи Альфреда фон Тірпіца кайзер підписав наказ сформувати середземноморський дивізіон з новітніх крейсерів: лінійного — «Гебен» і легкого — «Бреслау»; вогнева міць дивізіону перевищувала силу будь-якого британського корабля на Середземному морі. З 23 жовтня 1913 командував дивізіоном рішучий та ініціативний контр-адмірал Вільгельм Сушон. Він вжив рішучих заходів для ремонту "Гебена". До кінця липня 1914 року лінійний крейсер стояв у полі, «Бреслау» — в Дураццо.
Ще в березні Сушон з австрійським адміралом Гаусом визначив основне завдання союзних австро-німецько-італійських сил-перешкодити перекиданню алжирського корпусу до Франції. Щоб виконати це завдання разом з італійськими крейсерами і есмінцями, «Гебен» і «Бреслау» зустрілися у Бріндізі. 2 серпня стало відомо про початок війни з Росією і неминучість війни з Францією. Не отримуючи наказу від морського генерального штабу, контр-адмірал заправився вугіллям в Мессіні і в ніч на 3 серпня попрямував для обстрілу Бона і Філіпвіля; перед виходом він наказав приготувати Кораблі про всяк випадок до затоплення. Отримавши повідомлення про початок війни з Францією, вранці 4 серпня Сушон обстріляв порти, обрані для навантаження колоніальних військ. У підсумку прибуття їх до Франції затрималося на три дні, що було важливо в період рішучого німецького наступу. У той же день контр?адмірал отримав наказ йти до Константинополя.
Англійський адмірал Берклі Мілн мав інструкцію не спускати очей з німецьких кораблів, в разі початку війни набували особливого значення на комунікаціях. 4 серпня, за кілька годин до оголошення війни Великобританією, лінійні крейсери «Індіфатігабл» і «Індомітебл» зустрілися з «Гебеном» і довго йшли з ним паралельними курсами; але англійці не наважилися відкрити вогонь до початку бойових дій, а потім у темряві втратили противника. На наступний день Британська ескадра попрямувала до Гібралтару, очікуючи, що німецькі кораблі будуть прориватися на простори Атлантики. Однак Сушон обрав інший шлях: він попрямував до Дарданелли і, відігнавши дозорні англійські крейсера, увійшов в протоку. Британська ескадра Трубріджа з 4 додредноутних крейсерів в бій з ним не вступила. Англо-французький флот після відходу Сушона з Середземного моря блокував Дарданелли: союзники убезпечили свої військові перевезення від набігів німецьких кораблів. Союзники по Антанті очікували, що нейтральна Туреччина зажадає роззброєння німецької ескадри, але марно.
У столиці Туреччини з грудня 1913 року діяла німецька військова місія Лиману фон Сандерса, яка все більше брала під контроль турецькі збройні сили. З появою Сушона під контроль потрапляв і флот.
10 серпня загін прибув до Стамбула, де з 3 серпня вже почалася мобілізація, що завершилася 22 серпня. На вимогу Сушона 12 серпня кораблі були "куплені «Туреччиною, увійшли в її флот і отримали нові назви:» Явуз султан Селім «і»Міділлі". Англійський адмірал, який командував турецьким флотом, віддав наказ, відповідно до якого британських офіцерів і матросів зняли з турецьких кораблів. Потім імператорський указ призначив Сушона командувачем турецьким флотом, а на наступний день перейменовані німецькі кораблі підняли турецькі прапори, увійшли в Стамбульський порт і стали біля пристані Мода. 16 серпня вони брали участь у маневрах турецького флоту. Введення до складу флоту німецьких кораблів уряд султана декларував як заміну 2-х дредноутів, які будували в Англії для Туреччини. Обидва конфіскував британський уряд, хоча з Туреччиною війни і не було.
На той час військовий міністр Туреччини Енвер-паша пропонував вести наступ на Єгипет, щоб оволодіти Суецьким каналом. Глава німецької місії Лиман фон Сандерс розробляв авантюрні плани, аж до висадки під Одесою десанту, якому слід було наступати на підтримку австрійських військ. Сушон заперечував, бо на Чорному морі німецько-турецькі сили не володіли ні перевагою сил, ні достатньою кількістю транспортів. Енвер-паша рекомендував Сушону вивести ескадру, щоб знищити Чорноморський флот. Зрештою було прийнято рішення завдати удару по Чорноморському узбережжю Росії головними німецько-турецькими силами.
Сушон заявляв, що не вважає себе пов'язаним рішеннями порти через фіктивність включення його кораблів в турецький флот, а німецький посол заявляв: «німецькі судна лише до певної міри підпорядковані туркам і призначені служити не тільки турецьким, але головним чином німецьким інтересам». Наприкінці вересня з дозволу Кайзера Сушон перейшов на турецьку службу з чином віце-адмірала "Сушон-пашу" призначили фактичним главою турецького флоту для керівництва його реорганізацією. З 21 вересня німецькі кораблі стали щодня виходити в супроводі турецьких на Чорне море, щоб привчити до своєї появи.
На прохання Сушона, з Німеччини через нейтральні країни були надіслані дві групи морських офіцерів. До початку війни були доставлені матеріали для ремонту кораблів, міни загородження. У серпні і вересні німецькі фахівці зміцнювали Босфор і Дарданелли.
У цей період німецька дипломатія погрожувала Румунії, якщо та виступить на боці Антанти, обстрілом Констанци кораблями Сушона. Туреччина закрила Дарданелли, перервавши повідомлення між Росією та її союзниками щодо Антанти. Створення оборони Дарданелл забезпечувало тил німецько-турецьких сил у разі початку бойових дій на Чорному морі. Оборону узбережжя Туреччини організовував прибулий в кінці серпня на чолі місії з 500 моряків німецький адмірал Узедом, призначений генерал-інспектором берегової артилерії і мінного господарства. За його пропозицією і були закриті Дарданелли. Приводом послужила затримка турецького есмінця на виході з проток англійським крейсером 27 вересня.
22 жовтня Енвер-паша направив німецькому військовому командуванню план військових дій, в якому першим кроком був напад на береги Росії до оголошення війни. Час початку дій надавали Сушону. 25 Жовтня тому був вручений наказ військово-морського міністра із зазначенням:»Адмірал діє за найвищим велінням султана, і флот зобов'язаний йому коритися".
Щоб залучити Туреччину у війну і одночасно послабити російський Чорноморський флот, Сушон зробив напад основними силами на береги Росії, причому турецькі екіпажі були посилені німецькими моряками. За його задумом « "Гебен" з двома міноносцями повинен був обстріляти Севастополь, а мінний загороджувач — виставити міни перед головною базою. "Бреслау «слід було ставити мінне загородження перед Керченською протокою і потім спільно з мінним крейсером» Берк" обстріляти Новоросійськ. Крейсеру "Гамідіє «належало обстріляти Феодосію, есмінцям» Гайрет «і» Муавенет « — атакувати судна в Одесі, а загороджувачу» Самсун" — поставити міни на підступах до Одеси або Очакова. 29 жовтня 1914 року німецько-турецькі сили напали на Одеський порт, Севастополь, виставили мінні загородження біля Одеси, Севастополя, в Керченській протоці, обстріляли Фідонісі і Новоросійськ, знищили кілька суден і пішли майже без пошкоджень. Незважаючи на попередження дипломатів, Чорноморський флот до нападу не приготувався.
Після повернення ескадри в Стамбулі поширювали фальшивку про те, що турецькі дії з'явилися відповіддю на спробу російських кораблів ставити міни біля Босфору. Текст був підготовлений в штабі Сушона.
У 1914-1917 роках Сушон командував німецькими, турецькими та болгарськими Військово-Морськими силами. Він проводив набіги на російські порти, організовував крейсерську війну проти російського торгового судноплавства, демонстрацією прапора біля берегів Анатолії надихав турків на війну і підтримував фланг армії.
Російський флот, поки в стрій не увійшов перший дредноут "Імператриця Марія«, здатний битися на рівних з» Гебеном", вів переважно мінну війну, спочатку оборонну. 29 Жовтня — 11 грудня 1914 року два російських мінних загороджувача виставили 1668 Мін в районі Одеса-Очаків. Але незабаром почалися і активні дії. У ніч на 6 листопада 1914 ескадрені міноносці виставили 240 мін перед Босфором. Того ж дня російські кораблі обстріляли зунгулдак, з якого Константинополь отримував вугілля, а на зворотному шляху захопили 3 турецьких транспорту. Так починалися стали традиційними дії по блокаді турецької столиці і припинення поставок палива з вугільного району Туреччини.
15-18 листопада Чорноморський флот з 5 лінійних кораблів, 3 крейсерів і 13 міноносців ходив для обстрілу Трапезунда і огляду вод біля берегів Анатолії. Після обстрілу російські моряки виставили 400 мін біля Трапезунда та інших портів. Сушон не міг не відповісти і вийшов у море. 18 листопада в бою біля мису Сарич російський флот, що повертався до Севастополя, зустрів лінійний крейсер "Гебен «і легкий крейсер» Бреслау «німецько-турецьких сил і в бою завдав» Гебену" пошкодження, що зажадали два тижні ремонту.
20-25 грудня 1914 Чорноморський флот виходив у крейсерство до берегів Анатолії і в ніч на 22 грудня поставив у Босфору 607 хв.На цьому мінному загородженні підірвався 26 грудня «Гебен», що вийшов з ладу на 4 місяці, а 2 січня 1915 року — мінний крейсер «Берк», що не вступив у стрій до кінця війни. Мінні постановки, набіги на комунікації і обстріли військових об'єктів в Зунгулдаку та інших портів, що служили для видобутку, очищення і навантаження вугілля, російські кораблі проводили регулярно.
27-31 березня 1915 року Чорноморський флот ходив до Босфору. Два лінійних кораблі 28 березня бомбардували укріплення, тоді як літаки з авіатранспорту «Микола I» вели розвідку і бомбардування. 29 березня флот перед протокою очікував ворога, але німецько-турецькі кораблі не вийшли. 30 березня кораблі обстріляли Ереглі, Зунгулдак, Козлу і Кілімлі.
Німецько-турецькі сили відповідали. 1-3 квітня 1915 року турки намагалися обстріляти Одесу, але на підступах до порту крейсер «Меджидіє» підірвався на міні, був затоплений, і від операції відмовилися. Російський флот 3 квітня виходив з Севастополя при появі «Гебена» і «Бреслау» на увазі бази, але бій обмежився перестрілкою на дальній дистанції. Німецько-турецькі кораблі пішли від переслідування, користуючись перевагою в швидкості.
Чорноморський флот у травні виходив для блокади Босфору і знищував судна, що вивозили вугілля. 10 травня російські кораблі обстріляли укріплення Босфору і вели бій з «Гебеном» — кілька снарядів, потрапивши в ціль, вивели його з ладу. 11 червня в нічному бою біля Босфору есмінці» зухвалий «і» гнівний «завдали пошкодження крейсеру»Бреслау". 10 липня підводний мінний загороджувач "Краб" в першому бойовому поході успішно виставив загородження в гирлі Босфору. На ньому 18 липня підірвався і вийшов з ладу на 7 місяців крейсер «Бреслау». З 1916 року Мінна небезпека стала настільки велика, що Сушону довелося організувати постійне тралення для підтримки виходів з бази.
У 1915 році Сушон зажадав з Німеччини підводні човни, але не малі, а великі, здатні діяти у Дарданелл проти союзного флоту. На Чорному морі 12 підводних човнів протягом війни потопили 19 пароплавів і близько 30 вітрильних суден, безуспішно атакували бойові кораблі. Для їх базування вздовж берегів Туреччини організували секретні стоянки. На Чорному морі базою служила Варна. 27 жовтня кораблі Чорноморського флоту обстріляли Варну, в якій після приєднання Болгарії до Німеччини базувалися німецькі підводні човни. Перед обстрілом провели розвідку і бомбардування порту літаки з авіатранспорту «Микола I». Однак, незважаючи на нальоти, підводні човни продовжували діяти.
У вересні 1917 року Сушона перевели командувачем 4-ї ескадри флоту відкритого моря, з якою він брав участь у захопленні Ризької затоки і Моонзундських островів, а 12 квітня увійшов до Гельсінгфорса.
Адмірал Сушон у березні 1919 року пішов у відставку. Він тихо жив у провінції, час від часу наїжджав до Берліна на честь якої-небудь чергової річниці подій світової війни на морі. У 1938 році його урочисто зустрічали в Стамбулі з почестями, що належали главі держави. Помер Сушон 13 січня 1946 року в Бремені. Він ще встиг побачити і відродження німецького флоту, і другу його загибель у Другій світовій війні.
