Історія Хустського замку

Найбільшою загадкою, так і не розв'язаною, залишається для нас походження назви міста Хуст, Хустець? Що лежить в основі цих назв? Що було первинним: Хуст чи Хустець? Вчені про це точно сказати не можуть. Натомість про це говорять легенди, перекази казки та припущення краєзнавців. 

Одна з легенд розповідає про першого власника замку - воєвод, на ймення Хуст (Густі). Мешканці фортеці були у володіннях Хуста - воєводи, а отже і поселення назвали його іменем. Є ще інша легенда. Стояв на цій горі замок, могутній красивий. А попід горою, як і тепер, протікав невеликий потічок - річечка. Мешканці замку займалися своїми справами: пани панували - наказували, вояки приводили до ладу свою зброю, ремісники робили горщики, вартові стояли на варті на високих міцних вежах фортеці. 

Жінки, як і тепер, займалися своїми вічними жіночими справами: готували їжу, доглядали дітей, прали білизну, чистили, мили всяку всячину, наводили чистоту. Вода у фортеці була, але її берегли на випадок тривалої осади. Тому прати, мити жінки завжди йшли сюди, до потічка під горою. Але жінка є жінка, її ніколи не покидає тривога за своїх дітей, свою, свого чоловіка. Займаючись своїми буденними справами, жінки завжди вдивлялися вдалечінь: чи не наближається до поселення ворог? Вартовим на вежах вони довіряли не сповна: безпечні чоловіки, забувши про свій безпосередній обов'язок, часто милувалися з гори жінками, що трудилися на річці. І це так війшло у звичку, що про наближення ворога до фортеці вартові дізнавалися від жінок на потоці. А сповіщали про наближення небезпеки жінки своїми хустками, Помах хустки з річки - і на вежах фортеці починали бити тривогу дзвони. Ось і кажуть, що рятувала всіх мешканців замку звичайна жіноча Хустка. А так, як вона з'являлася на березі річки, то і річку почали називати на честь хустки Хустицею, згодом - Хустицем. Хустець перетинає місто то тут, то там, так місто стало зватися Хустом. Є інші казки, фактично їх безліч. 

Дехто, наприклад, жартуючи твердить, що назву місто отримало від слова «хвуст», (тобто «хвіст»). Адже китичка чортового хвоста дотепер знаходиться під цією горою. 

Це дуже давня історія, у ті часи ніякої гори тут не було. Була рівна - рівнесенька долина. Ось чорт і захотів якраз на цьому місці вискочити з пекла. Та це вдалося йому не без труднощів: випадково китичкою свого хвоста зачепився він за землю і ніяк не міг її витягнути. Тягнув, тягнув, а земля не відпускала, тільки здувалася. Горою наростала. Розлючений чорт, з усієї сили як смикнув свого хвоста, витяг нарешті, але вже без окраси - китички. Так і залишилася тут навіки по - під горою частина чортового хвоста. Тому коли люди дізналися про це, то стали називати це місце «Хвуст», а згодом хтось не дочув і почав казати Хуст... Декому ця гора з такою собі чудовою величною шапкою замку здалеку нагадує звичайний гвіздок, котрий закарпатці називають «гвузд». Більш близькими до істини є ті, котрі говорять, що назва міста походить від старослов'янського слова «густ» - «густий» (тобто густі ліси). 

Одним з найбільших за розмірами і найцікавіших з історичного минулого та архітектурних поглядів був Хустський замок. 

Розташована фортеця на самій відножині Полонинського хребта, який спускається в долину між Тисою та її притокою Рікою. Збудована на сопці вулканічного походження на висоті 333 метри над рівнем моря.