Руїни над соляним шляхом. Чим Хуст заманює туристів (ФОТО)

Якщо відверто, закарпатські міста вздовж Тиси не справляють особливого враження. Рахів, Солотвино, Тячів - вони швидко минають і навіть не хочеться зупиняти машину. Хуст - інша справа! Це не кілька вуличок уздовж траси, а справжнє європейське місто, з пішохідною зоною Корзо, старовинним замком і цікавими легендами.

На нього точно не шкода кілька годин, пише Репортер.

Відірваний хвіст

Для початку трохи статистики. Отже, Хуст це райцентр Закарпаття з населенням 28 тисяч. Перша згадка у літописах датована 1090 роком, коли угорський король Ласло наказав побудувати замок на тутешній горі. Поруч є знаменита Долина нарцисів, куди в період цвітіння сунуть тлуми туристів. Хуст менш популярний, але це не означає, що там немає нічого цікавого.

Наприклад, назва. За народними переказами, у всьому вин­ний... чорт. Якось закортіло нечистому втекти з пекла, прогулятись по землі, повалятись на травичці, скупатись у річці. Він добряче розігнався, пробив головою землю, а коли вилазив, зачепився китицею хвоста за якийсь корч. Аби вилізти, чортяка напружив усі сили і... На всю округу довго лунав його вереск із виразним закарпатським акцентом «Йой, хвуст! Мій хвуст!». Луна трансформувала «хвуст» у «хуст», і саме так назвали долину, де згодом виникло місто.

За свою майже тисячолітню історію Хуст бачив багато господарів. Довший час тут правили угорські королі, потім трансільванські князі, далі були австрійські Габсбурги, толерантні чехо­словаки, знову угорці, совіти, аж доки місто не опинилось у складі незалежної України. Кожна епоха наклала свій відбиток на тутешню архітектуру, яка дещо відрізняється від забудови Галичини. Також тут доволі строкатий конфесійний склад - поруч із реформатським храмом стоїть римо-католицький костел, трохи далі православна церква московського патріархату. Говірка теж цікава, місцеві вживають багато словацьких і угорських слів, а коли починають говорити швидко, їх буває важко зрозуміти.

Столиця на один день
 
На в'їзді до міста є рідкісне підприємство - фабрика фетрових виробів. Там можна придбати різноманітні капелюхи з натуральної сировини - кролячого пуху. Місцеві гіди з гордістю розповідають туристам, що за совітів їхні головні убори носили генсекі.

Чим ближче до центру, тим більше старовинних будівель. Якщо не брати до уваги замок, то найдавнішою (а може і найкрасивішою) спорудою міста є так звана Реформатська церква. Джерела подають різні дати її заснування - то ХІІІ століття, то 1380 рік. Храм зведений у готичному стилі і спочатку був римо-католицьким костелом Святої Єлизавети. Він обнесений кам'яним муром і у середньовіччі виконував оборонну функцію - ті, кому не знаходилось місця у замку, ховались у святині.

В 1524 році костел поміняв орієнтацію і став реформатським - за новітньою течією в християнстві, яку започаткував Мартин Лютер, що спровокував церковний розкол. Певний час Закарпаття спустошували жорстокі релігійні війни, які припинились лише у наступному столітті.

Має Хуст і свою стометрівку, яка тут називається Корзо. В перекладі з італійської слово значить «вулиця, де прогулюються». Сто років тому це була територія знайомств для молоді, натомість солідні сімейні пари там гуляли не часто. Тепер це вулиця Карпатської Січі, де багато квітів, літніх кав'ярень, а посередині стоїть великий надувний слон. Корзо невелике, але якесь зручне, привітне й затишне. Бічна вуличка веде до продуктового ринку, де повно дешевих фруктів і закарпатського вина.

Трохи збоку від центру стоїть конструктивістський будинок міської ради. Він збудований у міжвоєнний період і тісно пов'язаний з трагічними подіями, коли Хуст на один день став столицею. За чехів регіон називався Підкарпатською Руссю, де українці почували себе цілком комфортно. Коли німці захопили Чехословаччину, русини спробували збудувати власну державу і 15 березня 1939 року проголосили створення нової незалежної країни - Карпатської України зі столицею у Хусті. Президентом став священник Августин Волошин, який разом з урядом працював у будівлі міськради. Але угорці мали на регіон свої плани і при мовчазній згоді Гітлера розпочали збройне вторгнення. Війська республіки, де було багато добровольців-галичан, чинили запеклий опір, але сили були нерівні і вже наступного дня мадяри зайняли столицю Карпатської України.

Чотири блискавки
 
Храми, адмінбудинки, навіть капелюхова фабрика - усе це добре, але головною туристичною родзинкою є замок. Він розташований на високій горі, тож його добре видно з будь-якої точки міста. Твердиня міцно пов'язана із соляним шляхом, який починався в теперішньому селище Солотвино. Там добували сіль, а потім купці везли її до Центральної Європи.

У книзі Дмитра Попа «Хустський замок» наводиться цікава версія виникнення укріплення. Дослідник припускає, що один із тутешніх феодалів звів на горі дерев'яну фортецю, звідки робив грабіжницькі набіги на соляні каравани. Сіль тоді коштувала надзвичайно дорого, і це був досить прибутковий бізнес. Коли угорський король порахував збитки, то був неприємно здивований. Монарх здобув штурмом злодійське кубло і заклав замок, гарнізон якого мав охороняти соляний шлях від бандитів. І він охороняв, ще й як! Один із власників замку, Іоанн Перені, повчав сина, що «Сіль без Хуста, а Хуст без солі не варті нічого».

Це була потужна оборонна споруда, що складалася з верхнього й нижнього дворів, численних будівель та криницею завглибшки 160 м (!). Ці стіни бачили багато жорстоких протистоянь, але один епізод вражає своїм трагізмом.

У 1556 році замок, який охороняли солдати австрійського імператора, взяли в облогу війська трансільванського князя. Незабаром серед гарнізону почався голод, підсилений епідемією цинги. Очевидці писали, що «кожного дня помирає все більше людей, багато з яких під час розмови зі слиною випльовують власні зуби, інші під час роботи роблять останній подих і падають як мухи». Капітан вивісив білий прапор, коли в живих залишилось... 12 оборонців.

Сьогодні до замку можна потрапити без проблем - звивистою стежкою, попри цвинтар. Вхід вільний - жодних кас і білетерів. Напевно тому, що брати гроші там не має за що - суцільні руїни. Втім, навіть сьогодні ці залишки вражають розмірами, а з бастіонів відкриваються фантастичні панорами середмістя і навколишніх гір.

Хто ж зруйнував замок? Народна творчість приписує це опришку Івану Пинті, який сидів у замкових казематах і дуже образився на тюремників. Як тільки він опинився на волі, то зробив з колоди величезну гармату, яку направив на фортецю і за два постріли її пов­ністю розвалив.

Реальні події набагато страшніші й запросто можуть стати сюжетом фільму-катастрофи. 3 липня 1766 року над Хустом зчинилася сильна гроза. У замок влучило дві блискавки: одна потрапила в корчму, інша - в будинок коменданта. Спалахнула пожежа. На чатовій вежі почали бити в набат, але третя блискавка вбила двох дзвонарів, дзвін замовк.

Вогонь розгорався все сильніше, вітер гнав полум'я до порохового складу. Солдати докладали надзусиль, аби приборкати пожежу, але тут сталося непоправне. Четверта блискавка влучила у порохову вежу, пролунав потужний вибух. Уламками завалило в'їзну браму, люди опинились у вогняній пастці. Лише одиницям вдалося врятуватися по швидкоруч зробленій мотузковій драбині.

Через сім років майбутній цісар Йосиф ІІ особисто оглянув те, що залишилось від фортеці. Вердикт був невтішний: замок відновленню не підлягає, гарнізон перевести до Мукачева.