Населення України катастрофічно скорочується і невпинно старіє

Агресія Росії проти України загострила і без того критичну демографічну ситуацію в країні, поставивши її на межу катастрофи. За три десятиліття незалежності було зафіксовано поглиблення скорочення чисельності населення внаслідок негативного рівня народжуваності та високої міграційної динаміки. Україна здобула незалежність з 51,5 мільйонами громадян, але у 2019 році чисельність населення скоротилась до 37 мільйонів. Війна призводить до великої (хоча й невідомої) кількості втрат серед військових, переважно чоловіків у розквіті сил, і цивільних осіб, а також до багатьох мільйонів біженців із невідомими перспективами повернення. Російське вторгнення погіршило фізичне та психічне здоров’я громадян та сприяло подальшому згасанню репродуктивних планів молодих поколінь через невизначеність умов життя у наступні роки. Про це йдеться в аналітичній публікації польського Центру східних досліджень імені Марка Карпіа, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Прогнози щодо чисельності населення України після закінчення бойових дій різняться, але всі вони вкрай песимістичні. Вони коливаються від 24 до 35 мільйонів громадян і передбачають, що у 2030 році населення України може бути одним із найстаріших у Європі та додатково обтяжене високим відсотком хворих людей, інвалідів, які страждають від посттравматичного стресового розладу (ПТСР) або депресії. Таким чином, з країни, яка ще 30 років тому входила до європейських лідерів за чисельністю населення, Україна перетворюється на країну, якій загрожує демографічний розрив, масштаби якого перешкоджатимуть її динамічному розвитку та післявоєнній відбудові.

Три десятиліття скорочення населення
Аналіз демографічної ситуації в Україні, особливо в останнє десятиліття, ускладнюється відсутністю офіційних і повних даних на цю тему та розбіжностями в інформації, оприлюдненій різними установами – як українськими, так і міжнародними. За часи незалежності було проведено лише один перепис населення – 2001 року. Згідно з ним, у країні проживало 48,5 млн осіб (за попереднім, проведеним у 1989 році, – 51,5 млн осіб). Наступний перепис був спочатку запланований на 2013 рік, але уряди, що змінювали один одного, перенесли його (наприклад, під приводом дефіциту коштів) спочатку на 2016 рік, потім на 2020 рік, а потім на 2023 рік (наразі війна, що триває, перешкоджає його організації).

У 2019 році, ще за президентства Володимира Зеленського, урядова команда робила електронні підрахунки (так званий перепис Дубілета), використовуючи дані мобільних операторів, за результатами яких встановлено, що чисельність населення становить 37,3 млн осіб (без Криму та непідконтрольних частин Донецької та Луганської областей). У свою чергу, згідно з оприлюдненими тоді ж даними Держстату, чисельність українців (без урахування Криму, але включно з Донецькою та Луганською областями) становила 41,9 млн осіб. Перепис Дубілета піддався критиці демографічної спільноти через його методологію, але водночас багато коментаторів вважали його надійнішим за традиційні переписи, оскільки він реєстрував кількість фактичних (і незареєстрованих) жителів окремих областей і міст і уникав загальної проблеми відмови приймати переписників. Незважаючи на це, Україна отримала догану з боку ООН, яка закликала організувати класичний перепис – згідно з міжнародними рекомендаціями, він має проводитися у середньому кожні 10 років.

У 2021 році, ще до російського  вторгнення, демографічна ситуація в Україні була настільки критичною, що ООН визнала країну одним зі світових лідерів за темпами скорочення населення. Населення України скорочується з 1990 року, що є наслідком тривалої негативної народжуваності (смертність значно перевищує народжуваність) та величезних масштабів економічної міграції. У 1995 році коефіцієнт природного приросту (різниця між кількістю народжених і померлих по відношенню до населення) становив 5,8%, у 2000 році – 7,6%, у 2005 році – 7,6%, у 2010 році – 4,4%, у 2015 році – 4,2%, у 2019 році – 6,6% (дані Державної служби статистики України). У 2021 році втрати населення сягнули 442 тисяч громадян, а у  січні 2022 року на 100 померлих припадало лише 39 народжених.

Зменшення населення протягом багатьох років поглиблювалося економічною міграцією, яка часто переходила у міграцію поселення. Після розпаду СРСР українці виїжджали на роботу переважно до Росії, а після 2010 року – переважно до Росії та Польщі, які проводили ліберальну міграційну політику. За даними Федеральної міграційної служби Росії, у 2015 році на території Російської Федерації працювало близько 2,6 млн громадян України. У наступні роки ці пропорції змінилися на користь Польщі, а у 2022 році трудові міграції до Росії припинилися. У свою чергу, кількість таких поїздок до країн Європейського Союзу, насамперед до Польщі, помітно зросла після 2014 року. Ця тенденція була зумовлена, з одного боку, російським вторгненням та погіршенням економічної ситуації в Україні, а з іншого – полегшеннями щодо в’їзду до країн Шенгенської зони (безвізовий режим діє з 2017 року). Формально такий спосіб поїздки не дає громадянам України права працювати в цих країнах, але полегшує подорожі та можливу легалізацію перебування в країні.

Частина міграції мала сезонний і круговий характер, але освітня міграція демонструвала постійну тенденцію до зростання. Згодом дедалі більший відсоток мігрантів вирішив оселитися у приймаючих країнах. Хоча важко зробити вичерпні оцінки через відсутність загальноєвропейських статистичних даних про мігрантів, мірилом динаміки поселення українців у ЄС та регіонального розподілу їхнього проживання може бути кількість посвідок на проживання, які громадяни України отримали в країнах ЄС. Згідно з даними Євростату, наприкінці 2021 року їх було видано 1,57 млн ​​українцям по всьому ЄС, що зробило їх третьою за чисельністю групою громадян, які не входять до ЄС (з цього пулу Польща видала 651 тисячу посвідок на проживання, Італія – 230 тисяч, Чехія – 193 тисячі, Іспанія – 97 тисяч та Німеччина – 83 тисячі).

Війна, як «цвях у труну»
Повномасштабна агресія Росії прискорила депопуляцію України. Внаслідок війни гине значна кількість військових і мирного населення. З початку нинішнього етапу вторгнення загинуло понад 10 000 людей. Органи влади заявляють, що ці дані є неповними та потребуватимуть оновлення. Втрати військових з початку збройного нападу не розголошуються, але, швидше за все, вони обчислюються десятками тисяч загиблих. Джерела військової розвідки США в результаті витоку інформації оцінили кількість загиблих українських військових у 15 500-17 500 і поранених у 109 000-115 500 осіб (станом на лютий 2023 року). У свою чергу міністр оборони Олексій Резніков, який відмовляється надавати дані про кількість загиблих з українського боку, у квітні 2023 року запевняв, що вона менша, ніж кількість жертв землетрусу у Туреччині (там загинуло понад 50 тисяч осіб). Військові дії також постійно збільшують кількість військових і цивільних з інвалідністю – за оцінками, їх налічується 500 000 і 2,7 млн відповідно.

Збройний конфлікт також спричинив багатомільйонну хвилю біженців, які залишають Україну та осідають переважно в країнах Європи. За даними УВКБ ООН, за перші місяці війни з України виїхало 8,2 млн осіб, близько 8 млн були внутрішньо переміщеними особами. У свою чергу дані Євростату свідчать, що 4 мільйони українців мали тимчасовий захист у країнах ЄС – найбільше у Німеччині (1,03 мільйона), Польщі (994 тис.) та Чехії (448 тис.). Серед країн поза ЄС перше місце за цим показником посідає Канада, де традиційно проживає велика українська діаспора. Громадянам України дозволено трирічне перебування там за програмою CUAET. Сюди входить тимчасове проживання та фінансова допомога. З лютого 2022 року близько 220 000 українських біженців мали в’їхати до Канади, а загальна кількість виданих трирічних віз на проживання вже досягла 730 000. Очікувалося, що за цей час до США прибуде понад 100 тисяч біженців й тривалість програми тимчасового захисту «Єднаймося заради України» продовжено до двох років.

Країною з найбільшою кількістю громадян України після 24 лютого 2022 року є Росія. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, у Росії зареєстровано понад 2,8 мільйона українських біженців. В ООН не уточнюють, який відсоток із них є примусово депортованими. Українська сторона надає цей статус практично всім, хто опинився на території Російської Федерації, і оцінює їх кількість у 2,8 млн осіб. Деякі з них, однак, уже могли залишити РФ через інші кордони, наприклад, приблизно 120 000 осіб в’їхали в Естонію. Кількість українських дітей, примусово депортованих до Росії, оцінюється у 19 500 – багато з них проходять там процедуру примусового та прискореного усиновлення (що стало можливим, зокрема, завдяки минулорічному указу президента РФ Володимира Путіна, який спростив отримання громадянства для дітей-сиріт з України). До речі, саме злочини, пов’язані з депортацією українських дітей до Росії, стали підставою для видачі Міжнародним кримінальним судом у Гаазі ордера на арешт Путіна та російського уповноваженого з прав дитини Марії Львової-Бєлової, яка сама усиновила хлопчика, вивезеного з Маріуполя.

Окрім втрат населення, спричинених безпосередньо війною (жертви, виїзди, депортації), багато інших чинників негативно впливатимуть на демографічну ситуацію в Україні. Демографи, стверджуючи, що наразі не мають повних даних, які вказують на зростання смертності та погіршення здоров’я громадян. Це наслідок дедалі складніших умов життя – постійне відчуття загрози та хронічний стрес, втрата дому, роботи чи доходу, неприємності взимку через обстріл енергетичної інфраструктури, труднощі з доступом до медичної допомоги та ліків, проблеми з доступом до якісної їжі. Окрім шкоди здоров’ю, ці чинники обмежують продовження роду у представників молодих поколінь – у 2022 році в Україні народилося на третину менше дітей, ніж роком раніше, а прогнози демографів на 2023 рік ще більш песимістичні. Війна також руйнівно впливає на психічний стан громадян – вона призводить до багатьох розладів, таких як депресія чи посттравматичний стресовий розлад, а також підвищує схильність до вживання психоактивних речовин і сприйнятливість до інших залежностей. Минулого року Всесвітня організація охорони здоров’я оцінила, що кількість людей із ризиком психічних розладів в Україні досягне 10 мільйонів.

Змагання песимістичних прогнозів
Прогнозування демографії України має високий ризик помилок. Минулі прогалини в даних збігаються з багатьма змінними, які матимуть прямий чи опосередкований вплив на майбутній розмір населення країни. Це: тривалість бойових дій і вирішення конфлікту; умови та масштаби процесу відбудови країни (включаючи розмінування житлових і сільськогосподарських територій, рекультивацію забруднених територій і територій, що перебувають у стані екологічного лиха), перетворення на розвиток і професійні можливості; доля українських біженців на Заході, зокрема ступінь їх інтеграції в країнах проживання; перспективи вступу України до ЄС і НАТО. Усі ці чинники впливатимуть як на рішення українських біженців повернутися в країну, так і на масштаби цього процесу (а реалізація негативного сценарію може спонукати подальші групи населення виїхати за кордон і приєднатися до рідних чи друзів, які вже там прижилися), так і на плани продовження роду молодих поколінь.

Сучасні оцінки демографів та експертів щодо чисельності населення України у перспективі до 2030 року досить розбіжні, але їх об’єднує потужна тенденція до зниження. Керівник Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова прогнозує, що чисельність населення країни у найближче десятиліття може становити від 24 до 32 млн осіб. Вона також зазначає, що у 2030 році громадяни України будуть одними з найстаріших у Європі, а їх середня тривалість життя лише повернеться до довоєнного рівня. У свою чергу дослідження, фінансовані Радою Європейського Союзу, прогнозують скорочення населення України на 24–33% (залежно від тривалості війни). У 2021 році, ще до початку російської агресії, ООН прогнозувала, що до 2050 року населення України скоротиться до 35 мільйонів осіб, що тоді називалося негативним сценарієм, але зараз, з огляду на війну та її наслідки, це виглядає надто оптимістичним або навіть нереалістичним сценарієм.

Соціальний капітал і перспективи розвитку
Російське вторгнення загострює демографічні проблеми, з якими Україна зіткнулася протягом трьох десятиліть незалежності. Країна, яка у 1991 році займала 22 місце у світі за чисельністю населення, вже опустилася у четверту десятку цього рейтингу і може незабаром остаточно перейти до групи країн, які борються з дефіцитом населення у масштабах, які заважають відбудові. Кількість і якість людського капіталу є основою розвитку, на чому наголошує, серед іншого, Світовий банк, вказуючи на важливість цього фактора у створенні добробуту на рівні 70% у високорозвинених країнах і близько 40% у країнах, що розвиваються. Отже, динаміка післявоєнної відбудови України та її економічного та соціального розвитку визначатиметься, крім витрат на відбудову, як чисельністю населення, так і його віковою структурою, якістю здоров’я та рівнем освіти. Демографічний чинник – у контексті вкрай песимістичних прогнозів щодо скорочення чисельності населення до 30 мільйонів і нижче та значної частки пенсіонерів, інвалідів війни, хворих чи людей з травмами – ускладнюватиме перспективи розвитку країни. У свою чергу, у контексті вступу України до ЄС, величезне зменшення кількості жителів призведе до зниження рангу цієї країни в інституціях ЄС, наприклад. при голосуванні у Раді Європейського Союзу чи Європейському парламенті, де кількість місць співвідноситься з чисельністю населення.

Такий масштаб скорочення населення також ставить Україну, яка роками була джерелом робочої сили для інших країн, перед перспективою залучення іммігрантів, переважно з Африки, Центральної та Південно-Східної Азії. Незважаючи на те, що Україна різноманітна в етнічному та релігійному аспектах, видимі зміни в її соціальній структурі можуть породжувати напругу внаслідок культурних відмінностей між новоприбулими з інших континентів та нинішніми мешканцями, які кристалізують власну ідентичність, сильно наголошуючи на національних елементах.

На демографічну ситуацію в Україні вплине і ставлення біженців, які зараз проживають переважно в європейських країнах. Останні можуть бути зацікавлені в їх утриманні, оскільки самі борються з демографічними проблемами, а це, у свою чергу, може стати джерелом напруги між Києвом та іншими столицями Старого Континенту, зокрема Варшавою. Водночас багато з цих факторів будуть взаємодіяти між собою – масштаби й темпи відновлення України та її прогрес на шляху вступу до ЄС можуть спонукати до повернення в країну більшої кількості біженців та мігрантів, більшість з яких – люди працездатного віку, молодь та діти. У свою чергу, відсутність чітких перспектив реконструкції, нових робочих місць, необхідної інфраструктури та можливостей для професійного та особистого розвитку може навіть зумовити продовження відтоку громадян за кордон. Повільність і нерівномірність процесу відбудови також може стати причиною того, що на карті України, особливо на зруйнованому сході, ще довго будуть присутні численні «міста-привиди» – напівзруйновані міста без перспективи роботи та розвитку, поширені злочинність і насильство.

Демографічні тенденції, що формуються, є вкрай негативними. Проте, видається за необхідне підкреслити, що суспільно-політичні процеси в Україні й траєкторія її розвитку за останні 30 років характеризуються несподіваними поворотами. У складні, кризові моменти історії українці зазвичай демонстрували напрочуд високу стійкість, активність і здатність змінювати хід процесів, які здавалися неминучими. Нині, незважаючи на драматичні умови, вони демонструють велику віру у власні сили, оптимізм щодо майбутнього країни та рішучість назавжди приєднатися до західного цивілізаційного простору. Ці особливості є елементом соціального капіталу, визначальним з точки зору інноваційного розвитку, і можуть стати чинниками, які хоча б частково дозволять переглянути негативні демографічні та економічні прогнози.