Menu

Як приймає вимушених переселенців гірська громада на Хустщині

24.10.2022
881
0
Як приймає вимушених переселенців гірська громада на Хустщині

Горінчівська громада є гірською та одною з найбільш дотаційних громад на Закарпатті. Проте це не завадило її керівникам та мешканцям допомогти та прийняти сотні вимушених переселенців у перші місяці війни. Декотрі з них, переважно мами з дітьми та пенсіонери з Харківської, Донецької, Луганської областей живуть тут і зараз.

За словами голови Горінчівської територіальної громади Михайла Калинича за весь час повномасштабного вторгнення громада прийняла близько 1200 людей, які розселилися як у приватному секторі, так і комунальних установах.
 

Найбільша кількість людей з числа ВПО зараз проживають у гуртожитку Нижньобистрівської гімназії — близько 70 людей, 10 з яких — діти, які навчаються у школі та садочку поруч.
 

Зараз тут може мешкати 120 осіб, але тривають ремонтні роботи, й заклад зможе приймати у належних умовах 150 осіб.

— В гуртожитку блокова система — на 4 кімнати є свій санвузол, з душовою кімнатою, туалетом. На кожному поверсі є своя кухня, але плануємо після ремонту облаштувати й у кожному блоці. Діти отримують безкоштовне харчування, а дорослі на 80% отримують необхідні харчові продукти та засоби гігієни коштом благодійних організацій.
 

— Зараз в гуртожитку йде заміна електропроводки, яку фінансує Закарпатська ОВА, й громада виділила також 10% на ці роботи, — коментує Михайло Калинич.
 

Голова громади каже, що за 7-8 місяців життя тут, люди, яким нема куди повертатися, намагаються облаштуватися та почати нове життя:
 

— Люди влаштувалися на роботу на місцеві підприємства у м.Хуст, наприклад, на швейні виробництва, а також в управління соціального захисту та пенсійний фонд. Приїхало багато кваліфікованих спеціалістів, які отримали незайняті посади у держустановах району.
 

Однією з таких є Олена Вялкова з Маріуполя. Зараз вона переїхала до Хуста, там працює на державній службі у відділі соціальної допомоги Хустської РДА.

Їй вдалося вирвати з окупованого міста разом з сином-студентом Толею. Кілька тижнів вони жили у підвалах у Маріуполі, готували разом з сусідами їжу на вогнищі надворі. Під час одного з обстрілів жінка отримала поранення, і ледве виїхала з міста.
 

Вийшовши з Маріуполя, жінка потрапила до Ужгорода, а потім і у Нижній Бистрий.
 

На питання, чи хоче повернутися, відповідає:
 

— Я навіть не думаю про це, я померла там, коли потрапила під обстріли. Я зробити нічого не зможу. Я там помру.
 

Від будинку жінки залишилися одні руїни.
 

Жителі громади, і її нові колеги кажуть, що в жінки завжди багато цікавих ідей, вона активна та дієва, й відпускати нікуди не хочуть, навіть якби й хотіла.
 

Все, що залишилося від будинку пані Олени
 

Підтримку для сімей з числа ВПО надає благодійний фонд “Майбутнє дітям”, який допомагає з продуктами харчування, засобами особистої гігієни.
 

Наталія Петерварі, представниця фонду каже, що фонд був створений ще до початку війни, для підтримки дітей з соціально незахищених дітей, які живуть на базі Нижньобистрівської гімназії.
 

Торік, у зв’язку зі змінами у законодавстві постало питання розформування гімназії-інтернату, а громада не могла фінансувати її самостійно.
 

Тут жили та навчалися діти, які перебували під батьківською опікою, але родини яких не мали належних умов для їх утримання:
 

— Тут жило 116 дітей, які протягом навчального року жили у гуртожитку гімназії. Після розформування, громаді вдалося знайти кошти на дофінансування закладу до кінця року. А з січня треба було шукати інші джерела. Тож так було вирішено створити фонд аби через кошти меценатів залучати кошти на утримання цих дітей. А вже у лютому, з початком повномасштабного вторгнення, в гуртожиток почали заселяти й вимушених переселенців.
 

Олег Ігнатко, співзасновник фонду каже, що для дітей зараз тут облаштували комп’ютерний клас: відремонтували приміщення, закупили комп’ютери, ввели інтернет. Зараз для дітей проводять групи психологічної підтримки, арттерапії тощо.
 

Фонд, окрім власних ресурсів, залучав допомогу від партнерів — “Волонтерів Закарпаття”, Угорської екуменічної служби допомоги в Україні.

Також фонд займається і гуманітарною допомогою мешканцям Харкова, які залишилися в місті.
 

— На базі Харківської ТЕЦ-5 працює волонтерський хаб. Вони забезпечують близько 5 тис.харків’ян, які там залишилися, всім необхідним. Ми допомагаємо налаштували логістику та відправку туди продуктів харчування, медичного обладнання та медикаментів, — каже співзасновник фонду Олег Ігнатко.
 

А влітку вони відправили на місячне оздоровлення у Грецію команду юних спортсменів з Бучі та Ірпеня “Дзюдока” з Бучі, Ірпеня.
 

Зараз вони наполовину фінансують проєкт Центр соціальної підтримки дітей та сімей “Домашнє тепло”.

У гуртожитку гімназії живе і Яна Коротка з дочкою Міланою, з с.Біляєвка на Харківщині. Чоловік залишився у ТрО.
 

— Ми живемо недалеко від Балаклії. І одного дня ми прокинулися о 5 ранку, від того, що в будинку тремтять стіни, такі потужні вибухи були. Тоді чоловік і сказав, що треба їхати. Остаточно прийняли рішення евакуюватися після удару по вокзалу у Крамторську. Ми приїхали у Лозову (ред.райцентр), поїзд запізнювався, ми чекали на нього у сховищах. Страшно було їхати через Харків, Київ, боялися обстрілів. Їхали у темних поїздах, без світла. Мілана у потязі не боялася, страшно було їй вдома.
 

Через тиждень після їх від’їзду у село прилетіла ракета. Вона не зачепила житлові будинки, зруйнувалося приватне сільське господарство, а потім було ще кілька ударів по полях навколо.
 

На Закарпаття приїхали 13 квітня. Спочатку зустріли в Ужгороді, потім 4 місяці жили у садочку у Горінчеві, а зараз у гуртожитку у Нижньому Бистрому.

Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото